Ислам. 22
ВСТУП
Іслам є другою (після християнства) за кількістю послідовників світовою монотеїстичною релігією, на якій ґрунтується культура численних народів Сходу. Його сповідують до 1 млрд. осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією - таких як Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан тощо. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи.
Іслам - наймолодша зі світових релігій; зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії. Іслам виник на початку VII ст. н.е. на Аравійському півострові, який населяли арабські племена. Він формувався на ґрунті родоплемінного культу найвпливовішого племені Західної Аравії - курайшитів, релігійний та адміністративний центр якого був у Мецці, племінним богом яких був Аллах (араб. аль-Іллах). Остаточно ж іслам як релігія з розвиненою міфологією, канонічними текстами, ритуалами сформувався вже за межами Аравії: в Ірані, Сирії, Єгипті, тобто в країнах, що мали до часів Середньовіччя багату культурну спадщину.
У цілому соціокультурна та політична ситуація того часу створювала всі умови для формування монотеїзму: в Аравії з роздрібнених племінних союзів, переважно кочівників-скотарів, почала формуватись певна етнічна спільність, розповсюджувалась єдина арабська мова. Арабські племена постійно змушені були відстоювати свої економічні, торгові інтереси, і монотеїстичний іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави.
На формування ісламу великий вплив мали християнство та іудаїзму. Власне Аллаха мусульмани вважають тим же богом, якому моляться іудеї та християни, але вважають, що ті хибно трактують як сам образ бога, так і його настанови.
Процес формування ісламу пов'язаний із діяльністю реальної історичної особи - пророка Мухаммеда бен Абд Аллаха (570-632), з роду хашим племені курайш.
1. Виникнення та основи віровчення ісламу. Розгалуження ісламу на гілки
Іслам (інакше - мусульманство, магометанство) виник у 7 ст. нової ери у Хіджазі (Західна Аравія) серед арабських племен. Засновником ісламу вважають арабського пророка Мухаммеда, що виступив на початку 600-х років н. е. з проповіддю у аравійському місті Мекка. З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, а також на південь Європи. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.
Основним джерелом ісламського
віровчення є книга Коран (з арабської
перекладається як читання). Коран
розуміється мусульманськими
Сперечання ще на початку мусульманської ери про природу Корана та принципи релігійно-правового ісламського устрою життя явилися приводом для розколу мусульман на суннітів, шиїтів та харіджитів. Одним з основних питань, що постали, було питання про халіфа - голови мусульманської громади (вважають, що халіф заміщує пророка Мухаммеда).
Віра в ісламі позначається словом “дін” (звичай, влада-і-підкорення). Основне значення терміну “дін” безпосередньо пов’язане з найважливішою для Корана ідеєю безумовної покори Богові (Аллахові) та його безмежній владі над всесвітом. Та й саме поняття “іслам” перекладається українською мовою як “покора” (повна і безумовна покора та самовідданість Аллахові).
Мусульманська віра складається із п’яти елементів (так званих “п’яти стовпів ісламу”):
1) Сповідання суворого
єдинобожжя та визнання
2) “Намаз” - щоденна п’ятиразова молитва;
3) Піст: протягом дев’ятого
місяця (“рамадан”) за місячним
календарем мусульманин від
4) Сплата податку (“закят”) на користь бідних мусульман;
5) Паломництво у святе
місто ісламу Мекку (“хадж”) -
покаяння у гріхах та
Найголовніший принцип мусульманської віри формулюється так: “Немає бога крім Аллаха, і Мухаммед - пророк його”. Аллах - єдиний, одним один Бог, все інше у світі Аллахом створене, йому підвладне і йому підкоряється. Ніщо не може відбутися у всесвіті без дозволу Аллаха та його вичерпного знання про це. Люди повинні усвідомлювати нескінченну могутність та неперевершену велич Аллаха і, виходячи з цього, повністю підкоритися і довіритися Йому, як своєму єдиному Богові. Аллах - єдиний справжній цар та суддя для всіх людей. Він справедливо віддає людям за їх добрі та гріховні вчинки. У визначений Аллахом термін все суще на землі буде Їм знищено. Потім Він воскресить мертвих і збере їх на суд, де кожному буде віддано за його діяння або скиненням у пекло, або вічним блаженством у раю.
Цікаве тлумачення принципу єдинобожжя знаходимо у послідовників містико-аскетичного руху в ісламі, що зветься “суфізм”. Справжнє сповідання мусульманської віри суфізм розуміє так: по-перше, розчинення людської волі у волі Божественній, по-друге, самознищення індивідуальності людини, що охоплена любовною жагою щодо Божества, по-третє, осягнення людиною того, що немає іншого сущого, крім Божества (“Бог - то є все” кажуть послідовники суфізму).
Безпосередньому та повсякденному здійсненню волі Аллаха протидіє Ібліс - диявол (сатана), якого за волею Аллаха було скинуто з небес. Після суду Ібліс та всі ті, хто пішов за ним, будуть зведені Аллахом у пекло на вічне покарання.
Розгалуження ісламу на гілки.
Іслам, так як і християнство, не є сьогодні єдиним. Ще у другій половині 7 ст. н. е. відбулося його розгалуження на 3 гілки:
1) Харіджити (від арабського слова “хараджи”, що означає “той, хто відійшов, повстав”), створили самостійну течію в ісламі наприкінці 7 ст. Вони виступили на захист принципу рівності всіх мусульман незалежно від їх походження та кольору шкіри. На думку харіджитів головою релігійної громади мусульман (халіфом) може бути будь-який мусульманин, обраний цією громадою. Таж сама громада повинна мати право усунути небажаного їй халіфа. Нажаль харіджити швидко втратили свій вплив в ісламському світі ще у середні віки. Сьогодні збереглася лише одна харіджитська громада.
2) Сунніти, що зараз складають 80% мусульман світу, у своєму віровченні спираються на Коран та Сунну (Святий переказ). На їх думку халіфом може бути тільки високоавторитетний богослов-законодавець, що походить із племені курейшитів (саме з цього племені походив сам пророк Мухаммед). Справжній халіф повинен бути мудрим, справедливим, фізично здоровим та дбати про благо підлеглих йому мусульман.
3) Шиїти, що складають приблизно 10% мусульман світу, будують своє віровчення на Корані, а Сунну, за невеликим виключенням, відкидають. На думку шиїтів, державна влада має божественну природу і повинна переходити тільки прямим нащадкам членів родини Мухаммеда, так званих імамів. В 7 ст. таким прямим нащадком (імамом) був Алі - двоюрідний брат Мухаммеда. Алі започаткував групу своїх послідовників - шиїтів (від “шаа” - група, партія). Послідовники шиїзму законними визнають 12 імамів. Останнього з них - Мухаммеда бек аль Хасана, - вони вважають своїм Махді (мусульманським месією), що з’явиться на Землі перед Страшним судом. Він прийде, щоб встановити рівність та справедливість серед людей.
Щодо відмінностей у відправленні релігійного культу у суннітів та шиїтів, то вони не мають принципового характеру.
2. Основи релігійного вчення
Основні правила ісламської моралі.
Стосунки в сім'ї, у громаді та суспільстві загалом регламентуються такими правилами:
І допомагайте один одному в праведності і благочесті; але не допомагайте один одному в гріху і беззаконні.
Хай буде серед вас община людей, які закликають до добра і проповідують справедливість та забороняють зло.
Стережіться припущення (будь-якої думки про інших), бо це помилкова розмова, не слухайте таємних розмов, не робіться суперниками в стосунках один із одним, не шукайте недоліків в інших, не заздріть один одному, не ворогуйте один з одним. Будьте братами, о раби Аллаха.
Хто любить в ім'я Аллаха, хто ненавидить в ім'я Аллаха, хто подає в ім'я Аллаха, хто відмовляється від милостині в ім'я Аллаха - той удосконалив віру.
Якщо хтось іде з несправедливою людиною, щоб її зміцнювати, і знає, що вона несправедлива, той залишає іслам.
Той, хто допомагає своєму народові в неправому ділі, нагадує нерозумного верблюда.
Лише той віруючий, хто побажав своєму братові те, що побажав собі.
Іслам засуджує будь-яку діяльність, яка шкодить іншим людям, а також може завдати моральних чи матеріальних збитків усьому суспільству. Категорично заборонені спиртні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, заняття танцями і співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.
Джихад. Важливе місце в ісламі посідає й учення про джихад - боротьбу, зусилля в справі поширення, панування ісламу. У період становлення ісламу джихад тлумачили як газават (араб. - набіг, війна за віру). Боротьба за віру визначається настановами Мухаммеда: не єднатися з язичниками і приводити їх до віри словом, «мудрістю напучуванням»; вести з ворогами ісламу захисну війну. Згодом зміст цього поняття значно розширюється, і починають розрізняти джихад великий і малий: великий - духовне самовдосконалення, малий - війна проти невірних.
За Кораном оголошується джихад тільки в тому разі, коли:
- є необхідність виступити на захист віри Аллаха, а не на завоювання в ім'я його;
- назріла потреба звільнитися від тиранії;
- з'явився духовний вождь, покликаний відновити порушену справедливість.
Під час бойових дій забороняється завдавати лиха жінкам, дітям, хворим і немічним, а також ламати дерева, завдавати шкоди сільськогосподарським посівам тощо. Джихадом не є:
- агресивні й амбіційні війни;
- прикордонні сутички, міжнаціональна ворожнеча і міжкланові непорозуміння;
- будь-які спроби завоювання, пригнічення, колонізації й експлуатації;
- насильне схилення людей до прийняття чужої для них віри.
Народний джихад оголошує тільки загальновизнаний духовний вождь і найвищий суддя, який здатний об'єктивно оцінити обставини, що склалися, зважити всі доводи і вказати вірний шлях.
Морально-етичні норми
Іслам подібно до інших великих релігій пропонує етичне вчення, яке дійсне в будь-який час і за будь-яких обставин. Джерелом його є Коран.
Коран - джерело морального вчення. Для мусульман він є порадником і наставником віруючих у всіх життєвих випадках, починаючи з елементарних побутових питань і закінчуючи глобальними проблемами світової політики. Перш ніж визначити нормативне коло поведінки, іслам нагадує віруючому: «Ти цілковито належиш Аллаху, який все бачить і все знає, і ніщо, навіть вагою з порошинку, не заховано від Нього в землі і на небі. Він бачить тебе, де б ти не перебував і який би вигляд ти не мав. Ти можеш сховатися від будь-кого, тільки не від Аллаха. Ти можеш обдурити всіх людей на світі, але Аллаха обдурити неможливо. Ти можеш перемогти будь-яку людину на світі, але не творця неба і землі. Весь світ може слідкувати лише за очевидними твоїми справами і мораллю, але обізнаному в потойбічному і явному відомі всі таємниці душі і серця. Які б справи ти не робив у цьому мінливому житті, ти неминуче зустрінеш свою смерть і постанеш перед Судом, де тобі не допоможуть ані адвокати, ані хабарі, ані благання, ані лжесвідчення, ані обман. У цей день твій Господь поставить точні терези і воздасть справедливо кожному зі своїх рабів за їх заслуги».
Опорою морального кодексу ісламу є страх перед Всевишнім, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Однак іслам покладається не лише на силові засоби впливу, а й на психологічні, суттю яких є віра в Аллаха і Судний день. І це кредо утверджується в серці віруючого, формуючи такого внутрішнього сторожа, який втілює в життя моральний кодекс ісламу. Цьому сприяють також влада і громадська думка, яка в мусульманських країнах має вельми велику силу.
Відмітні риси ісламської моралі.
Ісламська мораль має кілька відмітних рис. Першою рисою є те, що іслам робить потяг людини до Господа й отримання його ласки заповітною метою життя. Ця мета стає високим критерієм моралі, й заради неї на шляху морального звеличення у людини не може виникнути жодних перешкод, які заважають її самовдосконаленню. У межах моральної системи ісламу страх перед Аллахом примушує існувати і працювати без втручання якихось зовнішніх факторів.
Друга риса полягає в тому, що іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер людського життя - побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. При цьому іслам робить мораль панівною.
Третя відмітна риса - іслам вимагає вести такий спосіб життя, який би у своїй основі мав винятково принципи добра.
Ісламська мораль про сім'ю. Особливу увагу іслам приділяє сім'ї як найважливішому елементу людського суспільства. Сім'я - джерело оновлення людей, основа людства. Від того, яка вона, залежить добробут, перспектива всієї цивілізації. Тому іслам наполягає на всебічному зміцненні й розвитку інституту сім'ї за правильними і здоровими принципами. Категорично забороняється статева розпуста, яка вважається злочином і передбачає суворе покарання. У суспільстві мають бути усунені всі фактори, які б так чи інакше сприяли аморальним стосункам чоловіка і жінки. Тому існує положення про покривало для жінки, заборонено зв'язки між чужими чоловіками й жінками, обмежено співи, танці, тобто все, що може спонукати до гріховних вчинків. Мета і принципова суть цих заборон - зміцнення сім'ї. У той же час іслам заохочує шлюб, вважає його добром, праведністю і актом поклоніння Творцю. Процедура шлюбу є максимально спрощеною (взаємна відкрита згода суб'єктів у присутності двох свідків). Водночас осуджуються і чоловіки, і жінки, які відрікаються від нього. Заборонено шлюб лише між дуже близькими родичами. Чоловіки можуть одружуватися, коли вони того забажають і з якою завгодно жінкою.
Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йому підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися батькам і доглядати за ними. Не заохочується безлад в домі, відсутність у сім'ї справжнього господаря і безповідальність. Якщо відомо, що ладу в родині можна досягти лише за наявності наставника і наглядача за всіма сімейними справами, то господар сім'ї, як учить іслам, найбільше підходить на цю важливу роль. Чоловік повинен використовувати свій вплив для того, щоб у сім'ї панували добробут та щастя. Якщо ж у родині нормальних стосунків немає, іслам надає можливість вибору: або чоловік дає згоду на розлучення, або жінка викупляє себе у свого чоловіка.
Душа і тіло.
У віровченні цієї релігії багато уваги приділяється співвідношенню матеріального і духовного, душі і тіла. Аллах зробив душу людини своїм заступником на землі, надавши їй цілий комплекс прав і обов'язків. А щоб душа успішно виконувала свої функції, він нагородив її тілом, неповторним у своїй гармонії й досконалості. Відтак тіло є не в'язницею для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний потяг до розвитку, то він може досягти піднесеності, виявляючи свої початкові задатки і нахили за допомогою власного фізичного тіла.
Тіло не є місцем страждань і мук духу, що з якихось причин там забарився. Аллах вселив людський дух у тіло, послуговуючись яким дух виступає на арену боротьби і праці для виконання свого обов'язку. Саме для активної діяльності духу у світі існують різні суспільні сфери: економічна, соціальна, політична - щоб задовольнити різні людські потреби. Оскільки, як тлумачать ідеологи ісламу, духовне піднесення і моральна досконалість у цьому світі здійсненні, людина не повинна сходити з арени боротьби і праці, уникаючи активної діяльності. Навпаки, вона мусить виявити весь свій творчий потенціал відповідно до свого природного обдарування впертою, невтомною працею. Світ, що оточує людину, має бути для неї ареною випробування. При цьому кожна життєва ситуація є своєрідним питанням, за допомогою якого раби Аллаха всебічно екзаменуються. Досягти успіху і прогресу людина може тільки тоді, коли з великою повагою ставитиметься до цього іспиту і старанно готуватиметься до нього. Тому іслам категорично відкидає чернецтво, вважаючи, що шлях духовного росту людини повинен бути не за межами, а в гущі суспільного буття. Дух розвивається, розквітає, міцніє, підноситься, стає щасливим тільки за умови активної участі людини в суспільних справах. Індивід повинен також усіляко прагнути того, щоб Аллах повернувся до нього своїм обличчям, був прихильним.
Шлях до духовного зростання.
Іслам вказує людині шлях до
її духовного зростання в
Перший крок на цьому шляху - імам (істинна віра). Вона мусить бути міцною в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, крім Аллаха - всемогутнього і великого. Головна мета зусиль і діяльності - повернення до Аллаха і отримання його ласки. Закон життя - повеління і заборони Господа.
Другий крок - покірність. Це відмова людини від власної незалежності й особистої свободи, повна покора Аллаху.
Третім кроком до духовного вдосконалення є таква (богобоязливість), яка виявляється у розумінні свого обов'язку і відчутті відповідальності перед Господом. Усе життя людина повинна чітко розрізняти дозволене і недозволене, істинне і хибне, добре і зле, справедливе і несправедливе, свідомо і вільно вибираючи те, що угодне Богу.
Вершиною вдосконалення власних духовних основ має стати іхсан - щирість у всіх вчинках перед поглядом Аллаха. Це четвертий крок. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. При цьому мало самому діяти доброчинно - треба всебічно сприяти тому, щоб добро і праведність на землі Аллаха примножувалися. Якщо комусь дано досягти висот на цьому шляху, то це означає його наближення до Бога. Іхсан -- це ідеал, до якого прагне кожна глибоко віруюча людина в ім'я власного духовного піднесення і розквіту в ісламі.
3. Поширення ісламу
Іслам, як християнство і буддизм, належить до числа світових релігій.
Іслам сповідують країни Близького
та Середнього Сходу, Азії, Африки. За даними
Всесвітньої ісламської ліги, в різних
країнах світу налічується
Мусульмани мешкають більше ніж у 120 країнах. У 35 країнах вони становлять 95-99 % населення, в 15 державах – впливова меншість, у 28 країнах іслам – державна релігія.
В “ісламському” світі є заможні й бідні країни. Заможні – країни-експортери нафти, де національний дохід на душу населення вищий, ніж у багатьох розвинутих країнах. Це Саудівська Аравія, Лівія, Кувейт. Бідні – які за класифікацією ООН віднесені до розряду найбідніших країн, наприклад Бангладеш. Багаті нафтовидобувні країни арабського світу (Іран, Пакистан) утворюють центр “ісламського світу”. Тяжіє до центру “ісламського світу” і Єгипет. Його авторитет у багатьох випадках пояснюється тим, що тут знаходиться ідеологічна цитадель ісламу – мусульманський університет Сель-Аль Азхар блискучий (мечеть та мусульманський університет у м. Каїрі). Мечеть збудована в 972 р., а в 996 р. створено медресе. У XI ст. – навчальний заклад університетського типу.
Основна маса віруючих мусульман зосереджена у двох великих країнах сучасного світу.
Перший регіон охоплює район Близького та Середнього Сходу, який включає в себе всі країни від Марокко та Мавританії по берегу Атлантичного океану до Еміратів у зоні Перської затоки, Туреччина, Іран, Афганістан, Пакистан та деякі інші країни. Тут знаходиться країна ісламу – аравійські степи та напівпустелі, мешкають в цьому регіоні близько 60% мусульманського населення планети.
Другий регіон охоплює частину Південно-Східної Азії – Бангладеш, Малайзію, Індонезію, південну частину Філіппінського архіпелагу (о.Манденас). Тут мешкають близько третини мусульман. За межами цих регіонів більш менш значні групи мусульман трапляються в країнах Чорної Африки (Сенегал, Малі, Нігерія та ін.), на Балканах (Албанія та Югославія, Боснія та Герцеговина, частково Болгарія), у Китаї – серед національних меншин.
На території СНД іслам поширений в Азербайджані, автономних республіках гірського Кавказу, Башкортостані, Татарстані, республіках Середньої Азії та Казахстані, останнім часом – на території України в Автономній Республіці Крим.
Розподіл 900 млн мусульман між різними течіями ісламу в цілому приблизно такий:
• суніти – 800 млн;
• шиїти – 96 млн;
• хариджити – 3 млн.
Найбільше мусульман мешкає в таких країнах:
• Індонезія 160 млн;
• Пакистан – 97 млн;
• Бангладеш – 88 млн;
• Індія – 88 млн;
• Нігерія – 47 млн;
• Туреччина – 45 млн;
• Єгипет 43 млн;
• Іран – 39 млн;
• кол. СРСР – 32 млн;
• Марокко – 24 млн;
• Афганістан – 23 млн;
• Алжир – 23 мли.
У цих країнах налічується 707 млн мусульман земної кулі, тобто 80% від загальної кількості.
У 19 країнах з арабською мовою мешкає 180 млн чоловік, з яких 90% мусульман.
Три країни є переважно шиїтськими: Іран (93%), Бахрейн (66%) та Ірак (бл. 60%).
Шиїти мешкають в Ірані (26 млн), Індії (22 млн), Пакистані (16 млн), Іраку (7,5 млн), Афганістані (6 млн).
Хариджити мешкають у Султанаті Оман.
ВИСНОВОК
Іслам, розвиваючись спочатку на Аравійському півострові в середовищі розрізненних арабських племен зумів об`єднати їх і дав могутній поштовх до розвитку арабської цивілізації. Після прийняття іслама араби захопили великі території, де головною релігією став іслам. В інші країни він прийшов мирним шляхом і завоював серця багатьох людей. Арабська культура інтегрувала багато народів: арабів, персів, єгиптян тощо. Головною відмінністю іслама від інших релігій є те, що в ньому повністю злилась духовна та світська влада і не існує згуртованої релігійної організації, як в християнстві або буддизмі. Ставши составною частиною життя людини, він направляв її дії, не давав опуститися. Але ніяка релігія не може існувати такою ж, якою вона була створена. Почав трансформуватися і іслам. Почали з`являтися нові пророки, які говорили, що вони – це Мухаммед, що прийшов знову. В деяких регіонах такі пророки отримували підтримку (бабісти, бехаїсти). Ці рухи допомогли зрозуміти необхідність модернізації іслама. Багато мислителів призивали до об`єднання всіх ісламських держав і зберіганню закритості від країн Європи, інші закликали до співпраці із європейськими країнами.
За останні десятиліття іслам дуже змінився: став освіченішим, цивілізованішим. Але як і раніше великий вплив мають духовні наставники, іслам продовжує намагатися впливати на поступальний рух суспільства. Отже, із всіх релігійних систем сучасного світу, іслам залишається однією із найбільш впливових сил. Сила іслама не в кількості його адептів (число християн та буддистів в світі можно цілком зіставити із кількістю мусульман), але перед усім в тій ідейно-інституціональній структурній злитності вселенської мусульманської общини (умми), основи якої біли закладені ще Мухаммедом. Для іслама в найбільшій мірі характера інтегруюча функція релігії, яка тут постає в найбільш дієвій формі. Іслам сьогодні – в умовах мінливої політичної картини світу з іноді ведучою роллю ісламських країн в веденні політики і тактики всіх розвиваючихся країн, має об`єктивні умови не тільки для збереження в якості однієї з провідних релігійних систем світу, але й для деякого посилення свого значення в якості ідейного знамені рухів в значній частині земної кулі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
[1] Черній А. Іслам //Релігієзнавство: Посібник.- К., 2003.- С.171-193.
[2] Докаш Віталій Іванович, Лешан Володимир Юхимович. Загальне релігієзнавство: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2005. - 376с.
[3] Лар’яновський І. С., Конспект лекцій – Одеса, 2006 р. – 56 с.
[4] Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 696 с.
[5] Релігієзнавство: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / В. Х. Арутюнов, В. М. Мішин, Н. Ю. Бортникова та ін. - К.: КНЕУ. - 2001. - 201 с.
