Управління атестацією робочих місць на прикладі ТОВ “Бутон”



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

 

 

 

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ  ТА МАРКЕТИНГУ

 

 

 

КУРСОВИЙ  ПРОЕКТ

 З ПРЕДМЕТУ

"ВИРОБНИЧИЙ МЕНЕДЖМЕНТ"

 

на тему

«Управління атестацією робочих місць на прикладі

ТОВ “Бутон”»

 

 

Роботу перевірив:      Роботу виконала:

Писаренко Б.Г.      студентка V курсу

групи ЗМО-97-3с

Матвєєва О.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир

2000

 

Зміст

Вступ

Розділ 1. Управління атестацією робочих місць.

1.1 Робоче місце і  його характеристика.

1.2 Атестація і раціоналізація робочих місць.

1.3 Методика атестації  робочих місць.

1.4 Методи оцінки ефективності  робочих місць

Розділ 2. Аналіз господарської та фінансової діяльності ТОВ

“БУТОН”.

2.1 Загальна характеристика  підприємства.

2.2 Аналіз основних  фінансово-економічних показників.

Розділ 3. Система  управління ефективністю функціонування

робочих місць.

3.1 Визначення витрат  на функціонування робочого місця.

3.2 Рекомендації по  підвищенню ефективності функціонування  робочих місць ТОВ “БУТОН”.

3.3 Нетрадиційні підходи  до оцінки персоналу.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

Вступ

Атестація - традиційний метод оцінки персоналу, при якому керівник періодично оцінює ефективність виконання посадових  обов'язків за допомогою стандартних  критеріїв. Особливу важливість дослідження шляхів удосконалення управління трудовими процесами набуває в умовах поглиблення ринкових відносин. При перетворенні підприємства в акціонерне товариство ринкові відношення встановлюються в кожному структурному підрозділі, і в зв’язку з цим у кожного начальника цеха та майстра з’являється зацікавленість в більш ефектив ному застосуванні обладнання, що в кінцевому результаті призводить до підвищення конкурентоздатності продукції. Сучасне виробництво, яке оснащено високопродуктивним автоматизованим обладнанням, буде ефективним тільки при високому рівні організації трудових процесів

Відсутність коштів на придбання  нового обладнання вимушує більш  ретель но переглянути техніко-технологічний  рівень кожного робочого місця та умови праці і техніку безпеки.

Впровадження нової  техніки і технології - це надто  складний і суперечли вий процес. Прийнято вважати, що удосконалення  технічних засобів знижує трудовитрати, частку праці в вартості одиниці  продукції. Проте в цей час  технічний прогрес "дорожчає", бо вимагає утворення і застосування дуже дорогих верстатів, ліній, роботів, засобів комп'ютерного управління підвищених видатків на екологічний захист. Все це знаходить своє відображення в збільшенні частки витрат на амортизацію та обслуговування фондів, що застосовуються, а це призводить до збільшення собівартості виготовляємої продукції.

Отже конкурентоспроможність підприємства, його можливість утриматися на ринку товарів і послуг залежить, в першу чергу, від сприйнятливості  до новинок техніки і технології, що дозволять забезпечити випуск і реалізацію високоякісних товарів при найбільш ефективному використанні матеріальних ресурсів.

 

Розділ 1. Управління атестацією робочих місць.

1.1 Робоче місце  і його характеристика

Робоче місце - просторова зона, у якій відбувається трудова діяльність робітника або групи робітників, що спільно виконують виробничі завдання. Робоче місце є частиною виробничо-технологічної структури підприємства (організації), воно призначено для виконання частини технологічного (виробничого) процесу і визначається на основі трудових і інших діючих норм і нормативів.

Для забезпечення повноти  і вірогідності облік рекомендується при класифікації робочих місць  по кількості зайнятих на них робітників підрозділяти їх на індивідуальні і  колективні. При цьому під колективним розуміється таке робоче місце, на якому зайняті декілька робітників без закріплення за кожним  із них індивідуальної робочої зони. Колективне робоче місце при урахуванні ставиться до індивідуальних на підставі діючих трудових і інших норм і нормативів, а при атестації розглядаються як одне.

У залежності від специфіки  виробництва можуть застосовуватися  додаткові класифікаційні ознаки, наприклад:

по виду виробництва - в основному виробництві і в допоміжному;

по типу виробництва - одиничне, серійне, масове;

по категоріям робітників - робочі місця робітників і службовців;

по найменуванням професій робітників - відповідно до класифікатора професій робітників, посад службовців і тарифних розрядів, затвердженим постановою з переліком наступних доповнень і змін до нього;

по ступню механізації  праці - робочі місця з виконанням робіт на автоматах, автоматичних агрегатах, устаткуваннях та апаратах;

з виконанням робіт механізованим  способом за допомогою машин, верстатів, механізмів; з виконанням робіт вручну при машинах і механізмах та  виконанням робіт не при машинах і механізмах; з виконанням робіт вручну по наладці і ремонту машин і механізмів;

за умовами праці - нормальні, з важкою фізичною працею, із монотонною працею; шкідливі й особо шкідливі умови праці;

по формам організації - по типовому проекту, по нетиповому проекту;

по наявності устаткування - з устаткуванням, без устаткування;

по кількості обслуговуємого устаткування- одноверстатне, багатоверстатне;

по числу змін - однозмінне, двозмінне, трьохзміннє, чоторьохзмінне;

по середньорічної тривалості використання - постійне, тимчасове, сезонне;

по просторовим особливостям - стаціонарне (обмежена закріплена зона діяльності) і рухливе ( із невизначеними межами зони праці).

Рухливі робочі місця призначені для виконання робіт, потреба в яких виникає в різноманітних місцях цеху або підприємства.

З поміж робочих місць виділяють  також функціонуючі і не функціонуючі, з них - вакантні, резервні і зайві, робочі місця учнів, робочі місця для використання в режимі неповного робочого  дня, для заміщення пенсіонерами.

Можуть використовуватися й  інші класифікаційні ознаки робочих  міст: найменування виготовляємої продукції, вид робіт, термін дії (діючі, знову  введене, проектовані, плановані), приналежність  робочих місць (робітники даного підприємства можуть працювати на робочих місцях, що орендовані в інших підприємств або організацій). Крім того, на орендованих робочих місцях можуть трудитися і робітники інших підприємств. До останнього відносяться робітники столових, відомчої охорони. Трудова діяльність робітника даного підприємства може здійснюватися і на дому, тому треба відокремити і робочі місця надомників.

Вид робочого місця визначає його межа і він є вхідним для  проведення обліку робочих місць. Набір  атестуэмих елементів може бути різноманітним в залежності від виду робочого місця. При проведенні атестації аналізу та оцінці підлягають усі елементи, характерні для даного робочого місця.

 

1.2   Атестація і  раціоналізація робочих місць.

Облік робочих місць є першим етапом роботи  по їх атестації і передбачає визначення кількості робочих місць, класифікацію й угруповання їх по видам та характеру використання, по категоріям зайнятих на них робітників і ін.

Обліку підпадають робочі місця усіх категорій робітників, що діють і не використовуються, забезпечені або не забезпечені робочою силою на день проведення обліку, а також резервні і навчальні робочі місця. При проведенні обліку необхідно аналізувати кожну одиницю встановленого устаткування або виробничої площі.

У той же час робочі зони й устаткування не повинні враховуватися  двічі в складі різних робочих  місць. При цьому не враховуються в якості робочих місць: устаткування загального користування, за котрим нема закріплених робітників (переносні  свердлильні, заточні й інші верстати, підйомно-транспортні засоби); устаткування, що знаходиться в монтажі або змонтоване, але не здане в експлуатацію по акту, а також демонтованнє, демонстраційні і экспонуемі зразки устаткування

Кількість робочих місць  визначається одним із наступних методів:

  1. Прямим рахунком по кількості верстатів, агрегатів, машин, механізмів, комплектам технологічної й організаційної оснастки при обслуговуванні (по нормі) такої одиниці одним робітником. Як одне робоче місце враховуються декілька одиниць устаткування, які обслуговують по діючим нормам одним робітником. Кількість робочих місць водіїв, механізаторів, зайнятих на автомобілях, тракторах, самохідних машинах і т.п., визначається по кількості машин і діючим нормам обслуговування. 
  2. По встановленим зонам обслуговування ( робочі місця прибиральників виробничих і службових помешканнь, продавців магазинів самообслуговування, листонош і ін. ).
  3. По робочим посадам ( робочі місця робітників охорони, контролю, гардеробників, приймальників і касирів сфери обслуговування, кіоскерів, диспетчерів і ін. ).
  4. У окремих видах, виробництва, наприклад будівництві, рослинництві, кількість робочих місць визначається на основі нормативної трудомісткості по видам праці, виробничим процесам або їх закінченої частини робочі місця мулярів, шахтарів, бетонників, прохідників).
  5. Робочі місця окремих категорій робітників і службовців, що не можуть бути визначені одним із перерахованих вище методів, враховуються по затвердженим нормативам чисельності й іншим трудовим нормам, виходячи з обсягу роботи і продуктивності праці.

При урахуванні робочих  місць виявляється закріплене за ними кількість робітників по змінам і професіям. Якщо за робочим місцем нема постійно закріплених на момент обліку робітників ( а воно необхідно  для випуску продукції, виробництва робота, послуг), то дане робоче місце враховується як вакантне.

Якщо робоче місце  зарезервоване, щоб забезпечити  виконання виробничої програми на випадок  внепланових ремонтів, аварій, то воно враховується як резервне. Якщо робоче місце не використовується і його використання не передбачається для виконання планового обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), воно враховується як зайве і підлягає ліквідації без атестації.

Кожне робоче місце враховується як одне незалежно від того, використовується воно в одну, дві або більш зміни. Для робочих місць, що використовуються не увесь плановий період, указується середньорічна тривалість його використання незалежно від того, функціонує воно в момент проведення атестації або ні.

У ході обліку кожному робочому місцю присвоюється код, що складається, як правило, із шести цифр: перші дві цифри - номер структурного підрозділу, чотири - порядкові номери робочого місця. Наприклад, код 15.0187 означає , що дане робоче місце знаходиться в 15-му структурному підрозділі і має 187-й порядковий номер у ньому. У кожному структурному підрозділі порядкові номера робочих місць починаються з 0001. При кожному наступному урахуванні спочатку привласнений номер робочого місця зберігається, а знову вводимі одержують нові (раніш не використовані ) номери.

Більшість підприємств  утворюють код робочого місця  на відповідне устаткування, тобто  здійснюють маркірування робочих місць, що створює визначений порядок у  їх визначенні й обліку, покращує контроль за їх роботою по раціоналізації неаттестованних робочих місць. У кожному структурному підрозділі облік ведеться по спеціальної відомості, форма якої визначається галузевим становищем і повинна відповідати вимогам машинної обробки. На основі матеріалів первинного обліку підприємства щорічно представляють статистичний звіт про наявність, рух робочих місць, результати їх атестації і раціоналізації.

На кожне робоче місце  повинна бути складена карта обліку робочого місця, що містить кількісні  і якісні характеристики. Карта є первинним документом для обліку робочих місць на підприємстві. Вона складається на усі існуючі робочі місця, а також на нові робочі місця при їхньому створенні одночасно з іншими технологічними й організаційними документам. Після проведення організаційно-технічних заходів щодо виявлення змін кількісних і якісних характеристик робочих місць у карти обліку робочих місць вносять відповідні поправки.

На підставі карт обліку складають відомість обліку робочих  місць і результатів їх атестації.

У той же час для поменшання документообігу карти обліку робочих місць можуть і не заповнюватися, а необхідні дані вносяться безпосередньо у відомість обліку робочих місць. Такий підхід представляється особливо виправданим у тих випадках, коли є паспорти робітників місць.

 

1.3   Методика атестації робочих місць

Атестація робочих місць являє  собою сукупність заходів, що включають  комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному й організаційному  рівню, що забезпечує підвищення продуктивності праці, високої якості виготовляємої продукції.

У ході атестацій кожне  робоче місце оцінюється по трьох  рівнях:

  1. технічному,
  2. організаційному,
  3. умовам праці і техніці безпеці.

При оцінці робочих місць  враховуються досягнення передового вітчизняного і зарубіжного досвіду, використовуються санітарні і будівельні норми і правила, норми технологічного проектування, галузеві нормативи по праці, типові проекти (карти) організації праці на робочому місці, методика оцінки важкості праці, а також спеціально розроблені в галузі нормативні матеріали, у тому числі нормативи продуктивності для основних типів робочих місць.

При оцінці технічного рівня  робочого місця аналізуються такі основні  показники:

  1. прогресивність застосовуваного технологічного процесу (відповідність фактичної трудомісткості - проектної; використовуваного устаткування - характеру й обсягах виконуваних робіт; оптимальності технологічних режимів, комплексне використання сировини і матеріалів);
  2. відповідність технологічних процесів, устаткування, оснастки, інструмента і засобів контролю вимогам забезпечення стабільності високої якості продукції (праці);
  3. рівень продуктивності устаткування (продуктивність застосовуваного устаткування в порівнянні з прогресивним, що випускається);
  4. співвідношення фактичної та проектної (паспортної) продуктивності, а також можливість виконання виробничих програм;
  5. технологічна оснащеність робочого місця (наявність усієї технологічної оснастки й інструмента, контрольно-вимірювальних приладів, передба- чених технічною документацією, прогресивність їх конструкції і технічний стан, забезпеченість робочого місця під'ємно-транспортними засобами), оправданність застосування ручної праці.

При оцінці організаційного  рівня робочого місця аналізуються такі основні показники:

  1. раціональність планування (відповідність площі, займаної робочим місцем, нормам технологічного проектування і раціональному розміщенню устаткування та оснастки);
  2. кількість і комплектність організаційної оснастки, прогресивність конструкції її технологічний стан;
  3. застосування багатоверстатного (многоагрегатного) обслуговування, раці- ональність обслуговування робочого місця;
  4. відповідність форм організації праці технологічному процесу, характеру та обсягам виконуваних робіт, передовим прийомами, методам праці;
  5. кваліфікація робітника та його відповідність складності і необхідній якості виконуємих робіт;
  6. якість діючих норм праці (рівень їх прогресивності та правильності розра- хунку);
  7. ефективність використання робочого місця: рівень використання устатку- вання по часу (відношення фактичного часу роботи устаткування за рік до негативного річного фонду часу), коефіцієнт змінності, зайнятість робітника продуктивною працею протягом зміни. Для робочих місць з устаткуванням визначається рівень видобутку продукції (множення рівнів продуктивності устаткування і використання його по часу). Цей показник по ділянці, цеху, підприємству в цілому розраховується як середньозважена величина.

При оцінці умов праці  і техніки безпеки на робочому місці аналізуються такі основні  показники:

  1. відповідність санітарно-гігієнічних умов праці (стан повітряного середовища, вібрація, випромінювання, ін.) нормативним вимогам;
  2. відповідність виробничого процесу, устаткування, організації робочого місця стандартам безпеки і нормам охорони праці;
  3. обсяги ручної і важкої фізичної праці;
  4. наявність монотонної праці;
  5. забезпеченість працюючим спецодягом і спецвзуттям, засобами індивідуального і колективного захисту та їх відповідність стандартам безпеки праці й встановленим нормам.

При атестації робочих місць  службовців оцінюються такі основні показники:

    1. відповідність робочого місця типовому проекту організації праці, раціональність його планування і прогресивність оснастки;
    2. використання засобів механізації праці, обчислювальної техніки, АСУ, засобів зв'язку, рівень інформаційного забезпечення, наявність норм часу, обслуговування, керованості, посадових інструкцій;
    3. відповідність кваліфікації робітника складності і характеру виконуваних робіт, забезпечення виконання планових завдань, підготовки документації, обгрунтованості прйманих рішень;
    4. відповідність санітарно-гігієнічних і естетических умов праці нормативним вимогам і т.інше.

Атестації робочих місць  службовців передує аналіз структури  й оперативності керування, технології документобігу, процедур виконання  робіт, становищ про структурні підрозділи, систем оцінки результатів діяльності, оплати праці, матеріального і морального заохочення, організації підвищення кваліфікації, умов праці і т. д. При розробці галузевих становищ основні показники атестації робочих місць конкретизуються, установлюються їх нормативні значення з учетом специфіки виробництва. Рекомендовано викорис- товувати невелику кількость оцінних показників, підбираючи при цьому найбільше важливі.

Якщо відсутні відповідні нормативні матеріали для оцінки окремих показників, використовується експертний метод, при якому в обов'язковому порядку враховується передовий вітчизняний і зарубіжний досвід в області техніки, технології, організації праці і виробництва, поліпшення умов праці і дотриманні норм техніки безпеки.

При атестації значної  кількості однакових або аналогічних  робочих місць можуть бути створені зразкові (еталонні) робочі місця (з  передової технікою, технологією, сприятливими умовами праці, з дотриманням  вимог техніки безпеки, бездоганної  організації та обслуговуванням, з відповідним кадрам, що забезпечують необхідний за технологією рівень трудомісткості і якості роботи).

За результатами атестації  кожне робоче місце відносится до однієї із трьох груп: атестовані - робочі місця, показники яких цілком відповідають пред’являемим при їх оцінці вимогам або перевищують їх. До цієї групи не може бути віднесене робоче місце, у котрого хоча б по одному показнику виявлені відхилення (наприклад, не дотримуються вимоги до якості продукції, застосовуються застаріли норми праці, відсутня  технічна або організаційна оснащеність, механізація ручної і важкої фізичної праці, необхідні умови праці, освітленість);

підлягаючі раціоналізації - робочі місця, окремі показники яких не відповідають установленим вимогам, але можуть бути доведені до рівня цих вимог у процесі раціоналізації;

підлягающі ліквідації - робочі місця, показники яких не відповідають і не можуть бути доведені до рівня встановлених вимог в результаті раціоналізації. До цієї групи ставляться робочі місця, раціоналізація яких економічно недоцільна, а також зайві робочі місця.

Результати атестації  одного або декількох робочих  місць і пропозиції по їх раціоналізації заносять у паспорт або карту  атестації, її підписують члени комісії, що проводили атестацію, та робітники, зайняті на цих робочіх місцях.

Атестація проводиться  для усіх робочих місць, включаючи  навчальні, не рідше двох разів у  п'ять років, а для робочих місць, що пройшли раціоналізацію, - по завершенні відповідних заходів.

При підготовці заводських методичних матеріалів по атестації робочих місць рекомендується максимально конкретизувати вимоги й умови атестації робочих місць, використовуючи в них новітні досягнення в області техніки, технології, наукової організації праці.

При цьому варто враховувати:

    1. державні стандарти " Системи наукової організації праці, техніки безпеки, санітарії і гігієни праці, системи людина - машина";
    2. норми технологічного проектування. будівельні норми і правила;
    3. міжгалузеві вимоги і нормативні матеріали по науковій організації праці, що повинні враховуватися при проектуванні нових і реконструкції діючих підприємств, розробці технологічних процесів і устаткування;
    4. галузеві вимоги і нормативні матеріали по наукової організації праці, що повинні враховуватися при проектуванні нових і реконструкції діючих підприємств, розробці технологічних процесів і устаткування;
    5. типові проекти (типові вирішення) організації праці робітників і службовців на робочих місцях, ділянках, у цехах і на підприємствах;
    6. загальногалузеві методичні рекомендації по оцінці складності робіт;
    7. галузеві методичні матеріали по оцінці складності робіт, виконуваних службовцем підприємств і виробничих об'єднань ( комбінатів);
    8. міжгалузеві типові вирішення для проектування систем регламентованого обслуговування виробництва та організації праці допоміжних робочих.

Умови атестації по безпеці  й охороні здоров'я робітника  повинні виходити з часу дії несприятливих  чинників на протязі  повної зміни. Якщо загальний час впливу шкідливих  і несприятливих чинників у середньому менш 50 % змінного фонду робочого часу , то робоче місце рахується атестованим і при перевищенні рівнів, указаних у вимогах, при дотриманні усіх засобів захисту.

Після оцінки робочого місця  по кожній вимозі атестаційна комісія  приймає рішення про загальну оцінці робочого місця: робоче місце рахується атестованим, якщо по всім вимогам прийнято рішення “атестовано”, якщо хоча б по одній вимозі прийнято рішення “неатестовано”, робоче місце рахується “неатестованним”.

 

1.4 Методи оцінки ефекивності  функціонування робочих місць.

Реальним практичним результатом атестації на I етапi є скорочення надлиш кових нефективних робочих мiсць. Факичний аналiз показує, що на пiдпри ємствах при визначеннi економiчного ефекту вiд скорочення робочих мiсць обмежується в основному визначенням прибутку вiд реалiзацiї надлишкового обладнання.

Існуючi методики визначення економiчної ефективностi призначенi для визначення ефективностi застосування нової технiки, технологiї, матерiалiв, рацiоналiзаторських пропонувань, автоматизацiї виробництва i управлiння, мiроприємств по НОП. Визначити по ним економiчну ефективність скорочення робочих мiсць на дiючих пiдприємствах за результатми атестацiї є неможливим. Це привело до необхiдностi розробки цiєї методики.

Пiд економiчним ефектом вiд скорочення робочих мiсць розумiється результат будь-яких змiн, який приводить до зниження затрат на виробництво. Загальний економiчний ефект вiд скорочення робочих мiсць є сумою всiх приватних ефектiв. Крiм кiлькiсних ефектiв, необхiдно враховувати i якiснi. При цьому слiд проводити відлiк як економiчного, так i соцiального ефекту, а також враховувати економiю живої та опредметненої працi.

Економiчний ефект вiд скорочення робочих мiсць на дiючих пiдприємствах на основi результатiв їх атестацiї визначається в наступному порядку:

1) визначення перелiку робочих мiсць, якi пiдлягають скороченню на основi атестацiї;

2) визначення можливих  джерел економiї від скорочення робочих мiсць;

3) збiр та узгодження необхiдних початкових даних для розрахунку економiї;

4) розрахунок рiчної економiї вiд скороченя робочих мiсць;

5) визначення економiчного ефекту;

6) висновки про економічну  ефективність вiд скорочення робочих мiсць;

Показниками економiчної ефективностi мiроприємств по рацiоналiзацiї робочих мiсць на основi їх атестацiї є:

а) вiдносне зменшення кiлькостi робiтникiв;

б) абсолютне звiльнення робiтникiв в результатi скорочення малоефективних робочих мiсць;

в) нарощення виробництва;

г) пiдвищення фондовiддачi;

д) економiя вiд знження собiвартостi продукцiї (робiт, послуг) як в цiлому так i по статтям поточних затрат;

е) рiчний економiчний ефект.

Інтегральними показниками  економiчної ефективностi мiроприємств по рацiоналiзацiї робочих мiсць та покращення їх використання є зростання виробництва працi та рiчний економiчний ефект.

Показники визачаються  на етапi формування планiв запровадження мiроприємств i по завершенню їх реалiзацiї — як в розрахунок на рiк, так i з урахуванням часу запровдження.

Рiст виробництва працi в результатi рацiоналiзацiї робочих мiсць визна- чається по формулі:

 

DПТ=S*DЧі*100/Чср.б - S *DЧі

 

де S*DЧі — вiдносне вивiльнення кiлькостi робiтникiв в резултатi реалiзацiї всiх мiроприємств по рацiоналiзацiї робочих мiсць, чол.; Чср.б —розрахункова середьоспискова чисельнiсть працюючих по вiдповiдних пiдроздiлам пiдприємств (бригада, цех), обчислена на об’єм виробництва перiоду, що планується по виробцi базисного перiоду, чол; n — кiлькiсть мiроприємств.

Для розрахунку вивiльнення працюючих, що планується в результатi запровадження кожного конкретного мiроприємства використовується формула

ΔЧі=((Т1і  -Т2і )/КН1*ФТ1 )*АП1

 

де ΔЧі — вiдносне вивiльнення працюючих за рахунок проведення

i-го мiроприємства , чол; Т1і  Т2і - трудоємкiсть одиницi продукцiї до i пiсля проведення мiроприємства, нормо-год; КН1- коефіцієнт виконання норм; ФТ1 – фонд робочого часу в плановому перiодi, ч; АП1 – рiчний випуск продукцiї.

Вiдносне зменшення чисельностi робiтникiв (чоловiк) в розрахунку на рiк можна визначити по формулi

 

DЧі = Ор(Чб/Oб-Чр/Ор),

 

де Ор і Ор - об’єм продукції (робіт,послуг) відповідно в базовому та розрахунковому роках, одиниці продукції, робіт, послуг;

Чб , Чр - чисельність робітників відповідно в базовому та розрахунковому роках, чол;

З урахуванням часу вровадженя (DЧв)

 

DЧв = DЧі  *(m/12),

 

де m- кількість місяців, які визначають момент завершення впровадження міроприємств від початку календарного року. Для визначеності приймається, що якщо момент завершення впровадження міроприємств приходиться на першу половину місяця (не пізніше 15 числа), то даний місяць не зараховується в m.

Абсолютне вивільнення робітників в результаті скорочення малоефек- тивних робочих місць розраховується  прямим рахунком і рівне кількості  робітників, занятих на даних робочих  місцях (з урахуванням змінності).