Джерела формування оборотних коштів

1.Теоретична  частина

1.1Джерела  формування оборотних коштів

Джерела формування оборотних коштів:

-власні джерела формування оборотних коштів;

-використання банківських кредитів для формування оборотних коштів;

-залучення коштів інших суб'єктів господарювання;

Визначення  джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської  діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. 

1.1.1Власні джерела формування оборотних коштів

Як правило, мінімальна потреба підприємства в  оборотних коштах покривається за рахунок  таких власних джерел: статутний  капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новостворенрго підприємства.

На вже  діючих підприємствах власними джерелами  фінансування оборотних коштів є  прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій". Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє. Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань  на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх  платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика  визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою  повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати  сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір  мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати  і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати  заробітної плати і кінцевою датою  періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна  заборгованість щодо резерву майбутніх  платежів створюється головним чином  за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума  мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх  платежів може визначатися і спрощеним  методом, виходячи з суми мінімальної  заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році. Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна  заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості  з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків. На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки. 

1.1.2 Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Розмір  власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами  стає практично неможливим. Тому формувати  оборотні кошти лише за рахунок власних  джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними  потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно  ув'язати всі джерела оборотних  коштів і справляють активний вплив  на раціональне формування запасів  сировини, матеріалів, готової продукції  та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи  складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки  з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу  їхнього майна або за умови  страхування ризику непогашення кредиту.

Планування  потреби в позикових оборотних  коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку  нормованих товарно-матеріальних цінностей  і визначення потреби в кредиті.

Сума  кредиту з урахуванням залишку  нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий  кредит, незалежно від об'єктів  кредитування, надається строком  до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу. 
 
 

1.1.3 Залучення коштів інших суб’єктів господарювання

До залучених  належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується  боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання  комерційного кредиту набуло певного  розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська  заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних  коштів, її породжує брак власних оборотних  коштів. Наявність кредиторської  заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими  словами, кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з  бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами. Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської  заборгованості постачальникам залучення  коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо - від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість. Стан кредиторської і дебіторської заборгованості, їх участь у формуванні та використанні оборотних коштів промислових підприємств свідчать про серйозні негаразди в господарській діяльності . 

1.2 Нормовані  і ненормовані оборотні кошти

Залежно від способу визначення потреби  оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих входять ті, щодо яких установлюються нормативи запасів: виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та запаси готової продукції. Інші оборотні кошти належать до ненормованих.

1.3 Обчислення  нормативів оборотних коштів  по окремих елементах

Процес  визначення економічно обґрунтованої  величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні та встановленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативів оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу (у відсотках від обсягу виконаних робіт, у гривнях тощо).

Норматив  оборотних коштів — це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи — щорічно (за певних умов — щоквартально).

Норматив  оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції; вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та у сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).

Існують три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний), коефіцієнтний та метод прямого рахунку.

Аналітичний метод (дослідно-статистичний) передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням та вилученням з них надлишків.

Сутність  коефіцієнтного методу полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді.

Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва. У практиці господарювання цей метод є основним.

Норматив  власних оборотних коштів у виробничих запасах підприємства визначається множенням середньодобового (середньоденного) споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях:

     де  Н_вз— норматив власних виробничих запасів, грн.;

      — середньодобове споживання матеріалів, грн.;

      — норматив запасу в днях.

     Середньоденне споживання матеріалів визначається за формулою

     де  — загальна річна потреба в даному виді ресурсів у натуральних одиницях виміру.

Точність  розрахунку нормативу залежить від  правильного визначення запасів матеріальних ресурсів.

Виробничі запаси залежно від їх призначення  поділяють на поточні, підготовчі (технологічні), резервні (страхові), транспортні.

Транспортний  запас створюється на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Поточний  запас є найбільшим за розміром, створюється він для забезпечення безперебійного процесу виробництва матеріальними ресурсами в період між двома черговими поставками.

Підготовчий (технологічний) запас створюється на період, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання (надання сировині якостей, за яких можливе її використання).

Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих перебоїв у постачанні (інших непередбачених обставин). Величина резервного запасу визначається:

     а) на основі середнього відхилення фактичного інтервалу поставки від планового (передбаченого договором);

     б) на основі підрахунку днів, необхідних для оформлення замовлення та доставку матеріалів від постачальника до споживача.

     Сукупний  виробничий запас дорівнює сумі всіх видів запасів.

     Розрізняють максимальний виробничий запас, середній і мінімальний.

     Максимальний  виробничий запас  обчислюється за формулою:

     середній  запас:

     мінімальний запас:

Знаючи  нормативну величину виробничих запасів  у натуральних вимірниках, можна подати їх у вартісному виразі й обчислити загальний норматив оборотних коштів на виробничі запаси.

Розрахунок  нормативів оборотних коштів у запасних частинах та інструменту, у швидкозношуваних та малоцінних предметах відрізняється від викладеної методики нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Зокрема, норматив запасних частин та інструменту для ремонту може бути визначений множенням фактичних витрат певного виду запасних частин або інструменту в базовому році на індекс виробничої програми і проектований індекс зниження частки витрат ресурсів:

     де  . — норматив запасних частин інструменту, грн.;

       — фактичні витрати певного  виду запасних частин (інструменту), грн.;

     І_вп — індекс виробничої програми у розрахунковому (плановому) році;

        — індекс зниження частки  витрат певного ресурсу.

Загальними  принципами нормування оборотних коштів у швидкозношуваних та малоцінних предметах є такі:

     а) окреме визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства і використовуються (експлуатуються) у виробництві;

     б) грошова оцінка складських запасів за повною їх вартістю (собівартістю), а використовуваних предметів у виробництві — у розмірі 50% первісної їх вартості;

     в) відмова від нормування у днях споживання предметів, які використовуються (експлуатуються), і розрахунок норм для окремих їх груп на основі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності працівників, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

Норматив  оборотних коштів у незавершеному  виробництві. Нормування незавершеного виробництва здійснюють у тих галузях і виробництвах, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці.

Обсяг незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску  продукції, обчисленого за фактичною  виробничою собівартістю, тривалості технологічного циклу та коефіцієнта наростання витрат. Норматив власних оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується за формулою:

     де  —норматив незавершеного виробництва, грн.

     С_в — виробнича собівартість продукції, випущеної за період (місяць, квартал, рік);

       — тривалість виробничого  циклу, днів;

       — дні відповідного періоду.

      - коєфіціент наростання витрат (первісні витрати (одноразові), решта  витрат, що були здійснені до закінчення виробництва).

Первісні  витрати та решта витрат, що були здійснені при виготовленні продукції, становлять виробничу собівартість (С_в).

Норматив  оборотних коштів у витратах майбутніх  періодів розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду і суми витрат, які слід буде зробити в плановому році, за вирахуванням суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

     де  — норматив витрат майбутніх періодів, грн.;

       — залишок витрат на початок планового періоду, грн.;

       — витрати, які будуть  здійснені у плановому періоді,  грн.;

       — витрати, які будуть  погашені за рахунок собівартості  у плановому періоді.

Норматив  оборотних коштів у залишках готової продукції визначається добутком середньоденного випуску продукції (за виробничою собівартістю) на норму запасу готової продукції на складі в днях.

     де  — норматив залишків готової продукції, грн.;

       — середньоденний випуск продукції, грн.;

       — норма запасу готової  продукції на складі, днів.

Сукупний  норматив власних оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих їх елементів:

     де  — сукупний норматив власних оборотних коштів, грн. 
 

3.Цінова  політика

Загальний кошторис виробництва

Таблиця 2.19 –  Кошторис витрат на виробництво продукції

Калькуляція собівартості одиниці  виробу

Прямі витрати по заробітній платі на одиницю  продукції дорівнюють величині відрядної  розцінки:

де  - відрядна розцінка, грн.

- трудомісткість  виконання одиниці продукції,  хвилин

- середньозважена  годинна тарифна ставка робіт,  грн.

Таким чином основна заробітна плата на одиницю продукції становить:

де  - коефіцієнт доплат (1,25).

Додаткова заробітна плата обчислюється у  відсотках від основної:

де  - додаткова заробітна плата,грн.

- основна  заробітна плата виробничих робітників  на одиницю продукції, грн.

- коефіцієнт  додаткової заробітної плати  (0,12).

Величина  відрахувань на соціальне страхування:

де  - витрати на утримання та експлуатацію устаткування на одиницю продукції, грн.

- відношення  витрат на утримання та експлуатацію  устаткування до основної зарплати  виробничих робітників на одиницю  продукції, % (250%).

де  - загальновиробничі витрати на одиницю продукції, грн.

- відношення  загальновиробничих витрат до  основної зарплати виробничих  робітників на одиницю продукції, % (150%).

де  - адміністративні витрати на одиницю продукції, грн.