Управління фінансовими ризиками на підприємстві. 2

ВСТУП

Основним видом діяльності більшості підприємств є виробництво  продукції, товарів, послуг, що пов’язано  з наявністю різних видів виробничого, комерційного, транспортного ризиків. Виробничу діяльність супроводжує  фінансовий, який, в свою чергу, також  генерує різноманітні види ризиків.  Будь-який підприємець прагне вести свою діяльність таким чином, щоб  звести можливу величину збитків до мінімуму, а величину прибутків – до максимуму. Щоб досягти успіху в цьому необхідно в рамках підприємства використовувати здобутки науки у сфері управління ризиками та передовий досвід підприємств, що успішно впроваджують систему ризик-менеджменту. Неодмінною складовою системи ризик-менеджменту є політика управління фінансовими ризиками. Саме в цьому і полягає актуальність теми курсової роботи.           Необхідність управління фінансовими ризиками розглядали зарубіжні та  вітчизняні вчені. Питання фінансових ризиків та шляхів їх управління та нейтралізації  досліджується у роботах  І.Б. Чайкіна, В.В. Вітлінського, І.Т. Балабанова, М.С. Клапківа, В.В. Шахова Г.Ф. Шершеневича, М.Я. Шимінової, В.С. Щербини, В. Янішена, Р. Дж. Хобарта, Б. Едвардса, Т. Райса, Б. Койлі, а також інших науковців, що торкалися даної проблематики. розглядали зарубіжні та  вітчизняні вчені.        Метою дослідження є вивчення теоретичних засад та досвіду управління фінансовими ризиками та визначення шляхів підвищення ефективності їх управління на ПАТ «Ремприлад».

Виходячи з  поставленої мети можна визначити  наступні завдання курсової роботи:

1. Розглянути теоретичні аспекти проведення політики управління фінансовими ризиками на підприємстві, а саме:

• поняття «фінансового ризику», його особливостей, питання класифікації, аналізу та оцінки фінансових ризиків, а також принципів управління ними;

• поняття «управління фінансовими ризиками», його сутності та етапів розробки, методи виявлення фінансових ризиків

2. Провести аналіз та оцінку ризиків фінансової діяльності об’єкта дослідження;

3. Надати рекомендації щодо зменшення впливу ризиків на діяльність об’єкта дослідження.

Об'єктом дослідження є управління фінансовими ризиками ПАТ «Вінницьке підприємство «Ремприлад».      Предметом дослідження є механізм управління фінансовими ризиками на підприємстві.           Методи дослідження: розрахунково-аналітичний, логічний, описовий.  Курсова робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури, яка включає 22 найменування і розміщується на 36 сторінках. А також містить 7 таблиць, 4 рисунки і 6 додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1. Економічний зміст, поняття та класифікація фінансового ризику

З розвитком  ринкових відносин здійснення підприємницької  діяльності відбувається в умовах зростаючої невизначеності. Саме невизначеність стану зовнішнього середовища та внутрішньої ситуації змушує підприємця брати на себе ризик, який може зумовлювати як виграш, так і втрати.   Фінансова діяльність фірми у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності фірми досить висока. Ризики, супутні з фінансовою діяльністю фірми, виділяються в особливу групу ризиків, які носять назву - фінансові ризики [9, c .8].    Фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’язана зі здійсненням господарської діяльності, якій властиві наступні основні характеристики:

1. Економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства та характеризується можливими економічними збитками в процесі здійснення фінансової діяльності.
2. Об’єктивність прояву. Фінансовий ризик є об’єктивним явищем в функціонуванні будь-якого підприємства, він супроводжує майже всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності. 
3. Ймовірність реалізації. Проявляється в тому, що ризикова подія може як відбутися, так і не відбутися в процесі здійснення фінансової діяльності підприємства.
4. Невизначеність наслідків. Фінансовий ризик може супроводжуватись, як суттєвими фінансовими втратами для підприємства, так і формуванням додаткових доходів.
5. Суб’єктивність оцінки. Нерівнозначність оцінки даного об’єктивного явища, визначається різним рівнем повноти і достовірності інформаційної бази, кваліфікації фінансових менеджерів, їх досвіду в сфері ризик-менеджменту та іншими факторами [2, с. 201-201].      Причини виникнення фінансових ризиків різноманітні й можуть виникати спонтанно в процесі діяльності підприємства та поділяють на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх причин формування фінансових ризиків можна віднести такі: слабка і нестабільна економіка країни; економічна криза; інфляція; зниження цін на світовому ринку; політичні чинники тощо. Усі ці причини мають зовнішнє, щодо підприємства, походження і тому, їх підприємство контролювати не може. До внутрішніх причин формування фінансових ризиків можна віднести: підвищення витрат на підприємстві, незадовільну фінансову політику підприємства та ін.

Рис. 1.1. Причини виникнення фінансових ризиків

Першопричини  їх виникнення знаходяться у площині структури капіталу Адже фінансовий ризик зумовлений нераціональним співвідношенням власних і позикових коштів. Велика частка позикових коштів у капіталі підприємства нерідко знижує їх ефективність. Це пов'язано зі значними витратами на обслуговування кредитів, які можуть перекрити вигоди від їх залучення. Такі ризики іноді називають ризиками структури капіталу: при незадовільній структурі капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і, як результат, збанкрутує [7, с. 359-360].          Фінансові ризики підприємства надзвичайно різноманітні і щоб ефективно управляти ними, їх класифікують за певними ознаками [15, c. 79-80]. У таблиці 1.1. наведено основну класифікацію фінансових ризиків.

Таблиця 1.1

Класифікація  фінансових ризиків

Зростання впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства та в цілому на результати виробничо-господарської діяльності пов'язане зі швидкою зміною економічної ситуації і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин підприємства, появою нових фінансових технологій, фінансових інструментів та іншими факторами. Існує особливий вид діяльності, спрямований на зниження або повне усунення впливу фінансових ризиків несприятливих наслідків на результати проведених господарських операцій.

2. Особливості управління фінансовими ризиками

Управління  фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їх ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на таких принципах:

1. Усвідомлення  прийняття ризиків. Фінансовий  менеджер повинен усвідомлено  йти на ризик, якщо він сподівається  отримати відповідний дохід від  здійснення фінансової операції. Звичайно, по окремим операціям після оцінки рівня ризику можна застосувати тактику «уникнення ризику » , але повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо.  2. Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи об’єктивної природи.              3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам.           4. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності по шкалі «дохідність – ризик ».   5. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішнє страхування ризиків.

6. Економічність  управління ризиками. Витрати підприємства  на нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищому ступені ймовірності настання ризикового випадку.

7. Врахування факторного  часу в управлінні ризиками. Чим  довший період здійснення фінансових  операцій, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків, тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками.

8. Врахування  фінансової стратегії підприємства  в процесі управління ризиками.

9. Врахування  можливості передачі ризиків.  Прийняття ряду фінансових ризиків  є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірнісному настанні ризикового випадку.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

На нашу думку  алгоритм політики управління фінансовими ризиками на підприємстві має складатися з наступних кроків:

1. Ідентифікація  окремих видів ризиків пов’язаних  з фінансовою діяльністю підприємства. Процес ідентифікації окремих  видів фінансових ризиків здійснюються  за наступними трьома етапами: на першому етапі в розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначають властиві їм зовнішні чи систематичні види фінансових ризиків; на другому етапі визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, які властиві окремим видам фінансової діяльності або намічених фінансових операцій підприємства (ризик зниження фінансової стабільності, ризик неплатоспроможності, структурний ризик, кредитний ризик); на третьому етапі формується запропонований загальний портфель фінансових ризиків, що пов’язані з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (що включають можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

2. Оцінка широти  і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків. Вибір методів оцінки рівня фінансових ризиків, а також надійності її результатів багато в чому визначають використовувану в цих цілях інформаційну базу. Недостовірна чи неякісна інформаційна база, яка використовуються в процесі оцінки рівня фінансових ризиків посилює суб’єктивізм такої оцінки, а відповідно знижує ефективність всього наступного процесу ризик-менеджменту.

3. Вибір і  використання відповідних методів  оцінки ймовірності настання  ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

4. Визначення  розміру можливих фінансових  збитків при настанні ризикової  події по окремим видам фінансових  ризиків. Розмір можливих фінансових  збитків визначається характером  здійснення фінансових операцій, обсягом задіяних в них активів (капіталу) і максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиках.     5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження окремі фактори розглядаються по кожному виду фінансових операцій підприємства. Крім того в процесі дослідження визначається чутливість реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.          6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності. Він встановлюється в розмірі окремих видів фінансових операцій з врахуванням відповідного менталітету керівників і фінансових менеджерів підприємства.  7. Вибір і використання внутрішніх механізмів в нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків. Система таких внутрішніх механізмів включає різні методи їх профілактики, заходи по самострахуванню окремих видів фінансових ризиків.         8. Вибір форм і методів страхування окремих фінансових ризиків підприємства. В процесі такого страхування, що здійснюються спеціальними страховими компаніями, ризики, які страхуються з значними розмірами можливих фінансових втрат “передаються” частково або повністю іншим суб’єктам господарювання.          9. Оцінка результатів нейтралізації і організації моніторингу фінансових ризиків. Система показників результативності нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків включає рівень можливих фінансових втрат, що нейтралізуються; оцінку сукупного ризику фінансової діяльності підприємства з врахуванням заходів по їх нейтралізації та інші. Поточний нагляд за фінансовими ризиками включається до загальної системи моніторингу фінансової діяльності підприємства.      Для нейтралізації фінансових ризиків необхідно використовувати механізм внутрішньої нейтралізації:        1. Уникнення ризику, цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим.           2. Лімітування концентрації ризику.        3. Хеджування.

-       хеджування з використанням ф’ючерсних контрактів.

-       хеджування з використанням опціонів.

-       хеджування з використанням операції “своп”.

Справляє свій вплив і діяльність хеджових фондів, що визначається як ризикована, бо передбачає операції з похідними фінансовими інструментами. Як зазначає Я. Новодворський: «Багато фондів спеціалізуються на різних ринкових секторах, у тому числі технологічному, біотехнологічному, фінансовому, телекомунікаційному тощо. Крім того, існують фонди, які спеціалізуються на високодохідних облігаціях, цінних паперах, що конвертуються, а також на арбітражних операціях у ході злиттів і поглинань та управлінні політичним ризиком» [7].        4. Диверсифікація.           5. Розподіл ризиків.          6. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків.    Для удосконалення методики управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки ми пропонуємо здійснювати постійний моніторинг інформаційного простору на можливість появи новаторських методів оцінки, аналізу і нейтралізації ризиків, ретельно слідкувати за виконанням політики управління, а її саму здійснювати за наступною схемою:

Рис. 1.2.Стратегія управління підприємством 

Управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки  є дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Не запровадження відповідної політики на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації суб’єкта господарювання. Така ситуація може призвести до негативних наслідків в цілому по країні та до розвитку фінансової кризи.

3. Методи оцінки фінансових ризиків

Підприємець, приймаючи  рішення, в першу чергу, повинен  оцінити масштаби ризику, які загрожують його фірмі в разі вибору саме такого напряму дій. Логічно розглядати оцінку ризику як інтегрований етап процесу управління ризиком, що включає якісний і кількісний аналіз ризику, а також співвіднесення отриманого об’єктивного уявлення про ступінь ризику із суб’єктивним його сприйняттям особою, що приймає рішення [13, с. 458]. Методи кількісної оцінки ризику є до певної міри універсальними, проте з їх допомогою не завжди вдається оцінити. Це пов’язано з браком часу, інформації, кваліфікації. Крім того, існують види ризиків, які вимагають принципово особливого підходу до їх оцінки [11, с. 66].     Зазвичай всі методи оцінки ризику об'єднують у чотири групи:   1) експертні — дають змогу визначити рівень ризику в тому разі, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою результатів цього опитування;    2) економіко-статистичні — застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику. Обчислюють середньоквадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, β-коефіцієнт тощо;        3) розрахунково-аналітичні — призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства (переважно застосовуються при оцінці ризику неплатоспроможності і ризику зниження фінансової стійкості);   4) аналогові — дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями. При цьому для порівняння використовують як власний, так і зовнішній досвід здійснення таких операцій [10, с. 247].   Найпоширенішими і універсальними є методи доцільності витрат, експертних оцінок, статистичний, аналітичний та ряд інших.    Метод експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер порівняно з іншими методами. Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, виголошує власні суб'єктивні судження як про попередню ситуацію, так і про перспективи її розвитку.    Найчастіше даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеню ризику такого напряму підприємницької діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати попередні показники.           В найбільш загальному вигляді сутність даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чином вони можуть вплинути на його діяльність. Цей розгляд зводиться до надання бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого ризику, а також до ступеня його впливу на діяльність фірми [17, с. 61].      За стабільності внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства, достатньої кількості даних про перебіг окремих операцій (доходи і втрати), процесів, напрями економічної активності використовують процедури статистичного методу оцінки ризику. Цей метод ґрунтується на теорії ймовірностей розподілу випадкових величин. Маючи достатньо інформації про реалізацію певних видів ризику в минулих періодах, суб'єкт ризику здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому [10, с. 255].    Для визначення найімовірнішого результату, який ми очікуємо отримати в середньому, необхідно визначити величину математичного очікування М(х):

                           ,                                                     (1.1)

де   - значення, які може приймати досліджуваний параметр;     - ймовірність прийняття цих значень.

Однак для прийняття  рішення необхідно так само виміряти коливання показників, тобто визначити  міру відхилення очікуваного значення від середньої величини. Для цього на практиці використовують два взаємопов’язані показники:

1. дисперсію D(x): 

                                                             (1.2)

2. середньоквадратичне відхилення :

                                                                                    (1.3)

Причому, чим  більше значення середньоквадратичного  відхилення, тим більший ризик  управлінського рішення.      Використовують при розрахунках також коефіцієнт варіації V:

                                                                                        (1.4)

При цьому, чим  менше його значення, тим більша стабільність прогнозованої ситуації [17, с. 57].        Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних витрат (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Ризикові області  діяльності фірми

Перевагою цього  методу є простота математичних розрахунків, а явний недолік – необхідність великої кількості вихідних даних, оскільки чим більший масив вихідних даних, тим точніший розрахунок [6, с. 69]. Статистичний метод дає змогу отримати найповнішу кількісну інформацію про рівень ризику, але не передбачає аналізу джерел походження ризику, тобто ігноруються певні складові ризику.          Аналітичний метод оцінювання ризику — система статистичних оцінок на основі попереднього експертного відбору ключових параметрів з подальшим аналізом впливу факторів ризику на них. Він є комбінацією статистичного оцінювання і принципів експертного аналізу.     Основними перевагами аналітичного методу є об'єднання факторного аналізу параметрів, які впливають на ризик, і виявлення можливих способів зниження його ступеня [10, с. 269].        Метод доцільності витрат. Сутність цього методу ґрунтується на тому факті, що витрати за кожним напрямом діяльності, а також за окремими її елементами мають різний ступінь ризику. Наприклад, ступінь ризику за витратами, пов'язаними з купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.            Перевага цього методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.      Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові [6, с. 74-78].     Оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства. Фінансове становище фірми — це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз цих показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми. А як відомо залежність між фінансовою стійкістю і ризиком прямо пропорційна. Крім того, як тільки підприємство стає фінансово нестійким, виникає ризик банкрутства [11, с. 67]. Метод аналогій використовують у тому разі, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. Суть даного методу полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику певного напряму підприємницької діяльності доцільно використовувати дані про розвиток саме таких і аналогічних напрямків у минулому.   Аналіз попередніх факторів ризику здійснюється на основі інформації, одержаної із різних джерел, таких як опубліковані звіти компаній про свою попередню діяльність, інформації, розповсюджуваної державними організаціями, даних страхових компаній і т.д. Одержані таким чином дані обробляються з метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності фірми з урахуванням потенційних ризиків.   Об’єктивна важкість при використанні даного методу для оцінки ступеня ризику полягає в тому, що дані минулих періодів повинні застосовуватись в теперішній момент часу без урахування того факту, що будь-який напрям підприємницької діяльності знаходиться в постійному розвитку [17, с. 67].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РИЗИКІВ  ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «РЕМПРИЛАД»

2.1. Загальна  економічно-організаційна характеристика  ПАТ «Ремприлад»

Приватне акціонерне товариство «Вінницьке підприємство «Ремприлад» зареєстрований 23 липня 1997 року. В 1997 році відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Вінницькій області від 12.05.1997 року№ 225-П. Державне підприємство «Ремприлад» було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Вінницьке підприємство «Ремприлад». У відповідності з Протоколом №8 від 22.12.2000 року Загальних зборів акціонерів Відкрите акціонерне товариство «Вінницьке підприємство «Ремприлад» було реорганізовано шляхом перетворення у Закрите акціонерне товариство «Вінницьке підприємство «Ремприлад». Протягом звітного періоду проведено зміну найменування Закритого акціонерного товариства «Вінницьке підприємство «Ремприлад» на Приватне акціонерне товариство «Вінницьке підприємство «Ремприлад», у зв’язку із приведенням діяльності товариства у відповідність до вимог ЗУ «Про акціонерні товариства».    ПАТ «Вінницьке підприємство «Ремприлад» у 2011 році здійснювало комерційну діяльність по ремонту та технічному обслуговуванню контрольно-вимірювальних приладів. На даний вид діяльності є попит, вона вважається перспективною. Діяльність Товариства залежить від сезонних змін. Кількість послуг збільшується у весняно-літній період. Основним ринком збуту є райони Вінницької області, основними клієнтами є сільськогосподарські виробники. Виробнича структура в товаристві відсутня. Дочірніх підприємств, філій, представництв товариство не має.         В Товаристві створені наступні органи управління та контролю: Загальні збори акціонерів та Наглядова рада .      Середньооблікова чисельність штатних працівників в 2011 році склала 16 осіб. Фонд оплати праці за 2011 рік складає 579,9 тис. грн., що на 85,1 тис. грн. більше, чим в попередньому 2010 році. Збільшення ФОП обумовлено збільшенням мінімальної заробітної плати.      Юридична адреса ПАТ «Вінницьке підприємство «Ремприлад»: 21001, Вінницька область, м. Вінниця, Замостянський район, вул. Фрунзе 42.  Оголошений розмір статутного капіталу Товариства становить 50500 грн. Станом на 31.12.2011р. загальні активи Товариства в порівнянні з даними на початок 2011 року збільшились на 35,7% і складають 438,3 тис. грн.. Збільшення активів відбулося, в основному, за рахунок збільшення залишку грошових коштів (на 103,3 тис. грн.). 

Об’єктом основних засобів є закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього.  

Склад нематеріальних активів на підприємстві станом на 31.12.2011 р. відсутній.             За станом на 31.12.2012 р. загальні зобов’язання Товариства в порівнянні з даними на початок 2011 року зменшились на 70,3 або на 73,6 тис. грн.. Зменшення зобов’язань відбулося в основному за рахунок зменшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 54,6 тис. грн.. Статутний капітал підприємства поділено на 202000 простих іменних акцій рівною номінальною вартістю по 0,25 грн. кожна, які було розподілено між засновниками відповідно до сплачених ними часток в колективній власності.            Станом на 31.12.2012 р. загальний розмір власного капіталу Товариства складає 407,1 тис. грн., в порівнянні на початок року (218,1 тис.грн.), збільшення власного капіталу відбулося за рахунок чистого прибутку поточного року на 189,0 тис. грн..        Щоб достовірно та ефективно охарактеризувати фінансовий стан підприємства проаналізуємо основні показники економічної діяльності ПАТ «Ремприлад» які надані і розраховані  у таблиці 2.1.