Акціонерна організаційно-правова форма організації

         РОДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ З АКЦІОНЕРНОЮ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЮ ФОРМОЮ ВЛАСНОСТІ

1. Акціонерна організаційно-правова форма підприємств

 
          Історично першим типом організації бізнесу було індивідуальне підприємництво, коли бізнесова діяльність велася окремою людиною чи сім’єю. І нині воно є головною формою існування дрібного бізнесу.

Об’єднання капіталів передбачає, що учасники вкладають у підприємство власні кошти і ризикують тільки ними (на відміну від індивідуальних підприємств, повних партнерів та командитів, які несуть повну чи солідарну відповідальність). Ведення бізнесу у великих розмірах, що можливо тільки у рамках публічної, тобто відкритої для всіх, корпорації, зумовило обмежену (вкладеними капіталами) відповідальність учасників корпорації. За браком такого обмеження ніхто з індивідуальних інвесторів не погодився б ризикувати.

Отже, обмежена відповідальність співвласників  корпорацій — це плата за величезні  фінансові, а відтак і бізнесові  можливості публічних корпорацій. Щодо інтересів кредиторів, то вони забезпечуються законодавчими обмеженнями на створення і діяльність корпорацій і державним наглядом за дотриманням ними встановлених вимог.

Сутність і переваги відкритих  акціонерних товариств.

Публічна корпорація (в українській  термінології — відкрите акціонерне товариство) — це організаційно-правова  форма підприємства, капітал якого утворюється об’єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск та публічне розміщення акцій.

Акція — це цінний папір, що є титулом власності на частку капіталу акціонерного товариства, і вільно обертається на фондовому ринку. Акція є неподільною.

Майно акціонерного товариства відокремлено від майна учасників, останні  відповідають за зобов’язаннями товариства тільки власними акціями.

Акціонерні товариства є найпоширенішею формою ведення великого бізнесу. Це зумовлено перевагами акціонерної форми організації.

По-перше, простим і зрозумілим є питання про власність —  акціонерне товариство виступає як різновид підприємств з колективною формою власності — держателем акцій може бути держава, інші підприємства, окремі громадяни.

По-друге, в акціонерних товариствах  можливе ефективне узгодження інтересів  менеджменту та акціонерів. Менеджер, маючи власний невеликий капітал, в межах акціонерного товариства може керувати колосальними коштами  акціонерів, таким чином задовольняючи  природне для себе тяжіння до збільшення об’єкта управління. З іншого боку, власники акцій отримують прибутки на свою власність, ризикуючи лише акціями, котрі вони завжди можуть обернути в готівку.

По-третє, хоч акціонери є власниками товариства, вони відіграють незначну роль в оперативному і тактичному управлінні корпорацією. Вони обирають, використовуючи своє право голосу, правління, яке управляє акціонерним товариством. Якщо рівень управління акціонерів не задовольняє, то вони можуть легко змінити менеджерів.

По-четверте, важливою перевагою акціонерних  товариств є безперервність існування. Інші господарські товариства можуть припинити діяльність у зв’язку  зі смертю чи виходом з товариства одного з партнерів. Ці обставини не впливають, однак, на існування акціонерних товариств. Акціонерне товариство існує незалежно від зміни складу акціонерів.

По-п’яте, учасники відкритого акціонерного товариства можуть легко продавати акції один одному та третім особам. Ця ліквідність — ще одна приваблива риса акціонерних товариств. І водночас, хоч акції переходять з рук у руки, активи залишаються власністю самої корпорації як юридичної особи.

По-шосте, випуск акцій з різноманітними характеристиками забезпечує акціонерному товариству незрівнянно більшу фінансову могутність, ніж просте об’єднання капіталів партнерствами чи закритими корпораціями, не кажучи вже про індивідуальне підприємництво.

По-сьоме, організаційно-правова форма  акціонерного товариства не обмежує  можливостей використання корпорацією  різноманітних організаційних форм виробництва й управління, які формуються, передусім, виходячи із завдань та цілей підприємства.

По-восьме, в акціонерних товариствах  нема проблем з розподілом доходів  — прибуток поділяється між державою (податок), акціонерами (дивіденд), підприємством (рефінансування).

Особливості українських акціонерних товариств.

Основна маса акціонерних товариств  в Україні створюється під час приватизації, тобто процес акціонування відбувається іншим шляхом, ніж класичний — здійснюється не об’єднання, а поділ капіталів. Відтак акціонерні товариства, які створюються в процесі приватизації, позбавлені практично всіх переваг «класичних» відкритих корпорацій.

По-перше, акціонерні товариства, що створюються  під час приватизації, не можуть виконати місію корпорування — об’єднати капітали, оскільки «живі» гроші, отримані за первинного розміщення акцій, одержує держава.

По-друге, акції штучно створюваних  акціонерних товариств здебільшого  є абсолютно неліквідними, що перешкоджає  як «переливанню» капіталів, так  і впливу акціонерів на менеджмент, а отже, і на виробництво.

По-третє, природне прагнення акціонерів до отримання високих дивідендів нині не може бути реалізоване і не стільки через загальний спад виробництва, скільки через небажання керівників платити невідомо за що, адже приватизаційні папери мають тільки умовну, а не реальну вартість.

По суті, акціонерні товариства, що створюються в процесі приватизації, є лише предтечами майбутніх корпорацій.

2. Акції та їх види

 
         Як уже зазначалося, акції — це титули власності, тобто вони засвідчують власність на частку активів акціонерного товариства. Будь-який власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Але, оскільки здійснення прав власності окремим учасником товариства зачіпає інтереси інших учасників та самої корпорації як юридичної особи, остільки ці права обмежуються. Вони обмежуються як сутнісними вадами акцій (наприклад, акція — це категорія вартості, котра не прив’язана до конкретної споживної вартості активів товариства, тому ліквідувати актив у натуральному вигляді власник акції не може), так і законодавчими нормами та установчими документами корпорацій.

Основні права власників акцій:

- право  голосу; 
- право на участь у прибутках; 
- першочергове право на купівлю нових акцій; 
- право на активи за ліквідації корпорації; 
- право на інспекцію.

Цілі випуску і класифікація акцій.

Випускаючи акції, корпорації мають  такі цілі:

- забезпечити  новому підприємству стартовий капітал, необхідний для початку діяльності; 
- залучити додаткові грошові ресурси під час функціонування підприємства; 
- обміняти старі акції при злитті з іншою корпорацією.

Акції класифікуються за такими критеріями:

- місце  розміщення - акції, що обертаються на національному ринку, та міжнародні акції; 
- форма розпорядження - акції на пред’явника та іменні; 
- права власника - акції прості та привілейовані.

На міжнародному ринку цінних паперів  обертаються акції транснаціональних  компаній двох видів — євроакції  та американські депозитні свідоцтва. Євроакції котируються на міжнародних фондових біржах Європи (Лондонській, Франкфуртській, Паризькій, Люксембурзькій). Обіг їх порівняно незначний: серед основних цінних паперів світового ринку їх частка становила 1 % у 1985 р., 4,6 % у 1987 р., 2,1 % у 1990 р. [22, с.74]. Це пояснюється відсутністю єдиного міжнародного вторинного ринку цінних паперів.

Кроком до інтернаціоналізації  акцій є американські депозитні  свідоцтва, що репрезентують євроакції, розміщені у депозитаріях США і обмінені на депозитні свідоцтва, які обертаються на американському фондовому ринку. Таким чином європейські компанії отримують доступ на ринок цінних паперів США.

У СНД першими на міжнародний ринок вийшли російські корпорації.

У іменній акції зазначається ім’я власника — тільки він є акціонером і користується відповідними правами. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів корпорації. Акції на пред’явника вільно обертаються без спеціальної реєстрації.

Прості акції:

- не гарантують власникам дивідендів  — останні виплачуються, виходячи  з розміру прибутку, що залишається  після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а також дивідендів по привілейованих акціях; 
- дають право голосу.

Привілейовані акції:

- гарантують  власникам фіксований дивіденд  незалежно від результатів діяльності  корпорації; 
- дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками простих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства за його ліквідації; 
- не дають власнику права голосу.

Прості акції більш поширені, ніж привілейовані, оскільки:

- по-перше,  існують законодавчі обмеження  щодо випуску привілейованих  акцій з метою уникнення порушень  у балансі інтересів акціонерів і менеджерів товариства; 
- по-друге, прості акції більш дохідні, ніж привілейовані, оскільки є більш ризиковими.

Види привілейованих акцій.

У ряді країн (США, Канада, Великобританія та у деяких інших) привілейовані акції мають такі види:

- Кумулятивні  привілейовані акції. 
- Невиплачені дивіденди на них накопичуються і сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції. 
- Некумулятивні привілейовані акції.

Власники втрачають дивіденди  за той період, коли не було оголошено  про їх виплату.

Акціонерне товариство залишає  за собою право викупити акції  з надбавкою до номінальної вартості. Для цього в корпорації створюється  викупний фонд; але якщо його розмір виявляється недостатнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається.

Ретрективні привілейовані акції.

Деякі акціонерні товариства випускають привілейовані акції різних класів з різними правами, стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цієї самої корпорації вищого класу.

Західні професіонали поділяють акції на певні категорії.

Акції «з блакитними корінцями» (blue chip stocks). Ці акції, що випускаються найбільш потужними та солідними компаніями (у США, наприклад, це General Electric Co., Walt Disney Co., General Motors, McDonald’s Corp. тощо), які є лідерами у своїх галузях, а головне — усю свою історію стабільно сплачували дивіденди акціонерам. Вкладання заощаджень у придбання цих акцій «з блакитними корінцями» малоризикове. Першокласні акції популярні серед більшості інвесторів, у результаті чого їхні курси часто високі, особливо коли ринок нестабільний та інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

Дохідні акції (income stocks). Це акції корпорацій водо-, газо-, електропостачання, телефонних корпорацій, а також інших комунальних компаній, дивіденди за якими перевищують середній рівень. Це пояснюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно та мають добре прогнозовані джерела доходів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість з часом буде тільки зростати.

Акції зростання (growth stocks). Це акції корпорацій, доходи та прибуток яких вищі середнього рівня, однак дивідендні виплати зазвичай не перевищують 35 %. Пояснюється така дивідендна політика прагненням корпорації в першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширення масштабів виробництва й можливості збуту. Тому, незважаючи на низькі поточні дивіденди, багато інвесторів віддає перевагу саме цим акціям, сподіваючись, що в майбутньому вони приноситимуть великі прибутки та що їхня ринкова вартість значно зросте.

Циклічні  акції (cyclical stocks). Їхня ціна зростає та знижується синхронно зі спадами й підйомами в економіці, тобто згідно з ритмом ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки — автомобілебудування, важкої (особливо металургійної), целюлозно-паперової промисловості та ін. Інвестори намагаються купити такі акції, коли йдеться про розширення виробництва, і встигнути продати їх до початку спаду.

Захищені (антициклічні) акції (defensive or countercyclial stocks). Це акції корпорацій, ціна на які відносно стабільна навіть за спаду в економіці в цілому. Такі корпорації не змінюють своєї дивідендної політики відповідно до циклів економічного розвитку й тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

Спекулятивні (дріб’язкові) акції (speculative (penny) stocks). Таку назву мають акції «молодих» корпорацій, які найчастіше продаються «з прилавку», обминаючи біржу, або на спеціальних («спекулятивних») біржах. Вони коштують набагато менше, ніж акції добре відомих корпорацій, однак, купуючи їх, вкладник повинен знати, на що він іде, — маленька ціна — великий ризик.

На ринку цінних паперів України  досі така класифікація використовується мало. У процесі приватизації акціонуються добре відомі загалу населення державні підприємства, які однаково погано працюють. Акції українського фондового  ринку класифікують так: акції приватизованих підприємств, комерційних банків та венчурних фірм.

3. Особливості акцій українських акціонерних товариств

Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» в  Україні можуть випускатися такі види акцій:

• іменні прості;
• іменні привілейовані;
• на пред’явника прості;
• на пред’явника привілейовані.

Акції акціонерних товариств, що створюються  під час приватизації, можуть бути лише іменними простими.

Привілейовані акції не можуть випускатися  на суму понад 10 відсотків статутного фонду.

Обов’язкові реквізити акцій: 

• фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження; 
• найменування цінного паперу — «акція»; 
• порядковий номер акції; 
• дата випуску; 
• вид акції; 
• номінальна вартість; 
• ім’я власника (для іменної акції); 
• розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій; 
• кількість акцій, що випускаються; 
• строк виплати дивідендів; 
• підпис голови правління акціонерного товариства або іншої вповноваженої на те особи; 
• печатка акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний листок на виплату дивідендів. У купоні мають бути такі основні дані: 

• порядковий номер купона на виплату дивідендів; 
• порядковий номер акції, на яку сплачуються дивіденди; 
• найменування акціонерного товариства; 
• рік виплати дивідендів.

На сумарну номінальну власність  акціонерам може видаватися сертифіка.. Згідно з українським законодавством сертифікат не є цінним папером і реквізити його не регламентуються.

Акціонери на установчих зборах вирішують такі питання: 

• приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут (3/4 голосів присутніх); 
• приймають або відхиляють пропозицію про передплату на акції, якщо вона перевищує кількість акцій, на які було оголошено передплату раніше (простою більшістю присутніх); 
• зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк передплатою на акції не вдалося покрити всю суму (простою більшістю голосів присутніх); 
• обирають спостережну раду акціонерного товариства, правління та ревізійну комісію (3/4 голосів присутніх); 
• вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства (простою більшістю голосів присутніх); 
• визначають пільги, що надаються засновникам (3/4 голосів присутніх); 
• затверджують оцінку внесків у натуральній формі (простою більшістю голосів присутніх); 
• інші питання відповідно до статутних документів (простою більшістю голосів присутніх).

Вищим органом управління корпорацією  є загальні збори товариства. На них акціонери:  

• визначають основні напрями діяльності та затверджують плани і звіти про їх виконання (простою більшістю голосів присутніх); 
• вносять зміни до статуту (3/4 голосів присутніх); 
• обирають та відкликають членів правління та ревізійної комісії (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують річні результати діяльності акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, звіти і висновки ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку, визначають порядок покриття збитків (простою більшістю голосів присутніх); 
• приймають рішення щодо створення і ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв (3/4 голосів присутніх), їх реорганізації, затверджують їхні статути та положення (простою більшістю голосів присутніх); 
• виносять рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують правила процедури та інші внутрішні нормативні документи (простою більшістю голосів); 
• вирішують питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним (простою більшістю голосів присутніх); 
• визначають умови оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв (простою більшістю голосів присутніх); 
• затверджують договори, укладені на суму, що перевищує вказану у статуті (простою більшістю голосів); 
• приймають рішення про припинення діяльності товариства (3/4 голосів присутніх), призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу (простою більшістю голосів).

Загальні збори є правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту понад 60 відсотків голосів. Будь-хто з  акціонерів може вносити свої пропозиції до порядку денного загальних  зборів не пізніше ніж за 40 днів до їх скликання. У цей же строк акціонери, що володіють у сукупності понад 10-ма відсотками голосів, мо-жуть вимагати включення питань до порядку денного. і

Акціонери, які володіють у сукупності понад 20-ма відсотками голосів, мають  право вимагати скликання загальних  зборів у будь-який час з будь-якого  приводу. Якщо правління не виконало їх вимогу протягом 20 днів, то вони можуть самостійно скликати загальні збори.

Власники привілейованих акцій  не беруть участі в управлінні товариством, якщо інше не зафіксовано в статуті.

2. Право на участь у прибутках.

Воно реалізується начисленням  дивідендів на акції. Привілейовані  акції дають власнику першочергове право на отримання дивідендів. Вони можуть випускатися з фіксованим у відсотках до номінальної вартості дивідендом. Виплата дивідендів відбувається незалежно від розміру прибутку акціонерного товариства. У випадку недостатнього прибутку дивіденди виплачуються за рахунок резервного (страхового) фонду.

Якщо розмір дивідендів на прості акції перевищує розмір дивідендів на привілейовані акції, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Дивіденди виплачуються за підсумками року.

3. Першочергове право на купівлю нових акцій.

Воно дає можливість закупити акції  нової емісії до моменту появи акцій у відкритому продажу. Мета такого права — захистити держателів значних пакетів акцій від втрати свого впливу на діяльність товариства.

4. Право на активи за ліквідації товариства.

Це право дає можливість акціонерам отримати частку майна підприємства за його ліквідації, але тільки після:

— покриття витрат, зв’язаних із провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії; 
— задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів; 
— виконання зобов’язань перед працівниками підприємства; 
— виплат державних і місцевих податків, платежів органам державного страхування та соціального забезпечення; 
— задоволення не забезпечених заставою вимог кредиторів [3].

Власники привілейованих акцій  мають переважне (порівняно із власниками простих акцій) право на активи товариства за його ліквідації.

5. Право на інспекцію.

Акціонерам надається можливість ознайомлення з документами, зв’язаними із порядком денним загальних зборів. Крім того, окремі з них можуть увійти до складу спостережної ради, що контролює  дії правління, або ревізійної комісії, яка займається перевіркою фінансово-господарської  діяльності правління.

          РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ КОРПОРАЦІЙ

2.1. Дивідендна політика корпорацій

З позиції акціонерного товариства дивіденд — це частка витрат корпорації, необхідна для обслуговування акціонерного капіталу, що виступає у формі частки прибутку, яка залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів і сплачується акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу. З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, що вкладені у статутний капітал компанії. З погляду фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, який дає змогу оцінити інвестиційну привабливість емітента розрахунком розміру дивіденду на акцію, відношенням суми дивідендів до ринкової вартості акції, оцінити пропорції розподілу прибутку корпорації, вартість простого та привілейованого капіталу та інше.

Дивіденди оголошуються у вигляді  абсолютних значень, оскільки відсотки можуть, у деяких випадках, не показувати вірогідних значень розміру доходів  акціонерів.

Дивіденди можуть виплачуватися готівкою або акціями:

Дивіденди акціями сплачують, як правило, молоді компанії, які спрямовують  весь прибуток на інвестування. Взагалі завжди існує певна суперечність між дивідендами та іншою часткою прибутку, що спрямовується на інвестиції.

Пропозицій щодо послаблення цієї суперечності є чимало.

Концепція М.Міллера — Ф.Модільяні.

Згідно з нею ринкова вартість акцій взагалі не залежить від  дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для  інвестування, а не для виплати  дивідендів, корпорація забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до підвищення ринкової вартості акцій, а отже, доходів акціонерів. Виходячи з цього, немає сенсу вибирати будь-яку дивідендну політику.

"Синиця в руці" (М.Гордон, Е.Брігем,  Дж.Лінтнер).

Цей підхід виходить з того, що, оскільки майбутні доходи ще будуть колись, а  поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж нарощування  капіталу, і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Отже, корпорація мусить виплачувати дивіденди в обсязі, який задовольнив би інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може призвести до того, що вони спробують позбутись акцій, що, в свою чергу, призведе до спадіння курсової вартості останніх.

Тяжіння до великих дивідендів притаманне лише дрібним інвесторам, бо стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів. Наприклад, коли доходи від участі в управлінні товариством перевищують дивіденди чи контроль за діяльністю корпорації дає змогу вирішувати проблеми конкуренції, інвестор згоден утриматись від одержання доходу сьогодні, вважаючи, що завтра він буде значно вищим.

Але завжди треба пам’ятати, що зберегти акціонерний капітал можна лише тоді, коли дрібні акціонери будуть задоволені розміром дивідендів.

3. Концепція комплексної політики (Дж.Уолтер).

Вона полягає у тому, що оптимальний  розмір дивіденду повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми дохідності інвестицій корпорації (J) з ринковою нормою дохідності по акціях (К): 

• за J > К  — ринкова вартість акцій тим вища, чим нижчі дивіденди;
• за J < К — ринкова вартість акцій зростатиме, якщо зростатимуть дивіденди.

Концепція М.Міллера — Ф.Модільяні  виходить з наявності абсолютно  ліквідного ринку — тільки на ньому  можна отримати дохід у вигляді  приросту капіталу (різницею між цінами купівлі акції та наступного її продажу). Такої характеристики український ринок цінних паперів, що формується, не має. Крім того, для дрібних інвесторів, що володіють невеликою кількістю акцій з низькою номінальною вартістю (для приватизованих підприємств стандартна номінальна вартість акцій становить 25 копійок), їх реалізація зв’язана з витратами на послуги операторів ринку, розмір яких кореспондується з доходом від приросту курсової вартості.

Зазначимо також, що навряд чи курсова  вартість акцій більшості приватизованих підприємств зростатиме — загальна економічна ситуація не породжує оптимізму щодо перспектив розвитку цих підприємств.

Отже, доходів від курсової вартості очікувати інвесторам не слід. Це твердження справедливе і для доходів від дивідендів.

Загальне падіння виробництва  та скорочення прибутку підприємств не дає їм змоги виконувати обов’язки щодо акціонерів, тим більше, що реального капіталу під час сертифікатної приватизації корпорації не отримали. Залучення стратегічних інвесторів в процесі продажу державних пакетів акцій під інвестиційні зобов’язання теж не дає надії на виплату дивідендів, оскільки політику корпорацій визначатимуть стратегічні інвестори, інтереси яких полягають, насамперед, у пожвавленні виробництва реінвестуванням прибутку.

Крім того, довіра дрібних інвесторів до вкладання грошей у фондові цінності значно підірвана скандалами з «фінансовими пірамідами» та  виплатами копійчаних дивідендів на безпідставно розрекламовані колись приватизаційні сертифікати.

Можна передбачити, що менеджмент приватизованих підприємств змінить своє ставлення до виплат дивідендів, проводячи додаткові постприватизаційні емісії. Але на це потрібен час. Поки що сумлінні корпорації, які пунктуально виконують зобов’язання перед акціонерами («Українська фінансова група», «Укррічфлот», найпотужніші банки та деякі інші), не «роблять погоди» у загальній дивідендній політиці.