Электронное правительство. 8

ЕЛЕКТРОННЕ  УРЯДУВАННЯ: 

Світ  змінюється. Змінюється швидко. Поточні  виклики не знаходять адекватного  вирішення практично в усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, фінансовій, соціальній, що призводить до передумов і розвитку кризових явищ. 

         Сьогоднішня криза не має аналогів. Усі порівняння з попередніми  кризами некоректні, прогнози недоречні,  рецепти неприйнятні. Це криза загальної ефективності. Критерії розвитку, спрямовані на отримання прибутків та надприбутків, призвели до розладу ринкових відносин і дискредитували себе. Директивні методи управління лише уповільнюють або в кращому випадку стабілізують темпи поширення кризи, а ринкові методи управління в умовах фінансової кризи не працюють. Збільшується відстань між громадянами та чиновниками. 

         Останнім часом у зв’язку з  поширенням новітніх інформаційних  технологій у всіх сферах діяльності  людини підвищення ефективності  державного управління пов’язується  з упровадженням електронного  урядування (е-урядування, e-government). На сьогодні стандартне визначення е-урядування відсутнє, оскільки концептуальне розуміння постійно розвивається. 

         В узагальненому вигляді е-урядування  – це використання інформаційно-телекомунікаційних технологій державними органами з метою: 

• обміну інформацією з громадянами та підприємствами;
• прискорення та ефективнішого надання державних послуг;
• забезпечення внутрішньої ефективності;
• зменшення витрат;
• реструктуризації адміністративних процесів.

        Ефективність е-урядування визначається трьома рівнозначними складовими:

1. по-перше, можливістю з боку державних органів надавати послуги в електронній формі,
2. по-друге, доступністю до отримання цих послуг,
3. по-третє, готовністю з боку громадян отримувати послуги в електронній формі.

Електронне  урядування у світі 

• Е-урядування – це не «е», а урядування.
• Е-урядування – це не комп’ютери і веб-сайти, а послуги громадянам та підприємствам.
• Е-урядування – це не імітація існуючих управлінських процесів, а їх трансформація.

         Для оцінювання та моніторингу поточного стану впровадження е-урядування, порівняння різних країн використовується показник електронної готовності (е-government Readiness Index), який відображає зазначені три складові:

• індекс стану веб-ресурсів, у першу чергу наявність доступного актуального офіційного урядового веб-порталу, веб-сайтів органів державної влади, через які надаються інформаційні й інші послуги в електронному вигляді;
• індекс стану телекомунікаційної інфраструктури – відносну чисельність користувачів інтернету, кількість персональних комп’ютерів, телефонних ліній тощо;
• індекс освіти, наукового і культурного рівня громадян.

         За цим показником, як свідчать дані Організації Об’єднаних Націй, сьогодні першу десятку очолюють північні країни Західної Європи, а також Сполучені Штати, Канада, Австралія (табл. 1).  Україна відкриває п’ятий десяток, випереджаючи всі країни СНД, а також середнє значення для 192 країн – членів ООН, що складає 0,4514. Нижче розташувалися світові лідери індустрії інформаційних технологій – Китай та Індія, що пояснюється залежністю цього показника від чисельності населення. 

         Останні три фактори – ресурси,  партнерство, інфраструктура –  відповідають саме індексу електронної  готовності. Проте, як показує  світовий досвід, ці фактори не головні. Перспективу е-урядування в кожній країні (і Україна тут не є виключенням) визначають фактори більш високого порядку впливу – наявність сучасних інформаційних технологій, професійного менеджменту, стратегічного бачення проекту та політична воля вищого керівництва. 
 

У Європі лідером є Великобританія — з 2000 року реалізується програма “E-citizen, e-business, e-government” («Електронний громадянин, електронний бізнес, електронний уряд») у рамках проекту «Стратегічної структури для обслуговування суспільства в інформаційному столітті». Програма передбачає розвиток і використання всіх електронних видів державних послуг — вони можуть надаватися через Інтернет, мобільний зв’язок, цифрове телебачення, центри обслуговування викликів (кол-центри). Громадяни можуть одержувати в Інтернеті довідки і документи, подавати скарги і заяви, заповнювати податкові декларації, отримувати реакцію на свої запити в режимі онлайн. 
 

Електронне  урядування в Україні 

Сучасне е-урядування в Україні – це: 

• надання  інформаційних та інтерактивних послуг через:

• § урядовий веб-портал з використанням модулів:
• G2G – держуправління – держуправління; автоматизація відносин і документообігу між відомствами,
• G2C – держуправління – громадяни; організація зворотного зв’язку з громадянами ,
• G2B – держуправління – бізнес (підприємства); відносини державних органів і бізнесу;
• § веб-сайти органів виконавчої влади:
• інтеграція з урядовим веб-порталом,
• наповнення, яке забезпечує надання типового набору послуг,
• можливість надання специфічних для кожного органу послуг;

• удосконалення інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади;

• розвиток інфраструктури:

• § поширення інтернету;
• § розроблення спеціальної інформаційно- телекомунікаційної системи;
• § створення спеціальної інформаційно- телекомунікаційної мережі;

• захист інформації:

• § упровадження комплексної системи захисту інформації;
• § уведення електронного цифрового підпису.

Етапи розвитку 

Виділяють 5 основних етапів розвитку системи Електронного уряду: 

На  першому етапі створюються веб-ресурси різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню місію і напрямки діяльності. Сайти державних органів, як правило, не підтримуються централізовано і не об’єднуються в єдиний портал. 

         Перший етап – з 1998 до 2004 року. Це період інтенсивного становлення, розроблення й упровадження основних компонентів е-урядування:

• прийняття нормативно-правової бази,
• створення урядового веб-порталу,
• введення в органах державної влади системи автоматизованого діловодства та контролю виконавської дисципліни, розвитку телекомунікаційної інфраструктури.

         Нормативно-правові акти 1998 року, зокрема  закони України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [3], «Про Національну програму інформатизації» [4], постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації» [5], заклали підвалини системного розвитку е-урядування в Україні. Національна програма інформатизації об’єднує регіональні й галузеві програми інформатизації, а також програми створення та розвитку інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади та окремі проекти загальнонаціонального значення. 

          Прийняття Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» 2003 року [6] та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» 2004 року [7] дало можливість розпочати роботи зі створення й упровадження в органах державної влади систем автоматизації діловодства, контролю виконавчої дисципліни та заклало законодавчу базу переходу на електронний документообіг як усередині державних органів, так і між ними. 

         Закон України «Про електронний цифровий підпис» 2003 року [8] та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності» 2004 року [9] відкрили шлях створення єдиної загальнонаціональної системи електронного цифрового підпису, що дає можливість використовувати юридично рівноцінні зі звичайними електронні документи з електронним цифровим підписом у здійсненні функцій держави щодо надання послуг громадянам, підприємствам, державним службовцям та органам державної влади. 

         Постановою Кабінету Міністрів  України «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» 2002 року [10] започатковано обов’язкове надання інформаційних послуг міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за допомогою створення власних веб-сайтів у інтернеті. Крім того, розроблено й реалізовано проект єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України (www.kmu.gov.ua). 

         Відповідно до Закону України  «Про Національну систему конфіденційного  зв’язку» 2002 року [11] спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері конфіденційного зв’язку забезпечується функціонування, розвиток, використання спеціальної інформаційно-телекомунікаційної системи (СІТС), що з’єднує захищеним зв’язком органи виконавчої влади. 
 

На  другому етапі з’являються перші елементи інтерактивності (наприклад, відправлення питань і одержання відповідей громадян за допомогою електронної пошти). Постійно публікуються новини про діяльність державних органів влади. 

         Другий етап – з 2004 до 2008 року – став періодом подальшого розвитку створеної інформаційної системи, наближення її до світових стандартів.

• удосконалюється урядовий веб-портал у напрямі забезпечення надання послуг громадянам та представникам бізнесу,
• уніфікуються системи електронного документообігу органів виконавчої влади,
• створюється інфраструктура електронного цифрового підпису,
• продовжується об’єднання центральних органів виконавчої влади в єдину захищену мережу спеціального зв’язку.

         Указом Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» 2005 року [12] одним із пріоритетних напрямів державної політики визначено розвиток інформаційного суспільства та упровадження новітніх інформаційних технологій в усіх сферах суспільного життя, діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Указ надав дієвого поштовху розвиткові е-урядування в Україні, зокрема визначив основні короткострокові та довгострокові до 2010 року пріоритети й завдання Кабінету Міністрів України щодо його реалізації. 

         З метою наближення до світових  стандартів відповідно до підсумкових  документів Всесвітнього саміту  з питань інформаційного суспільства  (Женева-2003, Туніс-2005), у тому числі  Женевської декларації принципів,  Женевського плану дій, Туніських зобов’язань, Туніської програми для інформаційного суспільства [13], Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» [14], визначено стратегічні цілі та національну політику розвитку інформаційного суспільства в Україні. План заходів щодо їх виконання, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України, передбачає розвиток законодавства у сфері інформатизації, механізму формування й виконання Національної програми інформатизації, електронних інформаційних ресурсів і телекомунікаційної інфраструктури, захисту інформації, інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади, а також заходи щодо підвищення рівня комп’ютерної грамотності громадян тощо. 

         Щоб забезпечити сумісність різних систем, що використовуються органами державної влади для автоматизації внутрішнього документообігу і для обміну електронними документами через центр обміну документами із Секретаріатом Кабінету Міністрів та іншими органами державної влади, 2005 року наказом Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв’язку України затверджено технічні умови ТУ У 30.0-33240054-001:2005 «Система електронного документообігу органу виконавчої влади» . 

         Згідно із Законом України «Про електронний цифровий підпис» створено національну інфраструктуру електронного цифрового підпису. Центральний засвідчувальний орган, згідно з положенням про нього, затвердженим відповідною постановою Кабінету Міністрів України 2004 року, здійснює акредитацію центрів сертифікації ключів електронного цифрового підпису. Станом на кінець 2008 року перелік акредитованих центрів сертифікації ключів налічує вісім установ, що надають послуги державним органам*. 

Третій етап характеризує поява повноцінної інтерактивності — можливості здійснювати операції (сервіси) в режимі онлайн (наприклад, сплатити штраф, замовити паспорт, продовжити дію деяких ліцензій і патентів тощо). Така конкретизація роботи електронного управління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, припускає створення спеціальних сайтів для підтримки цих сервісів не тільки для центральних, але і для міських і навіть районних органів влади. 

Четвертий етап — створення об’єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій, для яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо в державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів тощо. З’являються регіональні портали, що поєднують у собі як увесь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору — підключаються системи електронної комерції, інтернет-банкінгу. 

На  п’ятому етапі відбувається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг — і для громадян, і для бізнесу. Більшість фахівців вважає, що найвищим ступенем розвитку електронної демократії є запровадження електронної системи волевиявлення (електронного голосування). 

         Незважаючи на суттєві зрушення  у сфері впровадження проектів  е-урядування в Україні, водночас  спостерігається деяке уповільнення  темпів їх реалізації останніми  роками, що можна пояснити такими причинами: 

• екстенсивний  розвиток елементів е-урядування не дає нової якості послуг;
• залишається високим рівень витрат праці на впровадження, супроводження та удосконалення інформаційно-аналітичних систем;
• рівень комп’ютерної грамотності користувачів недостатній;
• автоматизуються недосконалі бізнес-процеси;
• володіння програмним продуктом потребує значних витрат.

         Серед недоліків можна констатувати  також те, що надання державних  послуг громадянам органами влади  через власні веб-ресурси в  основному обмежується інформаційними послугами, тобто наданням відомостей про діяльність державного органу, контактних даних стосовно посадовців, до яких потрібно звертатися з питань отримання тих чи інших послуг, наведенням переліків та зразків документів, що повинен підготувати заявник, тощо. 

         Сьогодні здійснюються лише перші  кроки щодо впровадження адміністративних  інтерактивних послуг, які передбачають  звернення до державних органів  в електронному вигляді з використанням  електронного цифрового підпису. Наприклад, Державна податкова адміністрація України отримує електронну звітність від платників податків. Станом на листопад 2008 року частка платників ПДВ (юридичних та фізичних осіб), які подали податкові звіти в електронному вигляді із цифровим підписом, у цілому по Україні перевищила 60 %. 

         Якими мають бути наступні  кроки е-урядування в Україні? 

1. По-перше, перетворення та вдосконалення процесів надання державних послуг на основі досвіду автоматизації традиційних  технологій.
2. По-друге, трансформація та спрощення програмних систем автоматизації удосконалених процесів.
3. По-третє, прийняття нормативно-правових актів, що закріплюють нові засади надання державних послуг.
4. По-четверте, відмова від паралельного супроводження нових технологій традиційними і використання виключно безпаперових технологій.

Упровадження  елементів електронного урядування в Головдержслужбі  України 

На сьогодні е-урядування в Головдержслужбі  України – це: 

• удосконалення веб-сайтів (внутрішнього й офіційного – українською, англійською та російською мовами);

• інтеграція  веб-сайтів територіальних органів  до порталу Головдержслужби на єдиній технології з доступом через геоінформаційну  систему;

• упровадження  інтегрованого електронного документообігу між територіальними органами Головдержслужби, центрального апарату та Секретаріату Кабінету Міністрів України з використанням спеціальної інформаційно-телекомунікаційної системи та електронного цифрового підпису;

• створення й уведення Національної бази електронних  особових справ державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування України;

• розроблення й застосування ідеології «електронний державний службовець» з використанням  ІР-телекомунікаційної інфраструктури.