Управління виробничими витратами. 2

      ВСТУП 

      Актуальність  теми курсової роботи полягає в тому, що ефективне управління витратами  забезпечує досягнення стратегічних цілей  суб’єкта господарювання, оскільки саме від величини витрат залежить рівень прибутковості, обсяг діяльності та ринкова вартість підприємства. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству забезпечити оптимальний рівень витрат виробництва, максимізувати прибуток, підвищити конкурентноздатність.

Проблемне поле :

Проблема розробки ефективних методів управління виробничими  витратами на підприємствах.

Вибір методу управління за принципом мінімізації  загальної  величини виробничих витрат. 

   Мета  роботи - визначити основні методи планування та аналізу виробничих витрат на підприємстві.

   Відповідно  до поставленої мети визначені наступні завдання :

• розкрити сутність виробничих витрат підприємства та дати їх класифікацію,
• охарактеризувати складові системи управління виробничими витратами на підприємстві,
• визначити основні методи планування та аналізу виробничих витрат підприємства,
• дослідити напрями зниження витрат підприємства.

       Об’єкт дослідження – процес  управління витратами на підприємстві.

       Предмет дослідження – методи  аналізу управління витратами  на підприємстві.

   Робоча  гіпотеза : ефективна система управління виробничими витратами забезпечить оптимальний рівень витрат виробництва, максимізацію  прибутку, підвищить конкурентоздатність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  та класифікація виробничих витрат  виробництва  

     Витрати – це економічний показник роботи підприємства, фірми тощо, який характеризує суму витрат, понесених у процесі господарчої діяльності [46].

     Витрати – це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей організації. До складу витрат належать вартість матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції чи послуг. Економія витрат є одним з критеріїв підвищення ефективності діяльності підприємства.

     Діяльність  підприємства пов`язана із певними  витратами, які за їх економічною  суттю на базі діючого бухгалтерського  обліку розподіляють на поточні та капітальні [12]. До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом одного виробничого циклу. До капітальних – витрати на придбання поза оборотних активів, що використовуються у декількох циклах виробництва та вартість яких включається до поточних витрат виробництва (оборотних) шляхом нарахування зносу. Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають назву: на підприємствах, що здійснюють матеріально – технічний збут, торговельну, посередницьку діяльність – витрати обігу, на підприємствах виробничого профілю – витрати виробництва чи собівартості. Відповідно до типового положення про калькулювання собівартості продукції у промисловості, собівартість – це викладені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію [12]. Витрати на виробництво мають назву виробничо-заводської собівартості, а витрати на виробництво та реалізації – повної собівартості промислової продукції. Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати [2]. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподаткованого прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що вони характеризують витрати підприємства, пов`язані з усіма видами діяльності підприємства, а собівартість – з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівартості та необхідність її визначення, бо без розрахунку собівартості продукції неможливо оцінити ефективність виробничої діяльності і розробити цінову політику підприємства. Крім того, розрахунок собівартості потрібен для оцінки ефективності та обсягу використання ресурсів підприємства. Бо собівартість являє собою вартісну оцінку ресурсів, що були застосовані на виробництво та реалізацію продукції.

     Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером та строком оновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, вимагають їх класифікації. Класифікація – це один з методів пізнання та вивчення об`єктів. Її суть у розподілі об`єктів на класи на базі визначення загальних властивостей об`єктів та закономірних зв`язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об`єктів та можливостей управління ними.

     Витрати на виробництво як об`єкт пізнання добре вивчені в теорії обміну та аналізу виробничої діяльності. Класифікація витрат має практичне значення. Групування витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж , групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат на виробництво на базі різних ознак наводиться у табл. 1.1 [25].

     Таблиця 1.1Класифікація витрат

     Розглянемо  класифікацію витрат більш детально.

     Під час групування витрат за їх економічним  елементом до кожного елементу включають  витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому не має значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції чи ні тощо. У типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості у промисловості наводяться п`ять економічних елементів:

     - матеріальні витрати;

     - витрати на оплату праці;

     - відрахування на соціальні потреби;

     - амортизація основних фондів;

     - інші витрати.

     Класифікація  за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості. Вона має практичне значення. На її основі складається форма звітності підприємства. Таке групування дозволяє визначати та аналізувати структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значне частка витрат на оплату праці), фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів).

     Витрати за статтями калькуляції – це витрати  на окремі види продукції, а також  витрати на основне і допоміжне  виробництво.

     Класифікація  витрат на прямі та непрямі залежить від характеру, об`єкту калькулювання, собівартість якого необхідно обчислити – виду продукції (робіт, послуг), виду діяльності.

     Прямі витрати – це витрати, які в  момент їх виникнення можуть бути безпосередньо  віднесені на об`єкт калькулювання (на базі первинної документації). До прямих витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектувальні, на заробітну плату та інші.

     Непрямі витрати пов`язані з роботою  підприємства чи його підрозділів загалом  або з виробництвом декількох  видів продукції, їх не можна безпосередньо  віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих витрат відносять: опалення та освітлення, оплату праці менеджерів, амортизацію та інші.

     Залежно від ступеня впливу обсягів виробництва  на рівень витрат вони поділяються  на умовно-змінні та умовно-постійні. Умовно-постійні – це витрати, що змінюються зі зростанням чи зменшенням обсягів виробництва. До них відносять витрати на утримання будов, споруд управління виробничою діяльністю цехів, витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. До умовно-змінних відносять матеріальні витрати, витрати на оплату праці робітників, зайнятих у процесі виробництва, інші витрати.

     До  змінних витрат відносять витрати, обсяг яких змінюється залежно від  рівня навантаження виробничих потужностей. До них відносять витрати на сировину, матеріали, технологічні витрати енергії.

     До  постійних витрат відносять витрати, обсяги яких не змінюється із збільшенням (чи зменшенням) рівня навантаження виробничих потужностей. Це орендна плата, відсотки на запозичений капітал, окремі види заробітки керівників фірми.

     Виділяють також центри відповідальності. Це структурні елементи підприємства, в  рамках якого менеджер несе відповідальність за доцільність здійснення витрат.

     За  періодами здійснення виділяють  поточні та одноразові витрати. Поточні  витрати - це звичайні витрати, в яких періодичність складає менше місяця. Одноразові витрати – це витрати, періодичність виникнення яких перевищує місячний термін.

     За  характером зв`язку витрат з процесом виробництва виділяють основні  витрати та витрати по управлінню виробництвом (накладні витрати). Основні витрати безпосередньо пов`язані із процесом виготовлення тих чи інших видів продукції. Це витрати сировини, матеріалів, зарплатня виробничого персоналу та інші. До накладних витрат належать витрати, пов`язані із необхідністю обслуговування виробничого процесу на підприємстві та управління ним. Це витрати на утримання цехової, заводської адміністрації, конторські витрати та інші.

     Також витрати поділяються на:

• релевантні та не релевантні;
• маржинальні (граничні);
• диференціальні (прирості);
• альтернативні.

     Нерелевантні  витрати – це витрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

     Релевантні  – витрати, які залежать від прийняття  управлінського рішення.

     Маржинальні – це витрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

     Диференціальні  – це витрати, які становлять різницю  між альтернативними рішеннями.

     Альтернативні витрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

     Також існує і наступна класифікація витрат :

• контрольовані витрати;
• неконтрольовані витрати.

     Контрольовані – це витрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво вплинути на них.

     Неконтрольовані – це витрати, на які управлінці не можуть впливати і не можуть контролювати їх [34].

     Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю  ресурсів, порівняно з кількістю  варіантів їх використання.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Характеристика складових системи  управління виробничими витратами підприємства  

     Будь-яке  підприємство представляє собою  складне поєднання різноманітних  ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів  та послуг.  Тому  необхідно здійснювати  постійний аналіз цих складових  та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

     Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

     Управління  витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

     Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає  такі організаційні підсистеми: пошук  і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат; планування витрат; облік і аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат [31].

     Планування  витрат здійснюється на початку виробничого циклу для визначення їх рівня та структури з метою забезпечення ефективної роботи підприємства та отримання максимального прибутку. Стратегічне планування (прогнозування) передбачає визначення рівня витрат на більш віддалену перспективу, при розробці нової продукції, освоєнні нових ринків збуту, нарощуванні потужностей. Оперативне планування передбачає конкретизацію довгострокових прогнозів, базується на більш точних періодичних розрахунках [] .

     Планування  витрат на виробництво потребує знань методів оцінки тих чи інших видів ресурсів, що використовуються при виробництві продукції. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

     Установлені норми витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

     Облік здійснюється протягом виробничого циклу і являє собою процес   виявлення,   вимірювання, реєстрації,  накопичення,  узагальнення,  зберігання  та  передачі інформації  про  діяльність  підприємства  зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень [4]. На території України використовують три види обліку: бухгалтерський, податковий та управлінський. Актуальним питанням є створення єдиної інформаційної бази шляхом об’єднання бухгалтерського та управлінського видів обліку та скасування податкового. Об’єднання обліку можливо здійснити введенням відповідної облікової політики на підприємстві. Дані бухгалтерського обліку є основою для проведення аналізу, а дані управлінського обліку використовуються безпосередньо для прийняття управлінських рішень у сфері витрат. Важливість обліку обумовлюється тим, що результати господарювання залежать від достовірності фактичних витрат відносно відпускної ціни, адже при її встановленні собівартість є основним орієнтиром.

     Аналіз проводиться з метою визначення факторного впливу на обсяг витрат, визначення їх раціональності, дає змогу виявити резерви економії ресурсів, визначити причини перевитрат, є базою для прийняття рішень та планування. Резерви для зниження витрат є практично на всіх підприємствах. У процесі аналізу визначають, які є складові собівартості, які фактори здійснили на неї позитивний і негативний вплив. Аналіз поділяється на проміжний і підсумковий. Проміжний передбачає оцінювання поточної діяльності; підсумковий спрямовується на оцінку досягнення планових показників в цілому. Результати підсумкового аналізу використовуються при розробці заходів по удосконаленню системи управління витратами. Слід зазначити, що контроль витрат тісно пов’язаний з економічним аналізом, полягає у визначенні відхилення фактичного розміру витрат від нормативних (планових) значень, встановленні причин та винуватців, передбачає у разі виявлення відхилень втручання у діяльність підприємства для досягнення запланованих показників або коригування планів за наявності об’єктивних підстав. Тобто, функція контролю забезпечує зворотній зв’язок.

     Що  стосується контролю витрат, то тут  має місце внутрішній контроль. Це комплекс бухгалтерського та управлінського контролю, що допомагає забезпечити відповідність рішень, що приймаються в організації, реалізації їх на практиці. Найбільш розповсюдженою технікою контролю витрат є затверджений статичний бюджет. Бюджетні суми встановлюються згідно з досвідом минулого періоду та результатів його виконання. Також існує пріоритетний бюджет, який передбачає не лише використання інформації про минулі витрати на подібні заходи в майбутньому, але й факторний аналіз, що обґрунтовує введені зміни.

      У традиційному поданні найважливішими шляхами зниження собівартості промислової продукції є: ріст продуктивності праці й зниження трудомісткості продукції; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива й впровадження нових видів сировини й матеріалів; поліпшення використання основних виробничих фондів; скорочення адміністративно-управлінських витрат і ліквідація непродуктивних втрат.

     Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов`язком кожного  працівника підприємства, передусім  спеціалістів і керівників усіх рівнів.  
 
 
 
 
 

     3. Методи планування та аналізу  виробничих витрат підприємства 

     У практиці планування витрат і собівартості продукції використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний.

      Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами (групами), видами тварин (групами) і т. д. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків. 
          Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання, ефективне функціонування противитратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків. 
          У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів: 
1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів; 
2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку); 
3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції перш за все за рахунок підвищення продуктивності, зміни структури вироблюваної продукції); 
4) вплив народногосподарських і галузевих факторів (зміни цін на матеріальні засоби та зміни в оплаті праці; зміни в розміщенні споживачів продукції і постачальників матеріально-технічних засобів). 
          Особливо детально при цьому аналізують змінні й постійні витрати. Змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва.

     Економію  від зниження змінних матеріальних витрат (Ем) обчислюють за формулою:  
                                               Ем = (Нб • Ц – Нп • Ц) Оп , де

Нб і  Нп — норматив витрат матеріалів на одиницю продукції (робіт) відповідно у базовому і плановому періодах;

Ц — ціна одиниці продуктів і матеріалів:

Оп —  плановий обсяг виробництва продукції, виконання робіт. 

Економію  витрат на заробітній платі (Езп), що зумовлена зниженням трудомісткості, визначають за такою  формулою:  
                                               Езп = (Пб • Зб – Пп • Зп) Ов , де

 Пб  і Пп — трудомісткість одиниці  продукції (робіт) у базовому  і плановому періодах,

Зб і  Зп — оплата людино-годин у базовому і плановому періодах.  

          Відносна (на одиницю чи 100 грн. валової продукції) економія постійних витрат є наслідком збільшення обсягів виробництва продукції, бо постійні витрати обернено пропорційні до цих обсягів.

          Економія (перевитрати) на постійних витратах (Еп) визначають за плановим приростом (зменшенням) виробництва продукції та їх питомою вагою в собівартості: 
                                              Еп = [(Оп – Об)  а]  :  100, де

Оп і  Об — обсяги виробництва відповідно в плановому і базовому періодах; а — відсоток постійних витрат у собівартості базового періоду. 

          Результати розрахунків щодо впливу всіх факторів на собівартість продукції зводять до загальної форми, де і визначають планову собівартість. На особливу увагу заслуговують фактори, що пов’язані зі зростанням собівартості, але підвищують ефективність виробництва. Наприклад, підвищення якості продукції часто супроводжується певним зростанням витрат. Однак вони, як правило, перекриваються додатковою виручкою від реалізації продукції підвищеної якості. 
          Для ефективної планово-аналітичної роботи і підвищення якості управлінських рішень необхідно організувати роздільний управлінський облік, який інформуватиме про рівень постійних і змінних витрат і вестиметься за такими їх групами: 
— змінні витрати, які змінюються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і матеріали, електроенергію, транспортні витрати та ін.; 
— постійні витрати, які не пов’язані зі змінами обсягів виробництва. До них належать амортизаційні відрахування, орендна плата, проценти за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління та ін.; 
— змішані витрати, які складаються з постійної та змінної частин. Наприклад, витрати на поточний ремонт обладнання, поштові, телеграфні, канцелярські витрати та ін. 
          Недоліком традиційних методів планування собівартості (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій.

          Аналіз витрат поділяється на:

• аналіз витрат упри прийнятті короткострокових управлінських рішень. Тут розраховується рівень беззбитковості, який дозволяє визначити, за якого обсягу виробництва підприємство не буде мати ні прибутку, ні збитку, а яка додатково виготовлена одиниця продукції буде приносити прибуток. Рівень беззбитковості розраховується за формулою:

     РБ = Впост. / (Ц – Взмін.), де  

РБ – рівень беззбитковості;

Впост. – постійні витрати;

Ц –  ціна продукції;

Взмін. – змінні витрати. 

     - аналіз витрат при прийнятті рішень з капіталовкладень. Існують такі методи обґрунтування інвестицій:

1. статичні (використовуються тоді, коли розглядається лише один період, інвестиційні витрати здійснюються на початку періоду, а корисні результати – в кінці);
2. динамічні (використовуються у тому випадку, коли проект має довгостроковий характер, а прибутки та видатки інвестора при здійсненні цього проекту істотно змінюються протягом цього періоду. До основних методів динамічних інвестиційних розрахунків можна віднести метод капіталізованої (теперішньої) вартості (NPV) та метод внутрішньої процентної ставки (IRR). Метод капіталізованої вартості базується на сумі очікуваного в майбутньому доходу або платежу за мінусом відсотка на капітал як “компенсація за очікування ”. А під внутрішнім відсотком розуміють такий відсоток, за якого розмір капіталізованої вартості проекту дорівнює нулю.

     4. Напрями зниження виробничих  витрат 

     на  підприємствах України 

     Особливо  актуальна проблема управління витратами  на сьогодні для вітчизняних підприємств. Практика господарювання на українських підприємствах свідчить, що витрати сьогодні є суто об`єктом обліку, тоді як ринкові умови господарювання вимагають обов`язкового розгляду їх як об`єкта управління.  Статистичні дані за 1994-2001 роки підтверджують значне зростання рівня витрат та, відповідно, зниження рентабельності діяльності як за основними галузями економіки України, так і за окремими галузями промисловості. Загалом за галузями економіки України рівень прибутку на 1 грн. витрат знизився більше ніж у 5 разів (з 25,6 % у 1996 році до 4,5% у 2001 році), а в таких галузях промисловості, як електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробна, легка промисловість, рентабельність їхньої діяльності зменшилася більше ніж у 10 разів [10]. Але в останні роки ситуація дещо покращилася. Прибутки підприємств різних галузей економіки почали зростати з року в рік. Це говорить про те, що управління витратами стало більш ефективним, що цьому питанню на підприємствах приділяється значна увага. Так, за даними державного комітету статистики України, валовий прибуток підприємств у 2004 році значно збільшився порівняно з 2003 роком [28]. Але у 2005 році прибутки підприємств дещо знизилися, порівняно з 2004 роки. Причиною цього була політична нестабільність у країні, та як наслідок цього – економічний спад [29].