Акио Морита - Сони
Бізнес - найзахоплююча гра,
у якій максимум азарту
поєднується з мінімумом правил
(Білл Гейтс).
Якщо запитати першого зустрічного перехожого, чи вміє він мріяти, той глузливо усміхнеться і однозначно скаже: «Звісно!». Насправді все не так просто… Мрія – складніше поняття, ніж нам здається.
У листівках, повідомленнях на свята нам часто бажають, щоб всі наші мрії здійснювались, але ж ми точно знаємо, що самі по собі вони не прийдуть у реальність. Треба власноруч шукати інструменти, щоб пішов процес матеріалізації задуманого. Якщо за життя не здійснив жодної своєї мрії, то тобі можна тільки поспівчувати… Ти затятий пасивний мрійник, якому не варто розраховувати на успіх.
Зазвичай топ-менеджерами стають активні мрійники, які не тільки хочуть ( а хотіти до речі найлегше), але й діють. Цікаво дослідити процес народження мрії… Звідки вона береться? Вона витає у нашій свідомості, мов тінь, переслідує нас, а ми банально не віримо, що вона реальна…Парадокс. Аж тут відбулося виверження нервової лави, сталися складні процеси в психіці, бо ми повірили, що все можливо. Отже, варто бачити мрію в реальності!
Потім відбувається наступне: мрія породжує безліч бажань, які є її мінікорпускулами, якщо їх поступово здійснювати, то буде долатися шлях до мрії. А далі ще цікавіше: ми відчули, що частина справи вже зроблена і не можна залишати все на півдорозі. Мрія окупувала керівну посаду в управлінні нашою діяльністю. Ми уявляємо її і чітко бачимо в майбутньому. Візії з’являються все частіше. Відбулась метаморфоза мрії у воління! Якщо ваша мрія дійшла до цього етапу, радійте за неї і за себе! Ви конкретно знаєте, що хочете, розумієте, які засоби слід застосовувати. Тому основа волі - “моторні ідеї” (не дії), які створюють “воління” - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на досягнення результату. З часом воління трансформується у ціль, а ціль, по великому рахунку, - це результат, якого ще нема. Ваша діяльність мотивується ним, підпорядковується йому. Тому будь-якому керівнику треба точно визначитися, чого він хоче, мати свою власну стратегію і, звісно, знайти ресурси (психологічні, інтелектуальні, матеріальні…), які є передумовою досягнення будь-чого.
На думку засновника і президента японської компанії “Sony” Акіо Моріта, шлях до успіху полягає в тому, щоб виробити самостійність, незалежність, чітке уявлення про поставлену мету. Це дійсно так. І ось настала та мить, коли ви досягли результату. Це свято не лише вашого розуму, а й душі. А все починалося з банальної мрії, у яку ви повірили!
Спробуймо вивести формулу :
Мрія → міні бажання → воління → конкретна ціль + засоби в дії = РЕЗУЛЬТАТ
Згадай цю формулу в ту мить, коли в тебе народиться чергова мрія, застосуй її - результат обов’язково буде. А регулярність і системність досягнення цілей – це ніщо інше як кар’єрний ріст!Тому вмійте правильно і ефективно мріяти!
Акіо Моріта, відомий як засновник Sony, став легендою ще за життя. У Моріти було багато амплуа: фізик, інженер, винахідник, бізнесмен, спортсмен (протягом 30 років кожного вівторка, рівно о 7.30 ранку, бодрий та підтягнутий голова Ради директорів Sony Corporation з’являвся на корті; а ще плавання з аквалангом, віндсерфінг, водні лижі…)
Народився Акіо Моріта 26 січня 1921 року в місті Нагоя. Він був первістком та спадкоємцем в п’ятнадцятому поколінні однієї із найшановніших та найстаровинніших родин, яка займалася виготовленням саке.
Як спадкоємець Моріта мав узяти на себе сімейну справу — виробництво рисової горілки саке, але хлопчика більше цікавили математика і фізика, тому він вступає на фізико-технічний факультет Імператорського Осакського університету. Але науковій кар’єрі Моріти завадила війна. Незабаром Акіо забрали на військову службу, де він познайомився з Масару Ібукою, досвідченим інженером-електронником, з яким вони в повоєнні роки створять SONY Corporation.
Масару Ібука був фізиком із ніг до голови. Мало того, що він був страшим від Моріти на 13 років, то ще й зі студентських років яскраво виділявся на тлі однокурсників, за що навіть отримав прізвисько “геній-винахідник”. На момент приходу Моріти в “Компанію точних інструменів Японії” Ібука був її генеральним директором. Майбутні засновники SONY досить швидко знайшли спільну мову. Захоплення технікою стало для них сенсом життя. Вони не думали про якісь там революції, а просто займалися тим, що приносило їм задоволення та гроші.
Після закінчення війни “Компанія точних інструментів Японії” залишилася без військових замовлень, які підтримували її життя останні кілька років. Всі співробітники миттєво залишилися без роботи, а Ібука — без свого бізнесу.
Щоб хоч якось заробити, Акіо Моріта влаштовується викладачем в університет, а Ібука йде працювати в невелику майстерню по ремонту електроприладів. Але для них обох дані рішення стали кліткою, з якої хотілося вирватися. Вони прагнули винаходити, створювати щось своє. І звісно ж — заробляти на цьому гроші, яких аж ніяк не могла дати праця в університеті та невеличкій ремонтній майстерні.
У напівзруйнованому місті функціонувала лише десята частина всіх доріг, “на ходу” залишалося лише 60 автобусів, кілька автомобілів і вантажівок. Полиці магазинів були порожні, в продажу залишалися тільки абсолютно непотрібні речі — на зразок смичків для скрипок та тенісних ракеток. Пізніше Моріта напише в своїй біографії: “… я повністю усвідомив, що Японії будуть потрібні всі таланти, які їй вдасться врятувати для майбутнього… я відчував, що повинен зіграти якусь роль у цьому майбутньому. Але не знав, наскільки великою виявиться ця роль”.
7 травня 1946 року в обгорілому приміщенні універмагу “Сирокія” в центрі Токіо було засновано нову компанію Tokyo Telecommunications Engineering Corp., про яку пізніше весь світ дізнався під ім’ям SONY Corporation. Її уставний капітал складав 375 доларів — все, що вдалося зібрати дослідникам (а частину Моріта навіть позичив у своїх батьків) — нікчемно мала сума, аби почати свій бізнес. Але винахідників-ентузіастів це не зупинило: Акіо Моріта і Масару Ібука поставили собі за мету виробляти абсолютно нові товари для Японії. Спочатку вони успішно збирали електрогрілки та вольтметри. Але не всі досліди закінчувалися вдало. Так, жаровня для рису, винайдена Ібукою, робила продукт непридатним для вживання.
Спершу в компанії працювало 20 співробітників (всі із попереднього проекту Ібуки). Втім, як вже згадувалося вище, сама діяльність компанії не була революційною. Жодних винаходів та відкриттів на перших порах. Потрібно було просто вижити.
Винайдення магнітофона
Нарешті, у 1949-му році Ібука запатентував магнітну стрічку для запису звуку, а за рік був сконструйований перший магнітофон, в успіху якого його творці не сумнівалися.
Але цей винахід ледь не обернувся крахом для Моріти та Ібуки. Магнітофон був настільки новим товаром для Японії, що майже ніхто не знав для чого він потрібен. Крім того, магнітофон, який мав форму ящика, важив 35 кілограмів і коштував 170 тис. єн (за тогочасним курсом $472,22), у той час як середня зарплата японця була менше 10 тис. єн на місяць. Самих технічних інновацій було недостатньо, аби мати успіх на ринку: вирішили, що Ібука зосередиться на розробці та виробництві нових товарів, а Моріта займеться їх просуванням.
І Моріті досить швидко вдалося знайти потенційного покупця магнітофонів. Апарат був продемонстрований у Верховному суді Японії, де після війни гостро відчувався брак кваліфікованих стенографістів — мало не вмить Моріта вдалося продати 20 магнітофонів!
Справжній успіх прийшов після того, як Моріта та Ібука у 1953-му році придбали в американської компанії Western Electric ліцензію на виробництво транзисторів (це коштувало SONY $25 тис.). У той час як американці розглядали можливість застосування транзисторів тільки у військовій промисловості, SONY у 1955-му році випустила перший транзисторний “цивільний” приймач.
У 1956-му році в компанію приходить фізик, який в майбутньому отримає нобелівську премію, Рейон Есакі. Саме він долучається до майбутніх успіхів компанії.
Вже у 1965-му році SONY Corporation була одним із лідерів у виробництві транзисторних радіоприймачів, магнітофонів, творцем першого портативного телевізора і стояла на порозі випуску студійного відеомагнітофона. Обіг компанії на той час становив близько $70 млн. Для порівняння: через 22 роки — 1987-го — він збільшився в 114 разів (!) — до $7,9 млрд.
У 1958-му Tokyo Telecomunications Ingenering Corp. було перейменовано на SONY Corporation. Моріта вважав, що для утвердження на ринку потрібна проста, легка для запам’ятовування назва, яка служила б водночас торговельною маркою для компанії. Перекопавши купу словників, Ібука і Моріта відшукали латинське слово “sonys” — “звук”, яке було співзвучне з американським словом “sonny” — “синок”. Але саме слово “sonny” створило б в Японії труднощі, бо за умов переведення японської графіки на латинську воно вимовлялося б як “son-ny”, що означало “втратити гроші”. Видозмінивши слово, вони знайшли нову назву для своєї фірми — SONY. Знахідку одразу зареєстрували в 170 країнах і територіях, щоб запобігти запозиченню його іншими компаніями, але це не допомогло. За деякий час Моріта дізнався, що в Японії якась фірма продає шоколад із найменуванням SONY. У суді, до якого негайно “притягли” плагіатора, адвокати Моріти не змогли нічого довести, оскільки слова SONY не виявилося в жодній мові світу.
Поглинай і владарюй
Чим швидше розростався бiзнес, тим бiльше Моріта усвідомлював необхідність виходу на світовий ринок. Передусім треба було зруйнувати стереотипи про японські товари як про речі низької якості. До війни високоякісні японські споживчі товари були практично невідомі на Заході. У більшості людей в США та Європі Японія асоціювалася з паперовими парасольками, кімоно, ліхтариками та іншими забавками (на зразок того, як сьогодні китайські товари характеризуються багатьма споживачами — “дешево, але погано”).
Моріта вирішив почати з США — країни з процвітаючою економікою, а отже, з високою купівельною спроможністю громадян. Однак, щоб зміцнити становище компанії в США треба було краще дізнатися про Америку, зрозуміти спосіб мислення американців. Моріті було вже за тридцять, коли він почав вивчати англійську мову, але незабаром він уже самостійно вів переговори із західними партнерами. Уже в лютому 1960-го року офіційно було засновано компанію SONY Corp. of Ameriсa, з капіталом в $500 тис.
За рік було засновано філію SONY в Швейцарії. У 1968-му році у Великобританії також відкривається компанія Sony Uk Ltd. і починається виробництво кольорового телевізора з кінескопом Trinitron. А невдовзі Sony починає виробляти свою техніку не тільки в США та Великобританії, але й у Німеччині.
Настають 70-ті роки. Цей час не даремно називають епохою рок-н-ролу. Весь світ просто з розуму зійшов, захоплюючись музикою. Не дивно, що бізнесмени цим користувалися. Саме з музики почався успіх засновника Virgin Річарда Бренсона, і для Sony музика стала надзвичайно важливою складовою бізнесу.
Популярність Бітлз, Елвіса Престлі та інших кумирів молоді давала про себе знати. Та й сам співзасновник компанії Sony Акіо Моріта був пристрасним прихильником музики. На початку 70-их років Sony починає розробку першого портативного музичного програвача. Sony Walkman побачив світ у 1979-му році. Саме він відкриє світу новий ринок портативних пристроїв, які здатні відтворювати музику. А саме слово Walkman ще довгі роки залишатиметься синонімом плеєра.
У 1982-му році компанія Sony спільно з Phillips представила світові ще одну революцію — перший компакт-диск. Об’єм диска дорівнуював 640 мегабайтам. І це була зовсім не випадковість. Справа в тому, що такого об’єму вистачало на 74 хвилини відтворення музики, а саме стільки (73 хвилини і 30 секунд) тривала 9-та симфонія Бетховена, яка була справжнім хітом продажу в Японії (і яку так сильно любив Акіо Моріта).
За 19 років SONY Corporation являла собою гігантський організм: понад 30 основних виробничих філій у різних куточках планети. 1988 року SONY за $2 млрд придбала CBS-records, а за рік відбулося найбільше поглинання японською фірмою гордості американської кінопромисловості — компанії Columbia Pictures, яке коштувало SONY $3,2 млрд.
Акіо Моріта як управлінець
Моріта запам’ятався суспільству як вроджений бізнесмен. У той час як Ібука віддавав перевагу винахідництву та роботі в лабораторії, Акіо займався управлінськими питаннями. І справлявся з ними на відмінно. При цьому він написав дві книги. Перша називалась “Шкільні досягнення, які нічого не означають”. У ній автор розповідав, чому успішне навчання в школі ніяк не впливає на майбутні досягнення людини в житті (і в бізнесі зокрема). Взагалі Акіо яро критикував судження про те, що успіх залежить від успішного навчання в школі та інституті.
Другою книгою Моріти стала знаменита “Made in Japan” (“SONY. Зроблено в Японії”) — історія корпорації Sony. Ця книга вийшла наприкінці 80-их років, але перевидається і до сьогодні.
Акіо Моріта за своє життя удостоївся багатьох премій. Зокрема, він є першим японцем, який отримав медаль Ордену мистецтв Великобританії. Крім того, він був удостоєний почесного звання володаря Національного Ордену Почесного легіону, а також отримав Орден Святого Скарбу Першого Ступеню від імператора Японії.
Акіо Моріта був трудоголіком, віддаючись роботі повністю. Того самого він вимагав і від своїх підлеглих. Правда при цьому варто відзначити, що Акіо ніколи не ігнорував інші сторони життя. На Заході Моріту дуже любили. Саме він найшов шлях до серця американців та європейців для Sony.
Методи управління за принципом Му
Методи управління в SONY Corporation базуються на дзенбуддійському принципі Му. Принцип Му означає свідому відмову від складання жорстких планів. Посадова особа SONY зобов’язана завжди діяти за обстановкою, не втрачаючи несподіваної вигоди і не зупиняючись у здійсненні планів, якщо вони зіткнулися з непередбаченими і нездоланними перешкодами. Так, створюючи “кишеньковий” радіоприймач, фірма хотіла, щоб він вміщувався в кишеню чоловічої сорочки. Укластися в такі параметри не вдалося, SONY не захотіла визнати поразки і воліла шити для своїх працівників сорочки з великими кишенями.
Основна стратегія SONY — вести за собою споживача, постійно створюючи нові продукти, а не запитувати їх, які товари вони хотіли б побачити. «Ми не запитуємо у споживачів, чого вони хочуть. Вони й самі цього не знають. Натомість ми використовуємо силу свого розуму, щоб створити те, що їм потрібно і що вони захочуть завтра». Тому замість проведення численних досліджень ринку інженери SONY сконцентрували свої творчі здібності на створенні нових продуктів, а менеджери готували для них “сприятливий грунт”.
Моріта вважав, що для полегшення контактів між різними поверхами ієрархічної піраміди величезне значення має атмосфера, в якій працюють люди.
У SONY перейшли до практики довічного найму, оскільки у людей, упевнених у завтрашньому дні, на переконання Моріти, підвищується працездатність, ініціативність, почуття відповідальності за долю компанії. Сам Моріта не звільнив жодного працівника корпорації.
Міжнародний бізнес - сфера практичної реалізації міжнародних економічних відносин, здійснення глобальних виробничих, будівельних, торговельних, сервісних програм та іншої діяльності господарськими суб'єктами двох або більше країн з метою взаємовигідної співпраці для отримання економічного прибутку та досягнення міцних позицій на ринку [7].
Відповідно
до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяль
Міжнародний бізнес ґрунтується на можливості отримання вигід від переваг міждержавних ділових операцій. Це ключовий момент не лише для розуміння природи та специфіки міжнародного бізнесу, а й для пояснення виникнення й розвитку міжнародного менеджменту.
Міжнародний менеджмент - особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших особливостей цих країн та міждержавної взаємодії.
Десять ключових факторів успіху міжнародних компаній:
1. Погляд на себе як на групу міжнародних підприємств, що керуються управлінськими командами, які відчувають себе комфортно в усьому світі.
2. Розвиток інтегрованих та інноваційних стратегій, що ускладнюють і здорожчують конкуренцію з боку інших фірм.
3. Агресивна та ефективна реалізація своїх стратегій і їх підтримка значними інвестиціями.
4. Усвідомлення того, що виникнення технологічних інновацій не можна пов'язувати лише із Сполученими Штатами, а треба враховувати і розвиток системи продукування технологічних інновацій в інших країнах.
5. Необхідно вести бізнес у світі переважно як на єдиному великому ринку, а не як у сукупності індивідуальних малих ринків.
6. Наявність таких організаційних структур, які дозволяють виявляти унікальні проблеми, керувати їх розв'язанням і таким чином забезпечувати найвищу продуктивність.
7. Розвиток систем, які забезпечують неформальні політичні зміни у світі, та причетність цих змін до організаційних структур.
8. Наявність
управлінської команди,
9. Дозвіл зовнішнім
директорам відігравати
10. Дотримання, завдяки належному керівництву, таких важливих тенденцій і вимог, як відкритість до споживача, економічність організаційних структур, підтримка автономності та підприємливості в діяльності персоналу.
Японський підхід до навчання менеджменту та маркетингу ґрунтується переважно на підготовці фахівців у навчальних центрах в середині компаній, орієнтуючись насамперед на досвід компанії(,як переваги:
— чітка орієнтація навчання на практику роботи в конкретній компанії;
— висока мотивація навчання;
— відсутність бар'єрів між навчанням і практикою;
— висока віддача від навчання, оскільки підготовка здійснюється під певні посади;)
У книзі «Зроблено в Японії» («Made in Japan») Акіо Моріта приділив багато уваги розглядаючи місце Сполучених Штатів Америки в міжнародній економіці та порівнюючи її з формою правління своєї Батьківщини,Японією.
Образ типового американця можна охарактеризувати наступними рисами:
Жорсткий прагматизм, орієнтація на реальну справу, що приносить користь, прагнення до матеріального достатку та заробляння грошей.
Цільовий динамізм: американець завжди бачить життєві, ділові та інші цінності, яких хоче досягти, й постійно заряджений на дії для їх досягнення. Прогрес, постійне прагнення нового ("мета-дії-досягнення-нова мета") стали ідолом, перед яким схиляється вся нація.
Американець з величезною повагою ставиться до часу, тим більше до часу як найважливішого ділового ресурсу.
Визначальні особисті риси типового американця – глибокий індивідуалізм і впевненість у тому, що лише він сам може все зробити для себе, і, відповідно, виняткова самостійність у прийнятті та реалізації рішень, а також як і повна готовність нести за них всю необхідну відповідальність. Саме з цією рисою американського характеру пов'язане вкрай скептичне ставлення їх до допомоги держави та й взагалі до ролі влади в житті індивіда. Влада повинна забезпечити законність і встановити правила гри, після чого їй слід відійти й надавати можливість людині самій творити своє сьогодення та майбутнє.
Ставлення до інших людей і комунікативні риси характеризуються загальною дружелюбністю, відвертістю й щирістю, готовністю до співробітництва і пошуку розумних компромісів, прагненням до отримання всієї потрібної інформації та готовністю обмінюватись нею з партнерами. Американці дуже болісно реагують на нечесну гру, нещирість партнера, приховування інформації й просто банальний обман. І тут виникає свого роду суперечність: строго орієнтуючись на закони та юридичні норми, американці в той же час цінують неформальні відносини й роботу на підставі довіри (без підписання з кожного приводу паперів, печаток, протоколів і т.ін.). Відповідно, вони гостріше реагують на ситуації, коли партнер нечесно вчиняє з ними, користуючись відсутністю офіційного паперу.
Жорсткий розподіл ділового й особистого в американській діловій практиці загалом і в поведінці зокрема.
В американців досить часто цілком зарозумілий патріотизм і гордість за успіхи і становище США у світі переходять у певні прояви етноцентризму.
Відносно японського національного стереотипу,то мушу сказати, що - це надзвичайно продуктивне поєднання справді безмірної працьовитості (працелюбності) та терпіння японців з таким же безмежним внутрішнім прагненням до краси й досконалості.
Японці - безумовні традиціоналісти, але традиціоналісти оригінальні. Дбайливо зберігаючи все краще у своїй культурі, вони неохоче сприймають і, разом з тим, досить уміло адаптують кращі досягнення інших країн і націй.
Дисциплінованість і відданість, почуття відповідальності перед колективом (групою), визнання безумовного авторитету колективу, готовність приносити в жертву йому свої особисті потреби та інтереси.
Життєві риси нації" ввічливість і делікатність, акуратність і порядність (що високо цінується в партнерах), східна відданість володінню собою та абсолютному контролю над особистою поведінкою й емоціями.
Японці - цілеспрямовані люди, які прагнуть удосконалювати себе до безкінечності. Вони готові завзято працювати заради своєї мети.
Японський менеджмент вивчають і наслідують не лише в країнах Азії, а й Америки та Європи. Причиною цього є швидка відбудова й динамічний розвиток економіки Японії після другої світової війни, вихід країни на передові економічні позиції в світі. Динамічний розвиток японської економіки завдячує застосуванню специфічної системи менеджменту. Особливості системи управління виробництвом у Японії зумовлені специфікою її природних умов та економічної системи, історичними, поведін-ковими та культурними традиціями.
Організація управління в японських фірмах суттєво відрізняється від американської та європейської моделей. Відмінності стосуються організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.
Управління виробництвом, діяльністю японських фірм 'рун-тується, як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіо-нальній організації. Однак у японських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чого виробничі відділення менш самостійні при вирішенні виробничих питань, Але централізо-ваність поєднується з особливим стилем управління, суттєвими елементами якого є погодженість і координація дій усіх ієрархічних ланок, розроблення і прийняття рішень після їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою. Внаслідок цього сформувався специфічний японський симбіоз ініціативи виконавців і твердої лінії вищого керівництва фірми, який ґрунтується на груповому прийнятті рішень і передбачає:
Участь менеджерів середнього рівня в розробленні рішень шляхом погодження та обговорення проектів з керівниками і персоналом відповідних відділень.
Дотримання принципу одностайності в прийнятті рішень.
Відсутність чітких посадових інструкцій, які б визначили обов'язки працівників, оскільки зміст їх діяльності може змінюватися й вони зобов'язані вміти виконувати будь-яку роботу в межах своєї компетенції.
Основним
у системі стратегічного
Річний план — це конкретизація дій фірми та її підрозділів на кожен рік у межах трирічного планового горизонту.
У сучасному японському менеджменті простежується загальносвітова тенденція посилення ролі людського чинника як запорука ефективності виробництва та управління. Водночас відчутною є й національна специфіка кадрової політики: довічне наймання працівників, підвищення заробітної плати за вислугою років, участь працівників у профспілках, які діють у межах фірми. Домінуючою особливістю японського управління кадрами є система довічного наймання, яка охоплює приблизно 35% робочої сили країни, в основному працівників великих компаній. Сутність її полягає в тому, що фірма наймає працівників один раз на рік, навесні, коли молодь закінчує середні та вищі навчальні заклади. Як правило, молоді спеціалісти проходять стажування терміном до 6 місяців у різних підрозділах компанії під керівництвом менеджерів середнього та вищого рівнів управління. Наставник повинен пробудити в них інтерес до духовних цінностей, які спрямовані проти егоїзму та егоцентризму, вимагають жертвувати своїми особистими інтересами, якщо вони суперечать груповим цілям. З урахуванням цих принципів у 1933 році був розроблений духовний кодекс компанії, який передбачав:
— Служіння народу.
— Справедливість і чесність.
— Погодженість і співробітництво.
— Боротьбу за прогрес.
— Ввічливість і скромність.
— Узгодженість із законами природи.
— Вдячність.
Ці принципи визначаються японським менеджментом і сьогодні. Досить складною є система мотивації трудової активності працівників японських фірм, у якій відображається національний характер японців. Основою мотивації праці є гармонізація праці та капіталу. Японія першою у світі почала розвивати так званий менеджмент "з людським обличчям". У бідній на природні ресурси країні традиційно застосовується принцип: "Наше багатство -людські ресурси", відповідно до якого створюються умови для найбільш ефективного його використання. На японських підприємствах стимулювання праці поділяють на матеріальне та нематеріальне. В матеріальному стимулюванні виділяють такі моменти:
1. Головне
місце належить заробітній
Японські
підприємства залежно від їх розмірів
і можливостей пропонують працівникам
різноманітні пільги: надбавки на утримання сім'ї, оплату проїзду
до місця роботи, медичне страхування,
соціальне страхування, виплати на соціальні
потреби, на
дання путівок на відпочинок, оплату стоянки
автомашин працівників, забезпечення
харчуванням працівників, видачу премій
та цінних подарунків тощо.
Виплати допомог при звільненні в сумі 70-80 місячних зарплат.
Надання натуральних виплат (безкоштовне забезпечення товарами).
На підприємствах Японії застосовується розгалужена система нематеріального(морального) стимулювання працівників, яка передбачає:
Просування за службовою ієрархією залежно від стажу роботи, освіти й віку, що стимулює працівника постійно підвищувати свою кваліфікацію, згладжує конфлікти всередині колективів, забезпечує стабільність тощо.
Принцип пожиттєвого наймання, який гарантує стабільність становища працівника у фірмі, відсутність побоювання втратити роботу, забезпечує можливість розвитку особистості.
- Акклиматизация
- Акклиматизация в спортивной практике
- Акклиматизация в условиях холодного и жаркого климата. Гигиеническое обеспечение
- Акклиматизация в экстремально жарких климатах
- Аккола, Кэндис
- Аккомодация
- Аккомодация. Бинокулярное зрение
- Акваэробика при береенности
- Акжүніс бейнесі
- Аким города Астана
- Акимшилик ис жургизу
- Акио Морита
- Акио Морита
- Акио Морита. История успеха
