Управління ЗЕД в Україні та напрями удосконалення

   ЗМІСТ  

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи управління зовнішньоекономічною діяльністю.

1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення.

1.2 Управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні держави.

1.3 Управління експортними операціями на підприємстві.

РОЗДІЛ ІІ. Дослідження фінансово-економічного стану та зовнішньо-економічної діяльності ЗАТ КЗШВ «Столичний».

2.1 Загальна характеристика ЗАТ КЗШВ «Столичний».

2.2 Дослідження фінансово-економічного стану та зовнішньо-економічної діяльності ЗАТ КЗШВ «Столичний».

2.3 Аналіз здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»

РОЗДІЛ ІІІ. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю ЗАТ КЗШВ «Столичний»

3.1 Недоліки управління зовнішньоекономічною діяльністю

3.2 Вдосконалення організаційної структури управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

Вступ 

    В умовах глобалізації світової економіки  і підвищення ролі зовнішньоекономічної діяльності для вітчизняних підприємств найважливішим завданням стає управління зовнішньо економічною діяльністю, і особливе місце займає проблематика стратегічного менеджменту. Необхідність теоретичної розробки зовнішньоекономічної стратегії викликана, перш за все, тим, що істотний вплив на життєдіяльність підприємств почали надавати чинники зовнішнього середовища. Вивчення досвіду роботи зарубіжних фірм і вітчизняного досвіду, що зароджується, переконують, що ступінь ризику істотно знижується для тих підприємств, які використовують новітні теорії і методи сучасного менеджменту, де сформовані служби стратегічного розвитку.

    Важливу роль у підтримці національних виробників повинна відігравати система  фінансового стимулювання і кредитування експорту, яка має забезпечувати дешевими фінансовими ресурсами.

    В Україні політика експортно-імпортного регулювання у 90-х роках призвела до досить суперечливих результатів. Поряд із тим, oо лібералізація експорту сприяла збільшенню поставок на зарубіжні ринки українських товарів, його структура залишається недосконалою. Більше того, вільне вивезення окремих видів сировини і матеріалів, які використовуються у національному виробництві, спричинило зменшення їх пропозиції на внутрішньому ринку, підвищення внутрішніх цін на них, і в результаті знизилася конкурентоспроможність відповідних видів національного виробництва.

    В Україні не тільки відсутні механізми  пільгового фінансування й страхування  експорту, а й спостерігається  хронічне неповернення експортерам сплаченого ПДВ, причому сума заборгованості держави становить, за різними оцінками, від 3,5 до 6 млрд. грн. Це істотно знижує конкурентоспроможність українських експортерів на міжнародних ринках.

    Зміцнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств, а не штучне їхнє відгороджений від зовнішнього конкурентного середовища є одним із центральних завдань уряду. Політика нарощування конкурентоспроможності повинна бути активною, спрямованою на створення стійких конкурентних переваг у найсучасніших і найдинамічніших секторах економіки. Це потребує стимулювання таких чинників конкурентоспроможності, які пов'язані із сучасним науково-технічним прогресом, оперативним створенням новітніх товарів і впровадженням сучасних технологій міжнародного маркетингу.

    Ціллю кваліфікаційної роботи є дослідження  теоретичних основ управління зовнішньоекономічними операціями і вдосконалення шляхів його здійснення.

    Об’єктом  дослідження являється зовнішньоекономічна діяльність ЗАТ КЗШВ «Столичний» .

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ  

1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення для    держави 

    Серед комплексу невідкладних завдань  щодо забезпечення ефективного включення  України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв’язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових засадах.

    Під механізмом зовнішньоекономічних зв’язків розуміють сукупність конкретних їх форм, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних  важелів, які забезпечують ефективну  взаємодію національних народногосподарських комплексів із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян.

    Виходячи  з принципу міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, необхідно орієнтувати на реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики — інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему. Ця інтеграція передбачає досягнення таких цілей:

• формування розвинутої ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах;
• використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;
• перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

    На  відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішній економічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою є основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідно відмовитися від старої методологічної основи регулювання цих процесів.

    В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені  принципи демократизації, демонополізації  зовнішніх економічних зв’язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт  та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання об’єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою.

    Водночас  зовнішня економічна політика має відповідати  національним інтересам держави, забезпечувати взаємовигідне співробітництво з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

    Для створення нового дієвого механізму зовнішньоекономічних зв’язків необхідне вирішення таких основних проблем:

    формування  необхідної законодавчої бази;

    створення відповідного економічного середовища;

    розвиток  інституційних структур, що регулюють  зовнішні економічні зв’язки.

    Важливою  передумовою і водночас необхідною основою налагодження та поглиблення  економічного співробітництва із зарубіжними  партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова  практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками. А це потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.

    Важливими елементами механізму зовнішньоекономічної діяльності в умовах розвитку ринкової системи господарювання є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова і митно-тарифна політика. Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічних зв’язків є валютна політика, за допомогою якої здійснюється вплив держави та центрального банку на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва.

    Одним з факторів підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед  зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції та прибуток спільних підприємств.

    Дуже  важливим інструментом державного впливу на зовнішні економічні зв’язки є  кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід’ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

    Складовою частиною механізму зовнішньої економічної  діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Митна політика України повинна передбачати укладання митних союзів із заінтересованими країнами, що посилять їх взаємну довіру, приведе їхню митну політику до узгодженості.

    Ставши  на шлях лібералізації зовнішніх  економічних зв’язків та побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на свої внутрішні господарські процеси.

    У межах подальшого розвитку і вдосконалення  механізмів фінансової допомоги суб'єктам  ЗЕД слід розширити державне кредитування експортоорієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), опанування виробництвом наукоємної і високотехнологічної продукції, можливості закупки обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити на тривалий період у залежності від термінів окупності проектів), кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини, матеріалів і комплектуючих частин, що не виробляються в Україні.

    Серед заходів економічного сприяння, здатних стимулювати зовнішньоекономічну діяльність підприємств, можливі такі:

• забезпечення державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки комерційного довгострокового кредиту;
• забезпечення державних гарантій по кредитах на участь у міжнародних торгах;
• страхування операцій по опануванню зовнішніх ринків.

    Фінансування  капітальних вкладень, враховуючи гострий  дефіцит коштів у бюджетах на найближчі  роки, реально може здійснюватись  у межах Державної програми економічного і соціального розвитку. В цьому зв'язку ефективним є проведення конкурсів з розміщення на підприємствах централізованих інвестиційних ресурсів і наступним відбором інвестиційних пропозицій для забезпечення в промисловості та сфері послуг виробництва експортних товарів на рівні кращих світових зоазків. Державна підтримка мала б скласти до 40% від вартості проекту.

    Серед важливих напрямків підтримки експорту, особливо товарів високого ступеня  обробки, є використання заходів  податкового регулювання. У зв'язку з цим у межах удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на вітчизняних товаровиробників можливі різні форми податкового заохочення експортерів, у тому числі:

    утворення системи відшкодування ПДВ, виплаченого  на внутрішньому ринку при закупівлі товарів у випадку їх подальшого експорту;

    стимулювання  виробничої кооперації шляхом розширення масштабів ефективного використання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків  митних режимів переробки відповідно до Митного кодексу України;

    розробка  комплексу заходів зі зниження непрямого оподаткування експорту послуг;

    вільнення експортерів від виплати податку  на рекламу;

    зниження  розміру державного мита при розгляді в арбітражних судах тих справ, які пов'язані з виробництвом і подальшим експортом товарів.

    По  мірі поліпшення економічної ситуації в країні стає можливою розробка додаткових механізмів податкового стимулювання експортної діяльності підприємств, у  тому числі в формі інвестиційного податкового кредиту, що спричинило б збільшення машинотехнічного експорту через створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів.

    На  сучасному етапі економічних  перетворень, коли йде активний процес формування принципово нової правової та інституційної основи відкритого ринкового господарства, особливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави з удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності. Зі зменшенням втручання держави в підприємницьку діяльність, у тому числі в сфері зовнішньої торгівлі, суттєво зростає роль непрямих форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і завдань у цій галузі. Система організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту дозволить більш ефективно виконати покладені на державу функції її розвитку і розширення участі України в міжнародному розподілі праці.

    Підвищення  рівня конкурентоспроможності вітчизняної  продукції і розширення її доступу  на зовнішні ринки пов'язано із створенням ефективної системи сертифікації експортованої  продукції, у тому числі з відтворенням державної інспекції якості експортних товарів. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України в роботі міжнародних і регіональних організацій по сертифікації.

    Процеси стандартизації зараз охоплюють  не тільки сферу матеріального виробництва, але й сферу документообігу в зовнішній торгівлі. Використання прогресивних форм оформлення зовнішньоторговельної документації і листування дозволяє скоротити передпродажні витрати і заощадити час. У цьому зв'язку треба активізувати роботу з популяризації і широкого впровадження відповідного стандарту в діловодство і практику контрактної роботи експортерів.

    Однією  з функцій державної підтримки  експорту товаровиробників є сприяння в просуванні вітчизняної продукції  на зовнішні ринки. Вдосконалення реклами  експортних товарів є необхідною органічною частиною політики стимулювання експорту. Особливо сконцентрованою формою експортної реклами виступають торговельні виставки і ярмарки. При цьому в останні роки державна підтримка виставково-ярмаркової діяльності була практично згорнута, що призвело до значного збідніння українських експозицій на традиційних світових виставках. Перспективними формами просування експортної продукції України є проведення специфічних виставкових заходів, ярмарок, міжнародних контактів для суб'єктів малого підприємництва, виставок ідей і технологій, а також організація під егідою держави спеціалізованих торговельних делегацій для ознайомлення з ситуацією па зовнішніх ринках і встановлення ділових зв'язків.

    Здійснення  вищенаведених організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту потребує нових витрат. Їх сума незначна, оскільки відповідні заходи, як правило, не є високовитратними і можуть здійснюватися поетапно. Ефективним інструментом стимулювання експорту, в першу чергу підтримки виставково-ярмаркових, рекламних та інших заходів з освоєння зовнішніх ринків, може стати Фонд підтримки експорту за умови виділення йому необхідних коштів.

    Заходи  зі стимулювання зовнішньоекономічної діяльності повинні включати розвиток зовнішньоекономічної освіти та наукових досліджень у сфері ЗЕД, а також створення необхідних організаційних умов. Важливо закріпити і надалі розвивати механізм консультацій, взаємної узгодженості інтересів та обговорення перспектив за участю представників органів влади й експортерів.

    Згідно  із завданням щодо створення умов і механізмів надання кваліфікованої допомоги з експорту, з урахуванням  світової практики, об'єднання експортерів  мають виконувати такі інформаційно-консультаційні функції:

• координацію дій експортерів на зовнішніх ринках та узгодження умов виходу на ринок між зацікавленими членами об'єднання в інтересах оптимального використання кон'юнктури, дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань в Україні;
• збір та розповсюдження серед членів об'єднання інформації про державне регулювання зовнішньої торгівлі в іноземних країнах;
• збір та розповсюдження інформації про стан і перспективи розвитку світових товарних ринків;
• збір та розповсюдження інформації про специфічні вимоги до якості експортованих товарів за кордон та сприяння підвищенню якості таких товарів.

    Необхідно створити сприятливу основу для залучення  іноземних інвестицій. Окрім забезпечення політичної та економічної стабільності, основним фактором залучення інвестицій ззовні є також зменшення податкового навантаження. Ефективність зниження податків для залучення іноземних інвестицій не тільки теоретично доведена, а й практично підтверджена досвідом країн з перехідною економікою, зокрема, Чехії [8].

    Іншою необхідною умовою розвитку реального сектору України є створення умов для переведення грошових коштів до нього з фінансового сектору. Для досягнення цієї мети ставки відсотків потрібно зменшити нижче рівня рентабельності вітчизняного виробництва.

    Такі  засоби слід застосовувати одночасно, інакше відсутність хоча б одного з них зведе нанівець успіхи від інших.

    Свій  вибір ринкової трансформації Україна  зробила разом із проголошенням  незалежності. Йдеться про утвердження  основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива  лише на основі ринкової трансформації економіки. Тому головним завданням зовнішньоекономічної політики країни є створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення економіки, розробка механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міждержавного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення механізму державного господарювання, створення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

    Проблема  створення в країні механізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації країни до сучасних реалій світового господарства. Крім того, перехід від централізовано керованої до ринкової економіки примушує паралельно вирішувати надзвичайно складні проблеми становлення власної державності. Тому в контексті нової стратегії розвитку країни особливого значення набуває питання подальшого поглиблення зовнішньоекономічного розвитку, забезпечення інтеграції української економіки в структуру світового економічного простору, міжнародного поділу праці.

    Перспективними  перетвореннями зовнішньоекономічних зв'язків на цей період можуть бути розробка теоретичних засад щодо спеціальних програм децентралізації  і подальшої лібералізації умов зовнішньоекономічної діяльності, демонтаж існуючої системи монопольних структур з одночасним забезпеченням ефективного державного регулювання та механізму стимулювання експорту продуктів високотехнологічних виробництв. 

1.2 Управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівнв держави. 

     Управління  ЗЕД на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від  ролі держави в регулюванні і  підтримці розвитку ЗЕД на національному  рівні. Тому вивченню менеджменту ЗЕД на рівні підприємств передує аналіз регулювання ЗЕД на рівні держави.

     У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД  являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактору економічного росту.

     В період до перебудови економіка країни носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.

     В умовах ринкових відносин(переходу до них) характер впливу держави на економіку  країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється .Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.

     Таким чином, державне регулювання ЗЕД  підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

     Слід  відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т, ч. ЗЕД, в основному  використовується в країнах СНД. В західних країнах і документах ГАТТ/ВТО по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.

     Державне  регулювання являє собою систему  заходів законодавчого, виконавчого  і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах  національної економіки.

     Державне  регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система міроприємств, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

     Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої  економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

     Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

     -зовнішньоторгова  політика;

     -інвестиційна  політика;

     -політика  науково-технічного співробітництва;

     -валютно-фінансова  політика;

     -політика  міграції робочої сили та ін.

     Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням  етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

     Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:

     - забезпечення збалансованості економіки  і рівноваги внутрішнього ринку  країни;

     - стимулювання прогресивних ринкових  структурних змін в економіці;

     - створення сприятливих умов для  входження економіки України  в систему міжнародного розподілу праці(2). Державне регулювання повинно забезпечити:

     - захист економічних інтересів  України і законних інтересів  суб'єктів ЗЕД;

     - створення рівних можливостей  для суб'єктів ЗЕД з метою  розвитку всіх видів підприємницької  діяльності, незалежно від форм власності;

     - розвиток конкуренції і ліквідацію  монополії. Розрізняють два типи  зовнішньоторгової політики держави:

     1. Фритредерство чи вільна торгівля.

     2.Протекціонізм.

     Політика  вільної торгівлі являє собою  мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.

     Політика  протекціонізму передбачає втручання  держави у зовнішньоекономічну  діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів  з метою підтримки національного виробника.

     Незважаючи  на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій  мірі використовують протекціонізм. В  реальній дійсності в чистому  вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації. 

1.3 Управління зовнішньоекономічними операціями на підприємстві 

    Для успішної діяльності фірмі необхідно  створити спеціальний відділ, що займався б зовнішньоторговельними операціями. Створення таких зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

    - частка імпорту та експорту велика в загальному обігу;

    - зовнішньоторговельні операції  здійснюються регулярно; 

    - випускається продукція з високим  рівнем конкурентоспроможності, бажано  унікальна за своїми властивостями; 

    - невисокий рівень конкуренції  на відповідному сегменті світового ринку;

    - продукція не потребує серйозної  адаптації до закордонних розумів  використання;

    -на  підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

    На  кожному підприємстві зовнішньоторговельні операції виконують спеціалізовані підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні форми організації зовнішньої торгівлі:

    - відділ збуту - використовується  підприємством, якщо обсяг його  зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;