Грошово-кредитна система Японії
ДЕРЖАВНИЙ
КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ
УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА
АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ,
ОБЛІКУ ТА АУДИТУ
Реферат
З предмету:
«Грошово-кредитні
системи зарубіжних
країн»
на тему:
«Грошово-кредитна
система Японії»
Студентка групи БС III (07. 06/2)
Батюк Аліна
Київ - 2010
План
Вступ
1.
Еволюція грошово-кредитної
2.
Національна система
3.
Інфраструктура грошово-
Список
використаної літератури
ВСТУП
В умовах ринкової економіки грошово-кредитні системи набувають особливої ваги в суспільному житті. Грошово-кредитні відносини, фінансово-кредитні інститути істотно впливають на економічні та соціальні процеси у країні. Грошово-кредитна система забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, надає державі можливість ефективно впливати на економіку. В ринкових умовах з грошово-кредитною системою стикаються підприємства й великі господарські структури, виконавчі та законодавчі органи влади і, звичайно, власне працівники сфери фінансів.
Останніми роками, коли наукові теорії переглядаються задля виявлення реальної ситуації у грошово-кредитній сфері, фінансова справа зазнала докорінних змін. Тому знання етапів та особливостей розвитку грошово-кредитної системи конче потрібне не лише фахівцям фінансової сфери, а й людям практичного бізнесу. Адже розвиток грошово-кредитних систем, маючи об'єктивний характер, втілюється в суб'єктивних діях держави — у законах і політиці, спрямованих на регулювання цієї сфери і зумовлених певними завданнями й особли востями розвитку країни.
3
огляду на зазначене члени
суспільства з ринковою
1. Еволюція грошово-кредитної системи Японії
Національна грошова одиниця Японії — ієна — була введена в обіг 1870 р. Перехід до золотого стандарту відбувся в 1897 р. і проіснував до Першої світової війни у формі золотомонетного стандарту. За роки війни (1914—1920 pp.) грошова маса в обігу збільшилася втричі, що призвело до знецінення ієни на 64%.
Після короткого періоду тимчасової стабілізації у грошовій сфері інфляція в країні поновилася у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929—1933 pp. З 1932 р. у Японії запроваджується валютний контроль, а в 1933—1939 pp. країна стає учасницею стерлінгової валютної зони й офіційно відмовляється від системи золотого стандарту.
З початком японської агресії в Китаї (1937 р.) і до кінця Другої світової війни (1945 р.) інфляція в Японії посилюється. В роки війни ціни на товари на чорному ринку зросли в 30-40 разів, шо було обумовлено:
- зростанням військових асигнувань за рахунок незабезпеченої емісії банкнот;
- занепадом цивільного виробництва, що призвело до дефіциту товарів першої необхідності;
- підвищенням непрямих податків.
Це, в свою чергу, спричинило зміну структури грошового обігу, в результаті чого ієна знецінилася втричі.
У 1946 р. у Японії проводиться грошова реформа, за якої обмін грошей здійснюється в пропорції 1:1. Суми на рахунках понад 100 ієн було заблоковано, кількість грошей в обігу різко зменшилася. Проте ця реформа не мала відповідної економічної бази, і грошова маса до кінця 1946 р. виросла в шість разів.
Ще у повоєнний період із метою зменшення темпів інфляції приймається емісійне законодавство, відповідно до якого передбачається формальне обмеження випуску банкнот. Хоча за потреби ліміти емісії переглядалися, а емісія під забезпечення комерційними векселями, цінними паперами та іноземною валютою практично не піддавалася лімітуванню.
Ці
заходи, а також величезні витрати
на відновлення зруйнованої
Валютне становище Японії в 50-х і першій половині 60-х pp. було нестабільне, незважаючи на зростання товарного експорту й залучення іноземного капіталу. Починаючи з другої половини 60-х. унаслідок модернізації виробництва й підвищення конкурентоспроможності товарів, різко збільшується експорт, а також зростає залучення іноземного капіталу.
Динаміка валютного курсу свідчить, що, починаючії з 70-х pp., курс ієни безупинно підвищувався.
Фінансово-валютна й біржова криза, яка охопила багато країн Південно-Східної Азії та Японію (1997 p.), призвела до відпливу капіталів за кордон, знецінення націонатьних валют, падіння курсу корпоративних і державних цінних паперів.
В
1998—1999 pp. японський ринок зазнає
спаду. Лібералізація фінансових ринків
сприяла підвищенню мобільності
японського капіталу. З реформуванням
кредитно-фінансової системи Японії
зросла її роль як світового інвестора.
На сучасному етапі ієна використовується
переважно в азіатському
Перші кредитні установи з'явилися в Японії ще до буржуазної революції 1868 р. Переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків була створена після прийняття в 1872 р. закону про національні банки. Разом із приватними банками було створено Державний емісійний банк та інші державні й напівдержавні кредитні інститути.
Значного розвитку банківське законодавство Японії набуло тільки після Другої світової війни. Банківська система, зокрема комерційні банки, створювалася на підставі законів про національні банки.
Після закінчення війни, в умовах низької кон'юнктури і великого бюджетного дефіциту, в Японії почалася гіперінфляція. Кредитування орієнтувалося на пріоритетні напрямки розвитку виробництва, а позики іншим галузям обмежувалися.
З метою запобігання безробіттю й підтримки діяльності середніх і малих підприємств було створено кредитну кооперацію й довірчі фонди. В міру пожвавлення національної економіки, а також для стимулювання експорту, створювалися приватні фінансові установи (з надання кредитів на тривалий термін) і спеціалізовані кредитні банки. На відміну від деяких розвинутих країн, у Японії в повоєнний період основні фінансові важелі залишилися в руках приватних банків. Проте ступінь державного контролю за їхньою діяльністю був досить високим.
Паралельно з приватними банками було створено розгалужену мережу урядових фінансово-кредитних інститутів.
Для кредитування зовнішньої торгівлі в 1950 р. засновано Експортний банк, головною функцією якого було кредитування експорту продукції японського суднобудування і машинобудування. Капітал банку належить державі, а контроль за його діяльністю здійснює Міністерство фінансів Японії.
В 1951 р. засновано Японський банк розвитку, капітал якого повністю належить державі. Діяльність банку зосереджена на пільговому кредитуванні тих галузей економіки, у фінансуванні яких не зацікавлені приватні банки.
Особливістю розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період було утворення фінансово-промислових груп. Кожну з них очолював великий приватний комерційний банк. Саме банки несли основне навантаження щодо фінансування індустріального розвитку Японії. Ось основні етапи цього розвитку:
- демонополізація (розпуск довоєнних концернів "дзайбацу" (1947-1949 pp.);
- прийняття нових законодавчих актів, які регулювали господарську діяльність (1947—1948 pp.);
- бюджетна реформа (1949 p.);
- податкова реформа (1950 p.).
У ході податкової реформи знижено ставки податків на прибуток корпорацій, упорядковано амортизаційні відрахування і запроваджено систему неоподатковуваних резервних фондів корпорацій.
У цей час вводиться примусова спеціалізація фінансових установ: сфера діяльності комерційних банків обмежується депозитами, позичками, обліком векселів, операціями з державними і муніципальними цінними паперами та валютними операціями. Комерційним банкам забороняється випуск і розміщення цінних паперів нефінансових корпорацій і трастоперації. Ці функції стали прерогативою інших фінансових інститутів (брокерських компаній, трастбанків).
Розмежування
функцій різних банків було характерною
ознакою для банківської
2. Національна система регулювання грошово-кредитних відносин
Центральний банк Японії ("Ніппон Гінка"; створений у 1882 р. на 30 років. Згодом цей термін був продовжений ще на 30 років, а 1942 р. банк набув безстрокового статусу). Функції установи визначені спеціальним законом від 1942 p., основні зміни до якого вносилися в 1979 та 1998 pp. Відповідно до закону 1942 р. основний капітал Банку Японії визначений у розмірі 100 млн. ієн: 55% капіталу належить державі, 45% — акціонерам (фінансовим інститутам, страховим компаніям тощо). Акціонерам були гарантовані дивіденди в розмірі 4%, які за умови високої прибутковості банку могли бути переглянуті до 5%. Інша частина прибутку надходила до державного бюджету Японії. Організаційна структура Центрального банку Японії показана на рис. 1.
Рис.
1. Організаційна структура
Банку Японії.
Правління банку — головна ланка організаційної структури установи. Відповідно до закону про Центральний банк Японії, що діє з квітня 1998 p., на правління банку покладено загальне й оперативне керівництво банком. До складу правління входять дев'ять осіб. Голова і двоє його заступників призначаються Кабінетом Міністрів Японії за згодою з обома палатами парламенту.
Шістьох членів правління банку призначає Кабінет Міністрів Японії. Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів — терміном на чотири роки, радників — на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів на чотири роки.
На
засіданнях правління банку в
разі потреби можуть бути присутні
представники уряду. Вони мають право
вносити на розгляд правління
свої пропозиції і давати оцінку грошово-кредитній
політиці Центрального банку Японії,
однак остаточне рішення
Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні шість місяців банк звітує перед парламентом щодо грошово-кредитної політики, проте розробляє й проводить її як незалежний інститут.
Головний офіс банку знаходиться в Токіо. В країні функціонує також 33 його філії та 13 відділень, і ще 6 представництв знаходяться в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та Гонконгу.
Банк має монополію на випуск банкнот, а обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів і погоджується з урядом. Резерви Банку Японії складаються з комерційних векселів, державних цінних паперів, іноземної валюти, золотого запасу.
Одним із найважливіших завдань Банку Японії є забезпечення безперервного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями.
Банк як фінансовий агент уряду керує від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного курсу ієни. Кредити уряду надаються шляхом підписки й андеррайтингу державних цінних паперів.
У сфері міжнародних фінансів Центральний банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, кредитування, проводити операції від імені закордонних банків й інших організацій із метою розвитку співробітництва з ними.
Банк
також повинен контролювати кредитну
сферу й забезпечувати
У пасиві балансу Центрального банку Японії емісія банкнот становить 89,1%, внески фінансових установ — 7,3%, урядових — 2,6%.
Активні операції спрямовані на видачу позичок фінансовим установам (12,5%), придбання золота (0,2%), збереження коштів на рахунках в іноземних банках (6,1%); головним забезпеченням емісії банкнот є цінні папери (64,3%).
Виокремлюють такі основні засоби грошово-кредитної політики Банку Японії:
• коригування облікової ставки — максимальна резервна норма становить 20 % (ієнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлюють на цьому рівні окремо за категоріями рахунків;
•
регулювання обсягів купівлі-
• суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця. За недораховану суму стягується штраф у розмірі облікової ставки комерційних векселів і 3,75 % річних .
• моніторинг банківської діяльності (здійснюється міністерством фінансів раз на 2—3 роки): виявлення тенденцій фінансового ринку і системи розрахунків, встановлення ризику неліквідності, забезпечення збалансованого управління банківською системою;
•
щоденний контроль банківських балансів
та щомісячні звіти з
• внесення пропозицій у плани банків або обмеження розміру їх кредитної експансії.
Взаємодія
центрального банку як банку банків
із іншими кредитно-фінансовими
Центральний банк Японії, відповідно до загальноекономічної ситуації в країні, вносить свої пропозиції в плани банків чи накладає обмеження на обсяги їхньої кредитної діяльності.
В Японії мінімальна норма обов'язкових резервів за строковими вкладами становить: 0,125% при сумі 50—500 млрд. ієн, 1,75% при сумі 500—2500 млрд. ієн.
Високий рівень економічного розвитку Японії, стабільність національної валюти сприяє тому, що японська ієна дедалі більше використовується як світова резервна і розрахункова валюта. Причому в азіатському регіоні цю роль вона виконує по суті монопольно.
Програма страхування депозитів у Японії запроваджена в 1971 р. і контролюється Федеральною корпорацією страхування депозитів. У разі банкрутства кредитно-фінансового інституту сума страховки повинна покривати до 10 млн. ієн на одного вкладника.
Центральний банк Японії здійснює моніторинг тенденцій фінансового ринку і системи розрахунків, визначає ризик неліквідності, забезпечує збалансоване управління банківською системою.
Японські
банки оподатковуються на загальних
принципах оподаткування
Діяльність
небанківських кредитно-
3.
Інфраструктура грошово-
Грошово-кредитна
система Японії дворівнева і складається
з Центрального банку, комерційних
банків та небанківських кредитно-
На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та касове обслуговування державної казни.
На
другому рівні грошово-кредитної системи
знаходяться банківські й небанківські
кредитно-фінансові інститути.
Мал.
8
Рис.2.
Загальна структура
грошово-кредитної системи
Японії.
Комерційні банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані. Операції комерційних банків законодавчо регламентовані. Комерційний банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше ніж 1 млрд. ієн. Комерційний банк не має права на діяльність без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для одержання такої ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів і пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід і знання.
До
універсальних комерційних
Міські банки — це десять із числа найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями. Міськими банками контролюється діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів. Міські банки — основні постачальники коштів у ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну політику.
До найбільших міських японських банків належать: '"Бенк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал — близько 19 млрд. доларів США), "Суміото Бенк" (14,7 млрд. доларів США), ''Дай-Ілчі Кахгуо" (капітал — 14,7 млрд, доларів США).
Місцеві (регіональні) банки — це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.
До спеціалізованих комерційних банків країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.
Експортно-імпортний банк Японії. Заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі. Власні активи банку складаються з капіталу, наданого при створенні, й бюджетних асигнувань; залучені активи — з позик, що їх надають банку урядові заклади, та іноземних кредитів. Обсяг, структуру і зміст активних операцій щороку затверджує парламент Японії, а діяльністю банку керує міністерство фінансів. Експортно-імпортний банк кредитує підприємства Японії для зовнішньоекономічної діяльності, зазвичай, на термін від 6 місяців до 5 років (в окремих випадках термін кредиту може сягати 15-20 років). Разом із комерційними банками Експортно-імпортний банк надає позики також імпортерам японських товарів.
Японський банк розвитку.Засновано 1951 р. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей, які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших державних установ.
Велику групу різних за характером функцій виконують небанківські фінансово-кредитні установи.
Бюро довірчих фондів — одна з найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.
Фінансово-кредитні корпорації — спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. Бюджети і щорічні плани фінансово-кредитних корпорацій затверджуються парламентом, а їхня діяльність контролюється відповідними міністерствами і відомствами.
До фінансово-кредитних корпорацій натежать: Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства, Корпорація житлових позик.
Страхові компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі страхування життя.
Серед
інших небанківських фінансово-
Інвестиційні компанії — здійснюють інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських компаній, які займаються операціями з цінними паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного володіння акціями, створення філій за кордоном.
Головні
особливості грошово-кредитної
- висока ступінь концентрації та централізації капіталу;
- жорстка регламентація банківської діяльності;
- спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.
Отже, ми можемо зробити такі висновки, що грошово-кредитна система Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.
У
Японії органом, який здійснює грошово-кредитне
і валютне регулювання є
В
роботі відображено розвиток банківської
системи Японії в післявоєнний період
і дана характеристика національній
системі регулювання грошово-
Список використаної літератури
- Брагинский С. Кредитно-денежная политика в Японии. — М.: Наука, 2002.
- Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 2006.
- Журнал «Япония сегодня», №6, 2002, www.japantoday.ru
- Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій - К.: МАУП,2001 - с. 88-105.
- Лановик Б. Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. — К.: Ге-неза, 2006.
- Лысенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн . - К.: Зовнішня торгівля, 2005 - с.40-48.
- Мотук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. — М.: Финстат-информ, 2004
- Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000
- Рудый К.В. Финансовые, денежные и кредитные системы зарубежных стран: Учебное пособие.- М.: Новое издание,2009 - с.274-296.
- Терещенко Ю.В. Современная экономика Японии: общая характеристика и особенности развития. (Лекция).// М.: Изд-во Рос. экон. акад. им. Г.В. Плеханова, 2006.
- Тицкий С. Всемирная история денег, кредита и банков. — К.: Крещатик, 1997
- Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн.-Навч. Посібник КНЕУ.-К.2008.

- Грубошерстное овцеводство
- Грудная клетка
- Грудная клетка
- Грудная клетка
- Грудное вскармливание
- Грудное вскармливание
- Грудное вскармливание и его противопоказания
- Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
- Грошово-кредитна політика НБУ
- Грошово-кредитна політика НБУ в поточному році
- Грошово-кредитна система США
- Грошово-кредитна система США
- Грошово-кредитна система України: ризики та загрози на сучасному етапі
- Грошово-кредитна система Франції