Бароко в Європейській культурі VXII ст

Міністерство  освіти і науки України

Технічний коледж Національний університет «Львівська політехніка»

Бароко в Європейській культурі VXII ст.

Виконав:

Студент групи 44-ІС

Лобачов В.К

Львів - 2011

Зміст

Загальний огляд. Художні  стилі в європейській

Доба бароко. Реформа і  відновлення в мистецтві бароко. Вплив бароко

Висновок

Використана література

Загальний огляд. Художні стилі в європейській

культурі XVII-XVIII ст.

Художньо-мистецьке життя XVII ст. відбивало подих кардинальних суспільних змін. Рух Контрреформації, що пронизував католицьке богослов’я, політику та культуру, був спрямований проти ідеалів Реформації та гуманізму. Головним знаряддям Контрреформації стала інквізиція. Але далекоглядні діячі церкви закликали боротися з протестантизмом не через переслідування, а через створення нової системи духовного виховання особистості різними засобами, в тому числі й мистецтвом. Ці ідеї лягли в основу нового стилю, що розпочав формуватися в другій половині XVI ст. в лоні католицької церкви (Італія, Іспанія). Розвивався він нерівномірно майже до кінця XVIII ст. і отримав назву бароко (від італ. barocco - вигадливий, химерний, дивний; від порт, perola bагосса - перлина неправильної форми), охопивши не лише всі види художньої творчості (літературу, музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво), а й світогляд та спосіб життя тогочасної людини. Вийшовши з лона церкви (католицьке бароко), новий стиль активно втягував у мистецько-естетичний вир світські верстви населення, знайшовши співзвучність з їхніми запитами, умонастроями, смаками (світське бароко).

Ідеологічно стиль бароко відповідав інтересам різних верств суспільства. Релігійно-аристократичні прошарки через ідеологію та світогляд  бароко прагнули зберегти свій час, привілеї та владу. Бюргерство і народні маси, які стомилися від спустошливих війн, нестабільності життя, шукали в  бароко духовний спокій. У вищих  сферах суспільства ідея марноти  світу поєднувалася з жагою життя  та потягом до насолод (гедонізму). Стиль  бароко досить динамічний. Йому властиві театральність, ілюзорність, емоційність, що відбивало суперечливість світобачення тогочасної людини, коли у її свідомості стикались фантазія і реальність.

У літературі ознаки бароко виявилися в різних "стильових  рівнях". Поряд з "високим" бароко в панегіричній поезії, трагедії, героїчній  поемі розвивалось помірковане  бароко - релігійна і світська лірика, пастораль, притча, елегія, що відрізнялися простотою будови. На середньому стильовому рівні виникла оповідна проза: мандри, утопії, політичні трактати, наукові  твори. Нижній рівень літературного  бароко пов’язаний з міщанською лірикою.

Мистецтво бароко поєднало в собі нібито несумісні елементи: ірраціональність, містику, фантастичність, експресію. Йому притаманні специфічні риси: перевага в релігійних сюжетах  зображень чудес та мучеництва; динаміка, що йде на зміну статичності та стриманості мистецтва Відродження; контрастність, асиметрія, гігантоманія, перевантаження декором, живописна  ілюзорність, що намагається ввести око в оману; архітектурні ансамблі та синтез мистецтв, коли в одному творі  поєднувалися різні жанри: архітектура, живопис, скульптура, декоративне оздоблення.

В епоху Бароко набрало  довершеності міське будівництво. Ансамблі характерні не лише для окремих споруд, а й для вулиць, що набули чіткої прямолінійної форми. Початок і  кінець вулиці прикрашався скульптурними  чи архітектурними спорудами. В Італії Д. Фонтана започаткував трипроменеву систему вуличного проектування (від однієї площі розходяться  три вулиці), що відіграло виняткову  роль у майбутньому європейському  містобудуванні.

Найяскравіше бароко виявилося  в католицьких країнах: Італії, Іспанії, Португалії, Фландрії, Чехії, Польщі; дещо менше - у Німеччині, Англії. У Франції  та Голландії бароко не відігравало  провідної ролі. В Україні бароко знайшло своєрідний та блискучий  прояв лише наприкінці XVII - XVIII ст. Відповідно в мистецтві бароко виділяють  різні національні школи: італійську, іспанську, фламандську, голландську, французьку, українську тощо.

Видатні майстри XVII-XVIII ст., імена  яких пов?язані з характерними для бароко архітектурними спорудами: в Італії - К. Мадерна (1556-1629), Ф. Барроміні (1599-1667), Д.-Л. Берніні (1598-1680); у Франції -Ж. Лемерсьє, Л. Лево (1612-1678), А. Куазевокс( 1640-1720); в Англії-К.Рен( 1632-1723) та ін. Одним з найяскравіших представників барокового мистецтва Італії, законодавцем смаку та моди епохи Бароко був Джованні-Лоренцо (Джан-лоренцо) Берніні. Він не лише видатний зодчий (завершив будівництво та оздоблення Собору св. Петра в Римі і площі перед ним, спорудив численні архітектурні ансамблі), а й неперевершений декоратор та скульптор, який досяг вершин психологічної експресії, пластичності та динаміки форм у мармурі ("Екстаз святої Терези", "Аполлон і Дафна", "Давид", "Викрадення Про-зерпіни"). Д.-Л. Берніні утверджував нові барочні форми в архітектурі Риму, створюючи неповторний святковий образ "вічного міста". Митець уславився і як самобутній портретист, а працюючи в жанрі шаржу, започаткував основи карикатури.

У малярстві видатними  представниками культури бароко в Іспанії  стали Ель Греко - Д. Теотекопулі (1541-1614), Ф. Рибальта (1551-1628), X. Рибера (1591-1652), Ф. де Сурбаран (1598-1664). Найяскравішою постаттю "золотого іспанського віку" вважається Дієго-Родригес де Сильва Веласкес (1599-1660) та ін. Золотий вік іспанського живопису завершує творчість Баршоломе-Естебана Мурільйо (1618-1682) - одного із засновників, а пізніше президента Севільської художньої академії. Його полотна на біблійні сюжети ("Мадонна з немовлям", "Непорочне зачаття", "Святе сімейство"), як і зображення дітей вулиці ("Хлопчик з собакою", "Продавщиця фруктів" та ін.), принесли художнику європейську славу.

У Музеї мистецтв ім. Богдана  і Варвари Ханенків (м. Київ) можна  ознайомитися з унікальною колекцією  картин "золотого віку" іспанської школи, зокрема, з картиною X. де Сурбараиа (сина Ф. де Сурбарана) "Натюрморт з млинком для шоколаду". Твори цього майстра, який помер у ранньому віці, вважаються рідкісними. Цінною знахідкою музею, безперечно, є картина Д. Веласкеса "Портрет інфанти Маргарити", у якій художник зумів тонко, артистично і благородно передати холодну замкненість спадкоємниці престолу і водночас зворушливу незахищеність дитини.

Історико-культурний розвиток фламандської та голландської шкіл ішов різними шляхами, що було пов?язано з буржуазною революцією в Нідерландах. Зокрема, сім провінцій, що звільнилися від іспанського панування, стали називатися Голландією, а південні провінції, що залишались у повній залежності від Іспанії, - Фландрією (сучасна Бельгія). Відповідно і мистецтво XVII ст. розділилося на дві школи: голландську та фламандську. Найвидатнішим представником барокового живопису Фландрії XVII ст. по праву вважається Пітер-Пауль Рубенс (1557-1640). Художник започаткував фламандську школу живопису, що справила величезний вплив на розвиток європейського мистецтва.

Універсалізм творчого обдарування  П.-П. Рубенса, титанічна працездатність зближують його з майстрами Відродження. Мистецтво художника - це типовий  стиль світського бароко з яскраво  вираженими національними особливостями. Для рубенсівських картин характерне життєстверджуюче начало, перевага почуттів, динамізм композицій. У творчості  П.-П. Рубенса переважали біблійні та міфологічні сюжети. У цьому жанрі  написані картини "Останнє причастя Св. Франциска", "Битва греків з  амазонками", "Персей і Андромеда". Він написав достатньо портретів, але йому бракувало психологічного відчуття. Водночас художник зумів  у серії портретів зобразити  душевні якості близьких йому людей ("Автопортрет з дружиною Ізабеллою  Брандт", "Портрет Ізабелли Брандт", "Портрет Єлени Фоурмен" та ін.).

З талановитих учнів П.-П. Рубенса, які примножили славу його школи, слід виділити А. ван Дейка (1599-1641) та Я. Йорданса (1593-1678). Гордістю колекції Музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків є полотна майстрів фламандської школи: оригінальний ескіз П.-П. Рубенса "Бог ріки Шельди, Кібелла і богиня Антверпена", Я. Йорданса "Амур і сплячі німфи" та А. ван Дейка "Портрет чоловіка в чорному".

Найвидатнішими представниками голландської школи живопису є Франс  Халс (між 1581 і 1585-1666) та Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669). їх творчість відзначає реалізм та національна самобутність. Підсумком голландської школи живопису став мистецький доробок П. Рембрандта. Його творчість, як і будь-якого геніального художника, вийшла за межі суто голландського малярства. Пензлю майстра належать такі шедеври, як "Флора", "Автопортрет з Саскією", "Виступ стрілкової роти капітана Франса Баннінга Кока ("Нічна варта"), "Даная", "Повернення блудного сина" та ін. Рембрандт став неперевершеним майстром офорту, рівних якому немає у світовому мистецтві.

Батьківщиною нового стилю  рококо (від франц. rocaille - мушля), що з?явився на початку XVIII ст., стала Франція. Таку назву цей стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Він з?явився на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст.

Рококо - суто світський стиль, досить популярний у феодально-аристократичних  колах французького двору, хоч стилістично  наближений до бароко. У мистецькому  плані "легковажний" рококо був  протилежним "важкій урочистості  бароко". Довгий час існувала думка, що рококо - це лише відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався  у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його. Рококо начебто нагадував про швидкоплинність  життя, закликаючи жити лише сьогоднішнім днем, отримуючи всі його насолоди. "Після нас - хоч потоп", - цей  вислів Людовика XIV може слугувати гаслом новонародженого стилю рококо і  водночас епохи, що вмирала.

Доба бароко. Реформа  і відновлення в мистецтві  бароко. Вплив бароко

Наступна епоха, що настає після доби Відродження - це доба Нового часу, що починається у ХVІІ ст. До чуттєвого досвіду пізнання природи прилучаються раціональні методи пізнання і моделювання законів природи. Вивчення світу веде до корисного застосування цих закономірностей у людській діяльності. Раціоналізм епохи виріс з успіхів математичних і природничих наук. Досвід перестає бути індивідуальним, а об'єктивізується за допомогою умоглядних понять. Лідером культури стає наука, на відміну від лідерства мистецтва в добу Відродження. Крім методу бароко, в рамках новочасового художнього мислення ХУІІ-ХУІІІ ст. виникають і інші стилі в мистецтві - класицизму та реалізму.

Бароко, стиль в мистецтві  й архітектурі, характеризується екстравагантністю  орнаменту, асиметрією конструкцій  і великою експресивністю. Домінував  у європейському мистецтві в 17 столітті, представниками цього стилю  є Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), М. У. Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Монтеверді, Вівальді, Й.С. Бах, Гендель.

Барвисте, емоційне мистецтво  бароко створювалося головним чином  для служіння релігії. Воно прагнуло приголомшити глядача, розбудити в  ньому піднесені почуття, але  вищою його метою було ввести віруючого  у світ чудес, екстатичних одкровень  і митей тріумфу християнської  віри.

У XVII столітті Італія зберігало  своє провідне положення як джерело  нових художніх ідей і прийомів, і в Рим все так само стікалися  майстри кисті і різця з  усього континенту. Зароджені в Італії художні стилі незмінно ставали  зразком для наслідування далеко за її межами. У XVI ст. на зміну епосі  Відродження прийшов вигадливий маньєризм, якому було призначене недовге  життя. А його динамічний спадкоємець - стиль бароко - панував у мистецтві протягом XVII і частини XVIII сторіччя, охопивши всю Європу і Латинську Америку.

Доктрина мистецтва бароко, батьківщиною якого є Італія, складалася під впливом чинників контрреформації  і художньої політики католицької  церкви. Краса повинна була служити  вихованню побожності. Мистецтво  бароко вражало уяву незвичайністю  задуму і виконання, перебільшеним  пафосом, йому властиві зовнішня театральність, сполучення ідеалізації з натуралізмом пристрастей: збуджувати подив - задача поета на землі. У релігійних сюжетах  художників і скульпторів підвищений інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво  могли виявити себе улюблені в  цьому стилі гіперболічність  та патетика. В архітектурі переважає  тяжіння до ансамблю міських площ разом з палацами, парками, фонтанами, скульптурами, міські та заміські резиденції побудовані на синтезі архітектури  й скульптури, підпорядковані загальному декоративному оформленню.

Мистецтво бароко розвивалося  передовсім у католицьких країнах  Європи: в Італії, Іспанії, Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі, балтійських  країн, а в ХУІІІ ст. до України  і Росії, дало помітні здобутки в  Австрії та Німеччині. У ХУІІ ст. Видатними майстрами в скульптурі і архітектурі римського бароко були Джованні Берніні (скульптури “Екстаз св. Терези”, фонтана з фігурою Тритона, церкви св. Андреа аль Квірінале)і Франческо Борроміні будинку Ораторіо ді Сан Філіппо Нері, церкви св. Іво алля Сап'єнца. Болонські академісти брати Караччі і реалістична течія Караваджіо призвели до виникнення бароко в живописі Італії, представлене іменами Гверчіно, Доменіко Фетті, Луки Джордано, Бернардо Строцці, Сальватора Рози, Александро Маньяско, Джузеппе Креспі. Рим був центром, звідки мистецтво Бароко розповсюджувалося до інших країн. У Римі побував і П.Рубенс, жили Пуссен і Лоррен, Веласкез.

Бароко з'являється в  Німеччині на останньому етапі свого  розвитку (подібно як у Х-ХІ пізньовізантійське мистецтво на Русі-Україні). Пізнє бароко Німеччини втілилося в багатих архітектурних формах Дрезденського королівського палацу Цвінґер, палацах архієпископів у Зальцбурзі, монастирських будівлях. Під впливом місцевої традиції тип єзуїтського храму змінився: фасад за зразком готичних храмів вкладено в рамки двох однакових веж, екстер'єр та інтер'єр заповнені декором, рослинними орнаментами і фігурами, які сплавляються з настінним живописом в єдину напружену цілісність. Храми і собори в Німеччині будувалися частіше на відкритому просторі і більше пов'язані з пейзажем, ніж з міським оточенням, на відміну від Італії. Архітектор Фішер фон Ерлах є автором церкви св. Карла у Відні, барокових будівель у Празі. Балтазар Нойман збудував резиденцію у Вюрцбурзі (Південна Німеччина). Шлютер є автором королівського замку в Берліні.

Німецьке бароко проявилося у поезії ХУІІ-ХУІІІ ст., та найвищі  його досягнення - в музиці, яка тоді заповнювала німецькі палаци і церкви. У музиці композитора Йоганна  Себастьяна Баха доба бароко промовила  найкраще і найбільш піднесено. Бах, автор глибоких за змістом органних і хорових творів, відкриває перед слухачем безмежну далечінь і то підносить його на найвищі висоти, то проникає своїми звуками в земні почуття. В мистецтві фуги мелодичні площини переплавлено в точно розрахованій чудовій і прозорій гармонії, що нагадує стрункі архітектурні форми. В Пасіях за св. Іоанном і Матвієм звучать піднесені і вражаючі духовні драми людини і світу.

Композитор Георг Фрідріх  Гендель у своїх ораторіях, тобто  великих творах для хору, оркестру і солістів, оспівує голосами могутніх хорів і героїв події, що визначили  долю цілих народів, їх смуток і радощі. У Баха і Генделя бароковий пафос висловлює глибини справжніх почуттів і найщирішої теплоти.

Фламандська живописна школа  ХУІІ ст., перейнявши від італійців  барокові риси, в той же час, особливо у творчості Рубенса, з-посеред  інших європейських шкіл найбільше  зберегла ренесансні традиції. Рубенс був одним з останніх західноєвропейських  гуманістів-митців, творчість якого  несла радість, вітальність і погідність. Пітер Пауль Рубенс малював у стилі бароко, його персонажам притаманне повнокровна і здорова життєздатність, пишність тілесних форм.

Послідовником Рубенса був  Ван Дейк. Автором побутового жанру був фламандець Якоб Йорданс, тверезий реаліст, його живопис соковитий і вільний тут відчутний вплив Караваджіо.

Вплив фламандської школи, зокрема  Рубенса, був дуже значним: на портретний жанр в Іспанії і Англії, на релігійні  композиції в Голландії, іконопис Італії, колористику Ватто у Франції, сюжети Делакруа.

Голландський митець Рембрандт  в руслі мистецтва бароко виробив  свій оригінальний мистецький стиль, який за значущістю виходить за рамки певних стильових напрямків (Давид і  Саул, Христос в Емаусі, Давид і Джонатан). Рембрандт, згідно з Спінозою, виразив у своїх картинах найважливішу для нього ідею, що людина досягає свободи і природності, пізнаючи права світу, і, поборюючи егоїзм, досягає всеохоплюючої любові.

В Іспанії працювали в  добу бароко знані живописці Ель  Греко, Хусеппе Рібера, Естебан Мурільйо і найгеніальніший з-посеред них Дієґо Веласкез, які виробили індивідуальні творчі стилі, що були провісниками наступної добу реалізму в мистецтві. Пишний архітектурний стиль іспанського бароко репрезентує Хурріґуера (1650-1723).

У літературі бароко відбувається значне збагачення мови. Наприклад, поет ХУ ст. Поліціано (доба Відродження) задовольняється скупими словами “цілий схід вже почервонів і схили гір здаються золотими”. Маріно, відомий італійський поет бароко ХУІІ ст., збагачує свою палітру напівтонами: “повітря було забарвлене сумішкою білої і брунатної барв, покроплене тінню і світлом і в затуманеному блискові творило поєднання ранкової зорі з місяцем”. Вираз ставав багатшим, слово витонченішим, разом з тим замість цілісності і лаконізму переважає красномовство і риторика.

Бароко, продовжуючи тенденції  ренесансу, намагається глибше проникнути в глибини внутрішнього життя  людини. Якщо Джоконда Леонардо об'являється  у повноті самовладання і внутрішнього спокою, то Тереза Берніні відкриває внутрішні таємниці людини. Бароко активніше черпає з життя, розширює коло тематики. В малярстві поширюється жанровий живопис і натюрморт. Бароко сприйняло від античності натуралізм пристрастей, антична драма воскресає в бароковій опері. В пластичних мистецтвах (скульптурі) збагачується світлотінь, в малярстві - вільна лінія і загальний колорит, в архітектурі - глибина і просторовість.

Україна впродовж ХУІ - початкуХУІІ ст. перебувала у полі різноманітних впливів, різноукладної економіки, різного звичаєвого права, тут панував калейдоскоп світоглядів, архітектурних стилів, мов і національностей. Мовою професійної культури була книжна, яку знало невелике число мешканців. Культура орієнтується на слово і казання. На межі ХУІ-ХУІІ ст. настали зміни в менталітеті українців, вони зрозуміли, що їх країна є наступницею великої середньовічної держави Київської Русі. У середині століття Україна внаслідок визвольної війни очоленої козацтвом, відновлює свою державність, школу, мову, храми. Народжується література, музика, живопис і архітектура, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою. Саме в козакові, як пише Є. Маланюк, народився неповторний для всього слов'янського світу героїчний тип людини - як для Європи лицар чи джентльмен. (“Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак!”). Україна поділялася на полки і сотні, до яких належали міста, містечка і села. При цьому військовому правлінні міста мали свій суд і магістрат.

Висновок

В образотворчому мистецтві  для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників цікавлять насамперед сюжети чудес та муче -ництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, патетика.              Не будучи суто релігійним, мистецтво бароко все-таки було виразником духу контрреформації - руху за реформування і відновлення католицької церкви, що відродило її сили в боротьбі з протестантизмом.  Мистецтву бароко був характерний глибокий драматизм, а шляхом сполучення скульптури, архітектури і музики в єдине видовище досягалися разючі ефекти. З особливою силою риси театральної патетики виявляються у величному соборі св.Петра в Римі, і не випадково саме в епоху бароко зародився новий вид мистецтва - опера.       Перейнявши елементи класицизму - колони, трикутні фронтони й арки, - архітектура бароко відрізнялася неспокійним динамізмом плавно вигнутих поверхонь і активним протиборством форми і простори.

Використана література

1. 50 біографій майстрів  західно-європейського мистецтва.Видавництво "Радянський художник", Ленінград 1965 р.

2. Богомолов А. С. Античная философия. - М.: изд-во МГУ, 1985

3. Бенеш Отто. Искусство Северного Возрождения. - М., 1973.

4. Вельфлин Г. Ренессанс и бароко, пер. с нем. - СПБ, 1913.

5. Виппер Б. Р. Статті про мистецтво. - М., 1990.