Чинники і умови грунтоутворення

       Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний університет імені Т.Г.Шевченка

Кафедра біології

 

 

               Реферат

                                                на тему:

        «Чинники  і умови грунтоутворення»

 

Виконала

студентка 31 групи

хіміко-біологічного факультету

Шкіліндей А.О.

Перевірив

доц. Мачульський Г.М.

 

 

 

 

                                        Чернігів-2011

                                              ЗМІСТ

1.ВСТУП………………………………………………………………………….3

2.Характеристика основних  чинників і умов грунтогенезу…………………..4

3.Висновок………………………………………………………………………24

4.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………..26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             ВСТУП

Земля – неоціненне народне  багаство і основний засіб виробництва у сільському господарстві. Грунт є основним багаством кожного суспільства, головним засобом сільськогосподарського виробництва та просторовим базисом розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства. Народногосподарське значення грунту як загального засобу виробництва визначається його якостями і властивостями. У сільськогосподарському виробництві велике значення має основна якість грунту – родючість, а для промислових галузей фізичні та фізикомеханічні властивості. Відомо, що земля дає всі необхідні продукти харчування людині, а також різні види сировини для промисловості. Земля – це джерело життя. Ось чому землю потрібно охороняти, свідомо та спрямовано збільшувати, її продуктивність. Вона належить не тільки нам, але і наступному поколінню. У сільському господарстві виробництві не можна ігнорувати властивості грунту, особливості живих організмів, погодні умови тощо. Велике значення мають глибокі знання грунтів та їх властивостей для ефективного здійснення на них агрономічних та меліоративних заходів. Грунтовий покрив України – один з основних показників її багаства, базис розселення людського суспільства і головний засіб виробництва в сільському господарстві. Кількість і якість грунтових ресурсів, їх використання визначають рівень добробуту суспільства. Раціональне використання земель і спеціалізації галузей землеробства можливі тільки на базі глибокихзнань особливостей грунтового покриву, специфіки родючості грунтів, їх екологічних властивостей. З урахуванням особливостей грунтів і кліматичних умов проводяться районування сільськогосподарського виробництва, його спеціалізація. Від використання грунтового покриву залежить виконання соціально-економічних завдань.

 

 

 

Характеристика основних чинників і умов ґрунтоутворення

 

ҐРУНТОТВОРНИЙ ПРОЦЕС І ЧИННИКИ  ҐРУНТОУТВОРЕННЯ

 

ЗАГАЛЬНА СХЕМА

ҐРУНТОТВОРНОГО  ПРОЦЕСУ

 

Ґрунтотворний процес відноситься до категорії  біофізико-хімічних. Агентами ґрунтоутворення  є живі організми та продукти їх життєдіяльності, вода, кисень, повітря, вуглекислота. Найбільш важливі складові ґрунтотворного процесу: 1) перетворення (трансформація) мінералів гірської породи, з якої утворюється ґрунт; 2) накопичення в гірській породі органічних залишків; 3) взаємодія мінеральних  та органічних речовин з утворенням складних органо-мінеральних сполук; 4) накопичення у верхній частині  біофільних елементів, і, перш за все, елементів живлення; 5) переміщення продуктів ґрунтоутворення стоком вологи в профіль ґрунту.

Внаслідок біологічного кругообігу речовин, процесу  синтезу та руйнування органічної речовини ґрунтотворна порода безперервно взаємодіє  з рослинами та тваринами, з продуктами їх життєдіяльності, а також продуктами розпаду органічних залишків. Всі  ці процеси приводять до поступового  формування ґрунту і є основою  ґрунтотворного процесу.

Початок ґрунтоутворення співпадає з  початком функціонування наземних систем (біогеоценозів) в умовах одночасної взаємодії п’яти факторів ґрунтоутворення.

Вже на початковій стадії функціонування екосистем формується біологічний  кругообіг речовин, але він є  надзвичайно обмеженим через  те, що учасники цієї стадії мають низьку біологічну продуктивність (гриби, бактерії, водорослі, лишайники). Одночасно з біологічним кругообігом речовин на первинній стадії відбуваються процеси небіологічного напрямку: фізичні, фізико-хімічні. Ці процеси не є специфічними Для ґрунту, вони можуть проходити і в інших природних тілах. Причому вони проходять незалежно один від одного і не зв'язані в одну; систему. Характерною рисою початкової стадії ґрунтоутворення є наявність специфічних для ґрунтів процесів трансформації та переносу речовин. Це є нібито підготовча стадія утворення ґрунту.

Першою  стадією утворення ґрунту можна  вважати стадію, коли формується резервний  фонд поживних речовин, доступних для  організмів. На цій стадії розвивається ґрунт, в якому формуються вже  запаси мінеральних та органо-мінеральних  речовин відносно доступних для  рослин.

Сукупність  всіх процесів, які проходять на первинній стадії формування ґрунту, приведе до істотного перетворення фізичного стану, зложення ґрунту. В ґрунті з'являються певні агрегати твердої фази. Ця перша попередня стадія розвитку ґрунту переходить в нові дві стадії, які є більш складними. На таких стадіях з'являється процес опідзолення, гумусоутворення, лєсіваж, торфоутворення, агрегатоутворення. Тобто формується специфічний речовинний склад грунту та фізичні властивості його.

Власне  ґрунтотворні процеси приводять  до формування не окремих ознак ґрунту, які вже були сформовані на первинних стадіях розвитку, а формуються вже цілі типи ґрунтів з властивими для них системами генетичних горизонтів: чорноземи, підзолисті і т.д. Ці процеси проходять внаслідок поєднання первинних двох процесів в специфічних умовах біогеохімічного кругообігу речовин. Причиною формування різноманітних горизонтів є просторове роз'єднання по вертикалі міграції та акумуляції речовин, розчинення та осаджування, окисно-відновні процеси, гумусоутворення, мінералізація органічної речовини і т.д. На цьому, майже завершальному етапі формування типу ґрунту особливе місце належить біологічному кругообігу речовин, де він відіграє більш важливу роль, ніж на перших стадіях формування ґрунту. Таким чином будь-які рослини здійснюють перекачування головних біофільних елементів з різноманітних горизонтів на поверхню ґрунту. Це дуже яскраво видно в ґрунтах лісів.

Важливе місце в загальній схемі формування ґрунту належить швидкості розвитку ґрунту.

Якщо ґрунт в результаті свого розвитку досяг стану, при  якому досягнуті рівноважні показники: вміст гумусу, фонди лабільних  речовин, потужність горизонту, то вважають, що він (ґрунт) перейшов в наступну стадію розвитку – зрілу стадію, або  клімаксну. Слід пам'ятати, що термін встановлення рівноваги в різних частинах ґрунту різний. Так, в верхніх горизонтах рівновага ознак наступає за декілька десятків років, в той час як процес руйнування силікатів в тій ж самій частині ґрунту проходить протягом сотні і більше років.

Стадія формування ґрунту може тривати сотні, тисячі і більше років. За цей час може змінитися  один з факторів ґрунтоутворення, наприклад  клімат. В цьому випадку може виникнути  така ситуація, коли ґрунт, який досяг  клімаксного стану за окремими ознаками, знову перейде в нерівновагу за цими ознаками і почнеться нова фаза його розвитку зі зміненими умовами. І так може повторюватися безперервно.

Таким чином, довготривала і  складна стадія розвитку ґрунту протікає безконечно може бути перервана лише з припиненням життя на Землі. Однак в умовах довготривалої  стабілізації зовнішніх умов ґрунти можуть досягти стану, близького  до рівноваги з навколишнім середовищем  та його факторами, що викличе стабілізацію їх властивостей і процесів. В такому випадку можна вважати, що ґрунт  перейшов у наступну фазу життя –  функціонування в зрілому стані.

ЗРІЛА СТАДІЯ ГРУНТУ. Природному біоценозу  характерний біологічний кругообіг, кожний цикл якого повторює попередній, при цьому в кругообіг включаються  сполуки та елементи, які пройшли  цикли біологічного вивітрювання. На цій стадії включення елементів  з мінералів материнської породи відбувається, але дуже в обмеженій  кількості.

В сільськогосподарському виробництві під час використання ґрунтів ця рівновага зміщується, що викликає зміну властивостей ґрунту.

Досвідчене використання ґрунтів з врахуванням законів  ґрунтоутворення, застосування спеціальних  грунтопокращуючих заходів веде до розширеного відновлення родючості ґрунтів.

Таким чином, відповідно до загальної схеми  формування ґрунту (за І.С.Каурічевим) на всіх фазах різних етапів його спостерігаються зміни ґрунтових ознак та процесів:

1. Початкова стадія ґрунтотворного процесу: 1) відсутні чітко виражені ознаки ґрунту в твердій фазі ґрунту; 2) наявність мікропроцесів; 3) слабо виражені масштаби біологічного кругообігу речовин; 4) наявність масштабних негрунтових абіотичних процесів (еолове переміщення піску, водна ерозія породи); 5) слабий зв'язок процесів, які йдуть в межах біологічного кругообігу з абіотичними процесами і тому слаба вираженість біогеохімічного кругообігу.
2. Стадія формування ґрунту у фазі прискореного розвитку характеризується: 1) прогресивним розширенням масштабів біологічного кругообігу; 2) формуванням ґрунтових мезопроцесів, які ведуть до появи головних ознак ґрунту; 3) формуванням специфічної ґрунтової Диференціації, упорядкуванням властивостей, ознак і процесів; 4) формуванням біогеохімічних кругообігів.

3.Стадія формування ґрунту  у фазі загальмованого розвитку: знижується інтенсивність розширення  масштабів біологічного кругообігу, 2) розвиваються профілеутворюючі макропроцеси.

4.Стадія рівноважного функціонування  головних процесів, які проходять  в рамках відносно стабільного  біогеохімічного кругообігу (відносна  стабілізація головних ознак  ґрунтів).

                                  ЧИННИКИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ

        Головне вчення про чинники ґрунтоутворення було розроблено та обгрунтовано В.В. Докучаєвим, який встановив, що ґрунт утворюється внаслідок взаємодії п'яти чинників: клімату, рослинності, ґрунтотворної породи, рельєфу місцевості, віку країни (часу). Вивчення кожного фактора грунтотворення вимагає його характеристики за параметрами та оцінки його місця в утворенні ґрунту. Пізніше був виділений ще один (шостий) фактор – виробнича діяльність людини.

КЛІМАТ. Цей чинник визначає тип  водного режиму, при якому формується грунт. Від цього фактора залежить надходження в рослину та грунт вологи, тепла. Від клімату залежить активність біологічних процесів.

Головне джерело енергії для біологічних  процесів та процесів ґрунту – сонячна  енергія, а головне джерело волога – атмосферні опади. Атмосферні опади, які випадають на земну поверхню, витрачаються на випаровування, фільтрацію, стікання по схилу і споживання рослиною.

В процесі  обміну тепла і вологи між ґрунтом  і атмосферою створюється гідротермічний режим ґрунту. Відповідно до цього  коефіцієнта (режиму) виділені термічні групи клімату, де за основу береться сума температур вище 10° С за вегетаційний період.

 

Група клімату    Сума температур повітря

більше 10°

Холодний (полярний)             менше 600

Холодно-помірний      600-2000

Тепло-помірний      2000-3800

Теплий       3800-8000

Тропічний (жаркий)   більше 8000

 

Ці групи розташовуються у вигляді широтних поясів. За умовами зволоження виділяють 6 головних груп клімату:

 

Дуже вологий – коефіцієнт зволоження більше 1,33

          Вологий          – – // –              1,33–1

Напіввологий –  – // –    10,55

Напівсухий     – – // –  0,55–0,33

Сухий             – – // –  0,33–0,12

Дуже сухий    –  – // –  менше 0,12

Критерієм такого поділу є відношення кількості  опадів до випаровування, яке отримало назву коефіцієнта зволоження.

Від температури та зволоження залежить швидкість хімічних та біохімічних  процесів, вивітрювання, біологічна продуктивність рослин та ін. На формування ґрунтів  впливає розподіл опадів за сезонами року та континентальність клімату. Суворість зими, потужність снігового  покриву та сила вітру впливають  на ґрунтотворний процес переважно  через рослинність та біологічно-грунтові процеси.

Місце вітру як елементу клімату проявляється в його впливі на рельєф та рослинність. Під впливом вітру формуються нові форми рельєфу, такі як горби, дюни. В умовах посушливого клімату  вітер викликає вигортання посівів  та природної рослинності, обумовлює  нерівномірність промерзання та зволоження ґрунту.

РЕЛЬЄФ - це сукупність всіх нерівностей (підвищень та понижень) земної поверхні. Наука, яка вивчає рельєф, його зовнішні ознаки, походження, закономірності розвитку називається  геоморфологією.

Виділяють наступні форми рельєфу:

Мегарельєф характеризується різницею висот в межах 500-4000м та більше. Займає десятки та сотні тисяч квадратних кілометрів.

Макрорельєф – різниця в висотах вимірюється десятками метрів (вододіли, тераси, заплави річок тощо). Протяжність цих форм рельєфу становить десятки, сотні метрів.

Мікрорельєф – коливання висот вимірюється десятками сантиметрів і не перевищує 1 м. Протяжність цих форм рельєфу становить від одного до декількох десятків метрів.

Нанорельєф – шорсткуватості та нерівності поверхні з різницею відносних висот в декілька сантиметрів і протяжністю менше їм (купини).

Основними факторами формування рельєфу слід вважати тектонічні рухи земної кори та клімат. Вертикальні рухи земної кори створюють нерівності земної поверхні, а клімат впливає на екзогенні  процеси, які намагаються вирівняти  ці нерівності.

Ендогенні процеси створюють форми рельєфу, обумовлені молодими тектонічними рухами (вулканічні).

Екзогенні процеси створюють рельєф, обумовлений  дією поверхневої води, силами гравітації, дією снігу, льоду, льодовикової води, а також морської, озерної та підземної  води. На ці форми рельєфу впливає  також діяльність людей, рослини, тварини, вітер.

Ендогенні процеси утворюють зморшки, розломи, землетруси, вулканізацію. Максимальна  діяльність внутрішних сил виражається у формуванні гористих форм. З послабленням діяльності внутрішніх сил ріст гір припиняється і починають діяти поверхневі (екзогенні) сили, які все більше нівелюють гірський рельєф і створюють пологогорбисті рівнини пеноплен. Ця територія поступово переходить в платформу, в основі якої лежить порода, що сформувалась в період складкоутворення. В склад платформи входять магматичні та метаморфічні породи, перемішані, розбиті на блоки різної конфігурації. На цьому фундаменті поступово накопичуються осадові породи з піску, глини, суглинків та інших порід. Протягом тривалого часу формування територія платформ поступово піднімалася, утворюючи антеклизи. На широких платформах виділяються такі форми рельєфу, як зони підняття – височини (Волинська височина, Подільська височина, Придніпровська та інші). Осадові породи тут мають значну товщину, інколи навіть більше 1,5 км. Ці підвищення складені різноманітними породами. Так, Волино-Подільська височина має основу, складену відкладами палеозою, перекритими породами, на яких залягають лесовидні суглинки. Фундамент Волинської височини формувався протягом мільярдів років.

Землетруси  виникають внаслідок обвалів  склепінь над порожнинами Землі. При землетрусах виникають обвали і зсуви, а найбільш сильні з них  викликають провали, зсуви земної поверхні.

Важливе місце у формуванні рельєфу території  належить дії льодовиків, які після  себе залишають своєрідні форми  рельєфу.

Найбільшим  оледенінням було дніпровське, при якому язики льодовика доходили до Кременчуга та гирла річки Медведиця.

При русі льодовика формувався моренний рельєф, який найбільш представлений  хвилястими-моренними рівнинами. Вони утворилися внаслідок утворення  тріщин, в яких накопичувався уламковий  матеріал. Після танення льодовика  в цих провалинах утворювалися горби  різної форми. Для зони основної морени характерні друмлини, ози, ками.

Д р у м л  и н и – продовгуваті горби, витягнуті в напрямку руху льодовика. їх довжина коливається в середньому від 400 до 1000м, а ширина - 150-200м і відносна висота - 10-40 м. Складаються вони з глинистих та суглинистих порід, включаючи валуни різного розміру.

О з и – утворюються при русі розтопленої води льодовика, внаслідок чого відкладається льодовиковий матеріал. Це переважно піщано-галеч-никові відклади у вигляді витягнутих на багатьох кілометрах гряд, висотою від 5 до 60м і шириною 100- 200м. Зовнішньо вони нагадують залізничні насипи.

К а м и – площиновершинні горби з стрімкими схилами, висотою від 5 до 70м при ширині від 100 до 200м. Складаються вони з супіщаного та піщаного матеріалу з включенням гравію та валунів. На півдні від оледеніння утворилися широкі зандрові рівнини (Полісся України).

З а  н д р и - похило-хвилясті рівнини, складені переважно піщаним матеріалом. їх походження пояснюється тим, що потужні  потоки, які витікають з-під льодовика, попадали на вирівнені простори, при цьому швидкість їх знижувалася, в результаті чого поблизу краю кінцевої морени випадав більш грубий матеріал - галька, гравій, щебінь, грубий пісок, а далі - пісок сортований, який утворював зандрові піщані поля.

Сучасні фактори утворення  рельєфу представлені перш за все  поленими водами, які формують ерозійні, акумулятивні форми рельєфу (яри, видолинки, промоїни). Вони утворюються в результаті розвиваючої дії поверхневого водного потоку. Під дією поверхневої води збувається ерозія, тобто розмив верхньої частини земної поверхні.

Утворення ярів пов'язано з розмивом поверхні Землі тимчасовими русловими  потоками.

Річки формують річні долини, які складаються  з річища, заплави (плоске дно долини, яке щорічно затоплюється весняною водою) і терас. Весняні води переповнюють старе річище ріки і утворюють  нове. Старі річища, які не заповнюються водою, називаються старицями. В  цих формах мікрорельєфу утворюються  родючі мулисті ґрунти. В заплаві  ще утворюються меандри - вигини русла, які з часом утворюють петлі.

Над заплавою піднімаються річкові тераси – горизонтальні або злегка нахилені до русла річки майданчики різної ширини, витягнуті вздовж схилів долини. їх походження пов'язане з боковою  ерозією.

Значну  кількість форм рельєфу утворюють  підземні води і особливо вони формують їх там, де земна поверхня складена розчинними породами (вапняками, доломітом, гіпсом).

Зсуви - це такі форми рельєфу, які виникають  там, де товщі осадових гірських порід  не піддаються розчинній дії підземної  води. Зсуви утворюються на стрімких схилах річкових долин, ярів, берегів озер, морів під впливом підземної та поверхневої води.

К а  р с т о в і форми рельєфу  зустрічаються в замкнених зниженнях  з слабохвилястою або горизонтальною поверхнею, піднятою над навколишньою місцевістю.

Для відкритих карст характерні наступні форми рельєфу: карри, блюдцеподібні впадини, конусоподібні карстові воронки, карстові колодязі, шахти, котловини.

К а  р р и - жолоби або борозни, утворені дощовими або весняними водами при розчиненні гірських порід. Карри можуть мати глибину від декількох сантиметрів до декількох десятків метрів.

Б л  ю д ц е п о д і б  н і  в п а д и н и  мають незначну глибину і похилі схили.

Конусоподібні воронки мають  стрімкі схили і досягають  Рибини декілька метрів. Утворюються  при русі поверхневої води по глибинних  тріщинах.

К а  р с т о в і  к о л  о д я з і мають стрімкі  стінки, і розташовані вони і ля річкових долин, ярів, балок.

К а р с т о в  і  ш а х т и мають вигляд майже вертикальної труби глибиною до сотні метрів. Їх походження пов'язане  з довготривалими процесами розчинення вапняків по тріщинах.

В і  т е р. З діяльністю вітру пов'язано  утворення еолових форм рельєфу, які особливо поширені в пустинях та напівпустинях. Під дією вітру  відбувається видування, розвіювання  та витягування гірських порід. Пісок, який піднімається вітром, переноситься на значну віддаль, вдаряється в скельні  породи, відточує та руйнує їх. Внаслідок  руйнування гірських порід утворюються  еолові відклади. Вітер переносить грубий пісок на незначну віддаль  і утворює еолові форми рельєфу  – бархани, дюни.

Б а  р х а н и – підковоподібні піщані горби з стрімкими схилами  з підвітряного боку та спадистими з вітряного боку. Бархани мають  висоту декількох десятків метрів.

Д ю  н и – це піщані горби, витягнуті  в напрямку вітру.

Значення  рельєфу у формуванні ґрунтів  надзвичайно велике і тому знання, отримані майбутніми спеціалістами, які  пов'язують свою роботу з ґрунтами, повинні бути досконалими.

Рельєф є головним фактором перерозподілу сонячної енергії (радіації) та опадів залежно від експозиції та крутизни схилу і спричиняє  вплив на водний, тепловий, поживний, окисно-відновний та. сольовий режим.

Елементи мезо- та мікрорельєфу і особливо схили різної крутизни перш за все перерозподіляють на земній поверхні та регулюють співвідношення води, яка стікає по поверхні, просочується в ґрунт, накопичується в зниженнях. Різноманітність зволоження земної поверхні викликає розвиток різноманітної рослинності, зміну напрямку ґрунтоутворювального процесу, що зумовлює утворення різних ґрунтів. Ґрунти формуються від рельєфу. Автотрофні ґрунти формуються на рівних формах рельєфу, при умові що ґрунтові води залягають на глибині більше 6 м. Напівгідроморфні та новерхнево-глеюваті ґрунти утворюються в умовах тимчасового затримання поверхневої води або при заляганні ґрунтових вод на глибині менше 3-6 м (глеюваті ґрунти). Гідроморфні ґрунти формуються в умовах довготривалого перезволоження поверхневими водами або залягання ґрунтових вод на глибині менше 3 м.

Рельєф  впливає на розвиток ерозії, а також  виступає як фактор еволюції ґрунту. Рельєф впливає на тепловий режим ґрунтів  залежно від експозиції схилу. Південні схили ґрунтів тут отримають  більше тепла, ніж північна частина  місцевості.

Властивості ґрунтів залежать від рельєфу, що необхідно враховувати при землеустрою  території і особливо при організації  території і введенні сівозмін.

БІОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК. В утворенні ґрунту беруть участь організми, які формують складні  біоценози на Землі. При одночасній дії цих біоценозів відбувається формування ґрунтів та їх властивостей. Кожна група організмів виконує свою роль.

Організми зумовлюють синтез і руйнування органічних речовин, іграш¹⁰ та акумуляцію речовин, руйнування та новоутворення мінералів та інші процеси.

Залежно від біологічного впливу на ґрунтоутворення  зелені рослини поділяються на дерев'янисті та трав'янисті.

У дерев'янистих  рослин, щорічно відмирає лише наземна  частина (шпильки, листя, гілки, плоди), яка відкладається на поверхні ґрунту у вигляді опаду або лісової  підстилки. Дерев'яниста рослинність  дає велику кількість біомаси, але  її надходження в ґрунт незначні. Щорічний приріст біомаси перевищує  надходження її в ґрунт, тому з  опадом в шунт вертається менше зольних речовин, ніж витрачається їх на приріст.

Тривалість  життя трав'янистої рослинності  коливається від декількох тижнів до 1-2 років та 3-5 років у бобових. Коріння живе 7-15 років і навіть більше.

В процесах ґрунтоутворення ефект від трав'янистої  рослинності ще більший, ніж від  дерев'янистої, не дивлячись на те, що біомаси вона дає менше, ніж дерев'яниста. Це явище активної участі трав'янистої  рослинності у формуванні ґрунту пояснюється швидким обігом всіх її компонентів в системі рослина-ґрунт. Ґрунт щорічно збагачується органічними  рештками трав у вигляді наземної маси. Кореневі рештки, на відміну від  наземної маси, розкладаються швидко, і продукти їх розпаду взаємодіють  з мінеральною частиною ґрунту.

Залишки трав'янистої рослинності порівняно  з дерев'янистим опадом містять менше клітковини, більше білків, зольних речовин та азоту.

Для трав'янистої рослинності характерна нейтральна або слаболужна реакція.

М о  х – рослинні організми, які не мають кореневої системи та засвоюють  елементи живлення всією поверхнею  органів. Вони утримують велику кількість  вологи, тому процес розкладення рослинних  залишків відбувається поволі, з поступовим нагромадженням торфу.

Мікроорганізми  широко представлені бактеріями, грибами, актиноміцетами, водорослями. Найбільше мікроорганізмів зустрічається в поверхневих шарах ґрунту, де концентрується основна маса органічних речовин та коріння живих рослин. Мікроорганізми сприяють розкладенню органічних решток в ґрунті.

Відносно  повітря розрізняють мікроорганізми аеробні та анаеробні. Аеробні –  це організми, які в процесі життєдіяльності  споживають кисень; анаеробні –  живуть та розвиваються в безкисневому середовищі. Необхідну енергію для життя отримують в результаті окисно-відновних реакцій. На реакції розкладення впливають різноманітні ферменти, які виробляються мікроорганізмами. В різних ґрунтах (залежно від типу ґрунту) різна кількість мікроорганізмів. Так, в 1 г дерново-підзолистого ґрунту їх кількість може становити 0,6–2,0 млрд., а в чорноземах - 2-3 млрд. (за Є.М.Мишустіним). Маса мікроорганізмів становить від 3 до 7-8 т/га.

Б а  к т е р і ї – найбільш поширений вид мікроорганізмів  ґрунту. За способом живлення вони поділяються  на автотрофні, які засвоюють вуглець  з вуглекислого газу, та гетеротрофні, які використовують вуглець органічних сполук.

Бактерії-аероби окислюють різноманітні залишки  органічних речовин, в тому числі  здійснюють процес амоніфікаціїрозкладення азотистих речовин до аміаку, окислюють клітковину, лігнін та ін.

Розкладення органічних решток гетеротрофними анаеробними  бактеріями називається процесом бродіння. Одночасно з бродінням в анаеробних умовах відбувається процес денітрифікації - відновлення нітратів до молекулярного  азоту, що може привести до значних  втрат азоту в ґрунтах з  поганою аерацією.

Г р  и б и - ниткоподібні гетеротрофні мікроорганізми, які щільно поселяються  в ґрунтах (до 1млн. на 1г ґрунту). Грибів особливо багато в горизонтах ґрунту, збагачених на мертві рослинні залишки (лісова підстилка, опад). Вони активно беруть участь в процесах мінералізації та гуміфікації органічних речовин, при цьому має місце поступова зміна одних грибів іншими в процесі розкладу органічних речовин.

Гриби синтезують різні кислотні сполуки (лимонну, щавлеву, оцтову кислоти). їх активна діяльність сприяє утворенню фульвокислоі гумусу. Ця особливість грибів проявляється в їх здатності до активного руйнування мінералів. Серед грибів ґрунту зустрічаються шкідливі для сільськогосподарських культур, які викликають захворювання (картопляна гниль, борошниста роса виноградної лози, вилт виноградники та інші)- Введення правильних сівозмін протидіє розвитку грибних захворювань культурних рослин.

Багато  видів грибів перебуває в симбіозі з вищими рослинами і сприяє постачанню рослин поживними речовинами.

А к  т и н о м і ц е т  а м и  інколи називають променеві  гриби, які використовуються як джерело  вуглеводного забезпечення різноманітних  органічних сполук. Вони можуть розкладати клітковину, лігнін, перегнійні речовини ґрунту. Беруть участь в утворенні  гумусу. Актиноміцети краще розвиваються в ґрунтах з нейтральною реакцією або слабо-лужною, багатих органічною речовиною, які добре обробляються. До актиноміцетів відносяться проактиноміцети, мікобактерії, мікомоноспори, мікококи.