Державний нагляд за додержанням стандартів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

 

Факультет менеджменту  та маркетингу

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

Домашня контрольна робота

 

з дисципліни «Стандартизація і сертифікація»

 

на тему

 

«Державний нагляд за додержанням стандартів»

 

 

 

 

 

                                                                          

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ

2013 
Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Державні органи, які здійснюють нагляд за

додержанням стандартів…………………………………………………………….5

2. Сутність поняття «державний ринковий нагляд».

Характеристика нормативно-правових актів в сфері 

державного ринкового  нагляду.…………………………………………………....9

3. Деякі аспекти державного  нагляду за безпечністю 

та якістю харчових продуктів……………………………………………………...21

Висновки…………………………………………………………………………….29

Список використаної літератури…………………………………………………..30

Додаток № 1………………………………………………………………………….33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Важливе значення для  економіки України має державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил. Він здійснюється з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів при виробництві та випуску продукції належної якості, безпечної для життя, здоров’я, майна людей та навколишнього середовища.

На початковому етапі  становлення ринкової економіки  України відсутність чіткого розмежування компетенції та повноважень центральних органів виконавчої влади, нестабільне бюджетне фінансування сприяло комерціалізації наглядових функцій. Почали створюватись госпрозрахункові структури, які оцінювали стан обладнання, проводили експертизу та регламентацію нових речовин, матеріалів, продукції, що надходять на ринок.

Така ситуація викликала  критичні зауваження з боку закордонних  торгових партнерів України, а також експертів країн-членів Світової організації торгівлі (СОТ) чи Європейського Союзу (ЄС) на переговорах щодо вступу до цих організацій. Заява Держстандарту України в грудні 1996 року щодо приєднання до Кодексу усталеної практики розроблення, прийняття і застосування стандартів Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ (Угода ТБТ) не була підтверджена дотриманням цього Кодексу всіма суб’єктами, що розробляють та приймають нормативні документи.

Згодом Указами Президента України розпочато реформу системи центральних органів виконавчої влади. У результаті реформи до Держстандарту приєднали Державний комітет у справах захисту прав споживачів. Отже, з 01 жовтня 2002 року і донедавна центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології, підтвердження відповідності та захисту прав споживачів був Державний Комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт) та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Вступ України до Світової організації торгівлі, багатовекторна політика, спрямована на інтеграцію в ЄС, співробітництво з країнами СНД, Всесвітнім банком та багатьма країнами світу - всі ці фактори впливають на подальший розвиток національної системи стандартизації (та сертифікації) в нашій країні. За останні роки в Україні відбулося чимало змін в законодавстві цієї сфери, зокрема, що стосується державного нагляду за додержанням стандартів, а також в системі органів у сфері стандартизації, які покликані цей нагляд здійснювати.

Метою цієї роботи є з’ясувати, на які державні органи після проведення в 2010 році чергової реформи центральних органів виконавчої влади покладені повноваження щодо здійснення державного нагляду за додержанням стандартів, а також  розглянути та охарактеризувати відповідні новації в законодавстві про стандартизацію, які безпосередньо торкнулися зазначеного питання (саме в такій послідовності).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Державні  органи, які здійснюють нагляд за додержанням стандартів

 

 «Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил, за станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов’язаних з якістю продукції, здійснює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України), його територіальні органи – центри стандартизації, метрології та сертифікації, а також інші спеціально уповноважені на це органи відповідно до чинного законодавства в усіх галузях народного господарства на всій території України». [14] Це ми можемо прочитати фактично у будь-якій відповідній літературі, яка була видана до 2011 року. На сьогоднішній же день перша частина цього речення є абсолютно «неактуальною» через те, що:

по-перше, Держспоживстандарт України вже припинив своє існування. Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було постановлено утворити Державну службу технічного регулювання України, реорганізувавши Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

по-друге, Державної служби технічного регулювання України  наразі теж не існує. Указом Президента України від 06.04.2011 № 370/2011 «Питання оптимізації системи центральних  органів виконавчої влади» Державна служба технічного регулювання України була ліквідована, а її функції (крім функцій з реалізації державної політики з питань державного контролю у сфері захисту прав споживачів) покладені на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України. Цим же Указом була створена Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, на яку були покладені функції з реалізації державної політики з питань державного контролю у сфері захисту прав споживачів;

і по-третє, територіальні  органи Держспоживстандарту (потім – Держтехрегулювання) наразі належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України як правонаступника Державної служби технічного регулювання України в частині формування та реалізації державної політики у сфері технічного регулювання (стандартизації, метрології, сертифікації, оцінки (підтвердження) відповідності, управління якістю. У зв’язку з цим в територіальних центрах стандартизації, метрології та сертифікації тепер вже колишнього Держспоживстандарту Україн ліквідовані служби (відділи) державного контролю за дотриманням стандартів, норм і правил випуску продукції на вітчизняних підприємствах.

13 квітня 2011 року відповідним  Указом Президента України № 465/2011 було затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція), згідно з яким одним з основних завдань Держспоживінспекції є реалізація державної політики у сфері державного ринкового нагляду.

За даними офіційного веб-сайту відомства, Держспоживінспекція та її територіальні органи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №573 «Про затвердження переліку органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності» здійснює державний ринковий нагляд за продукцією, що введена в обіг на ринок України відповідно до вимог 17-ти технічних регламентів та Закону України від 02.12.2010 «Про загальну безпечність нехарчової продукції». Це близько 90 % від загальної кількості промислової продукції, що вводиться в обіг на ринку.

Крім Держспоживінспекції, державний ринковий нагляд проводиться  органами, вичерпний перелік яких зазначений у Постанові від 01.06.2011 № 573 «Про затвердження переліку органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності»  (наведені в додатку № 1 до цієї роботи).

Як видно з вищезазначеного, термін «державний нагляд», так би мовити, «у чистому вигляді» вже фактично не вживається, натомість з’являється дещо змінений термін «державний ринковий нагляд». Хоча в Положенні про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів записано, що Держспоживінспекція «в межах своєї компетенції здійснює державний нагляд за додержанням технічних регламентів, стандартів, норм і правил», що також є її основним завданням поряд із здійсненням державного ринкового нагляду. Втім, судячи з даних веб-сайту Держспоживінспекції, і особливо з розділу «Законодавча база державного ринкового нагляду», можна дійти висновку, що ці поняття є абсолютними синонімами. До того ж, слід зазначити, що досі чинною лишається Інструкція про порядок здійснення державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил, затверджена наказом Держстандарту України від 03.06.2002 № 321 (з усіма посиланнями на не існуючі органи та нормативні документи).

  Говорячи про перерозподіл  функцій з питань проведення державного ринкового нагляду між перерахованими відомствами, доцільно зазначити, що не всі вважають зміни, які відбулися, позитивними. Дуже цікавою в цьому плані є коротка стаття Олександра Краснопьорова, керівника інформаційно-видавничої групи «Сек’юріті ЮЕй», головного редактора журналу «Security UA» та почесного члена Української асоціації парламентських журналістів. Наведемо її повністю.

«Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не має  повноважень щодо забезпечення державного нагляду за додержанням технічних регламентів, стандартів, норм і правил у сфері охоронної діяльності, технічних засобів охоронного призначення, пожежної і техногенної безпеки. Про це ІБ «Сек’юріті ЮЕй» повідомив заступник міністра Мінекономрозвитку В.П. Павленко, зазначивши, що реалізацією державної політики у сфері державного нагляду за додержанням технічних регламентів, стандартів, норм і правил виконує Державна інспекція України   з   питань   захисту   прав споживачів.

У той же час, згідно діючого Положення, Держспоживінспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністра економічного розвитку і торгівлі. Коло замкнулось. А хто дійсно відповідає за додержання стандартів, норм і правил – невідомо.

Тобто, на папері, згідно Постанови КМУ від 13.03.2002 № 288,  за кожний напрямок відповідає певний центральний орган виконавчої влади. Але, здається, ці органи ніхто не контролює, і ця сфера віддана на відкуп корупційним схемам, яку усі зацікавлені сторони спільно і з задоволенням будують». [12]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність  поняття «державний ринковий  нагляд». Характеристика нормативно-правових  актів в сфері державного ринкового нагляду

 

Тепер перейдемо до самого поняття «державний ринковий нагляд» та характеристики його змісту.

Так само до 2011 року (подібно  до ситуації з Держспоживстандартом) законодавством України в галузі стандартизації був прямо передбачений термін «державний  нагляд». Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 8 квітня 1993 року № 30-93 державний нагляд був визначений як діяльність спеціально уповноважених органів  виконавчої  влади по контролю за додержанням підприємцями стандартів, норм  і  правил  при виробництві та випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства  і  споживачів  в її належній якості, безпечної для життя, здоров’я і майна людей і навколишнього середовища.

З прийняттям 2 грудня 2010 року Закону України «Про державний  ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» № 2735-VI (далі – Закон № 2735-VI) зазначений Декрет КМУ втратив чинність (тут обов’язково слід зазначити, що на положення цього Декрету спиралися ледь не всі автори, які досліджували питання державного нагляду за дотриманням стандартів). Спільно зі згаданим Законом 5 липня 2011 року чинності набули Закон України від 02.12.2010 № 2736-VI «Про загальну безпечність нехарчової продукції» (далі – Закон № 2736-VI) та постанова КМУ від 01.06.2011 № 573 «Про затвердження переліку органів державного ринкового нагляду та сфер їх відповідальності» (далі – Постанова № 573), про яку вже було згадано вище. Зазначені нормативно-правові акти прийняті в рамках гармонізації українського законодавства з нормами європейського права з метою забезпечення відповідності готової продукції, яка перебуває в обігу, вимогам європейських та національних стандартів і створення системи ринкового нагляду за готовою нехарчовою продукцією.

Законом № 2735-VI державний ринковий нагляд визначається як діяльність  органів  ринкового  нагляду   з   метою   забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.

В європейських країнах більшість видів контролю здійснюється не на проміжних етапах, а на етапі отримання результатів економічної діяльності та їх використання. Так, 95 % митного контролю продукції перенесено з моменту їх митного оформлення на етап реалізації ввезеної/вивезеної продукції та використання для цілей, заявлених при декларуванні таких товарів.

Виконання вимог законодавства  на етапах, що не підлягають контролю, забезпечується шляхом встановлення жорстких санкцій у випадку виявлення порушень під час здійснення перевірки регулюючими органами та надання можливості самостійного виправлення порушень суб’єктами господарювання до моменту перевірки із застосуванням до них мінімальних санкцій.

Позитивними рисами системи  державного ринкового нагляду, який впроваджується, на думку Наталії Дейнеги, молодшого юриста юридичної фірми «Місечко і Партнери», є те, що він:

1. Не доповнює, а замінює  існуючу систему державного нагляду  за додержанням стандартів, норм  і правил, яка базується на  здійсненні контролю не характеристик продукції, а процесів її виробництва.

2. Запроваджує європейський  підхід до здійснення контролю  та нагляду за вже виготовленою  продукцією, тобто перенесення його  зі стадії виробництва на стадію  введення її в обіг на ринку,  що дає змогу суттєво зменшити втручання державних органів у діяльність суб’єктів господарювання.

3. Запроваджує максимально  тісну взаємодію між суб’єктами господарювання та регулюючими органами, що забезпечує більш ефективний контроль безпеки продукції та оперативне реагування у випадку виявлення її небезпечності. Така взаємодія зменшує негативні наслідки як для суб’єктів господарювання так і для споживачів продукції, яка становить потенційну небезпеку. [10]

Дія обговорюваних нормативних актів не поширюється на відносини щодо здійснення нагляду та контролю продукції, яка зазначена у п. 5 ст. 2 Закону № 2735-VI. До такої продукції, зокрема, належать послуги та роботи, харчові продукти та добавки, спирт, алкогольні напої, лікарські засоби та ветеринарні препарати, наркотичні засоби та інше.

Розглянемо згадані  нормативно-правові акти детально.

Закон України № 2736-VI запроваджує порядок визначення загальної безпечності виробленої продукції, обов’язки виробників та розповсюджувачів щодо забезпечення безпечності продукції, а також порядок здійснення державного нагляду за додержанням загальних вимог щодо безпечності продукції.

Базовою категорією цього  Закону є поняття «безпечна продукція», визначення якої надається у ст. 1 Закону. Безпечна нехарчова продукція (далі – продукція) – будь-яка продукція, яка за звичайних або обґрунтовано передбачуваних умов використання (у тому числі щодо строку служби та  за  необхідності введення  в  експлуатацію вимог стосовно встановлення і технічного обслуговування) не становить  жодного  ризику  чи  становить  лише  
мінімальні  ризики, зумовлені використанням такої продукції, які  
вважаються  прийнятними  і   не   створюють   загрози   суспільним інтересам, з урахуванням:

     характеристик продукції,  у  тому числі її складу,  упаковки, вимог щодо встановлення і технічного обслуговування;

 впливу продукції   на   іншу   продукцію,   якщо   вона   буде використовуватися разом з нею;

 попереджень,  що містяться на етикетці продукції,  в інструкції  
з її використання та знищення, а також в іншій інформації стосовно  
продукції;

 застережень щодо споживання чи використання продукції певними  
категоріями населення (дітьми,  вагітними жінками, людьми похилого  
віку тощо).

Доведення безпечності  продукції здійснюється за правилами, встановленими ст. 5 Закону. Доказом безпечності за загальним правилом є відповідність продукції встановленим національним стандартам, що гармонізовані з відповідними європейськими стандартами.

У разі відсутності будь-яких національних вимог щодо безпечності  продукції вона може вважатись небезпечною за умови доведення цього відповідним органом регулювання та контролю. Положеннями Закону запроваджується принцип тісної взаємодії органів державного регулювання та суб’єктів господарювання щодо забезпечення безпечності продукції.

Зокрема, на виробників та розповсюджувачів продукції покладений обов’язок у разі виявлення небезпечності власної продукції повідомити відповідні органи та вжити усіх можливих заходів для зменшення негативних наслідків від випуску та обігу такої продукції на ринку, а також повідомити про такі випадки відповідні органи ринкового нагляду.

Законом № 2735-VI визначаються:

- принципи та порядок  здійснення державного ринкового  нагляду та контролю продукції,  уповноважені органи у цій  сфері;

- права та обов’язки органів регулювання та нагляду;

- порядок проведення  перевірок суб’єктів господарювання;

- види відповідальності  та умови звільнення від неї.

Державне регулювання  безпеки нехарчової продукції здійснюється шляхом запровадження державного ринкового нагляду та здійснення контролю продукції.

Державний ринковий нагляд включає такі заходи:

– перевірки характеристик продукції, в тому числі відбору зразків та проведення їх експертизи;

– вжиття обмежувальних заходів;

– контроль стану виконання рішень про вжиття обмежувальних заходів;

– попередження органами державного нагляду споживачів про виявлену небезпечну продукцію.

Державний контроль здійснюється щодо продукції, заявленої у режим імпорту, реімпорту, будь-який інший митний режим, що передбачає її вільний обіг на території України. Контроль продукції здійснюється митними органами шляхом проведення документарних перевірок та вибіркового відбору зразків продукції для проведення експертизи під час перебування продукції під митним контролем.

Як державний контроль продукції, так і ринковий нагляд направлені на визначення особи, відповідальної за розповсюдження на ринку продукції, та виконання нею встановлених норм та регламентів щодо такої продукції.

Перевірка характеристик  продукції здійснюється шляхом проведення документальних перевірок, чи обстеження та експертизи відібраних зразків продукції.

Органами державного нагляду проводяться наступні види перевірок:

– планові та позапланові;

– виїзні та невиїзні.

Перевірки проводяться відповідно до секторальних планів ринкового нагляду, які розробляються відповідними органами у межах їх компетенції до 1 грудня року, що передує плановому.

Законом встановлюється, що планові перевірки характеристик продукції проводяться лише щодо розповсюджувачів такої продукції. Позапланово можуть перевірятись як виробники, так і розповсюджувачі, у разі наявності підозри розповсюдження небезпечної продукції. Об’єктом перевірки є лише ті види продукції, які зазначені у посвідченні (направленні) на перевірку.

Під час невиїзної  перевірки оцінці та аналізу підлягають лише документи, зазначені у частині 7 ст. 23 Закону № 2735-VI (декларація про відповідність; супровідна   документація,  що  додається  до  відповідної продукції (включаючи інструкцію щодо користування продукцією); загальний опис продукції та схема (креслення)  конструкції виробу,  а також повний склад технічної документації на відповідну продукцію, передбачений технічним регламентом; документи  щодо  системи  якості  чи  системи управління якістю та інші).

Під час виїзних перевірок, окрім документів, також може здійснюватись  відбір та експертиза зразків продукції, що є об’єктом перевірки.

Строк виїзної перевірки  не може перевищувати:

у виробників – 3 робочих  днів;

у розповсюджувачів – 2 робочих  днів.

У випадку проведення експертизи відібраних зразків продукції  перебіг строку перевірки призупиняється. Строк проведення перевірки подовженню не підлягає. За результатами перевірки  посадовими особами складається відповідний акт.

Обмежувальні (корегувальні) заходи застосовуються у разі, якщо встановлено, що продукція становить  серйозний ризик або не відповідає встановленим національним вимогам (стандартам, регламентам тощо). 
          До обмежувальних (корегувальних) заходів належать:

- обмеження надання на ринку продукції;

- заборона надання на ринку продукції;

- вилучення продукції з обігу;

 - відкликання продукції з обігу.

Рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів приймається компетентним органом у випадках, що встановлені ст. 33 Закону № 2735-VI (за  результатами  проведених  органами  ринкового  нагляду перевірок характеристик продукції; за результатами моніторингу результативності запровадженої заборони  надання продукції  на ринку; на підставі повідомлень про продукцію, що становить ризик, наданих  суб’єктами  господарювання; на підставі повідомлень про продукцію,  що  не  відповідає загальній  вимозі  щодо безпечності продукції,  наданих суб’єктами господарювання).

Обмежувальні (корегувальні) заходи можуть бути застосовані до всієї продукції або її частини (партії), а рішення щодо застосування таких заходів може бути змінено на підставі мотивованого клопотання суб’єкта господарювання або на підставі аналізу стану виконання рішення щодо вжиття обмежувальних заходів.

Пояснення, заперечення  та інформація про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, надані (надіслані) суб’єктом господарювання, підлягають обов’язковому розгляду органом ринкового нагляду.

У процесі державного регулювання не можна не враховувати вплив людського фактору, який завжди несе ризик зловживання владними повноваженнями, недбалого ставлення до прав суб’єктів господарювання з боку регуляторів. Саме тому дуже важливо знати та вміти правильно користуватись своїми правами та можливостями, які надані відповідними правовими нормами, та не допускати їх порушення з боку органів нагляду та контролю.

Права суб’єктів господарювання (виробників та розповсюджувачів) визначені ст. 10 Закону 2735-VI (бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду; вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб’єкта господарювання, одержувати та знайомитися з актами державного нагляду тощо). Також існує правило, що у разі накладення на одного з суб’єктів певних обов’язків завжди є особа, яка має право вимагати їх виконання.

Так, посадові особи, які  здійснюють перевірку, зобов’язані до її початку роз’яснити суб’єкту господарювання порядок оскарження будь-яких рішень, приписів чи документів, що прийматимуться в рамках такої перевірки. А суб’єкт господарювання має право вимагати надання йому такого роз’яснення у порядку, встановленому Законом.

Також встановлено, що до початку проведення перевірки посадова особа, яка її проводить, має надати суб’єкту господарювання оригінали та копії усіх документів, які посвідчують правомірність, об’єкт, мету проведення перевірки, в тому числі копію посвідчень осіб, які будуть проводити перевірку. Суб’єкт господарювання, в свою чергу, має право не допускати осіб до проведення перевірки, доки зазначені документи не будуть йому надані.

Нормами законодавства  України поряд з положеннями  про відповідальність виробників та розповсюджувачів продукції встановлюються умови, за яких такі суб’єкти звільняються від відповідальності, що створює відповідний баланс.

Так, виробник, уповноважений  представник, чи інша особа, яка у  розумінні Закону № 2735-VI вважається особою, яка ввела в обіг продукцію, не несе відповідальність, якщо доведе, що:

- вона не вводила  цю продукцію в обіг;

- після введення в обіг продукції вона стала небезпечною в результаті дій інших осіб або дії факторів непереборної сили;

- виготовлена продукція  становить ризик внаслідок додержання  усіх законодавчих вимог та  приписів щодо її виготовлення;

- у випадку виробництва комплектуючих – що продукція становить ризик як комплексний виріб внаслідок конструкції, або інструкцій, наданих виробником готової продукції, а не через небезпечність конкретної складової.

Розповсюджувач звільняється від відповідальності, якщо доведе, що продукція стала небезпечною в результаті недодержання іншими розповсюджувачами умов її зберігання, якщо такі розповсюджувачі можуть бути встановлені; продукція є небезпечною, незважаючи на додержання встановлених законодавчих вимог щодо неї.

Законами встановлюється судовий порядок оскарження рішень, приписів, дій чи бездіяльності органів ринкового нагляду або їх посадових осіб.

Законами № 2735-VI та № 2736-VI чітко розмежована відповідальність виробника та розповсюджувача продукції  шляхом встановлення конкретних правопорушень, за які кожен із суб’єктів несе відповідальність. Так, законами визначено, що відповідальність за випуск на ринок продукції, яка є небезпечною чи не відповідає національним стандартам, регламентам чи нормам, несе виробник, якщо його може бути встановлено. Розповсюджувач, у свою чергу, несе відповідальність за дії/бездіяльність (наприклад, неправильне зберігання продукції), в результаті яких продукція стала небезпечною.

Водночас, у разі виявлення  органами державного ринкового нагляду  порушень норм законодавства щодо безпечності продукції під час проведення перевірки розповсюджувача продукції та його неможливості надати інформацію щодо виробника такої продукції чи розповсюджувача, попереднього в ланцюгу, такий розповсюджувач нестиме відповідальність як особа, що ввела небезпечну продукцію в обіг на ринку, тобто як виробник такої продукції.

Даний підхід до розмежування відповідальності, на думку дослідників  цього питання, дисциплінує суб’єктів господарювання та сприяє більш поміркованому та уважному ставленню як до контрагентів, так і до продукції, що є предметом відповідних договорів щодо її відповідності національним стандартам.

Отже, можемо зробити  такі висновки. Розглянутими нормативними актами запроваджується новий підхід у здійсненні державного регулювання безпечності нехарчової продукції. Нова система державного ринкового нагляду та контролю продукції втілює у собі позитивний досвід європейських країн у цій сфері.

Новий підхід до державного регулювання полягає у суттєвому  зменшенні втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання на проміжних етапах створення продукції. Регулювання на цих етапах пропонується здійснювати виключно шляхом встановлення відповідних стандартів та технічних регламентів щодо продукції. З одного боку це дає підприємцям можливість зітхнути з полегшенням і не чекати перевірок на кожному етапі виробництва. З іншого боку, щоб такі зміни не обернулись для споживачів проблемою, законотворець переклав обов’язок проміжного контролю за відповідністю виробленої продукції встановленим стандартам на виробника, збільшивши при цьому відповідальність за невиконання встановлених норм та правил. Відповідність продукції усім встановленим вимогам перевірятиметься вже на моменті її введення в обіг на ринку. Саме тому умови контролю є більш жорсткими, а відповідальність більш серйозною.