Біпатриди в Україні

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ

 «МИКОЛАЇВСЬКИЙ  ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ»

 

 

 

 

                                                                                                                  Кафедра менеджменту

 

 

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Туристичне краєзнавство»

на тему:

«Біпатриди в Україні»

 

 

 

 

Виконала студентка

денної форми навчання

групи ГРС-23

Бірюк А.О.

Перевірив

доцент

Чеботаєва О.М.

 

 

 

 

 

Миколаїв 2014

Вступ

Біпатриди – соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як із територією України (де вони розташовані або відбувались), так і з територією тієї зарубіжної країни, в межах якої даний об’єкт, явище, подія первісно виникли; ресурси “подвійного громадянства”, ресурси-біпатриди, специфічні духовно- та матеріально-історичні “комунікації”, призначення яких – єднати культури, народи, держави. В Україні виявлено понад 500 таких об’єктів і список їх дедалі поповнюється. Деякі з них мають світове та європейське значення та унікальний історико-інформаційний, духовно-естетичний, інтернаціональний потенціал. Найбільша чисельність гомогенних об’єктів, які входять до основних ресурсно-рекреаційних угруповань, розміщена в АР Крим, Київській, Львівській, Хмельницький, Одеській областях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Феодосійська національна картинна галерея імені К. І. Айвазовського (АР Крим)

— художній музей у місті Феодосії, один із найстаріших художніх музеїв України.

Основою зібрання Феодосійської картинної галереї були 49 картин, які відомий мариніст Іван Айвазовський заповів місту. Нині експозицію відкриває меморіальний розділ, у якому йдеться про основні моменти життя й творчості Івана Айвазовського, етапи розвитку й діяльності картинної галереї.

У сусідньому будинку — будинку сестри художника зібрані картини Айвазовского на міфологічну й біблійну теми, роботи іноземних мариністів XVIII-XIX століть, сучасників великого художника — М. Волошина, Л. Лагоріо, Богаєвського Костянтина Федоровича, учнів Айвазовського — М. Латрі, А. Фесслера, А. Куїнджі, твори радянських художників.

В 1930 році перед галереєю був установлений пам'ятник Айвазовському роботи скульптора И. Я. Гинцбурга з написом «Феодосія — Айвазовському». 29 липня 1980 року жителі і гості Феодосії урочисто відзначили 100-річчя картинної галереї ім. І.Айвазовського. За активну діяльність у зв'язку з 100-річчям з дня заснування президія Верховної Ради СРСР нагородила Феодосійську картинну галерею ім. І.Айвазовського орденом Дружби народів.  У 2007 році Галареї надано статус Національної та присвоєне ім'я Айвазовського.

Талановитою рукою Івана Айвазовського було написано не один десяток картин, він вніс великий внесок в мистецтво, тому я вважаю цей ресурс біпатридом. Представникам Росії особливо буде цікаво відвідати цю картинну галерею.

 

Садиба Ганських-Ржевуцьких, де бував французський письменник Оноре де Бальзак (Житомирська область) 

Селище Верхівня розташоване в Ружинському р-ні Житомирської області. Відоме й цікаве своїм палацом. Палацом колишньої садиби польських аристократів графів Ганських.

Верхівня перебувала у володінні різних польських шляхетських родів, В XVII ст. селищем й околицями володіли Любомирські, але після їх зубожіння, в середині XVIII ст., Верхівня була надана в оренду шляхтичу Яну Ганському.

В 1780 році Ян Ганський викуповує садибу й передає її своєму синові Вацлаву Ганському. Ну а вже Вацлав створив у Верхівні довершений садибно-парковий ансамбль, який в дещо зміненому вигляді ми можемо побачити й сьогодні.

Садиба складається з палацу у стилі ампір площею 2077 кв. м., двох одноповерхових флігелів, родинної церкви, винного погребу, різних господарських споруд та парку.

Один з флігелів – кухня, з'єднаний з палацом підземним переходом, яким слуги носили страви до їдалень панського будинку. Підземний хід також був прокладений до каплиці з родинною усипальницею Ганських.

Взагалі Вацлав Ганський полюбляв чомусь підземні ходи. Він навіть влаштував для своєї дружини Евеліни Ганської підземний хід до її особистої купальні у великому ставу, що навпроти палацу. Підземний хід був обкладений цеглою, виходив за гранітний мур, що оточував палац, і виводив у купальню, дно якої було викладене тесаними дубовими колодами.

Чудовий парк, що був розбитий за палацом, зливався з лісом. Поруч був ретельно підібраний сад, який доходив до широкого яру, до речі, штучного. Він був вручну викопаний кріпаками. Через яр було перекинуто аркоподібний місток, неподалік якого на схилі стояв так званий "мисливський павільйон". Багато років він слугував на помешкання сімейному лікарю Ганських Адольфу Кноте. В глибині парку розміщувалася оранжерея, перед якою росли чимало рідкісних дерев. На межі парку й лісу стояла фазарня (птахоферма). В лісі на волі жило кілька сотень козуль, ланей та вирощених для відстрілу вепрів.

Діяла у Верхівні також суконна фабрика, яка виробляла "десять тисяч штук сукна на рік".

Вацлав Ганський мав 21 тис. гектарів землі й понад три тисячі кріпаків. Він виконував обов'язки маршалка волинської шляхти, був магістром масонської ложі в Житомирі. Після одруження у 1819 році він подарував Верхівню своїй дружині Евеліні.

Оноре де Бальзак під час перебування у Верхівні у 1847 році пише:

Це пустеля, царство хлібів, прерія Купера та її тиша. Там починається українська земля, земля чорна й жирна, яку ніколи не угноюють і де завжди сіють. Цей краєвид укинув мене в якесь остовпіння...     

Деякий час він жив і працював у Верхівні. Тут був написаний роман "Втаємничений". Перед Різдвом 1847 року письменник на короткий час відбуває до Парижу. Кінець 1847-го і весь наступний рік Бальзак знову проводить у Верхівні. Ганська облаштовує для Бальзака три кімнати.

...Бальзак був щасливий. Вперше  в житті він опинився в одному  з палаців із численною челяддю, про які мріяв з дитинства. – Андре Моруа, «Прометей, або Життя Бальзака».

По смерті дочки Евеліни Анни Мнішек, садиба переходить у володіння Адама Ржевуського. Він був останнім володарем Верхівні. Потім була революція 1917 року й громадянська війна. Під час тих подій, звичайно ж, садиба була розграбована. Був розкритий родинний склеп Ганських/Ржевуських. Але мародерів самі ж селяни вбили. Куди ділись речі зі склепу невідомо. Вхід до склепу, що розміщувався під родинною церквою замурували. Саму ж каплицю після відкриття на території садиби у 1921 році агрошколи перетворили на спортзал.

Можливо, розміщення в садибі агрошколи й врятувало палац від знищення. В 1932 році створюється агротехнікум, В 1959 році, коли відзначалась 160-річниця від дня народження Опоре де Бальзака, у Верхівні створили кімнату-музей, яка на громадських засадах діяла до 1995 року.

Палац внесений до державного реєстру національного культурного надбання України.

Зараз тут розмішується Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу. Директор філії Володимир Гнатович Чернега, людина неординарна й дуже цікава. Завдяки його ентузіазму й навіть одержимості в палаці у створено музей Бальзака. Силами викладачів та студентів коледжу відремонтовані приміщення садиби, впорядковано парк, розчищений підземний хід з одного з флігелів до палацу. Була відновлена церква, яка деякий час, навіть, стояла без даху. Відкрито вхід до родинної графської усипальниці. Все-таки вандали залишили неушкодженими чотири поховання.

Звичайно ж, не вистачає професійних реставраторів. Але те що роблять молоді студенти коледжу заслуговує на велику повагу. Але головне що, пан Чернега сповнений оптимізму. В його планах розширення музею Бальзака, який сьогодні складається з трьох кімнат. Можливо колись він дійсно перетворить весь маєток і парк на "музей Кохання".

Ця садиба біпатрид, тому що Оноре де Бальзак був французьким письменником, і я думаю, як його шанувальникам, так і просто французам буде цікаво відвідати її, та насолодитися красою садиби та природи.

 

 

 

 

Музей “Філікі Етерія” (м. Одеса)

 «Філікі Етерія» — загальнонаціональна таємна організація, заснована в Одесі у 1814 році грецьких патріотами Ніколаосом Скуфасом, Еммануїлом Ксантосом і Афанасієм Цакаловим, які прагнули досягти звільнення Греції від османського ярма. Принаймні основним своїм завданням етерійці бачили підготовку збройного повстання. 1821 року організація фактично підготувала грецьку національно-визвольну революцію 1821-29, після початку якої припинила існування.

Музей "Філікі Етерія" (з грецької мови - "Товариство друзів") функціонує в Одесі з 1979 року, спочатку як відділ історико-краєзнавчого музею міста.

У вересні 1994 року, в дні святкування 200-річчя заснування міста, в Одесі в будівлях по Красному провулку № 16-20 було урочисто відкрито Філію Грецького Фонду Культури (Центр - в м. Афіни). Ці будівлі на пільгових умовах мерія міста передала у розпорядження Філії, при якій і працює з цього часу переведений сюди музей "Філікі Етерія". Це його історичне місце. В минулому ці будівлі належали грекам і саме тут у 1814 році було створено таємну революційно-патріотичну організацію "Філікі Етерія", яка готувала греків до боротьби за незалежність. "Філікі Етерія" назавжди пов'язала історію Одеси з історією національно-державного відродження Греції.

Музей створено Грецьким Фондом Культури у співпраці з Одеським історико-краєзнавчим музеєм, який надав ряд експонатів з історії "Філікі Етерії", доповнених точними копіями експонатів із музеїв Греції, особливо з етнологічного та історичного товариств Греції.

Пам’ятка являється біпатридом, так як вона в свої часи функціонувала завдяки грецьким діячам. І я впевнена, якщо представники грецької національності будуть відвідувати Одесу, то вони обов’язково завітають до цього музею.

 

Пам'ятник Джону Говарду (м. Херсон)

 

Невисокий літній чоловік, який приїхав в Херсон в 1789 році, назавжди залишився в серцях багатьох херсонців. Тут він вивчав стан в'язниць, надавав безкоштовну медичну допомогу, допомагав нужденним, заради хворої людини виїжджав навіть у віддалені поселення. Народжений в родині заможного купця, Говард віддав своє перевагу не зручностей торговельної діяльності , а порятунку нужденних людей і філантропії. Об'їхавши практично всю Європу, Говард мав намір доїхати і до Єгипту.

У 1789 році Джон Говард приїхав до Росії і звідти послідував на південь. У жовтні того ж року він оселився в Херсоні. Через чотири місяці в січні 1790 на 65 році свого життя після візиту до тяжкохворий пацієнтці Говард помер.

З схвалення імператора Олександра I в Херсоні було встановлено пам'ятник Джону Говарду в 1820 році. Монумент був споруджений архітектором В.Л.Стасовим . Матеріалом для споруди обеліска і п'єдесталу до нього послужив інгулецький вапняк. З Англії був присланий гіпсовий медальйон Говарда, через рік з нього виготовлена ​​бронзова копія скульптором Єкімовим. Він був укріплений на додатковому кубічному камені в 1821 році.

За заповітом самого Джона Говарда на пам'ятнику встановлені сонячні годинники з позолоченої міді - символ вічності і викарбувано напис " Ad sepul - chrum stans quidquid est amici ", що означає: "Хто б не був ти, тут друг твій прихований". Також на обеліску встановлена ​​таблиця: "Говард. Помер 20 січня 1790 на 65 році від народження". До літа 1828 закінчена перебудова пам'ятника, яку спонсорував херсонський губернатор серпня Комстадіус. Висота обеліска досягає 11 метрів. Пам'ятник в стилі класицизму прекрасної роботи архітектора Стасова  зараз розташований на головному проспекті міста - Ушакова, біля старого міського кладовища.

Цей пам’ятник є біпатридом, тому що його історія повністю пов’язана з англійським діячем Джоном. Думаю, англійці будуть раді, побачивши пам’ятник своєму співвітчизнику в такому маловідомому для них місті, як Херсон.

Пам'ятник Адамові Міцкевичу (м. Івано-Франківськ)

 

Пам'ятник Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську — пам'ятник польському поетові Адамові Міцкевичу (1798-1855) в обласному центрі місті Івано-Франківську; вважається найстарішим за часом спорудження зразком міської скульптури в місті.

Пам'ятник розташований на площі Міцкевича. Це бронзова фігура поета, встановлена на приблизно співмірному з розмірами фігури мармуровому постаменті, що є ступінчатим і доповнений низьким стилобатом. Скульптор Тадеуш Блотницький зобразив поета з книгою в руках у хвилину натхнення.

З історії пам'ятника

Ще наприкінці XIX століття громадськість тодішнього Станиславова широко відзначала 100-річчя від дня Адама Міцкевича. З цієї нагоди в місті запланували спорудити пам'ятник поетові. Був створений оргкомітет, оголошено збір пожертв. Відбувся конкурс, у якому переміг краківський скульптор Тадеуш Блотницький.

Урочисте відкриття пам'ятника Адамові Міцкевичу в Станіславі відбулося 20 листопада 1898 року за присутності великої кількості людей. На постаменті були викарбувані слова польською: «Адаму Міцкевичу в століття від народження — громадяни м. Станиславова. 1898 р.».

1919 року під час Першої  світової війни пам'ятник був  пошкоджений. 1930 року його було  відлито з бронзи, спрощено форму  п'єдесталу та дещо змінене  місце розташування.

1940 року польськомовну  дошку на постаменті зняли  і замінили на нову: «Адам Міцкевич, 1798—1855». У такому вигляді пам'ятник  зберігся дотепер.

1989 року здійснювались  роботи з реконструкції пам'ятника.

Цей пам’ятник є біпатридом,  тому що Адам Міцкевич був польським поетом, і саме поляки зможуть ним помилуватися в Івано-Франківські.

 

 

«Ольвія» (Миколаївська область, с. Парутине)

 

Ольвія (щаслива) - найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е…

Античний Поліс, розташований біля села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Був заснований вихідцями з міста Мілет (сучасна Турція) у VI ст. до н.е. та проіснував до IV ст. н.е. За період існування місто пережило багато історичних подій, заснування колонії ії розквіт та занепад, противагу македонському полководцю Олександра Македонського (Великого) – Запіріона, входження до складу Понтийської держави Мітрідата VI Евпатора, гетський розгром, відбудова на початку нової ери, відродження та входження до провінції Нижня Мезія Римської Імперії та повне знищення під час гуннського пересування по території Південної України. В архітектурному плані кожен етап життя міста репрезентовано різноманітними спорудами. Починаючи з перших помешкань переселенців (землянок та напівземлянок), монументальних кам’яних споруд житлового, оборонного та культово-суспільного призначення. Після більш ніж вікового археологічного вивчення античної пам’ятки, нам відомо багато залишків житлових будівель різного часу, фундаменти мурів та башт навколо міста та цитадель римського часу, комплекс Гімнасія - школи, Дикастерія – суду, Агори – центральна адміністративна та торгівельна площа, Теменос – культова ділянка з залишками головного алтаря міста, храмів Афродіти, Аполлона, Зевса. Частина міста у наслідок підйому рівня Чорного моря затоплена водами Дніпро-Бузького лиману, під якими виявлені припортові квартали та порт стародавнього міста. Некрополь міста представлено глиняними та кам’яними склепами- два кам’яні склепи це склеп Евресивія та Аретти і Зевсів курган – єдині кам’яні споруди цього функціонального призначення у Північно-Зачідному Причорномор’і, один з яких реконструйований (Евресивія та Аретти) в перше на пострадянському просторі.

Ця пам’ятка є унікальна с точки зору археології, історії, культури.

Протягом тисячі років люди мешкали на вказаної території, залишивши після себе унікальні споруди та будівлі. Слід відмітити, що увесь комплекс Ольвійського полісу на відміну від інших пам’яток античної епохи (Тіра, Херсонес, Пантикопей…) не забудована сучасним містом. Вся територія поселення та частина некрополю є Національним історико-археологічним заповідником.

Це місце – один із головних біпатридів на півдні України, адже саме тут збереглося місто грецьких поселень. Жителям  сучасних грецьких територій особливо цікаво буде відвідати Ольвію, адже кожен патріот своєї країни повинен знати про далеке минуле громадян свої національності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вулиця Дерибасівська (м. Одеса)

Дерибасівська — пішохідна вулиця в центрі міста Одеси, яку вважають головною вулицею.

Свою назву (спочатку італ. La strata Ribas, кат. el carrer de Ribas) вулиця отримала на честь Жозе́па де Рíбаса за розташуванням його будинку на цій вулиці, у якому потім жив його брат, Фелікс де Рібас. Крім того, ця вулиця є традиційною приймальницею таких свят міста, як: Одеська Гуморина та День міста.

Пам'ятник Жозепу де Рібасу

Установлений на самому початку Дерібасівської вулиці, на розі з Польською. Скульптор — заслужений художник України Олександр Князик. Де Рібас зображений таким чином, що в одній руці він тримає тростину, а в другій — план міста.

Де Рібас є представник іспанської національності, від був жителем цього міста, а саме цієї вулиці, тому вулиця та пам’ятник є біпатридами. Представники його національності можуть з задоволенням пройтися вулицею, та насолодитися красою пам’ятника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мис Ай-Тодор (АР Крим)

Ай-Тодорський мис знайомий майже всім, хто відвідує Південний берег Криму – на високому скелястому виступі, над вируючим морем приліпилося «Ластівчине гніздо» – оригінальний замок, побудований в 1912 році.

Цей мальовничі мис, що привертає безліч туристів, зберігає унікальні сліди давньої культури, пов’язаної з античним світом. В кінці VII століття до нашої ери узбережжі кримського півострова стали заселяти греки – колоністи.

У пошуках рабів вони воювали з корінними жителями – таврами і скіфами. Але ці народи і самі не раз нападали на греків. Мешкаючи в степовій частині півострова в II -I століттях до нашої ери, скіфи почали тіснити греків у Херсонесі та Пантікапеї. Греки звернулися за допомогою до царя Боспорського царства Митридата Евпатора. Цар охоче погодився, бо хотів мати греків союзниками в боротьбі з могутнім Римом.

Проте в 60 – х роках I століття нашої ери римляни надіслали до Криму 3000 солдатів і 40 бойових кораблів, захопили Херсонес, а на мисі Ай- Тодор розмістили передовий дозорний пункт.

Для такого стратегічного об’єкту Ай- Тодорський мис обраний не випадково. По-перше, на цій ділянці раніше було значне таврське городище, укріплене колосальними кам’яними блоками, які можна використовувати для власного захисту. По-друге, з високих неприступних круч відмінно проглядалися берегова лінія і морські дали від Аю- Дага до гори Кішки – таким чином, завжди була можливість контролювати будь-які пересування ворога на суші і стежити за всіма проходять кораблями.

Римляни відразу ж приступили до спорудження своєї фортеці. Чисельність гарнізону тут становила близько 500 осіб.

Так, на площі в шість гектарів виник форт Харакс з двома поясами оборонних стін, кількома багатоярусними вежами, складами для зброї, казармами, водопроводом.Сьогодні на місці форту знаходиться однойменний княжий палац, оточений розкішним парком.

Мис Ай-Тодор буде цікавий як біпатрид представникам римських країн.

Пам’ятник Суворову (м. Одеса)

Пам'ятник Суворову відкрили на перехресті біля дитячого центру Молода Гвардія в Суворовському районі Одеси. Пам'ятник Суворову є копією скульптурної композиції полководцеві Олександру Суворову роботи скульптора Бориса Едуардса, встановленої в Ізмаїлі.

У 1913 році відомий одеський скульптор Едуардс на честь 120-річчя перемоги російсько-австрійських військ під командуванням Суворова над турками виготовив скульптуру генералісимуса.

Її авторська копія в середині 1930 років була встановлена ​​в Одесі, проте в 1945 році скульптура була перевезена в Ізмаїл як символ визволення міста від німецько-румунських окупантів.

Пам’ятник є біпатридом, адже він був встановлений на честь російського полководця Суворова. Жителі Росії будуть задоволені красою пам’ятника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятник Пушкіну (Миколаїв)

Пам'ятник О. С. Пушкіну в Миколаєві — скульптурна споруда, встановлена на честь російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна в м. Миколаєві. Знаходиться у сквері імені Пушкіна на розі вулиць Пушкінської та Набережної, в місці, де починається Інгульський міст.

Пам'ятник являє собою бронзову скульптуру двадцятип'ятирічного Олександра Пушкіна на гранітному постаменті. Пам'ятник створений миколаївським скульптором Юрієм Макушиним.

Пушкін декілька разів бував у Миколаєві (згідно з дослідженнями істориків — не менше 5-6 разів): у 1820 році проїзжав через місто в південне заслання, та при поверненні з Кишинева зупинявся в Миколаєві, переправляючись поромом біля Малої Коренихи. У 1824 році, прямуючи в нове заслання, Пушкін знову проїхав через Миколаїв.

На честь цих подій та до 150-річчя з дня смерті поета в Миколаєві було відкрито сквер імені Пушкіна та в 1988 р. в ньому встановлено пам'ятник.

Пам’ятник є біпатридом, адже він був встановлений на честь російського поета Пушкіна. Представники російської нації зможуть з гордістю милуватися його красою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь англійців, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)

До війни севастопольські старожили називали це місце Каткартів пагорб на ім'я похованого тут генерала Джорджа Каткарта, загиблого смертю хоробрих у Інкерманському битві.

Благоустрій Англійського кладовища на Каткартовом пагорбі було закінчено в 1882 р. На нього перепоховали останки англійців з інших некрополів, але далеко не з усіх . Адже на території Криму від Севастополя до Балаклави і від Камишовської бухти до річки Чорної (не рахуючи Альму і Керч) розташовувалися 130 англійських кладовищ і меморіалів.

На кладовищі було поховано чимало осіб з відомих у Британії сімей. Чотириста сорок чотири одиночні і братські могили розташовувалися вісімнадцятьма паралельними рядами.

Кладовище знаходилося у віданні англійської консула. На впорядкування некрополя і для підтримки порядку щорічно виділялося триста фунтів. Біля входу, на воротах якого красувався мальтійський хрест, була побудована сторожка .

У період Оборони Севастополя 1941-1942 рр.. на пагорбі йшли запеклі бої. Кладовище сильно постраждало, але в 1944 р. ще існувало. У період роботи Ялтинської конференції (1945 р.) його відвідав прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль з дочкою Сарою.

У наступні роки кладовищі поступово руйнувалося і прийшло в повне запустіння. Буквально всі надгробки були знищені. В даний час територія некрополя повністю зайнята садово-городніми ділянками.

7 вересня 1992 були враховані  побажання англійців і на пагорбі  Каткарта відкрилася перша черга меморіального комплексу. Наспіх споруджений з неякісних матеріалів, він швидко прийшов в запустіння. Не допомогла і часткова реконструкція меморіалу, проведена англійським архітектором Кеном Хортоном. У підсумку, меморіал виявився покинутий, частина металевих конструкцій і табличок вирізали мародери, залишивши фактично тільки вхідні ворота.

В даний час побудований новий англійський меморіальний комплекс в районі селища Дергачі, куди перенесено кілька уцілілих автентичних надгробків.

 

Кожен англієць зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь італійців, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)

Італійське кладовище знаходилося в 15 км від Севастополя, на горі Гасфорт, де в період Кримської війни були позиції Сардинской армії. Жертви, які принесли італійці в ім'я чужих їм інтересів, приголомшливі. За всю війну було вбито і померло від ран 28 чоловік (дані професора Б. Ц. Урланіса ), 2166 загинули від епідемії тифу і холери. Вони були закопані в землю, далекого від їхньої батьківщини, Криму…

У пам'ять полеглих італійців у серпні 1882 була урочисто освячена каплиця , споруджена в ломбардському стилі під керівництвом майора Герардіні. Сюди, на вершину, були перенесені останки італійських воїнів. На жалобній церемонії російські солдати рушничним салютом віддали останню шану загиблим.

 

Цвинтар і каплиця були сильно зруйновані під час оборони Севастополя, а потім під час його звільнення. У 1955 році каплиця була остаточно знищена.

Сьогодні в цьому місці можна побачити лише її фундамент і кілька автентичних каменів ломбардской архітектури.

Кожен італієць зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

Військовий меморіал, споруджений на честь французів, які загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь)

Придбавши землю у російського генерала А. Б. Бракер , в 1863 році французи влаштували військовий некрополь.

Кладовище представляло з себе прямокутну територію, огороджену глухим кам'яним парканом висотою близько двох з половиною метрів. Розмір кладовища приблизно був 100х100 метрів. У центрі некрополя знаходився мавзолей пірамідальної форми, увінчаний чотирикутний хрест . Над напівкруглим у верхній частині входом був укріплений металевий вінок , вище - прямокутна меморіальна дошка з білого мармуру з текстом французькою мовою. На мавзолеї були меморіальні плити з іменами похованих тут генералів: Бізо, Бретона, Брюне, Сен-Поля.

На кладовищі знаходилося 17 саркофагів зі склепами. Над входом в склепи були укріплені латинські хрести, вище - дошки з білого мармуру з текстами. Усередині саркофагів в нішах підземної і наземної частин розташовувалася кістниця - черепа і кістки загиблих французьких воїнів.

Перед саркофагами проходили три алеї (у формі літери «П »). Дві алеї під прямим кутом перетиналися в центрі кладовища у каплиці. Сама каплиця стояла на круглому майданчику. Її діаметр був метрів двадцять. Цей майданчик, як і алея, була всипана гравієм.

Руйнування Французького кладовища відбулося в 1982 році, початку 80-х років. Цей історичний некрополь був знесений бульдозерами за негласним розпорядженням впливового керівника владних структур міста Севастополя. Його ім'я невідоме донині. Втім, ініціатора акції в ті роки й не шукали ...

 

Сучасний меморіал французьким солдатам, загиблим під час Кримської війни, був відкритий в 2004 році за участю французької делегації на чолі з Надзвичайним і повноважним послом Франції в Україні Ф. Де Сюрмене. Побудований меморіал на місці колишнього французького військового некрополя, на 5-му кілометрі Балаклавського шосе на кошти держави Франції.

Кожен француз зможе приїхати сюди та приклонитися до цього меморіалу, згадавши своїх пращурів, що воювали на цих землях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поховання шведів на Полі Полтавської битви (м. Полтава)

 

27 червня 1709 року відбулася Полтавська битва, яка мала далекосяжні наслідки для Європи.

1909 року з ініціативи викладача історії Полтавського кадетського корпусу І.Ф.Павловського було відкрито музей на полі Полтавської битви і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, — оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» з охоронною зоною історичного поля загальною площею 771,5 га.