Управління якістю і конкурентноспроможністю

 

ВСТУП

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції - задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично  неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю.

Якість, реалізована у виробничих процесах, товарах і послугах, може забезпечити фірмі величезні конкурентні переваги на ринку. І навпаки: якщо споживач вирішить, що він може за нормальну ціну одержати кращу якість в іншому місці, то його гроші швидко відправляться саме туди. Незважаючи на гасла і заклики, якість не стала для нас першорядним завданням. Більшість керівників підприємств і акціонерних компаній не думають про проблеми якості постійно, щодня. В період входження до ринкових відносин, коли західний ринок перенасичено своїми товарами, якість виготовлюваних виробів відіграє найважливішу роль у завоюванні ринку. Якість має бути закладена до кожного проекту, до кожного технологічного процесу, до кожного робітника, інженера, керівника, її не можна одержати шляхом тільки одного контролю. Управління якістю, що приділяє основну увагу виключно проведенню контролю,- це старий метод управління.

Суть нового управління полягає  в комплексному підході до справи. Необхідно усунути причину, першопричину, а не симптом. Коли вся продукція  користується попитом, а споживачі  говорять: «Ми відчуваємо довіру до цієї фірми та із задоволенням купуємо її продукцію»,- то це і означає, що в цій фірмі комплексний підхід до управління якістю виробів працює результативно.

Значну роль в підвищенні якості продукції відіграють стандарти, які є організаційно-технічною основою систем якості.

В останні десятиліття одним  із важливих механізмів гарантії якості стала сертифікація, яка переросла  в норму торгових відносин будь-якого рівня. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку-сертифікації в її проведенні був зацікавлений головним чином виробник (з метою підвищення конкурєнтоздатності своїх товарів) і споживач (з метою одержання гарантій відповідності певних характеристик виробів), то зараз до вирішення задач сертифікації залучені громадські і приватні виробники, споживачі та науково-технічні організації, уряди більшості країн і навіть міжурядові організації. При цьому сертифікація з продукції поширилась на системи якості.

Таким чином, проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні її повинні приймати участь висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи організації і забезпечення високої якості продукції та послуг не залежать від розміру підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ЯК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Суть, показники та методи оцінювання якості продукції

Нині в українській  економіці ключовим, вирішальним  джерелом підвищення продуктивності праці  та зростання ефективності виробництва  є радикальна економічна реформа. Вже її перші роки дають усі підстави стверджувати, що курс на реформування економіки прийнято правильно. Ефективна економічна політика держави, раціональне використання ресурсів, виробництво для споживання не можливі без послідовного переходу до ринкових відносин. На глибокий жаль, не досить рішуча і некомплексна реалізація на практиці основних елементів економічної реформи ще не дозволяє нам подолати економічну кризу. Авторитарно-бюрократична система, що зберігається і на сьогоднішній день, не дає можливості підтримати виробника, а сприяє виключно формуванню його затратних економічних інтересів.

Мені б хотілося розглянути один з пріоритетних факторів, які впли вають на конкурентостійкість підприємства,- управління якістю у виробництві. Багато спеціалістів сприймають управління якістю як щось дане в завершеному вигляді (кінцевий продукт). Проте проблема поліпшення якості продукції та послуг є настільки складною і різноманітною, що її успішне розв'язання можливе лише за умови, коли всі учасники виробничого процесу не тільки переймуться прагматичним боком цієї справи, але й сформують нову, сучасну систему поглядів, розвиватимуть і вдосконалюватимуть систему управління якістю.

Якість як економічна категорія  відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності  задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Поряд із якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Це поняття за змістом вужче за попереднє, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються за проектування (розробки) переважно нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і відображаються в спеціальних картах технічного рівня, які використовують у процесі вивчення ринку й визначення попиту на нові товари, складання бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

Необхідність поліпшення якості продукції  в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

•  потребами науково-технічного прогресу;

•  зміною споживчих запитів  населення;

•  нестачею або обмеженістю  природних ресурсів;

•  підвищенням значення   матеріального стимулювання   в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний  товар;

•  розвитком зовнішньої торгівлі.

КС= якість+ціна+обслуговування

 

В тісному  взаємозв'язку з якістю продукції  перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена:

                (1.1)

Управляти конкурентоспроможністю можна  шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною.

Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості в процесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції (рис. 1.1).

Відображають  кілька властивостей одиниці продукції  одночасно

Характеризують  будь-яку одну властивість одиниці  продукції

Одиничні

Комплексні

Загальні

 

 

 

 

 

Диференційовані

ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Оцінюють  якість усієї сукупності продукції  підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Система і зміст показників якості продукції

 

Рівень якості — це кількісна  характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення  конкретного попиту на неї як порівняти  з відповідними базовими показниками  за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів.

Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають міри її відповідності сучасним вимогам. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проектується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів мусить постійно зростати. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрями й темпи розвитку науки і техніки. Для нових видів продукції і передовсім знарядь праці доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання (експлуатацію) продукції за певних умов споживання була б мінімальною.

Залежно від призначення певні  види продукції мають специфічні показники якості. Поряд з цим  використовуються показники для  оцінки багатьох видів виробів, а  також вимірники відносного рівня  якості всієї продукції, що виробляється підприємством. З урахуванням таких обставин усі показники якості виробів поділяють на дві групи: перша — диференційовані (поодинокі) показники, з яких виокремлюється найбільш розгалужена низка одиничних показників якості (див. Додатки: Табл. 1.1); друга — загальні показники якості всього обсягу продукції, що її виробляє підприємство [6, 347].

Найбільш складна за кількістю  система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Крім специфічних, властивих лише певному виду виробів показників, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також низкою загальних показників. До них, у першу чергу, належать надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентна чистота тощо.

Під надійністю розуміють властивість  виробу виконувати свої функції зі збереженням експлуатаційних показників у встановлених межах протягом відповідного проміжку часу. Кількісно вона характеризується тривалістю безвідмовної роботи, тобто середнім часом роботи між двома несправностями.

Довговічність — це властивість  виробу тривалий час зберігати свою роботоздатність за тих чи тих  умов експлуатації. Її оцінюють двома  головними показниками — строком  служби (календарною тривалістю експлуатації до певного граничного стану) і технічним  ресурсом (можливим напрацюванням у  годинах).

Ремонтопридатність техніки характеризує можливість швидко виявляти й усувати несправності в ній. Показник патентної чистоти виробу відображає використання за його розробки запатентованих винаходів і можливість безперешкодного продажу на світовому ринку.

До комплексних показників якості (технічного рівня) знарядь праці  належать, наприклад: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно  його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу  автомобіля тощо.

Якість предметів праці оцінюють здебільшого за допомогою показників технологічності їхньої обробки  й переробки. Більшість із них  відображають фізико-механічні властивості  та хімічний склад предметів праці. Показники для оцінки якості споживчих  товарів диференціюють залежно  від їхнього конкретного призначення. Зокрема якість продуктів харчування характеризують показники калорійності, консистенції, смаку, запаху, терміну  зберігання тощо, а одягу та взуття — показники міцності, естетичності — колористика, силует тощо [2, 178].

У практиці господарювання важливо  знати не лише якість окремих виробів, а й загальний рівень якості всієї сукупності продукції, що її виготовляє підприємство. З цією метою застосовують певну систему загальних показників, а саме:

• частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі;

• коефіцієнт оновлення асортименту;

• частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

• частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

• частка виробничого браку (бракованих виробів);

• відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

 В ряді  галузей промисловості якість  продукції оцінюється по сортах  за допомогою коефіцієнтів сортності ( Кс  )

      

                         (1.2)

 

де                  -  відповідно випуск продукції нижчого  і вищого сорту, одиниць;                                                  

                      -  ціна одиниці виробу відповідного  сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний  економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Ея) (грн.)обчислюється за формулою:

                                    (1.3)

де          - приріст  прибутку за рахунок реалізації одиниці  продукції підвищеної якості, грн.;

K - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшенння якості продукції, грн/од;

Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок  підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (             ):

 

            (1.4)

де                 -   відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту,грн;

 

                   - собівартість одиниці продукції  нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний  ефект у виробника продукції  покращеної якості (Eв) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

(1.5)

 

грн.

де:              - собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн;

 

                       - питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить  часто цей ефект може мати від'ємне значення тому, підприємство змушене  змінити ціну виробу, щоб забезпечити  собі необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний  ефект можна обчислити як (             ).

Річниіі економічний  ефект у споживачів продукції  більш високої якості   (Ес) (грн.) може бути обчислений як зміна річної величини одноразових і поточних затрат:

 (1.6)

 

де           - питомі капітальні вкладення на придбання і експлуатацію виробів відповідно попередньої і підвищеної якості, грн;

 

                         - річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно попередньої і покращеної якості, грн:

                         - коефіцієнт еквівалентності (спряження)  старої продукції новііі по  корисному ефекту (продуктивності, строку служби і т.п).

Поліпшення якості продукції є  специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний  річний економічний ефект від  підвищення якості продукції

(      ) визначається як  сума річних економічних ефектів  при її виробництві і споживанні (експлуатації):

 (1.7)

В ряді випадків при покращенні якості продукції  її собівартість зростає, а ціна залишається  без змін, хоча збільшується строк  служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Ер) (грн.) може бути обчислений за формулою:

(1.8)

де Сс,Сн - собівартість одиниці старого і нового виробу, грн;

Тс,Тн - строк служби старого і нового виробу, років.

Для визначення рівня якості виробів, що виготовляються (освоюються) виробництвом, застосовують кілька методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Об'єктивним і органолептичним методами користуються для визначення абсолютного рівня якості, а диференційованим і комплексним — відносного рівня якості окремих видів продукції [7, 167].

Об'єктивний метод полягає в  оцінюванні рівня якості продукції  за допомогою стендових випробувань  та контрольних вимірювань, а також  лабораторного аналізу. Такий метод  дає найбільш вірогідні результати і застосовується для вимірювання  абсолютного рівня якості засобів  виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема ним користуються для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу в руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру в харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод грунтується  на сприйманні властивостей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. Користуючись цим методом, застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи зі стандартного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “погано”) відповідає певна кількість балів (наприклад 5, 4, 3, 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівнювання одиничних показників виробів із відповідними показниками виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості за цим методом полягає в обчисленні значень відносних показників, які порівнюються з еталонними (стандартними), що їх беруть за одиницю.

Комплексний метод полягає у  визначенні узагальнюючого показника якості оцінюваного виробу. Одним з таких може бути інтегральний показник, який обчислюється через порівнювання корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів вагомості всіх розрахункових показників.

1.2. Конкурентоспроможність продукції.

Достовірна оцінка конкурентоспроможності пріоритетної продукції потребує зіставлення  її параметрів з рівнем, який відповідає потребам покупців, а також визначення відмінності від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за затратами на її задоволення. Для такої оцінки потрібні об'єктивні дані про технічний  рівень, якість досліджуваної та конкуруючої  продукції, а також інформація про  насиченість ринку аналогічними товарами. Така інформація, як правило, відсутня, тому що її формування вимагає цілеспрямованих і капіталомістких заходів, які поки ще не узаконено відповідними документами.

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об'єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти  з аналогічними об'єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітніших об'єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства -  це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції  заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників [6, 350].

Комплексна система управління конкурентоспроможністю (див. Додатки: Схема 2.1.) являє собою багатофункціональну і багатокомпонентну систему, яка складається з органічно взаємопов'язаних програмно-цільових комплексних блоків (елементів), що відображають необхідні організаційно-економічні і техніко-технологічні заходи, реалізація яких забезпечує результативне здійснення управлінських рішень у даній сфері. Всі блоки розробленої системи, утворюючи певну цілісність, об'єднані єдиним принципом - кожний з них сприяє розв'язанню проблеми підвищення конкурентних можливостей підприємства, зміцнення його позицій на світовому і внутрішньому ринках, досягнення сталого розвитку за рахунок створення і підтримки довгострокових конкурентних переваг. Кожен з блоків, у свою чергу, розглядається як система, що включає багатоманітні системоутворюючі компоненти [12, 17].

Така структуризація дозволяє здійснювати  цілеспрямований системний пошук шляхів поєднання усіх компонентів організаційно-економічного забезпечення внутріфірмового менеджменту з метою концентрації зусиль і керуючого впливу на фактори, які визначають потенціал підприємства, здатний забезпечити підвищення його конкурентних можливостей.

Конкурентоспроможність товарів  закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання  та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 2.1.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов'язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

 

Розробка  пропозицій щодо підвищення конкурентоспроможності продукції та її оптимізації з  урахуванням витрат

Розрахунок  інтегрального показника кокурентоспроможності

Визначення  групових показників конкурентоспроможності  за відповідними групами параметрів

Визначення  одиничних показників за нормативними параметрами

Визначення  одиничних показників за технічними параметрами

Визначення  одиничних показників за економічними параметрами

 

Визначення  переліку параметрів, які підлягають оцінці

Аналіз  ціни реалізації

Нормативні  параметри

Технічні  параметри

Економічні  параметри

Визначення  вимог  до виробів

Вивчення    ринку

Збирання  даних про конкурентів

Потреби  потенційних покупців

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Рис. 2.1. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства на ринку.

 

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

• конкретні вимоги потенційних  покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

• можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

• розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

• очікуваний рівень конкуренції  на ринку відповідних товарів;

• визначальні параметри продукції  основних конкурентів;

• найбільш перспективні ринки для  відповідного товару та етапи закріплення на них;

• термін окупності сукупних витрат, зв'язаних із проектуванням, продукуванням  і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного  об'єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об'єкта та об'єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об'єктів.

Корисний ефект — це віддача об'єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об'єктивних показників якості об'єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об'єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов'язково потрібно зробити, щоб одержати від об'єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об'єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити з результатів експериментальної перевірки за конкретних умов споживання, за результатами пробного продажу, експертних та інших методів.