Интелектуальная собственность. 11

ВСТУП

Галузь регулювання суміжних прав є суттєвою частиною суспільних відносин і значно доповнює норми цивільного права, що стосуються авторських прав. Суміжні права є невід’ємними від авторських прав, а норми, що фіксують їх, складають суміжні частини нормативно-правових актів. Суб’єктами суміжних прав є широке коло осіб, а сфера їх застосування надзвичайно велика – все це дозволяє говорити про актуальність даної галузі права. Перш за все, актуальним є вивчення структури об’єктів та суб’єктів суміжних прав, а також дослідження специфіки правовідносин, які виникають між тими чи іншими суб’єктами суміжних прав із метою подальшої класифікації та уніфікації. Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити специфіку правовідносин,які стосуються суміжних прав, в Україні. Задля успішного виконання цієї мети доцільно виконати більш дрібні завдання:

- сформулювати поняття суміжних  прав, визначити сферу їх застосування;

- визначити, які нормативно-правові  акти регулюють сферу суміжних  прав;

- розібрати класифікацію суб’єктів та об’єктів суміжних прав, яка властива українській правовій моделі;

- виявити специфіку правовідносин, які виникають щодо прав суб’єктів  суміжних прав.

Об’єктом роботи є українське законодавство щодо авторського права та суміжних прав. Предмет роботи – правові норми, що регулюють суміжні права. Структура роботи складається з двох розділів – перший присвячено розкриттю поняття суміжних прав, об’єктної сфери та сфери нормативного регулювання суміжних прав; другий розділ стосується суб’єктів суміжних прав, специфіки правовідносин, які виникають між суб’єктами суміжних прав в Україні.

РОЗДІЛ 1

ЕВОЛЮЦІЯ СУМІЖНИХ ПРАВ

Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1) "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер" Закон забезпечував автору виключне право друкувати І публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків протягом усього життя автора і 50

років після його смерті.

Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ СУМІЖНИХ ПРАВ

В Україні, починаючи з 1994 року, цивільно-правове регулювання так званих суміжних прав регламентується Законом. Ці права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту.

Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 13, 41, 54 і 55 Конституції України, ЦК України, Законів України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 року, і «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, прийнятої в м. Римі, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року, Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, 1996 року), а також у положеннях ряду спеціальних законодавчих актів, які регулюють відносини суб'єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності. Це, наприклад, Закони України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року; «Про видавничу справу» від 5 червня 1997 року; «Про рекламу» від 3 липня 1996 року; «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року; «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року; «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року та інші.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суб'єктів авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним чином розповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора; студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска виконавця; телекомпанія, яка транслює свої відеограми. Розділ III Закону України «Про авторське право і суміжні права» забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення та їх правонаступників.

Таким чином можна дати таке визначення суміжним правам. Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом.

Об'єктом суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження є

- будь-які способи виконання  літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

- запис будь-якого виконання  на фонограмі та відеограмі;

- сповіщення програм шляхом  трансляції в ефір і по проводах.

Слід зазначити, що суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Суб'єктами суміжних прав (стаття 450 ЦК) є:

- виконавці творів, їх спадкоємці  та особи, яким на законних  підставах передано суміжні майнові права щодо виконання;

- виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким  на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

- виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким  на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

- організації мовлення та їх  правонаступники.

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства незалежно від віку. Виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробник відеограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення є юридична особа - організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Відповідно, організацією ефірного мовлення визнається телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гама-проміння тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організацією кабельного мовлення - телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).

Права виконавців. Виконавцям належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

- публічне сповіщення своїх  незафіксованих виконань (прямий  ефір);

- фіксацію у фонограмах чи  відеограмах своїх раніше незафіксованих  виконань;

- відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без  їх згоди у фонограмі чи  відеограмі, чи за їх згодою, але  якщо відтворення здійснюється  з іншою метою, ніж та, на яку  вони дали свою згоду;

- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи  відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробникові фонограми (виробникові відеограми) на її подальше відтворення;

- розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи  відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження.

Права виробників фонограм та відеограм. Законом передбачено виключні права виробників фонограм та відеограм, а саме:

- відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм  у будь-якій формі і будь-яким  способом;

- розповсюдження серед публіки  фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

- комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

- будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

- ввезення на митну територію  України фонограм, відеограм та  їх примірників для розповсюдження їх серед публіки.

Зазначені права виробники фонограми та відеограми можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку поширюються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Права організації мовлення. Організації мовлення, до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Законом передбачено виключні права виробників фонограм, а саме: виробники відеограм та фонограм мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

Зазначені права виробники відеограм і фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання відеограм і фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, використання відеограм і фонограм.

Організації мовлення мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював його і для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Строки чинності суміжних прав визначаються статтею 456 Цивільного кодексу України.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Особисті немайнові права охороняються безстроково.

Права організації мовлення охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення передачі (програми).

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах вищезазначених строків.

РОЗДІЛ 3

МАЙНОВІ ПРАВА ВИКОНАВЦІВ

 Майновим правом виконавців  є їх виключне право дозволяти  чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;

в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;

д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;

 Майнові права виконавців  можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

 У разі, коли виконання  використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.

 До майнових прав  виробників фонограм і виробників  відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;

б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

 Майнові права виробників  фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.

 Якщо фонограми, відеограми  чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).

 До майнових прав  організацій мовлення належить  їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав. 
ВИСНОВОК

Норми, які регулюють суміжні права, складають важливий сегмент суспільно-правових відносин, що безпосередньо пов’язаний з авторським правом та його охороною. Регулювання охорони суміжних прав здійснюється в Україні Конституцією, а також численними законами та підзаконними актами. Нарешті, українське національне законодавство про захист суміжних прав доповнюється міжнародними нормативно-правовими документами. Сфера суміжних прав охоплює різноманітні правовідносини,які виникають між виконавцями, видавцями, перекладачами та іншими учасниками процесу створення та розповсюдження продуктів творчої діяльності. Об’єктом суміжних прав виступає, певним чином, продукція чи відносини другого порядку, оскільки йдеться про вже створений творчий доробок, посередниками між автором і реципієнтами якого є виконавець, видавець, транслятор тощо. Проте суб’єкт суміжних прав також має конституційне право відстоювати свій внесок у розповсюдження та трансляцію твору, на своє виконання, на видання тощо. Таким чином, поруч із авторським правом, суміжні права є невід’ємним атрибутом нормативного регулювання правовідносин, які виникають у зв’язку з творчою працею, зі створенням авторської продукції.

Коло суб’єктів суміжних прав є надзвичайно широким, а правовідносини, що виникають у зв’язку з ними, є надзвичайно різноманітними, включаючи право на виконання, на розповсюдження (наприклад, друковане видання), тому структура нормативних актів, які стосуються суміжних прав, досить розгалужена. Проте, розвиток технологій призводить до постійного виникнення нових засобів виконання, розповсюдження творів, тож неминучий творів, тож неминучий подальший розвиток відповідної нормотворчості.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. — Питер, 2001. — 288 с.
2. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. — М., 2000. — С. 11.
3. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.
4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1998. — 528 с.
5. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. — 2013. — №3. — С. 3—14.
6. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.