Грошова система України

Грошова система. Грошова  система України

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття та елементи грошової системи

1.1. Загальне поняття грошової  системи

1.2. Види та купюрність  грошових знаків

1.3. Валютний курс

Розділ ІІ. Основні типи грошових систем. Їх еволюція

Розділ ІІІ. Грошова система  України. Особливості її формування

Висновки

Список використаної літератури

«СКАЧАТИ_РОБОТУ»

ВСТУП

 Гроші існують так  давно, як і людська цивілізація.  Протягом століть гроші постійно  змінювалися і сьогоднішній їх  стан не є завершальною і  остаточною стадією їх розвитку.

 Роль грошей з давніх  часів привертала увагу вчених. Однак, як справедливо помітив  в середині минулого сторіччя  англійський прем’єр – міністр У. Гладстан, “навіть кохання не зробило стільки людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей”.

 Таким чином гроші  – історична категорія, яка  розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із міною умов виробництва.

 Гроші розв’язали протиріччя  товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини:

 одна – товар –  гроші, друга – всі інші товари.

 Споживча вартість  сконцентрована збоку всіх товарів, а їх вартість – з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Грошова система — це законодавче  встановлена форма організації  грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

 Валютний курс —  це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

 Грошові системи сформувались  в XVI —XVII століттях з появою  та затвердженням капіталістичного  способу виробництва, хоча окремі  елементи з'явились в більш ранній період.

 З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Грошові реформи, що проводились  в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі  та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової  одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових  знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового  обороту;

6) державний апарат, який  здійснює регулювання грошового обороту.

 Найменування грошової  одиниці (національної валюти), як  правило, виникає історично. До  введення власної грошової одиниці  в Україні функціонувала грошова  одиниця колишнього СРСР —  карбованець (рубль), сотою долею  якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою  одиницею Росії відносно пізно - в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі — гривні.

 Зважаючи на актуальність  даної проблеми темою курсової  роботи обрано питання “Грошова  система”.

Мета курсового проекту  – сформулювати теоретичне уявлення про проблеми грошової системи, надати загальну характеристику соціально  – економічних аспектів в становленні сучасної грошової системи, визначити дослідження формування та розвиток економічних відносин в суспільстві

Завдання курсової роботи:

1. Опрацювати психологічну  літературу.

2. Скласти план дослідження над поставленим питанням.

3. Узагальнити отримані  знання та сформулювати певні  висновки.

 Курсова робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ 

1.1. Загальне поняття грошової  системи 

Грошова система форма  організації грошового обігу  в країні, що склалася історично і закріплена в законодавчому порядку.

 Кожна держава формує  свою власну грошову систему,  прагнучи надати їй повну незалежність  та здатність протистояти зовнішнім  впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

 Грошова система у  кожній країні складалася історично,  її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складником ринкового механізму і юридичне регулюється законами, встановленими державою. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обігу.

 Грошова система формується  і функціонує на базі банківської  системи і розглядається як  її складова. Центральний банк - це  інституційний центр грошової  системи. Йому належить вирішальна  роль в організації та забезпеченні  ефективного функціонування національної  грошової системи.

 Основними елементами, що формують грошову систему  усіх без винятку країн є:

* назва грошової одиниці  та її частин;

* масштаб цін;

* види грошових знаків, що мають законну платіжну  силу;

* валютний курс;

* порядок та регламентація  готівкового і безготівкового  обігу грошей;

* держанні органи (інституційні), що забезпечують регулювання  грошового обігу та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням  історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну  валюту рішенням Верховної Ради України у 1996 році названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі -- високорозвиненої держави, яка існувала в Х-ХІ ст. на терені сучасної України.

 Грошова одиниця —  один з атрибутів державності.  На території країни вона слугує  масштабом цін засобом виміру  вартості та виразу цін товарів,  і перебуває в обігу як законний  платіжний засіб. Для зручності  використання вона ділиться на  дрібніші (десятинна чистота) частини. Приміром, 1 долар США = 100 центів, 1 гривня = 100 копійок.

 Грошові сурогати (від  лат. surrogatus — поставлений замість  іншого) – 

 1) будь-які цінні папери у вигляді грошових знаків, які на відміну від державних (офіційних) грошових одиниць випущені в обіг не центральним банком і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті;

2) те ж саме, що "квазігроші" (майже гроші), котрі можуть випускатися  територіальними, місцевими органами  влади чи адміністраціями підприємств  для внутрішнього користування (у  формі чеків, бонів, купонів,  талонів в умовах фінансової кризи та інфляції). У більшості країн випуск і використання грошових сурогатів забороняється законом.

 Масштаб цін - це  технічна функція грошей, спосіб  вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. В епоху золотого стандарту вартість грошової одиниці (масштаб цін) визначалась законодавче, як фіксована державою вагова кількість монетарного металу (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Наприклад, 1 російський рубль до 1913 р. = 0,774234 г. чистого золота, у США в 1900 р. 1 долар - 1,50463 г. чистого золота.

 Визначена у такий  спосіб величина грошової одиниці  була важливим елементом системи  ціноутворення. Адже купівельна  спроможність грошей не могла  істотно відхилятися від вартості  їх офіційного металевого вмісту. Вартість грошей була прив'язана до ціни па золото. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень товарних цін.

 Нині, коли в обігу  перебувають нерозмінні на золото  кредитні гроші, фіксація державного  металевого вмісту грошової одиниці  втратила сенс і скасована  в усіх країнах, а масштаб  цін втратив форму вагового  вмісту монетарного металу в  грошовій одиниці. В сучасних  умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує повну демонетизацію золота. Офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається під впливом кон'юнктури ринку та інфляційних процесів в економіці. Грошова одиниця е лічильною одиницею, тобто масштабом цій усіх товарів та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

1.2. Види та купюрність  грошових знаків

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні надходити в обіг. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Як правило, забороняється також використання в ролі платіжних засобів у межах країн іноземних грошових знаків, бо це ускладнює забезпечення національних грошей.

 Якщо ж чинне законодавство  дозволяє обіг інших платіжних  засобів, наприклад векселів, чеків,  то воно визначає умови їх  обігу, відповідальність емітентів  цих засобів та механізм реалізації  такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

 Право емісії грошових  знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає па певний державний орган. Сьогодні таким органом, як правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот}.

 Емісія скарбничих  білетів використовується безпосередньо  для покриття бюджетних видатків  і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків. Проте за цією перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним доходом провокує урядові структури на нарощування бюджетних видатків. По-друге, скарбнича емісія не створює передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні видатки здійснюються безповоротно і неадекватно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до інфляції.

 Емісія банківських  білетів використовується для  кредитування центральним банком  комерційних банків та урядових структур. У першому випадку, емітовані банкноти спрямовуються в реальний сектор економіки, що створює матеріальні передумови для їх повернення до емітента внаслідок погашення позичок та для запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку, емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних випадків. Але оскільки урядові структури одержують ці банкноти від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак даний механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд повертатиме центральному банку одержані позики. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті, в звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться. Зараз в Україні проводиться емісія банківських білетів НБУ виключно на кредитній основі.

 Особливе місце в  грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль — забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується або взагалі відпадає. Таке сталося в Україні в 1993 р., коли у зв'язку з гіпервисоким знеціненням карбованця дрібні платежі стали здійснюватися паперовими купюрами і монета зникла з обігу. Потреба в монеті з'явилася лише після збільшення масштабу цін у 100 тис. разів під час грошової реформи 1996 року. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає, оскільки збільшується питома вага платежів на суми, менші від розміру грошової одиниці. В таких країнах більша частка монети в загальній сумі готівки, що робить їхні грошові системи більш економічними, адже монети зношуються повільніше, ніж паперові банкноти. 3 цієї причини періодично випускаються монети в одну чи кілька грошових одиниць, які, власне, не є розмінними, а заміщають паперові купюри відповідного номіналу.

 Держава законодавче  визначає не тільки вид грошових  знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети, передусім, створює значні зручності учасникам грошового обігу. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

 В Україні в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, а також розмінна монета номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок і одна гривня.

1.3. Валютний курс 

Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

 Валютний курс гривні  визначається НБУ на підставі щотижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксовані на Московській, Франкфуртській та Нью-Йоркській біржах, та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета "Файненшел Таймс" (Лондон). Залежно від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валютних курсів. В Україні також сформувався плаваючий курс гривні.

 Порядок визначення  режиму валютного курсу та проведення валютних операцій - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. Він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

 Важливим елементом  грошової системи є регламентація  готівкового та безготівкового  грошового обігу, що включає визначення сфер функціонування готівкових та депозитних грошей; режим використання грошей на рахунках і касах банків; форми розрахунків; способи і порядок платежів тощо. Кожна держава покладає ці завдання на спеціальні органи регулювання грошового обігу та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України — фінансовий агент Уряду, що передбачено Конституцією та Законом "Про Національний банк України". Основу діяльності НБУ складають:

* забезпечення стабільності  національної грошової одиниці  - гривні;

* розробка і реалізація  грошово-кредитної політики та  здійснення повсякденного контролю  за її реалізацією; 

* стимулювання розвитку  й зміцнення банківської системи  України; 

* забезпечення ефективного  та безперебійного функціонування  розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо.

 Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у питаннях емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, визначає порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

 До інших державних  органів, що забезпечують регулювання  грошового обігу відносяться: Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та комерційні банки.

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ. ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошей в обігу.

 Залежно від форми,  в якій функціонують гроші, розрізняють такі типи грошових систем:

 Металеві грошові системи  у своїй еволюції виступали у формах біметалізму та монометалізму від того, який благородний метал був прийнятий за основу.

 Біметалізм – грошова  система, за якої роль загального  еквівалента законодавчо закріплялася  за двома металами, як правило, - золотом і сріблом. Залежно від того, яке встановлювалося співвідношення між двома грошовими металами, розрізняють три різновиди біметалізму:

 Біметалізм виник в  епоху первісного накопичення  капіталу (ХНІ - ХVШ ст.). Історично  першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі. При здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до реальної ринкової вартості золота та срібла, яка часто змінювалася під впливом ринкової кон'юнктури на грошовий товар. За відкритого карбування обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації товарообміну, оскільки ринкові зміни співвідношення двох валют за вартістю спричинювали постійні коливання подвійної системи товарних цін та нестабільність грошового обігу.

 Щоб спростити ситуацію, держава змушена була встановлювати  у законодавчому порядку обов'язкове  вартісне співвідношення між золотими і срібними монетами, що перебували в обігу на рівних засадах за їх відкритого карбування. Наприклад, наприкінці XVII ст. у Франції, Голландії та США було офіційно встановлено монетний паритет (вартісне співвідношення між сріблом та золотом), що дорівнював 15 до 1. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валюти". Вона внесла певну впорядкованість у систему ціноутворення, оскільки рівень цін виражений у золотих монетах автоматично перераховувався у другий різновид за встановленим співвідношенням. Але незабаром у біметалевому стандарті виявився інший недолік - ринкове співвідношення між вартістю золота і срібла почало помітно відхилятися від офіційно фіксованого. Наприклад, у США (з 1792 р. по 1834 р.) ринковий монетний паритет між сріблом і золотом дорівнював орієнтовно 15,5 до 1. Як наслідок, вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого — недооцінювалася. У цьому проявляється дія закону Коперника-Грешама: "Гірші гроші витісняють з обігу кращі". При біметалевому стандарті "гіршими" є ті гроші, вартість яких менша їх офіційної грошової вартості, а "кращими" ті, що коштують дорожче своєї офіційної ціни. "Гірші гроші", в нашому прикладі - срібні монети, стали витісняти з обігу "кращі" - золоті монети. Отже, тенденція до зникнення із обігу грошей, ринкова вартість яких перевищує їх офіційно зафіксовану вартість, підтверджує дію цього закону.

 Наступним різновидом біметалізму можна вважати так звану "систему "кульгаючої" валюти", за якою один із видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом слугує французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за п'ятифранковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

 На початку другої  половини XIX ст. кілька європейських  країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду - так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1 : 15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав зміцнити позиції країн-членів відносно інших європейських країн, передусім Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував недовго. Знецінення срібла наприкінці XIX ст. через здешевлення його видобутку призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет становило 1 : 20, і навіть, 1 : 22. Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали переходити зі сфери обігу до скарбів. Урешті-решт це спричинило розпад Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі вони перейшли до золотого монетаризму.

 Як бачимо, грошова  система біметалевого обігу виявилася  досить примітивною і недосконалою, що було пов'язано з існуванням  на ринках двох загальних еквівалентів, а значить -- двох мір вартості, двох систем товарних цін. Використання для здійснення функції міри вартості одночасно двох благородних металів суперечить природі грошей. Заборона відкритого карбування срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота.

 Встановлені державою  тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Водночас розвиток ринкової економіки вимагав стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

 Монометалізм - грошова  система, у якій роль загального  еквівалента виконує один метал. Історично існувало 3 основних типи монометалізму:

* Мідний (Римська імперія,  У-ІП до й.е.);

* Срібний (Росія, Голландія, середина XIX ст.);

* Золотий (країни Європи  з кіпця XIX ст.).

 Залежно від режиму  функціонування золота як загального  еквівалента, розрізняють три  основні різновиди золотого стандарту:

Золотомонетний стандарт. Майже все XIX і частина XX ст. пов'язані з плануванням системи золотого стандарту. Що ж до точних дат, то тут існує деяка невизначеність. Вважають, що епоха золотого стандарту почалася в Англії наприкінці XVIII ст., хоча законодавче його закріплено у 1816 р. Стверджують також, що епоха золотого стандарту починається з 1821 р., коли Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. Незабаром і США конвертували долар. Перша світова війна істотно підірвала систему золотого стандарту в більшості країн світу. У США, наприклад, вона перестала існувати в 1933 р., тобто після Великої депресії.

 Золотомонетний стандарт  характеризується такими ознаками:

* золото виконувало псі  функції грошей, а паперові гроші  — засіб обігу й платежу;

* відкрите карбування  й обіг золотих монет;

* вільний розмін паперових  грошей (банкнот) на золото відповідно  до встановленого законом вмісту  золота її грошовій одиниці  (для порівняння: золотий вміст долара становив 1,6 г., фунта стерлінгів — 7,3, російського рубля — 0,77 г. золота);

* формування обмінних  курсів валют па основі їхніх  золотих (монетних) паритетів.

 Золотомонетний стандарт, завдяки системі відкритого карбування  монет, забезпечував відносну  стабільність вартості грошей  за гнучкого механізму забезпечення  динамічно зростаючих потреб  обігу в засобах платежу.

 Запровадження золотого  стандарту вимагало від кожної  країни-учасниці конвертування внутрішньої  валюти в золото за фіксованим  курсом. Жодних міжнародних норм, які регулювали б валютні відносини,  не існувало. У цьому не було  потреби. Основою валютних курсів  був золотий паритет. Існував  вільний експорт-імпорт золота, обмін національної валюти на іноземну не обмежувався. Це сприяло стабілізації валютних курсів, їх відхилення від валютних паритетів відбувалось у межах "золотих точок". Всі ці властивості системи золотомонетного стандарту відіграли надзвичайно важливу роль у забезпеченні нагромадження капіталу та швидкого економічного зростання в епоху вільної конкуренції.

 Звичайно, золотомонетний  стандарт вимагав від держав  значних витрат на забезпечення  монетою потреб обігу. Для їх  забезпечення, широко емітувалися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей та безготівкові розрахунки. Внаслідок цього зменшувалася частка повноцінних монет у грошовій масі, підвищувалася здатність грошової системи гнучко змінювати пропозицію грошей відповідно до зміни попиту. Водночас із посиленням гнучкості грошової системи зростала загроза порушення рівноваги на грошовому ринку, що викликало необхідність посилення державного впливу на механізм саморегулювання. Були запроваджені монополізація банкнотної емісії в центральному банку, законодавча гарантія обміну банкнот центрального банку на золото за їх фіксованим вмістом, закрите карбування монет тощо. Золото поступово перетворювалося з активно працюючого в обігу металу в своєрідний якір, який утримував у стані рівноваги велетенську монетарну сферу, що обслуговувалася переважно банківськими зобов'язаннями (банкнотними та депозитними).

 Золотомонетний стандарт  проіснував у багатьох країнах  до першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, а частково перетворилася в скарб. Після війни золотомонетний стандарт був відновлений лише в США, де він проіснував до 1933 р. Деякі інші країни (зокрема Англія та Франція) запровадили золотозливковий стандарт, за яким золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні зливки золота. В Англії ціна стандартного зливка масою 12,4 кг. дорівнювала 1700 ф. ст., у Франції зливок золота вагою 12,7 кг. коштував 215 тис. франків. Золото остаточно перетворювалося в якір грошової системи, не беручи безпосередньої участі в обігу у формі монет.

 Проте більшість країн  не змогли після війни відновити золотий монометалізм навіть у такій урізаній формі. Деякі з них запровадили систему золотодевізного стандарту, за яким:

* держава зберігала фіксацію  золотого вмісту національної  валюти;

* курс національної валюти  до іноземних формувався на основі їхнього золотого паритету;

* дозволявся вільний обмін  національної валюти на розмінну  на золото іноземну валюту (девізу). Таким опосередкованим способом  підтримувався зв'язок національних валют цих країн із золотом.

 Ця форма була запроваджена  у 30-ти країнах світу. У другому та третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, золото не виконує функцій засобу обігу і платежу.

 Проте така система  існувала недовго. У період  світової економічної кризи (1929-1933 рр.) вона зазнала краху. У 1933 р. золоті гроші у США було вилучено з обігу і тільки нерезиденти мали право до 1971 р. купувати золото по ціні 35 дол. США за тройську унцію (31,1035 грам).

 Важливим кроком до  зниження ролі золота стала  Бреттон-Вудська угода (1944р.) країн  антигітлерівської коаліції. Згідно  з цією угодою світовими резервами  та розрахунковими валютами нарівні  із золотом були дві національні  валюти – долар США та фунт  стерлінг Англії. Отже, монополії золота в міжнародних розрахунках було покладено край. Водночас, США зобов’язалися підтримувати розмін паперових доларів на золото за офіційною ціною 35 дол. за унцію, але тільки для центрального банку та урядових установ інших країн. Висування долара на роль світових грошей потребувало зміцнення його позицій. З цією метою країни-члени Бреттон-Вудської системи встановили твердий паритет своїх валют щодо долара і зобов’язалися підтримувати за допомогою валютної інтервенції курси валют на рівні цих паритетів, не допускати відхилень більш як на 1%.

 Внаслідок краху золотого  стандарту і припинення розміну  паперових грошей на золото  відбулась його демонетизація  – золото стало звичайним товаром  і втратило роль загального  еквівалента.

РОЗДІЛ ІІІ. ГРОШОВА СИСТЕМА  УКРАЇНИ. ОСОБЛИВОСТІ її ФОРМУВАННЯ

Грошова система України, без сумніву, є регульованою системою ринкового зразка. Цьому сприяли  істотні ринкові перетворення в  економічній системі України: приватизація засобів виробництва, демонополізація  економіки та лібералізація економічних відносин, зокрема ціноутворення кредитних, валютних та зовнішньоекономічних відносин тощо. Активно розвивається грошовий ринок в усіх його складових: ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних паперів, а також його інфраструктура — дворівнева банківська система, мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова біржі тощо. З кожним роком зменшується частка дефіциту державного бюджету, що покривається безпосередньо за рахунок кредитної емісії НБУ.