Управління господарством та його вимоги до побудови управлінського (внутрішньогосподарського) обліку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРАВА

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

Курсова робота на тему:

«Управління господарством та його вимоги до побудови управлінського (внутрішньогосподарського) обліку»

Студентки ОА групи ΙѴ курсу

денного відділення

Київ -2011

Зміст

Вступ 3

1. Загальна побудова внутрішньогосподарського обліку 5

1.1. Взаємозв’язок між фінансовим і внутрішньогосподарським обліком 6

1.1.1. Чинники, які впливають на побудову внутрішньогосподарського обліку,затрат та доходів 7

1.1.1.1.  Поглиблена облікова класифікація технологічного процесу виробництва продукції 16

1.1.1.2.  Поглиблена класифікація затрат внутрішньогосподарського обліку 17

2. Групування затрат за об’єктами та суб’єктами господарського процесу (місцями виникнення — центрами затрат і центрами відповідальності) 19

3. Облік формування, розподілу та перерозподілу окремих видів комплексних затрат 22

3.1. Облік затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання 22

Висновок 30

Список літератури 31

Вступ

«Управлінський облік» необхідно  здійснювати з позиції системного підходу, як методологічної концепції, побудованої на прагненні відобразити  повну картину досліджуваного об'єкта як системи, єдиного суцільного цілісного  організму із врахуванням всіх важливих для даного дослідження внутрішніх елементів, зв'язків і взаємодій  між ними та зовнішніх зв'язків  з іншими об'єктами та оточуючим  середовищем.

Внутрішньогосподарський (управлінський) облік є продовження, а точніше подальше поглиблення, деталізація даних бухгалтерського  фінансового обліку в частині  затрат та доходів діяльності, коли розкривається вся ефективність придбання ресурсів, їх переробки, технологічних  та організаційних рішень, мотивації  тощо.

Ця форма обліку становить  комерційну таємницю підприємства. Він  будується суто для конкретного  підприємства виходячи з характеру  технологій, організаційних рішень. Основними  користувачами інформації з внутрішньогосподарського обліку є керівники, власники, засновники, менеджери. Це конфіденційна, таємна бухгалтерська  інформація.

І тому тема даної курсової роботи: «Управління господарством та його вимоги до побудови управлінського (внутрішньогосподарського) обліку».

Актуальність обраної  теми полягає в тому, що дані які заносяться та використовуються в управлінському обліку використовуються лише працівниками підприємства та довіреними ними особами (наприклад, аудитор), і інформація, яка викладена в цьому звіті має бути достовірною і точною, тому що від цього буде залежати подальше фінансування даного підприємства.

Сучасний стан дослідження  полягає в тому, щоб достовірно визначати зміст і побудову внутрішньогосподарського обліку, його складові та при цьому  розуміти важливість точності і достовірності  всієї інформації, яка буде представлена за звітний період.

Мета роботи полягає  в тому, що дані обліку використовуються для планування, контролю та аналізу. Та при всій важливості інформації, вона має використовуватися лише в середині підприємства. І тому найважливішим завданням роботи є вивчення побудови обліку для того, щоб отримана інформація мала найбільший рівень довіри у керівництва.

Завдання роботи: детальне вивчення побудови внутрішньогосподарського (управлінського) звіту.

 Предметом дослідження  роботи є складові внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Взагалі, можна сказати, що управлінський облік означає  управління підприємством в основі якого кладуть витрати , затрати  і доходи. А так як ці складові і є основними результатами підприємства, то цей облік дає нам можливість більш точно спланувати і спрогнозувати його діяльність для отримання бажаних результатів.

1. Загальна побудова внутрішньогосподарського обліку

Внутрішньогосподарский облік (так званий управлінський, виробничий контролінг) не є самостійним бухгалтерським обліком. Це є продовження, а точніше подальше поглиблення, деталізація даних бухгалтерського фінансового обліку в частині затрат та доходів діяльності, коли розкривається вся ефективність придбання ресурсів, їх переробки, технологічних та організаційних рішень, мотивації тощо. Цей облік становить комерційну таємницю підприємства. Він будується суто для конкретного підприємства виходячи з характеру технологій, організаційних рішень. Основними користувачами інформації з внутрішньогосподарського обліку є керівники, власники, засновники, менеджери. Це конфіденційна, таємна бухгалтерська інформація.

Отже, побудова бухгалтерського  внутрішньогосподарського обліку базується  на даних фінансового обліку, тобто  вихідними для внутрішньогосподарського обліку є дані фінансового обліку. Завдання внутрішньогосподарського обліку — з допомогою деталізації  та предметно-цільової конкретизації  розкрити відповідність або невідповідність  затрат бізнес-плановим показникам. У  разі відхилення визначити, хто був  ініціатором економії або винуватцем перевитрат. А це означає, що в «орбіту» внутрішньогосподарського обліку потрібно залучати дані (показники) бізнес-плану, тобто необлікову планову, нормативну інформацію.

Нарешті, у побудові внутрішньогосподарського обліку бере участь також різна технологічна, маркетингова і т. ін. інформація, яка  може впливати на оптимізацію управлінських  рішень щодо скорочення затрат, збільшення доходів, одержання додаткового  прибутку або зменшення збитків.

А це означає, що поняття  «внутрішньогосподарський облік» значно ширше, ніж просто бухгалтерський облік. Недаремно в країнах світу  залежно від того, як він формувався, такий облік називають по-різному: управлінським в англо-американській системі, виробничим у французькій системі чи контролінгом — у німецькій.

1.1. Взаємозв’язок між фінансовим і внутрішньогосподарським обліком

Між внутрішньогосподарським (в) та фінансовим (ф) бухгалтерським обліком  є дуже багато спільного. Насамперед ідеться про такі характеристики:

• єдина система первинного обліку;
• єдині принципи побудови обліку як двоїстого процесу;
• єдине професійне середовище та інші.

Разом з тим між ними є дуже багато розбіжностей, які  стосуються таких характеристик:

• користувачі:
• зовнішні (ф);
• внутрішні (в);
• обов’язковість ведення:
• обов’язковий (ф);
• необов’язковий (в);
• звітність:
• повна фінансова звітність (ф);
• короткотермінова сегментна звітність (в);
• залежність від внутрішньої побудови діяльності:
• незалежить (ф);
• залежить (в);
• свобода вибору ведення обліку:
• суворо відповідно до законодавства (ф);
• вільний вибір (в);
• відображення часу:
• сувора фінансова історія підприємства (ф);
• акцентування на майбутнє (в);
• критерій точності:
• абсолютна точність (ф);
• можливі відхилення (в);
• базисна структура:
• теорія двоїстості: актив = пасиву (ф);
• облік за центрами відповідальності (в).

Визначення спільностей  та розбіжностей між бухгалтерським фінансовим та внутрішньогосподарським  обліком дає змогу констатувати: попри єдність принципів побудови та документування внутрішньогосподарський  облік будується цілком автономно. Ця автономність настільки велика, а індиві- дуальність настільки жорстка, що, наприклад, на двох підприємствах, які випускають одну й ту саму продукцію, але за різними технологіями, побудова внутрішньогосподарського облі- ку різна. Наведемо найпростіший приклад. Два хлібзаводи, перший має дежеву (перервну) технологію тістоприготування, а другий — устаткування з безперервного тістоприготуван- ня. На цих заводах будуть дві різні системи внутрішньогосподарського обліку, бо контроль затрат за єдиною системою неможливий.

 Це вимагає визначити  чинники побудови внутрішньогосподарського  обліку затрат та доходів.

1.1.1. Чинники, які впливають на побудову внутрішньогосподарського обліку,затрат та доходів

Господарство, яке адміністративно  самостійне, здійснює визначні процеси, займається підприємницькою діяльністю, має право юридичної особи, має  провадити бухгалтерський фінансовий облік, складати фінансову звітність, а також подавати її у передбачені законом органи. Отже, побудова фінансового обліку є передумовою та першим чинником побудови бухгалтерського внутрішньогосподарського обліку.

 Бухгалтерський фінансовий  облік затрат здійснюють за трьома напрямами:

1. за елементами;
2. за місцями виникнення та центрами відповідальності (суб’єктами);
3. за об’єктами фінансової калькуляції.

 Облік затрат за  елементами здійснюють з метою обчислення всієї суми затрат підприємства, що складається із затрат різних видів.

 Облік затрат за  місцями виникнення та центрами  відповідальності відображає затрати  за окремими дільницями підприємства  та особами, що за них відповідають. Тут також відображають розподіл  вартості послуг, що їх допоміжні  виробництва надають основному.  За центрами відповідальності  здійснюють аналітичне порівняння  виявлених у обліку затрат  з доходами відповідних дільниць.

 Облік затрат за  об’єктами фінансової калькуляції  здійснюють, щоб обчислити собівартість  продукції, а за наявності відомостей  про ціну продажу — дохід  від реалізації одиниці готової  продукції. Названі три напрямки  обліку затрат тісно пов’язані  між собою, доповнюючи один  одного і створюючи одне ціле.

 Бухгалтерський фінансовий  облік затрат завершується обчисленням  фактичної собівартості готової  продукції за видами, тобто за  об’єктами фінансової калькуляції.

 Нагадаємо основні  чинники побудови фінансового  обліку затрат.

 Вид підприємницької  діяльності — виробнича, комерційна, грошово-кредитна — це перший  чинник побудови бухгалтерського  фінансового обліку затрат і  доходів.

 Другим чинником побудови  бухгалтерського фінансового обліку  затрат і доходів є галузь  та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має  бути відокремлена у бухгалтерському  обліку, за ним визначається фінансовий  результат.

 Третім чинником побудови  бухгалтерського обліку є вид  продукції: виріб, надана послуга,  виконана робота. У бухгалтерському  фінансовому обліку затрати та  доходи обліковують окремо за  кожним видом продукції.

 Наведені чинники  визначають побудову бухгалтерського  фінансового обліку, тобто систему  рахунків Головної книги, методику  ведення їх та складання бухгалтерського  балансу та фінансового звіту  і водночас є вихідними для  побудови бухгалтерського внутрішньогосподарського  обліку.

 Дані обліку затрат  за об’єктами калькуляції не  просто правлять для перевірки  компенсації затрат доходами від продажу (реалізації). Калькуляцію фактичної собівартості продукції складають з метою порівняння затрат на виробництво та реалізацію з ціною продажу одиниці виробу. Якщо доходи не відшкодовують затрат на виробництво, виникають сумніви відносно доцільності виробництва та самого існування підприємства. Щоб аналізувати собівартість, не достатньо знати загальну суму затрат. Крім цього показника необхідно мати в розпорядженні дані за кожною статтею затрат по кожному листку затрат. Ці дані можна одержати в різний спосіб, який залежить від технології та організації виробництва на підприємстві.

 Але кожний вид  діяльності, кожна галузь або  підгалузь виду діяльності та  не востаннє — вид продукції  характеризуються різними ознаками  побудови технології та організації.

 Наприклад, виробництво  може бути добувне або переробне,  відповідна технологія може бути  механічною або органічною, перервною  або безперервною; за складністю  технологія може бути однопередільною або багатопередільною (попередільною).

 Організаційна побудова  діяльності може характеризуватися  структурою — цеховою або безцеховою; тип виробництва може бути індивідуальний, серійний або масовий.

 Форма спеціалізації  також має вплив на побудову.

 Слід назвати також  і такі чинники:

• методи оцінки об’єктів обліку,
• організація внутрішньогосподарських відносин,
• методи формування фактичної виробничої собівартості продукції.

 У різних галузях  облік затрат за місцями їх  виникнення здійснюється по-різному.  Він змінюється на підприємствах  за-лежно від їх технології та організаційної структури. Побудова обліку затрат згідно з технологією та організаційною структурою підприємства дає змогу пов’язати діяльність та відповідальність конкретних осіб (майстер, бригадир, робітник) із затратами підприємства.

 У різних галузях  застосовують різну номенклатуру  статей затрат, оскільки ця номенклатура  також визначає методи обліку  та калькулювання собівартості. Цей вплив визначається за  такими характеристиками:

1. обсягом — визначається однопередільним і попередільним методом;
2. процесами — напів- фабрикатний, безнапівфабрикатний метод;
3. кількістю об’єктів — однопродуктивний (за виробами) та багатопродуктивний (за групою виробів);
4. способом розподілу непрямих затрат — однокоефіцієнтний (для всіх непрямих затрат використовується один коефіцієнт) та багатокоефіцієнтний;
5. часом складання розрізняють попередні апріорні (за нормою, планом) та апостеріорні (звітні);
6. повнотою — повні (що містять у собі всі витрати) та часткові (що охоплюють лише прямі змінні затрати).

 Із названих чинників  на більшості підприємств, як  правило, діють лише кілька, тому  при побудові обліку на кожному  підприємстві слід з’ясувати,  які саме з них тут існують.

 Отже, на побудову  процесу обліку витрат та калькулювання  (обчислення) фактичної собівартості  продукції в системі внутрішньогосподарського  обліку впливають технологія  та організація конкретного виробництва;  склад і структура окремих  калькуляційних статей затрат; можливість  їх аналітичного розкладання.  Його взаємозв’язок з фінансовим обліком наведено на Рис. 1

Рис.1. Взаємозв’язок цільових функцій бухгалтерського фінансового та внутрішньогосподарського обліку затрат виробництва

Як чинник, що впливає  на побудову обліку затрат, технологічний  процес виробництва класифікують за такими ознаками:

• способом одержання продукції;
• технологією;
• особливостями організації;
• характером продукції.

 Спосіб одержання  продукції. Потрібна суспільству  продукція, як відомо, або добувається  із надр землі, водних просторів,  атмосфери, або виготовляється  із уже видобутих, вирощених  або навіть уже виготовлених  продуктів. З огляду на це  господарства, які виготовляють  або добувають продукцію, поділяються  на дві великі групи: добувні  (видобуток вугілля, руди, солі  тощо) та переробні (машинобудування,  приладобудування, хімічна, цукрова,  кондитерська тощо).

 У добувних галузях  відсутні витрати на сировину  та матеріали, які є, по суті, дарунками природи. Для них  характерною рисою (ознакою) є  відносно короткий цикл виробничого  процесу, відсутність незавершеного  виробництва, однородність продукції і т. ін.

 У переробних виробництвах  переробляють чи обробляють сировину  й матеріали, видобуті, вирощені  або виготовлені на переробних  підприємствах.

 Технологія. За технологією  всі виробництва поділяються  на такі, де технологічний процес  може бути перерваний без істотних  втрат і шкоди для кінцевого  продукту, і такі, де навіть незначне  переривання технологічного процесу  завдає виробництву непоправної  шкоди. Отже, залежно від технології  виробничий процес може бути  перервним або безперервним.

 З погляду побудови  обліку затрат на виробництво  важливим є ось що. Технологічний  процес — це сукупність операцій; кілька технологічних операцій  формують технологічну фазу, дільницю  або переділ. Характер операцій  технологічного процесу визначає, які з них можуть бути відображені у первинних документах на підставі даних про кількісні параметри виробничого процесу, щоб далі, як цього потребує групування затрат, їх можна було підсумувати за видами продукції, місцями (центрами) формування та іншими ознаками групування.

 Якщо у ході технологічного  процесу є змога визначити  такі операції, у зв’язку з  якими можна визначити кількісні  та вартісні параметри виробничого  процесу, то облік доцільно  провадити по операціях, по  фазах, по переділах. У противному  разі облік має будуватися  по виробництву у цілому. Відбір  здійснюють за формою.

 Технологічні операції  за своїм характером можуть  бути двох видів: механічні  або органічні (хімічні, біологічні  тощо). Якщо процес виробництва  складається лише з механічних  операцій, його називають механічним, а коли він складається з  органічних або змішаних операцій, його називають органічним.

У виробництвах з механічною технологією продукцію одержують  виключно після поєднання самостійних  механічних елементів, деталей, вузлів, комплектів тощо. У цих виробництвах є змога відокремлювати в обліку будь-яку дільницю виробництва, щоб  визначити кількісні та вартісні параметри. Завдяки цьому обліковий  процес виробництва піддається поділу на переділи, фази, дільниці, аж до окремої  операції.

 У виробництвах з  органічною технологією потрібний  ретельний добір тих технологічних  операцій, на яких є змога виміряти  кількісні та якісні параметри  виробничого процесу, визначити  ці параметри щодо напівпродукту  і з’ясувати, як формується  собівартість цих напівпродуктів. Якщо такої змоги немає, то  облік слід будувати в цілому. Види технологічних процесів наведено на Рис.2.

 Зауважимо, що згадані  щойно властивості не пов’язані  з поняттями перервності та безперервності. Зокрема, у разі безперервної технології процесу виробництва (наприклад, пивоваріння) облік затрат може здійснюватися за окремими технологічними переділами (сухий — солодорощення, мокрий — варіння, бродіння, розливання). Більше того, не лише за окремими переділами, а й за окремими мокрими фазами мокрого переділу — варіння, бродіння, добродіння, розливання.

Рис.2. Групування видів технологічних процесів

 Особливості організації.  Можливість відокремлювати одне  від одного робочі місця, фази  технології, переділи тощо дозволяє  відповідно будувати облік процесу  виробництва.

 Відокремлені самостійні  технологічні дільниці — робоче  місце, фаза, переділ, лінія —  на практиці називають центром  затрат. У межах цих витрат  провадять облік затрат за  елементами.

 Характер продукції.  Результатом виробництва є продукція  (виріб, робота, послуга, інформація  тощо). Бухгалтерський облік має  забезпечити інформацію про її  кількість, якість, вартість. Характер  продукції визначається за такими  ознаками:

• форма;
• ступінь готовності;
• конструкторська та технологічна складність.

 За формою продукцію  поділяють на три групи:

• уречевлену (виріб — трактор, хліб, пшениця тощо);
• результат роботи (ремонт);
• послуга (перевезення вантажу тощо).

 За ступенем готовності  продукцію поділяють так: 

• готова;
• напівфабрикат (готовий до споживання, але виробничого);
• не готова (незавершене виробництво, некомплектність).

 Готовою вважається  продукція, яка повністю відповідає  стандартам, технічним, договірним  або іншим умовам, прийнята з  виробництва на склад, а в  окремих випадках на неї складено  сертифікат або інший документ  про якість.

 Продукція може бути  основною, побічною або побіжною.

 На побудову бухгалтерського  обліку затрат виробництва впливає  характер продукту праці за  ступенем кінцевої готовності.

 Продукція з погляду  даного виробництва може вважатися  не готовою, але придатною для  промислового споживання. Наприклад  чавун. Це готовий продукт для  чавуноваріння, але напівфабрикат для сталеплавильного процесу. Тому при побудові обліку виробничого процесу потрібно чітко розмежувати поняття готового продукту, напівфабрикату, напівпродукту.

 За конструкторською  та технологічною складністю  продукцію поділяють на просту  і складну.

 У бухгалтерському  обліку продукція обліковується  як у натуральному, так і у  вартісному вираженні.

 Крім продукції у  виробничому процесі беруть участь  і елементи речового характеру:  відходи, брак тощо. З огляду  на це слід з’ясувати уречевлений  результат виробничого процесу,  щоб побудувати його бухгалтерський  облік.

 Оцінювання продукції  також впливає на побудову  обліку виробничого процесу. Залежно  від того, для чого потрібне  таке оцінювання, його дістають  для таких видів вартості: фактична  собівартість, планова собівартість, вартість у цінах реалізації  — роздрібних, договірних, гуртових  тощо.

1.1.1.1. Поглиблена облікова класифікація технологічного процесу виробництва продукції

Процес виробництва як фактор, що впливає на побудову обліку затрат, класифікують за характером одержання  продукту праці, технології, організації, а також за характером продукції. Усі названі ознаки є комерційною  таємницею підприємства. Для потреб фінансового обліку не застосовуються. Проте з метою одночасного  розгляду ознак класифікації затрат наводимо ці характеристики саме тут.

 Оскільки продукція  або добувається з надр землі,  з водних просторів, атмосфери  або виготовляється з уже добутих,  вирощених або навіть виготовлених, то всі господарства, які виготовляють  або добувають продукцію, поділяють  на дві великі групи: добувні  (добування вугілля, руди, солі  тощо) та переробні (машинобудування,  приладобудування, цукрова, кондитерська, хімічна тощо).

 У добувних галузях  відсутні затрати на сировину  та матеріали, які, по суті, є дарунком природи. Для цих  виробництв характерні такі риси (ознаки): цикл виробничого процесу,  відсутність незавершеного виробництва,  однорідність продукції і т.  ін.

 У переробних виробництвах  здійснюється переробка (обробка)  сировини, матеріалів добутих, вирощених  або виготовлених на переробних  підприємствах.

 За характером технології  усі виробництва поділяються  на такі, технологічний процес  яких може бути перерваний  і це не призведе до псування  речовин, які переробляються, або  такі, на яких при перерві технологічного  процесу та припиненні його  на невеликий відрізок часу  речовини, що переробляються, починають  псуватися і їх подальша переробка  стає недоцільною. Це означає,  що характер технології робить  виробничий процес перервним  або безперервним.

 З погляду побудови  обліку затрат на виробництво  важливим є те, що технологічний  процес — це сукупність операцій. Кілька технологічних операцій  формують технологічну фазу, дільницю  або переділ. Характер операцій  технологічного процесу визначає  операції, які можуть відобразитися  у первинних документах на  основі даних про кількісні  параметри виробничого процесу,  а потім, як цього вимагає  групування затрат, їх можна підсумувати  за видами продукції, місцями  (центрами) формування та іншими  видами групування.

 Якщо у ході технологічного  процесу можливо визначити кількісні  та вартісні параметри на окремих  операціях, то облік можна здійснювати  за операціями, фазами, переділами. Якщо такої можливості немає,  то облік має бути побудований  за виробництвом у цілому.

 Технологія процесу  виробництва може бути безперервною (наприклад, пивоваріння тощо), але  облік затрат при цьому здійснюватиметься  за окремими технологічними переділами (сухим) солодорощення та мокрим. Більше того, не тільки за окремими переділами, а й в окремих фазах мокрого переділу — варіння, бродіння, добродіння, розлив.