Управління кредитним портфелем банку

                            53

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

НА ТЕМУ:

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

Керівник роботи,

к.е.н., доцент                                                                                                  Л.В.Васюренко

Студент факультету

банківської справи,

ІІІ курсу, групи 34-БС,

спеціальності 6.050100

"Банківська справа"                                                           М.А.Брусєнцов

Харків-2010

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..5

РОЗДІЛ 1               ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

1.1.                                      Теоретико-суттєва характеристика управління кредитним портфелем…………………………………………………….7

1.2.                                      Правова основа управління кредитним портфелем банку…………………………………………………………12

РОЗДІЛ 2              АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ   КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1.              Аналіз кредитного портфелю банківської системи України……………………………………………………….20

2.2.              Регіональні аспекти формування кредитного портфеля   банків Харківської області………………………………...28

РОЗДІЛ 3                 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1.                              Сучасні підходи щодо підвищення ефективності управління кредитним              портфелем              в Україні…………………………...33

3.2.                                Концептуальний підхід до мінімізації кредитного ризику в    управлінні кредитним портфелем банку…………………….40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….51

АНОТАЦІЯ

Необхідність банківського управління кредитним портфелем у банку  та нагляду з боку держави визначається тим, що банки функціонують як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких – отримання максимального прибутку.

Актуальність теми полягає в необхідності  управління  діяльності банків, нагляд за кредитним портфелем, на теперішній час, в умовах економічної кризи, для підвищення ефективності фінансово-кредитної системи України та економіки держави в цілому.

Метою курсової роботи є:

-                     дослідження важелів державного регулювання кредитної діяльності банків;

-                     подальше дослідження сутності кредитного портфеля банку урахуванням його місця і ролі у суспільному відтворенні;

-                     дослідження змісту кредитного ризику як важливої складової в управлінні кредитним портфелем;

-                     визначення шляхів удосконалення кредитного портфеля в банку;

-                     розробка пропозицій щодо використання ефективних інструментів зменшення втрат від кредитного ризику

Згідно з метою дослідження були поставлені такі задачі :

      розглянути організацію й механізм функціонування кредитного портфеля в банку;

      проаналізувати фактичний стан, правове забезпечення та нормативну базу діяльності системи комерційних  банків України;

Об’єктом дослідження є кредитна діяльність банків України на сучасному етапі.

Предмет дослідження – кредитний портфель банків як елемент фінансово-економічних і правових відносин.

Методологічною основою дослідження є системний підхід та основні положення управління діяльністю підприємств.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг роботи без списку використаної літератури становить – 49 сторінок.

ВСТУП

Нині в економіці криза, яка призвела до економічного спаду. Але країна бореться з нею, і темпи та стійкість залежать від здатності банківської системи, яка забезпечує потреби суб’єктів господарювання, яким необхідні кредитні ресурсам. Банківські кредити сприяють появі нових під­приємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забез­печують економічну стабільність. У цьому зв'язку дослідження питань управління кредитним портфелем банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом дослідження  роботи є управління кредитним портфелем  в банківських установах України.

Предмет дослідження – кредитний портфель банків як елемент фінансово-економічних і правових відносин.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації, розкритті діючої практики з управління кредитним портфелем банку, а також пошуку напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети у роботі були поставлені такі завдання:

-                     уточнити  принципи формування кредитного портфеля банку;

-                     провести аналіз системи управління кредитним портфелем банків в Україні;

-                     визначення шляхів удосконалення кредитного кредитного портфеля  в банку;

-                     визначити регіональні аспекти формування кредитним портфелем банку;

-                     розглянути концептуальний підхід до мінімізації кредитного ризику в управлінні кредитним портфелем банку.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банка України, Президента України, Верховної Ради України, Кабінету міністрів України, що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121, «Про Національний банк» від 20.05.1999р. №679, «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06.07.2000р. №279, інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» від 28.08.2001, № 368.

Інформаційну базу дослідження склали теоретичні роботи вітчизняних вчених таких, як Буряк В.М., Васюренко О.В., Версаль Н.І., Волохов B.I., Колоколова О.Н., Кондратюк О.А., Коршикова Т.В., Кулинич І.Н., Мороз А.М., Мещеряков А.А., Павлюк І.І., Примостка О.Л., Шевченко Р.І. та інші автори.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

1.1. Теоретико-суттєва характеристика управління кредитним портфелем

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функ­ції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових під­приємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забез­печують економічну стабільність.

У структурі банківських активів кредити становлять близько 50 – 60 % і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції бан­ку є найбільш дохідними, але разом з тим і найризикованішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсо­лютних, так і у відносних показниках [47]. Кредитна діяль­ність сучасних комерційних банків досить багатогранна і вклю­чає різні форми та види позичок, наданих юридичним або фізич­ним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру.

У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Кредитний портфель – це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів [7]. Обсяг кредитного портфеля оці­нюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому чис­лі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банків­ського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками до­хідності та відповідним рівнем ризику.

Дохідність і ризик – основні параметри управління кредит­ним портфелем банку. За співвідношенням цих показників ви­значається ефективність кредитної діяльності банку [10].

Головна мета процесу управління кредитним портфелем бан­ку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимо­го рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами [8,12]. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структу­ра кредитного портфеля концентрується в певних галузях еконо­міки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове креди­тування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків перева­жають споживчі кредити та позички фізичним особам [16].

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

-                     розмір банку (капіталу);

-                     правила регулювання банківської діяльності;

-                     офіційна кредитна політика банку;

-                     досвід і кваліфікація менеджерів;

-                     рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

              Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні на­прями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одно­го банку, але бути цілком прийнятним для іншого [10,11].

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредит­них ресурсів. Показник величини капіталу банку використовуєть­ся для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку [6] . Отже, величина капіталу банку ви­значає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висо­ка дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ри­зику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фак­тори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напря­мам розміщення коштів. У такому разі обсяг кредитного портфе­ля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визна­чаються рівнем кредитного ризику за кожною позичкою. Вимі­рювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику – одне з найскладніших завдань, що постає перед менеджментом банку у процесі формування кредитного портфеля.

Мета проведення кредитних операцій банку полягає в одержан­ні доходів, а тому саме цей параметр є визначальним у виборі на­пряму кредитування. Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується правилом – видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов [9] .

Дохідність характеризується абсолютними (сума доходів у грошовому вираженні) та відносними показниками (середній рі­вень дохідності кредитних ресурсів). У загальному випадку до­хідність кредитного портфеля банку протягом зафіксованого пе­ріоду залежить від обсягу портфеля та рівня відсоткових ставок за кредитами. Останній є узагальнюючим показником, оскільки через рівень відсоткової ставки опосередковано враховуються й такі чинники, як тривалість користування кредитом, ступінь ризику, метод нарахування та спосіб сплати відсотків, забезпеченість позички [14,15] .

Дохід за кредитною операцією (в межах року) обчислюється за формулою (1.1.) :

                                                                                                     (1.1.)

Еі – дохід за і-ю кредитною операцією (у грошовому ви­раженні);

ri – відсоткова ставка за і-м кредитом (річна);

Vі – сума і-го кредиту (у грошовому вираженні);

ti – період кре­дитування за і-м кредитом (дні);

ВS – база розрахунку (360 чи 365 днів).

Доходи кредитного портфеля банку формуються також за ра­хунок проведення заставних та дисконтних операцій з векселями, за якими порядок обчислення доходів інший. Дохід за вексель­ними операціями формується у вигляді дисконту й обчислюється за формулою:

                                                                                                 (1.2)

EL – дохід за L-ю вексельною операцією (у грошовому вира­женні);

di – ставка, за якою обліковується L-й вексель (річна);

SL – сума, на яку видано L-й вексель;

tL – період до дати погашення L-го векселя (дні).

Дохід кредитного портфеля формується за рахунок усіх дохо­дів, одержаних банком від проведення операцій кредитного харак­теру за певний період:

                                                                                (1.3)

N – кількість кредитів у портфелі;

L – кількість інших опе­рацій кредитного характеру.

Узагальнюючим показником є рівень дохідності кредитного портфеля, що розраховується як відношення суми доходів від кредитних операцій до обсягу наданих кредитів:

                                                                                                            (1.4)

d – дохідність кредитного портфеля (у відсотках);

V – обсяг кредитного портфеля банку.

Рівень дохідності кредитного портфеля банку залежить від та­ких економічних чинників:

– ринкова ставка відсотка;

– обсяг і структура кредитного портфеля;

– умови конкуренції на банківському ринку;

– власні можливості банку щодо вибору напрямів та об'єктів кредитування.

На фактичний стан клієнтського кредитного портфеля позначається прийнята банком система управління ім. Управління кредитним портфелем представляє собою організацію діяльності банку при здійсненні процесу кредитування, яка спрямована на запобігання або мінімізацію кредитного ризику. Кінцевими цілями кредитної організації при управлінні кредитним портфелем є, по-перше, отримання прибутку від активних операцій, по-друге - підтримка надійної та безпечної діяльності банку.

В основі організаційної структури управління кредитним портфелем лежить принцип розмежування компетенції, то є чіткий розподіл повноважень керівників різного рангу з надання кредиту, зміни умов кредитної операції в залежності від розміру кредиту, ступеня ризику та інших характеристик.

Отже, у системі заходів управління кредитним портфелем важливу роль відіграє розробка і проведення кредитної політики. Стратегія і тактика кредитної політики розробляється в центральному офісі (головному банку) кредитним департаментом (управлінням) спільно з Кредитним комітетом банку. У процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку. У кредитній політиці формулюється загальна мета і визначаються шляхи її досягнення: пріоритетні напрямки кредитних вкладень, прийнятні і неприйнятні для банку види активних операцій, яка придатна коло кредитоотримувачів і т.д.

1.2. Правова основа управління кредитним портфелем банку

На даному етапі розвитку банківської системи України правовідносини у сфері кредитування регулюються в основному нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», положенням Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків». Цивільний кодекс містить загальні норми, корті належать до інституту кредитного договору, а також регламентує основи і порядок звернення стягнення на закладене майно, способи забезпечення зобов’язань. Закон України «Про Національний банк України» містить норми, що стосуються нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків, а також загальних положень грошово-кредитної політики. Закон України «Про банки і банківську діяльність» дає загальне юридичне трактування кредитних операцій і надає загальні норми, що стосуються інституту захисту прав та інтересів кредиторів, забезпечення стабільності банківської системи, а також містить обмеження у сфері кредитування [1,2,3,4,5].

Відповідно до статті 58 Закону України «Про Національний банк України» та статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» функція із встановлення економічних нормативів віднесена до компетенції Національного банку України [1,2]. Вона має на меті захистити інтереси вкладників та забезпечити фінансову надійність банків.  

Установленні обмеження та нормативи , а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Так, Національним банком України встановлено нормативи кредитування, які розраховуються у відношенні до капіталу банку, а саме до максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, великих кредитних ризиків, максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Порядок розрахунку цих нормативів визначений методикою, що міститься в Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. №368 [6] .

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормативу Н7 не повинно перевищувати 25% (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8), встановлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань одного контрагента або групи  пов’язаних контрагентів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи  пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормативу Н8 не повинно перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи  пов’язаних контрагентів, становить 10% і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), встановлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого або непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив призводить до того, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для нього, що спричиняє значні проблеми, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента здійснюється не завжди об’єктивно. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.  Розраховане нормативне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 5%.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), встановлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.  Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку. Розраховане нормативне значення нормативу Н10 не повинно перевищувати 40%.

Величина капіталу банку впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків. Нормативи відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля і дозволяють НБУ регулювати рівень ризику кредитної діяльності банків.

Запорукою ефективної діяльності банку є правильна організація процесу кредитування. Для досягнення цього комерційні банки розробляють внутрішню кредитну політику банку. Кредитна політика банку охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку.[36] Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля.  Положення кредитної політики повинні бути зафіксовані письмово й затверджені на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов’язки кредитних працівників.

Документальне оформлення кредитної політики є обов’язковим. Під час перевірки діяльності банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з’ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високо ризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на санкції.

Банки, являючись самостійною кредитною установою, проводять свою кредитну політику з врахуванням ряду факторів. До останніх належать: економічні і політичні умови, рівень розвитку банківського законодавства, ліквідність кредитної установи, спеціалізація банку, наявність ресурсної бази та її структура. Нестабільність політичної ситуації в країні може стримувати кредитні вкладення всередині країни і стимулювати їх відплив за кордон. Економічні умови здійснюють основний вплив на розвиток кредитних операцій. Економічна ситуація складається під впливом податкової політики держави, вимог центральних банків до оцінки діяльності комерційних банків, ділова активність підприємств і таке інше.

Рис. 1.2.1. Вплив факторів на кредитну політику комерційного банку

В період спаду виробництва, кризи платіжної дисципліни попит на кредит, як платіжний засіб, істотно зростає, одночасно посилюється ризик неповернення кредитів. Інформація, яка супроводжує економічну кризу, істотно зростає, одночасно посилюється ризик неповернення кредитів. Інформація, яка супроводжує економічну кризу, різко скорочує довгострокові кредитні вкладення, сприяє переливу капіталу з виробничої сфери в сферу торгівлі і посередницьких операцій.

Аналізуючи вплив факторів на пріоритети кредитної політики вітчизняних комерційних банків, можна зробити ряд висновків.

Загальні пріоритети в кредитній політиці вітчизняних комерційних банків залежать, перш за все, від економічної ситуації тих процесів, які притаманні перехідному до ринку періоду, а також від пристосування банків до нових умов роботи. Отже, враховуючи реалії економічного стану та пріоритети кредитної політики, комерційні банки розробляють свою стратегію та тактику роботи із кредитною складовою.

Рушійною силою стратегії у використанні розробленої кредитної політики є конкурентноздатність установи банку. Остання полягає в розумінні сили конкуренції, її глибинних причин, а також основних сильних і слабких сторін банку по відношенню до них.

Джерела конкурентних переваг комерційних банків, з однієї сторони, однакові в цілому світі, і з іншої - можуть бути конкретно специфічними для кожного ринку.

До джерел конкурентної сили слід віднести: достатність капіталу банку, якість його активів, забезпеченість висококласними спеціалістами, інформаційне забезпечення, технологічне забезпечення та спадкоємство пропонованих операцій та послуг.

Ключовим фактором надійності і конкурентноспроможності банківської системи в ринковій економіці є достатність капіталу. В банківській практиці достатність капіталу тісно пов'язана з адекватністю останнього, яка має відношення до обсягу акціонерних коштів з метою підтримки його діяльності. Не існує єдиного рівня необхідних коштів різних типів банків. Розмір власного  капіталу залежить, перш за все, від розміру балансу та типу бізнесу, в якому вони працюють, а також від політики банку в умовах конкурентного середовища. Зрозуміло, чим більш ризиковим є кредитний портфель, тим більше потрібно акціонерних коштів для підтримки його діяльності. Разом з тим, надмірна "капіталізація" банку, яка проходить через випуск акцій, тобто збільшення власних коштів, порівняно з оптимальною потребою, може негативно вплинути на його діяльність. Таке положення приводить до порівняно дорогого способу фінансування потреб банку. Як правило, дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, чим нарощувати власний капітал. Тому керівники окремих банків прагнуть знайти оптимальне співвідношення між власним капіталом та іншими статтями балансу з врахуванням проблеми "прибуток-ризик".