Управління трудовим потенціалом
Міністерство освіти і науки,
молоді та спорту України
Кафедра трудових ресурсів і підприємництва
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни:
«Управління трудовим потенціалом»
на тему:
«Розробка програми зменшення смертності населення»
Рівне – 2012 р.
Зміст
Зміст…………………………………………………………………
Вступ…………………………………………………………………
1. Демографічне становище
в світі. Народжуваність, смертність,
основні причини смертності…………
1.1. Демографічні показники в країнах світу……………………………..….6
1.2. Причини збільшення показників смертності………………………..….13
1.2.1 Соціальні проблеми………………………………
1.2.2. Політичні проблеми………………………………
1.2.3. Економічні проблеми……………………………
2. Смертність в Україні в порівнянні з світовими показниками……………....20
3. Аналіз смертності в Україні………
3.1. Смертність населення в цифрах……………………………..………..…28
3.2. Аналіз смертності
населення України за 2010 рік та
її соціально-економічні
4. Аналіз смертності
населення у Рівненській
5. Шляхи вирішення
пробеми смертності………………………………
Висновок…………………………………………………………
Література……………………………………………………
Вступ
Медико-демографічна ситуація, що склалась останнім часом в Україні, свідчить про незадовільний стан здоров'я населення, який проявляється у низький народжуваності порівняно з високим рівнем смертності, насамперед чоловіків працездатного віку, від'ємному природному прирості населення, а також високому рівні поширеності хронічних неінфекційних захворювань. На такі захворювання страждає до 60 відсотків дорослого та майже 20 відсотків дитячого населення. Очікувана тривалість життя при народженні в 26 країнах Європейського регіону, за даними ВООЗ, становить більш як 75 років, тоді як в Україні лише у 2010 році вона перевищила рівень 70 років. За даними Держстату, середня очікувана тривалість життя при народженні в Україні у 2009-2010 роках становила 70,44 року (65,3 року для чоловіків та 75,5 року для жінок).
Демографічна криза
створює реальну загрозу
Особливе занепокоєння викликає проблема передчасної смертності чоловіків, тривалість життя яких за 1991-2010 роки зросла лише на один рік, тоді як у країнах, які приєдналися до ЄС у 2004-2007 роках, за аналогічний період тривалість життя чоловіків зросла на чотири роки. У 2009 році в Україні тривалість життя жінок була на вісім років коротша, ніж в середньому у країнах ЄС, а чоловіків - на 12 років.
Серед зовнішніх причин смертності молодих людей слід підкреслити значну кількість самогубств, убивств та випадкових отруєнь алкоголем. Упродовж останнього десятиліття серед молоді відбулося підвищення рівня захворюваності і поширеності хвороб за всіма класами, включаючи й соціально зумовлені хвороби.
Соціально-економічними наслідками передчасної смертності є не лише зменшення років потенційного життя та збільшення величини безповоротних втрат унаслідок смерті, а і значні економічні збитки. Через передчасну смертність населення України лише щороку втрачається близько 4 млн. років потенційного життя, відповідно обсяг недовиробленого національного продукту становив від 47,9 до 89,1 млрд. гривень, причому левова частка втрат була зумовлена смертями чоловіків.
У суспільстві зберігається споживче ставлення населення до власного здоров’я, не формується відповідальність і мотивація щодо його збереження та зміцнення.
Особливою загрозою майбутньому країни є нинішній стан здоров’я і спосіб життя найбільш перспективних у віковому аспекті категорій населення – дітей і молоді. Нині кожне п’ята дитина народжується з відхиленнями в стані здоров’я.
З’явилася виразна тенденція до погіршення психічного й духовного здоров’я молодих людей. Кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи. Чимало школярів почувають себе самотніми, перебувають у стані психічної напруги внаслідок конфліктів з однолітками, вчителями та батьками.
Аналіз показників захворюваності та поширеності хвороб протягом ряду років свідчить про стійкі тенденції до їх зростання. серед всього населення України. За останні п’ять років (2006–2010 рр.) рівень первинної захворюваності серед всього населення зріс з 68 962,8 в 2006 р. до 72 255,4 на 100 тис. населення в 2010 р. (на 4,78%). Ще більшими темпами зросла поширеність хвороб, а саме з 174 577,5 в 2006 р. до 186 786,5 на 100 тис. населення у 2010 р. (на 7,0%), що вказує на їх хронізацію та зростання потреби в медичній допомозі.
Провідну роль у формуванні показників захворюваності відіграють хронічні неінфекційні хвороби, рівень яких за останні роки значно зріс: хвороб системи кровообігу (+10,48%), ендокринної системи (+9,11%), сечостатевої системи (+6,19%), органів травлення (+5,76%), новоутворень (+9,98%).
За даними досліджень Світового
банку в Україні можна
Дані досвіду провідних країн Європи вказують на визначальну роль громадського здоров’я в усуненні факторів негативного впливу соціальних детермінант та зниження потреби населення в медичній допомозі.
Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання
Загальновідомо, що профілактика неінфекційних захворювань у 2,7 раза менш затратна, ніж лікування хворих. При цьому здоровий спосіб життя населення у 5 разів ефективніший, ніж лікувально-діагностична діяльність галузі охорони здоров'я, пов'язана із збереженням та зміцненням здоров'я населення.
Система охорони здоров'я в основному спрямована на лікування пацієнтів, а не на профілактику захворювань та їх раннє виявлення, що призводить до виникнення хронічної форми хвороб, зростання первинної інвалідизації та смертності, яким можна запобігти. Значні проблеми виникають через недостатній рівень впровадження високотехнічних медичних технологій.
Особливої уваги потребує матеріально-технічне забезпечення та удосконалення роботи підрозділів, які займаються проведенням медико-соціальної експертизи та реабілітації, наближення відповідної діяльності до європейських стандартів. Для переважної більшості громадян країни є недосяжним отримання повноцінного і високоякісного лікування в умовах санаторно-курортних закладів; обмежені можливості зміцнення здоров'я дітей в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Це пов'язано із скороченням мережі зазначених закладів, а також комерціалізацією послуг такого виду.
Пріоритетом Програми є формування міжсектрального підходу в проведенні профілактичних заходів для усунення негативного впливу соціальних детермінант здоров'я, створення умов для збереження та зміцнення здоров'я населення, формування відповідального ставлення кожної людини до особистого здоров'я.
Шляхом оптимізації системи надання медичної допомоги населенню з пріоритетним розвитком первинної та екстреної медичної допомоги, диференціацією стаціонарної медичної допомоги, розвитком системи відновного лікування, паліативної допомоги та медичної реабілітації передбачається здійснити перехід від державного фінансування закладів охорони здоров'я до фінансування заходів з надання медичної допомоги населенню виходячи з його потреб.
Для кожного регіону з урахуванням його соціально-економічного стану, культурно-етнічних та історичних традицій, стану медико-демографічної ситуації, розвитку системи охорони здоров'я і визначення впливу соціальних детермінант на стан здоров'я населення повинні бути науково обґрунтовані та розроблені заходи із збереження та зміцнення здоров'я населення шляхом оптимізації системи надання медичної допомоги та розвитку здоров'я.
У сучасних умовах важливим є потенціал та раціональність в роботі системи охорони здоров'я, який полягає в тому, щоб покращити показники її функціонування та знизити витрати шляхом збільшення обсягу інвестицій, злучених для здійснення заходів щодо зміцнення здоров'я та профілактики захворювань, а також підвищити ефективність лікування та реабілітації тих, кого вразила хвороба.
Метою даної роботи є дослідження проблеми смертності населення в Україні та розробка програми зменшення смертності, що полягає в збереженні та зміцненні здоров'я, профілактиці та зниженні показників захворюваності, інвалідності та смертності населення, підвищенні якості та ефективності надання медико-санітарної допомоги, забезпеченні соціальної справедливості і захисті прав громадян на охорону здоров'я.
Смертність є складовою
відтворення населення і
Але останнім часом занепокоює збільшення кількості померлих та зростання інтенсивності смертності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження рівня та причин смертності населення знаходяться в центрі досліджень українських вчених: Е. М. Лібанової, О. П. Рудницького, В. Таралло, В. С.Стешенко, І.О.Курило, І. М. Прибиткової, C.Пирожкова, Н.Рингач, А.У. Хомри та ін.
1. Демографічне становище в світі. Народжуваність, смертність, основні причини смертності.
1.1. Демографічні показники в країнах світу.
У наш час тривалість життя в різних країнах неоднакова: найвища — в Японії й Ісландії (майже 80 років), найнижча – у республіці Чад (39 років). У наш час у деяких країнах Тропічної Африки, а також Південної та Східної Азії населення подвоюється менш ніж за 20 років.
Демографічний підрозділ департаменту Організації Об'єднаних Націй з економічних та соціальних питань піввіку оцінює світові демографічні показники, і незабаром вийде друком звіт, який аналізує їхню динаміку за увесь цей період. Там же міститимуться сценарії демографічного розвитку країн на період до 2050 року. Із вже оприлюднених висновків у " Євробюлетені" представництва Європейської Комісії в Україні відомо, що нам прогнозують зменшення кількості населення до 29 мільйонів 959 тисяч. Нині ж ситуація така: за перше півріччя цього року нас поменшало на 206,6 тисячі чоловік, і на 1 липня в Україні було 49,1 мільйона жителів, тоді як за даними перепису 1989 року - 51,45 мільйона. У статистичних підрахунках ООН ми б'ємо сумні рекорди: серед 39 найбільш розвинених держав у нас найменший природний приріст населення (-0,73 відсотка), найменша середня кількість дітей на одну жінку - 1,1 (вважається, що для нормальної зміни поколінь необхідно, щоб на 100 жінок народжувалося 215 дітей. В Україні цей показник становить 110 дітей), третє місце за передбачуваним до 2050 року скороченням населення - на 39 відсотків! Власне, ми не самотні у вимиранні. У республіках колишнього Радянського Союзу реальний приріст населення лише в країнах Середньої Азії, Азербайджані та Молдові. А опублікована торік доповідь Держкомстату Росії виявилась навіть похмурішою, ніж прогнози ООН. До середини XXI сторіччя другим за кількістю етносом Росії стануть... китайці. Їх буде десять-двадцять мільйонів. Самі ж росіяни перебиратимуться в Україну, яка на той час врешті-решт позбудеться кризи. І взагалі, між Росією та Україною почнеться війна.. за робочі руки іммігрантів із країн СНД. Це не жарт, не фантастика, а цілком офіційний демографічний прогноз, повідомляє кореспондент.net. Не лише в колишньому Союзі, де після його розпаду економічне становище погіршилось, знизилася народжуваність. Така ситуація практично в усій Європі та на інших континентах. Зі знаком мінус приріст населення у Болгарії, Румунії, Угорщині, Португалії, Італії, Словенії, Чехії. У Німеччині майже нуль (+0,01 відсотка). Не більше 0,1 відсотка з плюсом мають Польща, Бельгія, Австрія, Хорватія, Словаччина, Сербія, Іспанія. Але значною мірою це можна віднести за рахунок традиційної імміграції у ці країни. Дещо кращі справи у скандинавських державах і Франції. Натомість загальна кількість населення в світі невпинно зростає, і вчені стривожені, чи прогодує усіх наша Земля-мати, чи витримає її екологія 9,3 мільярда чоловік у 2050 році (нині 6,1 мільярда). Демографічна ситуація в світі, і про це йдеться у звіті ООН, віднині не обумовлюється лише трьома факторами: смертністю, народжуваністю і міграційними процесами. Головне - економічне зростання. Але не в нашому, традиційному для небагатих країн розумінні, - нам би грошей, тоді і про другу чи третю дитину подумали б. Ні. Швидше навпаки. Зважте самі: у той час, як у заможній Європі на двох батьків припадає в середньому по 1,4 дитини, населення Африки щорічно зростає на 2 відсотки (і це, незважаючи на страшну епідемію СНІДу).
Демографічну кризу в європейських країнах, США, Японії дослідники пояснюють переходом від традиційного типу суспільства до сучасного, у якому жінки мають більше альтернатив і не завжди готові пожертвувати ними заради дітей. Високий рівень життя спонукає їх до навчання, кар'єри чи відпочинку. Одне слово, чим більший рівень цивілізованості, тим нижчий народжуваності. Висновки демографа підтверджуються фактами. Тільки менш розвинеш країни Африки, Латинської Америки та Азії переживають нині демографічний бум - 85 відсотків приросту населення нашої планети припадає на країни, що розвиваються. Як завше, у них і смертність дуже велика. Тому батьки прагнуть мати кількох дітей, як кажуть, про запас, на випадок хвороб, епідемій. А інколи навіть на продаж. Як це? Якось трапилася нагода побувати на виступі спеціального радника нинішнього президента США Джорджа Буша-молодшого Дага Віда. Він був радником Буша-старшого, Рейгана. Працював у Білому домі саме тоді, коли приймали з помпою Михайла Горбачова і дуже скромно - Бориса Єльцина. Чудовий оратор, бізнесмен, історик, політик, автор 26 книг, що вийшли тиражем понад чотири мільйони примірників. Зокрема сім років писав книгу про Індію, якій і досі надає доброчинну допомогу. У доповіді уряду Індії "Про національну демографічну політику у 2000 році" зазначається, що ця країна була першою, яка на державному рівні почала підтримувати програми планування сім'ї (1952 рік), і відтоді коефіцієнт сумарної народжуваності зменшився з 6 до 3,6 наприкінці 90-х, Все ж приріст населення залишається високим. У травні цього року кількість жителів Індії перевалила за один мільярд чоловік, що становить 16 відсотків від загальної кількості мешканців планети (хоча займає лише 2,4 відсотка території нашої кулі). На середину XXI століття Індія може обігнати Китай і стати найбільш населеною державою світу. Але поки що пальма першості за Китаєм. Наприкінці 2000 року там відбувся перепис населення, у березні стали відомі перші результати. У цій країні проживають мільярд 300 мільйонів чоловік.
Фактично кожен четвертий на Землі - китаєць! І при цьому представники офіційного Пекіна пишаються, що політика контролю за народжуваністю нарешті принесла результати (у містах сімейним парам дозволяється мати лише одну дитину, у сільській місцевості - дві). Однак не виключають і те, що десятки мільйонів (всього-на-всього?!) багатодітних сімей не внесли "зайвих" дітей до переписних листів. Чому стільки уваги приділяється країнам, де існує проблема перенаселення? Тому що демографічний бум в одній і спад в інших неминуче призведе до масових переселень. І росіяни для себе це прорахували. Два світових сектори, багаті й бідні країни переживатимуть зріст і спад населення разом, як дві судини, сполучені між собою, в яких поступово відновлюватиметься рівновага. Отут і постане проблема співіснування з іммігрантами чи то з країн СНД, чи навіть інших континентів (іммігранти з колишнього Союзу, на думку російських учених, зможуть покрити трудовий дефіцит не більше, ніж на 40 відсотків від потреби, а для України ще менше). Вони різнитимуться в етнічному і культурному планах. Тому в майбутньому ефективність ринку праці й соціальна стабільність країни залежатимуть від того, наскільки влада налагодить контакти з іммігрантськими групами. Власне, останні рішення влади у нашій країні уже демонструють уважний підхід до мігрантів, що прибули в Україну. Які прогнози на нинішнє століття щодо населення земної кулі? Невже вірити фантастам, котрі говорять про переселення на інші планети? Виявляється, згідно з передбаченням ООН, загальний демографічний вибух, пік якого припадатиме на середину сторіччя, зміниться різким демографічним спадом у європейських і деяких інших розвинених країнах. До 2100 року населення земної кулі не збільшиться, порівняно з сьогоднішнім днем, а зменшиться на... 800 мільйонів чоловік (!) і складатиме приблизно 5,2 мільярда. Але які за національним складом будуть держави - хто зна. Половину всього річного приросту землян до середини століття забезпечуватимуть шість країн: Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш та Індонезія.
Демографічна ситуація в Арабському світі
Сучасні близькосхідні держави, не зважаючи на певну політичну роз'єднаність, в цілому є регіоном, де формується один із нових потенційно потужних центрів світового економічного росту.
Невирішеність демографічних
проблем є деструктивним чинник
Тому, при аналізі демографічної
ситуації у країнах даного регіону
потрібно враховувати сумарний вплив
комплексу соціально-
Демографічний розвиток в арабському світі характеризується такими особливостями:
У результаті значних успіхів у справі охорони здоров'я матері і дитини, боротьбі з інфекційними захворюваннями, покращенні харчування в після воєнний час тут відбулося значне зниження смертності, приблизно вдвоє за історично короткий строк. На початку 70-х років темпи скорочення смертності сповільнилися, тому що були вичерпані екстенсивні фактори її зниження.
Зокрема, за період з кінця 70-х років до початку 90-х років показник загальної смертності населення знизився вдвоє в Алжирі, Кувейті, Іраку, Саудівській Аравії, Марокко. Найвищий рівень смертності у 1990 році був характерний для Ємену (15.5%). Дитяча смертність у більшості арабських країн залишається досить високою. Її максимальні значення мали Ємен (119,5%), Судан (78,1%), Марокко (68,3%), а також Ірак та Туреччина (58-62%); мінімальні - Ізраїль, Кувейт, Катар (7-12%). w Народжуваність населення, залишаючись довгий час на традиційно високому рівні, за умови скорочення смертності спричинила у 50-60-х роках дуже швидке зростання кількості населення у цих країнах (так званий демографічний вибух). З середини 70-х років темпи його зростання знизилися, проте, в цілому, вони залишаються все ще високими, їх недостатньо для того, щоб знизити гостроту демографічної ситуації. Значних успіхів у регулюванні числа народжень досягли: Алжир, де коефіцієнт народжуваності знизився від 47% у 75-80-х роках до 29% у 1990 році. Туніс: від 35 до 24%, Марокко: від 43 до 29% відповідно. В середньому, як бачимо, рівень народжуваності тут у два рази вищий ніж у розвинутих країнах Заходу.
У період з 1975 по 1985 роки частка міського населення виросла: у Тунісі від 49.8 до 52.8%, Ірані від 47 до 54.3%, Іраці від 63.7 до 70.2%. В Ізраїлі вона становить 89.6%. Основні показники демографічного розвитку країн Близького Сходу (кінець 80-х - початок 90-х років). Більшість населення мігрує у європейські країни (в основному у Францію) та у район Перської затоки, де у 70-х роках у зв'язку із нарощуванням темпів нафтодобувної промисловості сформувався потужний центр притягання мігрантів.
На початку 90-х років 70% робочої сили цього регіону становили іноземці. Отже, можна констатувати, що у більшості країн Близького Сходу ще не склався соціально-економічний механізм переходу до сучасного типу відтворення населення, який характеризується низькими смертністю та народжуваністю, високою тривалістю життя, стабілізацією чисельності населення.
Цей демографічний перехід, що є об'єктивною тенденцією сучасного світового демографічного розвитку, високо розвинуті країни вже пройшли. Деякі арабські країни Північної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографічного переходу, а інші знаходяться ще на другій стадії. В цілому, близькосхідні держави за особливостями демографічного розвитку можна поділити на такі чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни із середнім рівнем народжуваності, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертності і найвищою середньою тривалістю життя. Державна політика спрямована на сприяння народжуваності та заохочення імміграції. II. Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина - країни з високою народжуваністю, підвищеними темпами зростання чисельності населення, значною дитячою смертністю та середнім рівнем тривалості життя. Демографічної політики з метою обмеження народжень не проводиться (за вийнятком Ірану та Туреччини). У більшості цих країн вважається бажаним подальше зростання населенні і збереження високої народжуваності. III. Алжир, Єгипет, Марокко та Туніс - країни, де народжуваність поступово знижується, дитяча смертність залишається все ще високою, темпи зростання чисельності населення - найнижчі. Регіон, де вживаються конкретні заходи по обмеженню народжуваності.
Особливо виділяються
Єгипет і Туніс, що вже мають певний
досвід у сфері регулювання
Очевидно, у всіх групах країн даного регіону, де сформувалася дуже молода вікова структура населення, будуть і надалі посилюватися процеси внутрішньої та зовнішньої міграції у зв'язку з аграрним перенаселенням та відсутністю достатньої кількості робочих місць. Можна також передбачити певне скорочення відкритого безробіття при збільшенні неповної зайнятості населення. Вважаю, що запровадження активної демографічної політики у цих державах за умови нарощування темпів економічного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити приріст свого населення, стабілізувати демографічні процеси, створити умови для переходу до демографічної зрілості. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свій шлях вирішення цих проблем з урахуванням її специфіки та досягнутого рівня розвитку.
За останніми оцінками
і прогнозами Організації Об'єднаних
Націй чисельність населення
світу виросте приблизно до 8 млрд.
осіб у 2025 році та до 9,3 млрд. у 2050 році.
Водночас темпи зростання населення світ
У наш час, на початку ХХІ ст., лише третина людства живе в країнах, де забезпеченість продовольством у середньому відповідає енергетичним і якісним нормам. Але саме в цих країнах рівень народжуваності має стійку тенденцію до зниження. Розвинуті країни стоять перед загрозою "старіння" населення. Країни Європи наближаються до регресивного типу популяції населення. За даними комісії з демографії Ради Європи, на початку 2003 року, порівняно з першими місяцями 2002 року, приріст населення Європи становив лише 0,08%. І якщо у 1990 році дефіцит народжуваності був зафіксований лише в Німеччині, Болгарії та Угорщині, то в 2002 році він поширився ще на 12 країн Центральної Європи. У зв'язку зі зниженням народжуваності та зростанням частки осіб старших вікових груп виникає безліч проблем із соціальним забезпеченням пенсіонерів і продовженням періоду трудової активності тих, хто працює.
Ще більше існує проблем у країнах, де вікова структура населення є молодою, тобто там, де народжується велика кількість дітей, а тривалість життя невелика, через економічну недорозвинутість і соціальні негаразди, за даними ЮНІСЕФ, приблизно 150 млн. дітей страждають від недоїдання, щорічно вмирає 10 млн. дітей [4]. Якщо в цивілізованих, розвинутих країнах поціновується життя кожної людини, якого б віку і статі вона не була, то зубожілий, патріархальний світ продовжує байдуже дивитись на смерть немовлят і матерів, які їх народжують. Звичайно прогрес відбувається, але доволі повільними кроками і в основному за ініціативи міжнародних організацій.
У середині ХХ ст. над швидке зростання населення планети, яке носило суперечливий характер щодо свого регіонального вияву та вікова і економічна диспропорція зумовили зосередження пильної уваги міжнародних організацій, політичних діячів, громадськості, учених до проблем народжуваності та демографічної політики. Для розв'язання проблем, які колись вважалися суто сімейними і залежали від репродуктивної поведінки членів подружжя, стало необхідним об'єднання зусиль світової спільноти, а ці проблеми набули державного і навіть міжнародного масштабу.
У 50-х роках проблема демографічного регулювання отримала міжнародне визнання. Зниження народжуваності стало головною метою створеної в 1952 році в Бомбеї Міжнародної федерації планування сім'ї. В Індії, Латинській Америці, в Африці були створені регіональні демографічні центри ООН. Спираючись на вивчення досвіду діяльності цих центрів, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про населення і розвиток, в 1967 було створено спеціальний фонд ООН для заохочення діяльності в галузі народонаселення. На основі плідної узагальнюючої діяльності під егідою ООН у 1974 в Бухаресті був прийнятий Всесвітній план дій в галузі народонаселення, де проголошувалось суверенне право кожної держави проводити ту демографічну політику, яка відповідає її національним потребам. Разом із тим, національна політика щодо контролю над ростом народонаселення має бути спрямована на створення програм свідомого планування сім'ї та контролю над народжуваністю; одночасно кожна подружня пара повинна мати право приймати рішення стосовно внутрішніх сімейних питань народжуваності, мати доступ до інформації й відповідних засобів для вирішення власних демографічних проблем.
Таким чином, демографічна політика має орієнтуватись одночасно і на потреби індивідів (сім'ї) і суспільства. За даними ООН, у 60% країн світу в даний час здійснюються заходи щодо регулювання процесів у галузі дітонародження. В першу чергу, увагу зосереджено на стимулюванні бажаної для розвитку суспільства кількості дітей. Так, у розвинутих країнах демографічна політика передбачає пільги (економічні, соціальні) сім'ям, які планують збільшити кількість народжуваних дітей. У країнах, що розвиваються, завданням демографічної політики стає скорочення народжуваності. Однак існують країни, які не приділяють питанням народжуваності достатньої уваги. Так, у Нігерії, Ефіопії, Пакистані вважають, що демографічний приріст є важливим фактором майбутнього соціально-економічного прогресу.
У різних народів мінімальні вікові межі укладання шлюбу відрізняються між собою. Мінімальний шлюбний вік коливається від 12 років в Іспанії, Греції, деяких країнах Латинської Америки та США і провінціях Канади, до 18 років - у більшості європейських країн. В міжнародній практиці шлюби, які укладаються між особами, що не досягли 18 років, називаються ранніми. За даними Центру дослідження законності ЮНІСЕФ, практика віддавання заміж дівчат у ранньому віці найбільш розповсюджена в Центральній Африці та Південній Азії. В цих регіонах є місцевості, де весілля справляються навіть до досягнення дівчатами статевої зрілості. Одруження одразу після статевого дозрівання за участю дівчат 15-18 років розповсюджені серед населення Близького Сходу, Північної Африки, частини Азії, Латинської Америки і навіть Східної Європи. Між іншим, новим "Сімейним кодексом України" передбачено, що за особливих обставин встановлений мінімальний шлюбний вік для дівчат 17 років і 18 років для хлопців може бути знижений до 14 років. Це одна з найнижчих норм в Європі загалом і в Східній Європі зокрема. Як правило, ранні шлюби притаманні традиційним суспільствам, які дотримуються давніх традицій і звичаїв.