Управління капіталом сільськогосподарських підприємств

ВСТУП 

      Актуальність  теми. Конкурентні умови функціонування господарюючих суб’єктів у ринковому середовищі, а також їхні взаємини з державою, інвесторами, кредиторами породжують різноманітність форм економічних і фінансових ситуацій, що істотно впливають на управління капіталом господарюючого суб’єкта.

      За  умов ринкової економіки відбулося  зміщення пріоритетів в об’єктах та цільових установах системи управління суб’єктом господарювання. Якщо в  економіці, що централізовано планувалась, свобода в маніпулюванні ресурсами, їх відшкодування були достатньо обмеженими, а підприємства були поставлені в жорсткі рамки і не могли обирати найбільш раціональну структуру ресурсів, то в ринковій економіці такі обмеження по суті не існують, а ефективне управління ресурсами вимагає здійснення оптимізації ресурсного потенціалу підприємства.

      Формування  структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно або згідно з традиціями, без належного  економіко-математичного обґрунтування.

      Капітал має тривалу історію досліджень, що починається з наукових праць  Аристотеля і продовжується понині. Основним надбанням наукової думки  в галузі розуміння сутності капіталу можна назвати декілька основних концепцій. Такими є натуралістична концепція (А. Сміт, Д. Рикардо, А. Маршалл, Дж. Б. Кларк, С. Сисмонді, Дж. Р. Хікс, Т. Мілль), монетаристська концепція (Д.М. Кейнс, Д. Стоун, К. Хітчинг, Д. Бегг, Б. Мінц, М. Шварц, Дж. Робінсон) та соціальна („людського” капіталу) концепції (Г.Беккер, Дж. Інцер, Т. Шульц, С.Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі) [2,с.180].

      У більшості публікацій українських  і російських науковців викладено  концепції класичної теорії структури  капіталу Міллера-Модільяні та її модифікації. Винятком є праці українських  науковців С.З. Дробчака, С.Б. Довбні, К.А. Ковзеля, в яких досліджується теоретичний базис управління формуванням капіталу за умов трансформаційної економіки взагалі та його структурою зокрема.

      Отже, за сучасних умов різко підвищується значимість управління фінансовими ресурсами. Від того, наскільки ефективно та доцільно вони трансформуються в основні та обігові кошти, залежить фінансовий добробут підприємства взагалі, його власників та робітників зокрема.

      Уміння  здійснювати ефективне управління капіталом підприємства, у тому числі й у плані перспектив його розвитку, залежить не тільки від мети його проведення, а й від доцільності використання того чи іншого методу оцінки капіталу, його адаптації до сучасних значень і цілей розвитку, а також вимог, висунутих з боку зовнішніх суб’єктів господарювання, інвестиційного і податкового середовища. До того ж накопичений досвід з проведення аналізу капіталу господарюючого суб'єкта потребує критичного огляду, систематизації методів оцінки та аналізу управління капіталу для з’ясування їхніх недоліків та переваг.

      Все це обумовлює актуальність обраної  теми та вимагає подальшого дослідження  науково-теоретичних основ управління капіталом господарюючих суб’єктів  та об’єктивному розкритті шляхів його удосконалення.

      Мета  та завдання для дослідження. Метою дослідження є узагальнення науково-теоретичних основ та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління капіталом сільськогосподарських підприємств.

      Для реалізації поставленої мети можна  сформувати наступні наукові завдання:

      - здійснити критичну оцінку трактування  різними науковцями поняття «капітал»;

      - обґрунтувати вибір основних  показників оцінки ефективності  його використання;

      - провести оцінку середньозваженої  вартості капіталу та доцільності  використання позикових коштів;

      - визначити необхідність використання  інформаційних систем для управління  капіталом підприємства;

      - обґрунтувати основні напрямки  вдосконалення управління капіталом  суб’єкта господарювання.

      Об’єкт  і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є капітал підприємств. Предметом дослідження є теоретичні і методичні основи удосконалення управління та ефективності використання капіталу підприємств.

      Теоретична  основа дослідження ґрунтується  на використанні основних положень економічної  теорії, розробок провідних вчених економістів з питань управління капіталом підприємств.

1. Теоретичні аспекти управління капіталом господарюючих суб’єктів.

      Капітал – одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є  базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати певний капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

      Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст  в умовах ринкових відносин. Якщо розглядати сутність капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів капітал являє собою різницю між активами і пасивами.

      Економісти  розглядають поняття капіталу з  двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих для формування його активів [8,с.742]. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал – це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

      Поняття „капітал” асоціюється з поняттям „власність”. У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і являє собою вартість майна підприємства.

      Як  головна економічна база створення  і розвитку підприємства, капітал  у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників  і персоналу. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити наступні його характеристики.

      По-перше, капітал підприємства виступає основним фактором виробництва серед трьох  основних факторів виробництва (капітал, земля та інші природні ресурси, трудові ресурси), які забезпечують господарську діяльність підприємств. У системі факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс.

      По-друге, капітал характеризує фінансові  ресурси підприємства, які забезпечують дохід. У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій та інвестиційній сферах його діяльності.

      По-третє, капітал є головним джерелом формування добробуту його власників як у  поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, що спрямована на задоволення поточних чи перспективних  потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту.

      По-четверте, капітал підприємства виступає головним виміром його ринкової вартості. У  зазначеній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного капіталу, який використовує підприємство, одночасно характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, формується база оцінки ринкової вартості підприємства.

      По-п’яте, динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства [14,с.139].

      Варто зауважити, що під загальним поняттям „капітал підприємства” розуміють різні його види. Все це потребує відповідної систематизації термінів за найбільш важливими класифікаційними ознаками (табл. 1.1).

      Таблиця 1.1

Класифікація  капіталу

Продовж. табл. 1.1

      Враховуючи  подану в табл. 1.1 класифікацію капіталу варто більш детально зупинитися на власному.

      Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку [22,с.91]. Інші науковці розглядають власний капітал як абстрактну вартість майна, що не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства [26,с.237].

      Нерідко під власним капіталом розуміють  частину в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань [25,с.311]. Джерелами утворення власного капіталу є:

• внески власників підприємства у вигляді грошових коштів та інших активів;
• накопичення сум нерозподіленого прибутку (реінвестування прибутку в капітал), що залишається на підприємстві;
• конвертування зобов’язань;
• дооцінка необоротних активів;
• одержання активів у формі дарчого капіталу.

      За  рівнем відповідальності власний капітал  поділяється на: статутний капітал; пайовий капітал; додатковий капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (непокритий збиток); неоплачений капітал; вилучений капітал.

      Під статутним капіталом розуміють  зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є  внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників (учасників) фіксується в засновницьких документах підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума статутного капіталу за балансом підприємства та сума, зареєстрована в Державному реєстрі, повинні бути тотожними.

      Пайовий капітал створюють підприємства, засновані на власності об’єднаних громадян. Формується пайовий капітал  за сукупністю пайових внесків членів для спільного ведення підприємницької діяльності. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

      Додатковий  капітал утворюють додатково  вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал – це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Додатковий капітал збільшується на суму емісійного доходу.

      Інший додатковий капітал збільшується на суму дооцінки необоротних активів, на суму безкоштовно отриманих підприємством активів від інших юридичних або фізичних осіб, на суму внесків учасників без зміни в установчих документах та інших видів додаткового капіталу.

      Резервний капітал – це сума резервів, створених  відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Резервний капітал призначається для покриття непередбачених витрат, збитків, сплати боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний рік.

      Нерозподілений  прибуток є складовою власного капіталу. Це прибуток, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам  та формування резервного капіталу. Непокритий збиток являє собою суму збитку, яка не покрита одержаним прибутком.

      Сума  заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу називається  неоплаченим капіталом.

      Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції з метою їх наступного анулювання, перепродажу чи розповсюдження серед своїх працівників. Викуплені акції мають бути реалізовані протягом року. В цей період розподіл прибутку акціонерного товариства здійснюється без врахування викуплених власних акцій.

      Основною  метою управління капіталом підприємства є задоволення потреби у придбанні  необхідних активів і оптимізації  його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання [12,с.136]. Таким чином, з урахуванням цієї мети процес управління капіталом підприємства базується на основі наступних принципів.

      Перший  принцип передбачає врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням, які забезпечують його господарську діяльність не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і в найближчій перспективі. Забезпечення перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх розрахунків, які пов’язані з його формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства.

      Другий  принцип базується на забезпеченні відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і позаоборотних активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення нового підприємства, включає дві групи майбутніх витрат: достартові витрати та стартовий капітал.

      Достартові  витрати призначені для створення  нового підприємства – це відносно невеликі суми фінансових засобів, які  необхідні для розробки бізнес-плану  і фінансування, що пов’язане із цим дослідженням. Зазначені витрати  носять разовий характер, хоч і потребують відповідних затрат капіталу, але в складі загальної потреби в ньому займають незначну частину [20,с.75].

      Стартовий капітал призначений для безпосереднього  формування активів нового підприємства. Наступне нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов’язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів. Для визначення загальної потреби в капіталі з метою створення нового підприємства використовують, як правило, прямий та непрямий методи розрахунку.

      Прямий  метод розрахунку загальної потреби  в капіталі базується на визначенні необхідної суми активів, які дозволяють новому підприємству розпочати господарську діяльність. Даний метод розрахунку виходить з алгоритму: загальна сума активів дорівнює загальній сумі капіталу, що інвестується. Розрахунок потреби в активах для новоствореного підприємства здійснюється в трьох варіантах:

• мінімально необхідна сума активів;
• необхідна сума активів, що забезпечує достатні розміри страхових запасів з окремих його видів;
• максимально необхідна сума активів [3,с.158].

      Такий розрахунок дозволяє диференціювати загальну потребу в капіталі від мінімальної  до максимальної меж.

      Непрямий  метод розрахунку загальної потреби  в капіталі базується на використанні показника „капіталоємність продукції”. Даний показник дає уявлення щодо розміру капіталу, який використовується, із розрахунку на одиницю виробленої (реалізованої) продукції. Він розраховується в розрізі галузей економіки шляхом ділення загальної суми капіталу, що використовується (власного і залученого), на загальний обсяг виробленої (реалізованої) продукції. При цьому загальна сума капіталу, що використовується, визначається як середня в даному періоді.

      Даний метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки показник середньогалузевої капіталомісткості продукції суттєво коливається в розрізі підприємств під впливом ряду факторів:

• розмір підприємства;
• прогресивність технології, яка використовується;
• прогресивність устаткування, що використовується;
• ступінь фізичного зносу устаткування;
• рівень використання виробничої потужності на підприємстві та інші.

      Таким чином, враховуючи ці фактори, розрахунок загальної потреби в капіталі для створення нового підприємства (П_К) на основі показника капіталомісткості продукції здійснюється за такою формулою [24,с.381]:

,    (1.1)

      де  К_П – показник капіталомісткості продукції (середньогалузевий або аналоговий);

      ОР  – запланований середньорічний обсяг  виробництва продукції;

      ПР_К – передстартові витрати та інші одноразові витрати капіталу, які пов’язані зі створенням нового підприємства.

      Третій  принцип процесу управління капіталом  базується на забезпеченні оптимальної  структури капіталу. Структура капіталу – це співвідношення власних і  позикових фінансових засобів, які використовує підприємство у процесі господарської діяльності.

      Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного капіталу, тобто  на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

      Практика  показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного й позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон’юнктурі товарного й фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об’єктивних і суб’єктивних факторів, врахування яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві [5,с. 145].

      Найпершим фактором, на який варто звертати увагу, є галузеві особливості операційної  діяльності підприємства. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції через високу частку позаоборотних активів (вони є найменш ліквідними), мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижчий період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

      Другим  фактором впливу на формування структури капіталу виступає стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу та виробляють конкурентоспроможну продукцію, можуть залучати для свого розвитку більшу частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище середньоринкової (на підприємствах, що перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків вищий, що враховується їхніми кредиторами). У той же час підприємства, що перебувають у стадії зрілості, у більшій мірі повинні використовувати власний капітал.

      Наступними  факторами впливу на співвідношення власного і позикового капіталу є  кон’юнктура товарного та фінансового  ринків. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, а відповідно й попит на продукцію підприємства, тим вищим та безпечнішим стає використання позикового капіталу [6,с.165].

      При істотному зростанні вартості позичкового капіталу його використання призведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків – і до збиткової операційної діяльності. Крім того, кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу із зовнішніх джерел – при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

      Вагомий вплив на структуру капіталу має  рівень рентабельності операційної  діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає й воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часто залишається невикористаним у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку).

      Коефіцієнт  операційного левериджу теж впливає на управління капіталом господарюючого суб’єкта. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного й фінансового левериджу. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але низьким рівнем коефіцієнта операційного левериджу, можуть у набагато більшому ступені (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частку позикових коштів у загальній сумі капіталу).

      Як  правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, що не збігаються іноді  із критеріями оцінки власної кредитоспроможності  підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стабільність підприємства, кредитори можуть керуватися іншими критеріями, які формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позикового капіталу.