Управління формуванням і використанням прибутку підприємства

          Розділ 1. Теоретичні аспекти формування і використання прибутку підприємства

1.1. Роль і місце прибутку в економіці підприємства

Найважливіше  місце і значення в діяльності будь-якого підприємства займає така економічна категорія, як прибуток. Це пояснюється тим, що саме прибуток є головною метою діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності). Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву – чистий прибуток.

За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства. Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 «Непокриті збитки»). Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій. Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі. Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

За основними  видами господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних  операцій. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «валовий прибуток». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання з основної виробничо-збутової діяльності підприємства. Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року.

Прибуток від позареалізаційних  операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

За основними  видами діяльності підприємства виділяють  прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності. Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності. Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу – основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів. Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які призводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань з основного боргу тощо).

За складом  елементів, що формують прибуток, розрізняють  маржинальний, валовий і чистий прибуток підприємства. Під цими термінами  звичайно розуміють різні ступені  «очистки» отриманих доходів  від понесених підприємством  у процесі господарської діяльності витрат. Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції та фінансові результати від позареалізаційних операцій. Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

За характером оподаткування прибутку виділяють  оподатковувану і не оподатковувану податком його частини. Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у  формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні  господарські операції з позицій  кінцевого їхнього ефекту. Склад  прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

3а характером  впливу інфляції на прибуток виділяють номінальний і реальний його види. Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

За достатністю  рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку). Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного  відсотка. Тобто порівнюється два  варіанти покласти гроші на депозит  чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти  які б було отримано від депозиту він вважається нормальним. Низький  і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче  або вище рівня нормального прибутку.

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується. Капіталізований  прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток – ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Санаційний прибуток – це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їхнього безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Середній прибуток – рівний (рівнозначний) прибуток на однакові капітали, вкладені в різні галузі і сфери виробництва. Утворюється в процесі міжгалузевої конкуренції.

Засновницький прибуток – це дохід, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) привідкритій підписці на акції.

 У  зарубіжній економічній теорії  та підприємництві загальновживаними  є поняття валового, маржинального  та операційного прибутку. Валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати. Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат. Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає власне прибуток і постійні витрати. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Як бачимо, з вище наведеного матеріалу, існує достатня кількість видів прибутку, як нам вже відомо прибуток є головною метою ведення будь-якої господарської та виробничої діяльності. У своїх дослідженнях ми звертатимемо увагу в основному на прибуток від операційної діяльності. Операційний прибуток – це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт. Основними видами діяльності ТОВ “Бердичівський хлібозавод» є:

1. Виробництво та реалізація хлібобулочних виробів та інших товарів споживання.
2. Оптова та роздрібна торгівля продукцією власного виробництва.

Як провідна економічна категорія, прибуток виконує такі важливі функції (рис. 1.1):

Оціночна функція – прибуток підприємства використовується як оціночний показник , що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

Розподільча функція – її зміст полягає в тому, що підприємство розподіляє прибуток, котрий отримало в результаті фінансово-господарської діяльності на дві частини :

- частина , яка акумулюється у бюджетах у вигляді податку на прибуток

- частина, яка залишається в розпорядженні підприємства

Стимулююча функція – прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання :

- фонд заохочення

- фонд виробничого розвитку

- фонд соціального розвитку

- фонд виплати дивідендів

- пайовий фонд

- благодійний фонд

Прибуток , як економічний показник , дозволяє поєднувати економічні інтереси держави , підприємства , як господарюючого суб’єкта , робітників та власників  підприємства. Вирішення цих завдань  пов’язане з пропорціями в  розподілі та використанні прибутку.

Рис. 1.1 Функції прибутку підприємства

Об’єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у виді податків та обов’язкових платежів. Економічний інтерес прибутків з точки зору підприємства – це прибуток, що залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань розвитку.

Економічний інтерес робітників підприємства пов’язаний з розміром прибутку, який буде спрямовано на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить розмір прибутку, який направляється на виплату дивідендів та на виробничий розвиток підприємства.

1.2. Прибуток як об’єкт  фінансового менеджменту

Ключовим  завданням управлінням фінансами  підприємства є досягнення та подальше забезпечення належного рівня конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому  та довгостроковому періодах. При  цьому вважається, що фінансово-господарська діяльність підприємства має забезпечувати  приріст добробуту його власників. Досягти цього неможливо без  адекватного вирішення у повсякденній роботі сукупності питань управління прибутком. Так, забезпечення ефективності фінансового менеджменту на конкретному підприємстві передбачає обгрунтування, формування та реалізацію адекватної моделі управління прибутком як цілісної системи прогнозування, планування і контролю за процесами формування та розподілу прибутку підприємства в процесі здійснення його фінансово-господарської діяльності. Відповідно, кваліфікація фінансового менеджера передбачає грунтовну теоретичну підготовку та сукупність навичок, які мають стати основою його успішної практичної діяльності.

Прибуток  суб’єкта господарювання відіграє провідну роль у системі управління його фінансами, а тому незмінно привертає значну увагу дослідників фінансового менеджменту. Прибуток розглядається в трьох основних аспектах:

1. прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;
2. прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання;
3. прибуток як джерело самофінансування підприємства (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування).

Особливості прибутку суб’єкта господарювання за кожним із зазначених напрямків визначають об’єктивну необхідність виділення у фінансовому менеджменті функціонально-організаційного блоку, спрямованого на управління прибутком підприємства з метою формування, підтримання та зростання конкурентоспроможності як у коросткостроковому, так і в довгостроковому періоді та забезпечення доходу власників корпоративних прав такого підприємства. Практичне вирішення завдань управління прибутком тісно переплітається з іншими функціональними блоками фінансового менеджменту, зокрема з управлінням грошовими потоками, управлінням інвестиціями, фінансовим плануванням та прогнозуванням. Однак реалізація моделі управлінням прибутком як функціонально-організаційного блоку управління фінансами підприємства має принципові особливості, що визначаються насамперед специфікою прибутку як об’єкта фінансового менеджменту.

Рис. 1.2 Функціонально-організаційна  структура управління

прибутком суб’єкта господарювання

Прибуток підприємства являє собою  результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об’єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання. Це дає змогу виділити ряд структурних елементів, які в результаті і формують цілісну систему управління прибутком підприємства (рис. 1.2):

1. Управління прибутком на етапі його формування:

• управління доходами суб’єкта господарювання;
• управління затратами суб’єкта господарювання.

2. Управління прибутком на етапі його використання.

За таких  умов постає питання щодо забезпечення узгодженості прийняття, підтримки  та виконання управлінських фінансових рішень за окремими напрямами реалізації управління прибутком підприємства. Організаційне вирішення цієї проблеми здійснюється в рамках обгрунтування  мети та завдань управління прибутком  з метою вирішення поставлених  завдань.

Системоутворюючими  елементами моделі управління прибутком  підприємства є мета та завдання такого управління, від чіткості формулювання яких залежить ефективність як моделі управління прибутком, так і фінансового  менеджменту взагалі.

У теорії фінансів прибуток суб’єкта господарювання розглядається як результат його діяльності та джерело створення ринкової вартості (рис. 1.3). Виходячи з цього метою управління прибутком підприємства – суб’єкта господарювання можна вважати забезпечення максимізації абсолютної величини чистого прибутку та стабільності його формування у часі. При цьому і прибуток розглядається як джерело створення достатку акціонерів у формі грошових дивідендних виплат та максимізації ринкової вартості підприємства.

На прибуток, отриманий у результаті фінансово-господарської  діяльності суб’єкта господарювання претендують і інші учасники корпоративних відносин. У зв’язку з цим мета управління прибутком підприємства трактується неоднозначно. Відповідно до теорії агентських відносин, будь-які управлінські фінансові рішення приймаються як компроміс між менеджерами та власниками підприємства.

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства

Незважаючи  на очевидну неоднозначність трактувань різними учасниками корпоративних  відносин прибутку підприємства, мети управління таким прибутком, її можна  конкретизувати шляхом установлення дискретних (часткових) завдань щодо управління формуванням витрат та доходів підприємства.

Структурування  процесу формування та розподілу  прибутку підприємства і визначення об’єкта управління прибутком підприємства дає змогу сформулювати основні завдання такого управління. Серед цих завдань необхідно виділити такі:

• підтримання конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах;
• забезпечення зростання абсолютної величини прибутку;
• забезпечення стабільності формування величини чистого прибутку, зокрема, збільшенням відносної частки прибутку від основної діяльності;
• забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання;
• забезпечення оптимальних пропорцій розподілу прибутку шляхом досягнення компромісу між потребами дивідендної політики та політики тезаврації прибутку.

Визначені вище мета та орієнтований перелік функціональних завдань  управляння прибутком суб’єкта господарювання дає змогу визначити основні вимоги до процесу управління прибутком, що виражаються у принципах побудови моделі управління прибутком та методологічного забезпечення прийняття і підтримки управлінських фінансових рішень.

1.3. Дискусійні питання щодо формування  і використання

прибутку в економічній літературі

Господарська діяльність підприємства базується на правовій основі, а саме – Конституції України, Господарському Кодексі України, Податковому кодексі України, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та фінансової звітності і ряді інших нормативно-правових актів.

Згiдно Господарського кодексу Укpаїни (стаття 142) прибуток (доход) суб'єкта господарювання», поpядок викоpистання пpибутку (доходу) визначає власник (власники) пiдпpиємства або уповноважений ним оpган у вiдповiдностi iз cтатутом пiдпpиємства і дiючим законодавством. Пpи цьому деpжавний вплив на напpавлення і об'єми викоpистання пpибутку господарюючих суб’єктiв здiйснюється чеpез встановленi ноpмативи, податки, податковi пiльги тощо [12].

Іншим нормативно-правовим документом, який регулює справляння податку на прибуток є Податковий кодекс України від 05.12.2010 р., відповідно до якого визначаються платники податку, об’єкт оподаткування, ставки, порядок обчислення та особливості справляння податку до бюджету [24].

Наступним документом, який відображає процес оподаткування прибутку підприємства є наказ від 25 березня 2011 р. за N 397/19135 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» та порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства [32].

Відповідно до П(с)БО 3 «Звіт про  фінансові результати» прибуток – це сума, на яку доходи перевищують  пов’язані з ними витратами [26].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток» (далі – Положення (стандарт) 17) визначає методологічні  засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку  на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності. П(С)БО 17 застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, які згідно з чинним законодавством є платниками податку на прибуток (крім бюджетних установ) [27].

Метою МСБО 12 «Податки на прибуток» є визначення облікового підходу до податків на прибуток. Тут сказано, що оподаткований  прибуток (податковий збиток) – це прибуток (збиток) за період, визначений відповідно до правил, установлених податковими  органами, згідно з якими податки  на прибуток підлягають сплаті (відшкодуванню) [21, с. 228].

У МСБО 18 «Дохід» зазначено, що дохід у  концептуальній основі складання та подання фінансових звітів визначено  як збільшення економічних вигід  протягом облікового періоду у вигляді  надходження або збільшення корисності активів чи зменшення зобов’язань, що веде до збільшення власного капіталу, крім випадків пов’язаних із внесками учасників власного капіталу. Дохід включає як дохід від звичайної діяльності, так і прибуток від інших операцій. Дохід від звичайної діяльності є доходом, який виникає в ході звичайної діяльності суб’єкта господарювання і позначається різними назвами, а саме: продаж, гонорари, відсотки, дивіденди та роялті[21, с. 289].

Важливою  категорією економіки в цілому та головною метою здійснення підприємницької діяльності виступає прибуток. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства.

Дослідження економічної сутності прибутку бере початок ще з XVII ст. і продовжується до сьогодні. Серед великої кількості економічних теорій, теорію прибутку економісти характеризують як одну з найбільш складних. Тому проблема її обґрунтування належить до найважливіших проблем економіки та господарської практики [10, с. 24].

Вагомий внесок у дослідження економічної  сутності прибутку, визначення джерел його походження зробили такі вчені-економісти, як    А. Бабо [2, с. 175], К. Маркс [19, с. 43], Ф. Найт [22, с. 359], Д. Рікардо [35], П. Самуельсон [35, с. 384], А. Сміт [37, с. 112], Й. Шумпетер [47, с. 455],    Е. Чемберлен [42, с. 351], Дж. Хікс [41, с. 488] та ін. В сучасних умовах даному питанню приділяється значна увага вітчизняними та зарубіжниними економістами.

Зокрема серед них можна виділити І.А. Бланка [6, с. 752], Н.М. Бондара [9, с. 400], О.О. Гетьмана [11, с. 488], С.Ф. Покропивного [29, с. 352], А.М. Поддєрьогіна [28, с. 286], В.М. Шаповала [43, с. 488], Л.І. Шваба [44, с. 568]. Але, необхідно зазначити, що як економісти-класики так і сучасні вчені-економісти не мають єдності думок щодо визначення змісту категорії «прибуток», тому теорія прибутку досі залишається незавершеною та містить в собі певні протиріччя.

Прибуток є однією з найскладніших економічних категорій. На протязі декількох століть економістами-класиками досліджувалась сутність поняття «прибуток» та висловлювались різні концепції його формування. В економічній літературі одні автори розглядають прибуток у вигляді заробітної плати, відсотку та ренти, інші стверджують, що – це відсоток на капітал. В марксистській літературі прибуток розглядається у вигляді перетвореної форми додаткової вартості, створеною найманою працею. В США та інших країнах з розвинутою ринковою економікою поширена концепція, за якою прибуток є винагородою за підприємницькі здібності. При цьому, на думку більшості авторів, головним джерелом прибутку є капітал.

Виходячи  з цього, узагальнимо основні концепції економічної сутності прибутку. Т. Мен вважав, що прибуток є різницею між продажною і покупною ціною товару. А от А. Сміт розглядав прибуток у вигляді продукту праці, який привласнюється власником засобів виробництва. На думку Д. Рікардо прибуток – це складова частина вартості, яка створюється працею. Ж.Б. Сей розглядав прибуток як винагороду підприємця за його промислові здібності. Відповідно до концепцій К. Маркса, прибуток – це надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власником засобів виробництва.

 Й.  Шумпетер вважав, що прибуток  – це винагорода за підприємницьку діяльність, тобто вартісний вираз того, що створює підприємець. Ф. Найт стверджував, що прибуток є винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності. Е. Чемберлен монопольним прибутком вважав додаткову частину загального прибутку, джерелом якої є реалізована в ціні монополія. П. Самуельсон визначав прибуток як дохід від факторів виробництва, винагороду за підприємницьку діяльність та впровадження нововведень.

Еволюція  поглядів на сутність прибутку починається  з часів виникнення меркантилізму, найвидатнішим представником якого  в Англіїї був Т. Мен. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару.

З виникненням  у XVII ст. в Англії класичної школи  політичної економії, засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про «виробниче» походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво. У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але пов’язував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту.

Таким чином, У. Петті та його найближчі послідовники приходять до висновку, що дохід  у вигляді ренти і відсотка виникає в результаті створення  працею додаткового продукту.

У XVIIІ  ст. наслідуючи вчення У. Петті набула розвитку школа фізіократів, дослідження  яких були спрямовані у сферу виробництва. Вони стверджували, що прибуток створюється  лише в сільському господарстві [34, с. 125].

Найвидатнішим представником класичної економічної  теорії XVIIІ ст. є Адам Сміт. Розглядаючи  теорію прибутку А. Сміта, необхідно  підкреслити, що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється  у сфері обігу і фізіократів, які пов’язували його із сільським господарством,  А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво [37, с. 46].