Юридичний аналіз складу злочину: "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспорт

Курсова робота на тему:

"Юридичний аналіз складу  злочину: "Порушення правил безпеки  дорожнього руху або експлуатації  транспорту особами, які керують  транспортними засобами"

ЗМІСТ

 Вступ

1. Соціальна обумовленість виділення злочину передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України

2. Юридичний аналіз складу  злочину «Порушення правил безпеки  дорожнього руху або експлуатації  транспорту особами, які керують  транспортними засобами»

2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона

2.2 Суб’єкт і суб’єктивна  сторона

2.3 Кваліфікуючі ознаки  злочину

3. Призначення покарання  за злочин

 Висновки

 Список використаної  літератури

Вступ

 Останні десятиріччя  XX століття характеризуються бурхливим  розвитком транспорту. В сучасних  умовах транспорт виконує не  тільки роль засобу пересування  пасажирів та вантажів. Транспортна система перетворилась на складову частину загального прогресу людства, залучаючи народи і країни до найсучасніших досягнень цивілізації у найрізноманітніших галузях. Цей процес набуває свого розвитку і в Україні, яка поряд з іншими європейськими державами має досить велику і розвинуту транспортну систему, зв'язану з багатьма країнами світу. Цю систему складають повітряний, морський, річковий, залізничний, автомобільний, магістрально-трубопровідний транспорт, метрополітени, розвинута сітка міського та позаміського електричного та різноманітного відомчого транспорту.

 Від рівня безпеки функціонування транспортної системи значною мірою залежить успішне вирішення соціально-економічних програм української держави. Але разом із розвитком транспортної системи та зростанням кількості транспортних засобів зростають і рівень транспортних злочинів, і кількість загиблих і поранених на транспорті, вже не кажучи про величезні матеріальні збитки.

 За роки незалежності  в Україні розпочато складну  роботу, спрямовану на створення  нормативно-правової бази, що має  забезпечити безпечність функціонування  транспорту.

 Серед правових заходів  важливе значення у боротьбі  з правопорушеннями на транспорті  має правильне застосування кримінального  законодавства. У чинному кримінальному кодексі відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями 276–292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але незважаючи на це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики при застосуванні цих норм, трапляються помилки, які порушують принципи і завдання кримінального закону. Для їх попередження важливе значення має узагальнення і вивчення практичного досвіду правоохоронних органів, використання рекомендацій судової практики Верховного Суду України, наукових досліджень фахівців з цієї проблеми.

 Певне значення для  юридичної практики має і судовий  прецедент – тобто рішення суду у конкретній кримінальній справі.

 Однак вивчення і  теоретичне осмислення судової  практики здійснюється поки що  недостатньо. З одного боку цей важливий і цінний практичний досвід використовується не повною мірою, а з іншого – практика не отримує необхідних наукових рекомендацій.

 Таким чином викладене  вище зумовлює актуальність теми  дослідження курсової роботи.

 Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.

 Предмет дослідження – юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».

 Метою курсової роботи  є дослідження кримінальної відповідальності за злочин «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» (ст. 286).

 Мета роботи передбачає  виконання таких завдань:

 Охарактеризувати загальні  ознаки злочинів проти безпеки  дорожнього руху, або експлуатації  транспорту (Розділ XI).

 Здійснити юридичний  аналіз злочину «Порушення правил  безпеки дорожнього руху та  експлуатації транспорту особами,  які керують транспортними засобами.

 Практичне значення. Результати  роботи можуть бути використані  у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

 Структура роботи. Курсове  дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Соціальна обумовленість виділення злочину, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України

 Важко в сьогоднішніх  умовах уявити своє повсякденне  життя без транспортного засобу  пересування. Однак поруч з  цим транспортні засоби завдають  і негативні наслідки. Поява перших транспортних засобів була передумовою формування нових суспільних відносин, пов’язаних з їх експлуатацією. Історія розвитку цих суспільних відносин і еволюції транспортних засобів внесла свої корективи, як позитивні і негативні зміни. Негативні зміни і сприяли виділенню цих суспільних відносин у окремий вид правопорушень, які називаються злочинами. Однак забігаючи наперед слід дещо підкорегувати, що правопорушення у сфері цих відносин можуть бути і адміністративними, що в подальшому ми і з’ясуємо чітку межу їх розмежування.

 Разом з очевидними  економічними благами автомобілізація  спричинює численні витрати та  створює проблеми негативного характеру, найбільш серйозною з яких є проблема дорожньо-транспортних подій. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку

 Причин та факторів, що впливають на вчинення дорожньо-транспортних  подій, чимало. Вони можуть бути  пов’язані, як з водієм, так  і з пішоходом чи дорогою. Однак їх переважна більшість пов’язана з діями особи, яка керує транспортним засобом тобто водія. Як правило – це порушення правил дорожнього руху в тій чи іншій формі, яке залежно від тяжкості наслідків кваліфікується, як злочин, а винуваті притягуються до кримінальної відповідальності. [16]

 Злочин передбачений ст. 286 Кримінального кодексу України, тобто «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» входить до злочинів проти безпеки дорожнього руху, які є окремою групою суспільно небезпечних діянь, що посягають на суспільні відносини безпеки експлуатації механічних транспортних засобів у сфері дорожнього руху та завдають суспільству передовсім шкоду, пов’язану із загибеллю та травмуванням людей.

 Незважаючи на те, що  в цілому ставлення до наслідків  дорожньо-транспортних подій характеризується  необережністю, щорічно у світі в них гине близько 1 млн. людей, на дорогах Європи – близько 45 тис. людей і ще 1,6 млн. отримують травми. Простежується тенденція до зростання дорожньо – транспортних подій і на території України, наслідки яких не йдуть у жодне порівняння з наслідками від аварій на інших видах транспорту разом взятих. [16]

 Тому поряд із розвитком  транспортної системи, розвивались  і вдосконалювались шляхи мінімалізації дорожньо-транспортних подій. Для цього на законодавчому рівні була прийнята низка нормативних актів, які регулюють відносини пов’язані з безпекою руху та експлуатації транспорту. Зокрема Закон України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про автомобільні дороги» та інші нормативні акти, основним з яких є « Правила дорожнього руху» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

 У контексті статті 286 Кримінального кодексу України  ключовим поняттям є дорожньо-транспортна  подія. Дорожньо-транспортна подія  за визначенням – це подія,  що сталася під час руху транспортного засобу унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальних збитків.

 Негативні наслідки  порушень які є результатом  діяння передбаченого ст. 286 ККУ  у рамках дорожнього руху у теорії та практиці визначаються за допомогою таких термінів, як «аварії», «аварійність», «автотранспортні злочини», «автодорожні злочини», «дорожньо-транспортні пригоди», «дорожньо-транспортні злочини», «злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» тощо. Але вживаються всі вони в контексті дорожньо-транспортної події, що у подальшому дає змогу визначити їх приналежність до сфери безпеки дорожнього руху та дати відповідну правову оцінку [16]

 Як відзначає В.А.  Мисливий: «Кримінально-правовий аналіз  дорожньо-транспортних подій свідчить про те, що злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відрізняються від інших суміжних деліктів ступенем суспільної небезпеки, яка знаходить свій прояв у заподіянні фізичної, матеріальної або іншої шкоди». [17]

 Таким чином на підставі вище вказаного можна зробити висновок, що діяння передбачене ст. 286 ККУ визначено, як злочин, тобто криміналізовано, враховуючи поширеність і підвищену суспільну небезпеку таких діянь. Очевидний висновок можна зробити на підставі диспозиції цієї статті, яка зазначає що діяння буде тоді кримінально-караним, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 ККУ), тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини (ч. 2 ст. 286 ККУ) чи загибель кількох людей (ч. 3 ст. 286 ККУ).

 Поряд з вище наведеним  слід також провести чітку  межу між цим злочином і іншими транспортними правопорушеннями. Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються

 на:

- кримінальні злочини;

- адміністративні проступки;

- дисциплінарні проступки.

 – цивільно-правові  делікти;

 Усі види правопорушень  на транспорті мають деякі  спільні ознаки:

 Об’єктом цих правопорушень  є суспільні відносини у сфері  безпечної роботи транспорту  або суспільна безпека. Суспільна  безпека в якості об’єкта цих  правопорушень означає сукупність  відносин, що забезпечують охорону  життя і здоров’я людей, матеріальних  цінностей, навколишнього природного  середовища, безаварійну роботу  транспорту в цілому.

 Наслідками таких правопорушень  часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що  спричинюють шкідливі наслідки  для здоров’я і майна людей,  навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.

 Суспільна небезпека  цих правопорушень має два  аспекти: 

по-перше – виникає  небезпека життю та здоров’ю людей;

по-друге – спричиняється  матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.

 Особливістю транспортних  правопорушень є те, що шкода  особі або майну завдається  в основному при порушенні  правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.

 Чинний кримінальний  кодекс передбачає групу транспортних  злочинів, яка закріплена в Розділі  XI Кримінального кодексу України,  куди і входить також досліджуване нами злочинне діяння передбачене статтею 286 ККУ. Слід зазначити що кримінальним кодексом України закріплено вичерпний перелік злочинних діянь. Тому діяння, які хоч і порушують певні правила, але не закріплені в Кримінальному кодексі України, залежно від певних обставин слід визнавати адміністративними проступками.

 Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн. правопорушників.

 Особливістю застосування  інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.

 На відміну від Кримінального  кодексу України, в процесі  кодифікації адміністративного законодавства відпрацьована чітка система транспортних проступків. Відповідальність за них передбачена у главі десятій Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі дорожнього господарства і зв’язку».

 Розмежувальною ознакою,  яка відрізняє адміністративні проступки від кримінальних злочинів є суспільна небезпечність.

Дисциплінарна відповідальність працівників транспортної галузі встановлюється за загальними положеннями трудового  права України. Проте є деякі особливості, обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка висуває особливі вимоги щодо підтримання порядку на транспортному засобі особливо під час його руху. Наприклад, стаття 65 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року встановлює, що розпорядження капітана судна в межах його повноважень повинні беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання законних розпоряджень капітана ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, капітан вживає щодо цих осіб необхідних заходів. Так, капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення від виконання службових обов’язків у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством України про працю. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, не містять кримінально караного діяння, але загрожують безпеці судна або людей і майна, що на ньому перебувають, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні. Поряд з цим передбачається, що за незаконне утримання в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

 Цивільно-правові делікти  на транспорті мають специфічний  об’єкт посягання – майнові  відносини і виражаються в  порушенні або невиконанні транспортних  зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені). Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.

2. Юридичний аналіз складу  злочину «Порушення правил безпеки  дорожнього руху або експлуатації  транспорту особами, які керують  транспортними засобами»

2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона злочину

 Дорожній рух в Україні  регулюється Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та  Правилами дорожнього руху, затвердженими  постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

 В статті Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами чітко вказано, що може бути об’єктом цього злочину, тобто на що посягає те суспільно небезпечне діяння, яке описане в даній статті. До таких об’єктів належать безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких видів транспорту. Зокрема названі об’єкти є безпосередніми, тобто такими на які завжди посягає особа вчиняючи цей злочин. Окрім безпосередніх об’єктів дана стаття передбачає і додаткові обов’язкові об’єкти, тобто такі шкода яким заподіюється поряд із безпосереднім об’єктом, але вони вже виступають як ознака, яка дає можливість застосувати більш сувору санкцію, яка передбачена статтею 286 КК, звичайно ж залежно від тяжкості заподіяної шкоди. Зокрема дана стаття дає нам можливість визначити, що додатковим обов’язковим об’єктом тут виступають життя і здоровя особи.

 Об'єктивна сторона  злочину, передбаченого ст. 286 КК  України, полягає в: а) порушенні  Правил безпеки руху чи експлуатації  транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.

 Кримінальна відповідальність  за ст. 286 КК настає лише в  разі наявності сукупності в  діях особи усіх цих ознак.  Якщо у заподіянні потерпілому  смерті чи тілесних ушкоджень  є вина чи груба необережність  потерпілого, то водій транспортного  засобу звільняється від кримінальної  відповідальності лише у тих  випадках, коли він порушення  правил безпеки руху не припустився  [15, с. 16–17].

 Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК).

 Вчинення цього злочину  можливе лише при керуванні  транспортним засобом. Згідно  з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

 Загальне поняття механічного  транспортного засобу визначено у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт [7, с. 511].

 За ст. 286 КК кваліфікуються  порушення правил безпеки руху  та експлуатації всіх транспортних  засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та ін.

 Поняття «інші самохідні  машини» охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші  подібні спеціальні самохідні  машини (автокрани, екскаватори,  скрепери, грейдери, дорожні котки,  асфальтоукладачі, авто-і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).

 Порушення Правил безпеки  руху або експлуатації фунікулера  теж кваліфікується за ст. 286 КК. Винятком є засоби залізничного  і повітряного транспорту, морського  та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК. Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену. Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків – за відповідними статтями злочинів проти особи. Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів Правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 276 КК [14, с. 502].

 Кримінальна відповідальність  за ст. 286 КК настає тільки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів зумовило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї норми.

 В інших випадках  такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення або належать до сфери цивільно-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.

 Тяжкість тілесних  ушкоджень, заподіяних потерпілому,  та причину смерті визначає  судово-медична експертиза.

 Діяння кваліфікується  за ст. 286 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення – головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК необхідно встановити  і в процесуальних документах  обов'язково зазначити, у порушенні  яких Правил безпеки руху чи  експлуатації транспорту визнається  винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування. Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують.

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК завжди необхідно  встановити причинний зв'язок  між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК за вину можуть  ставитися тільки ті наслідки  порушення Правил безпеки руху  та експлуатації транспорту, які  перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого [12, с. 256–257].

 Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складають слідчі з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів та інші документи, без яких немає змоги відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

 При кваліфікації діяння  за ст. 286 КК необхідно ретельно  перевірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм Правил безпеки руху. Для цього потрібно максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

 Водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. У тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху.

 Узагальнення слідчої  та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.

 При цьому зовсім  не вирішуються питання, чи  був зобов'язаний водій у конкретній  обстановці, що склалася, вжити певних  заходів, чи були перешкодою  руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.

 Обвинувачення водія  за ст. 286 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запобігти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити, не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення – перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу [10, с. 278–279].

 Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

 Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.

 Треба зазначити, що  для кваліфікації діяння за  ст. 286 КК не має значення місце  порушення Правил безпеки руху  та експлуатації транспортних  засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.

 Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт. Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення [8, с. 283].

 Тому, при кваліфікації  діяння за ст. 286 КК дуже важливо  з'ясувати, які саме правила  порушив водій транспортного  засобу: Правила виконання певних  робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони праці, Правила дорожнього руху тощо.

 Якщо трактор або  інша самохідна машина використовувались  як транспортний засіб, то вчинений  водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням Правил безпеки руху, а не правил охорони праці.

 Дуже часто судові  помилки з приводу відмежування  транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві.

 Якщо водій не допустив  порушень Правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які  інші причини (наприклад, через  дефекти ділянки дороги або  через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

 Обов’язковою ознакою  цього злочину кримінальний закон  називає обстановку вчинення  злочину, яка характеризується  тим, що діяння вчиняються, наслідки  настають в обстановці дорожнього  руху, тобто в процесі пересування  транспортних засобів. Тому не  охоплюється статтею 286 КК випадки,  які сталися під час ремонту транспортних засобів чи в ході виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій.

2.2 Суб’єкт і суб’єктивна  сторона злочину

 Суб'єктом злочину,  що аналізується, може бути фізична  осудна особа, яка на момент  його вчинення досягла 16-річного  віку і фактично керувала транспортним  засобом, допустивши порушення  Правил безпеки руху та експлуатації  транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.