Архетипи українського живопису: козак Мамай

1.Вступ 

Українська  культура – це духовний образ однієї найважливiших епох нашої iсторiї. Цей час, що вмістив у собi кiлька iсторичних дiб – визвольну боротьбу, державність, руїну, втрату завоювань i закрiпачення – в культурному вдношеннi був надзвичаi плiдним. На українських землях виросли десятки нових мiст, склалася европейська освiта, нових висот досягло книгодрукування, з'явилася архiтектура, що не поступалася гармонiйнiстю й пишнiстю свiтовим зразкам, оригiнальне малярство, самобутня музика. Лiтература виробила тi форми i стильовi засоби, на якi могла спертися українська лiтература нових часiв.

В усiх  галузях дiяльностi i в усiх сферах життя вiдбулися глибокі зрушення й змiни. Шануючи традицiю, українськi дiячi – вiд воїнів та полiтикiв i до митцiв – дивилися на свiт новими очима – i тому в цi часи так багато свiжих, оригiнальних надбань. За пам'ятками культури цих часiв вiдчувається творець – талановитий i волелюбний народ, наполегливий i неослабний у своему прагненнi творити власний український свiт. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Культура Козацької доби 

Козацтво  було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених  на замовлення козацької старшини. Однак козацтво, будучи великою військовою та суспільно-політичною силою, витворило власне творче середовище. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор -- п'ятиверхий хрещатий храм -- типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля. Храм ніби не має стін -- вони розчленовані у просторі, заповнені декором архітектури, форми виражають чіткі контури. Козацький собор -- фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних пам'яток -- церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві, Ромнах, Глухові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.

Художній  стиль бароко дав можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної і реформаторської  доби передусім завдяки своєму філософському  пiдгрунтю, яке в українському варiантi виявило себе чи не найповніше. Реалістичне  світобачення для барокової свiдомостi нехарактерне. Світ у бiльшостi творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розрадуваних алюзій, надмірно емоційних станiв, а часом i просто фантасмагоричним. Та й свiдомiсть того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європi взагалі, так i в Українi, дивовижну забобонність найширших верств населення -- від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про мiстичнi явища. Це типово барокове свiтовiдчуття.

Отже, культура козацької держави була багатогранною  і самобутньою. З плином часу вона увійшла як складова частина в  духовне життя сучасної української  нації. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили  колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII --XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.

Культура  українського народу за роки визвольної боротьби досягла настільки високого рівня, що і в наступному сторіччі була здатна протистояти нищівному настанню імперії. Якнайкращі досягнення українських майстрів другої половини ХУII -- першої половини ХУIII в. -- архітектура козацького бароко, зображення козака Мамая й ікони народних майстрів, сповнені любові до рідної землі і її минулого, козацькі літописи -- складають нині нашу національну гордість. Вони не тільки не втратили свою художню цінність, але й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, який їх викохав. Утиски й заборони, до яких вдавалися колонізатори, звичайно, завдавали збитку нашій культурі (скільки талантів було погублено, а скільком довелося відректися від коріння, щоб творити), проте зупинити духовний розвиток нашого народу не змогли. Свідоцтвом цього є художні досягнення наступних поколінь -- не занесені звідкись освіченими чужоземцями, а створені власним тисячолітнім досвідом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.Образ  козака Мамая в  образотворчому мистецтві

По всій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая. Впродовж ХVIII в. його можна було побачити в кожному українському будинку. Козака малювали масляними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлі, скринях, посуді і навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом. Збереглася велика кількість варіантів народної картини. Дослідники одностайні у тому, що козак Мамай - втілення найголовніших рис української вдачі. Популярність цього художнього образу в ХУIII і навіть ХIХ в. виразний факт: з часів руйнування Української держави, знищення залишків державної незалежності український народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі -- основна ідея народної картини.

Що  ж це за дивне ім'я Мамай? 
Чимало дослідників сходяться на тому, що "Мамай" нерозривно пов'язаний зі словом "мама", яке індійською мовою означає "дядько". Це не просто рідний дядько, а чоловік, який виховував дитину, навчав її різних мистецтв, науки й життя. У татарській мові "мамай" означає страшну потвору, що лякає малих дітей. Але за архівними даними відомо, що справді існував гайдамака, якого звали Мамай (про це зазначали історик А.Скальковський, письменник П.Куліш та етнограф Б.Грінченко).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.1 З істроіі дослідження  «Козака Мамая»

 
 
Вже від другої половини XIX ст., неможливо знайти жодного серйозного узагальнюючого дослідження з історії культури України, яке б не згадувало «мамаїв». Їх досліджували, переважно з історичного та етнографічного огляду, видатні вчені, серед яких Аполлон Скальковський, Пантелеймон Куліш, Яків Новицький, Микола Петров, Володимир Антонович, Іван Франко, Микола Аркас, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Дмитро Яворницький .Однак, ще наприкінці XIX ст. в деяких мистецьких колах естетична оцінка подібних картин була невисокою: художні смаки тодішньої публіки визначали переважно засади реалістичного та академічного мистецтва. Скажімо, в «Истории русского искусства» (за ред. І. Е. Грабаря), у томі, присвяченому мистецтву XVII — XVIII ст., вміщено статтю російського дослідника Є. Кузьміна, де про «мамаїв» сказано, що «належать вони до числа творів вкрай наївних і брутальних».

Ця поверхова  і необ'єктивна характеристика народних картин (так само й українського портретного живопису XVII — XVIII ст.) базувалася, з одного боку, на тодішній орієнтації художнього середовища на зовсім інші мистецькі зразки, а з іншого, визначалася недостатнім вивченням народного мистецтва вцілому.

Як мистецькі  твори «мамаїв» вивчали українські дослідники Кость Костенко, Павло  Клименко, Степан Таранушенко, Яків Затенацький, Федір Уманцев, Григорій Логвин; але найбільший внесок у їх вивчення зробили мистецтвознавці Кость Широцький, Данило Щербаківський, Павло Жолтовський та Платон Білецький .

Дотепер з'являються нові публікації про  ці твори, які продовжують цікавити і мистецтвознавців, і філологів, і музикантів, і мистців, і етнологів . 
Особливе місце в цьому вагомому переліку дослідників належить Платону Білецькому, робота якого «Козак Мамай» — українська народна картина» (1960), захищена як кандидатська дисертація, стала основою окремого напряму в мистецтвознавстві — «мамаєзнавства» .

Проте наукове вивчення мамаїв почалося фактично зі статті Данила Щербаківського в  журналі «Сяйво» (1913). Він знайшов  паралелі поміж позою сидячого козака з бандурою на українських картинах з багатьма зразками перського мистецтва: малюнках на порцелянових тарілках XII — XIII ст. та скляному посуді XIV ст., творах майстра Абдаллака (XV ст.), мініатюрах і тканинах, на яких сидячі музиканти грають на струнних інструментах. На його думку, композиційна основа української картини є прямим запозиченням з близькосхідно-мусульманського, найімовірніше, іранського мистецтва. Він не сумнівався, що «іконографічні родичі нашого козака-бандуриста не на Заході, а на Сході. Спокійна, лінива постать козака-бандуриста з підібраними "по-турецьки" ногами з надто спокійним загальним настроєм, якось мимоволі наводить думки на Схід і примушує там шукати паралелі. Паралелі такі можна привести чимало, особливо з арабського, перського, турецького мистецтва».

Разом з тим, Щербаківський стверджував, що український сюжет картини «Козак Мамай «зкомпонований не пізніше XVII століття». 
Подібні думки висловлював Кость Широцький, котрий розглядав цю народну картину в інтер'єрі традиційної давньої української хати: «фігуру Мамая дуже хотілося б зблизити з сидячою по-східному фігурою персіянина на старих східних килимах та кераміці XIII — XV ст.». 
Водночас Широцький писав про можливі впливи на формування цих картин європейського живопису, зокрема голландського живопису XVI — XVII ст. 
Під час громадянської війни у Харкові виходив журнал «Творчество», де з'явилася стаття про «мамаїв» відомого художника і дослідника образотворчого мистецтва К. Костенка. Він писав про високі мистецькі якості «мамаїв», порівнюючи колорит цих творів з шедеврами венеціанської школи живопису доби класичного Ренесансу, котрі відносяться до вершинних здобутків світового мистецтва.

У радянський період вивчення «мамаїв» ніхто не заохочував. Як писав академік Білецький: «Невідомо чому вони до порівняно  недавнього часу вважалися проявом українського буржуазного націоналізму і ховалися у музейних фондах» ¹⁵. 
Проте цілковито замовчати знамениту картину було неможливо. Тому час від часу з'являлися публікації окремих дослідників (П. Клименка, Г. Хоткевича, Я. Затенацького, П. Жолтовського, І. Гончара та інших), в яких висвітлювалися різні підходи до вивчення «козаків мамаїв», накопичувався цінний теоретичний та фактографічний матеріал. Так, у праці «Музичні інструменти українського народу» Гнат Хоткевич аналізує значну кількість «мамаїв» для з'ясування еволюції форм традиційних українських бандур та кобз ¹⁶. 
Павло Жолтовський у монографії «Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVII — XVIII ст.» — критикує К. Широцького за його теорію про східні запозичення глибоко оригінальної української композиції «Козак-бандурист», звинувачуючи його в поширенні «космополітичних міграційних положень» ¹⁷. 
Яків Затенацький дотримувався поміркованіших поглядів: розвинувши ідеї Д. Щербаківського, він пропонує ще кілька композиційних паралелей образу козака Мамая з творами іранського мистецтва. Але, на відміну від свого попередника, він вважав, що «поява аналогічної композиції в старому українському образотворчому мистецтві, зокрема в творчості козацьких малярів, була, мабуть, викликана не стільки бажанням безпосереднього наслідування, скільки тими місцевими умовами, в яких жило степове козацтво. Сама ж традиційна схема композиції, можливо, послужила поштовхом до створення аналогічної, проте цілком самобутньої композиції в українському народному живопису» .

Білецький вважає походження композицій «Козак-бандурист» та «Козак — душа правдивая» цілком автономним і незалежним одна від  одної. Водночас, він вкотре підкреслює їхню давнину: «Цілком можливо, що обидва композиційні типи <...> не тільки існували в XVII ст., але й відбивали на цей час давно складені, традиційні для національного живопису стилістичні форми. І як би не змінювались деталі і не додавалися написи, тут і там у більшості пам'яток, що збереглися від пізнішого часу, виринають якісь риси дуже давніх прототипів» .

Погляди Платона Білецького поділялися й  розвивалися багатьма дослідниками, зокрема у публікаціях його учениці  Тетяни Марченко-Пошивайло. У вступі до публікації «Козаки-мамаї», що стала  оприлюдненням її дипломної роботи, керівник диплому Білецький написав: «Це був збиральний образ, в якому уособлювалося все козацтво, так би мовити — "пам'ятник невідомому козакові". Всі інші складові частини композиції теж мають символічний характер: дуб — сила козацька, його зброя — постійна готовність до боротьби з ворогами рідного народу, кінь — воля козацька, бандура — пісня народу українського, ба, навіть його душа...». 
Розвиваючи ідеї вчителя, Тетяна Марченко детально дослідила символіку та семантику «Козаків-мамаїв», ретельно аналізуючи всі композиційні елементи картин (одяг, взуття, зброю, музичні інструменти, предмети особистого вжитку, складові пейзажного оточення). Вона наводить переконливі паралелі між картинами та українським словесним фольклором — піснями, думами, переказами. Надзвичайно цінною рисою цієї праці є систематизація відомостей про ці зображення: Тетяна Марченко упорядкувала перший каталог «мамаїв» — вказавши 74 картини, що зберігаються в різних музейних та приватних збірках, а також деякі втрачені. На думку дослідниці, «образ козака на народних картинах — то велична, викристалізована віками дума народу про свою сутність» ²⁶. 
Цікаві ідеї у своїй докторській дисертації, присвяченій фольклорним та етно-історичним аспектам походження та функціям образів українських народних картин висловив Олександр Найден. Виходячи з концепції про існування величної системи української праміфології, він стверджує, що в народному живописі «відображено найбільш характерні риси українського менталітету», а сама «українська народна картина щодо основних її сюжетних і образних факторів також сягає доісторичних обрядово-міфологічних глибин, має витоки у давньому родовому переказі» ²⁷. 
На думку Найдена, в постаті козака Мамая закодовано в образній формі архетип «воїна-сонячного божества, воїна-героя, богатиря, воїна-ватажка, воїна-сакрального предка, воїна-козака» ²⁸. 
Визначаючи унікальність картин «Козак Мамай» та деяких інших, він зазначає, що їхні образи слугують «своєрідними національними атрибутами-символами», маючи своїми витоками «фольклорно-колективні, традиційні» фактори культури, а не індивідуально-авторські, притаманні сучасному мистецькому примітиву, що «не має коріння в культурах минулого» ²⁹.

 
Сучасна дослідниця Мілена Чорна, використовуючи семіотичну теорію Ю. Лотмана про картину як текст та виходячи з концепції про Запорозьку Січ як про своєрідний лицарсько-чернечий орден, в якому посвячені козаки-характерники володіли особливими знаннями та магічними силами, знаходить у творі «Козак Мамай» «деякі з особливостей козацької магічно-містичної практики» ³⁰. 
Останнім часом помітною є тенденція тлумачення «мамаїв» як творів, у яких зашифровані архаїчні пласти праукраїнської культури. Цей підхід може виявитися дуже плідним, хоча треба бути обережним у висновках, які повинні базуватися на основі ретельного вивчення фактичного матеріалу, а не на основі ефектних припущень. 
Для розуміння феномену «Козака Мамая» і його існування в українському культурному контексті понад три століття важливими є малоз'ясовані зв'язки «легендарного козака Мамая» з реальними історичними особами, а також близькість його образу з духовними традиціями українського вертепу та кобзарства. У своєму дослідженні я також проаналізую написи на картинах та спробую порівняти «Козаків Мамаїв» з професійним мистецтвом (що ставить питання про стилістику цих творів). Ці аспекти є значимими в прочитанні «мамаїв» як визначного мистецько-художнього явища української культури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.2 Козак Мамай: міф чи реальність?

Багата  українська земля подіями, традиціями, людьми, повниться легендами ріка історії. Всім відомо, що чільне місце в українському народному малярстві посідає картина із зображенням козака-бандуриста. 
В цьому образі знайшла відображення визвольна боротьба українського народу. Починаючи з ХVІІІ століття і до кінця ХІХ століття, цей сюжет був найбільш поширеним на території України. Його зображали на кахлях, скринях, на дверях, але найчастіше – на полотні. 
Давня традиція і складний шлях розвитку цього улюбленого народного образу . Але при всій узагальненості він дуже близький до життя. Він -воїн, захисник Батьківщини, і в той же час , виконавець дум і пісень, втілював як матеріальну, так і духовну силу народу. 
Ця картина чутливо реагувала на всі важливі події. Цей образ ототожнювали з улюбленими героями – Іваном Нечаєм, Семеном Палієм, Максимом Желєзняком. На всіх картинах зображений козак, який сидить з кобзою в руках 
Ще й досі у деяких домах жителів села Мигії зберігаються картини із зображенням козака. Він сидить під явором і грає на бандурі. Голова голена, чуприна ( оселедець ) за вухом, довгі вуса. Сам він у багатій, довгій куртці із золотим позументом і китицями, і «в широких, як море, шароварах». Біля нього на траві пляшка і склянка. На яворі висить його червона феска з китицею, порохівниця, а за плечима рушниця. Тут же у землю уткнутий спис і до нього прив’язаний кінь. Під картиною підпис: «А що ти на мене дивишся? Хіба не відгадаєш, відкіль родом і як звуть – нічичирк не знаєш. У мене ім’я не одне, а є їх до ката, як попадеш на мого свата Як хочеш назви, на все дозволяю, тільки крамарем не називай, бо за те полаю. Я ніколи не міряю по аршину, хіба кому із гвинтівки гостинця подарую у спину. Та правда. Случалось ярмаркувати і з ляхами кожухи на жупани міняти, та й горілочку добре куликати. Гай! Гай! Як я молодий бував, що то в мене за сила була, що, ляхів борючи і рука не мліла, а тепер здається, що і вона сильніша, ніж козак: з ляхами тільки день побитися, плечі і ніхто болять». 
 
Але, переглядаючи різні ілюстрації картин в антології українського мистецтва, з’ясували, що пізніше ситуація змінилась. В 50-60 рр. ХУІІІ ст., крім козака з’являється бойовий кінь, предмети побут, навіть, елементи батальних сцен.

Характерною ознакою картин цієї групи є їх назва - „Козак Мамай”, „Мамай – сильний козак”, тобто безіменний досі образ прив’язали до учасника гайдамацького руху запорожця Мамая, що в 1750 р. розгромив місто Мошни та маєтності Любомирського. Схоплений командою генерала Леонтьєва, він був повішаний, а його голову в шапці настромили на палю і поставили на мосту в Торговиці. Андрій Марченко зняв з мертвої голови шапку, натягнув її і назвав себе Мамаєм. Новий Мамай знову громив панів на Черкащині в 1758 р. і загинув на полі бою. Деякі дослідники вважають, що козак Мамай був гайдамакою, але, за народними переказами і елементами картин, ми можемо стверджувати, що він був козаком – характерником. 
Тому навколо його образу так багато таємниць, розгадка яких криється на острові Хортиці. Адже Запорозька Січ була своєрідним військово – чернечим орденом зі своїм устроєм, організацією. Ієрархією. Кодексом та магічно-містичною практикою - її наявність становила характерну рису усіх західноєвропейських орденів, і у запорозьких козаків.

Ще  одна з легенд, що козак Мамай родом з Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура. 
 

На  користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості. 
Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі. 
Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки.

3.3 Символізм картини «Козак - Мамай»

Іконографічність  композиції картини «Козак - Мамай» засвідчують цілковито всі її дослідники. Наявність світового дерева у композиції свідчить про особливий часопростір зображення, адже це дерево, за народним уявленням , перебуває в центрі світу, тобто у священному просторі. Особлива роль світового дерева для людської свідомості визначається тим, що воно виступає ланкою між всесвітом (макрокосмосом) і людиною (мікрокосмосом) і є місце їхнього перетину.

Дерево  у композиції народної картини Козак  Мамай» може бути і деревом виконання  бажань. Людина під цим деревом  дістає своє бажання, сказане вголос чи подумки - здійснюються.

Могутнє дерево , зображене на картині «Козак – Мамай» , безсумнівно дуб, священне дерево індоєвропейців. У районі села Мигії знайшли багато степових курганів, які були місцем захоронення козаків. своєрідною лінією перетину реального світу і потойбічного.

У міфологічному центрі світу, де проходить  вертикальна вісь світу, стоїть священна гора, на якій зустрічаються небо із землею. Ця гора - архетипічний символ. Гора чи пагорб – це своєрідна небесна брама. Існує багато легенд про «закляті» козацькі скарби матеріального характеру, сховані в могилах. Такі скарби часто мають охоронців. Ними можуть бути запорожці, які зістарились під землею, охороняючи скарби. І які всілякими хитрощами намагаються знайти собі заміну. Або кам’яні баби, що їх у фольклорній традиції називали «мамаями». Досить часто подибуються варіанти, у яких скарб міститься безпосередньо під «мамаями». Мешкаючи у степах, козаки не мали інших орієнтирів, окрім штучно насипаних серед відкритого простору пагорбів. тому вважається, що ім’я своє цей козак одержав саме від назв кам’яних ідолів, біля яких проводив обряд ініціації як характерник. 
 

Замріяний козак, змальований на картині під  час перепочинку. Проте сам кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображено високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника. Вказують на це і інші елементи картини.

Спис  на українській народній картині  «Козак Мамай» застромлено в землю  під прямим кутом у безпосередньому центрі картини. Саме ратище часто використовувалося в легендах про козацьке характерництво як один із інструментів магічних дій. Цікаво, що в таких легендах спис виступав у поєднанні з конем, деревом і могилою. Як приклад, наведемо фрагмент оповіді „Як запорожці ману напускали”: «Забіжить козак Мамай у татарську землю, припне коня на прикорні, повтикає ратища на могилі та й спить. Діжде ночі орда і ну підкрадатись до нього. Підійде до могили, а перед нею де й не візьметься густий – великий ліс».

Кінь  – передусім перевізник душ і  поховальна тварина. Імовірно, таке тлумачення функції коня існувало у скіфів, які проживали у Північному Причорномор’ї. Геродот подає цікавий опис їхніх поховальних звичаїв, зокрема роковинної тризни за померлим царем ритуально приносить у жертву 50 коней і 50 козаків. Із східно - слов’янського фольклору ми знаємо, що кінь постійно виконує роль перевізника – посередника між світами, цей мотив знаходить місце в сюжетах, що відображають давні обряди переходу. 
Прийнято вважати, що замріяний козак змальований на картині під час перепочинку. Проте саме кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображення високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника.

 
 
Якщо уважно придивитися до картини, можна помітити герб . Викликає певні  сумніви припущення, що герб, зображений у композиції, дістався козакові від  поляків, мав належати якійсь відомій шляхетській родині, що брала участь у війнах з козаками. Адже під картиною є текст, зафіксований у деяких варіантах : «… От лихва трохи угадала, що лошака подарувала, глянь на герб сей знаменитий, зверху он висить прибитий…». Проте у написі йдеться про дарованого поляками коня, а це не обов’язково може стосуватися і герба, до того ж у кількох варіантів ці фрагменти розділені крапкою. Зображений на картині герб містить не польську геральдичну символіку, а спрощене зображення коня, подеколи має і повністю пусте поле. Ми вважаємо, що це пояснює незнанням козаками і народними художниками польських гербів, які вони мали можливість бачити досить часто. На картині «Козак Мамай” йдеться про відсутність імені у зображеного козака, про таємницю, яку неможливо розгадати – вгадати ім’я. Пояснення ж герба як трофею від початку заперечує можливість аристократичного походження козака, а це не зовсім відповідає історичній дійсності, Адже козацтво, зокрема Запорозьке товариство, формувалось з аристократичних банітів, дрібного лицарства, а перші козацькі ватажки були високого князівського походження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.Висновки

Все вказує на те, що у народній картині  «Козак Мамай» існує кілька шарів  змісту.То ж чому острів на Первомайщині названий його іменем?Одна з них стверджує, що козак Мамай родом з нашого Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура.На користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості.Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі. Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки. 

ЛІТЕРАТУРА:

http://revolution.allbest.ru/culture/00134512_0.html

http://gioconda.livejournal.com/403601.html

http://kharakternyk.in.ua/?id=553.1  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План:

1.Вступ

2. Культура  Козацької доби

3.Образ  козака Мамая в образотворчому  мистецтві

     3.1 З істроіі дослідження «Козака  Мамая»

     3.2 Козак Мамай: міф чи реальність?

     3.3 Символізм картини «Козак - Мамай»

4.Висновки

5.Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ДЕРАЖВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

     ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

     МІНИСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 

     Індивідуальне завдання 
 

Архетипи  українського живопису: козак Мамай 
 
 

     Виконала 

     Студентка гр. 3589-1

     Черкез  Олександра 
 
 
 
 
 
 

М.Запоріжжя

2010