Глухівська конституція Д.Многогрішного 1669 року

Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського

Інститут історії, етнології та права

Індивідуальне науково-дослідне завдання на тему:

«Глухівська конституція Д.Многогрішного 1669 року»

Виконала

студентка 2АІП групи

Стріхар Наталія

Вінниця – 2015

Зміст

1. Вступ………………………………………………………3
2. Передумови та причини укладання  Глухівської конституції Д. Многогрішного ……………………………………….4
3. Глухівська конституція Д. Многогрішного 1669р……..7
4. Результати конституції………………………………….13
5. Висновки…………………………………………………15
6. Список використаних джерел та літератури…………..16

Вступ

Актуальність цього дослідження полягає у ширшому вивчені та розумінні передумов та причин, як спонукали гетьмана підписати Глухівську конституцію; провести паралелі між статтями різних гетьманів за час Руїни.

Історіографія даної теми не надто досліджувана. Матеріали можна знайти у підручниках з Історії  України, Історії держави та права і хрестоматіях. Досліджували цю тему , такі вчені як Костомаров М., Сегеда С., Борисенко В., та інші.

Рішення Переяславської ради про возз'єднання України і Росії було виразом вікових прагнень і сподівань українського народу.

Статус України в складі Російської держави визначали «прохальні листа», в яких йшла мова про збереження прав і вольностей населення України: про затвердження прав і привілеїв козаків, православної шляхти, встановлення шістдесяти-тисячна козацького реєстру про платні, та вільний обрання козаками гетьмана. Додаткові пункти про становище України в складі Російської держави затверджувалися в статтях відомих в історії під назвою «Березневі статті 1654 р.» і «Московські статті 1665 р.». Україна, яка перебуває у складі Російської держави отримувала право на самоврядування. Однак політика царизму і панівних класів Росії всіляко урізали політичну автономію українських земель і в цей же час посилювали залежність Україні від адміністрації і царської влади Росії[1,332].

Для дослідження теми можна поставити такі завдання:

• Прослідити передумови, які спонукали до укладання Глухівської конституції.
• Визначити причини укладання конституції.
• Дослідити зміст.
• Прослідити до яких результатів вона призвела.

Передумови та причини укладання  Глухівської конституції Д.Многогрішного 1669 року

8 січня 1654 були підписанні Березневі  статті Б. Хмельницького на раді  у Переяславі. Тоді ж були приведені до присяги гетьман, старшина і все військо запорізьке і прочитані умови, на яких малоросійський народ з'єднувався з Росією. Козаки залишилися ними задоволені. За військом запорізьким затверджені всі його права і вольності; московські посадові особи не повинні втручатися в малоросійські суди; судити козаків повинна їх ж старшина. Число козаків встановлювалося у 60 тисяч; шляхта, що присягнув царю, повинна залишитися при своїх правах, зберегти суди земські і міські; урядники в містах повинні обиратися. По смерті гетьмана, посада його заміщується за вибором. Доходи і всі збори, що збираються в Малоросії, повинні прямо вноситися в царську скарбницю через особливих людей, яких пришле цар. Воєводи московські не повинні втручатися у внутрішні розпорядки запорізького війська.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657) починається в Малоросії боротьба двох партій - старшинського, яка тягнула до Польщі, з її аристократичними тенденціями, і народної, яка відстоювала демократичні засади і залишалася вірною Москві. Син Богдана Хмельницького Юрій відмовився від гетьманства, а на його місце, як би тимчасово, був обраний генеральний писар Іван Виговський. Виговський вирішив привести у виконання свій давній план - з'єднати Малоросію з Польщею на засадах федерації. Московське уряд дізнався про зраду Виговського . Недалеко від Білої Церкви зібралася нова рада, яка відрікла Виговського від гетьманства і обрала Юрія Хмельницького (1659 - 1662)[4,2]

Переяславська Рада, 17 жовтня 1659 р., відбувалася в присутності московських військ. На ній були підтверджені старі статті Богдана Хмельницького, а понад те примусили козаків прийняти нові. Гетьман, в силу цих статей, про всякі спірних справах повинен писати великому государю; без указу на війну нікуди не ходити і нікому не допомагати. Хто ж піде самовільно, тих стратити. Царські воєводи повинні бути в містах Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані, не вступаючи в права і вольності малоросійські; козаки не мають права змінити гетьмана без царського указу; полковників і початкових людей гетьман не може призначати, звільняти й страчувати власною владою, вони повинні обиратися в Раді і неодмінно з православних. Переяславські статті були записані в книгу, підписані гетьманом та старшиною; гетьман присягнув на вірність московському державі. Юрій Хмельницький незабаром склав з себе гетьманське звання. На місце його гетьманом був вибраний Павло Тетеря. Він підтвердив Гадяцький договір і увійшов у зносини з Польщею, намагаючись стати в більш тісний зв'язок з польською аристократією. За цей Тетеря був дуже непопулярний у народі.

На лівому березі Дніпра в цей час йшла боротьба за гетьманство. Головними кандидатами виступали ніжинський полковник Золотаренко і кошовий гетьман запорізький Іван Брюховецький. Останнього рекомендував московського уряду воєвода Ромадановський; разом з тим він зумів заручитися симпатіями селянського населення, якому обіцяв повернути колишні його права і знищити дворянство[5,133].

У 1663 р. в Ніжині була зібрана так звана "Чорна рада", на якій брало участь і посольство; тут, без правильної подачі і рахунки голосів, Брюховецький був проголошений гетьманом. Згодом козаки вибрали в гетьмани Петра Дорошенка, онука Михайла Дорошенка. На перших порах новий гетьман не заявляв своїх симпатій до Польщі, ні до Москви, але, спираючись на татар, намагався розправитися зі своїми супротивниками на правому березі Дніпра. Найголовнішим з них був Дрозденко, що стояв за приналежність Малоросії до Москви. Він був захоплений Дорошенком і розстріляний: цим самим Дорошенко став на бік Польщі. На лівому березі Дніпра гетьманом в той час продовжував бути Брюховецький. Порушивши проти себе населення, він намагався заручитися підтримкою московського уряду. Восени 1665 р. він, перший з гетьманів, відправився до Москви і подав там статті, в яких просив государя грошові і всякі доходи з малоросійських міст збирати в державну скарбницю і посилати до міста воєвод і ратних людей. Статті, подані Брюховецьким, були затверджені; гетьман був наданий в бояри, старшини, що були з ним - в дворяни. У Малоросії Брюховецького зустрів народний ремствування, особливо коли з'явилися переписувачі і стали переписувати народ. Після закінчення Андрусівського перемир'я маса народу бігла з правого берега на лівий, розпускаючи слух, що цар помирився з поляками для винищення козаків. Проти московських ратних людей спалахнуло повстання. У січні 1668 р. на раді в Гадячі проти Москви виступив сам Брюховецький. Прикордонному воєводі, князю Ромадановському, доручено було приборкати повстання. Тим часом у відкритий розрив між Брюховецьким і Дорошенко: Брюховецький був убитий козаками, і гетьманом обох сторін Дніпра був оголошений Дорошенко. Була зібрана рада, у якої Дорошенко запитав, кому тепер скоритися: москалями, поляків та туркам? Рада відповіла диким криком, з якого Дорошенко уклав, що військо воліє турецького панування. На лівому березі Дніпра в Дорошенка виявився серйозний суперник, в особі запорізького писаря Суховенко. Дорошенко пішов на праву сторону, залишивши на лівій стороні наказним гетьманом чернігівського полковника Многогрішного. Старшинська рада в Новгороді-Сіверському обрала в 1668 р. гетьманом Лівобережної України Д.І. Многогрішного[3,225]

На початку 1669 року козацька Рада в Глухові прийняла статті про політичне і правове становище Лівобережної України у складі Російської держави. Глухівські статті передбачали право гетьмана мати тисячу чоловік найманого війська для придушення народних повстань, клопотати перед царським урядом про дарування українській старшині дворянського звання. Гетьманського управлінню ставилося в обов'язок визначити тридцятитисячний реєстр козачого війська, обмежити перехід селянства в козацтво, повернути російським феодалам втікачів. Гетьманське правління позбавлялося права підтримувати безпосередні дипломатичні зносини з іншими країнами.  
Глухівська конституція Д. Многогрішного 1669р.

Гетьманські статті XVII-XVIII ст. — документи державно-правового характеру, котрі визначають суспільно-політичний устрій Української держави — Гетьманщини XVII-XVIII ст. та порядок її васальних взаємовідносин з Російською державою і називались козацькими літописцями ще й конституціями. Здебільшого вони укладалися з нагоди виборів кожного нового гетьмана як своєрідна угода між козацькою старшиною на чолі з гетьманом та представниками московського царя. Більшість з них посилалася на Березневі статті Б. Хмельницького 1654, хоча, як підкреслюють деякі історики, у підробленому вигляді.

(Витяги)

3. Гетьман  Богдан Хмельницький в попередніх  статтях постановив. щоб царської величності воєводам з ратними людьми бути в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, а тепер щоб царська величність в малоросійських містах воєводам і ратним людям бути не указав; тому що від них часті сварки і прикрості бували, через те і війна почалася. А прибутки, які повинні йти на нього, великого государя, в казну, то щоб ті податки доручити збирати гетьманові, а гетьман для цього приставить вірних людей; а вчинити б збирання тих податків тоді, як на Україні відновляться колишні достатки.

Великий государ, його царська пресвітла величність, указав, щоб були в малоросійських містах воєводи і ратні люди для оборони від ворогів і щоб надалі в малоросійських містах нестійкості і зради ні від кого ніякої не було, і указав бути воєводам і ратним людям в містах відповідно до попередніх статей і тепер знов підтвердити в статтях, а воєводам бути в Києві, в Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Острі; а в права їх, і в вольності, і суди, і всякі діла воєводам втручатися не указав, як київському воєводі, так і іншим воєводам, а указав мати начальство над ратними людьми, які прислані для захисту «во всяком строєний»...

...А про  побори з малоросійських міст  указав, щоб було, як завжди, що  написано в статтях гетьмана  Богдана Хмельницького.

І гетьман, і вся старшина, і козаки, і міщани ухвалили цій статті бути так.

4. Щоб  відповідно до раніше схвалених  статей Богдана Хмельницького війську реєстровому, яке буде завжди на службі, було царської величності милостиве жалування і плата з його царської пресвітлої величності казни.

Великий государ, його царська пресвітла величність, про реєстрове військо наказав говорити на раді, скільки тисяч військових козаків має бути на цій стороні Дніпра. А що в тій їх статті написано: війську плата з його царської пресвітлої величності казни, — то цього в тих статтях Богдана Хмельницького не значиться, щоб були побори, які належить збирати в скарбницю царської пресвітлої величності, і з того збору давати на військо за реєстром, кому що в статтях визначено.

І гетьман, і вся старшина, і козаки ухвалили на ній раді: гетьманові тисяча золотих червонців на рік, писареві військовому і обозному по тисячі золотих польських, на суддів військових по триста золотих, на писаря судійського по сто золотих, на писаря та на хорунжого полкового по п'ятдесят золотих, на хорунжого сотницького тридцять золотих, на бунчужного гетьманського сто золотих, на полковників по сто єфимків, на осавулів полкових по двісті золотих, на осавулів військових по чотириста золотих, на сотників по сто золотих; реєстрових козаків має бути тридцять тисяч чоловік, а давати на чоловіка по тридцять золотих польських.

А скільки в якому полку буде козаків, то для цього провести реєстр, а козаки мають бути тільки реєстрові, а в реєстр записувати козаків старих, які довгу службу служили: а якщо старих козаків в полках на тридцять тисяч невистачить, то в це число приймати в козаки міщанських і поселенських дітей. А на військо запорозьке на тридцять тисяч установити побори з усіх маєтків без винятку, чий би він не був, крім монастирів, і з тих поборів давати великого государя жалування гетьманові з начальницькими людьми і козакам відповідно до раніше затверджених статей; а якщо тих поборів стільки гетьманові, і начальницьким людям, і козакам на жалування відповідно до постанови сповна невистачить, то ті побори розподілити між ними відповідно до збору, скільки того збору буде.

А в яких полковників і в начальницьких людей є маєтки, і на ті їх маєтки жалувані великого государя грамоти дані, і тих підданих полковникам і всяким начальницьким людям власникам маєтків судити їх їм, і приноси вільні від них приймати, і сіно і дрова готовити; а побори з них на жалування козакам збирати порівну. А до архієпископських, і єпископських, і монастирських підданих в податках на військо, діла нема. А з цього часу в архієпископські і в монастирські вотчини нових нікого не приймати, щоб залишалися тільки ті, що раніше були, і вчинити їм перепис, скільки за архієпископом і за монастирями в їх вотчинах мужиків, а з мужиків в реєстр в козаки не писати і не приймати. А з протопопських і попівських маєтків побори на козаків брати відповідно до положення про козацькі маєтки, а з міст — з усяких прибутків, але після того, як господь бог міжусобиці їх утихомирить і коли вони прийдуть до попередніх своїх прибутків. А в пільгах від цих поборів бути тим містам, і містечкам, і селам, і поселенням, які дощенту спалені і розорені, і через це розорення надана пільга: Переяславу, Ніжину, Любечу, Вороніжу, Кролевцю і іншим містам, які також розорені, пільги на десять років; Чернігову, Остру на сім років; містам, містечкам і селам на три роки.

6. Як  перед цим заслужені пожалувані  були честю дворянською, щоб вони при цьому ж чині і честі й надалі перебували; а які надалі заслужать і гетьман і старшина стануть бити чолом про них, то щоб царська пресвітла величність їх до тої ж дворянської честі зволив пожалувати. А кому гетьман і старшина за услугу дадуть млин або село і універсали свої дадуть і стануть бити чолом царській пресвітлій величності, то щоб царська величність пожалував на ті маєтності свої царської величності грамоти.

Великий государ, його царська пресвітла величність, пожалував їх по їхньому чолобиттю.

12. Щоб  дозволено їм було від навколишніх  государів всякі присилані листи приймати і прочитувати, а прочитавши, до великого государя відсилати і від себе б їм до них писати.

Великий государ, його царська пресвітла величність, наказав у цій статті гетьманові і всьому Війську відмовити, тому що попередній гетьман Богдан Хмельницький і інші гетьмани, хоч і на обох боках були гетьмани, але їм ні з якими государями зсилки чинити не велено, тому що від цього чиняться в малоросійських містах часті сварки.

22. Відомо  стало великому государеві, його  царській пресвітлій величності, що всяка міжусобиця, пролиття  невинної крові і відведення в полон до бусурманів відбуваються з вини свавільних людей, які, забувши страх божий і свою обіцянку, затівають всякі сварки і поширюють заколотницькі розмови і від того чиняться великі біди: залишивши свої роботи, землероби, будники, винокури об'являють себе козаками, а від того біди і розорення чиняться великі, а справжнім козакам вони причиняють безчестя; для того призначити полковника з малоросійських міст і щоб при ньому було тисяча чоловік козаків реєстрових; а якщо де виникнуть які від когось нестійкість і зрада, то йому, полковникові, тих свавільних людей утихомирювати за своїми правами, як це їм за їхніми правами належить; а тому полковникові і тисячі чоловікам козаків платити по договореності на рік, і щоб вони були на упорядженому місці, де пристойно для всіх полків, з цього боку Дніпра.

І гетьман, і старшина, і козаки приговорили цій статті бути так.

25. А якщо  війська ворожі, татарські і задніпрянські  козацькі, мали б на цю сторону  Дніпра наступати війною, тоді  смиренно просимо його царську  пресвітлу величність про швидкі  підкріплення на допомогу проти того ворога і не про кого іншого, а тільки про його царської пресвітлої величності боярина і воєводу і намісника бєлгородського про князя Григорія Григорійовича Ромадановського - Стародубського, щоб від нас по государевому указу від наступаючих ворогів боронив і разом з нами їм відсіч давав, але щоб не так, як раніше бувало, що Військо Запорозьке писало, просячи собі швидких підкріплень, а підкріплення завжди зволікалися, і тому вороги, наскочивши, країну цю до останньої загибелі довели і знищили. Тому нині смиренно просимо його царську пресвітлу величність, що якщо тільки дамо знати про наступаючих ворогів на Україну, щоб у той же час ратні його царської пресвітлої величності люди з його милостю боярином без зволікання були прислані на оборону; до того часу поки його милість боярин прийде, щоб воєводи, що є в малоросійських містах, скільки буде треба ратних людей не забороняли давати.

Про цю статтю відомо буде великому государеві, його царській пресвітлій величності, і про раті указ великого государя, його царської пресвітлої величності, буде, а раті великого государя в доброму стані перебувають устроєм і розпорядженням великого государя, і звикли з боярами і воєводами ходити усякими ратними строями і відсіч давати ворогам, про це їм і самим відомо; а швидко, і неорганізоване, і безрозсудно ходити не звикли. А якщо вороги великого государя на малоросійські міста наступати будуть, то по указу великого государя ратні люди на підмогу посилатися будуть; а якщо по нинішньому невпорядкованому останньому шляху не скоро будуть, то того собі в немилість великого государя не ставити. А з міст від воєвод і від ратних людей міська оборона подаватися буде, а з міста ходити обороняти вилазками; а якщо доведеться гетьманові йти в похід з причини приходу ворожих і свавільних людей, то йому давати з Ніжина, з Чернігова по двісті чоловік піхоти, а бути їм у походах з гетьманом на його, гетьманських, конях і харчах.

27. По  указу великого государя, його  царської пресвітлої величності, і за згодою всього Війська Запорозького цієї сторони Дніпра на раді в Глухові боярин і воєвода і намісник Бєлгородський князь Григорій Ромадановський з товаришами та гетьман Дем'ян Ігнатів, і обозний, і судді військові, осавули, писар, і полковники, і вся старшина, і козаки постановили: писати на ту сторону Дніпра, до королівства Польського і Великого князівства Литовського, до гетьмана війська запорозького Петра Дорошенка, і до всієї старшини, і до козаків, сповіщаючи про перехід у підданство до його царської пресвітлої величності і про обрання гетьмана Дем'яна Ігнатова Війська Запорозького цієї сторони Дніпра, що він, гетьман Дем'ян, і вся старшина, і військо, залишивши всякі сварливі і непотрібні слова і пораду лукаву зрадника Івашки Брюховецького, і пізнавши справжню милість і благодіяння великого государя, його царської пресвітлої величності в провинах своїх били

чолом на вічне підданство непорушне; і за це заспокоєння і за милість великого государя, його царської пресвітлої величності склавши подяку всемогутньому богові, постановили, щоб між собою ця сторона з тією стороною Дніпра війни не вели і перебували в любові і в згоді, а свавільців, які, залишивши спокій і тишину, радіють з війни міжусобної щоб утихомирювати. А як по указу обох великих государів, великого государя нашого, його царської пресвітлої величності, і королівської величності, великих і повноважних послів і комісарів рішення прийнято, щоб від хана кримського їм відлучитися, то щоб після цього з ними (татарами) ніякої ради не мати; а якби стали сили хана кримського наступати, то з допомогою всемогутнього бога проти тих сил об'єднано міцно і непохитно стояти[8,166].

І гетьман, і старшина, і козаки постановили цій статті бути так.

Результати  конституції

Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України. Домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир´я, залишився у складі Гетьманщини. Зміцнював гетьманську владу, поступово послаблюючи політичну роль козацької старшини. Така політика викликала невдоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду.

Дем’ян Многогрішний при гетьманській булаві теж не затримався надовго. Селянин з походження, людина простакуватої і недипломатичної вдачі, новий гетьман нажив собі ворогів досить швидко. Різкі ж висловлювання стосовно московського правління, доволі незалежна позиція, а особливо – неприхована симпатія до Дорошенка, давали добрі підстави для доносів, що скоро надійшли до Москви. Заручившись таємною підтримкою царського резидента, змовники 12 березня 1672 р. силами російського загону оточили вночі гетьманський двір у Батурині і забили в кайдани захопленого зненацька гетьмана. Обраного вільними голосами гетьмана судив не суд Війська Запорозького в Батурині, як велів би звичай. Немов царського холопа, його таємно, без відома й згоди полків вивезли до столиці, допитали із застосуванням тортур і засудили до страти. На лобному місці її було замінено вічним засланням; деякий час Дем’яна, його родину та кількох слуг, вивезених разом з ним, тримали в Тобольському острозі, а далі зарахували на московську козачу службу. Востаннє гетьман згадується під 1688 р. у зв’язку з придушенням повстання бурятів. Наприкінці життя нібито постригся у ченці; помер на початку ХVІІІ ст.

 Позбувшись  Многогрішного ,старшина вислала царю проект нових виборчих статей. У ньому просили, аби гетьману раз і назавжди було заборонено зноситися з іноземними державами і політичними діячами, щоб його дії контролювалися військовим судом, і щоб козацька чернь надалі ніколи не брала участі у виборах. Цими пунктами і були доповнені нові – Конотопські – статті, які в решті питань спиралися на текст попередніх, Глухівських. Остерігаючись несподіванок, старшина зібрала вузьку раду значних людей у Козацькій Діброві між Конотопом і Путивлем, причому не по українському, а по московському боці кордону. В оточенні стрільців Григорія Ромадановського згоди вдалося досягнути відразу, тим більше що кандидатура була наперед узгоджена[6,225].

«Глухівські статті» 1669 р. позбавили гетьмана права на ведення зовнішньополітичної діяльності, а також передбачали його підсудність російській владі. «Конотопські статті» 1672 р. для того, аби старшина надалі не зазнавала від гетьмана утисків , закріплювали положення, що забороняли українському правителю одноосібно, без ради зі старшиною, карати козацьких урядовців, провину яких відтепер мав обов'язково засвідчити Генеральний суд. Аналогічна вимога ставилась і при позбавленні реґіментарем старшин урядування.

Висновки

Глухівські статті є результатом багаторічних переговорів між Росією та Україною. Цими статтями обидві сторони прагнули з одно боку, закріпити правове положення, з іншого боку, забезпечити собі привілеї.

 Україна  намагалася юридично закріпити  для себе військову допомогу  Москви проти військових домагань  Польщі і Туреччини, зберігаючи  при цьому максимальну незалежність. Для Росії це питання було так само не мало важливе, тому що її південні рубежі були відкриті для набігів з боку татар.  
Закріплюючи Глухівські статті становище українських козаків як військового стану, створювало перешкоду для ворогів Росії. Це юридичне рішення формувало українське дворянство (шляхта), як частина загальноросійського дворянства.

Глухівські статті регулювали відношення держава до селянства і це створювало умова для формування лояльного до Росії класу.  
Таким чином, розглянувши даний документ ми можемо говорити про значущість цього договору як для Росії, так і для України.  
Таким чином, прийняття Глухівські статті призвело до деякого ослаблення політики Російського царизму спрямованої на обмеження самоврядування на Україну. Російські воєводи залишалися лише в Києві, ніжний, Переяславі, Чернігові, Були обмежені їхні функції. Тепер вони займалися виключно військовими справами.

Так само статті сприяли зміцненню класових інтересів Української козацької старшини та російського дворянства.  
Список використаної літератури

1. Борисенко, В. Дем'ян Многогрішний / В. Борисенко // Володарі гетьманської булави. – 1994. – С. 331-345.
2. Гончарук, Т. Г. Дем'ян Многогрішний / Т. Г. Гончарук. – Київ: Прадес, 2012. – 120 с.
3. Костомаров М. Руїна. Гетьманування Дем'яна Многогрішного / М. Костомаров // Руїна: друга половина XVII ст. / упоряд. і передм. О. І. Гуржія. – Київ : 1996. – С. 183-275.
4. Мельник, Л. Гетьманство Дем'яна  Многогрішного : Лівобережна Гетьманщина 1668 рік. / Л. Мельник  // Історія України. – 1997. – № 3. – С. 1-3.
5. Мицик, Ю. Гетьман Дем'ян Многогрішний / Ю. Мицик // Історичний календар'2002. – 2002. – Вип. 8. – С. 130-137.
6. Сегеда, С. Дем'ян Многогріший (Ігнатович) / С. Сегеда // Сегеда, С. Гетьманські могили / С. Сегеда. – К., 2009. – С. 222-239. – (Невідома Україна).
7. Сушинський, Б. І. Дем'ян Многогрішний, наказний гетьман, гетьман Лівобережної України, гетьман сіверський / Б.І. Сушинський // Козацькі Вожді України / Б.І.Сушинський. – Одеса, 2004. – Т. 2. – С. 103-107.
8. Хрестоматія з історії держави та права України / За ред. А. С. Чайковського. — К., 2003.