Активні та пасивні операції комерційних банків та їх види

 

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний університет  водного господарства та природокористування

Кафедра фінансів і економіки  природокористування

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

« Активні та пасивні операції комерційних банків та їх види»

 

 

 

                                                               Виконала

Студентака ФЕіП

Групи ОіА-31

Жукова В.М

                                                                                                              Перевірила

Свердлюк І.В

Рівне-2013

 

 

 

 

Зміст

стор.

Вступ

1. Суть комерційних банків та їх види……………………………………………4
2. Пасивні операції комерційних банків. Їх загальна характеристика…………9
3. Економічна сутність активних операцій……………………………………..14

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для своїх завдань банк має продукувати ряд дій, які  називаються банківськими операціями. Вони відіграють першорядну роль не лише у функціонуванні самого банку, а й у розвитку промисловості й сільського господарства, інших галузей економіки. Останніми роками кількість і різноманітність послуг, які надаються комерційними банками та його філіями зросли. Останні банківські нововведення й насправді містять впровадження кредитних карток, бухгалтерські послуги діловим фірмам, факторингові операції. Відповідно усі банківські операції може бути активними і пасивними.

Під активними банківськими операціями розуміються операції, створені задля надання коштів банками  і небанківськими кредитно-фінансовими  організаціями.

Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої

грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Активні і пасивні операції подібні двом протилежним сторонам діалектичного єдності. Без пасивних операцій неможливі активні операції, а без активних операцій стають безглуздими  пасивні.

Об'єкт дослідження: банківська діяльність комерційних банків України.

Предмет дослідження: активні і пасивні операції комерційних банків.

Метою даної роботи є розкрити сутність активних і пасивних операцій комерційних банків.

Завданнями роботи є:

• розглянути суть та  види комерційних банків;
• охарактеризувати активні та пасивні банківські операції, які відіграють першорядну роль розвитку економіки держави.

 

 

 

Суть комерційних  банків та їх види

Законом України "Про банки  і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської  діяльності та громадян за рахунок  залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших  кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій[2].

 До базових банківських  операцій належать 16 операцій, які  й визначають банк як фінансову  установу (ст. 3 Закону України "Про  банки і банківську діяльність").

 Залежно від економічного  змісту всі види діяльності  комерційних банків прийнято  поділяти на три групи (див.  рис. 1):

 · пасивні операції;

 · активні операції;

 · послуги.

Рис.1. Види діяльності комерційних  банків залежно від економічного змісту

 

 За рахунок пасивних  операцій формуються ресурси  комерційного банку, які необхідні  йому понад власний капітал  для забезпечення нормальної  діяльності, підтримання ліквідності  на належному рівні та отримання  запланованого доходу. Акумульовані  в результаті пасивних операцій  грошові кошти складають переважну  частину ресурсів банку, що  визначає важливу роль цих  операцій в його діяльності. Пасивні  операції включають: залучення  коштів юридичних осіб та вкладів  населення; отримання кредитів  від комерційних банків та  центрального банку; випуск банківських  облігацій, векселів та інших  зобов'язань. Результати пасивних  операцій відображаються в пасиві  балансу банку.

 Активні операції - це  розміщення банком власних та  залучених коштів з метою отримання  прибутку. До активних операцій  належать: надання кредитів юридичним  та фізичним особам, вкладення  в цінні папери, формування касових  залишків та резервів, формування  інших активів (придбання приміщень,  обладнання тощо). Результати активних  операцій відображаються в активі  балансу банку. Активні операції  тісно пов'язані з пасивними  операціями. Комерційний банк, розміщуючи  грошові кошти в активи, постійно  стежить, щоб частина коштів  знаходилась у вигляді обов'язкових  та вільних резервів і терміни  вкладень в активи відповідали  термінам залучення коштів в  пасиви. Крім того, кредитні операції  банків призводять до появи  додаткових коштів в пасивах.  Все це вимагає від банку  управління активами та пасивами  в їх взаємозв'язку як єдиним  комплексом банківської діяльності[12].

 Крім операцій, пов'язаних  з формуванням банківських пасивів  та активів, комерційні банки  займаються і іншими видами  діяльності, які дістали назву  банківських послуг. До банківських  послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі,  консультаційні та інші. Істотною  ознакою банківських послуг є  те, що для їх надання банку  не потрібні додаткові ресурси.  Свою діяльність щодо надання  послуг банк здійснює як правило  у процесі проведення пасивних  і активних операцій. Доходи від  послуг банки отримають не  у вигляді відсотків, а у  формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності[6].

Комерційні банки є  суб'єктами підприємницької діяльності та функціонують згідно з такими принципами:

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє  право на отримання державних  субсидій, безпосередньою метою  діяльності є отримання прибутку  при розумному ризику. Основним  джерелом прибутку є банківський  процент. Першоосновою процента  є додатковий продукт, створений  у виробництві, а на поверхні  явищ прибуток банків виступає  переважно як різниця між сумою  процентів, отриманих за надані  банком кредити і виплачених  по внесках клієнтів.

2. Автономія: банки отримали  право самостійно здійснювати  ціноутворення банківських продуктів  у межах діючих обмежень, тобто  самостійно встановлюють відсоткові  ставки за депозитами та кредитами,  розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки  самостійно визначають стратегію  і тактику свого розвитку, своєї  діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать  до категорії підприємств - фінансових  посередників і працюють за  принципом: "Подешевше купити - подорожче  продати". Виходячи з цього  банк з повним правом можна  назвати спекулятивним підприємством.  Певна річ, спекуляція зі сторони  банку має свої межі. Будь-хто  має право торгувати, але для  цього спекуляція повинна носити "цивілізований" характер. Для  приборкання її аморальних якостей  вона повинна спиратись на  законодавство, не суперечити  йому, для здійснення комерції  кожен банк повинен мати рівні  інформаційні можливості про  кон'юнктуру ринку. В таких  умовах спекуляція втрачає свій  кримінальний відтінок і стає  нормою підприємництва. Від того  наскільки успішно "спекулює" банк, залежить його дохідність  та ефективність діяльності.

5. Всі гроші, всі ресурси  банку повинні максимально працювати.  З позиції комерції не повинно  бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась  частина коштів знаходиться в  резервах, обертається повільно, або  не обертається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.

6. Банківська комерція  повинна діяти за принципом  - все для клієнта. Це означає,  що банк несе повну відповідальність  за клієнта, забезпечує його  прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується  з принципом дохідності самого  банку. Разом з тим ніякого  протиріччя між цими принципами  не існує. На практиці все  повинно бути на взаємовигідній  основі: перш за все прибуток  клієнта, а потім прибуток банка.  Вірно і те, що прибуток клієнта  - це не єдина мета, а основа  для одержання прибутку банка.  Забезпечуючи прибуток клієнту,  банк реалізовує і свій власний інтерес[8].

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних  банків:

 а) принцип сегментування,  коли банківська діяльність обмежена  певним видом операцій чи сектором  грошового ринку;

 б) принцип універсальності,  коли будь-які обмеження щодо  діяльності банків на грошовому  ринку знімаються.

 У ринковій економіці  функціонують різні види банків, які класифікуються за певними  ознаками:

1. За формою власності:

 · державні;

 · приватні;

 · кооперативні.

 В Україні функціонують  два державні банки: експортно-імпортний  та ощадний. Решта банків є  приватними і мають статус  акціонерних товариств і товариств  з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

 · роздрібні (акумулюють  кошти численних клієнтів, невеликі  за обсягом. При цьому потрібна  розвинута інфраструктура);

 · оптові. Обслуговують  незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають  на фінансовому ринку. 

3. За територіальним охопленням:

 · міжнародні;

 · регіональні;

 ·банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних  операцій:

 · спеціалізовані;

 · універсальні.

 Спеціалізовані банки  обмежують свою діяльність невеликим  колом операцій або функціонують  у вузькому секторі ринку, або  обслуговують окремі галузі економіки  (ощадні, іпотечні, банки споживчого  кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або  палати). Універсальні банки виконують  широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового  ринку та галузей економіки.  В Україні більшість банків  універсальні, їм заборонено здійснювати  діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і  страхування.

 Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну  спеціалізації банків.

5. За порядком формування  статутного фонду комерційні  банки поділяються на акціонерні  товариства відкритого і закритого  типу та пайові банки. Характерні  ознаки цих господарських товариств  регламентуються Законом України  "Про господарські товариства" від 16.12.1993р.

6. За наявністю мережі  філій або безфілійні. 

Пасивні операції комерційних банків.

Їх загальна характеристика

Операції, завдяки яким банки  формують свої ресурси, називаються пасивними [13]. Суть пасивних операцій заключається в залученні різних видів вкладів в рамках депозиту та ощадних операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних видів цінних паперів, а також проведення інших операцій в результаті яких збільшуються грошові засоби в пасиві балансу комерційного банку. Історично пасивні операції відігравали первинну роль по відношенню до активів, так як для здійснення активних операцій необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти для формування ресурсів. Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних та інших операцій. Акумулюючи грошові доходи та збереження юридичних та фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, тобто капітал, що надається в позику власникам на умовах поверненості за плату у вигляді проценту.

Існує дуже велика кількість  різних класифікацій ресурсів комерційних  банків, побудованих на основі відповідних  критеріїв, однак всі вони мають  деякі умовності. Найбільш поширеною  класифікацією ресурсів комерційного банку є класифікація відповідно до джерел формування. Згідно цього  критерію кошти комерційного банку  поділяються на власні, запозичені та залучені, а пасивні операції - на операції по формуванню власного капіталу банку, депозитні операції, операції по залученню коштів комерційним  банком [13].

Власні ресурси комерційного банку, маючи чітко виражену правову  основу і функціональну визначеність, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і є  фінансовою базою розвитку діяльності банку. Він дозволяє здійснювати  компенсаційні виплати вкладникам та кредиторам у випадку виникнення збитків і банкрутства банків; підтримувати об'єм і види операцій у відповідності із завданнями банку.

До складу власних ресурсів комерційного банку входять - статутний  фонд, резервний фонд, фонди економічного стимулювання, інші спеціальні фонди, а також нерозподілений прибуток на протязі року [9].

Основним елементом власного капіталу банку є статутний фонд. Формування статутного фонду відбувається за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску і розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство). Розмір статутного фонду, порядок його формування і зміни визначається Статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежується, але для забезпечення стійкості банків Національним банком України встановлюється мінімальний його розмір. Мінімальний розмір статутного фонду, який встановлений Національним банком для заново створених вітчизняних комерційних банків, повинен становити суму, що еквівалентна 3 млн. екю по курсу НБУ (на 1.09.1999 р.). До цього розміру повинні бути доведені статутні фонди діючих комерційних банків. Статутний фонд комерційних банків за участю іноземного капіталу частково може бути створений у валюті. В цьому випадку мінімальний його розмір повинен бути не менший суми, еквівалентній 10 млн. екю, причому перший внесок в іноземній валюті повинен складати 1 млн. екю.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації  банку. Якщо банк створюється як акціонерне товариство, то його статутний фонд утворюється за рахунок коштів акціонерів, що поступили від реалізації акцій. Його величина дорівнює сумі випущених  простих та привілейованих акцій. Збільшення акціонерного капіталу банку можливе  за рахунок додаткових випусків акцій  або за рахунок банківського прибутку, спрямованого на поновлення власних  коштів банку. Якщо банк створюється  як товариство з обмеженою відповідальністю, то його статутний фонд створюється  за рахунок пайових внесків учасників. Проте незалежно від організаційно-правової форми банку його статутний фонд повністю формується за рахунок внесків  учасників (юридичних та фізичних осіб) і слугує забезпеченням їх зобов'язань. Роль статутного капіталу визначається його значенням як головного джерела коштів для забезпечення витрат на початкових етапах діяльності банку в процесі його заснування, а також як гарантії платежів банку за своїми зобов'язаннями.

Резервний капітал формується в процесі виробничої діяльності банку і складається із двох елементів: статутного (страхового) резерву та резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних  банків. Статутні (страхові) резерви  банку – це частина його капіталу, яка сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні  банківської установи, і розмір таких  відрахувань встановлюється вищим  органом управління банком, але він  не повинен бути меншим, ніж законодавчо  встановлений. В Україна законодавчо  встановлена мінімальна величина цього  резерву – 25 % статутного фонду із щорічним відрахуваннями – в розмірі 5% суми чистого прибутку. Метою створення  резервного капіталу є покриття загальних  ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви. Він також може бути використаний для виплати дивідендів і процентів за браком поточного  банківського прибутку. Як правило, резервний  фонд використовується для покриття тільки непередбачених витрат. Наявність  засобів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує  ймовірність його банкрутства [13,c.313].

Одним із елементів додаткового  банківського капіталу є невикористанні резерви страхування банківських  ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів – зниження негативних наслідків в зв'язку з  неповерненням позик, виникненням  збитків від операцій з валютою, а також фактичне зниження ринкової вартості цінних паперів, придбаних  банком.

Сучасна структура ресурсної  бази комерційних банків, як правило, характеризується незначною часткою  власного капіталу. Власний капітал  здебільшого не буває більшим 10% обсягу ресурсів комерційного банку, що пояснюється специфікою їхньої діяльності та посередницькою роллю на фінансових ринках. Величина власного капіталу визначається кожним комерційним банком самостійно і залежить від ряду факторів:

- рівень мінімальних вимог Національного банку України до статутного фонду. Більш високі вимоги збільшують потребу в власному капіталі;

- специфіка клієнтури. При великій кількості мілких клієнтів власних засобів потрібно менше, ніж при наявності крупних вкладників;

- характер активних операцій. Більш ризикові операції вимагають бі-льшого розміру власного капіталу.

Більша частина ресурсної  бази комерційного банку формується не за рахунок власного капіталу, а  за рахунок залучених коштів, головну  частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють  грошові засоби в готівковій чи безготівковій  формі, в національній чи іноземній  валюті, передані в банк їх власником  чи третьою особою по дорученню і  за рахунок власника для зберігання на ви-значених умовах . Операції, пов'язані  із залученням грошових засобів на вклади, називаються депозитними. Усі  депозити поділяються на такі види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання  розміщуються в банках на різних рахунках, що відкриваються клієнтам. Вони призначені для здійснення поточних розрахунків  і можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти  можуть бути вилучені як готівкою, так  і в безготівковому порядку - переказом  на інший рахунок. Рух коштів на цих  рахунках може оформлятися чеком, дорученням або іншим розрахунковим документом. У розвинутих країнах надходження  або витрачення коштів з депозитів  до запитання здебільшого оформляється чеком, тому ці рахунки ще називають  чековими.

Можливість власника рахунку  будь коли вилучити кошти потребує наявності в обороті банку  значної частки високоліквідних  активів, які не дають доходу (готівка  в касі, залишки на кореспондентському рахунку в Нацбанку та інші ). Тому по депозитах до запитання, як правило  не сплачують процентів. Водночас банки  здебільшого не стягують з клієнтів і плати за користування такими рахунками, так як депозити до запитання є  нестабільними, що не дає змогу банку  використовувати їх для позичкових та інвестиційних операцій. В умовах зростаючої конкуренції по залученню  вкладів комерційні банки намагаються  привабити клієнтів, стимулювати  приріст депозитів до запитання шляхом надання додаткових послуг власникам рахунків, а також підвищення якості їх обслуговування.

Строкові депозити - це грошові  засоби, зараховані на депозитні рахунки  на строго обумовлений строк з  виплатою проценту. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих  числах і залишається незмінною  протягом усього строку зберігання коштів. Строк зберігання таких депозитів  повинен бути не менший одного місяця. Вилучення строкових вкладів  проводиться в готівкових коштах або шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок.

Строкові депозити є джерелом отримання доходів їх власниками. Вони оформляються договором між  вкладником та банком. Банки самостійно розробляють форму депозитного  договору. В договорі зазначається сума вкладу, строк, на який вноситься  вклад до банку, розмір депозитного  проценту, зобов'язання і права вкладника  та банку, відповідальність сторін за невиконання умов депозитного договору, порядок вирішення спорів.

Розрізняють власне строкові депозити і депозити з попереднім повідомленням про вилучення. Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження  банку на певний строк, по закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну  зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення  допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний (обумовлений  договором) строк після надання  відповідної заяви. Залежно від  цього строку коливається і процентна  ставка на депозити.

Однією із форм строкових  депозитів є депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про  депонування коштів і право вкладника  на отримання депозиту й належних процентів. Сертифікати бувають  депозитні і ощадні. Депозитні  сертифікати видаються юридичним  особам, ощадні - фізичним особам.

Комерційні банки можуть залучати ресурси за допомогою випуску  власних боргових зобов'язань. Вони є переважно короткостроковими  і можуть бути випущенні банком у  формі векселів, облігацій, акцептів, комерційних паперів, що розміщуються на фондовому ринку[10].

 

Економічна сутність активних операцій

Активні операції комерційних  банків представляють собою діяльність, пов'язану з розміщенням власних  і залученням банківських ресурсів з метою отримання прибутку.

 Активи комерційного  банку поділяються на такі  основні види:

1) банківські кредити;

2) банківські інвестиції;

3) касова готівка та  прирівняні до неї засоби;

4) осоновні засоби та  інші активи.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам  усіх форм власності різних галузей  господарства, населенню, центральним  і місцевим органам державної  влади, кредитно-фінансовим установам. З усіх типів кредитів за категоріями  позичальників найбільша питома вага припадає на позики торгово-промисловим  підприємствам. Водночас у розвинутих країнах в останні десятиліття  спостерігається тенденція до збільшення споживчих позик фізичним особам. У США, наприклад, 2/3 усіх продаж на сьогодні здійснюється за участю кредитів.

 Призначенням кредитних  операцій банку є задоволення  різноманітних потреб його клієнтів  у грошових ресурсах, що визначає  цілі позик. Такими цілями можуть  бути: формування і збільшення  основного і оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного  характеру (наприклад, біржових  угод); витрати на споживчі потреби  (придбання товарів тривалого  користвання або житла). Іноді  кредит видається для загального  фінансування діяльності позичальника  без указання конкретних цілей.  У цьому випадку банком приймається  рішення про надання позики, виходячи  із наявних у нього даних  про клієнта та рівня довіри  до нього.

 Важливою умовою надання  банком кредиту є наявність  певного забезпечення, що передбачає  гарантування повернення позики  існуванням певних матеріальних  цінностей або документів, що  виражають права на одержання  грошових коштів. Традиційно банківські  кредити поділяються на бланкові  та забезпечені. Бланкові редити  видаються банком без конкретного  забезпечення і грунтуються на  його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати усі прийняті на себе платіжні зобов'язання. Забезпечені позики видаються під заставу майна ? найчастіше того, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, запаси товарно-матеріальних цінностей). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товаророзпорядчі документи); документи, що засвідчують переуступку на користь банку вимог і рахунків позичальника до третіх осіб; гарантії і поручительства інших осіб повернути кредит у випадку неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії[4].

 Нарівні з оцінкою  якісних параметрів активів, що  пропонуються у забезпечення  кредиту, необхідною умовою видачі  позики є аналіз банком кредитоспроможності  клієнта. Кредитоспроможність означає  здатність позичальника своєчасно  і в повному обсязі погасити  заборгованість по виданих кредитах  і нарахованих за ними процентах.  При оцінці кредитоспроможності  фірм і компаній банками беруться  до уваги такі фактори, як  розмір власних коштів та їх  співвідношення з позиченими, ліквідність  активів, характер обороту коштів (циклічність), співвідношення коротко-  і довгострокових джерел позичених  коштів, ступінь покриття джерел  позичених коштів ліквідними  активами, прибутковість діяльності та інші показники. Кредитоспроможність приватних осіб визначається виходячи як із загальної вартості майна позичальника, так і з величини його постійних доходів (з урахуванням зобов'язань, прийнятих на себе іншими платоспроможними особами).

 У випадку позитивного  вирішення питання про кредитування  клієнта між ним і банком  укладається кредитний договір,  в якому фіксуються всі основні  умови надання позики (цілі, строки, суми, процентні ставки, взаємні  права і обов'язки сторін).

 Комерційні банки виходячи  із пріоритетів власної крединої  політики та потреб позичальників  можуть застосовувати різні методи  кредитування, які визначають порядок видачі і погашення позик. Усі методи банківського кредитування поділяються на дві основні групи.

 До першої групи  належать методи, при яких питання  про видачу позики вирішуються  кожен раз в індивідуальному  порядку на основі заяви клієнта.  Така заява подається для отримання  кожної окремої позики. Банк відкриває  клієнту позичковий рахунок, у  дебет якого зараховується сума  кредиту, що відповідно збільшує  кредитове сальдо поточного рахунку  позичальника. Ці позики можуть  використовуватись клієнтом у  звичайному порядку ? шляхом виписки  чеків та інших платіжних інструментів  на банк або отриманням готівки.  Погашатись кредити можуть або  одночасно разовим платежом у  повній сумі по закінченні  строку користування позикою,  або поступово періодичними внесками  позичальника ? щомісяця, щокварталу, раз  на півроку або щорічно.

 Друга група методів  банківського кредитування передбачає  надання позик в межах заздалегідь  встановленого банком для позичальника  ліміту, який використовується в  міру виникнення потреби. У  банківській практиці промислово  розвинутих країн найбільш поширеними  серед цих методів є кредитна  лінія, контокорент, овердрафт,  револьверний кредит і кредитні  картки.