Управління позиковим капіталом підприємства

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

на тему: «Управління позиковим капіталом підприємства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

ЗМІСТ 
 
 

стор. 
 
 
 

 

Вступ

 
 
 

      Основу  будь-якого бізнесу складає власний  капітал. На підприємствах ряду галузей  економіки обсяг позикових засобів, що використовуються, значно перевершує обсяг власного капіталу. У зв’язку  з цим управління залученням і  ефективним використанням позикових засобів є однією з важливих функцій, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

      Метою даної курсової роботи є виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання.

      Процес  формування політики залучення підприємством  позикових засобів включає такі основні етапи:

      - оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел;

      - політика залучення банківського кредиту;

      - залучення підприємством товарного  кредиту;

      - визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на коротко- і довгостроковій основі;

      - управління фінансовим лізингом  та облігаційною позикою;

          - визначення складу основних кредиторів;

      - управління залученим товарним  кредитом та внутрішньою кредиторською  заборгованістю.

      В даній курсовій роботі буде проведено  аналіз виявлення обсягу, складу і форм залучення позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх використання; визначено основні форми залучення позикових засобів, проаналізовано питому вагу фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі позикових засобів, що використовуються підприємством.

      Вивчено ефективність використання позикових засобів у цілому й окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях використовуються показники оборотності та рентабельності позикового капіталу. Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

      Основними цілями залучення позикових засобів  підприємствами є:

      а) поповнення необхідного обсягу постійної  частини оборотних активів;

      б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів;

      в) формування недостатнього обсягу інвестиційних  ресурсів;

      г) забезпечення соціально-побутових  потреб своїх робітників.

      З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання позикових  засобів у своїй господарській  діяльності.

      Така  оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Політика залучення  позикових засобів

1.1. Оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу

 
 

      Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Дані фінансові зобов’язання в сучасній господарській практиці диференціюються певним чином (таблиця 1.1):

Таблиця 1.1

Фінансові зобов’язання підприємств

№ з/п  Фінансові зобов’язання Форми фінансових зобов’язань, що відображаються в балансі
1. Довгостроковий  позиковий капітал (довгострокові  фінансові зобов’язання) 1. Довгострокові  кредити банків, термін повернення яких ще не наступив.

2. Довгострокові  позикові засоби, термін повернення  яких ще не наступив.

3. Довгострокові  кредити і позики, не погашені  в зазначений термін 

2 Короткостроковий  позиковий капітал (короткострокові  фінансові зобов’язання) 1.Короткострокові  кредити банків, термін повернення  яких ще не наступив.

2. Короткострокові  позикові засоби, термін повернення яких ще не наступив.

3. Короткострокові  кредити і позики, не погашені  в зазначений термін.

4. Розрахунки  з кредиторами (кредиторська заборгованість).

5. Інші короткострокові  фінансові зобов’язання 

 

      У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством, приведена в таблиці 1.2.

      З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученням позикових засобів. У процесі  цього управління розв’язується  багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового капіталу[12,c.127].

                                                                                                           Таблиця 1.2

Класифікація  позикових засобів залучених підприємством за основними ознаками

№ з/п  Основні ознаки класифікації Класифікація  позикових засобів 
1 За цілями залучення  1. Позикові засоби, що залучаються для забезпечення  відтворення позаоборотних активів. 

2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення  оборотних активів. 

3. Позикові засоби, що залучаються для задоволення інших господарських або соціальних потреб

2 За джерелами  залучення  1.   Позикові засоби, що залучаються із зовнішніх джерел.

2.   Позикові засоби, що залучаються з внутрішніх джерел (внутрішня кредиторська заборгованість)

3 За періодом залучення  1.   Позикові засоби, що залучаються на довгостроковий період (більше 1 року).

2.   Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період (до 1 року)

4 За формами  залучення  1. Позикові засоби, що залучаються в грошовій формі (фінансовий кредит).

2. Позикові засоби, що залучаються у формі устаткування (фінансовий лізинг).

3. Позикові засоби, що залучаються в товарній  формі (товарний або комерційний  кредит).

4. Позикові засоби, що залучаються в інших матеріальних  або нематеріальних формах

5 За формами  забезпечення 1.   Незабезпечені позикові засоби.

2.   Позикові засоби, забезпечені порукою або гарантією.

3.   Позикові засоби, забезпечені заставою

 

      Політика  залучення позикових засобів  є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

      Оцінка  вартості позикового капіталу має ряд  особливостей, основними з яких є:

      а) відносна простота формування базового показника оцінки вартості. Базовим показником, що підлягає наступному коригуванню, є вартість обслуговування боргу у формі відсотка за кредит, купонної ставки за облігацією. Даний показник прямо обговорений умовами кредитного договору, умовами емісії або інших форм контрактних зобов’язань підприємства;

      Вартість  банківського кредиту, незважаючи на різні  його види, форми і умови, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує основні витрати щодо його обслуговування. 

      Вартість  позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється за такою формулою:

      

, де

      ВБК – вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту, %;

      ПКб – ставка відсотка за банківський  кредит, %;

      Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

      РВб – рівень витрат щодо залучення  банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

      Управління  вартістю банківського кредиту зводиться до мінімізації ставки відсотка за кредит, при незмінності суми кредиту, що залучається, і терміну його використання.

      Вартість  фінансового лізингу є однією із сучасних форм залучення фінансового  кредиту – визначається на основі ставки лізингових платежів. При цьому варто враховувати, що дана ставка включає дві складові:

      1) поступове повернення суми основного боргу;

      2) вартість безпосереднього обслуговування  лізингового боргу. З урахуванням  цих особливостей вартість фінансового  лізингу оцінюється за такою формулою:

      

, де

      ВФЛ – вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового  лізингу, %;

      ЛС  – річна лізингова ставка, %;

      НА  – річна норма амортизації  активу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

      Спп – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

      Управління  вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківської, зводиться до пошуку варіантів, які приводять до мінімізації  розмірів даної вартості.

        Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою, тому що є безкоштовним фінансуванням підприємства за рахунок даного виду позикового капіталу.

1.2. Політика залучення банківського кредиту

 
 

      Політика залучення банківського кредиту є частиною загальної політики залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення, використання й обслуговування банківського кредиту.

      Розробка  політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими основними етапами:

      - визначення цілей використання банківського кредиту;

      - оцінка власної кредитоспроможності;

      - вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається;

      - вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі видів кредиту;

      - «вирівнювання» кредитних умов у процесі укладання кредитного договору;

      - забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту;

      - організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту;

      - забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за банківськими кредитами[7.c.321].

      Цілі  використання банківського кредиту  випливають із загальних цілей залучення  позикового капіталу. Для того, щоб підприємство могло розпочати

      - мінімізація вартості залучення товарного кредиту;

      - забезпечення ефективності використання товарного кредиту;

      - забезпечення своєчасних розрахунків за товарним кредитом.

      Даний кредит носить цільовий характер, тому потреба в ньому визначається з урахуванням планованого обсягу запасів сировини і матеріалів, у торгівлі – запасів товарів. Принципи залучення товарного кредиту формуються з урахуванням сформованої господарської практики, що склалася із структури і періодичності закупівлі сировини, матеріалів і товарів; тривалості господарських зв’язків із партнерами і ряду інших умов. Ці ж умови визначають і основні види товарного кредиту, що залучається.

      Для прогнозування даного показника  розраховується середній період заборгованості за комерційним кредитом за декілька минулих періодів. При його розрахунку використовується така формула:

      

, де

      К3кк – середній період заборгованості за товарним кредитом, у днях;

      СКЗ – середня сума залишку заборгованості за товарним кредитом в періоді, що аналізується;

      Оо  – одноденний обсяг реалізації продукції  за собівартістю.

      Динаміка  цього показника за декілька попередніх періодів і його коригування з  урахуванням розроблених принципів  залучення товарного кредиту  дозволяють визначити середній період використання даного кредиту в планованому періоді[20.c.115].

      Процес  оптимізації залучення товарного кредиту передбачає розробку відповідних заходів щодо розширення сфери кредитних відносин із постійними господарськими партнерами з товарних операцій; з притягнення нових партнерів із можливостями широкого використання комерційного кредиту; із забезпечення збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту; з вдосконалювання видів кредиту в розрізі господарських партнерів та інших.

      "тим,  що сам ліквідовується", бо  здійснена при його посередництві  господарська операція генерує  при її завершенні грошовий  потік, достатній для його повного  погашення. Даний вид кредиту  дається, як правило, тільки  на короткостроковий період[10.c.68].

        Контокорентний кредит (овердрафт)  дається банком звичайно під  забезпечення, але ця вимога не  є обов’язковою. При наданні даного  кредиту банк відкриває підприємству  контокорентний рахунок, на якому  враховуються як кредитні, так  і розрахункові його операції. Контокорентний рахунок використовується в якості джерела кредиту в обсязі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне негативне сальдо (контокорентний ліміт). За негативним залишком контокорентного рахунку підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що за позитивним залишком цього рахунку банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат за контокорентним рахунком підприємства відбувається через установлені договором проміжки часу з розрахунками кредитних платежів.

      Сезонний  кредит із щомісячною амортизацією боргу  дається на формування перемінної частини  оборотних активів на період їх зростання  у зв’язку із сезонними потребами  підприємства. Його особливість полягає в тому, що поряд із щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною виплатою відсотка за ним) кредитним договором передбачається і щомісячна амортизація основної суми боргу. Перевага даного виду кредиту полягає в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів у розмірах, що обумовлені реальними потребами підприємства.

      Потреба в короткостроковому банківському кредиті не завжди може бути передбачена  з прив’язкою до конкретних термінів його використання, тому договір про кредит підприємство може оформити з банком у формі відкриття кредитної лінії. У даному договорі обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання розширенням складу їх позаоборотних активів.

      при оформленні договору з банком про  надання довгострокового фінансового кредиту.  Він забезпечує зниження вартості кредиту за рахунок ліквідаційної вартості лізингуємого активу.

      При фінансовому лізингу після завершення лізингового періоду відповідний  актив передається у власність  лізингоотримувача, і після повної його амортизації він має можливість реалізувати його за ліквідною вартістю. 

      При фінансовому лізингу обслуговування основного боргу і його амортизації  здійснюється одночасно (тобто включені до складу лізингових платежів у комплексі), із закінченням лізингового періоду вартість основного боргу за лізингуємим активом зводиться до нуля. Це рятує підприємство від необхідності відволікання власних фінансових ресурсів на формування фонду погашення[3.c.402].

      Управління  фінансовим лізингом на підприємстві пов’язано з використанням різних його видів. Класифікація видів фінансового лізингу за основними класифікаційними ознаками приведена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

      Класифікація  видів фінансового лізингу за основними ознаками

№ з/п  Ознаки  Види  фінансового лізингу 
1 За складом  учасників лізингової операції 1. Прямий лізинг.

2. Непрямий лізинг 

2 За регіональною належністю учасників лізингової операції 1. Внутрішній  лізинг.

2. Зовнішній  (міжнародний лізинг)

3 За лізинговим об’єктом 1. Лізинг рухомого  майна.

2. Лізинг нерухомого  майна 

4 За формами  лізингових платежів 1. Грошовий лізинг.

2. Компенсаційний  лізинг.

3. Змішаний лізинг 

5 За характером фінансування обсягу лізингу  1. Індивідуальний  лізинг.

2. Роздільний  лізинг (леверидж-лізинг)

        За складом учасників лізингової операції розділяють : прямий і непрямий. Форма прямого лізінгу здійснюється між лізингодателем і лізингоотримувачем без посередників, що значно знижує витрати на здійснення лізингової операції і спрощує процедуру укладання лізингової угоди.

      При поворотному лізингу підприємство продає відповідний свій актив майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей актив.

      Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має такі основні  переваги:

      - емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням підприємством, як у випадку випуску акцій;

      - облігації можуть бути випущені при відносно невисоких фінансових зобов’язаннях за відсотками, тому що вони забезпечуються майном підприємства і мають пріоритет в задоволенні претензій за ними у випадку банкрутства підприємства;

      - облігації мають більшу можливість поширення, ніж акції підприємства, у силу меншого рівня їх ризику для інвесторів.

      Водночас  дане джерело залучення фінансових засобів має і ряд недоліків:

      - облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і покриття збитків; 

      - емісія облігацій пов’язана із суттєвими витратами фінансових засобів і потребує тривалого часу. У зв’язку з високим рівнем витрат з випуску і розміщення облігацій, їх емісія виправдана лише на велику суму, що можуть собі дозволити тільки великі підприємства;

      - рівень фінансової відповідальності підприємства за своєчасну виплату відсотків і суми основного боргу дуже високий, тому що стягнення цих сум при суттєвому простроченні платежів реалізується через механізм банкрутства;

      - після випуску облігацій під час зміни кон’юнктури фінансового ринку середня ставка зсудного відсотка може стати значно нижче, ніж установлений відсоток виплат за облігацією. У даному випадку додатковий прибуток одержить не підприємство, а інвестори. 

      Класифікація  облігацій підприємства за основними ознаками приведена в таблиці 2.2.

 

       - даний вид кредиту носить дуже обмежений характер у часі, період його надання обмежується декількома місяцями;

      - порівняно з іншими кредитними інструментами він несе в собі підвищений кредитний ризик, тому що за своєю суттю є незабезпеченим видом кредиту. 

      Дані  переваги і недоліки товарного кредиту  повинні бути враховані підприємством  при використанні цього кредитного інструменту для залучення необхідних йому позикових засобів.

      У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють такі основні  види товарного кредиту:

Рис. 2.1. Основні види товарного кредиту

        Товарний кредит із відстрочкою платежу за умовами контракту є найбільш поширений у даний час вид товарного кредиту, що обумовлюється умовами контракту на постачання товарів і не потребує спеціальних документів щодо його оформлення[17.c.258].

        Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем - це один із найбільш перспективних видів товарного кредиту, що одержав значне поширення в країнах із розвиненою ринковою економікою й активно впроваджується в нашу господарську практику. Вексельний оборот за товарним кредитом обслуговується простими і перекладними векселями.

        Товарний кредит за відкритим рахунком використовується в господарських взаємовідносинах підприємства з його постійними постачальниками при багаторазових постачаннях заздалегідь узгодженої номенклатури продукції дрібними партіями.

 

Висновок

 
 

      В даній курсовій роботі було розглянуто таке актуальне питання сьогодення як управління позиковим капіталом підприємства.

      Дана  робота склалась з двох розділів. В першому розділі даної курсової роботи була дана оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу. Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Було розглянуто особливості оцінки й управління вартістю позикового капіталу в розрізі базових його елементів.

      Тут було розглянуто політику залучення  банківського кредиту, розкрито форми  кредитування, його позитивні сторони  і негативні. Також було розглянуто політику залучення підприємством товарного кредиту.

      Політика  залучення товарного кредиту є частиною загальної політики залучення підприємством позикових засобів, що полягає в забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення позикового капіталу. Розглянуто основні етапи розробки політики залучення підприємством товарного (комерційного) кредиту .

      Основною  метою управління внутрішньою кредиторською  заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати  засобів, що входять у її склад.

      В другому розділі курсової роботи було розглянуто  саме управління власним  капіталом, це залучення банківського кредиту, фінансового лізингу та облігаційної позики та залучення товарного  кредиту.

      Товарний  кредит, що надається підприємствам  у формі відстрочки платежу за поставлені їм сировину, матеріали або товари, одержує все більше поширення в сучасній комерційній і фінансовій практиці. Тут розглянуто його переваги та недоліки.

 

Список використаної літератури

 
 
  1. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної ради України. – 2002. – № 2.
  2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.– Киев: “Ника-Центр”, 2000. – Том. 1.
  3. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. 
  4. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – Киев: МП “ИТЕМ лтд”, СП ”АДЕФ”. – 2002.
  5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000.
  6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента (как управлять капиталом?). – М.: «Финансы и статистика», 2006.
  7. Бакалавр экономики. Хрестоматия. – М.: «Триада», 2001. – Т.2.
  8. Бакалавр экономики. Хрестоматия. – М.: «Триада», 2001. – Т.3.
  9. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: «Финансы и статистика». – 2001.
  10. Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка України. – № 2. – 2008.
  11. Джеймс А.Ф., Стонер Едвін Г. Долан. Вступ у бізнес. – Київ, 2000.
  12. Ивашковский С.Н. Экономика: микро- и микроанализ. – М.: «Дело», 2002.
  13. Курц Х.Д. Капитал – распределение – эффективный спрос. – М.: «Юнити», 2000.
  14. Ковалёв В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.: «Финансы и статистика», 2000.
  15. Ковалёв В.В. Финансовый анализ. – М.: «Финансы и статистика», 2003. 
  16. Казаков А.П., Минаева Н.В. Экономика (микро- ,макро- и прикладная экономика). Курс лекций. – М.: «Поиск», 2000.
  17. Лобанов Е.М., Литовский М.А. Управление финансами. – М.: ИНФРА-М, 2000.
  18. Родионов А.Р., Родионов Р.Я. Управление сбытовыми запасами и оборотными средствами предприятия. – М.: «Дело и Сервис», 2000.
  19. Стоянова Е.С. Управление оборотным капиталом. – М.: «Перспектива», 2002.
  20. Тренев Н.Н. Управление финансами. – М.: «Финансы и статистика», 2005.
  21. Ткачук М.И. Финансовый менеджер. – Минск.: ООО «МИСАНТА», 2003. 
  22. Финансовый менеджмент: теория и практика / Под редакцией Е.С. Стояновой. – 4- е изд. перераб. и доп. – М.: «Перспектива», 2003.
  23. Финасовый менеджмент / Под редакцией Н.Ф. Самсонова. – М.: Финансы ДОНИТИ, 20001.
  24. Хайт Хобер Н. Основы финансового менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело»,2000.
  25. Шин Джей К., Сигел Джоел Г. Финансовый менеджмент. – М.: «Филинго», 2003.
  26. Юджин Бригхем, Луис Гапенски. Финансовый менеджмент. – Санкт- Петербург: «Экономическая школа», 2000. – Том 1 – 2.