Управління сучасним готельним комплексом
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Кафедра менеджменту організацій
Дисципліна
«Управління готельним бізнесом
і туристичною діяльністю»
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Управління сучасним готельним комплексом»
Виконала студентка Камєнєва А. О.
Група М-12-07 Б1МГТ
Термін навчання 4,6 р.
Перевірив:
Левченко М. О.
Київ – 2011
Зміст
Розділ 1. Організаційна функція.
1.1. Методи керування
менеджера туристичного
1.2. Стилі керівництва
менеджера туристичного
Розділ 2. Вимоги до роботи менеджера.
2.1.Влада й особистий вплив.
2.2.Авторитет менеджера.
2.3. Підходи до прийняття рішень.
Розділ 3. Організація роботи менеджера туристичного комплексу.
3.1. Основні напрямки
раціональної організації
3.2. Оплата і стимулювання праці.
3.3. Преміальна оплата праці.
3.4. Поділ управлінської праці.
3.5. Департменталізація.
3.6. Технічне
забезпечення і механізація
3.7. Нормування праці.
3.8. Сприятливий режим і умови праці.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Ми вступили в ринкове господарство в той період, коли на міжнародному
ринку уже відбулися істотні зміни у відношенні туризму. Туризм в усьому
світі став одним із самих значних економічних галузей, а для деяких
держав, що розвиваються - основою їхнього існування (Таїланд, Кіпр,
Малайзія й ін.). Крім того, у багатьох країнах світу туристська галузь
надає робітники місця і можливості для фахового росту приблизно 350 млн.
робітників та службовців. При цьому обсяг зайнятості в дане галузі
зростає майже в два рази швидше, чим в інших сферах послуг.
Туризм - явище, відоме кожному. За всіх часів нашу планету перетинали
численні мандрівники і першопрохідники. Але лише нещодавно туризм виник як специфічна форма діяльності людей, котрою обов'язково потрібно
управляти.
Міркування про те, що таке туристський менеджмент, в остаточному
підсумку зводяться до однієї з найважливіших функцій менеджменту -
мотивації подорожі. Чому люди відправляються в подорожі? Що вони шукають під час відпустки? Які чинники впливають на пропозицію туристських послуг і їх кількість? Чи залишаються мотиви подорожі і потреби в ньому стабільними або ж вони змінюються? Можна задати ще багато питань, так чи інакше пов'язаних із менеджментом у туристській індустрії. На розвиток менеджменту в туризмі за всіх часів впливали економічні, соціальні і техніко-технологічні чинники. З одного боку, незадоволена потреба в подорожах пов'язана з бажанням усунути перешкоди на цьому шляху.
Саме тому подорожі повинні бути забезпечені купівельною спроможністю. З
іншого боку, подорож може дозволити собі тільки той, хто розташовує для
цього необхідними засобами. Це варто розуміти так: без прибутків, що дає
розвита економіка, не можна досягти масового туризму, а, отже, і немає
предмета керування.
Крім економічних, у туризмі дуже важливі і соціальні чинники. Як відомо,
у Конституції законодавчо закріплене право кожного громадянина на
відпочинок, а щоб це право реалізувати, необхідно вирішити ряд проблем
соціальної спрямованості: транспорт, дороги, організація нічлігу,
харчування, проживання і багато чого іншого - усе те, чим користується
споживач туристських послуг на визначеній території. Мова йде про
створення відповідної туристської інфраструктури, що ми визначаємо як
туристський продукт. Оскільки є туристське місце як кінцева ціль
подорожі або туристський продукт, що користується попитом у населення,
то варто визнати, що складні туристського продукту потребують керування
ними. Там, де менеджменту туристського місця приділяється особлива роль,
гарантується
високий результат у
до того, хто може здійснити стратегічний менеджмент у такій складній
галузі, як туризм. Це нелегко, проте навіть маленький крок вперед у
цьому напрямку
може означати великий крок стосовно
конкурентів.
Розділ 1. Організаційна функція
У будь-якому плані, складеному в туристській фірмі, завжди є присутнім
організаційний етап, тобто етап створення реальних умов для досягнення
запланованих
цілей. Організаційна функція
упорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної і правової
сторін діяльності будь-якого туристського підприємства (організації).
Вона націлена на упорядкування діяльності менеджера і виконавців.
Оскільки всю роботу виконують люди, то за допомогою цієї функції
визначається той, хто саме повинний виконувати кожне конкретне завдання
з великої кількості таких завдань і які для цього будуть потрібні
засоби.
Через організаторську діяльність, тобто розподіл і об'єднання задач і
компетенції, повинно цілеспрямовано відбуватися керування відношеннями
на підприємстві. Організація - це засіб досягнення цілей підприємства. З
економічної точки зору організаційна діяльність веде до підвищення
ефективності роботи підприємства, із погляду керування персоналом вона
передає зміст роботи і розподіляє її по виконавцях.
На прикладі організації роботи турменеджерів можна більш наочно уявити
собі організаційну функцію керування туризмом. Так, турменеджер вирішує
виробничі, торгові, інформаційні задачі, задачу освоєння нових регіонів
і ін. По кожній із них менеджер розподіляє обов'язки і установлює
відповідальність, тобто мова йде про встановлення постійних і тимчасових
взаємовідносин між усіма підрозділами фірми, визначенні порядку й умов
її функціонування. Це процес об'єднання людей і засобів для досягнення
поставлених фірмою цілей.
Як уже відзначалося, важлива ціль планування - це якимось способом
вирішити проблему непевності. Потреба в пристосуванні до змін - один із
чинників, що надають плануванню таке важливе значення. Проте, яким би
важливим не було планування, це тільки початок. Організація, що має
багато різних планів і не має суцільної схеми (структури) перетворення
їх у життя, приречена на неуспіх. Справа в тому, що функція планування й
організаційної функції тісно пов'язані між собою. У деякому змісті
планування й організація як би об'єднуються. Планування готує сцену для
того, щоб реалізувати цілі організації (організує структуру системи,
створює апарат, що буде «грати» на сцені), а організація як функція
керування створює робочу структуру, головним компонентом якої виступають люди. Мова йде про привнесення людського чинника в щось наявне на папері (план), у щось неживе.
Оскільки функція
організації складається в
спеціалістів фірми, задача в тому, щоб визначити місію, роль,
відповідальність, підзвітність кожного з них. Процес організації
структурує роботу і формує підрозділи виходячи з розміру підприємства,
його цілей, технології і персоналу. Існує ряд елементів, що необхідно
структурувати для того, щоб організація змогла виконати свої плани і тим
самим досягти своєї цілі. Незалежно від типу і масштабів своєї
діяльності кожна фірма повинна бути деякою уявою організована. Існує ряд
принципів, яких варто керуватися в процесі виконання організаційної
функції:
- визначення і деталізація цілей фірми, що були виявлені в ході
планування;
- визначення видів діяльності, необхідних для досягнення цих цілей;
- доручення різноманітних задач індивідуумам (поділ праці) і об'єднання їх у керовані робітники групи або підрозділу;
- координація різноманітних видів діяльності, доручених кожній групі, за допомогою встановлення робочих взаємовідносин, включаючи чітке визначення того, хто здійснює керівництво (в одного підпорядкованого не може бути двох начальників), тобто кожний член групи повинний знати, що він повинний зробити й у які терміни, а також того, хто їм керує (управляє) ;
- єдність цілі - кожний член організації працює на загальне благо, тобто ніхто не повинний працювати проти цілей організації;
- розмах контролю, або розмах менеджменту, - кожний менеджер відповідає за кероване їм число робітників.
Щодо останнього принципу можна міркувати по-різному. Нелегко визначити
ідеальне число співробітників, який повинний керувати один менеджер. У
реальному житті це число сильно варіюється від організації до
організації, від одного управлінського рівня до іншого. Так, що вищі
керівники управляють не більш ніж десятьма підпорядкованими, тоді як
керівники нижчого рівня керування можуть контролювати набагато більше
число співробітників.
У зв'язку з цим можна виділити два важливих чинники, що визначають норми керованості (кількість співробітників, який може ефективно управляти
один менеджер), - час і частоту, тобто скільки часу менеджеру потрібно
проводити з кожним співробітником і як часто це робити. Природно, що цей
критерій багато в чому залежить від уміння менеджера спілкуватися з
підпорядкованими, складності розв'язуваних задач, інтересу.
Таким чином, організація процесу - це функція керування. З усієї множини
значень терміна «організація» у змісті управлінської функції частіше
усього використовуються два визначення:
- організація - це структура системи у виді взаємовідносин, правил, цілей, ролей, видів діяльності й інших чинників, що мають місце тоді, коли люди об'єднані спільною працею;
- організація - це процес, за допомогою якого створюється і зберігається
структура підприємства.
1.1. Методи керування менеджера туристичного комплексу.
Об'єктивною основою використання цих методів керування виступають
організаційні відношення, що складають частину механізму керування.
Оскільки через їхнє посередництво реалізується одна з найважливіших
функцій керування - функція організації, задача
організаційно-адміністративної діяльності складається в координації дій
підлеглих. Ми цілком
справедливо критикували і
адміністративного керування, проте варто мати на увазі, що ніякі
економічні методи
не зможуть існувати без організаційно-
Підхід, відповідно до якого сфера впливу економічних методів
розширюється тільки за рахунок витиснення організаційно-адміністративних
методів керування, не можна визнати правомірним ні з наукової, ні з
практичної точки зору, тому що механізми їхньої дії принципово
різняться. Організаційно-адміністративні методи в основному спираються
на владу керівника, його права, властивої організації дисципліну і
відповідальність. Керівник рекомендується тут як адміністратор, суб'єкт
влади, що спирається на надане йому в цьому право. Проте адміністративні
методи не варто ототожнювати з вольовими і суб'єктивними методами
керівництва, тобто адмініструванням.
Організаційно-адміністративні методи роблять прямий вплив на керований
об'єкт через накази, розпорядження, оперативні вказівки, що віддаються
письмово або усно, контроль за їхнім виконанням, систему
адміністративних засобів підтримки трудової дисципліни і т.д. Вони
покликані забезпечити організаційну чіткість і дисципліну праці. Ці
методи регламентуються правовими актами трудового і господарського
законодавства, основними цілями якого є - правове регулювання трудових
відношень, зміцнення законності, захист прав і законних інтересів
підприємства і його робітників відповідно законодавчих актів.
У рамках організації можливі три форми прояву організаційно-адміністративних методів:
- обов'язкове розпорядження (наказ, заборона і т.п.); погоджувальні методи (консультація);
- рекомендації, побажання (рада, роз'яснення, пропозиція, спілкування і т.п.).
Як правило, це прямі завдання і розпорядження вищих органів
керування (вольовий вплив керівника на підпорядкованих), що спрямовані
на дотримання законів і постанов, наказів і розпоряджень керівників із
метою оптимізації виробничих процесів.
Організаційно-адміністративні методи від інших методів відрізняє чітка
адресність директив,
обов'язковість виконання
невиконання яких розглядається як пряме порушення виконавчої дисципліни
і спричиняє за собою визначені стягнення. Директивні команди обов'язкові
для виконання, причому у встановлені терміни, навіть якщо це невигідно
виконавцю. По істоті,
організаційно-адміністративні
примуса, що зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться в
першу життєву потребу людини.
У загальному виді
система організаційно-
бути подана як сукупність двох рівнозначних елементів - впливи на
структуру керування (регламентація діяльності і нормування в системі
керування) і впливи на процес керування (підготування, прийняття,
організація виконання і контроль за управлінськими рішеннями).
Організаційний вплив на структуру керування здійснюється в більшості
випадків шляхом
організаційного
організаційно-методичного інструктування і проектування.
Найбільший інтерес для нас подає організаційний вплив керівника на
процес керування. По істоті, це методи розпорядницького впливу керівника
на колектив у цілому і на особистість зокрема. Необхідність у такому
розпорядництві виникає в зв'язку з відхиленнями в системі керування від
раніше заданих або бажаних режимів роботи, що неминуче виникають під
впливом як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників.
У залежності від
функціонуючих у колективі
формується відповідна їм система підпорядкування. Зрозуміло, що в
процесі управлінської діяльності відбувається підпорядкування однієї
волі інший. Проте форми такого підпорядкування повинні носити самий
доброзичливий характер, сприяти прогресу в колективі і не викликати
небажаних емоцій, таких як приниження, ніяковість, досада, подразнення,
а іноді і стрес, що виключає всяке порозуміння між керуючими і керованої
системами.
У практиці управлінської діяльності адміністративний вплив пов'язаний,
як правило, із трьома типами підпорядкування:
- змушеним і зовнішньо нав'язаним. Воно супроводжується неприємним
почуттям залежності і розуміється підпорядкованими як натискування
«поверх»;
- пасивним. Для нього характерно задоволення, пов'язане зі звільненням від прийняття самостійних рішень;
- усвідомленим, внутрішньо обгрунтованим.
У цілому організаційно-адміністративні методи керівництва існують у
формі організаційного і розпорядницького впливу.
Аналіз змісту керування організацією показав, що, по суті, уся система
пронизана організаційно-розпорядницькою діяльністю.
Організаційно-адміністративний вплив містить у собі такі компоненти:
види і типи впливу, адресат, постановку завдання і визначення критерію
його виконання, установлення відповідальності, інструктаж підлеглих і
т.д. У організації ці методи служать засобом прямого впливу на процесс
виробництва і працю робітників, що дозволяє координувати виконання ними
окремих функцій або рішення загальної задачі. Це створює сприятливі
умови для існування і розвитки керованої системи, робить цілеспрямований
вплив на об'єкт керування. До характерних рис прямого впливу ставиться
безпосередня зв'язок керівника і підпорядкованого. Проте в цілому прямі
впливу в кінцевому рахунку ведуть до посилення пасивності підлеглих, а
іноді і до схованої непокори. Найбільше ефективні непрямі методи впливу
тоді, коли вони здійснюються за допомогою постановки задачі і створення
стимулюючих умов.
1.2. Стилі керівництва менеджера туристичного комплексу.
Робота менеджера
в туристській індустрії
управлінських
функцій у системі «людина-
відбиток на
вибір стилю керівництва
від інших систем
керування відрізняється
туристських явищ і процесів. Неможливо з високим ступенем можливості
прогнозувати туристську майбутність, оскільки кожна особистість, на якій
спрямований керуючий вплив, по своєму унікальна, а її поводження в
просторі і часі залежить як від суб'єктивних, так і від об'єктивних
чинників. Тому
використовувати в туризмі
менеджменту, як стиль керування, випливає з великою обережністю і на
високому фаховому рівні.
Слово «стиль» - грецького походження. Початкове його значення -
«стрижень для писання на восковій дошці», а пізніше вживалося в значенні
«почерк». Звідси можна вважати, що стиль керівництва - це свого роду
«почерк» у діях менеджера.
Більш повне визначення поняття «стиль керівництва»: це щодо стійка
система засобів, методів і форм практичної діяльності менеджера.
Крім того, під стилем керування розуміють манеру і засіб поводження
менеджера в процесі підготування і реалізації управлінських рішень.
Всі визначення стилю керування зводяться до сукупності характерних для
менеджера прийомів
і засобів рішення задач
система постійно застосовуваних методів керівництва.
Як бачимо, стиль і метод керівництва існують у визначеній єдності. Стиль
являє собою форму реалізації методів керівництва, прийняту даним
менеджером відповідно
до його особистих суб'єктивно-
характеристик.
Кожному зі сформованих методів керівництва адекватний цілком визначений
стиль керування. Це значить, що кожний метод для своєї реалізації
потребує в особистостях, що володіють конкретними якостями. Крім того,
метод керування більш чутливий до нових потреб у сфері управлінських
відношень, чим стиль керівництва. Стиль як явище виробничого порядку у
визначеній мірі відстає від розвитку й удосконалювання методів керування
й у зв'язку з цим може вступати з ними в протиріччя, тобто унаслідок
визначеної автономізації стиль керівництва в якості відбитки постарілих
методів керування може привносить у них нові, більш прогресивні
елементи.
Єдність методів
і стилю керівництва
формою реалізації методу. Менеджер із властивим тільки йому стилем
керівництва у своїй діяльності може використовувати різноманітні методи
керування (економічні, оганізаційно-адміністративні,
соціально-психологічні) .
Таким чином, стиль керівництва - явище строго індивідуальне, тому що він
визначається специфічними характеристиками конкретної особистості і
відбиває особливості роботи з людьми і технологію ухвалення рішення саме
даною особистістю.
Регламентується стиль
У процесі трудовій діяльності формується деякий строго індивідуальний