Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Успіхи та прорахунки політики Б. Хмельницького

Зміст

(стор.)

Вступ…………………………………………………………………………………. 6

Розділ 1. Передумови виникнення визвольної боротьби на Україні……… 8

Загальна характеристика становища українського
суспільства того часу XVII ст………………………………………………..8
Причини, що започаткували козацьке повстання………………..10

Розділ 2. Аналіз битв козацького війська за часів Б. Хмельницького……...12

Аналіз перших битв під проводом Б. Хмельницького …………….12
Активні воєнні дії періоду 1648 -1650 рр.. Реформування
козацької армії Б. Хмельницьким……………………………………….15

Розділ 3. Успіхи та прорахунки політики Б. Хмельницького………………..21

3.1 Загальна характеристика внутрішньої політики Б. Хмельницького стосовно України……………………………………………………………………..21

3.2 Б. Хмельницький гетьман нової держави…………………………….22

Висновок……………………………………………………………………………….25

Список використаної літератури………………………………………………….26

Вступ

Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське походження, Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запоріжжі та Півдні Київського воєводства з другої половини ХVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.

Незважаючи на деяку непослідовність і суперечливість у діях, певні тактичні прорахунки, Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно-українські землі, а й зробив усе можливе для його розв’язання. І лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин, на мою думку, не дозволив йому досягти мети. Про те в конкретно-історичних обставинах середини ХVIІ ст. гетьман, пішовши на Переяславсько-Московську угоду, обрав найоптимальніший варіант з усіх можливих: вона передбачала створення воєнно-політичного союзу з Росією на конфедеративних засадах і таким чином дозволяла зберегти основні політичні та соціально-економічні завоювання українського народу в період найвищого розвитку Визвольної війни, а також відкривала шлях включенню до складу держави західноукраїнських земель. Як показали події 1654-1657 р.р., Хмельницький самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто всупереч російському уряду.

На жаль, нащадки не зуміли належним чином оцінити результати соціально-економічної політики гетьмана. Однак є всі підстави стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями і діяти в загальнонаціональних інтересах. Велич його, як політика й державного діяча полягає в тому, що на відміну від своїх наступників він враховував особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання основних соціально-політичних завоювань селянства. На подібний крок була здатна людина справді реформаторської вдачі, спроможна відмовитися від усталених в епоху середньовіччя понять і поглядів.

За гетьманування Богдана Хмельницького на території Української держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння,

фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот.

Переважна більшість селян отримала особливу волю, право спадкоємного володіння землею та сільськогосподарськими угіддями, а також можливість вступати до козацького стану. Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю. Крім того, вважаємо, що тоді виникли сприятливі умови для еволюції козацького господарства в господарство фермерського типу. Не випадково в історичній пам’яті наступних поколінь українців Богдан Хмельницький постає, як визволитель не лише з “ляцької неволі”, а й кріпацтва та панщини.

Передумови виникнення визвольної боротьби на Україні

1.2 Загальна характеристика становища українського
суспільства того часу XVII ст..

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що кардинально змінив не тільки хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток всієї Європи. Ця подія була глибоко закономірним, а не випадковим явищем: спрацював цілий комплекс факторів, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним і можливим. Перша група факторів спонукала, підштовхувала до прояву активності, друга — робила що активність можливою, створювала грунт для її розгортання.

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком, наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона становила 5—6 днів на тиждень. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки. За оцінкою очевидця Г. Боплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилося "гірше, ніж галерним невільникам". Справді, влада пана була безмежною — він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм ману фактурного виробництва, зародки яких були тоді у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку України. Потерпали українські селяни і від здачі феодалами своїх маєтків у оренду. Лише 1616 р. більша частина українських земель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанст во виконувало повинності та сплачувало податки по 20—30 грошів з "диму", церковну десятину та ін. Хоча на початку ХІІ ст. більшість міст України користувалися Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалося. Користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів і мо нополією на виробництво та переробку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-промисловій сфері. До того ж у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало заг розу "випадання" українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу "селянську націю".

Не задоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як і шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини, тобто користувалися

індивідуальною свободою. Водно час вищі козацькі верстви завжди бажали володіти закріпаченими селянами і мати інші рівні права зі шляхтою. На середину XVII ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувалися. Намагаючись взяти козацтво під кон троль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких пов стань у січні 1638 р. прийняв "ординацію Війська Запорозького реєстрового", яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

Ситуація в українських землях у середині XVII ст. ускладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення в їхніх руках стала уніатська церква, яку активно підтримувала Римська курія. Папа Урбан (1623—1644 рр.) у своїх листах до керівництва Речі Посполитої неодноразово закликав сприяти поширенню унії та фізично знищувати її противників. Один за одним в українських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та по ширення українських книг.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени. Зазначені чинники були, так би мовити спонукальними, вони зумовлювали необхідність масового народного виступу саме у цей час. Проте у природі та суспільстві крім факторів, які підштовхують до дії, обов'язково мають існувати ті, що роблять цю дію можливою.

Одними з найголовніших чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. Достатньо сказати, що 250 магнатських родів (Острозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі та ін.), які проживали на Волині, тримали у своїх руках найбільші латифундії в усій Речі Посполитій. Концентрація матеріальних цінностей була величезною: 1629 р. 37 найбагатших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянських господарств. Оцінюючи цей процес, Н. Полонська-Василенко зазначає: "Це були "королев'ята", "віце-королі", "королики", удільні князі нової генерації,

справжні правителі України, супроти яких король і сейм не мали ні авто ритету, ні влади".

Проявом слабкості королівської влади була і певна втрата контролю над реєстровим козацтвом. Козацтво створювалося для оборони коронних земель, але оскільки польська казна була, як правило, порожньою, то основною формою оплати козацькому військові стало розширення його вільностей і прав. Внаслідок чого реєстрове козацтво перетворилося на впливову самостійну силу, яку вже наказами та "ординаціями" обмежувати було не тільки важко, а й небезпечно, бо виписані з реєстру козаки, на думку офіційних польських властей, ставали "постійними резервами бунту".

Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

1.2 Причини, що започаткували козацьке повстання

Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

Отже, основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

Причини політичного характеру
Причини національно-релігійного характеру
Причини соціального характеру

Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією 1638 p.», яку польський сейм ухвалив в січні 1639 р. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Замість гетьмана призначався польський комісар. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах.

Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної

шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму й уніатства на права та свободи Української православної церкви: здійснювалася конфіскація її церковного майна і земель; впроваджувався обов'язковий податок для населення на утримання католицької й уніатської церков.

Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Однією з важливіших передумов Національно-визвольної війни в соціально-економічній стало загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким, який був фактично фермерським за своєю суттю, і фільварковим, що базувався на підневільній праці кріпаків-селян.

Аналіз битв козацького війська за часів Б. Хмельницького

Аналіз перших битв під проводом Б. Хмельницького

Богдан Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва.

Як зауважує автор "Історії Русів", таких людей Провидіння Боже віками тільки народжує в людстві для особливих його намірів і призначень. Він, мавши надзвичайний розум, був вельми добродушний і справедливий, у справах національних - досконалий політик, а на війні - безстрашний і заповзятливий вождь.

Своєрідним центром визвольного руху українського народу у першій половині XVII ст. була Запорозька Січ. На Січ Богдан Хмельницький прибув на початку 1648 року. Козацька Рада проголосила Хмельницького гетьманом. Насамперед він вирішив одну з найскладніших проблем - вибір союзників. Гетьман вислав посольство до Криму і дістав звідти обіцянку, що поміч буде прислана.

Запорозька Січ виступала основним осередком організації повстанських загонів для боротьби проти коронного війська. На Січі конкретизувалися методи і завдання визвольного руху. Недаремно у листі до короля Владислава IV від 27 червня 1636 р. урядовий комісар у козацьких справах Адам Кисіль визнавав, що Запорожжя завжди було "капітулою всіх змовників проти існуючого порядку".

На початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну мету, що включала такі основні напрямки:

1) ліквідувати оперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням до складу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цього союзницьку угоду з кримським ханом;

2) отримати воєнну допомогу від держав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства;

3) створити український артилерійський арсенал, систему розвідки;

4) із зібраним військом вийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримці населення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії;

5) кінцевий пункт походу - Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядові вимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йому прав і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а також гарантувати захист православної церкви.

Перша битва Богдана Хмельницького відбулася на Жовтих Водах (правий берег Дніпра, на Південний Захід від сучасного Кременчука) 29 квітня - 16 травня 1648 р. 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.

Козаки підійшли під самі польські шанці, підкопалися, по підвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців.

Тоді розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: "день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день".

30 квітня 1648 р. штурм польського табору розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського табору була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацької піхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. 8-9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води і пішла в район зосередження на Інгульці, де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Польський табір залишався в облозі козаків. Б. Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов'язані службою польському королеві. І запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.

Вночі 15 травня польське військо вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не "табором" з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок - так званого "старого польського шикування". Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Тут на світанку була введена у бій Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувала проти рухомого польського табору польову артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верхових коней. Втрати польського війська від цих атак були настільки великі, що це викликало занепокоєння у татар-союзників, які були зацікавлені захопити якнайбільшу кількість полонених. Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою.

Так завершилася перша переможна битва Визвольної війни, що мала величезне політичне і воєнне значення. Важливим надбанням воєнного мистецтва Богдана Хмельницького у битві на Жовтих Водах є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти, для зупинки ворога і прикриття головних сил козацької армії. Також характерною особливістю битви стало застосування оперативного маневрування (з урахуванням

просування військ) з метою створення вигідних умов для розгрому ворога, зокрема розгрому його по частинах, а також тактичного маневрування на полі бою, зокрема, вогнем артилерії.

25-26 травня 1648 р. відбулася битва під Корсунем. Оскільки для повстанців вона здійснювалася з ходу (з маршу), то є всі підстави вважати, що основи її переможних чинників були закладені під час просування козацького війська.

Вранці, маючи звістку про поразку передового загону під Жовтими Водами й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних польських сил Калиновський та Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня відбулася битва між польськими і козацьким військом (козацькі сили зросли до 15 тис. без врахування татарської кінноти). Поляки знову зазнали поразки. Б.Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. За шість днів до битви під Корсунем помирає король Польщі Владислав IV. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.

Головними, вирішальними чинниками перемоги Б.Хмельницького були: 1) ліквідація польської оперативно-тактичної переваги у кавалерії шляхом включення до козацької армії татарської кінноти; 2) створення оперативно-тактичної переваги української армії над польською у піхоті за рахунок переходу на бік повстанців реєстрових козацьких полків; 3) вдале оперативне маневрування козацької армії шляхом проведення форсованого маршу від Жовтих Вод до Корсуня та оточення польського війська в районі Корсунь-Стеблів-Ситники.

Уже перші битви дарували Богданові Хмельницькому на все життя побратимів - талановитих воєначальників Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна. Після Корсунської перемоги Б.Хмельницький отаборився під Білою Церквою. Звідти він звернувся до українського народу з Універсалом, закликаючи його взяти участь у Визвольній війні на добрих конях і зі справною зброєю проти своїх "розорителів, озлобителів і супостатів".

Визвольна армія Б.Хмельницького досягла більше 100 тисяч. Повстання переросло у Визвольну війну українського народу проти поневолювачів.

У вересні 1648 р. відбулася битва під Пилявцями. На правому березі р. Ікви (Пилявки) були головні сили української армії, а на лівому полки М.Кривоноса. Їх об'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінформувати польське командування, гетьман заманив сюди 80-90 тисячне (включаючи озброєних слуг) вороже військо, яке 19 вересня розташувалося табором на пагорбах і заболочених долинах. Реально оцінивши співвідношення сил, він вдався до тактики активної оборони табору з наступною задачею потужного контрудару.

Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький, скориставшись підходом 22 вересня близько 5 тис. татар, наступного дня провів добре скоординований широкомасштабний

наступ з обох таборів і переміг. Пилявецька перемога ще раз переконливо продемонструвала силу українського війська, полководницький дар Богдана Хмельницького. Тут були показані високі бойові якості української кінноти, яка винесла основний тягар боротьби з поляками, бо допомога татар мала переважно морально-психологічний характер.

2.2. Активні воєнні дії періоду 1648 -1650 рр.. Реформування
козацької армії Б. Хмельницьким.

Добившись успіху, Б.Хмельницький здійснює похід на Захід, узявши спочатку в облогу Львів (8-26 жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населення Белзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою. В даній ситуації відбуваються деякі корективи у стратегії гетьмана Богдана Хмельницького.

Улітку 1648 р. на Лівобережжі були сформовані Борзенський, Гадяцький, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський, Ічнянський, на Правобережжі - Вінницький, Київський, Уманський полки.

З метою мобілізації сил народу для свого визволення одночасно зі створенням нових територіальних козацьких полків на їх базі розпочалося формування державних структур за полково-сотенним ладом. Це було найяскравішою ознакою переростання повстання Б.Хмельницького у Визвольну війну українського народу з-під колоніальної залежності від Речі Посполитої. Такого ж реформування зазнали і шість колишніх реєстрових полків: крім того, на них покладалися обов'язки щодо надання збройної підтримки осередкам повстання та кадровому забезпеченню новостворюваних козацьких полків.