Хозяйство Украины во время ВОВ
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1. Господарство України у передвоєнний період……………………….4
2. Господарство України в роки другої світової війни…………………..6
3. Наслідки війни для економіки України ………………………………..12
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури…………………………………………….15
Вступ
Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 65 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.
Для України друга світова війна почалася у вересні 1939 p. Згідно з пактом Молотова — Ріббентропа Радянський Союз зайняв західноукраїнські землі. В 1940 p. до Української РСР була приєднана Буковина. В 1939— 1940рр. на західноукраїнських землях націоналізовано 2,5 тис. підприємств. "Найпопулярнішим" заходом нової влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка перерозподілити між селянами їхні землі.
Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі східних районів направили ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливо велику увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок німецько-радянської війни 1941 p. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочих місцях. Одночасно розпочалося переселення робітників у східні райони України. Так, з вересня 1939 p. по червень 1941 p. із Західної України на підприємства Донбасу виїхало 17 тис. робітників.
Проте демонтаж соціально-економічної інфраструктури негативно вплинув на розвиток господарства у західних областях. На кінець 1939 p. було конфісковано і перерозподілено понад 2 млн га землі. Бідняцькі господарства звільнялися від сплати податків. У тяжких умовах опинились господарства заможних селян. Вони були обкладені високими податками.
- Господарство України у передвоєнний період
Уже в 1940 p. виникли перші колгоспи. До середини 1941 p. було колективізовано близько 13 % селянських господарств. Створено 182 машинно-тракторні станції, які обслуговували понад 1,5 тис. колгоспів, а також індивідуальні господарства.
В умовах сталінського тоталітарного режиму залишалося важким політичне та соціально-економічне становище населення східних областей України. За рахунок жорстокої експлуатації робітників та інженерно-технічних працівників, а також мілітаризації економіки напередодні німецько-радянської війни зростало промислове виробництво. Якщо у 1937 p. випуск продукції важкої промисловості (в межах території Української РСР 1939 p.) становив 16,2 млрд крб. за цінами 1926/27 pp., то у 1940 p. — 22,4 млрд крб. Змінювалася галузева структура промисловості. У 1940 p. частка виробництва засобів виробництва (група А) в Українській РСР становила 62 % проти 36 % у 1913 p., предметів споживання (група Б) — 38 проти 64 % у 1913 p. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР. У 1940 p. вона давала: вугілля — 50,5 % загальносоюзного виробництва, залізної руди — 67,6, сталі — 48,8, чавуну — 64,7 %[5, c. 89-91].
Україна стала одним з основних районів СРСР з виробництва зернових і технічних культур, продуктивного тваринництва, її сільське господарство давало третину союзного виробництва зерна і 60 % врожаю цукрових буряків. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років значно розширилися посівні площі, поліпшилась їх структура, зросла врожайність сільськогосподарських культур. У 1940 p. урожайність зернових культур становила 12,4 ц/га і перевищувала рівень 1913 p. на 3 ц, соняшнику — відповідно 13,1 ц/га і 3,8 ц, картоплі — 101 ц/га і 22 ц. Однак погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 p. проти 167 ц/га в 1913 p.
Деякі позитивні зрушення відбулись у торгівлі. Роздрібний товарообіг державної та кооперативної торгівлі Української РСР у 1940 p. порівняно з 1937 p. збільшився на 34,6 % і загальний його обсяг досяг 3202,8 млн. крб. З них на роздрібну торгівлю припадало 2817,2 млн. крб., а на громадське харчування — 385,6 млн. крб. Проте це не відповідало реальним потребам населення. До того ж ринкові фонди в розрахунку на одну людину в 1940 p. навіть зменшилися. Повільно зростали реальні доходи населення. Так, реальна заробітна плата робітників і службовців народного господарства з 1937 по 1940 p. збільшилася лише на 12 % .
2. Господарство України у роки Другої світової війни
У червні 1941 p. розпочалася німецько-радянська війна.
За чотири місяці майже вся Україна була окупована німецькими військами. До листопада 1941 р. ворогом були окуповані території, де до війни проживало 42% населення країни, вироблялось 68% чавуну, 58% сталі, 60% алюмінію, видобувалося 63% вугілля, отримували 84% цукру, находилося 38% великої рогатої худоби і 60% поголів’я свиней. Тут було 41% усіх залізничних колій СРСР. Отже, перші півроку війни стали найтяжчими для радянської економіки. Промислове виробництво скоротилося більше ніж удвічі, прокат чорних металів — утричі, кольорових — у 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз тощо. Різко скоротилося виробництво літаків, танків, боєприпасів, адже виробничі потужності перекидалися на схід. В цих умовах достатньо оперативно та енергійно виявила себе надцентралізована радянська, командно-адміністративна система управління. Жорстка централізація, притаманна радянській економіці, відіграла вирішальну роль у забезпеченні економічної переваги в роки війни. Так, уже через тиждень був прийнятий «мобілізаційний народногосподарський план на ІІІ квартал», а 16 серпня 1941 р. — «воєнно-господарський план» на ІV квартал 1941 р. та на 1942 р., які забезпечили ефективне переведення економіки на воєнні рейки та переміщення промисловості у східні райони СРСР, формування в цих районах оборонного виробництва.
Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони. Більшість промислових підприємств було поставлено в умови воєнного часу і форсувало виробництво. Особливо велика потреба виникла у металі.
Значно збільшили виробництво металургійні заводи. З початком масової мобілізації виникла потреба у робочих місцях, на які замість мобілізованих чоловіків ставали жінки, підлітки і пенсіонери.
У тяжкі умови було поставлено сільське господарство. Більшість районів Західної та Правобережної України були швидко окуповані німецькими військами. Провести евакуацію чи зібрати урожай тут не встигли. В лівобережних областях почалося форсоване збирання хліба. До колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Працівники сільського господарства 15 східних областей України до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти 143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний на 28,5%. В цей самий час трудівники українського села здали державі багато тваринницької продукції. До 20 вересня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10 вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %.
Там, де це було можливо, все зерно збирали і здавали на заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спалювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й худобу, сільськогосподарський реманент. По відношенню до України було застосовано тактику "спаленої землі". Всі промислові підприємства, які могли б використати окупанти, знищувалися. Страхітливих руйнувань зазнав Київ. Радянськими військами, що відступали, знищувалися підприємства, багато пам'яток архітектури. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено в повітря всі мости через Дніпро, зруйновано тисячі кілометрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо[8, c. 69-72].
Уже з самого початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і фахівців. Лише до листопада 1941 p. з України було вивезено в Росію, Середню Азію більш як 500 великих підприємств. Всього з України було евакуйовано близько тисячі заводів, понад 4 млн.. осіб, відповідно з Києва — 197 підприємств і 300 тис. осіб. Харківський тракторний завод, переобладнаний для випуску танків, було демонтовано та евакуйовано разом із 4673 фахівцями й обслуговуючим персоналом. З України було евакуйовано 30 212 тракторів, більш як 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо.
Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устаткування з українських електростанцій було вивезено й встановлено на нових станціях. Проте багато підприємств, що було евакуйовано, не змогли налагодити виробництво, їх було розукомплектовано.
Більшість евакуйованих робітників перебувало у тяжкому матеріальному становищі. Робочий день було збільшено до 10—12 годин, а на деяких підприємствах він становив 14 годин.
Вагомим був внесок українських трудівників у перемогу. Підприємства, евакуйовані з України, виробляли значно більше продукції, ніж на старих місцях. Завод ім. Комінтерну в 1942 р. виробляв удвічі більше танків, ніж на початку війни; київський завод «Ленінська кузня» за перші три місяці роботи на новому місці збільшив випуск продукції більше ніж утричі. Значними були досягнення й Одеського та Київського верстатобудівних заводів.
Істотною була і частка українського селянства: наприклад, евакуйовані з Київщини у Заволзькі степи селяни почали вирощувати там цукрові буряки; і там, і в інших місцях селяни брали активну участь у забезпеченні фронту сільськогосподарською продукцією.
У серпні 1941 p., , Гітлер наказав розбити територію України на окремі адміністративні одиниці. Гітлерівський режим поставив перед собою завдання підкорити та колонізувати Україну, знищити її народ. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лишилось 10 млн.. осіб. Втрати в економіці були величезними.
Знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула такою великою ціною у 30-х роках. Підраховано, що загальні збитки, завдані Україні та її економіці, становили 40 %[4, c.105-107].
Страхітлива жорстокість нацистської влади виявилася також у ставленні до міського населення та інтелігенції. Було різко обмежено надходження продуктів харчування в міста. У майбутньому німці планували перетворити Україну на аграрну країну. Німеччині самій були потрібні ті продукти, що їх споживали українські міські мешканці. В результаті голод став звичайним явищем, а багато жителів міст змушені були перебиратися до села. Київ, наприклад, втратив більше 60 % жителів. Населення Харкова, яке на початку німецької окупації становило 700 тис., зменшилося на 230 тис. чоловік.
Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до імперських фірм, використовували для ремонту воєнної техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам.
Німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Так українські селяни швидко втратили надію на те, що новий режим ліквідує колгоспи. Вони змушені були тяжко працювати на своїх нових поневолювачів. 85 % усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припадало на Україну.
Тільки протягом 1943—1944 pp. окупанти вивезли з України до Німеччини: 9 млн.. т зерна, 622 тис. т м'ясних продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т масла, 400 тис. т цукру, 2,5 млн.. т корму для худоби. За цей час гітлерівці пограбували 27 910 колгоспів, 872 радгоспи і 1300 машинно-тракторних станцій. В ході каральних акцій нацисти знищили 256 сіл.
15 жовтня 1942 p. окупаційна
влада видала розпорядження
Відступаючи з України, гітлерівці, як і більшовики у 1941 p., вдалися до тактики "спаленої землі". У наказі своїм військам Гітлер наголошував: "Не можна допустити, щоб при відступі з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна. Ворогові повинна дістатися цілковито спалена і винищена земля". З 300-кілометрової смуги вздовж лівого берега Дніпра окупанти насильно вивезли велику кількість людей, а значні частини міст Полтави, Дніпропетровська, Кременчука спалили. Правобережжя не потерпіло від широкомасштабних руйнувань, хоча не змогло уникнути масової евакуації на Захід. Відступаючи, німці знищили майже всі відбудовані мости через річки, залізничні вузлові станції, порти тощо.
Після визволення української землі одразу розпочалася відбудова господарства, міст і сіл республіки. Із 75 млрд. крб., відпущених урядом СРСР під час війни на відбудову народного господарства районів, визволених від фашистської окупації, 17,28 млрд крб., тобто четверта частина, призначалися для відродження економіки України. З усіх капіталовкладень, виділених протягом 1943—1945 pp. для вугільної промисловості європейської частини СРСР, близько 72 % було направлено на відбудову Донбасу. Бюджетні асигнування на відродження металургії Півдня в 1943—1944 pp. становили близько 40 % всіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР. Головна увага приділялася відбудові тих підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, які найменше постраждали і могли бути використані в оборонних цілях.
Основу відбудови народного господарства України становив насамперед паливно-енергетичний комплекс. На кінець війни у Донбасі було відновлено 54 % шахтного фонду. В результаті видобуток вугілля становив 43,3 % довоєнного, а його частка у загальному видобутку колишнього СРСР зросла до 26,7 %. Уже в 1944 p. знову почали виплавляти сталь та виробляти прокат найбільші металургійні заводи України. Інтенсивні відбудовчі роботи велися в машинобудівній галузі, хоча держава виділила на ці потреби недостатню суму грошей. Справа ускладнювалася тим, що реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в 1941—1942 pp., була визнана цілком слушно недоцільною[6, c. 151-152].
На Україну поверталися лише їхні колективи, та й то в неповному складі. Проте загальна продуктивність праці залишалася невисокою. Однією з основних причин цього було вкрай незадовільне матеріально-побутове становище населення. Карткова система могла забезпечити лише найнижчий, напівголодний прожитковий рівень. Ще гострішою була житлова проблема. У республіці 10 млн. людей залишилися без житла. Завдяки самовідданості українського народу було відбудовано наприкінці війни майже 30 % довоєнних виробничих потужностей промисловості. Україна стала, по суті, прифронтовою матеріально-технічною базою діючої армії. Проте сільське господарство, установи науки та культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл відбудовувалися повільно. Уряд СРСР виділив для відбудови економіки лише 18,3 млрд крб., що становило 24 % загальної суми, виділеної радянським територіям, що постраждали від німецько-фашистських загарбників. Разом з тим матеріальні збитки України оцінювалися 286 млрд крб., або 42% загальних втрат СРСР[7, c. 211].
- Наслідки війцни для економіки України
Розглядаючи надзвичайно складні умови відбудови народного господарства України, не можна не зупинитися на тих колосальних втратах, яких зазнала республіка в роки війни. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, причому 250 були повністю спалені, а мешканці страчені. За підрахунками спеціалістів, демографічні втрати України протягом січня 1941 — липня 1946 рр., які ще й досі уточнюються, склали більше 9 млн осіб, або понад 22 % загальної кількості населення.
Промисловість і сільське господарство України було вщент зруйновано. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 285 млрд крб. яка вп’ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали справді астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.
Катастрофічно знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36 % вугілля, вироблено до 20 % електроенергії, 17 % чавуну (порівняно з рівнем 1940 р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення найелементарніших потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялись практично зовсім.
Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності трудових ресурсів, унаслідок чого активно використовувалася праця жінок та підлітків[11, c. 247-248].
Однією з найголовніших передумов переходу до мирного будівництва була демобілізація армії, яка в умовах загострення міжнародного стану набула затяжного характеру. За три повоєнні роки в Україну повернулися 2,2 млн солдатів і офіцерів. Почалося й повернення колишніх полонених радянських воїнів та громадян, вивезених на роботу до Німеччини. На кінець 1945 р. після відповідних перевірок, часто невиправданих та принизливих, в Україну повернулося близько 800 тис. осіб, але багатьох військовополонених та вивезених на каторжні роботи було звинувачено у співробітництві з окупантами, і з фашистської неволі вони потрапили у сталінські табори.
В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему управління. Йшлося не лише про конверсію воєнного виробництва, але й про доцільність збереження моделі економіки, що склалася. Роки війни виявили сильні риси існуючої моделі, зокрема, дуже високі мобілізаційні можливості, здатність у короткий термін налагодити масове виробництво висококласного озброєння та забезпечити необхідними ресурсами армію, воєнно-промисловий комплекс (ВПК) за рахунок перенапруження інших секторів економіки. Разом з тим війна з усією силою підкреслила й основні недоліки радянської економіки: високу питому вагу ручної праці, низькі продуктивність праці та якість невоєнної продукції. Те, що було допустимим у передвоєнні роки і в умовах війни, у повоєнний час вимагало кардинального вирішення.
Ішлося перш за все про те, чи слід повертатися до довоєнної моделі економіки з гіпертрофованими воєнними галузями, жорсткою централізацією, безумовною плановістю у визначенні діяльності кожного підприємства, повною відсутністю будь-яких елементів ринку, жорстким контролем за роботою адміністрації[11, c. 253-254].
ВИСНОВКИ
Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків. Якщо за роки першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208, то під час другої — 962 млрд. дол. Для того щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні матеріальні та фінансові ресурси.
Отже, в роки другої світової війни Україна стала ареною жорстокої боротьби двох тоталітарних систем, які змагалися, боролися за володіння її багатствами. Німецькі фашисти, здійснюючи свою антиукраїнську окупаційну політику, широко використовували злочинний досвід сталінського режиму:
• формування концентраційних таборів для ізоляції та знищення потенціальних і активних ворогів системи;
• депортація працездатного населення як резерву робочої сили на будови та підприємства німецького рейху;
• подібно до 1933 p. використання організованого голоду як інструменту етноциду в Україні;
• збереження колгоспів і державної промисловості для максимальної експлуатації населення, експропріації сільськогосподарської та промислової продукції;
• цілеспрямована політика формування адміністративних структур за територіальними, а не національними ознаками.
Список використаної літератури
1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — К. : Вища школа, 2004. — 174с.
2. Вдовиченко М. Економічна історія: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 120с.
3. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. / Тернопільська академія народного господарства. Кафедра українознавства / Володимир Ф. Чайковський (авт.-уклад.). — Т. : Лілея, 1997. — 184с.
4. Економічна історія: Навч. посіб. для студ. екон. спец. та слухачів екстернату / Харківський держ. автомобільно-дорожній технічний ун-т / Олександр Станіславович Кривцов (уклад.), Валерій Михайлович Бережний (уклад.). — Х. : Факт, 2001. — 160с.
5. Злупко С. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 1996. — 40с.
6. Калина А. Економічна історія: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 246с.
7. Лановик Б. Економічна історія: Курс лекцій. — 4-е вид., перероб. і доп. — К. : Вікар, 2003. — 405с.
8. Леоненко П. Економічна історія: Навч. посібник. — К. : Знання-Прес, 2004. — 499с.
9. Нікула О. Економічна історія України і світу: Навч. посіб. для студ. вузів / Національний банк України ; Львівський банківський ін-т. — Л. : Львівський банківський ін-т НБУ, 2001. — 220с.
10. Теліщук М. Економічна історія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2006. — 458c.
11. Тимочко Н. Економічна історія України: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 204с.
- Хозяйствующие субъекты
- Хозяйствующие субъекты, занимающие доминирующее положение
- Хозяйтвенные организации
- Хоккей
- Хоккей
- Хоккей
- Хоккей
- Хозяйственный учет средневековья
- Хозяйство Великого Новгорода
- Хозяйство древнего Китая
- Хозяйство Индии
- Хозяйство Италии
- Хозяйство России
- Хозяйство русских земель в период 12 половина 13 вв
