Управління дебіторською заборгованістю

ВСТУП

В умовах перехідної економіки  нормалізацію відтворювальних процесів в Україні поряд з іншими факторами  має забезпечити дієва система  платіжно-розрахункових відносин між суб’єктами ринку. Здійснюючи безперебійний процес виробництва, кожне підприємство, з одного боку, безперервно купує сировину, матеріали, паливо, товари, а з іншого – реалізовує готову продукцію та вироблені товари. В результаті цих взаємовідносин нерідко виникає дебіторська заборгованість, а також виникають зобов’язання перед кредиторами.

Виникнення дебіторської заборгованості пов’язане з тим, що, відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує  гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту  відвантаження продукції до моменту  надходження платежу кошти підприємства заморожені у вигляді дебіторської заборгованості. Тому важливим завданням фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Таким чином, однією з  найбільш важливих сфер господарської  діяльності підприємства є розрахункові операції, в результаті яких з однієї сторони виникає дебіторська, а  з іншої – кредиторська заборгованість. Аналіз дебіторської заборгованості та визначення напрямків удосконалення управління нею має суттєве значення в організації нормальної роботи кожного підприємства в сучасних умовах. Це обумовлює актуальність теми, що була обрана для написання курсової роботи.

Питання, пов’язані з  оптимізацією й управлінням дебіторською заборгованістю підприємств, всебічно розкриті у закордонній економічній літературі. Вітчизняні економісти почали приділяти належну увагу даним питанням лише протягом останніх років, коли обсяг дебіторсько-кредиторської заборгованості українських підприємств почав набирати загрозливих розмірів. Найбільш ґрунтовно методологія аналізу та управління дебіторською заборгованістю була досліджена Бланком І. А., Кірейцевим Г. Г., Лахтіоновою Л. А., Білик М. Д., Грідчиною М. В., Лучковим О. І., Зарубою О. Д., Крабовником А. М., Савчуком В. П.

Метою написання даної курсової роботи є розробка конкретних методів вдосконалення управління заборгованістю підприємства на основі дослідження теоретичних основ та аналізу сучасного стану системи управління дебіторською заборгованістю на вітчизняному підприємстві.

Завданнями даної курсової роботи є:

1) розкриття сутності  дебіторської заборгованості та  її впливу на виробничо-фінансову  діяльність підприємств; 

2) детальний аналіз  факторів, що впливають на величину заборгованості підприємства;

3) аналіз структури  дебіторської заборгованості, а  також вивчення та оцінка змін, що сталися протягом аналізованих  періодів;

4) визначення впливу  розрахунків з дебіторами на  фінансовий стан підприємств; 

5) розробка шляхів підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність приватного сільськогосподарського підприємства «Дружба» Семенівського району Полтавської області.

Предметом дослідження  є фінансові відносини, які складаються між суб’єктами господарювання у процесі управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних підприємствах.

Інформаційною базою при написанні курсової роботи є нормативні та правові акти, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, статистичні щорічники, книги вітчизняних та зарубіжних фахівців, статті у журналах та відомості, отримані із всесвітньої мережі Internet. Основними джерелами інформації для аналізу заборгованості підприємств є бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), а також примітки до річної фінансової звітності (форма № 5). Для внутрішнього аналізу використовуються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації по рахунках з дебіторами.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи управління дебіторською заборгованістю

У сучасних умовах господарювання перед суб’єктами економічних відносин надзвичайно гостро постає питання  ефективного управління господарською  діяльністю та максимально ефективного  використання наявних фінансових ресурсів.

Фінансовий стан вітчизняних  підприємств характеризується зростанням дебіторської заборгованості в структурі  їхніх активів, що призводить до вповільнення платіжного обігу. При цьому дебіторська  заборгованість може бути засобом стимулювання попиту на продукцію підприємств, відповідно, зменшення її (або запобігання їй) може викликати зменшення обсягу реалізації продукції підприємств. Тому виникає необхідність обґрунтування напрямків вдосконалення управління дебіторською заборгованістю підприємств з метою підвищення їхньої платоспроможності та покращення фінансових результатів діяльності [17].

Проводячи дослідження  в галузі управління дебіторською заборгованістю необхідно, перш за все, визначити сутність дебіторської заборгованості як економічного показника та об’єкта управління.

Етимологія поняття  «дебіторська заборгованість» бере свій початок у VІІІ ст. н.е. Значною  сходинкою в розвитку розуміння  дебіторської заборгованості є внесок Е. Дегранжа і Дж. Дзаппи, які почали її розглядати як один із показників, що характеризує фінансовий стан підприємства. В 1926 році визначення цього показника надає в своїй роботі С. І. Корецький: «Взаємовідносини двох осіб, що укладають угоду можна виразити латинськими термінами: дебет (повинен) і кредит (вірить комусь, має за кимось)» [5].

У подальшому, з розвитком  наукової думки, розуміння дебіторської заборгованості удосконалювалося, і  сучасна наука має більш широкий  спектр визначень (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Визначення  поняття «дебіторська заборгованість»

Згідно з П(С)БО № 10, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок  минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [9].

Отож, здійснюючи підприємницьку діяльність, економічні суб’єкти сподіваються не лише повернути вкладені кошти, але  й одержати доходи. Однак, у зв’язку  зі спадом виробництва, дуже часто виникають  ситуації, коли підприємство не може стягнути борги з контрагентів. Ріст дебіторської заборгованості погіршує фінансовий стан підприємств, а іноді призводить навіть до банкрутства.

Зростання дебіторської заборгованості можливе внаслідок  нераціональної кредитної політики, збільшення обсягу продажу, неплатоспроможності покупців тощо. При цьому більшість підприємств зустрічається з досить типовими проблемами:

• відсутність достовірної інформації про терміни погашення зобов’язань компаніями − дебіторами;
• нерегламентована робота з простроченою дебіторською заборгованістю;
• відсутність даних про зростання витрат, пов’язаних зі збільшенням розміру дебіторської заборгованості і часу її оборотності;
• ігнорується оцінка кредитоспроможності покупців і ефективності комерційного кредитування;
• функції збору грошових коштів, аналізу дебіторської заборгованості і ухвалення рішення про надання кредиту розподілені між різними підрозділами [24, с. 165].

Для здійснення управління дебіторською заборгованістю підприємству необхідно розробити параметри  щодо її класифікації, стосовно яких у науковців також не склалося єдиної точки зору. Так, на думку Білика М. Д. для повного розуміння сутності різних видів заборгованості та створення належних умов управління нею, дебіторську заборгованість слід поділяти за такими ознаками:

1. За способом виникнення заборгованість буває: товарна (заборгованість за товари, роботи, послуги); інша (не пов’язана із реалізацією продукції).
2. За строками погашення: очікуваного терміну погашення; реального терміну погашення.
3. За наявністю забезпечення: забезпечена (коли присутня гарантія її повернення у вигляді застави і т.п.); незабезпечена (нічим не обумовлена).
4. За ступенем дотримання фінансової дисципліни: допустима або нормальна (виникає за нормальних умов діяльності і не перевищує встановлених підприємством допустимих меж); невиправдана (з’являється внаслідок порушення процесів фінансово-господарської діяльності підприємства).
5. За формою погашення: монетарна (погашається готівкою); немонетарна (погашається через розрахунковий рахунок та іншими немонетарними способами) [2].

На нашу думку, такий  підхід до класифікації дебіторської заборгованості доцільно застосовувати  на середніх та малих підприємствах  з незначною номенклатурою продукції, невеликим переліком покупців, вузьким  колом послуг, тобто там, де кожен контрагент відіграє суттєву роль в діяльності суб’єкта господарювання і його заборгованість може істотно вплинути на ліквідність позичальника.

На великих підприємствах, де обсяги дебіторської заборгованості досягають значних розмірів, здійснювати  таку детальну класифікацію може бути недоцільно та досить складно. Тому на таких підприємствах ефективніше було б ділити заборгованість на строкову (по якій ще не вийшов строк погашення) та прострочену (яка не була виплачена в обумовлений договором строк) [9].

Крім того, слід виділити поняття сумнівної та безнадійної  заборгованості. Під сумнівною розуміють  борги, строк позовної давності яких ще не минув, однак повернення яких є малоімовірним, або ж заборгованість, позовна давність якої пройшла, але  боржник визнає борг і зобов’язується його повернути. Безнадійною вважається заборгованість, по якій минув строк позовної давності, або ж якщо існує впевненість у неповерненні строкової заборгованості [13].

Загалом процес управління дебіторською заборгованістю можна розділити на дві групи: управління формуванням та управління інкасацією дебіторської заборгованості [28, с. 62].

Для налагодження ефективної роботи управління дебіторською заборгованістю необхідно постійно здійснювати її аналіз, тобто проводити моніторинг. Аналіз показників, які характеризують стан дебіторської заборгованості за певний період, дає змогу визначити основні завдання політики управління дебіторської заборгованості. До таких показників належать: оборотність дебіторської заборгованості; період погашення дебіторської заборгованості; середній період інкасації дебіторської заборгованості; коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості; частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів; відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації; ефект, отриманий від інвестування коштів у дебіторську заборгованість; якість дебіторської заборгованості.

Проведення аналізу  дебіторської заборгованості дає змогу  визначити:

• склад і структуру такої заборгованості та її зміни в динаміці за період, що аналізується;
• встановити реальність (правдивість та ймовірність) погашення дебіторської заборгованості;
• визначити показники якості, ліквідності та оборотності дебіторської заборгованості;
• визначити вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства;
• розробити заходи щодо оптимізації величини і частки дебіторської заборгованості в оборотних активах підприємства [16].

Наступним кроком управління дебіторською заборгованістю є визначення кредитної політики підприємства. Кредитну політику слід розглядати як стандартний набір процедур для того, щоб прийняти рішення з питань отримання кредиту, зокрема, на яких умовах, забезпечення дотримання умов кредиту та визначення умов надання знижки [12]. Це є, на нашу думку, найважливішим етапом управління. По суті дебіторська заборгованість є безпроцентною позичкою покупцям. Ось чому суб’єкту господарювання необхідно вибрати таку кредитну політику, яка б, з одного боку забезпечувала своєчасне повернення заборгованості, а з іншого – не була занадто жорсткою і не «відлякувала» клієнтів. Залежно від рівня доходності та ризику підприємство може застосовувати такі види кредитної політики: агресивну, помірну або консервативну.

При обранні агресивного  типу кредитної політики кредитор прагне максимізувати прибуток шляхом розширення обсягів реалізації продукції в кредит. В цьому випадку спостерігається лояльніше ставлення до боржників, що проявляється в пом’якшенні умов повернення кредиту, подовженні відстрочки платежів, збільшенні розмірів кредиту та розширенні кола покупців з більшим ризиком неплатежів. Поміркований тип кредитної політики спрямований на вибір середнього рівня прибутковості та ризиків стосовно продажу товарів, надання послуг та виконання робіт в кредит. Жорстка (консервативна) кредитна політика орієнтована на мінімізацію ризиків, пов’язаних з продажем товарів у кредит. Вона реалізується через використання жорстких умов повернення боргу, зменшення строку надання кредиту, скорочення сум кредитування, звуження кола покупців з високим ступенем ризику. Обрання типу кредитної політики повинно базуватись на принципі співставлення доходів і витрат [4].

Зрозуміло, якщо підприємство вимагає швидкої оплати за відвантажену продукцію, то зменшуються витрати  на обслуговування дебіторської заборгованості, а також ризик виникнення безнадійної  дебіторської заборгованості, одночасно  збільшується дохідність і прибутковість підприємства. Однак реалізація підприємством такої агресивної політики щодо дебіторів у майбутньому призведе до зменшення покупців і, відповідно, доходності і прибутковості.

І навпаки, надання економічно необґрунтованих знижок, чітко невизначені  терміни кредитування у короткотерміновому періоді приведуть до збільшення обсягів продажів і доходу. Проте, у довготерміновому періоді така кредитна політика зумовить зростання безнадійної дебіторської заборгованості, збільшення витрат на повернення коштів, зменшення доходності і прибутковості [24].

Підприємство повинно  розробити виважену кредитну політику щодо своїх покупців. На формування кредитної політики підприємства впливають  такі фактори: купівельна спроможність споживачів продукції, яка залежить від загальної економічної ситуації; кредитоспроможність дебітора; стабільність фінансового ринку; здатність підприємства нарощувати обсяги виробництва продукції за умови реалізації у кредит.

Наступним кроком є визначення обсягів дебіторської заборгованості, що покликано вирішити такі питання: забезпечити її якість, гарантувати захист від знецінення, прискорити строки повернення, збалансувати обсяги дебіторської та кредиторської заборгованостей [22].

Залежно від надійності покупця до нього необхідно застосовувати різні кредитні умови, які є такими:

1) термін надання кредиту  (кредитний період) – це максимальний  період

відтермінування платежу  за реалізовану продукцію;

2) величина наданого  кредиту (кредитний ліміт) –  це максимальна величина заборгованості  дебітора за кредитом;

3) розроблення системи  цінових знижок (знижка за негайну  оплату продукції, за купівлю  великих обсягів продукції, для  стимулювання становлення господарських  зв’язків з потенційними клієнтами);

4) складання системи  штрафних санкцій за протермінування сплати [4, с. 202].

До яких би заходів  по забезпеченню належного виконання  зобов’язань не вдавалося підприємство-кредитор, уникнути виникнення простроченої дебіторської заборгованості майже неможливо. Загроза  перетворення дебіторської заборгованості в сумнівну, означає, що компанія не просто втратить свій прибуток, а отримає збиток, для покриття якого необхідно буде використовувати власні фінансові кошти. А в умовах ринкової економіки – це неймовірна розкіш та «подарунок» конкурентам.

Завершальним етапом процесу управління дебіторською заборгованістю є реалізація заходів по управлінню сумнівною та безнадійною заборгованістю. Виділяють наступні методи впливу на боржників:

• психологічні – нагадування шляхом використання засобів зв’язку (телефон, факс і т. д.), засобів масової інформації, поширення інформації між контрагентами дебітора, яка може суттєво погіршити його імідж;
• економічні – вимога отримання заставного майна, зупинка постачання, застосування фінансових санкцій (неустойки, пені штрафи);
• юридичні – висунення претензій, досудовий розгляд справи, подача позову в господарський суд;
• фізичні – арешт майна боржника, виданий відповідними органами державної виконавчої влади [13].

Цей перелік, на нашу думку, можна доповнити заходами щодо реструктуризації заборгованості, а саме – відстрочення або розстрочення платежів, укладання угод про заміну договору, зміни сторін угоди (договір уступки прав вимог, переведення боргу), зміни матеріально речової форми виконання зобов’язань. Також ефективним є рефінансування боргів, що являє собою прискорене переведення в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти та високоліквідні короткотермінові цінні папери [27].

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються нині, є факторинг, форфейтинг та облік  веселів.

Факторинг – це операція, суть якої полягає в придбанні  банком або факторинговою компанією  у постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої вимоги, а також приймання платежів.

Ще недавно розвиток факторингу на вітчизняному ринку обмежувався на законодавчому рівні. Сьогодні – це ліцензована банківська послуга і право на її здійснення мають практично всі банки. В Україні попит на факторингові послуги ще не став масштабним, оскільки для його розвитку необхідне стабільне економічне зростання, достатня купівельна спроможність населення та збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції. Головним недоліком факторингу є його вища вартість, порівняно з кредитами [21].

Форфейтинг – це спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту.

Урахування векселів, виданих покупцями – це форма  кредитування банком юридичної або  фізичної особи шляхом придбання  векселя до настання терміну платежу  за ним зі знижкою (дисконтом) за кошти  з метою одержання прибутку від  погашення векселя у повній сумі. Внаслідок операції врахування вексель повністю переходить у власність банку [14].

Позовна робота передбачає звернення до господарського суду з  позовом про стягнення дебіторської заборгованості. У випадку визнання дебітора банкрутом, дебіторська заборгованість відноситься на резерв сумнівних боргів, або, у разі його відсутності, на фінансові результати. Після завершення усіх процедур стягнення дебіторської заборгованості необхідно здійснити розрахунок ефективності проведеної кредитної політики в аналізованому звітному періоді, а саме: порівняти додатковий прибуток, отриманий від збільшення обсягів реалізації за рахунок кредиту, із сумою фінансових витрат від неповернення боргу та поточними витратами, пов’язаними з організацією кредитування та інкасації боргу.

Загалом, чим жорсткіша  буде позиція кредитора щодо простроченої та сумнівної заборгованості, тим  вища імовірність погашення боргу, і відповідно, меншим є ризик по перетворенню її в безнадійну, що в  свою чергу позитивно відображається на діяльності підприємства [9].

Управління дебіторською заборгованістю слід розглядати  як процес планування, організації, координації, мотивації та контролю стану дебіторської заборгованості, який необхідний для  досягнення цілей підприємства, іншими словами, як розробка відповідних управлінських рішень, що приймаються на різних стадіях формування та погашення дебіторської заборгованості [25].

Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняття  управлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльності підприємства: з одного боку, зростання безнадійних боргів, а з другого − збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг). Отже, у процесі управління дебіторською заборгованістю необхідно забезпечити оптимальний рівень інвестицій оборотного капіталу в дебіторську заборгованість.

Управління дебіторською заборгованістю дає змогу підприємству ефективніше використовувати фінансові  ресурси, зменшувати можливість зростання  безнадійних боргів і забезпечувати  збільшення інвестиційних можливостей  підприємств [11].

РОЗДІЛ 2

Управління дебіторською заборгованістю підприємства

2.1. Фінансово-господарська характеристика ПСП «Дружба»

Приватне сільськогосподарське підприємство «Дружба» (скорочене найменування – ПСП «Дружба») було зареєстроване 8 лютого 2000 р. (номер державної реєстрації – 03770000) і знаходиться в с. Очеретувате Семенівського району Полтавської області. Згідно статуту підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації і відповідно до чинного законодавства України суб’єктом підприємницької діяльності приватної форми власності.

ПСП «Дружба» створене з метою одержання прибутку. Основним завданням підприємства є виробництво сільськогосподарської продукції (як рослинництва, так і тваринництва), а також її переробка. Предметом  
діяльності є:

• виробництво, заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції (рослинництва, тваринництва, садівництва), постачання та монтаж технологічного устаткування для виробництва та переробки сільгосппродукції;
• закупівля сільськогосподарської продукції, продовольчих та непродовольчих товарів у юридичних та приватних осіб як за готівку, так і по безготівковому розрахунку та їх реалізація;
• торгівельна діяльність у сфері оптової і роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів.

Основними покупцями  сільськогосподарської продукції  являються заготівельні, переробні  підприємства, а саме: ВАТ «Кременчук-м’ясо», ВАТ «Семенівка-елеватор», ТОВ «Нібулон».

Одним із факторів ефективного  управління підприємством, а отже і його розвитку, є якісний і своєчасно проведений фінансовий аналіз, оскільки останній дозволяє визначити «недоліки» у діяльності підприємства і шляхи їх подолання. Необхідним напрямом загального оцінювання фінансового стану суб’єкта господарювання є аналіз його майнового стану за інформацією бухгалтерського балансу.

Дослідження структури  та динаміки активів і пасивів  підприємства здійснено за допомогою  скороченого аналітичного балансу  із використанням інформації річного  звіту за три роки (Додатки А, Б, В) у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Горизонтальний  та вертикальний аналіз майна 
ПСП «Дружба» за 2009-2011 рр.