Управління бізнесом

З М І С Т

Вступ………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи управління виробництвом

1.1 Сутність, зміст і види ефективного виробництва ....................... 5

1.2.Ефективність  виробництва: система показників і класифікація факторів підвищення ефективності …………….. ………………………9

1.3 Основні напрямки вдосконалення системи управління виробництвом………………………………………………..……………..12

Розділ 2. Аналіз господарської діяльності ВАТ «ТРТ»

2.1. Техніко-економічна характеристика підприємства.…….....…….21

2.2. Узагальнюючі показники операційної діяльності..………………25

2.3 Аналіз  використання виробничих потужностей....…..….….…….32

2.4 Визначення  рівня механізації виробництва…………….…..……..36

Розділ 3. Розробка заходів  щодо підвищення ефективності системи управління виробництвом ВАТ «ТРТ» ………..……………………..42 

Висновки...………………………………………………………………….51

Список  використаної літератури...………………………………….. 52

Додатки

Вступ

    Україна є країною з величезним потенціалом – вона має освічене населення, багаті природні ресурси, а також удале географічне положення, що дозволяє їй бути міжнародною торгівельною державою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу. Генна інженерія й біотехнології, штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, у тому числі і космічного, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології й хімії – усе це ставить Україну в один ряд із передовими високорозвиненими країнами світу.

    Однак при такому величезному науковому, виробничому і кадровому потенціалі в економіці України протягом останніх років спостерігаються кризові явища, у результаті чого обсяги виробництва основних видів продукції катастрофічно знизилися.

    Все це свідчить про неефективне використання виробничого потенціалу, про низьку ефективність виробництва практично у всіх галузях економіки України. Таким чином, підвищення ефективності виробництва на підприємствах України – це одна з найважливіших задач як держави, так і самих підприємств.

    На  сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва.

    Зниження  витрат виробництва, раціональне використання матеріальних ресурсів, досягнення більш високих економічних показників і, насамперед підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, і на цій базі зниження собівартості –найбільш важливі й актуальні задачі працівників управління виробництвом. Для їхнього вирішення велике значення має удосконалювання управління з метою підвищення його ефективності, оволодіння методами ефективного керування виробництвом, а також розрахунки й порівняння показників ефективності виробництва підприємства.

    Виходячи  з вищесказаного, тема, розглянута в  роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.

    Мета роботи:

• визначення можливих напрямків реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва продукції;
• розробка заходів для вдосконалення системи управління виробництвом й одержання значного економічного ефекту.

    Об'єктом дослідження обрано підприємство – ВАТ «ТРТ», яке здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство).

    Курсова робота складається з трьох розділів і додатків. Додатки містять 3 таблиці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Теоретико-методологічні  основи управління виробництвом 

1.1 Сутність, зміст і  види ефективного  виробництва 

    Ефективність  виробництва – найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, чим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, чи чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.

    Ефективність  виробництва –  це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт – відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.

    Економічна  сутність і загальна методологія визначення видів ефективності

    Процес  виробництва на будь-якім підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії  трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів  праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну  продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання.

Ефективність  виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг. Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.

    Процес  формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) провадиться зазначеним вище способом.

    Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств).

    Перший  відбиває матеріалізований результат  процесу виробництва, обмірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.

Ефективність  виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (мал. 1).

     По наслідках                                     - Економічна

                                                             - Соціальна 

     По місцю одержання                          - Локальна (госпрозрахункова)

                                                              - Народногосподарська

    ЕФЕКТИВНІСТЬ  ВИРОБНИЦТВА

    (ПРОДУКТИВНІСТЬ  СИСТЕМИ)

        По ступені                                     - Первісна

     підвищення ефекту            -               - Мультиплікаційна

            По меті                                             - Абсолютна

        визначення                                           - Порівняльна 

    Мал.1. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) по окремих ознаках

    Відповідні  види ефективності виробництва виділяються  переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.

    Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.

    Соціальний  ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д.. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

    Вони  мають особливість – не усі  з них піддаються кількісному  виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

    Суть  проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.

    Необхідність  і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.

    Проблема  ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.

Важливе значення в системі керування  виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.

    У наступному розділі розглядається  система показників ефективності виробництва, що здатна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. 

1.2. Ефективність виробництва: система показників і класифікація факторів підвищення ефективності

      Система показників ефективності виробництва  повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.

      У системі показників ефективності виробництва  не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.

      Узагальнюючі показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.

      Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.

      Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи  росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності – інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту  можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.

      Однак було б помилково зі сказаного  робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко-економічних показників.

      Як  уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва була введена система показників, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):

1. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.
2. Показники ефективності використання праці.
3. Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.
4. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.

      Рівень  економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак – це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

      Класифікація великої розмаїтості факторів підвищення ефективності (продуктивності) може здійснюватися по трьох ознаках: 1) видам витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкам розвитку й удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі керування виробництвом.

      Групування  факторів по першій ознаці надає можливість досить чітко визначати джерела підвищення ефективності: підвищення продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капиталоємності) і матеріалоємності продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перерахованих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, що по своєму смислу характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва (друга ознака групування факторів). Визначальними напрямками є насамперед прискорення темпів науково-технічного й організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці й кінцевої продукції; механізація й автоматизація виробничих процесів; упровадження прогресивних методів і форм організації виробництва й праці; спорудження й регулювання ринкового механізму господарювання).

      Варто помітити, що велике значення має впровадження класифікації факторів ефективності по місцеві реалізації в системі управління виробництвом (третя ознака групування факторів), особливо виділення з них двох категорій факторів – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також ділення сукупності внутрішніх факторів на так називані “тверді фактори” й “м'які фактори” (класифікація внутрішніх факторів на “тверді” й “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою й використовуваною на підприємствах зарубіжних країн). Терміни “тверді” і “м'які” фактори запозичені з англійської комп'ютерної технології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м'яким товаром”. При цьому “твердими факторами” позначають ті з них, які можна вимірювати й мають фізичні параметри, а “м'якими” – ті, котрі не можна відчути фізично, але, проте мають велике значення для економічного управління виробництвом (інформація, знання й кваліфікація кадрів, методи й системи організації різних процесів і т.д.). 

1.3 Основні напрямки вдосконалення системи управління виробництвом

      Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх  факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (див. табл. 1.1.).

      Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів – економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві. 

       Таблиця 1.1.

Інтегрована модель факторів ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

    Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних  груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.

    Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.

    Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

    Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.

    Організація й системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.

    Методи  роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.

    Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування – типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.