Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Домашня самостійна робота учнів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Університетський коледж

Індивідуальне навчально-дослідне завдання з навчальної дисципліни

Дидактика

На тему: «Домашня самостійна робота учнів»

спеціальність 5.01010201 «Початкова освіта»

Студентки 2 курсу ПОмс -4-11-3. Од групи

Лобирева Анастасія Олексіївна

Оцінка

«___» 2012 р.

Київ- 2012

Зміст

Вступ

Сутність домашньої самостійної роботи учнів та її роль в оволодінні знаннями.
Основні недоліки домашньої самостійної роботи школярів.
Правила домашньої самостійної роботи школярів.
Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків. Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопідготовкою. Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення. Крім того, лише в домашній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі. Домашні завдання — це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо. Вони передбачають і самостійне вивчення нового матеріалу, особливо в середніх і старших класах. Для того, щоб домашня самостійна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовувати, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), писати твори, виготовляти наочні посібники та ін.

Домашня самостійна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шкодить фізичному і розумовому розвитку школярів, негативно впливає на їх навчання і виховання.

Обсяг домашніх завдань у початковій школі регламентується листом Міністерства освіти і науки України N 1/9-468 від 29.12.2001 «Про обсяг і характер домашніх завдань для учнів початкової школи». Лист Міністерства освіти і науки України 05.06.2001 № 1/12-1459 та Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, визначають: «При визначенні доцільності, характеру, змісту та обсягу домашніх завдань слід враховувати індивідуальні особливості учнів та педагогічні вимоги. У 1-му класі домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі 45 хв.; у 3 класі - 1 години 10 хв.; 4 класі - 1 год. 30 хв.; у 5-6-му класах - 2,5 години; у 7-9 класах - 3 години; у 10-12 класах - 4 години. У 2-4 класах домашні завдання не рекомендується задавати на вихідні і святкові дні».

За останні10 років число хворих дітей в школах виросло на 26,8%, про це говориться у висновках Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України. По його даним, у 1 класі 30% дітей мають хронічну патологію, в п’ятому – 50%, в дев’ятому – 64%. З 1 по 9 класи кількість дітей зі зниженим зором збільшується в 1,5 рази, порушенням осанки – в 1,5 рази, хворобами органів травлення – в 1,5 рази, хворобами ендокринної системи – в 2,6 рази.

Причинами цього, на думку спеціалістів, є у мови середовища в школах.

Таким чином, обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови для виконання домашніх завдань. Вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники, старатися виконувати завдання в день, коли отримала, затрачувати мінімум зусиль для отримання максимального результату.

Сутність домашньої самостійної роботи учнів та її роль в оволодінні знаннями.

Спеціальні дослідження показують, що проблема підвищення ефективності навчання може бути успішно вирішена тільки за умови, якщо висока якість урочних занять буде підкріплюватися добре організованою домашньою роботою учнів. Тим часом в періодичних виданнях з'являються публікації, в яких розповідається про нібито передовому досвіді окремих учителів, які здійснюють навчання без домашніх завдань, і ставиться питання про їх скасування, оскільки вони, на їхню думку, не приносять ніякої користі і лише перевантажують школярів. Ці пропозиції найчастіше грунтуються на педагогічній некомпетентності. Справа в тому, що як вже зазначалося, пізнання йде не по колу, а по спіралі і що кожне наступне звернення до вивчення одного й того ж матеріалу відкриває в ньому нові грані і смислові відтінки, що, природно, вказує на необхідність організації домашньої самостійної роботи . Далі, на уроках, як би добре вони не проводилися, має місце концентроване запам'ятовування, і знання переводяться лише в оперативну, короткочасну пам'ять. Щоб перевести їх в пам'ять довготривалу, учням необхідно здійснити їх подальше повторення, тобто розосереджені засвоєння, що також вимагає організації їх домашньої самостійної роботи. Не менш важливе значення має вона також для виховання учнів, оскільки сприяє формуванню у них старанності, самостійності, служить засобом розумною і змістовної організації позашкільної часу. Як випливає з цього визначення, домашня робота з оволодіння досліджуваним матеріалом характеризується двома основними ознаками - наявністю самостійного завдання, що дається вчителем, і самостійною роботою учнів з його виконання.

Домашні завдання за своїм змістом містять у собі:

а) засвоєння матеріалу, що вивчається за підручником.

б) виконання усних вправ (придумування прикладів на досліджувані правила з мови, визначення ознак подільності чисел з математики, заучування хронологічної таблиці з історії і т.д.).

в) виконання письмових вправ з мов, математики, фізики та інших предметів.

г) виконання творчих робіт з літератури.

д) підготовку доповідей по досліджуваному матеріалу в старших класах.

е) проведення спостережень з біології, географії , фізики.

ж) виконання практичних і лабораторних робіт з фізики, хімії та біології.

з) виготовлення таблиць, діаграм, схем по досліджуваному матеріалу і т.д.

Поряд із загальними для всіх учнів нерідко даються індивідуальні домашні завдання. Вони розраховані на подолання прогалин у знаннях учнів за окремих тем, на посилення тренувальних вправ з вироблення практичних умінь і навичок. Крім того, даються завдання підвищеної труднощі для добре успішних школярів з метою розвитку їх творчих здібностей і схильностей. Суттєве значення має правильне дозування обсягу та ступеня складності домашніх завдань, що попереджає перевантаження учнів. Зокрема, в 1-му класі їх виконання не повинно займати не більше 1 години, у 2-му - 1,5 години, в 3-4-му класах - 2 години, у 5-6 -му класах - 2,5 годин, в 7-8-му класах - 3 години, у 9-11-му класах - 3,5годин.

Основні недоліки домашньої самостійної роботи школярів.

Шкільна практика показує, що в домашньої самостійної роботи учнів є істотні недоліки. По-перше, багато учнів при підготовці домашніх завдань за підручником збиваються на напів механічне читання вивченого матеріалу, що не вміють розчленовувати його на окремі смислові частини і не здійснюють самоконтроль за засвоєнням знань. По-друге, недоліком домашньої роботи багатьох учнів є невміння організувати свій робочий час, відсутність твердо встановленого режиму, пов'язаного з виконанням домашніх завдань. Це призводить до поспішності в роботі і поверхневому засвоєнню матеріалу, що вивчається. По-третє, виконання письмових завдань багатьма школярами здійснюється без попереднього засвоєння теоретичного матеріалу, на якому базуються ці завдання. Внаслідок цього учні не тільки допускають істотні недоліки і помилки в виконуваних завдання, але й не осмислюють того зв'язку, яка існує між теоретичним матеріалом і практичними вправами. Негативно позначається і перевантаження учнів домашніми завданнями. Окремі вчителі,прагнучи до того, щоб учні більше працювали за їх предмету, дають надто об'ємні або надмірно ускладнені завдання. Але перевантаження нерідко обумовлюється не лише великим об'ємом домашнього завдання, а й слабкою підготовкою учнів на уроці до його виконання. Вказані недоліки дозволяють зробити висновок про необхідність підвищення якості урочних занять,раціоналізації обсягу домашньої роботи учнів і більш пильної уваги вчителів до навчання їх техніці домашнього навчання. Які ж проблеми у цьому зв'язку постають перед школою? Перша полягає в тому, щоб і вчителі, і учні добре осмислили систему тих правил і вимог,які пред'являються до домашньої самостійної роботи. Друга належить до впровадження цих правил в практику виконання домашніх завдань школярами.

Правила домашньої самостійної роботи школярів.

Якість і культура самостійної праці школярів з виконання домашніх завдань включають в себе дотримання та виконання ряду правил і вимог, що грунтуються на психолого-педагогічних закономірності навчально-пізнавальної діяльності з оволодіння досліджуваним матеріалом. Розглянемо найважливіші з цих правил:

1. Учням необхідно знати, що процес осмислення та засвоєння знань повинен носити розосереджених характер. Це означає, що для всебічного осмислення і міцного засвоєння програмного матеріалу слід вдумливо вчити уроки не в один "присід", а звертатися до їх вивчення кілька разів на протягом деякого часу. Тільки за цієї умови в пам'яті залишається "глибоко вторований слід", а знання зберігаються на довгий час. Психолог М. Н. Шардаков приводив порівняльні дані про ефективність концентрованого і розосередженого запам'ятовування, які були отримані в процесі експериментальної роботи в 2 і 4-му класах.

Для запам'ятовування давався Уривок з вірша, проте, одна група хлопців заучували його концентровано, друга ж працювала над віршем протягом трьох днів. Результати роботи були перевірені через 20 днів: кожен з учнів повинен був прочитати напам'ять вивчений вірш. Якщо школяр випробовував утруднення, йому нагадували перші слова вірша.

Виявилося, що більше нагадувань доводилося робити тим учням, які застосовували прийом концентрованого заучування. Ті ж хлопці, які користувалися способом розподіленого в часі запам'ятовування, потребували підказкою набагато рідше.

2. Домашні завдання необхідно виконувати вдень їх отримання. Інтенсивно забувається в перші 10-12 годин після сприйняття. Це доведено психологічними дослідами. Німецький психолог Герман Еббінгауз (1850-1909) давав завдання завчити 13 позбавлених сенсу слів і не вимагав на далі повторювати їх. При контрольних перевірках виявилося, що через годину випробувані могли відтворити близько 44% цих слів, а через 2,5 - 8 години --тільки 28%. Це психологічне явище знаходить своє пояснення в фізіології. І. П. Павлов та його учні довели, що утворюються нові нервові зв'язки не міцні і легко гальмуються. Гальмування найсильніше проявляється відразу після утворення тимчасової зв'язку. Отже, і забування відбувається найбільш інтенсивно відразу ж після сприйняття досліджуваного матеріалу. Ось чому, щоб попередити забування знань, засвоєних на уроці, необхідно провести роботу по їх закріпленню в день їх сприйняття. Саме тому і необхідно виконувати домашні завдання в день їх отримання.

3. Приступаючи до підготовки домашніх завдань, обов'язково потрібно створити психологічний настрій на їх акуратне виконання і міцне засвоєння досліджуваного матеріалу. Як це зробити? Треба детально продумати ту мету,яку необхідно досягти при виконанні домашнього завдання. Одна справа, коли хочеться його виконати і швидше піти гуляти, і інше - коли поставити мету якомога краще виконати завдання, не виявляти поспіху і прагнути до глибокого осмислення та засвоєння матеріалу. Цей настрій (установка) спонукає учня до старанної роботи, прояву розумових і вольових зусиль, що, природно, значно підвищує якість домашнього навчання. Щоб зробити цей настрій (установку) більш дієвим, певну і детально продуману мета корисно проговорити кілька разів в голос, щоб вона більш міцно зміцнилася в свідомості і перетворилася на уявну "програму дій". На далі, коли установка закріпиться, необхідність у такому проговоренні відпадає.

4.Якщо домашнє завдання включає в себе засвоєння матеріалу за підручником та виконання різних вправ, то його підготовку треба починати з роботи над підручником. Порядок роботи з підручником наступний: спочатку потрібно спробувати пригадати те, що залишилося в пам'яті від уроку. Потім слід вдумливо прочитати параграф підручника, виділяючи в ньому найважливіші положення, правила, висновки, прагнучи до їх глибокого осмислення та засвоєння. Після цього потрібно застосувати прийоми відтворення і самоконтролю: переказ матеріалу в голоса або про себе, складання плану прочитаного, відповіді на питання підручника і т.д. Якщо в процесі самоконтролю виникають труднощі, необхідно ще раз попрацювати з підручником і добитися вільного і повного відтворення досліджуваного матеріалу. Зазначена методика відноситься головним чином до молодшим і середнім класами. У старших класах значно видозмінюється: поряд з підручником учні часто використовують додаткові джерела знань (тексти художніх творів, науково-популярну літературу, історичні документи і т.д.). Але в цілому загальна система домашньої роботи і тут зберігає свої риси, про які йшла мова. Вказуючи на велику роль активного відтворення знань і самоконтролю у процесі засвоєння матеріалу, що вивчається, К. Д. Ушинський підкреслював, що в цьому випадку досягається більш високий ступінь зосередженості уваги на осмисленні та засвоєнні знань, і тому вони швидше і міцніше запам'ятовуються. Але як бути тим учням (а вони, на жаль,зустрічаються), які (то в силу слабкої пам'яті, то через недостатньої уваги на заняттях) перед вивченням матеріалу вдома не в змозі нічого "пригадати" з того, що пояснювалося вчителем на уроці? У цьому випадку необхідно рекомендувати, щоб при першому читанні (первинному сприйнятті матеріалу) вони спробували виділити і осмислити основні питання теми, а відтворення (переказ вголос або про себе, відповіді на запитання підручника і т.д.) починали після повторного читання підручника. Свою специфіку має робота по засвоєнню і відтворенню значного за обсягом і порівняно важкого самостійного матеріалу. Такий матеріал доцільно розчленовувати на смислові частини і кожну частину повторювати і відтворювати окремо в певну одиницю часу, відокремлюючи засвоєння однієї частини від інший короткочасним відпочинком тривалістю 5-10 хвилин. Велике значення у міцному й природному засвоєнні знань має установка на запам'ятовування, всебічне осмислення і тривале збереження в пам'яті досліджуваного матеріалу. Якщо школяр приступає до самостійної роботи з такою психологічної установкою, він не лише проявляє завзятість і наполегливість в оволодінні знаннями, але і підбирає відповідні прийоми вчення, прагнучи самостійно подолати труднощі, більш старанно виконувати вправи. Психологічні дослідження показують, що збереження знань у пам'яті залежить також від їх змісту. Швидше забуваються формулювання, визначення та описовий матеріал. Більше тривало зберігаються знання, засновані на розумінні закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків. Звідси зовсім не випливає, що при засвоєнні досліджуваного матеріалу потрібно звертати основну увагу на запам'ятовування правил і висновків. Як раз навпаки, дослідження Н. А. Менчинська свідчать, що необхідно направляти учнів на глибоке і всебічне продумування внутрішньої логіки знань, на засвоєння причин і взаємозалежностей, які характеризують те чи інше явище з тим, щоб висновки і узагальнення заучували не механічно, а виступали у свідомості школярів як логічний наслідок аналізу досліджуваного матеріалу.

5. Приступаючи до виконання практичних завдань, слід уважно переглянути ті вправи, які виконувались на теми, що вивчається на уроці, і продумати, які теоретичні положення використовувалися в процесі їх виконання. Цей прийом допомагає учням встановлювати зв'язок домашньої роботи з тренувальними вправами в класі і сприяє самостійного виконання письмових завдань.

6.Суттєвою специфікою характеризується домашня робота учнів за написання творів, викладів, переказів та інших творчих завдань. Ця робота виявляється більш ефективною, якщо вона розосереджується і розчленовується на ряд етапів. На першому етапі учень вдумливо прочитує і осмислює необхідний матеріал за підручником і додаткової літератури. У процесі цієї роботи робляться виписки найбільш важливих місць досліджуваних джерел, які можуть бути процитовані при написанні, наприклад, твори, а також фіксуються власні думки, що виникають по ходу читання. Другий етап роботи зазвичай присвячується складання плану твору. На третьому етапі здійснюється безпосереднє написання творчої роботи. На заключному, четвертому етапі проводиться доробка твору і його остаточне оформлення. Вся робота зазвичай займає півтори-два тижні. 12 хвилин для відпочинку і психологічного перемикання на інший вид діяльності. Встановлено, що після сприйняття, і засвоєння матеріалу, що вивчається процес його закріплення у свідомості триває і після того, як самостійна робота припиняється. Це

"приховане затвердіння" знань відбувається протягом 10-20 хвилин, що і викликає необхідність зазначеного вище перерви.

7. Під час перерв між підготовкою домашніх завдань з окремих предметів не можна підштовхувати себе сильним зовнішнім впливам, зокрема дивитися телепередачі, вступати у дискусії і т.д. В цей час найкраще здійснювати спокійну прогулянку на свіжому повітрі, виконувати легку фізичну роботу.

8. Дуже важливо, щоб домашні завдання виконувалися щодня в однині той же час і на постійному місці. Це правило при всій уявній його простоті має істотне значення для успіху домашньої роботи. Воно сприяє швидкому зосередженню уваги на виконанні навчальних завдань, привчає до дисципліни і впорядкованості процесу навчання. На це правило, зокрема, звертав увагу свого часу американський педагог Г. М. Уіпл. Не вважайте, це правило дуже дріб'язковим. Якщо у вас утворюється звичка до місця роботи, вам буде достатньо тільки сісти за ваш стіл, щоб відразу ж відчути бажання взятися до роботи.

9. Після підготовки домашніх завдань з уроків, які були сьогодні, необхідно зробити 20 - 30-хвилинну перерву і повторити матеріал до занять завтрашній день із застосуванням прийомів самоконтролю, здійснюючи, таким чином, розосереджених засвоєння знань.

10. Дотримання десятого етапу сприяє більш міцному засвоєнню (запам'ятовування) досліджуваного матеріалу. Дуже корисно, щоб учні безпосередньо перед сном приділяли 8-10 хвилин перегляду (повторення) вивченого матеріалу за підручниками і, не піддаючи себе ніяким додатковим роздратувань, у спокійному стані лягали спати. Це створює умови для подальшого протікання уві сні внутрішньо-молекулярних процесів у нейронах (нервових клітинах) головного мозку, пов'язаних з більш глибоким засвоєнням досліджуваного матеріалу. Такими є найбільш істотні правила розумової праці, які слід знати учням і яким вони повинні дотримуватися в процесі домашньої самостійної роботи.

4. Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів.

Домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків. Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопідготовкою. Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення. Крім того, лише в домашній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі. Домашні завдання - це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо. Домашні завдання передбачають і самостійне вивчення нового матеріалу, особливо в середніх і старших класах. Для того, щоб домашня самостійна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовувати, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), писати твори, виготовляти наочні посібники та ін. Домашня самостійна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шкодить фізичному і розумовому розвитку школярів, негативно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну її виконання: 1 клас - до 1 год.; 2-3 класи - до 1,5 год.; 4 - до 2 год. На практиці використовують різні види домашньої самостійної роботи: робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, виписування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, творів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення контурних карт та ін.); виконання усних вправ (підбір прикладів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спостережень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу місцевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різноманітних вправ і розв'язання задач; заучування напам'ять правил, цитат, віршів. Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів). Вчитель повинен визначити зміст домашнього завдання (воно має бути зрозумілим усім учням), провести інструктаж щодо його виконання (що і як робити вдома), систематично перевіряти, оцінювати їх виконання. Він має забезпечувати диференційований підхід до визначення змісту й обсягу домашніх завдань з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, їх запитів та інтересів; використовувати творчі - завдання, які приваблювали б учнів новизною і цікавістю, стимулювали до пошукової діяльності. Обов'язок учителів і батьків - створити дитині належні умови для виконання домашніх завдань. Вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники, старатися виконувати завдання в день, коли отримала. Метою домашніх завдань як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потребує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдання, учні готуються до сприймання нового матеріалу на наступному уроці. Однак це не означає, що домашню самостійну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. Доцільність, корисність її обумовлюється процесом уроку. Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект і реферат, анотація, рецензія та ін.). Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для учнів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи. Одним із засобів організації самостійної науково-пошукової роботи учнів є використання у навчально-виховному процесі випереджаючих пізнавальних завдань. Таке завдання спрямовує учнів на самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, сприяє формуванню в них позитивної мотивації до навчання, готовності до самоосвіти, вмінь і прийомів розумової діяльності. Фронтальні та групові роботи організовують з метою привчання учнів до самостійного вивчення нового матеріалу за підручником, посібником, на основі самостійно здобутих даних. Індивідуальні завдання дають учням з високим та середнім рівнями пізнавальної діяльності з метою поглиблення та розширення знань, розвитку їх творчих засад. Учням з низьким рівнем самостійності такі завдання пропонують з метою запобігання та ліквідації прогалин у знаннях, розвитку мислення. Під час виконання випереджаючих завдань учні отримують допомогу від учителя через інструктаж, складання планів, пам'яток, карток-підказок тощо. Завершенням роботи над випереджаючими завданнями можуть бути відповіді на запитання, повідомлення, виконання вправ, творів, малюнків, доповіді, реферати, виготовлені наочні посібники, плани дослідів, експериментів тощо. Украй важливо привчити школярів виконувати домашнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впоратися з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну ситуацію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків - створити дитині належні умови (вона повинна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної роботи дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовженого дня здійснюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчителя або вихователя), що є певною перевагою. Обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної праці, формує раціональні прийоми самостійної роботи. Успішність учнів значною мірою залежить від їх уміння організувати виконання домашніх завдань. З цією метою учитель під час уроку роз'яснює зміст і методику виконання завдань. На уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди "Учись вчитися", які містять матеріали про правильну організацію самостійних занять, виконання домашніх завдань, застосування знань. Практикують також спеціальні бесіди з учнями. Бажано, щоб діти ділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповідали, як вони долають труднощі. Класний керівник повинен цікавитися дозуванням домашніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, домагатися того, щоб учителі детально інструктували їх, розповідали і показували, як виконувати домашні завдання з окремих предметів. Важливими умовами ефективності самостійної роботи учнів є систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об'єктивне оцінювання їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконанням домашніх завдань. Спеціальні дослідження показують, що проблема підвищення ефективності навчання може бути успішно вирішена тільки за умови, якщо висока якість визначених занять буде підкріплюватися добре організованою домашньою роботою учнів. Тим часом у періодичній пресі з'являються публікації, у яких розповідається про нібито передовий досвід окремих учителів, що здійснюють навчання без домашніх завдань, і ставиться питання про їхнє скасування, оскільки вони, на їхню думку, не приносять ніякої користі і тільки перевантажують школярів. Справа в тім, що як уже відзначалося, пізнання йде не по колу, а по спіралі і що кожне наступне звертання до вивчення того самого матеріалу відкриває в ньому нові грані і значеннєві відтінки, що, природно, указує на необхідність організації домашньої самостійної роботи. Далі, на уроках, як би добре вони не проводилися, має місце концентроване запам'ятовування, і знання переводяться лише в оперативну, короткочасну пам'ять. Щоб перевести їх у пам'ять довгострокову, учню необхідно здійснити їхнє наступне повторення, тобто розосереджене засвоєння, що також вимагає організації їхньої домашньої самостійної роботи. Не менш важливе значення має вона також для виховання учнів, оскільки сприяє формуванню в них старанності, самостійності, служить засобом розумної і змістовної організації позашкільного часу. Указуючи на необхідність домашньої самостійної роботи, Н.К. Крупська писала: «Уроки до дому мають велике значення. Правильно організовані, вони додають до самостійної роботи, виховують почуття відповідальності, допомагають опановувати знаннями, навичками. Таким чином, домашня самостійна робота школярів є досить важливою складовою частиною процесу навчання і виступає однієї з істотних форм його організації. У чому ж полягає її сутність? Домашня самостійна робота учнів складається в самостійному виконанні завдань учителя з повторення і більш глибокому засвоєнню досліджуваного матеріалу і його застосуванню на практиці, розвиткові творчих здібностей і дарувань і удосконалюванню навчальних умінь і навичок. Як випливає з цього визначення, домашня робота з оволодіння досліджуваним матеріалом характеризується двома основними ознаками - наявністю самостійного завдання, що дається вчителем, і самостійною роботою учнів по його виконанню. Домашні завдання за своїм змістом містять у собі: " засвоєння досліджуваного матеріалу за підручником, " виконання усних вправ (придумування прикладів на досліджувані правила з мови, визначення ознак подільності чисел по математиці і т.д.), " виконання письмових вправ по мовах, математиці й іншим предметам, " виконання творчих робіт з літератури, " підготовку доповідей по досліджуваному матеріалі в старших класах, " проведення спостережень за природою, " виконання практичних і лабораторних робіт, " виготовлення таблиць, діаграм, схем по досліджуваному матеріалі і т.д. Поряд із загальними для всіх учнів, нерідко даються індивідуальні домашні завдання. Вони розраховані на подолання пробілів у знаннях учнів з окремих тем, на посилення тренувальних вправ для вироблення практичних умінь і навичок. Крім того, даються завдання підвищеної складності для добре встигаючих школярів з метою розвитку їхніх творчих здібностей і схильностей. Істотне значення має правильне дозування обсягу і ступеня складності домашніх завдань, що попереджає перевантаження учнів. Шкільна практика показує, що в домашній самостійній роботі учнів є істотні недоліки. По-перше, багато учнів при підготовці домашніх завдань за підручником збиваються на напів механічне читання досліджуваного матеріалу, не вміють розчленовувати його на окремі значеннєві частини і не здійснюють самоконтроль за засвоєнням знань. По-друге, недоліком домашньої роботи багатьох учнів є невміння організувати свій робочий час, відсутність твердо встановленого режиму, зв'язаного з виконанням домашніх завдань. Це приводить до поспішності в роботі і поверхневому засвоєнні досліджуваного матеріалу. По-третє, виконання письмових завдань багатьма школярами здійснюється без попереднього засвоєння теоретичного матеріалу, на якому засновані ці завдання. Унаслідок цього учні не тільки допускають істотні недоліки і помилки у виконуваних завданнях, але і не осмислюють того зв'язку, що існує між теоретичним матеріалом і практичними вправами. Негативно позначається і перевантаження учнів домашніми завданнями. Окремі вчителі, прагнучи до того, щоб учні більше працювали по їх предмету, дають занадто об'ємні або надмірно ускладнені завдання. Але перевантаження нерідко обумовлюється не тільки великим обсягом домашнього завдання, але і слабкою підготовкою учнів на уроці до його виконання. Зазначені недоліки дозволяють зробити висновок про необхідність підвищення якості визначених занять, раціоналізації обсягу домашньої роботи учнів і більш пильної уваги вчителів до навчання, їх техніці домашнього навчання. Якої ж проблеми в цьому зв'язку постають перед школою? Перша полягає в тім, щоб і вчителі, і учні добре осмислили систему тих правил і вимог, що пред'являються до домашньої самостійної роботи. Друга відноситься до впровадження цих правил у практику виконання домашніх завдань школярами. Не менш цінним є створення умов для розвитку в учнів ключових компетентності, визнаних сучасною культурою, наприклад, ініціативності, мобільності і, що важливо, компетентності в області ухвалення рішення.»

Висновок

Самостійна робота – це особливий засіб навчання, який: у кожній конкретній ситуації засвоєння знань відповідає конкретній дидактичній меті та завданням; формує в учнів на кожному етапі їх руху, від незнання до знань, необхідний обсяг та рівень знань; навичок та умінь для розв’язання

відповідного класу пізнавальних завдань, поступового просування від

нижчих до вищих рівнів розумової діяльності; сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного систематичного поновлення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації; є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю учнів в процесі навчання.

Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного

оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Часто застосовувана і

правильно організована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей,

виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні

знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.

Самостійна робота на уроці за умови належної її організації й

повсякденного проведення не тільки справляє позитивний вплив на якість

знань учнів і формування в них умінь та навичок навчальної праці, а й

допомагає виховувати відповідальне ставлення до навчальних занять,

благотворно позначається на зміцненні дисципліни в класі, оволодінні

школярами раціональними методами та прийомами навчання, вміннями й

навичками самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці,

сприяє засвоєнню, розширенню та поглибленню знань учнів, розвитку їх

здібностей, формуванню вмінь і навичок самостійної діяльності. Умови вдосконалення самостійної роботи молодших школярів на уроках читання:

конкретизація завдань;
цікавість і різноманітність завдань;
визначення місця самостійної роботи в структурі уроку;
розвиток умінь самостійної роботи;
завдання та розвиток творчості;
на уроках математики:
цікавість і різноманітність завдань;
керівництво вчителем самостійною роботою учнів;
врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів;
розвиток ініціативи самостійності;
завдання на розвиток ініціативи і самостійності.

Список використаної літератури

Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа, 2001. - №9. – С.20-24.
Джежелей О. Навчаємося за посібниками: у школі і вдома // Поч. шк., 2002. - №4. – С.30-32.
Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. – Чернівці, 2003. – С. 227-240.
Збандуто С.Ф. Педагогіка. – К., 1965. – 288 С.
Крутенький В.А. Формування і розвиток учнів // Рад. шк., 1972. - №4. – С. 22-26.
Мельникова М.А. Справочная книга для учителя начальной школы. – М., 1941. – 259 С.
Мушак І. Варіативність організаційних форм навчання молодших школярів // Поч. шк., 2001. - №2. – С. 8-14.
Охримчук Р. Як допомогти становленню самостійності дитини // Поч. шк. 1999. - №2. – С. 17-20.
Савченко О.Я. Дидактика. К., 2000. – С.378
Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К., 1997. – С. 224-228.
Садихов С. Занимательных задачи для младших школьников // Нач. шк., 1991. - №6. – С. 34-35.
Шушара Г. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів – вимога сьогодення // Рідна школа, 2003. - №2. – С. 30-45.
Ягупов В.В. Педагогіка. Навчальний посібник. – К., 2002. – 354 С.