Етнічна самосвідомість

Тема: ЕТНІЧНА  ІДЕНТИЧНІСТЬ. ЕТНІЧНА СВІДОМІСТЬ TA САМОСВІДОМІСТЬ (2 години)

План.

1. Поняття та етапи становлення етнічної ідентичності.
2. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності.
3. Стратегії підтримання етнічної ідентичності.
4. Проблема зміни етнічної ідентичності.
5. Модель двох вимірів етнічної ідентичності.
6. Поняття “етнічної свідомості” й “етнічної самосвідомості” та співвідношення між ними.
7. Етнічна самосвідомість як структурний компонент самосвідомості особистості.
8. Етнічна самосвідомість, її структура та функції.
9. Національна свідомість та її складові. Національна самосвідомість.

1. Поняття та  етапи становлення етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є складовою соціальної ідентичності особистості. Це психологічна категорія, якою позначають усвідомлення людиною своєї належності до певних етнічних спільностей.

Етнічна ідентичність - це результат когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людини як представника якого-небудь етносу, певний ступінь ототожнення з цим етносом і відособлення від інших етносів.

Участь у  соціальному житті та культурній практиці певної етнічної групи (використання мови, конфесійна належність, членство в політичних і соціальних організаціях, підтримання культурних традицій і т. ін.) досить часто розглядається як індикатор етнічної ідентичності індивіда. Однак досі виникає багато запитань про наявність зв'язку між тим, ким себе вважає індивід і як він діє у реальному житті, тобто між етнічною самоідентичністю і його належністю до етнічної групи.

Чимало дослідників виявили незалежність двох вимірів: 1) уявлень індивіда про себе як про члена етнічної групи; 2) використання індивідом типових для цієї етнічної групи способів поведінки. В окремих випадках зв'язок між етнічною ідентичністю і наданням переваги певним видам етнічної практики виявлявся негативним: людина може ідентифікувати себе з етнічною спільністю, однак не бажає зберігати її етнічну мову і звичаї.

До структури  етнічної ідентичності належать такі основні компоненти:

1) етнічна самоназва;

2) етнічна обізнаність  (знання про етнічні групи - свою і чужі, їх історію, звичаї, особливості культури).

На основі знань  про етнічні групи формується комплекс уявлень, які утворюють  систему етнодиференціюючих ознак - мова, цінності, норми, історична пам'ять, релігія, міфи про спільних предків, національний характер, народне та професійне мистецтво, уявлення про рідну землю й т. ін.

Етнічна ідентифікація - це психічний процес, за допомогою якого індивід А (чи група індивідів) визначає (визначають) до якого етносу належить індивід Б (або група індивідів - представники одного етносу).

Етнічна самоідентифікація - це процес віднесення людиною себе до певної етнічної спільності.

Етапи становлення  етнічної ідентичності

Концепція розвитку усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи вперше була обгрунтована Ж. Піаже.

Швейцарський  дослідник проаналізував дві сторони одного процесу: І) формування поняття "батьківщина"; 2) образу "інших країн" та "іноземців". Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям ".батьківщина". Проявами знань про етнічні явища виступали етнічні почуття.

Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:

1) в 6-7 років  дитина набуває перші фрагментарні  та несистематичні знання про  власну етнічну належність. Найважливішими  у цьому віці є сім'я та  безпосереднє соціальне оточення, а не країна і етнічна група;

2) у 8-9 років  дитина чітко диференціює себе  зі своєю етнічною групою, висуває  підстави для ідентифікації - національність батьків, місце проживання, рідну мову. На цьому етапі зароджуються національні почуття;

3) в молодшому  підлітковому віці (Ю-11 років) етнічна ідентичність формується у повному обсязі, а саме, з-поміж особливостей різних народів дитина виділяє унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.

На сучасному  етапі розвитку науки проводиться  значна кількість досліджень, в яких уточнюються і конкретизуються  вікові межі етапів розвитку етнічної ідентичності. Більшість дослідників  відзначають, що перші прояви дифузної ідентифікації з етнічною групою помічено у дітей 3-4 років (за допомогою сприймання яскравих зовнішніх відмінностей). Однак більшість авторів підтримують думку Ж. Піаже про те, що "реалізованої" етнічної ідентичності дитина досягає вже у молодшому шкільному віці, оскільки в цьому віці першочергового значення для індивіда набуває саморефлексія. У дітей від 6 до 10 років етнічні уявлення є нестабільними і швидко змінюються.

У підлітковому віці індивід досягає етнічної ідентичності, з'являються мотиви вибору етнічної належності. Поступово, від простого використання етнічного ярлика, у дитини з'являється сукупність знань про власні етнічні особливості, що стають основою етнічної самосвідомості. Майже у 18-20 років людина визнає свою етнічну належність, яка залишається незмінною упродовж усього її життя.

2. Вплив соціального контексту на формування етнічної ідентичності

Етнічна ідентичність є набутою, а не вродженою якістю. Інколи етнічна ідентичність свідомо приховується, а іноді - свідомо демонструється. Етнічна ідентичність є динамічним, а не статичним явищем. Процес її становлення не закінчується у підлітковому віці. Зовнішні обставини можуть зумовлювати переосмислення людиною ролі етнічної належності в її житті та призводити до трансформації її етнічної ідентичності. На трансформацію етнічної ідентичності впливають чинники, що пов'язані із змінами у житті суспільства.

Основними чинниками  розвитку етнічної ідентичності в індивіда є:

1) особливості  етнічної соціалізації в сім'ї, школі, найближчому соціальному оточенні;

2) специфіка  етноконтактного середовища (етнічна  гомо/гетерогенність);

3) статусні відносини  між етнічними групами.

Залежно від  соціального контексту, межі формування етнічної ідентичності, навіть у дітей, можуть прискорюватися чи уповільнюватися.

На усвідомлення людиною власної етнічної належності передусім впливає те, в якому  середовищі вона існує - в поліетнічному  чи моноетнічному.

Ситуація міжетнічного спілкування надає індивіду більше можливостей для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє розвиткові міжетнічного розуміння і формування комунікативних навичок. Дитина, яка живе в моноетнічному середовищі, значно раніше усвідомлює свою етнічну належність.

Суттєво відрізняється і ступінь прояву етнічної належності у дітей, які живуть у гетерогенних середовищах. Зокрема, було експериментально встановлено те, що етнічна ідентичність сильніше виявляється у тих дітей, які розвиваються в чужому культурному середовищі, що значною мірою відрізняється від їх власного середовища.

На розвиток етнічної ідентичності впливають і  знання дитини про те, до якої етнічної спільності вона належить - до групи  більшості чи групи меншості. Зазвичай, у дітей з етнічної меншості процес формування етнічної ідентичності розпочинається раніше, оскільки вони більше освідомленні про домінантну культуру за допомогою  ЗМІ та особистісних контактів. На противагу, в культурі більшості такі контакти і знання можуть бути відсутніми взагалі. Однак знання меншості про відмінності між кількома культурами та усвідомлення власної належності до етнічної групи меншості не є свідченням того факту, що діти надаватимуть перевагу своїй групі та визнаватимуть власну належність до неї. Наприклад, пакистанські діти віддавали перевагу шотландським іменам і зовнішності, що були характерними для групи більшості.

Під час процесу соціалізації, тобто передачі новому поколінню норм і цінностей соціокультурного середовища, у представників усіх етнічних меншин відбувається внутрішньогрупова орієнтація. Тобто, з віком в дитини з'являються знання про міжетнічні відмінності, що сприяють реалістичному визначенню дитиною власної належності до певної групи.ъ

3. Стратегії підтримання етнічної ідентичності

Прагнення зберегти чи відновити  позитивну етнічну ідентичність, яка дає відчуття психологічної  безпеки і стабільності, є найбільш природним для індивіда.

Для підтримання етнічної ідентичності людини використовуються різноманітні стратегії. Однією з них є стратегія соціальної творчості А. Тешфела та Дж. Тернера, що може приймати неоднакові форми, які пов'язані з переглядом критеріїв чи об'єктів для порівняння, а саме:

а) пошук нових засад  для порівняння.

Зміна змісту аутостереотипів  слабких груп - приписування позитивних якостей своїй групі. Наприклад, групи з низьким економічним статусом характеризують себе за допомогою якостей щирості та доброти;

б) вибір для порівняльного аналізу менш успішних чи слабших груп.

За умови несприятливого міжгрупового порівняння члени групи  меншості, яка піддається дискримінації, можуть вибрати таку стратегію: прийняти правильну самоідентнфікацію разом з негативною оцінкою групи. У даному випадку розвивається негативна етнічна ідентичність, яка може супроводжуватися почуттям меншовартості та навіть сорому за представників свого етносу.

Негативна етнічна ідентичність несприятливо впливає на між-групові стосунки, оскільки зумовлює загострення сприйняття дискримінації та збільшення суб'єктивної культурної дистанції з групою більшості.

Помічено й несприятливий  вплив негативної етнічної ідентичності на особистісний розвиток індивіда. Наприклад, школярі з національних меншин вирізняються низькою самооцінкою та невпевненістю  у собі.

Людина з негативною ідентичністю може по-різному реагувати  на негативні судження про свій етнос та, як результат, на власний негативний "Я-образ". Вона може приписувати такі судження не собі, а іншим представникам свого етносу, встановивши психологічну межу між групою і власним "Я". Таким чином забезпечується збереження високої самооцінки, не з'являється почуття меншовартості та розвивається нетотожність себе і власного народу.

Іншою стратегією підтримання етнічної ідентичності є виокремлення всередині етносу підгрупи, яка отримує позитивні характеристики.

Певною мірою підтримка етнічної ідентичності у групі з негативною оцінкою з боку суспільства відбувається за допомогою стратегії конструювання амбівалентної ідентичності, що сприяє частковому збереженню позитивного самоставлення та призводить до появи "комплексу роздвоєння особистості". Таке конструювання може здійснюватися засобами афективного, навіть агресивного акцентування уваги на власній ідентичності згідно з принципом: "Нехай ми такі погані, однак це ми справжні".

4. Проблема зміни  етнічної ідентичності

Зміна етнічної ідентичності пов'язана з несприятливим міжгруповим порівнянням. За таких умов індивід може вибрати стратегію індивідуальної мобільності, яка полягає в усвідомленій спробі змінити групу. У результаті цього процесу в людини розвивається змінена ідентичність.

Адекватне несприятливе оцінювання власної малої групи  інколи виступає 

чинником переходу до іншої групи. Під час негативного сприйняття власної великої групи проблема зміни етнічної ідентичності ускладнюється. Достатньо складним виявляється перехід індивіда до груп з високим статусом, оскільки у даному випадку діє психологічне правило збільшення внутрішньо групової подібності та міжгрупових відмінностей. Під час оцінювання претендентів на вступ до "клубу для обраних" його члени віддадуть перевагу тому, щоб людина, яка підходить, опинилася за межами клубу, на противагу тому, щоб людина, яка не підходить, вступила до клубу (за B.C. Агєсвим).

Етнос як біосоціальний  організм також виявляється групою з нульовим рівнем міжгрупової мобільності. Згідно з цією точкою зору етнічність успадковується, визначається по "крові" і тому індивід не може вибрати етнічну групу, до якої він хотів би належати.

Однак більшість  науковців висловлюють думку  про те, що етнічність є якістю, яка  приписується суспільством, а не успадковується. Вони розглядають етнос як таку ланку, яка пов'язує два типи груп: 1) групи, належність до яких практично неможливо  змінити; 2) групи, які людина сама обирає для себе.

Під час процесу соціалізації та інкультурації суспільство відносить дитину до певного етносу. В результаті такого віднесення у більшості людей не виникає проблеми вибору. Водночас більшість представників груп меншин і вихідців з міжетнічних шлюбів постійно виявляють лояльність до тієї чи іншої спільності. В процесі етнічної ідентифікації у цих людей, окрім критерію приписування (те, як їх сприймають інші), значну роль відіграє критерій внутрішнього вибору (те, ким вони себе усвідомлюють).

Тому, належність людини до народу визначається свідомим залученням до тих культурних цінностей і святинь, які утворюють зміст історії народу, а не біологічною належністю (Г. Шпет).

Так, "обрати" національність для дитини та свідомо привчати її до культурних цінностей "чужого" народу можуть батьки.

Зовнішній критерій приписування є значущим у тих випадках, якщо етнічність виявляється в очевидних фізичних характеристиках, наприклад, у расових відмінностях, кольорі шкіри.

Для переходу до певної етнічної спільності недостатньо лише усвідомлення власної належності до неї, необхідно, щоб група також визнала індивіда. Єдність людини з етносом, що визначається обопільним (взаємним) актом визнання, виступає важливою особливістю етнічної ідентичності. Отже, для безконфліктного існування людини в об'єктивній реальності міжетнічних відносин значущою є узгодженість між критерієм приписування і критерієм вільного вибору, підтвердження власної ідентичності оточенням.

5. Модель двох  вимірів етнічної ідентичності

Людина з  різним ступенем інтенсивності здатна ідентифікувати себе не лише з однією, а й водночас з двома чи більшою кількістю етнічних спільностей.

Згідно з  цим положенням обгрунтовано модель двох вимірів етнічної ідентичності (див. рис. І), яка містить чотири типи етнічної ідентичності:

1. А - моноетнічна  ідентичність з своєю етнічною групою.

2. Б - біетнічна ідентичність.

3. В - моноетнічна  ідентичність з чужою етнічною  групою.

4.Г - маргінальна  етнічна ідентичність.

При виокремлених типах ідентичності зв'язки між двома групами можуть існувати відносно незалежно один від одного.

Моноетнічна ідентичність з своєю етнічною групою (А), що є характерною для більшості людей, співпадає з офіційною етно-належністю. Даний тип ідентичності, за сприятливих соціально-історичних умов, супроводжується патріотизмом, гордістю за досягнення свого народу та його видатних представників, адекватно високою самооцінкою, почуттям власної гідності й т. ін. У структурі моноетнічної ідентичності позитивний образ власної етнічної групи індивіда співвідноситься з позитивним ціннісним ставленням до інших етнічних груп (за Л.М. Дробіжевою).

Водночас позитивна  етнічна ідентичність може виявлятися у вигляді етнічної гіперідентичності, що супроводжується ворожими стереотипами, упередженим ставленням до представників  інших етнічних груп, ухиленням від  тісного взаємозв'язку з ними та нетерпимістю у міжетнічних взаємодіях.

Біетнічна ідентичність (Б) з'являється у результаті сильної ідентифікації з двома етнічними групами. Людина з цією ідентичністю вирізняється психологічними особливостями таких двох груп, усвідомлює власну схожість з цими групами та є компетентною в двох культурах. Виділяють два види біетнічної ідентичності: 1) ідентичність, яка є результатом злиття двох культур - індивід усвідомлює себе таким, що знаходиться на межі злиття двох культур; 2) ідентичність, що змінюється залежно від ситуацій -в різних ситуаціях людина усвідомлює власну належність до складових різних культур, які ще не злилися між собою.

Моноетнічна ідентичність з чужою етнічною групою (В)

(змінена етнічна  ідентичність) з'являється у тих випадках, якщо в поліетнічних суспільствах чужа група оцінюється як така, що має вищий етнічний статус у порівнянні з власною етнічною групою. Результатом цієї ідентифікації виступає цілковита асиміляція: прийняття її традицій, норм, цінностей, мови і т. ін., та повне розчинення у такій групі, якщо вона приймає індивіда.

Маргінальна етнічна  ідентичність (Г) виникає в індивідів, які народилися від міжетнічних  шлюбів, вони балансують на межі культур, не оволодіваючи нормами та цінностями жодної з них. Маргіналії вирізняються невизначеною ідентичністю, наявністю внутрішньоособистісних конфліктів, що виявляються в таких негативних якостях: відчай, агресивність, відчуження і непристосованість. Інколи індивіди з етнічною ідентичністю можуть чітко декларувати моноетнічну ідентичність, виявляти агресивний націоналізм, надаючи перевагу групі з високим статусом у суспільстві.

Модель двох вимірів етнічної ідентичності не розкриває усіх можливих стратегій збереження індивідом і групою суб'єктивного благополуччя за умови несприятливого міжетнічного порівняння.

 Поняття "етнічної свідомості" й "етнічної самосвідомості'' та співвідношення між ними

Більшість дослідників  відзначають, що у науковому обігу немає чіткого розмежування між поняттями "етнічна свідомість" і "етнічна самосвідомість". Іноді такі поняття використовуються науковцями як синоніми, а інколи - як такі, що перебувають у різноманітних зв'язках.

Вважатимемо, що поняття "етнічна свідомість" та "етнічна самосвідомість" описують різні явища і розглядатимемо їх як співвідношення цілого та його частини. Так, етнограф Ю.В. Бромлей слушно зазначає: "Етнічна самосвідомість, на нашу думку - це уявлення індивідів про власний етнос, його властивості, тоді як етнічна свідомість містить весь комплекс етнічно забарвлених компонентів...".

Етнічна свідомість - це система поглядів, уявлень, ідей етнічної групи, що виникають на основі взаємодії з іншими етнічними групами та відображають знання про них, ставлення до них, а також стан і форми самовиокремлення своєї етнічної групи.

Етнічна свідомість є однією з форм відображення існування інших етнічних груп та ставлення певного етносу до них. Поява етносу пов'язана зі здатністю етнічної групи виділяти себе з-поміж інших етнічних груп. Ця здатність передбачає формування у даної

етнічної групи  складної системи образів, які відображають особливості іншої етнічної групи та емоційне ставлення до неї, що передбачає сприймання представників іншої етнічної групи.

"Етнічна  свідомість - це детермінована етнічним контекстом гештальту, опредметнена у фіксованій системі значень, смислів та способів дій форма свідомості, яка продукує етнічний образ світу" (О.М. Лозова).

Етнічну свідомість розглядають як сукупність уявлень, знань, установок і схильностей, виявлених та засвоєних у процесі онтогенезу, накопичених за допомогою життєвого досвіду людини й етнічної групи. У структурі етнічної свідомості виокремлюються такі складові: ідеологічні й психологічні, раціональні й емоційні, буденні й наукові, статичні й динамічні. Характером етнічної свідомості зумовлюється соціальна поведінка індивіда (A.M. Березін).

У межах етнічної свідомості з'являється і розвивається етнічна самосвідомість. Поняття етнічної самосвідомості визначається на індивідуальному та груповому рівнях.

Етнічна самосвідомість - це уявлення індивіда чи цілої групи людей про себе чи образ свого етносу, які відображають знання про власну етнічну групу та ставлення до цієї групи.

Етнічна самосвідомість виступає формою усвідомлення особистістю  чи народом "своєї належності до певного етносу, що базується на спільності мови, культури, історичної долі й визнанні особливих специфічно-історичних рис свого народу" (A.M. Льо-вочкіна).

Феномен етнічної самосвідомості пов'язаний з усвідомленням  етновизначальиих елементів матеріальної, соціальної та духовної культури власного етносу.

Ключовим моментом етнічної самосвідомості є ідентифікація  індивідів з певною етнічною спільністю, яка виявляється в самоназві. До неї долучається комплекс ідей чи уявлень, які утворюють систему  етнодиференціюючих символів, що призводять до виокремлення членів своєї групи  з усієї сукупності етнічних спільностей.

З-поміж компонентів  етнічної самосвідомості необхідно  виокремити такі: споконвічну культуру, ціннісні орієнтації етносу і т. ін. (В.С. Мухіна).

7.Етнічна самосвідомість  як структурний компонент самосвідомості  особистості

Самосвідомість  особистості - це усвідомлення людиною  себе як індивідуальності. Самосвідомість є необхідною умовою та управлінським  компонентом будь-якої свідомої діяльності людини. Одним із продуктів діяльності самосвідомості є "Я-концепція" особистості, що розглядається як система усвідомлюваних і неусвідомлюваних уявлень індивіда про себе, у поєднанні з їх емоційною оцінкою та відповідною поведінковою реакцією. "Я-концепція" особистості містить когнітивний ("Я-образ"), емоційно-оцінний і поведінковий компоненти.

Людина пізнає себе не лише за допомогою прямих самосприймань. Багато в чому індивід пізнає себе опосередковано, тобто за допомогою інших людей, досить часто представників свого етносу, сприймаючи їх реакції на власну поведінку та особистість. Сприймаючи думки і оцінки оточуючих про себе, індивід правильно чи неправильно пізнає себе, складає різноманітні уявлення про власне "Я", зокрема, й етнічні. Важливим джерелом розвитку таких уявлень виступають думки значущих інших, тобто найбільш авторитетних для індивіда людей.

Уявлення особистості  про себе як про представника якої-небудь етнічної групи належать до когнітивної складової "Я-концепції" -"Я-образу".

Етнічне "Я" - це уявлення людини про власну етнічну  належність.

Етнічні та інші уявлення людини про власне "Я" можуть бути реальними, ідеальними і  дзеркальними.

Реальне "Я" - це уявлення індивіда про те, яким він є в даний момент свого  життя.

Ідеальне "Я" - це уявлення людини про те, якою вона прагне стати в майбутньому.

Дзеркальне "Я" - це уявлення індивіда про те, що про  нього думають значущі інші.

Етнічне "Я" особистості розвивається в результаті її самоідентифікації з певним етносом.

Основними функціями  самосвідомості виступають:

- забезпечення  стійкості та почуття неперервності "Я" індивіда засобами пам'яті. Так з'являються "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", тобто, уявлення людини про себе в минулому, теперішньому і майбутньому;

- регуляція  поведінки особистості (стиль  спілкування індивіда з іншими  людьми, постановка певних цілей  і способів їх досягнення й  т. ін.);

- адаптація  людини до оточуючого соціального середовища, особливо в умовах стресів, конфліктів, фрустрацій. Самосвідомість значною мірою зумовлює вибір індивідом стратегії адаптації в складних умовах.

Слід зауважити, що схожі до описаних вище функції  виділяються й для етнічної самосвідомості.

8. Етнічна самосвідомість, її структура та функції

Більшість дослідників виокремлюють етнічну самосвідомість на індивідуальному та груповому рівнях.

Так, групові  процеси виникають за тієї умови, що люди, які утворюють певну соціальну спільність (групу), зокрема, й етнос, здійснюють спільні дії та діяльність. У групі (етносі) з'являються спільні для всіх її учасників психічні явища: почуття взаємозв'язку і належності до групи, ідентифікація з групою та почуття "ми". Кожний індивід вважає себе членом етносу. Водночас, етнос як велика група набуває певних соціально-психологічних рис і характерних форм поведінки.

Етнічна самосвідомість на рівні особистості виступає як цілісна система уявлень про себе, що тісно пов'язана із сформованим у індивіда образом власного етносу. Людина може охарактеризувати свою етнічну спільність, її походження, мову, культуру, психологічні риси ("національний характер"); а також власне місце в цій етнічній групі та ставлення до неї.

Етнічне "Я" чи етнічний "Я-образ" на особистісному  рівні як складова етнічної самосвідомості містить такі компоненти:

- уявлення індивіда  про те, що він є одним з багатьох інших представників цього етносу;

- уявлення про  фізичні та психічні якості, що є спільними для нього та багатьох представників цього етносу;

- уявлення про  деякі культурні спільні особливості  (національна мова, історія, походження, певні звички, цінності, загальнонаціональні  символи і т. ін);

- почуття спільності  та позитивної психічної ідентифікації  з цієї спільністю, що зумовлює  появу емпатії до її членів, почуття спорідненості та спільної долі з ними.

Етнічна самосвідомість на рівні етносу виступає як система загальних уявлень більшості членів етносу про власну етнічну групу, її походження, основні особливості культури і психічного складу, тобто система колективних уявлень про себе.

Етнічне "Я" чи етнічний "Я-образ" на рівні етносу як складова етнічної самосвідомості містить такі компоненти:

- етнопсихологічний  - уявлення про власні психологічні  риси і способи поведінки;

- антропологічний  - уявлення про свої фізичні  риси;

- генетичний - уявлення  про власне походження.

Джерелами етнічного "Я" чи етнічного "Я-образу" на рівні етносу виступають: свідомість людей-етнофорів, культурні пам'ятки, традиції, звичаї, ритуали і т. ін.

Етнічне "Я" на рівні етносу з'являється у результаті психічної діяльності багатьох людей, етносів та взаємодії між ними.

Етнічне "Я" на рівні етносу індивідуалізується в особистісних етнічних "Я-образах" водночас не співпадаючи з ними.

У цілому функціями  етнічної самосвідомості є:

- структурування  відокремлених сприймань рис,  якостей і дій свого етносу  в цілісну усвідомлену систему;

- самоконтроль  з метою збереження етносу  і його цілісності;

- самооцінка, що  сприяє самовдосконаленню;

- організація  самозахисту етносу та його  експансії у просторі й часі;

- протиставлення  себе іншим етносам з метою  попередження експансії й т.  ін.