Атмосфера. 19

Зміст

Вступ

Слово атмосфера походить від грецьких “атмос” — дихання і “сфера” — куля. Нею називають повітряну оболонку нашої планети до висоти 2-3 тис. км, яка поступово переходить у міжпланетний простір[1]. Атмосфера складається із суміші газів, яку називають повітрям. Повітря навколо нас таке прозоре й легке, що здається порожнечею. Але, це — помилкове уявлення. Насправді, вага повітряної кулі, яка оточує Землю, досягає 5000 трлн. т.

Повітряна оболонка Землі — одна з найголовніших умов життя. Без їжі людина може прожити місяць, без води — тиждень, а без повітря не може прожити і кілька хвилин. Атмосфера має ве­личезне екологічне значення. Вона захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів, регулює сезонні і добові коливання температури, є носієм тепла й вологи. Атмосфера спричиняє ряд складних екзоген­них процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, утворювання льодовиків тощо). Для деяких організмів (бак­терії, літаючі комахи, птахи та інші) атмосфера є основним середовищем життя.

Правова охорона атмосферного повітря — важливий елемент правової системи України. Зменшення забруднення атмосферного повітря є пріори­тетом на національному рівні та покладається на окремі регіони, зусилля яких мають бути сконцентровані на стабілізації та поліпшенні екологічних умов переважно у містах та промислових центрах.

1. Законодавство України про охорону атмосферного повітря, його задачі та складові елементи правових повітроохоронних заходів

Законодавство України про охорону атмосферного повітря (в літературі висловлені також пропозиції щодо його назви як ат­мосферного законодавства, атмосфероохоронного законодав­ства, повітряного законодавства) є складовою частиною природоресурсового законодавства і підгалуззю, яка входить до складу комплексної галузі — екологічного законодавства України[2].

Основним джерелом атмосферного законодавства є Закон Ук­раїни “Про охорону атмосферного повітря”[3] від 16 жовтня 1992 р., який є оновленою редакцією першого закону в цій галузі від 21 лис­топада 1981 р. з аналогічною назвою. Крім загальних положень, закон регулює пи­тання стандартизації і нормування в цій галузі, організаційно-правових заходів щодо охорони атмосферного повітря, додержан­ня вимог щодо охорони атмосферного повітря при проектуванні, будівництві та реконструкції промислових об'єктів. Значне місце в законі приділено питанням регулювання відносин у галузі ви­користання атмосферного повітря, економічного механізму за­безпечення його охорони, та контролю, державного обліку й моніторингу охорони атмосферного повітря, а також питан­ням правопорушень щодо атмосферного повітря і відповідаль­ності за них та міжнародним відносинам у цій галузі.

Іншим важливим нормативним актом, який регулює відносини в галузі охорони атмосферного повітря є Закон України “Про охорону навколишнього природного середови­ща”[4].

Основними задачами повітроохоронного законодавства є регулювання суспільних відносин в області охорони і використання атмосферного повітря з метою збереження, поліпшення і відтворення його стану, запобігання і зниження шкідливого хімічного, фізичного і біологічного впливу на атмосферне повітря, забезпечення його раціонального використання для виробничих потреб, зміцнення правопорядку і законності в сфері повітроохоронної діяльності.

У ст. 13 Конституції закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу[5].

З традиційного трактування ознак права власності відомо, що воно може встановлюватися на об'єкти, включаючи й об'єкти природного походження, наділені індивідуально визначеними ознаками. На об'єкти, що володіють родовими ознаками, право власності не може бути установлено. У цьому зв'язку, якщо такі природні об'єкти як земля, надра, води, ліси, ресурси тваринного і рослинного світу, природно-заповідні об'єкти певною мірою індивідуалізуються територіальними границями держави, що дозволяють відмежувати їх від аналогічних природних об'єктів інших держав, то для атмосферного повітря така індивідуалізація є досить відносною.

Атмосферне повітря України, крім впливу на нього наслідків Чорнобильської катастрофи, ні чим іншим не відрізняється від атмосферного повітря інших країн. Тому його індивідуалізація, а, отже, і конституційне встановлення права власності на атмосферне повітря, є відносно припустимим. З таким же успіхом у законодавчому порядку можна було б установити право власності на вітрову або сонячну енергію в період їхнього перебування в межах території держави[6].

Пануюча позиція юристів-екологів полягає в тому, що атмосферне повітря не може бути об'єктом права власності. На відміну від землі, надр, об'єктів тваринного світу і т.д., атмосферне повітря як матеріальна субстанція знаходиться в стані постійного переміщення, турбулентного руху і не може бути індивідуалізоване. У силу цієї обставини виключається можливість фактичного володіння їм, що є однією з найважливіших правомочностей власника[7].

У правовій літературі висловлені й інші погляди про право власності на атмосферне повітря. Так, Ф.М. Раянов вважає, що атмосферне повітря може бути об'єктом права власності. Його аргументи полягають в тому, що самі собою ознаки і властивості матеріального світу не можуть бути на перешкоді для оголошення їх об'єктом права власності, оскільки вони не входять до структури суспільних відносин власності, що виникають між людьми з приводу об'єктів реального світу[8]. Безумовно, відносини з охорони і використання атмосферного повітря є суспільними. Але для того, щоб придбати ознаки об'єктів права власності, вони повинні бути індивідуалізовані.

У зв'язку з тим, що індивідуалізації може бути піддане не атмосферне повітря, а повітряний простір, Р.Х. Габитов пропонує визнати об'єктом правової охорони не атмосферне повітря, а атмосферу, поширивши на неї відносини виняткової державної власності[9]. Однак природним об'єктом є не атмосфера, а атмосферне повітря. Кожна окрема людина, так само як і суспільство в цілому, зацікавлена в охороні саме атмосферного повітря, у якості фактора, який забезпечує життя. Тому стосовно до атмосферного повітря в законодавчому порядку варто встановлювати не право власності в який би те ні було формі, а функції держави щодо забезпечення його ефективної охорони і раціонального використання в межах свого суверенітету на повітряний простір над територією держави.

Атмосферне повітря займає своєрідне положення як об'єкт охорони навколишнього природного середовища. Власне кажучи, в ньому утілюється все природне середовище, що оточує людину і суспільство. Атмосферне повітря в значній мірі і є те навколишнє природне середовище, що підлягає охороні в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь людей. З іншого боку, навколишнє середовище — це, насамперед атмосферне повітря, що є безпосередньо сполучним елементом між природною і суспільством. Якщо забруднюється ґрунтовий покрив землі або лісові насадження, то знищується рослинність і винищуються тварини. Для самого ж атмосферного повітря ступінь його забруднення не має значення. Воно завжди залишається атмосферним повітрям, хоча вже іншої якості. Звідси, на думку В.В. Петрова, немає потреби в спеціальному законі про охорону атмосферного повітря, тому що всі його положення достатньо висвітлені в Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”[10].

Однак українська правова система розвивається самостійно і встановлює не тільки право власності на атмосферне повітря, але і містить у собі спеціальний повітроохоронний закон. Особливістю Закону є те, що поряд із закріпленням соціальних вимог, у ньому передбачені норми технічного змісту. Насамперед, це відноситься до стандартизації і нормування в області охорони і використання атмосферного повітря. Екологічна стандартизація і технічне нормування встановлені у формі комплексу обов'язкових норм, правил і вимог з охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів і забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти в області охорони атмосферного повітря, згідно ст. 5 Закону, є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом і вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на атмосферне повітря. Вони розробляються і вводяться в дію Міністерством екології і природних ресурсів України[11] і Міністерством охорони здоров'я.

Технічні нормативи в області охорони атмосферного повітря спрямовані на забезпечення його природної якості, придатної для використання по призначенню. В області охорони атмосферного повітря встановлюються наступні нормативи: екологічної безпеки; гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і шкідливий вплив фізичних і біологічних факторів стаціонарними джерелами; граничні утворення забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного й іншого обладнання, споруджень і об'єктів; використання атмосферного повітря як сировину основного виробничого призначення; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їхніх фізичних факторів. Законодавчими актами можуть встановлюватися й інші нормативи в області охорони атмосферного повітря.

Нормативи екологічної безпеки, установлені для оцінки стану атмосферного повітря за єдиними для території країни вимогами, займають особливе місце в системі заходів для охорони атмосферного повітря. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря передбачають: гранично допустимі концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі для людей і об'єктів навколишнього природного середовища; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, іонізуючого[12] й іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу на атмосферне повітря для людей і об'єктів навколишнього природного середовища. У разі потреби для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних і інших територій можуть установлюватися більш строгі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин і рівнів шкідливих впливів на атмосферне повітря. Вони розробляються і вводяться в дію Мінздравом і Мінекоресурсів.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і гранично допустимих шкідливих впливів фізичних і біологічних факторів на нього установлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу на атмосферне повітря по кожній з забруднюючих речовин і факторів фізичного або біологічного впливу. Вони встановлюються на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливі фізичні і біологічні впливи всіх джерел у даному районі, з урахуванням перспектив його розвитку, у період дії встановлених нормативів не приведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.

Проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами розробляються підприємствами, установами й організаціями і затверджуються органами Мінекоресурсів і Мінздравом. Ці проекти узгоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевого самоврядування в частині: термінів виконання заходів для зниження викидів забруднюючих речовин до нормативних рівнів; термінів відселення людей і виносу об'єктів соціального призначення із санітарно-захисних зон; зниження обсягів виробництва і викидів забруднюючих речовин у період несприятливих метеорологічних умов. Порядок розробки і твердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюються Мінекоресурсів, а нормативів гранично допустимих шкідливих впливів фізичних і біологічних факторів на нього — Мінздравом і Мінекоресурсів.

Для різних технологічних процесів, технологічного й іншого обладнання, споруджень і об'єктів у залежності від часу розробки і введення в дію технологій і обладнання, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються: нормативи граничних обсягів утворення забруднюючих речовин для окремих типів технологічного й іншого обладнання; вимоги щодо впровадження технологічних процесів у частині впливу на утворення забруднюючих речовин; регламенти використання і втрат сировини. Зазначені нормативи розробляються підприємствами, установами й організаціями і затверджуються Мінекоресурсів України.

Нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення також передбачені в законодавчому порядку. Згідно ст. 10 Закону, для зниження шкідливого впливу на атмосферне повітря встановлюються нормативи його використання як сировини основного виробничого призначення. Нормативи обсягів використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення, порядок їхньої розробки і твердження визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, сучасне законодавство передбачає не тільки міри охорони, але і регламентує міри використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення.

Нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел і шкідливого впливу їхніх фізичних факторів установлюються для кожного типу таких джерел, що експлуатуються на території країни. Вони розробляються з урахуванням наявності технічних рішень зі зменшення утворення забруднюючих речовин, зниження рівнів шкідливого впливу фізичних факторів, очищення відпрацьованих газів і економічної доцільності. Порядок розробки і твердження цих нормативів установлюється Мінекоресурсів і Мінздравом.

В законодавстві України визначено, що атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього природного середови­ща, збереження сприятливого стану якого, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини та відвернення шкідливого впливу на навколишнє при­родне середовище є метою правового регулювання в цій галузі. Законодавчий акт визначає правові й організаційні основи та еко­логічні вимоги у галузі охорони та використання атмосферного повітря[13].

Законодавство про охорону атмосферного повітря регулює відносини у цій галузі з метою збереження, поліпшення та відтво­рення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливу на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання атмосферного повітря для виробничих потреб, а також зміцнен­ня правопорядку і законності у цій сфері.

2. Атмосферне повітря як об’єкт правового регулювання, використання і охорони

Під атмо­сферним повітрям прийнято розуміти природний об'єкт, який складається з природної суміші газів і утворює зовнішню обо­лонку Землі. Без атмосферного повітря неможливе життя всіх живих організмів (на суші, у воді, у повітрі). На виробництві ат­мосферне повітря застосовується як сировина і як допоміжний матеріал (окислювач, охолоджувач). Сучасна хімічна, енергетич­на, металургійна, мікробіологічна промисловість неможлива без широкого застосування кисню, азоту та інших газів, що входять до складу атмосферного повітря. Атмосферне повітря слугує просторовим середовищем функціонування повітряного транс­порту. Науково-технічний прогрес, який торкнувся всіх сторін суспільного життя, значні темпи розвитку виробництва, ур­банізація населених пунктів, збільшення щільності населення знач­но розширили масштаби згубної діяльності людини на навколишнє природне середовище. Цей вплив має негативні наслідки, які відображаються і на зменшенні кисню в атмосфері, і на погіршенні гідрологічного режиму планети та її клімату.

На сьогодні забруднення атмосфери розглядається не лише як локальний чи національно-регіональний процес, але й з урахуван­ням його впливу — в масштабі всіх континентів і планети в ціло­му. Зміна якісного складу повітря тягне за собою зміни в якісному складі повітряного простору (басейну) та ґрунтового покриву і на­впаки. Ці зміни негативно впливають на стан здоров'я людей, тва­рин, лісове, сільське, комунально-побутове господарства, транс­порт, зв'язок, промисловість. Тому зрозуміла турбота української держави про збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення.

На підставі ст. 38 Закону “Про охорону навколишнього природ­ного середовища” розрізняється загальне і спеціальне використан­ня атмосферного повітря. Оскільки використання атмосферного повітря відповідно до чинного законодавства, як правило, не пот­ребує отримання дозволів і внесення збору, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на праві загаль­ного використання. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підприємницької діяльності: вилучення атмос­ферних газів, охолодження чи для інших технологічних перебігів. Однак використання атмосферного повітря для викиду і розпоро­шення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом ви­користання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного по­вітря є також поширення звуку, електромагнітного та іонізуючого випромінювання, вплив інших фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел.

Згідно зі ст. 11 Закону “Про охорону атмосферного повітря” ви­киди забруднюючих речовин в атмосферне повітря з використан­ням стаціонарних джерел можуть здійснюватися після отримання дозволу органів Мінприроди за погодженням з органами Мініс­терства охорони здоров'я України. Дозвіл видається не менш як на п'ять років згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов'яза­них з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, ус­танов, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі доз­воли, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р.[14] Оскільки законодавство не передбачає от­римання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря фізичними особами, що не є суб'єктами підприємництва, видається, що вони можуть здійснювати такі викиди на праві загального використання атмосферного повітря[15].

Україна здійснює комплекс науково обґрунтованих біологічних, технічних, економічних, санітарно-гігієнічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на попередження і усунення забруднення ат­мосферного повітря. Особливе значення належить правовій охо­роні атмосферного повітря.

Правова охорона атмосферного повітря в Україні дістає вияв у нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері з ме­тою збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та інших впливів на атмосферне повітря, забезпечен­ня раціонального використання атмосферного повітря для вироб­ничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій галузі.

Правову основу охорони атмосферного повітря становлять за­кони України “Про охорону навколишнього природного середови­ща” та “Про охорону атмосферного повітря”. Цими законами і прийнятими в їх розвиток нормативними актами регулюється бага­тогранна діяльність державних органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб і громадян у галузі охорони і раціональ­ного використання повітряного басейну.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини в га­лузі охорони і використання атмосферного повітря, що виникають між організаціями, громадянами та іншими особами. Сутність їх полягає в тому, що в процесі реалізації цих відносин повинно бу­ти забезпечено збереження в чистоті і поліпшення стану атмосфер­ного повітря, попередження і зниження шкідливого впливу на ат­мосферу, який може викликати несприятливі наслідки для навколишнього середовища[16].

Специфіка атмосферного повітря як природного об'єкта зумов­лює особливості його правової охорони[17]. Україна як суверенна держава в межах свого повітря­ного простору користується всіма правами територіального верхо­венства, державного суверенітету, зокрема виключним правом на використання атмосфери. У зв'язку з цим важливо підкреслити, що правова охорона атмосферного повітря — це сукупність юри­дичних приписів, що забезпечують раціональне і сприятливе збе­реження в чистоті атмосферного простору. Йдеться про охорону власне атмосферного повітря. Використання ж повітряного про­стору в діяльності, наприклад, цивільної авіації, регулюється Повітряним кодексом України, використання космічного просто­ру і його охорона регулюється в основному нормами міжнародно­го права, хоча Україною прийнято відповідний Закон “Про космічну діяльність”[18].

У літературі атмосферне повітря розглядається як міжнародний універсальний і розподільний природний ресурс. Універсальним він є тому, що значні його маси постійно перебувають над ділян­ками Землі, які не підпадають під юрисдикцію окремих держав, і утворюють, таким чином, універсальний природний ресурс. Інша частина повітря, навпаки, підпадає під юрисдикцію окремих дер­жав і може розглядатися як природний ресурс, що підлягає роз­поділу, використовується людиною і розмішується на території двох або кількох держав. Зважаючи на свою універсальність і єдність у глобальному масштабі, атмосферне повітря не належить до національних природних ресурсів, хоча і використовується всіма державами[19].

По-друге, на відміну від інших природних ресурсів, атмосферне повітря як частина навколишнього середовища в кількісному вимірі не вираховується. Але тут нормативно закріплено державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря.

Атмосферне повітря як природний ресурс об'єктивно містить раціональну суміш газів, що створює сприятливі умови для життєдіяльності людей, тварин, рослин тощо. Разом з тим на стан атмосферного повітря впливають два головних фактори: внесення в атмосферу забруднюючих речовин через різноманітні джерела і шкідливий фізичний вплив на нього. До останнього належить випромінювання, звукові коливання, шум тощо. Ці та інші фактори порушують оптимальний стан повітря, що негативно впливає на здоров'я людей, на стан і розвиток тварин і рослин. Ось чому За­кон України “Про охорону атмосферного повітря” передбачає дер­жавний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря і таким чи­ном законодавче закріплює принцип правового регулювання впливу людини на атмосферу. Сутність цього принципу зводиться, перш за все, до стандартизації і нормування в галузі охорони атмо­сферного повітря[20].

Нормативно встановлено дозвільну систему викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що породжує відповідні пра­вові наслідки. Так, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмо­сферу стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються спеціально уповноваженими на те орга­нами. Слід також відмітити, що особливість правової охорони атмосферного повітря полягає в тому, що законодавство зосереджує основну ува­гу на правовому регулюванні охоронних відносин. Хоча слід заува­жити, що в Законі “Про охорону атмосферного повітря”, крім охо­ронних, є й регулятивні норми. До них належать такі приписи, які безпосередньо спрямовані на регулювання повітроохоронних суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покла­дання на них обов'язків.

Отже, повітроохоронні відносини складаються на основі охоронних норм, за допомогою яких здійснюються державно-при­мусові заходи впливу, включаючи і заходи юридичної відповідаль­ності. Охоронні відносини завжди є владними. Аналіз Закону Ук­раїни “Про охорону атмосферного повітря” дозволяє зробити вис­новок, що в ньому переважають саме охоронні норми. Це зумов­лює також використання переважно імперативних і заборонних норм, спрямованих на забезпечення сприятливого стану атмосфер­ного повітря.

Список використаних джерел

2

IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення

[1] Білявский Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології. — К.: Лібра, 2004. — С. 112.

[2] Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. — С. 249.

[3] Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №50. — Ст. 678.

[4] Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №41. — Ст. 546.

[5] Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

[6] Історії законодавства відомі випадки встановлення права власності не тільки на наземні об'єкти, але і на підземні і надземні простори. Так, Французький цивільний кодекс 1804 року (Кодекс Наполеона) у ст. 552 передбачав: “власність на землю містить у собі власність на те, що знаходиться зверху і на те, що знаходиться знизу землі”. Наполеон Бонапарт І цим прагнув закріпити право земельної власності не тільки у всеосяжному аспекті, але й у її абсолютній формі. Однак французи в наступному усвідомили нереальність забезпечення й абсурдність збереження цього положення у відношенні права власності на землю, що включає надземний простір, і після падіння влади Наполеона відмовилися від закріплення права власності на надземний, тобто повітряний простір. Див.: Шерешевский И.В. Французский гражданский кодекс 1804 года (Кодекс Наполеона). Извлечения. — Одесса, 1965. — С. 17.

[7] Бринчук М.М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1985. — С. 49-52; Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989. — С. 49-50.

[8] Раянов Ф.М. Правовая конструкция охраны природных объектов // Выполнение правовых требований охраны окружающей среды в хозяйственной деятельности. — Уфа, 1984. — С. 20-23.

[9] Габитов Р.Х. Правовая охрана атмосферы. — Уфа, 1996. — с. 13-15.

[10] Петров В.В. Экологическое право России. — М., 1995. — С. 115.

[11] Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року // Урядовий кур’єр. — №237 від 17 грудня 1999 року, котрим Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України перетворено на Міністерство екології і природних ресурсів України.

[12] Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів та інших джерел іонізуючого випромінювання: Закон України від 19 жовтня 2000 року // Голос України від 1 грудня 2000 року.

[13] Коваленко М.І. Характеристика екологічного законодавства України // Юстиніан. — 1999. — №4. — С. 28.

[14] Офіційний вісник України. — 2002. — №12. — С. 61.

[15] Природноресурсове право України: Навч. посіб. / За ред. І.І. Каракаша. К.: Істина, 2005. — С. 336.

[16] Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. — К.: Істина, 2001. — С. 435.

[17] Советское природоресурсовое право: Особенная часть. — Х., 1987. — С. 214-217.

[18] Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №1. — Ст. 2.

[19] Бринчук М.М. Атмосферный воздух как объект правовой охраны // Советское государство и право. — 1983. — №5. — С. 68-73.

[20] Андрейцев В.І. та ін. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АПрН В.І. Андрейцева. — К.: Істина, 2001. — С. 437.