Управління інвестиційною діяльністю

     ВСТУП

     Одним з основних завдань реформування національної економіки України  є активізація інвестиційної  діяльності та формування її нового організаційно-правового  економічного механізму, що має відповідати  вимогам подолання кризи й  оздоровлення економіки, лібералізації  умов роботи підприємств в умовах ринку. Саме активізація інвестиційного процесу є головною складовою  економічних вимог, які покликані  визначити реальні зрушення в  структурі економіки країни, прискорити перехід економіки на якісно новий  рівень індустріального розвитку й  інтенсивний тип відтворення, підвищити  якість вітчизняної продукції та її конкурентоспроможність на світовому  ринку. Необхідність у нових підходах до інвестиційних процесів назріла  також у зв'язку з тим, що ринкова  організація економічної діяльності означає вільний розподіл інвестицій із властивим йому міжрегіональним  і міжгалузевим переливанням капіталу. В інвестиційній сфері відбулося  значне розширення кола її учасників. Якщо раніше в інвестиційній сфері  брали участь держава, підприємства й банки, то зараз тут з'явились  принципово нові учасники: страхові, інвестиційні, фінансові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, концерни, консорціуми, промислово-фінансові  групи.

      Сьогодні  від ефективності інвестиційної  політики залежать стан виробництва, положення  і рівень технічної оснащеності  основних фондів підприємств народного  господарства, можливості структурної  перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки  в цілому.

      Вихід із глибокої соціально-економічної  кризи неможливий без кардинального  збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення  інвестиційних ресурсів, що забезпечить  економічне зростання, є однією з  ключових проблем сучасного етапу  економічного розвитку України.

      Таким чином, різноманітність  і складність змін, що відбуваються  в інвестиційній сфері економіки  України, потреба розробки ефективних  методів регулювання інвестиційної діяльності і механізму реалізації нею своїх функцій у системі ринкових відносин визначають актуальність теми.

     Метою роботи є аналіз інвестиційної діяльності підприємств  Вінницької області та розробка заходів щодо її активізації в умовах ринкової трансформації.

     Для досягнення поставленої мети передбачено  розв'язання таких завдань:

• розкрити суть інвестицій та інвестиційної діяльності у їх сучасному розумінні;
• здійснити оцінку сучасного стану інвестиційної діяльності підприємств Вінниччини;
• визначити пріоритетні напрямки підвищення ефективності інвестиційної діяльності на підприємствах області та розробити пропозиції щодо її активізації.

     Об'єкт  дослідження – інвестиційна діяльність на підприємствах Вінницької області.

     Предмет дослідження – стан та шляхи покращення інвестиційної діяльності  на підприємствах регіону.

     Методи  дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано такі методи: економічний та системний аналіз, порівняльний, експертний аналіз, статистичні, економіко-математичні методи, складання таблиць.

     Інформаційну  базу дослідження складають нормативно-правова база, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, статистичні дані Головного управління статистики у Вінницькій області, Інтернет – ресурси, а також власні розрахунки автора.

     Практичне значення  одержаних результатів. Положення і висновки бакалаврської дипломної роботи можуть застосовувати вітчизняні підприємства при управлінні інвестиційною діяльністю. Сформульовані рекомендації є системою заходів, спрямованих на активізацію інвестиційної діяльності підприємств. 
 
 

     1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ  ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ  

     1.1 Суть та сучасний етап розвитку інвестиційної діяльності 

     Дослідження проблем інвестування економіки  завжди знаходилося в центрі уваги  економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних  основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту  в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом  забезпечення умов виходу з економічної  кризи, структурних зрушень у  народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних  показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

     Сформована  нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми  приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної  бази й інші міри, що регламентують  інвестиційний процес, як на рівні  окремої фірми, чи компанії галузі, так і на рівні національної економіки вцілому.

     Ці  питання є корінними, вони тісно  зв'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, із рішенням задач по подоланню економічної  кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських  суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

     З питань інвестиційної діяльності надруковано  низку фундаментальних досліджень як українських, так і закордонних  вчених. Найпомітнішими серед них  є праці: Бланка І.А. «Инвестиционный менеджмент» [1]; Вакаріна О.І. «Инвестиции в Украине» [2]; Гитмана Л.Д. «Основы инвестирования» [3]; Омельченка А.В. «Інвестиційне право» [4], «Державне управління іноземними інвестиціями в Україні» [5], «Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні» [6];Пересади А.А. «Інвестиційний процес в Україні» [7], «Основи інвестиційної діяльності» [8]; Шарпа У.Ф. «Инвестиции» [9] і інші.

     В цих працях описуються: поняття та класифікація інвестицій; сутність, цілі та задачі інвестиційної діяльності; концептуальні основи створення  сприятливого інвестиційного клімату; суть форми інвестування, розгядаються фактори, які впливають на них, заохочувальна  політика уряду щодо інвестицій та ін. Але, варто відмітити, що частина праць українських вчених втратила актуальність в зв’язку зі зміною законодавства про інвестиції та оподаткування.

     В Україні на сьогоднішній день досить багато літератури, яка тією чи іншою  мірою розкриває проблеми вітчизняних  та іноземних інвестицій і їх використання в Україні.

     Це  праці Колосова А., Мокія А., Моліної  О., Бондарчука І., Бутка С., Головатюка В., Лашка О., Романюка С. та ряду інших. 

     Серед них варто відмітити праці Колосова А. ([10], [11], [12]), в яких розкрито аспекти державної інвестиційної політики; суть державного регулювання процесу залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій, а саме, регулювання сфер та об’єктів інвестиційної діяльності, амортизаційна політика, фінансова допомога, захист інвестицій, регулювання фінансових інвестицій та ін.

     Праці Бондарчука І. ([13], [14]) містять обгрунтування державних пріоритетів у сфері залучення інвестицій, розкривають проблеми залучення інвестицій в економіку України та мотивацію інвестування.

     В статтях Бутка М. ([15], [16]) акцент ставиться на залученні прямих іноземних інвестицій, залученні венчурного капіталу, характеризуються основні джерела накопичення внутрішніх інвестицій.

     Головатюк В. [17] в своїх дослідженнях виявляє вплив економічних і політичних факторів на привабливість інвестиційного середовища, велику увагу приділяє моніторингу інвестиційного клімату в Україні.

     Форми, методи та інструментарій здійснення державної інвестиційної політики та макроекономічну концепцію державної  інвестиційної політики описує Лашко О. [18].

     В матеріалі Романюка С. [19] «Методичний підхід до визначення рейтингу інвестиційної привабливості території» дається характеристика визначення рейтингу території методами експертних оцінок та використанням показників динаміки.

     Якщо  питанням формування сприятливого інвестиційного клімату держави в наукових розробках  приділяється значна увага то регіональний аспект цього питання залишається  осторонь.

     Лише  останнім часом появилось ряд  робіт, які в тій або іншій  мірі стосуються регіональної сторони  інвестиційної діяльності.Серед  них можна виділити роботи Моліної О. ([20], [21 ) та Мокія А. ([22], [23). В цих працях розкриваються напрями політики щодо регіональної стратегії й практики формування сприятливого інвестиційного клімату, особливості формування клімату в конкретно взятому регіоні.

     Дослідженню проблеми оцінки ефективності інвестицій присвятили свої роботи такі західні  вчені, як: Ван Хорн Дж. К., Норкотт  Д., Шарп У., Бригхем Ю.Ф., Холт Р.Н., Бромвич  М. та багато інших; російські – Крилов Є.І., Ковальов В.В., Шапіро В.Д., Стоянова Є.С., Балабанов І.Т., Лімітовський М.А., Валдайцев С.В., Віленський П.Л., Лівшиц В.М. та інші; українські – Бланк  І.О., Гриньов А.В., Пересада А.А., Ястремська О.М., Орлов П.А., Гойко А.Ф., Бузько І.Р., Хобта В.М., Яковлєв А.І. та інші.

     Питання щодо покращення інвестиційного клімату  та пожвавлення інвестиційної діяльності порушувалися в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: Л.Абалкіна, С. Абрамова, В.Геєця, М. Герасимчука, Я. Жаліло, Р. Борроу, М. Джонка,  Р. Нурксе,  У. Шарпа та інших.

     Але вищенаведених розробок замало для  вирішення проблеми створення сприятливого інвестиційного клімату. В працях недостатньо  розкрито питання державного регулювання інвестиційних процесів, недостатньо запропоновано шляхів підвищення ефективності інвестиційної діяльності в конкретному регіоні. Крім того, кожен регіон має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати при управлінні інвестиційним процесом. Саме ці особливості є визначальними при створенні системи моніторингу та координації інвестиційної діяльності регіону.

     Багатоплановість, складність і недостатня розробка проблеми державного регулювання механізмів залучення, вкладення, повернення інвестиційних  коштів, а також системи управління процесом реалізації інвестиційних  проектів на регіональному рівні, наявність  низки невирішених і дискусійних  питань, об'єктивна необхідність їх комплексного аналізу і наукового  осмислення визначили вибір теми, мету та зміст дослідження.  

     1.2 Понятійно – категоріальний апарат управління інвестиційною діяльністю 

     Поняття інвестицій є занадто широким, щоб  можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях  практичної діяльності, його зміст  має свої особливості.

     У макроекономіці інвестиції - це частина  сукупних витрат, що складається з  витрат на нові засоби виробництва (виробничі  або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина  валового внутрішнього продукту, не спожита  в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У  теорії виробництва, і в цілому в  мікроекономіці, інвестиції, є процес створення нового капіталу. У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють  придбання реальних або фінансових активів, тобто  - це сьогоднішні  витрати, метою яких є одержання  майбутніх вигод. Ряд авторів  вважає, що інвестиції - це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо  невизначену майбутню вартість.

     На  думку І.Т. Балабанова, інвестиції - це довгострокове вкладення грошей для отримання прибутку [24].

     У монографії «Інвестиції», підготовленої  Нобелевським лауреатом по економіці У. Шарпом разом з іншими американськими вченими відзначено, що в найбільш широкому розумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші  сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому. З даним процесом пов`язані два чинники - час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз і у визначеній кількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час (наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик (зокрема, для опціонів на покупку звичайних акцій). У ряді випадків вагомими є одразу два чинники - час і ризик (наприклад, для звичайних акцій) [25].    

     Аналогічне  визначення можна знайти і в іншій, не менш відомій монографії  «Основи  інвестування», підготовленої американськими економістами  Л.Гітманом і М.Джонком: інвестиція - це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або  ріст суми капіталу [26].

     Дж. Хунсон зазначає, що “інвестиції -  це те, що “відкладають” на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чому він наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включає тільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але не враховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсяг інвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно [27].

     Термін  «інвестиції» походить від латинського  слова «invest», що означає  «вкладати». У найбільше широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [1].

     У Законі України «Про інвестиційну діяльність»  від 18 вересня 1991 р. зазначено, що інвестиції - це усі види майнових і інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів  діяльності, у результаті якої створюється  прибуток (доход) або досягається  соціальний ефект [28].

     Такими  цінностями можуть бути: цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери; рухоме й нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права; інші цінності [28].

     Визначення  інвестицій Законом України в  цілому відповідає міжнародному підходу  про розуміння інвестиційної  діяльності  як процесу вкладання  ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних  цінностей) з метою одержання  прибутку в майбутньому.

     Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній  системі:

• забезпечення росту і якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як на рівні  окремої фірми, так і на рівні національної економіки вцілому;
• здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що  стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;
• реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро - і макрорівнях.

     Варто відзначити, що вчені дають досить різноманітну класифікацію інвестицій.

     Наприклад, професор Вайнріх так  класифікує інвестиції:

1. Щодо об'єкта вкладання:

• інвестиції в майно (матеріальні інвестиції), що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (інвентар, устаткування, запаси матеріалів);

• фінансові інвестиції - придбання прав на участь у справах інших фірм і боргових прав (придбання акцій і інших цінних паперів);
• нематеріальні інвестиції (у нематеріальні цінності) - у підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу й ін.

   2.   З погляду спрямованості дій:

• інвестиції на основі проекту (початкові інвестиції або нетто-інвестиції) при заснуванні чи покупці підприємства;
• інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), спрямовані на збільшення виробничого потенціалу;
• реінвестиції - зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на придбання, або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства (інвестиції на заміну,

інвестиції  на раціоналізацію (модернізація технологічна, і модернізація процесу),інвестиції на зміну програми випуску, інвестиції на диверсифікацію (зміну номенклатури підприємства), інвестиції на забезпечення виживання підприємства в майбутньому).

• брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій).

     Яковлєв А.І. виділяє три типи інвестицій [29]:

1. Реальні, що представляють собою довгострокові вкладення у сфері матеріального виробництва:

• витрати на придбання земельних ділянок, устаткування;

• витрати на проведення будівельно-монтажних робіт та ін.

2. Інвестиції, що приносять прибуток через певний період часу:

• капіталовкладення в удосконалення продукції, довгострокову рекламу, реорганізацію підприємств та ін.;
• інтелектуальні вкладення, направлені на підготовку спеціалістів, передачу досвіду, «ноу-хау» і ін.

3. Фінансові, що включають витрати на проведення фінансово-кредитної діяльності, у тому числі на проведення операцій з цінними паперами (придбання акцій, облігацій і ін.).

     Бланк І.А., із метою обліку, аналізу і  планування інвестиції класифікує по таких ознаках [1]:

1. По об'єктах вкладення засобів виділяють реальні і фінансові.
2. По характеру участі інвестування виділяють прямі і непрямі.

     Під прямими інвестиціями розуміється  особиста участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні  засобів. Пряме інвестування здійснюють, в основному підготовлені інвестори, що мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

     Під непрямими інвестиціями розуміється  інвестування, що опосередковується  іншими особами (інвестиційними або  іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. У цьому випадку  вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних  фондів і інвестиційних компаній). Зібрані таким способом інвестиційні засоби посередники розміщують на власний  розсуд - обирають найбільш  ефективні  об'єкти інвестування, беруть участь в  управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх  клієнтів. 

     Непрямими     також    називають  портфельні  інвестиції. Пересада А.А. вважає,  що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансове стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. Інвестор, здійснюючи прямі інвестиції, іноді послідовно збільшує їхні обсяги з метою оволодіння контрольним  пакетом акцій [8].

3. По періоду інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. В залежності від термінів освоєння можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими.

     Під короткостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період не більш  одного року (наприклад, короткострокові  депозитні внески, покупка короткострокових ощадних сертифікатів і т.п.).

     Під довгостроковими інвестиціями розуміються  вкладення капіталу на період понад  один рік. Цей критерій прийнятий  у практику обліку, але як показує  досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних  компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

     Відповідно  до  методології  НБУ в Україні  короткостроковими   вважаються інвестиції  до  1 року,  середньострокові  -  до 3  років,  довгострокові   більш  3 років. 

4. По формах власності інвестиції виділяють: приватні, державні, іноземні і спільні.

     Під приватними інвестиціями розуміється  вкладення засобів, здійснювані  громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед, колективної (правильніше було б  назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній практика використовується термін «приватні»).

     Під державними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади і  управління за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових  засобів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних  коштів і позикових засобів.

     Під іноземними інвестиціями розуміються  вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і  державами.

     Під спільними розуміються вкладення, здійснювані суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. По регіональній ознаці виділяють інвестиції в середині країни та за рубежем.

     Під інвестиціями усередині країни (внутрішніми  інвестиціями) розуміють вкладення  засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних межах  даної країни.

     Під інвестиціями за рубежем (закордонними інвестиціями) розуміють вкладення  засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни (до цих інвестицій відносяться також  придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій  закордонних компаній, облігацій  інших держав і т.п.).

     Наведена  класифікація інвестицій відбиває найбільш характерні їхні ознаки і при необхідності може бути поглиблена в залежності від підприємницьких або дослідницьких  цілей.

     У світовій практиці виділяють основні форми інвестування: фінансові та реальні інвестиції. Але останнім часом в економічній літературі визначилася нова - інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) і інтелектуальні інвестиції.  

     Фінансові інвестиції - це вкладення засобів  у різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї й ін.

     Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі  фонди (основні й оборотні). Головним чином - це вкладення в матеріальні  цінності, а також нематеріальні  активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна й інша документація).

     На  думку У. Шарпа, у примітивних  економіках основна частина інвестицій відноситься до реальних, в той  час як у сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими  інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування в значній  мірі сприяє росту реальних інвестицій. Як правило, ці дві форми доповнюють одна одну, а не конкурують між собою [9].

     При стабільній економіці всі інвестиції повинні бути одночасно інноваціями. В умовах кризи можливі інвестиції на підтримку діючих, технічно відсталих  виробничих фондів. Інноваційна форма  в більшості випадків складається  з інтелектуальних інвестицій.

     Інтелектуальні  інвестиції - це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, права  на промислові зразки і корисні моделі.

     Як  було підкреслено раніше, у ринкових умовах важливим є поділ інвестицій на прямі і портфельні. Операції по прямих капіталовкладеннях можуть бути розпочаті з метою знаходження  доступу до певних ресурсів або ринку  реалізації продукції фірми. Наприклад, фірма «Кеннер» використовує свої прямі  інвестиції в Мексиці для складання  іграшок, оскільки це дозволяє забезпечити  доступ до певних ресурсів і дешевої  робочої сили.

     Більшість із перерахованих вище авторів відзначають  роль і значення прямих інвестицій, тому що основними характеристиками прямих інвестицій є:

• можливість контролю над ними;
• високий рівень зобов'язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технологій;
• доступ до зовнішніх ринків;
• переважання продажу виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
• часткове право власності.