Управління розподілом і використанням прибутку малого підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА «ФІНАНСИ І КРЕДИТ»

К У  Р С О В А  Р О Б О  Т А

з дисципліни «Фінанси ІІ»

на тему:

«Управління розподілом і використанням прибутку малого підприємства»

Виконав:

студент гр.3Ф1                   _____________           Кирилов О. В.

Перевірив:

д.е.н.,професор                   _____________         Коваленко  М.А.

Херсон – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА. 5

1.1.Формування  прибутку малого підприємства  і його види. 5

1.2.Принципи  розподілу прибутку малого підприємства 15

1.3.Управління  використанням прибутку 20

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА. 24

2.1. Аналіз майна малого підприємства 24

2.2. Аналіз  стану та використання оборотних  активів малого підприємства 27

2.3. Аналіз  обсягу, складу  грошових активів   підприємства. 30

2.4. Аналіз  капіталу малого підприємства 31

2.5. Комплексний  фінансовий аналіз прибутковості  малого підприємства. 39

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ НА МАЛОМУ ПІДПРИЄМСТВІ 44

ВИСНОВКИ 48

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 51

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..…54

ВСТУП

Основою господарського комплексу  нашої країни є мікроекономічний рівень, а саме рівень підприємств. На рівні підприємства найповніше проявляються усі економічні відносини. Підприємство є проміжною ланкою в системі  економічних інтересів, які виникають  у взаємозв‘язках між певним підприємством  та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.  
Характерною ознакою роботи підприємства в ринкових умовах господарювання є його економічна відособленість, організація фінансово-господарської діяльності на госпрозрахункових засадах. 

У зв‘язку з цим визначення прибутку має особливе значення. Прибуток є головною метою та мотивом підприємницької  діяльності, матеріальним джерелом економічного та соціального розвитку, інвестиційної  та інноваційної діяльності. Він стає фактором удосконалення відносин власності. Під час проведення роздержавлення і приватизації більшість громадян України стали власниками-акціонерами  підприємств. Однак власники, які  не отримують відчутної винагороди за свій капітал, є такими лише номінально. 
Прибуток є важливим інструментом переливання капіталів до галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та концентрації фінансових ресурсів на тих підприємствах, адміністрація і власники яких здатні ефективно порядкувати ними [5].

У комплексі проблем, пов‘язаних з підвищенням ролі прибутку у  національній економіці, велике значення має удосконалення методів аналізу  фінансових результатів господарюючих  суб‘єктів. Перехід діяльності підприємств  на принципи господарського розрахунку не супроводжувався адекватним методичним забезпеченням аналітичної та планової роботи, через що стримувалася реалізація потенціалу економічного зростання. Важливі  аспекти теорії та практики аналізу  прибутку та збитків потребують проведення нових досліджень та розробок підходів до аналізу фінансових результатів діяльності підприємств.

Реальний прибуток, що його отримує підприємство - це лише частина  балансового прибутку, яка виконує  функції прибутку. З різних причин у балансовому прибутку відображаються не тільки чистий дохід підприємства, але й частина витрат виробництва.

У нерозвиненій системі ринкових відносин балансовий прибуток не відображає реальної ефективності виробничо-господарської  діяльності підприємств, оскільки його обсяг формується не тільки за рахунок  утворюваного національного доходу, а й раніше створеного національного  багатства. Встановлений законом порядок  обчислення балансового прибутку передусім  переслідує мету утворення податкової бази. Однак економічним інтересам  власників, акціонерів та інвесторів відповідає лише та частка балансового прибутку, яка може бути джерелом самофінансування та матеріальної винагороди. Тому під  реальним прибутком слід розуміти частку балансового прибутку, що реально  виконує функції прибутку. 
В умовах інфляційної економіки традиційні методи аналізу результатів фінансової діяльності підприємств не дозволяють дати їх точної оцінки. Чим вищі темпи інфляції, тим вища доля уявного прибутку в одержаному балансовому прибутку, тим більшою мірою викривляється реальна ситуація в економіці. Це насамперед пов‘язано з недостатніми відрахуваннями до амортизаційних фондів та необхідністю постійного поповнення облікових коштів [11].

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ РОЗПОДІЛУ  І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА.

1.1.Формування прибутку  малого підприємства і його  види.

Проведена економічна реформа  і перехід до ринкових механізмів функціонування економіки України, органічне включення її в процеси  світового господарювання вимагають  корінного перегляду всієї сукупності економічних важелів, використовуваних у системі керування.

Перехід від переважно  прямих адміністративних методів впливу до непрямих, заснованих на ринкових механізмах і взаємозв’язках, має потребу  в заглибленому теоретичному осмисленні широкого кола мікро- і макроекономічних проблем, включаючи мотиваційний аспект господарської діяльності економічних  суб’єктів, об’єктивні закономірності формування і використання доходів  цих суб’єктів.

В умовах товарно-грошових відносин основним показником, що характеризує кінцевий результат виробничо-господарської  діяльності підприємства, є прибуток. З доходами і прибутком підприємства зв’язане рішення важливих соціальних, економічних, політичних, етичних проблем  суспільства як на мікро-, так і  на макрорівні. Усе це додає цим  господарським поняттям підвищену  актуальність і значимість.

В умовах ринкової економіки  одержання прибутку є безпосередньою метою виробництва. Прибуток створює  визначені гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних резервних  фондів допомагає переборювати наслідку ризику, зв’язаного з реалізацією товарів на ринку [17].

Для підприємства прибуток є показником, що створює стимул для інвестування в ті сфери, де можна  домогтися найбільшого приросту вартості. Прибуток, як категорія ринкових відносин виконує наступні функції:

• характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності підприємства;
• є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;
• є джерелом формування бюджетів різних рівнів.

Визначену роль грають і  збитки. Вони висвітлюють помилки  і прорахунки підприємства в напрямках  використання фінансових засобів, організації виробництва та збуту продукції [2].

Основна мета управління прибутком підприємства — забезпечення зростання його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об’єктом управління виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл. Визначимо, що проблема ефективності розподілу прибутку підприємств — одна з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні роки.

Економісти використовують поняття "прибуток" для вираження  різниці між доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення доходів від продажу  товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом).

Прибуток є одним з  узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємств (фірм). Прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів, прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну складову підприємницької діяльності — персонал [24].

Прибуток виконує дві  найважливіші функції:

• характеризує кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень;
• є головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент доходів державного бюджету).

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,  науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків.    Враховуючи значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає основним показником ефективності виробництва [13].

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії і господарській  практиці розрізняють економічний  прибуток, бухгалтерський прибуток і  нормальний прибуток (Рис. 1.1).

Рис. 1.1. Розрахунок прибутку.

Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності підприємства [7].

BP = TR — EC    (1)

де ВР — бухгалтерський прибуток;

TR — загальний доход;

ЕС — явні витрати.

Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними витратами фірми, явними і неявними.

EP = TR — TC    (2)

де ЕР — економічний  прибуток;

ТС = ЕС + IC    (3)

IC — неявні витрати.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Поняття "нормальний прибуток" часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси  у своїй фірмі, але яку він  міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу [25].

Економісти включають  нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь. Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання управлінської праці в даній галузі.

Отже, NP — економічні витрати  і частина загальних економічних  витрат фірми. NP — це плата менеджеру  за те, щоб не допустити відтоку  його капіталу з даної галузі в  іншу. Нормальний прибуток є неявним  чинником витрат, призначених для  оплати на управлінську працю. Будь-яке  перевищення прибутку над загальними економічними витратами відбивають економічну, чи чисту, прибуток. Економічний прибуток не входить у витрати, тому що це доход, отриманий понад нормальний прибуток.

Приклад, приведений нижче, ілюструє поняття економічного, бухгалтерського  і нормального прибутку:

• Загальний доход:50000 грн.
• За мінусом явних витрат:
• Зарплата20000 грн.
• Вартість сировини і мінералів10000 грн.
• Бухгалтерський прибуток20000 грн.
• За мінусом неявних витрат:
• Загублена зарплата 10000 грн.
• Альтернативні витрати капіталу
• (нормальний прибуток) 2000 грн.
• Економічний прибуток: 8000 грн [9].

У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі  галузі були конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе галузь, чи залишати її у  відповідь на зміну прибутковості. У тривалий період часу жодна фірма  в жодній галузі не змогла б одержувати більше, ніж нормальний прибуток. Економічний  прибуток неминуче зменшиться до нуля, як тільки нові виробники вступлять  у дану галузь. Це називається парадоксом прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву конкуренцію, що зводить її до нуля.

Аналогічно збитки є також  тимчасовими. Якщо підприємство працює зі збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в  кінцевому рахунку зникнуть. У  довгостроковому періоді часу жодна  фірма не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.

На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які істотно  розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток — основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цілей оподатковування розраховується спеціальний показник — податковий прибуток, а на його основі — прибуток, що оподаткується, та прибуток, що не оподаткується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Рис. 1.2. Схема формування прибутку господарчого суб’єкта.

Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Прп + Прф + Ппз    (4)

де Пв — валовий прибуток;

Прп — прибуток від реалізації продукції;

Прф — прибуток від реалізації основних фондів, іншого майна підприємства;

Ппз — прибуток від позареалізаційних операцій [26].

Балансовий прибуток включає  три основних елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання  робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього  іншого вибуття, реалізації іншого майна  підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без податку на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції:

Прп = Вд — ПДВ — А  — В    (5)

де Вд — валовий доход  від реалізації продукції (робіт, послуг);

ПДВ — податок на додаткову  вартість;

А — акцизи;

В — витрати на виробництво  і реалізацію продукції (робіт, послуг).

При визначенні прибутку від  реалізації основних фондів і іншого майна підприємства для цілей  оподатковування враховується різниця (перевищення) між продажною ціною  і первісної (чи залишкової) вартістю цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова  вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, нематеріальним активам  і швидкозношувальним предметам. Прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства складає:

Ін. ф. м. = Вр. ф. м. — Сф. і. * Jінф. (6)

де Вр. ф. м — виторг від реалізації основних фондів і  майна;

Сф. і. * Jінф. — вартість основних фондів, скоректована на індекс інфляції.

По реалізації продукції, що має натурально-речовинну форму, розрахунок прибутку ведеться виходячи з виторгу і повної собівартості продукції, обумовленими на обсяг реалізованої продукції в натуральному вираженні:

Рис. 1.3. Прибуток від реалізації продукції.

Прибуток від виконання  чи робіт чи надання послуг розраховується аналогічно прибутку від реалізації продукції.

Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна  підприємства являє собою фінансовий результат, не зв’язаний з основними  видами діяльності підприємства. Він  відбиває прибуток (збиток) від іншої  реалізації, до якого відноситься  продаж на сторону різних видів майна, що числиться на балансі підприємства [19].

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

• доходи, одержувані від пайової участі в діяльності інших підприємств;
• від здачі майна в оренду;
• доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціям і іншим цінним паперам;
• а також інші доходи (витрати) від операцій, безпосередньо не зв’язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг) і її реалізацією, включаючи суми, отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків.

Прибуток від позареалізаційних  операцій складає:

Пви = Дв — Впз    (7)

де Дв — доходи від  позареалізаційних операцій;

Впз — витрати на позареалізаційні операції [14].

Фінансові результати від  позареалізаційних операцій — це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв’язаним з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а також інші доходи:

• прибуток минулих років, виявлених у звітному році;
• доходи від дооцінки товарів;
• надходження сум у рахунок погашення дебіторської заборгованості, списаної в минулі роки;
• позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній валюті;
• відсотки, отримані по коштах, що числиться на рахунках підприємства.

До них також відноситься дохід від пайової участі в статутному капіталі інших підприємств, що представляють собою частина чистого прибутку, що надходить засновникам у заздалегідь обговореному чи розмірі у вигляді дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських зобов’язаннях. Підприємство має право на одержання доходу по цінних паперах акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30 днів до офіційно оголошеної дати їхньої виплати. По державних цінних паперах право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього випуску і розміщення.

По засобах, наданим у  борг, підприємство одержує доходи за умовами договору між кредитором і позичальником.

Доходи від здачі майна  в оренду формуються з одержуваної орендної плати, що орендар платить орендодавцю. Прибуток від використання орендованого майна є обов’язковою частиною орендної плати і залежить від його вартості, рентабельності підприємства, терміну оренди. У залежності від умов договору орендна плата може включати амортизаційні чи відрахування їхню частину, якщо орендар бере на себе визначені зобов’язання по відновленню основних фондів. Прибуток включається в орендну плату як відсоток вартості майна [3].

Крім того, до позареалізаційних результатів відносяться витрати і втрати:

• збитки по операціях минулих років;
• нестача матеріальних цінностей, виявлених при інвентаризації;
• негативні курсові різниці по валютних рахунках про операціям в іноземній валюті;
• некомпенсовані втрати від стихійних лих з урахуванням витрат по запобіганню і ліквідації стихійних лих і т. п.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.

2. . Принципи розподілу прибутку малого підприємства.

Головна вимога, яка пред’являється сьогодні до системи розподілу прибутку, що залишається на підприємстві, полягає  в тім, що вона повинна забезпечити  фінансовими ресурсами потреби  розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення.

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати необхідність істотного  розширення і відновлення виробничого  потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань  від прибутку у фонди виробничого  розвитку, ресурси яких призначаються  для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні  методи праці і т. п. Загальна схема  розподілу прибутку підприємства приведена  на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Розподіл чистого прибутку підприємства.

Для кожної організаційно-правової форми підприємства законодавчо  установлений відповідний механізм розподілу прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства, заснований на особливостях внутрішнього пристрою і регулювання діяльності підприємств відповідних форм власності.

На будь-якому підприємстві об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміється направлення прибутку в бюджет і по статтях використання на підприємстві. Законодавчо розподіл прибутку регулюється у виді податків і інших обов’язкових платежів. Визначення ж напрямків витрат прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого підприємства [8].

Держава не встановлює яких-небудь нормативів розподілу прибутку, але  через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого  і невиробничого характеру, на благодійні цілі, фінансування природоохоронних — заходів, витрат по змісту об’єктів і установ невиробничої сфери  тощо.

Законодавство обмежує розмір резервного фонду підприємства, регулює порядок формування резерву по сумнівних боргах. Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, є чистим прибутком. З неї виплачуються борги і  проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві  частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні  виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби.

До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення  резервного фонду.

Останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень  від нормального обігу грошей або додаткової їх потреби. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства [22].

Прибуток повного товариства розподіляється між учасниками у  відповідностями з установчим договором, у якому визначаються частки його учасників. Визначення часткою в  договорі має значення не тільки при  розподілі прибутку, але і для  рішення питання про покриття збитків.

Кожен учасник, одержавши  частину прибутку повного товариства, враховує її в складі свого балансового  прибутку як позареалізаційний доход  і з загальної суми балансового  прибутку у встановленому порядку  обчислює податок, що вносить у бюджет.

Чистий прибуток товариства розподіляється між резервним фондом, фондом накопичення, фондом споживання, а прибуток, що залишився — уже  між засновниками.

В установчому договорі можуть бути передбачені й іншої умови  розподілу прибутку. При недостатності  прибутку вкладники можуть одержати менший відсоток прибутку на свій внесок, але й у цьому випадку договором  можуть бути передбачені інші умови (наприклад, виплата відсутньої частини  прибутку вкладникам у наступному році і т. д.).