Управління фінансами підприємств

 

Вступ

Фундаментальні засади фінансово-господарської діяльності підприємств на нинішньому етапі  розвитку світової економіки зазнають докорінних змін. Домінуючий вплив на трансформацію фінансових відносин на мікрорівні справляють важелі нової „інформаційно-інноваційної економіки” та процеси глобалізації. Оскільки рівень фінансових ризиків, яких зазнають суб’єкти господарювання, сьогодні є значно вищим, ніж раніше, характерною рисою сучасного етапу розвитку економічних відносин є стрімке зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Досить часто фінансово-неспроможними стають суб’єкти господарювання, що були лідерами у відповідній галузі.  Тому на сучасному етапі важливе значення в системі управління підприємством набуває ефективне управління фінансами підприємства.

Головною метою будь якого підприємства стає отримання  якомога більшого доходу при найменших  витратах. Саме у розрізі цієї мети управління фінансами відіграє значну роль. Але використати на практиці знання про фінансовій менеджмент неможливо без детального вивчення сутності цього процесу. Тому вивчення змісту і задач управління фінансами підприємств повинно набувати пріоритетного значення як при управлінні фінансами підприємств, так і при керуванні підприємством загалом. Вивчення цієї теми допоможе підприємствам відповісти на такі питання: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці то-вари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги?

Актуальність теми обумовлена провідним місцем фінансів у цілісній системі підприємства та їх значним впливом на розвиток та ефективне функціонування. Фінансами підприємств є сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу й ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансові відносини підприємств відображаються в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні взаємозв’язки.

Управлінням грошовими  потоками підприємства шляхом відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі дає змогу дотримуватись належного рівня платоспроможності та ліквідності суб'єкта господарювання. Ефективність управління грошовими потоками визначається синхронізацією надходжень і виплат, підтримкою постійної платоспроможності підприємства.

Таким чином, управління фінансами підприємств має суттєве  значення для ефективної роботи економіки  України загалом і окремих  підприємств зокрема. А вивчення змісту і задач цього процесу  стає важливим фактором для повноцінного розвитку та конкурентоспроможності підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні  засади управління фінансами  підприємств

Для найефективнішого використання у виробництві виробничих факторів, а також грошових коштів і фінансових ресурсів запроваджується управління ними.

Управління виробництвом є доцільною, цілеспрямованою діяльністю людей щодо поліпшення використання відповідних його факторів і зміцнення  економіки підприємства загалом. Оскільки фінанси є кровоносною системою економіки, то вони також потребують управління.

Управління фінансами  підприємств — це управління у  сфері грошових відносин щодо формування, розподілу і використання грошових доходів, нагромаджень і фінансових ресурсів з метою найефективнішого їх використання і підвищення платоспроможності підприємства[13].

Таким чином, основною метою  управління фінансами або фінансового  менеджменту є одержання максимальної вигоди від функціонування підприємства в інтересах його власників. До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.

Крім того, до управління фінансами підприємств належить визначення потреби в оборотних активах в обсягах, що забезпечують мінімальні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми й ефективного їх використання.

Управління фінансами  включає також визначення обсягів  капіталовкладень і джерел їх фінансування, виявлення резервів підвищення платоспроможності  й ефективності виробництва.

Об'єктами управління у  сфері фінансів підприємств є:

• фінансові відносини, що виникають між підприємствами і їх засновниками, державою, комерційними структурами, іншими підприємствами і фізичними особами;

• доходи і нагромадження (прибуток), їх формування, розподіл і  використання;

• фінансові ресурси, джерела їх формування, склад і структура;

• склад, структура і  кругообіг капіталу;

• грошові фонди, їх формування і використання;

• грошовий обіг у відтворювальному процесі тощо.

Суб'єктами управління фінансами  на рівні підприємства є його керівник, планово-фінансова служба, фінансові менеджери.

Основними завданнями фінансової служби є:

• фінансовий аналіз діяльності підприємства;

• розробка і реалізація фінансових планів;

• визначення потреби  підприємства у фінансових ресурсах в обсягах, необхідних для виконання  плану економічного і соціального розвитку;

• мобілізація фінансових ресурсів у запланованих обсягах;

• своєчасне й у  повному обсязі виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними централізованими фондами, постачальниками, працівниками тощо;

• виявлення резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення ефективності виробництва і платоспроможності підприємства;

• здійснення контролю за формуванням і ефективним використанням  доходів, прибутку і фінансових результатів[7].

Системи цілей управління фінансами різняться за ступенем формалізації і можливостями кількісної оцінки:

  • виживання підприємства в умовах банкрутства;
  • лідерство в боротьбі з конкурентами;
  • максимізація ринкової вартості підприємства;
  • стійкі темпи зростання економічного потенціалу підприємства;
  • зростання обсягу виробництва і реалізації;
  • максимізація прибутку;
  • мінімізація витрат;
  • забезпечення рентабельної діяльності;
  • ідентифікація, оцінка і управління фінансовими ризиками[8].

Пріоритетність цих  цілей по-різному пояснюється  існуючими теоріями організації бізнесу. Найбільш відомою є теорія, згідно з якою підприємство повинно працювати таким чином, щоб забезпечити максимальний доход його власникам (теорія максимізації прибутку).

Також існує концепція, згідно з якою в основі діяльності підприємства та його керівництва покладено прагнення до зростання обсягу виробництва та збуту.

Будь-якому підприємству в тому чи іншому ступені властива розбіжність між функцією володіння  і функцією контролю. Це призвело до виникнення ряду управлінських теорій.

В основі таких теорій (найбільш відомою є «Теорія передачі повноважень» або «Агентська теорія») – лежить протиставлення інтересів власників підприємства і його управлінського персоналу. Їх інтереси далеко не завжди співпадають.

Різновидом цієї теорії є «Теорія зацікавлених осіб», яка стверджує, що цілями функціонування будь-якого підприємства є гармонізація конфліктних цілей юридичних і фізичних осіб, які мають пряме або непряме відношення до підприємства – акціонерів, управлінського персоналу, контрагентів, державних органів. Підприємство повинно, зокрема, не лише піклуватись про одержання максимального прибутку, а й про соціальне становище своїх працівників.

Однак найбільше розповсюдження в останні роки отримала «Теорія  максимізації багатства (добробуту) акціонерів». Розробляючи цю теорію, виходили з припущення, що жоден із існуючих критеріїв (наприклад, рентабельність, обсяг виробництва тощо) не повинен розглядатись в якості узагальнюючого критерію ефективності рішень фінансового характеру. Такий критерій повинен:

а) базуватись на прогнозуванні  доходів власників підприємства;

б) бути обґрунтованим, зрозумілим і точним.

Вважається, що цим умовам в більшому ступені відповідає критерій максимізації власного капіталу. Цей  підхід базується на відповідній  ідеї розвитку суспільства (досягнення розквіту суспільства через приватну власність).

Оптимальна взаємодія  фінансових відносин досягається використанням  усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання[23].

Значення управління фінансами підприємств полягає  в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших  власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні  мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

Управління фінансовими  ресурсами фірми, через багатоваріантність його прояву, на практиці неможливо  здійснювати без професійної  організації цієї роботи. Отже дослідження змісту і задач управління фінансами підприємств, а також методів цього управління має пріоритетне значення для будь-якого підприємства. Подальше ефективне функціонування підприємства буде залежати від правильного сприйняття інформації про належне управління фінансами підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Зміст і  задачі управління фінансами  підприємств

2.1 Основні  завдання управління фінансами  підприємств

В економічній  літературі є різні підходи до визначення критеріїв пріоритетності мети фінансового менеджменту, що базуються  на відповідних теоріях організації бізнесу (теорії максимізації прибутку, концепції зростання обсягу виробництва і збуту, теорії максимізації ціни фірми тощо).

Метою створення  переважної більшості суб'єктів  підприємництва в умовах ринкової економіки  є отримання прибутку, що визначило на тривалий період часу основну мету фінансового менеджменту — максимізацію прибутку підприємства. Однак значний обсяг прибутку підприємства не завжди забезпечує нарощування його фінансового потенціалу, достатній рівень капіталізації. Неефективний розподіл і нераціональне використання прибутку можуть призвести до втрати фінансової рівноваги суб'єкта господарювання, а в кінцевому підсумку до зниження його конкурентних переваг та ринкової вартості. Тому найбільшого поширення набула "Теорія максимізації багатства (добробуту) акціонерів", в основу якої було покладено вибір узагальнюючого критерію ефективності фінансових рішень, який повинен бути достатньо обґрунтованим та базуватися на прогнозуванні доходів власників підприємства. При цьому визнано, що таким умовам відповідає критерій максимізації вартості власного капіталу, тобто ринкової ціни акцій[19].

Отже, фінансовий менеджмент спрямований на задоволення  інтересів власників капіталу підприємства, а тому основною метою фінансового  менеджменту є максимізація ринкової вартості підприємства, що свідчить про його значний фінансовий потенціал, максимальну ефективність господарювання та досягнення високого рівня добробуту власників.

До головних завдань управління фінансами підприємств належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб’єктами господарювання.

Для досягнення головної мети управління фінансами підприємств необхідно вирішувати такі основні завдання.

1. Забезпечення формування  достатнього обсягу фінансових  ресурсів підприємства в процесі  його розвитку. Це завдання реалізується  шляхом формування ефективної політики фінансування господарської та інвестиційної діяльності підприємства (визначення загальної потреби у фінансових ресурсах на наступний період, підвищення рівня капіталізації, визначення доцільності залучення коштів за рахунок зовнішніх джерел, оптимізація структури капіталу).

2. Забезпечення найефективнішого  використання фінансових ресурсів  за основними напрямами діяльності  підприємства. Оптимізація розподілу  і використання фінансових ресурсів  передбачає встановлення оптимальних  пропорцій їх інвестування відповідно до поточних і перспективних планів господарської діяльності підприємства. Раціональне вкладення коштів забезпечує ефективне використання активів, що призводить до нарощування фінансового потенціалу, можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел та максимізації достатку власників капіталу.

3. Оптимізація грошового  обігу і підтримка постійної  платоспроможності підприємства. Це  завдання вирішується шляхом  ефективного управління грошовими  потоками підприємства в процесі  кругообігу його грошових коштів, досягнення синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів, підтримки їх ліквідності на рівні, що забезпечує постійну платоспроможність.

4. Забезпечення максимізації  чистого прибутку шляхом ефективного  управління активами підприємства, оптимізації їх складу і розміру, залучення в господарський обіг необхідного обсягу позикових ресурсів, вибору найраціональніших напрямів операційної та фінансової діяльності, ефективної податкової, амортизаційної та дивідендної політики.

 

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків за рахунок зменшення рівня їх концентрації, диверсифікації видів операційної та фінансової діяльності, використання методів уникнення та нейтралізації негативних наслідків господарювання, проведення ефективного внутрішнього та зовнішнього страхування.

6. Забезпечення фінансової  рівноваги підприємства в процесі  його розвитку. Для такої рівноваги  характерним є високий рівень  фінансової стійкості і платоспроможності  підприємства, що забезпечується  формуванням оптимальної структури фінансових ресурсів і активів, достатнім рівнем самофінансування інвестиційних потреб.

Однак вирішити ці завдання в повному обсязі неможливо. Компроміс  досягається при збалансуванні  всієї системи завдань, погодженні пріоритетної на певний момент мети з основними стратегічними і тактичними цілями підприємства. Таким чином, ефективність реалізації основної мети і вирішення поставлених завдань фінансового менеджменту визначаються обґрунтованістю його стратегії і тактики.

Управління фінансами  підприємств включає у себе управління такими її ланками, як власний капітал  і залучені фінансові ресурси. Існують такі етапи управління власним капіталом:

  1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді.
  2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
  3. Оцінка вартості залучення власного капіталу із різних джерел.
  4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
  5. У випадку необхідності визначення обсягу зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів.
  6. Розробка механізму оптимального співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів.

Етапи управління залученими фінансовими ресурсами включають  в себе:

  1. Аналіз позикового капіталу.
  2. Аналіз визначення обсягів та структури залучення позикових коштів в розрізі внутрішнього та зовнішнього капіталу.
  3. Визначення витрат по залученню позикових коштів.
  4. Визначення оптимального співвідношення залучених коштів:

а) на довготерміновій  основі.

б) на короткотерміновій основі.

5.  Контроль за використанням позикових коштів

Процес виробництва  відбувається в певній технологічній  послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний капітал), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших - виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами  включає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням  управління фінансами підприємств  є забезпечення формування та правильного  розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних  коштів, формування амортизаційного  фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер. Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

 

 

2.2 Фінансовий  механізм підприємств

Для цілей ефективного  використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації  взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

В економічній літературі поняття “фінансовий (фінансово-кредитний) механізм” використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття “фінансовий механізм” найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння його суті.

Перший підхід полягає  в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову “техніку”. На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно відображається в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не доцільно.

 

Другій підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм”  полягає в тому, що його розуміють  як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування  двох основних підходів до суті фінансового  механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття  “фінансовий механізм” не існує.

У дослідженнях провідних  західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлений об'єкт  вивчення, але всебічно і ґрунтовно  досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу і суспільство.

В економічній літературі країн СНД превалює перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова), який складається з елементів та інструментів впливу. Проте, російський економіст В.К. Сенчагов, проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

-фінансово-кредитне планування;

-фінансово-кредитні важелі;

-організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового  механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему фінансового механізму підприємства практично неможливо.

Українські вчені В.М. Федосов, В.М. Опарін, С.Я. Огородник вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми: фінансово-кредитне забезпечення, фінансово-кредитне регулювання, а також організаційні структури і важелі впливу.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний  механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового  механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Проте потребує певних уточнень щодо побудови та застосування в умовах конкретного підприємства.

Так, С.В. Льовочкін пропонує замість терміну “фінансово-кредитний  механізм” використовувати “фінансовий  механізм”, тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система  – як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу. Окрім того, на підприємстві, враховуючи принципи організації фінансів, більш доцільне використання саме терміну “фінансовий механізм”.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи думки  вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм – це сукупність методів  реалізації економічних інтересів  шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства. Складовими фінансового механізму є:

-фінансове забезпечення;