Управління інноваційно-інвестиційними процесами

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА З  ДИСЦИПЛІНИ ОПЕРАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ  НА ТЕМУ:

“УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ”

 

Керівник                                                                  Виконав студент ЕіМ III-2

         Литвинець Л.Ф

 

 

 

 

 

Київ

2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи управління інноваційно-інвестиційною  діяльністю……………………………………………………………………………5

    1. Інноваційно-інвестиційні процеси як складова частина управління діяльністю підприємства……………………………………………………..5
    2. Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства …………………………9
    3. Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю…………………….13

Розділ 2.    Аналіз діяльності та оцінка управління інноваційно-інвестиційними процесами на ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат  №12 ……………………..…18

2.1      Загальна  характеристика ДП ВАТ «Київхліб»  Хлібокомбінат №12…….18

2.2  Оцінка інноваційно-інвестиційних процесів на ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат № 12…………………………………………………………28

Розділ 3.       Напрямки вдосконалення управління інноваційно-інвестиційними процесами…………………………………………………………………….41

3.1  Інвестиційна політика  підприємства Планування інноваційно-інвестиційних  процесів…………….………….…………………………….41

3.2     Впровадження  інноваційно-інвестиційних проектів  на підприємстві…...48

Висновки…………………………………………………………………………….54

Список використаної літератури…………………………………………………..56

Додатки

 

 

 

 

 

 

Вступ

Обрана тема -  «Управління  інноваційно-інвестиційними процесами  підприємства» є досить актуальною, оскільки саме управління інноваційно-інвестиційною діяльністю повинне забезпечити реалізацію її стратегії, взаємодію підприємства із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних його задач. І в широкому розумінні задача керівників при цьому полягає в тому, щоб обрати інноваційно-інвестиційну політику, яка найкраще відповідає цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на нього.

У цьому зв’язку зростає  роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий аналіз дозволяє одержати нові характеристики дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.

В сучасних умовах необхідна  система знань що потребується для вдалого інноваційно-інвестиційного процесу про основи економічного аналізу господарської діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо інноваційно-інвестиційної діяльності. Це дозволить освоїти методику, методологію  і використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики інвестиційної діяльності відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.

Володіння прийомами і  методами управління інноваційно-інвестиційними процесами створює підґрунтя для розвитку їх економічного мислення, набуття здатності сприймати економічні процеси, що відбуваються на підприємствах (а також в інших об’єктах управління) у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.

Це особливо важливо в  умовах розвитку і поглиблення ринкових засад в нашій економіці, які  об’єктивно ускладнюють завдання у  сфері прийняття управлінських  рішень на кожному підприємстві, на кожному об’єкті управління.

Проблема інноваційно-інвестиційними процесами для забезпечення рівня конкурентоспроможності підприємства є актуальним питанням, вирішенню якого і присвячується дана робота.

Метою дослідження є аналіз управління інноваційно-інвестиційними процесами підприємства.

Відповідно сформульованій мета курсової роботи передбачається виконання наступних завдань:

  1. вивчити теоретичні основи економічної сутності управління інноваційно-інвестиційними процесами підприємства;
  2. провести аналіз основних показників діяльності підприємства та надати загальну характеристику ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12;
  3. надати загальну характеристику управління інноваційно-інвестиційним процесам ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12;
  4. розробити методи оптимального ведення інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства та дати оцінку ефективності інноваційно-інвестиційних процесів.

Об’єктом дослідження  обране дочірнє підприємство ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12.  Предметом – управління інноваційно-інвестиційними процесами підприємства.

Методи дослідження у  роботі базуються на принципах логіки та достовірності конкретних фактів. Також методологічна основа роботи ґрунтується на системному розумінні  теорії економіки підприємств та економічного аналізу.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

 

1.1 Інноваційно-інвестиційні процеси як складова частина управління діяльністю підприємства

Забезпечення динамічного  розвитку економіки і соціальної сфери, високої якості рівня життя  населення неможливе на основі використання традиційної техніки і технології, організації виробництва і методів  управління економікою, що сформувалися в середині минулого століття. На початку  ХХI ст. відбувається переворот не тільки в техніці, технологіях, знаннях, але  і в концепціях економічного розвитку, джерелах економічного зростання, масштабах  потреб ресурсного потенціалу, цілях  і способах їх поєднання. Сутність цього  процесу відображає поняття “інноваційний  розвиток”.

Дослідження діяльності вітчизняних  підприємств із точки зору ефективності методів управління інноваційно-інвестиційними процесами показало, що формування науково обґрунтованої концепції  інноваційного розвитку неможливе  поза межами загальної концепції  системної трансформації економіки, без урахування тенденцій макроекономічної ситуації, основних особливостей і  деформацій в економіці, що склалися, а також факторів, які перешкоджають  чи сприяють розвитку економіки інноваційного  типу.

Аналіз теоретичного матеріалу  у сфері управління інноваційно-інвестиційними процесами показав, що інноваційний розвиток містить значний потенціал  економічного зростання, але сам  по собі не веде автоматично до позитивних соціально-економічних результатів. Підвищити ефективність цього процесу  повинна орієнтована на відтворювальний  процес інноваційна політика з урахуванням  стратегічних цілей, пріоритетів і  специфіки національної економіки. Інновації стають найважливішим  ресурсом виробництва, капіталом, з  одного боку, і продуктом, товаром  – з іншого. Використання інновацій  ефективніше за все здійснюється через інноваційні проекти.

До цього часу ні в зарубіжній літературі, ні в роботах вітчизняних  економістів немає єдності у  визначенні понять “інновація”, “інноваційний  процес”, “інноваційна діяльність”, що перешкоджає створенню системи  управління інноваційно-інвестиційними процесами.

Дослідження інноваційно-інвестиційних  процесів показало, що в науковій літературі існує широка класифікація ознак  інновацій і найпоширенішими  є сфера вживання інновації та ступінь новизни інновації (ринкової). Інновація охоплює весь спектр видів  діяльності – від досліджень і  розробок до збуту. Тому слід розглядати інновації в таких формах їх прояву: інформаційній, матеріальній, економічній  і організаційній.

До цього часу спірним  є визначення інноваційно-інвестиційної  діяльності. У більшості публікацій її подано як цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних  ресурсів, вибору ефективних об'єктів  інвестування, формування збалансованої  за вибраними параметрами інвестиційної  програми (інвестиційного портфеля) і  забезпечення її реалізації.

Зміст інноваційно-інвестиційної  діяльності підприємства (ІІДП) виявляється  в єдності всіх її елементів, властивостей, внутрішніх процесів, зв'язків, суперечностей  і тенденцій. Тому ІІДП слід розглядати як сукупність заходів економічного, фінансового, комерційного і організаційного  характеру, що здійснюються учасниками інноваційного процесу з метою  пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, раціонального формування їх структури, вибору найефективніших об'єктів  для інвестування, а також розробки збалансованої інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації.

Дослідження дозволило виділити шість основних підходів у визначенні інноваційно-інвестиційних процесів: класичної політичної економіки; концепції  Й. Шумпетера і його послідовників; теорії циклів і кон'юнктури Кондрат’єва; теорії ендогенного зростання; неокласичних і еволюційних теорій. Інноваційно-інвестиційна діяльність і управління її організацією мають найбільшу віддачу при органічному поєднанні концептуальних положень теорії інновацій та інвестиційного менеджменту.

Економічна теорія обґрунтовує  взаємозв'язки інновацій і інвестицій. Проте відпрацьовані концепції  економічної теорії вітчизняні підприємства реалізують досить повільно. Інвестиційна діяльність ще не є активною опорою інноваційного розвитку. Однією з  причин цього є те, що основні  теоретичні постулати теорії інвестицій не були сформульовані для інноваційного  етапу економічного розвитку. Трансформаційній економіці притаманні нестабільний стан економіки, низькі рівні доходів  підприємств і розвитку корпоративного капіталу, що зрештою призводить до низького рівня заощаджень і формування інвестиційних ресурсів. Змінюється сама модель економічного розвитку, і  цей процес вимагає свого теоретичного і методологічного забезпечення. Відсутність сучасних концептуальних підходів до управління інноваційно-інвестиційною  діяльністю підприємств є однією з причин її низької активності.

Кожна з теоретичних моделей  результативна на певному етапі  і має певний життєвий цикл. Щоб  економіка підприємства розвивалася  стало, необхідно своєчасно міняти ці моделі. Для інвестування інноваційних проектів, як правило, використовують комбіновані джерела фінансування, як зовнішні, так і внутрішні. Основна  проблема у сфері мобілізації  фінансових ресурсів полягає у виборі найоптимальнішого співвідношення між власними і позиковими коштами.

Виходячи з цього необхідно  визначити раціональну структуру  джерел фінансування інвестицій і відібрати  ті проекти, які їй відповідають. На основі проведеного аналізу виявлено проблеми інвестування інноваційних проектів і шляхи їх вирішення.

Незважаючи на достатньо  широку популярність і відносну дослідженість  окремих елементів системи управління інноваційно-інвестиційними процесами, саме поняття “система управління інноваційно-інвестиційним процесом”  є в економічній теорії недостатньо  чітко визначеним.

Доведено, що систему управління інноваційно-інвестиційною діяльністю слід розглядати як упорядковану систему  впливу на інноваційно-інвестиційні процеси, що протікають на підприємстві, на основі сукупності регламентуючих положень, які забезпечують структурним підрозділам  підприємства досягнення індикативно-заданих або прогнозованих результатів на основі інноваційної моделі розвитку.

Відповідно до методології  системного підходу модельне подання  системи управління інноваційно-інвестиційною  діяльністю включає такі елементи: суб'єкт, об'єкт, цілі, форма, методи, засоби. У даному розділі дисертаційної  роботи сформовано систему управління інноваційно-інвестиційною діяльністю як особливий різновид і відносно самостійну, локальну підсистему управління підприємством.

Особливий інтерес становить  структура системи управління ІІДП, яку складають елементи і зв'язки між ними. Структурна схема дає  найзагальніше уявлення про те, як працює система і від чого залежить її стан. При скороченні числа елементів  у структурній схемі неминуче скорочується і кількість зв'язків, оскільки з розгляду випадають ті з них, які утворюють ці елементи. Для ефективного функціонування управляючої підсистеми вважається за необхідне включати підсистеми другого  рівня: цільову, забезпечуючу і функціональну. Така система управління інноваційно-інвестиційною  діяльністю створює основу високих  темпів розвитку підприємства і підвищення його ринкової вартості.

Сучасна теорія розвитку господарських  систем в умовах ринку має у  своєму розпорядженні різноманітні економічні прийоми, моделі, алгоритми  і методи управління інноваційно-інвестиційною  діяльністю. Разом із тим у практиці вітчизняних підприємств застосовується лише мала частка сучасного економічного інструментарію.

Скоротити деякий дисбаланс  між теоретичними напрацюваннями і  їх практичним застосуванням можливо  за допомогою нової економічної  категорії – інноваційного потенціалу. Необхідність її введення і дослідження  її складових обумовлена нагальною  вимогою розробки апарату оцінки застосування сучасних економічних  методів управління ІІДП. Кількісна  оцінка потенціалу дозволить управляти  динамікою інноваційно-інвестиційних  процесів на підприємстві, підвищити  віддачу від більш обґрунтованого застосування прогресивного економічного інструментарію.

Під інноваційним потенціалом  слід розуміти ресурсну можливість використання підприємством прогресивних напрацювань  у сфері інновацій.

 

 

1.2 Інвестиції  в інноваційну діяльність підприємства

Інвестиції — довготермінові вкладення капіталу в різні сфери  діяльності з метою отримання  прибутку.

Інвестиції в інноваційну  діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача  від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.

Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених  інноваційних програм або проектів. Інноваційна програма — програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних  і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних  організацій.

Фінансування програми інноваційної діяльності слід здійснювати з дотриманням  таких вимог:

—  динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;

— зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне  забезпечуватися передусім відповідною  структурою і джерелами фінансування.

Фінансування програми передбачає:

1) вивчення доцільності  інноваційної програми (за витратами  і запланованим прибутком з  урахуванням можливих ризиків);

2) розроблення плану реалізації  програми;

3) організацію фінансування, в тому числі:

— оцінювання можливих форм фінансування і вибір Такої, що відповідає вимогам інноватора;

— визначення організацій-інвесторів і структури фінансування;

— контроль виконання плану й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування програм  охоплює такі елементи:

— джерела фінансування;

— організаційні форми (механізм) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від  інвестицій значно більша, ніж від  поточної діяльності. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які  мають значний потенціал ефективності і забезпечать їм високі прибутки. Йдеться про інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер. Економічні результати залежать передусім від характеристик  самої інновації, однак велике значення для успішної реалізації інноваційного  проекту мають умови залучення  фінансових результатів, а отже, джерела  фінансування.

Розглянемо види і джерела  фінансування інноваційної діяльності. Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного  проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні  та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні  засоби включають:

—  придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати  на його постачання, встановлення і  запуск;

—  модернізацію діючого  устаткування;

—  будівництво і реконструкцію  будівель і споруд;

—технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;

—нове технологічне оснащення  і модернізацію наявного устаткування.

Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:

—  нові та додаткові запаси основних і допоміжних майнові та додаткові запаси готової продукції;

—збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично  збільшуються товарно-матеріальні  запаси сировини, комплектуючих і  готової продукції. Крім того, через  підвищення обсягу виробництва і  продажу збільшується дебіторська  заборгованість підприємства. Усе це — активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано.

Інвестиції в нематеріальні  активи найчастіше пов’язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення  в об’єкти, які пов’язані територіально  і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для  його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація  тощо), а також вкладення невиробничого  характеру (охорона навколишнього  середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в науково-дослідні роботи (НДР). Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту(НДІ) чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства. Оскільки вигоди від будь-якого інноваційного проекту та витрати на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у тривалий та трудомісткий аналіз усіх стадій та аспектів інвестиційного проекту.

 У міру підготовки інвестицій та реалізації інноваційний проект проходить "життєвий цикл", що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте можна виділити шість таких стадій.

Перша та друга стадії - це передідентифікація проекту та ідентифікація  проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім  готуються основні деталі проекту. Він проходить попереднє обґрунтовування  та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна  назвати стадією попереднього техніко-економічного обґрунтування.

Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться  детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні  обґрунтувати його вигідність інвесторам та зацікавленим в реалізації особам.

Четвертою стадією є оцінка, експертиза, проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект. Він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком тощо.

П'ята стадія - це прийняття  проекту. На цій стадії керівництво  всіх рівнів, інвестори та кредитори  приймають остаточне рішення  стосовно проекту, а оскільки в самій  фірмі звичайно існують альтернативні  можливості використання економічних  ресурсів або ж у кредиторів є  пропозиції про фінансування інших  проектів, то ця стадія може виявитись  тривалою.

Шоста стадія - являє собою  здійснення проекту. Тут головне - це контроль та спостереження за реалізацією  проекту. З тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні.

На всіх стадіях проекту, але особливо на стадії розробки, йде  аналіз його основних аспектів. Часто  їх називають напрямками аналізу  або просто аналізом.

Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний  проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи  досягнення тих самих економічних  вигод з меншими витратами. Однією з важливих вимог, що пред'являються  практично всіма міжнародними фінансовими  організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників. Надані на інноваційний проект кошти мають певну вартість, і за їх використання треба платити, незалежно від джерела отримання. Формою плати за використання фінансових ресурсів можуть бути: дивіденди — акціонерам, відсоткові відрахування — кредиторам, що надали грошові ресурси на певний час. Врахування і аналіз розміру плати за користування фінансовими ресурсами є одним із основних завдань при визначенні джерел залучення інвестицій. Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. На перший погляд здається, що за власні ресурси підприємству нікому платити не треба. Це хибна думка, оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей.

 

 

1.3  Управління інноваційно – інвестиційною діяльністю

Інноваційний розвиток підприємства стає все більш актуальним та викликає необхідність формування концептуальних засад управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. В сучасних умовах інноваційній процеси, що відбуваються на торгівельних підприємствах, не є поодинокими та рідкими, а являються нормальною адаптивною реакцією на перетворення економічних процесів та взаємовідносин на ринку усіх ланцюжків торговельного процесу.

Тому метою  є дослідження  сутності поняття управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства, складення базової схеми управління та вивчення основних складових елементів  управління інноваційною діяльністю торговельного  підприємства.

У цілому процес управління — це процес виробітки й здійснення керуючого впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Виробіток  керуючого впливу включає збір, передачу й обробку необхідної інформації та прийняття рішень, що обов'язково включає визначення керуючого впливу.

Як відомо, відсоток успішних інноваційних ідей, що комерціалізуються, відносно низький. Розглядаючи цей  факт, визначення специфіки оцінки конкурентоспроможності інноваційних продукті, набуває високого значення. В статті було визначено специфіку  інноваційного продукту на основі класифікаційних  ознак; розкрито сутність поняття конкурентоспроможності інноваційного продукту з урахуванням  типологізації ринків та підходів до конкурентних переваг. Сформульовано  та систематизовано фактори, які  впливають на рівень конкурентоспроможності інноваційного продукту на промисловому ринку. Також визначено напрями  оцінки конкурентоспроможності інноваційного  продукту та проведено порівняльну  характеристику специфіки оцінки конкурентоспроможності товарів та інноваційних продуктів.

Зупинимося більш детально на основних елементах управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. Як система управління інноваційною діяльністю включає два основних елементи — це суб'єкт і об'єкт  управління, які взаємодіють через  механізм управління, а так як це відкрита система, то відповідно має  вхід і вихід.

На вході в систему  знаходиться інформація про зовнішнє середовище, насамперед про його зміни, тому що інновації — це раціональна  відповідна реакція на зміни, що відбуваються на ринку та особливо на нові потреби; інформація про ресурси та можливості підприємства відповісти на ці зміни, а також інформація безпосередньо  про об'єкт управління як зворотний  зв'язок. Дана інформація надходить  суб'єктам управління, якими є  три категорії: керівництво підприємства й відповідних відділів торговельного  підприємства, задіяних у процесі  інноваційної діяльності; безпосередньо  фахівці підприємства й запрошені  з боку виконавці розробки, впровадження й оцінки інновацій.

Об'єктом управління інноваційної діяльності торговельного підприємстві можуть бути безпосередньо інновації, інноваційні процеси, реалізовані  на конкретному підприємстві, а також  економічні відносини, що виникають  між учасниками інноваційної діяльності й ринку інновацій.

Механізм управління у  свою чергу — це сукупність функцій, методів, цілей, принципів, інструментів і прийомів, структурні елементів  підприємства як системи й певна  послідовність дій, за допомогою  яких здійснюється управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. Були виділені основні складового механізму  управління — це мети, завдання, функції, методи, принципи, інструментарій, стратегія  як послідовність досягнення поставлених  цілей, а також задіяні бізнес-процеси  й функціональні підсистеми.

Основною метою управління інноваційною діяльністю підприємства є забезпечення ефективного функціонування певного інноваційного процесу  торговельної діяльності і як результат  забезпечення стійкого конкурентного  положення на ринку й одержання  прибутку в довгостроковому періоді. А безпосередньо цілі самої інноваційної діяльності можуть бути різними від  задоволення нової потреби покупця  до скорочення витрат і часу в процесі  здійснення якого-небудь торговельного  процесу. Але при цьому незалежно  від мети інноваційної діяльності метою  управління повинна бути досягнута  ефективність.

Вважаємо, що управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства повинне виконувати такі функції:

  1. аналіз зовнішнього середовища й прогнозування його подальшого розвитку, визначення інноваційного макро- і мікроклімату;
  2. аналіз внутрішнього середовища й визначення інноваційного потенціалу торговельного підприємства;
  3. виявлення напрямків і альтернатив інноваційного розвитку ринку й торговельного підприємства на ньому;
  4. вибір конкретного цільового сегмента ринку або функціональної ділянки підприємства для реалізації проекту (вибір виду інновації);
  5. аналіз і оцінка можливого ризику в процесі здійснення інноваційної діяльності торговельним підприємством;
  6. вибір найбільш пріоритетного варіанта інноваційного розвитку підприємства з розглянутих альтернатив;
  7. формування адекватної організаційної структури й команди реалізації інноваційного проекту;
  8. планування фінансово-економічної діяльності підприємства за умови реалізації інноваційного проекту в трьох варіантах (оптимістичний, реалістичний, песимістичний), а також вибір джерела фінансування інноваційної діяльності;
  9. контроль над реалізацією інноваційного проекту;
  10. оцінка й підготовка управлінських рішень про своєчасні корективи інноваційного проекту й складання нових якщо буде потреба.