Автори – творці об’єктів інтелектуальної власності

Чернігівський національний педагогічний

університет імені  Т. Г. Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему

 

Автори – творці об’єктів інтелектуальної власності

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 53гр.

технологічного факультету

Калініченко Катерина Володимирівна

 

Перевірив: ст. викладач

Притула Георгій  Петрович

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів – 2012

 

План

 

Вступ.

1. Суб'єкти права  інтелектуальної власності.

2. Система законодавства України про інтелектуальну власність.

3. Державна система правової охорони інтелектуальної власності.

4. Творці об’єктів інтелектуальної власності.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У теорії права суб'єктом права прийнято вважати будь-яку людину (фізичну особу) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи.

Суб'єктами права  можуть бути юридичні особи, держава. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути ці ж самі особи. Право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, отже ці самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві групи. Це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права в силу закону або договору. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Чинне законодавство  України про інтелектуальну власність авторами визнає тільки творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін «автори» буде вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, яка свідомо створює  той чи інший об'єкт інтелектуальної  власності. Перерахувати авторів у  сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і немає потреби. Авторська дієздатність не співпадає із загальною цивільною правоздатністю.

Автором будь-якого  творіння вважається лише той, хто своєю  власною творчою працею створив  той чи інший результат інтелектуальної  творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Результат творчої  діяльності може бути створений не тільки одним автором, а кількома. Такий вид співучасті у створенні  цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

 

 

 

 

 

1. Суб'єкти  права інтелектуальної власності

 

Суб'єктами права  інтелектуальної власності е: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної  власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права  на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права  на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права  на раціоналізаторську пропозицію є  раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської  пропозиції, що створив його своєю  творчою працею.

Виходячи з  того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою  діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

До суб'єктів  авторського права відносяться:

• автори творів;
• спадкоємці й інші правонаступники;
• організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

Поряд з фізичними  особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського  права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що е законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського  права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми  особами вони виступають як представники авторів і діють від їхнього імені в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

Відповідно  до Закону України "Про власність" суб'єктами права інтелектуальної  власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте.

2. Система законодавства України про інтелектуальну власність

 

Правовідносини  у сфері інтелектуальної власності  в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу  України (Книга IV "Право інтелектуальної  власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері  інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про  охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання   діяльності   суб'єктів   господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах  України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори  щодо прав на об'єкти інтелектуальної  власності між фізичними або  юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

3. Державна система правової охорони інтелектуальної власності

 

За роки незалежності в  Україні розбудовано Державну систему  правової охорони інтелектуальної  власності (рис. 3). За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності  в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності  включено: Український інститут промислової  власності, Українське агентство з  авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і  права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.

Інститут інтелектуальної  власності і права виконує  функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів  зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями  боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.

Головним завданням  державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є  попередження правопорушень у сфері  інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності  має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують  у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство  винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.

Українська  асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків.

4. Творці об’єктів інтелектуальної власності

 

Малолітні і  неповнолітні фізичні особи, які  створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Цим особам належить право одержувати належну їм винагороду за використання своїх творінь і розпоряджатися цією винагородою. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише у осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За Цивільним Кодексом (ЦК) України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом.

Автором будь-якого  творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Результат творчої  діяльності може бути створений не тільки одним автором, а кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова  теорія визнає два види співавторства:

• коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;
• коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину — роздільне співавторство.

Для визнання співавторства  і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні  творчого результату, необхідні такі умови:

1) творчий результат,  створений спільною творчою працею  співавторів, має бути єдиним  цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця  співавторів має бути творчою.  Якщо один розповідає сюжет, а інший записує - це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу, - креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо;

3) має бути  угода про спільну працю. Ця  угода необов'язково має бути  укладена в письмовій формі,  вона може бути й усною; 

4) при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому;

5) співавторство має бути добровільним;

6) при нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробленні цього об'єкта;

7) винагорода  за використання об'єкта інтелектуальної  власності належить усім співавторам  у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства  слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні  колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Виключне право  на використання об'єкта інтелектуальної  власності охоплює всі майнові  права творця цього об'єкта. Майнові  права належать роботодавцю за таких  умов:

- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

- договір має  бути укладений лише в письмовій  формі; 

- у договорі  обов'язково має бути визначений  розмір винагороди за використання  об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому  використанні об'єкта інтелектуальної  власності, створеного за договором  найму, роботодавець має право зазначати  своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму, не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому  визначаються права й обов'язки сторін.

 

 

 

Висновок

 

Суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші особи», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців.

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність  також переважна більшість творчих  результатів створюються в порядку  виконання службового завдання. Але  в сучасних умовах право на вказані результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту  на винахід, корисну модель чи промисловий  зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Відповідно до ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Право інтелектуальної  власності на об'єкт, створений у  зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.
2. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. — С. 3—14.
3. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.
4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.
5. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. — М., 1977. — С. 11.
6. Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. — Питер, 2001. — 288 с.