Грошово-кредитна система Японії

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ, ОБЛІКУ ТА АУДИТУ 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат 

З предмету:

  «Грошово-кредитні  системи зарубіжних  країн» 

на  тему:

«Грошово-кредитна система Японії» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                    Виконала:

                      Студентка групи  БС III (07. 06/2)

                                 Батюк Аліна

                                                                                                  Перевірив:

                                                            Литвиненко Я.В.

                                                                                                     
 
 
 
 

Київ - 2010 

План 

Вступ

1. Еволюція грошово-кредитної системи Японії

2. Національна система регулювання  грошово-кредитних відносин

3. Інфраструктура грошово-кредитної  системи Японії

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     В умовах ринкової економіки грошово-кредитні системи набувають особливої ваги в суспільному житті. Грошово-кредитні відносини, фінансово-кредитні інститути істотно впливають на економічні та соціальні процеси у країні. Грошово-кредитна система забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, надає державі можливість ефективно впливати на економіку. В ринкових умовах з грошово-кредитною системою стикаються підприємства й великі господарські структури, виконавчі та законодавчі органи влади і, звичайно, власне працівники сфери фінансів.

     Останніми роками, коли наукові теорії переглядаються задля виявлення реальної ситуації у грошово-кредитній сфері, фінансова справа зазнала докорінних змін. Тому знання етапів та особливостей розвитку грошово-кредитної системи конче потрібне не лише фахівцям фінансової сфери, а й людям практичного бізнесу. Адже розвиток грошово-кредитних систем, маючи об'єктивний характер, втілюється в суб'єктивних діях держави — у законах і політиці, спрямованих на регулювання цієї сфери і зумовлених певними завданнями й особли востями розвитку країни.

     3 огляду на зазначене члени  суспільства з ринковою економікою  мають бути обізнані з грошово-кредитними  системами різних країн. Це  стосується передусім економістів-професіоналів.  Проте й особи, котрі займаються  економічними та фінансовими питаннями підприємств чи установ або ж тільки фінансовими питаннями власної сім'ї, повинні знати ази грошово-кредитної системи. Особливо це актуально для сучасного українського суспільства, яке здійснює ринкові реформи і створює власну сучасну грошово-кредитну систему. 
 
 
 

1. Еволюція грошово-кредитної  системи Японії

     Національна грошова одиниця Японії — ієна — була введена в обіг 1870 р. Перехід  до золотого стандарту відбувся в 1897 р. і проіснував до Першої світової війни у формі золотомонетного  стандарту. За роки війни (1914—1920 pp.) грошова маса в обігу збільшилася втричі, що призвело до знецінення ієни на 64%.

     Після короткого періоду тимчасової стабілізації у грошовій сфері інфляція в країні поновилася у зв'язку зі світовою економічною  кризою 1929—1933 pp. З 1932 р. у Японії запроваджується валютний контроль, а в 1933—1939 pp. країна стає учасницею стерлінгової валютної зони й офіційно відмовляється від системи золотого стандарту.

   З початком японської агресії в  Китаї (1937 р.) і до кінця Другої світової війни (1945 р.) інфляція в Японії посилюється. В роки війни ціни на товари на чорному  ринку зросли в 30-40 разів, шо було обумовлено:

  • зростанням військових асигнувань за рахунок незабезпеченої емісії банкнот;
  • занепадом цивільного виробництва, що призвело до дефіциту товарів першої необхідності;
  • підвищенням непрямих податків.

   Це, в свою чергу, спричинило зміну структури  грошового обігу, в результаті чого ієна знецінилася втричі.

   У 1946 р. у Японії проводиться грошова  реформа, за якої обмін грошей здійснюється в пропорції 1:1. Суми на рахунках понад 100 ієн було заблоковано, кількість  грошей в обігу різко зменшилася. Проте ця реформа не мала відповідної  економічної бази, і грошова маса до кінця 1946 р. виросла в шість  разів.

   Ще  у повоєнний період із метою зменшення  темпів інфляції приймається емісійне законодавство, відповідно до якого  передбачається формальне обмеження  випуску банкнот. Хоча за потреби ліміти емісії переглядалися, а емісія під забезпечення комерційними векселями, цінними паперами та іноземною валютою практично не піддавалася лімітуванню.

   Ці  заходи, а також величезні витрати  на відновлення зруйнованої економіки, спричинили посилення інфляції. У 1945—1951 pp. грошова маса зросла в 15 разів, оптові ціни — в 343 рази. Все це і призвело до падіння курсу ієни.

   Валютне становище Японії в 50-х і першій половині 60-х pp. було нестабільне, незважаючи на зростання товарного експорту й залучення іноземного капіталу. Починаючи з другої половини 60-х. унаслідок модернізації виробництва  й підвищення конкурентоспроможності товарів, різко збільшується експорт, а також зростає залучення  іноземного капіталу.

Динаміка  валютного курсу свідчить, що, починаючії з 70-х pp., курс ієни безупинно підвищувався.

     Фінансово-валютна  й біржова криза, яка охопила багато країн Південно-Східної Азії та Японію (1997 p.), призвела до відпливу капіталів за кордон, знецінення націонатьних валют, падіння курсу корпоративних і державних цінних паперів.

     В 1998—1999 pp. японський ринок зазнає спаду. Лібералізація фінансових ринків сприяла підвищенню мобільності  японського капіталу. З реформуванням  кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового інвестора. На сучасному етапі ієна використовується переважно в азіатському тихоокеанському  регіоні як міжнародна резервна валюта і платіжний засіб.

     Перші кредитні установи з'явилися в Японії ще до буржуазної революції 1868 р. Переважна  частина японських державних (спеціальних) та приватних банків була створена після прийняття в 1872 р. закону про  національні банки. Разом із приватними банками було створено Державний  емісійний банк та інші державні й  напівдержавні кредитні інститути.

     Значного  розвитку банківське законодавство  Японії набуло тільки після Другої світової війни. Банківська система, зокрема  комерційні банки, створювалася на підставі законів про національні банки.

     Після закінчення війни, в умовах низької  кон'юнктури і великого бюджетного дефіциту, в Японії почалася гіперінфляція. Кредитування орієнтувалося на пріоритетні напрямки розвитку виробництва, а позики іншим галузям обмежувалися.

     З метою запобігання безробіттю й  підтримки діяльності середніх і  малих підприємств було створено кредитну кооперацію й довірчі фонди. В міру пожвавлення національної економіки, а також для стимулювання експорту, створювалися приватні фінансові установи (з надання кредитів на тривалий термін) і спеціалізовані кредитні банки. На відміну від деяких розвинутих країн, у Японії в повоєнний період основні фінансові важелі залишилися в руках приватних банків. Проте ступінь державного контролю за їхньою діяльністю був досить високим.

     Паралельно  з приватними банками було створено розгалужену мережу урядових фінансово-кредитних  інститутів.

     Для кредитування зовнішньої торгівлі в 1950 р. засновано Експортний банк, головною функцією якого було кредитування експорту продукції японського суднобудування і машинобудування. Капітал банку належить державі, а контроль за його діяльністю здійснює Міністерство фінансів Японії.

     В 1951 р. засновано Японський банк розвитку, капітал якого повністю належить державі. Діяльність банку зосереджена на пільговому кредитуванні тих галузей економіки, у фінансуванні яких не зацікавлені приватні банки.

   Особливістю розвитку банківської системи Японії в післявоєнний період було утворення  фінансово-промислових груп. Кожну  з них очолював великий приватний  комерційний банк. Саме банки несли  основне навантаження щодо фінансування індустріального розвитку Японії. Ось  основні етапи цього розвитку:

  1. демонополізація (розпуск довоєнних концернів "дзайбацу" (1947-1949 pp.);
  2. прийняття нових законодавчих актів, які регулювали господарську діяльність (1947—1948 pp.);
  3. бюджетна реформа (1949 p.);
  4. податкова реформа (1950 p.).

   У ході податкової реформи знижено  ставки податків на прибуток корпорацій, упорядковано амортизаційні відрахування і запроваджено систему неоподатковуваних  резервних фондів корпорацій.

   У цей час вводиться примусова спеціалізація фінансових установ: сфера діяльності комерційних банків обмежується депозитами, позичками, обліком векселів, операціями з державними і муніципальними цінними паперами та валютними операціями. Комерційним банкам забороняється випуск і розміщення цінних паперів нефінансових корпорацій і трастоперації. Ці функції стали прерогативою інших фінансових інститутів (брокерських компаній, трастбанків).

   Розмежування  функцій різних банків було характерною  ознакою для банківської системи  Японії до 1998 р. Банківська реформа 1998 р. передбачала певну лібератізацію  банківської діяльності. Міські банки дістали право відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії, банки довгострокового кредиту перетворюються на комерційні банки або зливаються з ними, трастбанки дістали право відкривати філії для проведення операцій із цінними паперами, брокерсько-ділерські фірми з операцій із цінними паперами перетворюються на філії комерційних банків. 
 
 
 
 
 

2. Національна система  регулювання грошово-кредитних  відносин

     Центральний банк Японії ("Ніппон Гінка"; створений у 1882 р. на 30 років. Згодом цей термін був продовжений ще на 30 років, а 1942 р. банк набув безстрокового статусу). Функції установи визначені спеціальним законом від 1942 p., основні зміни до якого вносилися в 1979 та 1998 pp. Відповідно до закону 1942 р. основний капітал Банку Японії визначений у розмірі 100 млн. ієн: 55% капіталу належить державі, 45% — акціонерам (фінансовим інститутам, страховим компаніям тощо). Акціонерам були гарантовані дивіденди в розмірі 4%, які за умови високої прибутковості банку могли бути переглянуті до 5%. Інша частина прибутку надходила до державного бюджету Японії. Організаційна структура Центрального банку Японії показана на рис. 1.

 

Рис. 1. Організаційна структура Банку Японії. 

     Правління банку — головна ланка організаційної структури установи. Відповідно до закону про Центральний банк Японії, що діє з квітня 1998 p., на правління банку покладено загальне й оперативне керівництво банком. До складу правління входять дев'ять осіб. Голова і двоє його заступників призначаються Кабінетом Міністрів Японії за згодою з обома палатами парламенту.

     Шістьох членів правління банку призначає  Кабінет Міністрів Японії. Кандидатури  на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів — терміном на чотири роки, радників — на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів на чотири роки.

     На  засіданнях правління банку в  разі потреби можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право  вносити на розгляд правління  свої пропозиції і давати оцінку грошово-кредитній  політиці Центрального банку Японії, однак остаточне рішення приймає  правління.

     Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні  шість місяців банк звітує перед  парламентом щодо грошово-кредитної  політики, проте розробляє й проводить  її як незалежний інститут.

     Головний  офіс банку знаходиться в Токіо. В країні функціонує також 33 його філії  та 13 відділень, і ще 6 представництв  знаходяться в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та Гонконгу.

     Банк  має монополію на випуск банкнот, а обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів і погоджується з урядом. Резерви Банку Японії складаються з комерційних векселів, державних цінних паперів, іноземної валюти, золотого запасу.

     Одним із найважливіших завдань Банку  Японії є забезпечення безперервного  функціонування системи розрахунків  між кредитними організаціями.

     Банк  як фінансовий агент уряду керує  від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного  курсу ієни. Кредити уряду надаються шляхом підписки й андеррайтингу державних цінних паперів.

     У сфері міжнародних фінансів Центральний  банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, кредитування, проводити операції від  імені закордонних банків й інших  організацій із метою розвитку співробітництва  з ними.

     Банк  також повинен контролювати кредитну сферу й забезпечувати безперебійне функціонування системи платежів і  розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений термін кредитним організаціям.

     У пасиві балансу Центрального банку  Японії емісія банкнот становить 89,1%, внески фінансових установ — 7,3%, урядових — 2,6%.

     Активні операції спрямовані на видачу позичок  фінансовим установам (12,5%), придбання  золота (0,2%), збереження коштів на рахунках в іноземних банках (6,1%); головним забезпеченням емісії банкнот є  цінні папери (64,3%).

     Виокремлюють  такі основні засоби грошово-кредитної політики Банку Японії:

     • коригування облікової ставки —  максимальна резервна норма становить 20 % (ієнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100 %), її встановлюють на цьому рівні окремо за категоріями рахунків;

     • регулювання обсягів купівлі-продажу  облігацій та векселів;

     • суми обов'язкового резервування за відповідними рахунками за будь-який місяць повинні  депонуватись у Банку Японії протягом місяця. За недораховану суму стягується штраф у розмірі облікової  ставки комерційних векселів і 3,75 % річних .

     • моніторинг банківської діяльності (здійснюється міністерством фінансів раз на 2—3 роки): виявлення тенденцій  фінансового ринку і системи  розрахунків, встановлення ризику неліквідності, забезпечення збалансованого управління банківською системою;

     • щоденний контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх  кредитів та надходжень на депозити;

     • внесення пропозицій у плани банків або обмеження розміру їх кредитної  експансії.

     Взаємодія центрального банку як банку банків із іншими кредитно-фінансовими інститутами  виявляється в постійному моніторингу  їхньої діяльності. Центральний банк Японії шодня контролює банківські баланси і щомісяця одержує звіти з прогнозними розрахунками обсягів активних та пасивних операцій.

     Центральний банк Японії, відповідно до загальноекономічної  ситуації в країні, вносить свої пропозиції в плани банків чи накладає обмеження на обсяги їхньої кредитної  діяльності.

     В Японії мінімальна норма обов'язкових  резервів за строковими вкладами становить: 0,125% при сумі 50—500 млрд. ієн, 1,75% при  сумі 500—2500 млрд. ієн.

     Високий рівень економічного розвитку Японії, стабільність національної валюти сприяє тому, що японська ієна дедалі більше використовується як світова резервна і розрахункова валюта. Причому в азіатському  регіоні цю роль вона виконує по суті монопольно.

     Програма  страхування депозитів у Японії запроваджена в 1971 р. і контролюється Федеральною корпорацією страхування депозитів. У разі банкрутства кредитно-фінансового інституту сума страховки повинна покривати до 10 млн. ієн на одного вкладника.

     Центральний банк Японії здійснює моніторинг тенденцій  фінансового ринку і системи  розрахунків, визначає ризик неліквідності, забезпечує збалансоване управління банківською  системою.

     Японські  банки оподатковуються на загальних  принципах оподаткування корпорацій. Банки сплачують корпоративний  податок на прибуток та місцевий податок  на прибуток.

     Діяльність  небанківських кредитно-фінансових установ Японії регулюється Агенцією фінансовій послуг Японії, Комісією з  цінних паперів і нагляду, Радою  публічних рахунків та аудиторського  нагляду. Всі згадані державні органи підпорядковані Міністерству фінансів Японії. 
 
 
 

3. Інфраструктура грошово-кредитної  системи

     Грошово-кредитна система Японії дворівнева і складається  з Центрального банку, комерційних  банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.

     На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та касове обслуговування державної казни.

     На другому рівні грошово-кредитної системи знаходяться банківські й небанківські кредитно-фінансові інститути. 

 

 

Мал. 8 

Рис.2. Загальна структура грошово-кредитної системи Японії. 

     Комерційні  банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані. Операції комерційних банків законодавчо регламентовані. Комерційний банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше ніж 1 млрд. ієн. Комерційний банк не має права на діяльність без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для одержання такої ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів і пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід і знання.

     До  універсальних комерційних банків Японії належать міські й місцеві (регіональні) банки.

     Міські  банки — це десять із числа найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями. Міськими банками контролюється діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів. Міські банки — основні постачальники коштів у ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну політику.

     До  найбільших міських японських банків належать: '"Бенк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал — близько 19 млрд. доларів  США), "Суміото Бенк" (14,7 млрд. доларів  США), ''Дай-Ілчі Кахгуо" (капітал — 14,7 млрд, доларів США).

     Місцеві (регіональні) банки — це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.

До спеціалізованих  комерційних банків країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.

     Експортно-імпортний  банк Японії. Заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі. Власні активи банку складаються з капіталу, наданого при створенні, й бюджетних асигнувань; залучені активи — з позик, що їх надають банку урядові заклади, та іноземних кредитів. Обсяг, структуру і зміст активних операцій щороку затверджує парламент Японії, а діяльністю банку керує міністерство фінансів. Експортно-імпортний банк кредитує підприємства Японії для зовнішньоекономічної діяльності, зазвичай, на термін від 6 місяців до 5 років (в окремих випадках термін кредиту може сягати 15-20 років). Разом із комерційними банками Експортно-імпортний банк надає позики також імпортерам японських товарів.

     Японський банк розвитку.Засновано 1951 р. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей, які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших державних установ.

     Велику  групу різних за характером функцій  виконують небанківські фінансово-кредитні установи.

     Бюро  довірчих фондів — одна з найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.

     Фінансово-кредитні корпорації — спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. Бюджети і щорічні плани фінансово-кредитних корпорацій затверджуються парламентом, а їхня діяльність контролюється відповідними міністерствами і відомствами.

     До  фінансово-кредитних корпорацій натежать: Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства, Корпорація житлових позик.

     Страхові  компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі страхування життя.

Серед інших небанківських фінансово-кредитних  установ виділяються інвестиційні компанії.

     Інвестиційні  компанії — здійснюють інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських компаній, які займаються операціями з цінними паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного володіння акціями, створення філій за кордоном.

   Головні особливості грошово-кредитної системи  Японії такі:

  • висока ступінь концентрації та централізації капіталу;
  • жорстка регламентація банківської діяльності;
  • спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.
 

   Отже, ми можемо зробити такі висновки, що грошово-кредитна система Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.

   У Японії органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний  банк.

   В роботі відображено розвиток банківської  системи Японії в післявоєнний період і дана характеристика національній системі регулювання грошово-кредитних  відносин; розкрита інфраструктура грошово-кредитної  системи Японії. 

Список  використаної літератури

  1. Брагинский С. Кредитно-денежная политика в Японии. — М.: Наука, 2002.
  2. Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. — К.: Либідь, 2006.
  3. Журнал «Япония сегодня», №6, 2002, www.japantoday.ru
  4. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій - К.: МАУП,2001 - с. 88-105.
  5. Лановик Б. Д. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. — К.: Ге-неза, 2006.
  6. Лысенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн . - К.: Зовнішня торгівля, 2005 - с.40-48.
  7. Мотук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. — М.: Финстат-информ, 2004
  8. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000
  9. Рудый К.В. Финансовые, денежные и кредитные системы зарубежных стран: Учебное пособие.- М.: Новое издание,2009 - с.274-296.
  10. Терещенко Ю.В. Современная экономика Японии: общая характеристика и особенности развития. (Лекция).// М.: Изд-во Рос. экон. акад. им. Г.В. Плеханова, 2006.
  11. Тицкий С. Всемирная история денег, кредита и банков. — К.: Крещатик, 1997
  12. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн.-Навч. Посібник КНЕУ.-К.2008.
Грошово-кредитна система Японії