Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Islam and international terrorism

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЯВИЩА ТЕРОРИЗМУ

1.1. Поняття та сутність тероризму.......................................................................5

1.2. Форми і види тероризму................................................................................11

1.3. Ідеологічне підґрунтя тероризму................................................................13

РОДІЛ 2. ІСЛАМСЬКИЙ ФАКТОР В МІЖНАРОДНОМУ ТЕРОРИЗМІ

2.1. Особливості та стратегії джихаду...............................................................22

2.2. Активізація терористичної діяльності в країнах зони розповсюдження ісламу......................................................................................................................25

РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА ІЗ СУЧАСНИМ ІСЛАМСЬКИМ ТЕРОРИЗМОМ....30

ВИСНОВКИ...........................................................................................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................36

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлена масштабністю проявів міжнародного тероризму у сучасному світі. Проблему співвідношення ісламу та міжнародного тероризму слід розглядати комплексно, враховуючи всі відповідні чинники.

Серйозні підстави для роздумів дає заява американців про те, що поточне століття пройде під знаком боротьби з тероризмом, стане тобто епохою антитероризму. Така постановка проблеми означає застосування традиційного підходу до її розв’язання: використання силових засобів боротьби, проте, як показує досвід чеченської, афганської та іракської воєн, це не лише не дає бажаного результату, а, навпаки, заганяє проблему вглиб.

Сучасний тероризм характеризується високим рівнем організації, наявністю значних фінансових коштів. Його головна відмінна риса - це розмивання меж між міжнародним і внутрішнім тероризмом. Розширюються зв’язки терористичних організацій з представниками наркобізнесу і незаконної торгівлі зброєю. Помітна динаміка зростання терористичних груп.

Проблемі міжнародного тероризму висвітлені в роботах аналітиків Світового банку і відомих учених, таких як С. Хантінгтон, С. Хоффман. Серед російських учених над проблемами дослідження тероризму в умовах глобалізації працювали М. Делягін, В. Кутирьов, Г. Мірськой, І. Міхеєв, В. Хорос та ін., серед українських учених - В. Антипенко, В. Крутов, В. Ліпкан, С. Телешун та ін.

Об’єктом курсової роботи є сучасні соціально-політичні явища.

Предмет – іслам та міжнародна терористична діяльність.

Мета роботи - проаналізувати теоретичні аспекти тероризму, визначити його форми та види та проаналізувати роль ісламського фактору в міжнародному тероризмі.

Визначена мета обумовила розв’язання наступних завдань курсової роботи:

вивчити теоретичні аспекти визначенні поняття та сутності тероризму;
розглянути основні підходи до класифікації тероризму
дослідити ідеологічне підґрунтя терористичної діяльності;
проаналізувати вплив ісламського фактору на розвиток міжнародного тероризму.

Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЯВИЩА ТЕРОРИЗМУ

1.1. Поняття та сутність тероризму

Серед лих людства, що мають багатовікову історію, одне із значних місць займають терор і тероризм.

Слово «тероризм» вперше отримало поширення в роки Великої французької революції. Але, на відміну від його сучасного значення, в ту епоху цей термін мав виключно позитивне значення.

Протягом останніх десятиліть тероризм перетворився в глобальну проблему і глобальну загрозу життю. З кожним роком збільшується число загиблих ні в чому не винних людей. Однак сучасні умови можуть створити катастрофічну перспективу загальної загибелі людства, якщо будуть задіяні новітні засоби масового знищення. Попри те, що про тероризм знають всі, міжнародне співтовариство поки що не дало чіткого визначення цього феномену.

Тероризм походить від латинського слова Terror та означає жах.

Тероризм є суспільно небезпечною діяльністю, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей [7].

В наш час існує понад 100 визначень цього явища. Однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане.

Згідно Федеральному закону РФ про протидію тероризму тероризм – це ідеологія насильства і практика впливу на ухвалення рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування або міжнародними організаціями, пов'язані із залякуванням населення і (або) іншими формами протиправних насильницьких дій.

За визначенням держдепартаменту США тероризм – це наперед обдумане, політично вмотивоване насильство, здійснюване проти невійськових субнаціональними групами або невідомими особами, з наміром вплинути на публіку.

За визначенням уряду Великобританії тероризм – це здійснення або загроза здійснення дій, які припускають значне насильство проти особи або власності для досягнення політичної, релігійної або ідеологічної мети.

Американський дослідник Брюс Хоффман провів ґрунтовне дослідження тероризму і розглянув його в усіх його проявах. Він дав таке визначення. Тероризм – це навмисне створіння і використовування страху шляхом застосування насильства або загрози насильства ради досягнення політичних змін.

Таким чином можна визначити тероризм як систему насильних дій, вчинених неурядовою організацією з політичною або ідеологічною метою.

Згідно українським юристам В. Ємельянову та С. Гавришу тероризм розглядається сучасною наукою в трьох аспектах:

як злочинне діяння:
як терористичні групи (організації);
як терористичні доктрини.

В. Ліпкан пропонує розглядати тероризм ще і як негативне соціально-правове явище і не зводити його лише до вчинення вибухів і підпалів, а ті дії, про які йдеться охоплювати поняттям «терористичний акт».

Американський вчений Алекс Шмід проаналізував 109 визначень тероризму, і з'ясував, що вони включали наступні елементи:

насильство, застосування сили – в 83,5 % випадків;
політичний - в 65 % випадків;
підкреслений страх, терор - в 51 % випадків^.

Отже, важливо враховувати саме ці характеристики при визначенні поняття тероризму.

Також важливо розрізняти поняття терроризму і терору.

Терор - це політики залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами.

Головна мета терористів — не безпосередні жертви їхніх акцій, не конкретні люди, яких вони холоднокровно прирікають на загибель, а ті, хто про це дізнається.

Терористи прагнуть, аби ворожа спільнота «зрозуміла»: або вона піде на поступки на зустріч їхнім вимогам, або буде приречена вічно страждати, очікуючи у страху, що удари можуть влучити у будь-кого і в будь-який час.

Сучасних терористів не хвилює, скільки невинних людей загине, будуть вони цивільними чи військовими, які матеріальні збитки будуть завдані суспільству. Головний об'єкт їхнього впливу — ті, у чиїх руках влада. Таке в узагальненому вигляді кредо тероризму.

Природа тероризму у всі часи залишається незмінною: в її основі — симбіоз насильства й страху як насильницько-примусового методу досягнення бажаної мети.

Під сутністю тероризму мають на увазі сукупність ознак, характерних рис і відмітних особливостей, властивих тероризму як соціально-політичній і правовій категорії і які становлять його внутрішній зміст. Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

тероризм є однією з форм організованого насильства;
при тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства;
формування цілей здебільшого не пов’язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв’язку;
тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо);
акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь;
тероризм паралізує протидію з боку громадськості;
знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.
будь-які правила чи закони не визнаються - жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти;
розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності;
публічність виступає як основна ознака тероризму;
демонстративність актів тероризму - бажання справити враження на широкий загал;
тероризм припускає «політичне вимагання», тому він не пов’язаний із стихійними повстаннями та виступами населення;
тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильств;
практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю [31].

У Законі України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-IV тероризм трактується як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає в свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення і органів влади або здійснення інших посягань на життя або здоров’я ні в чому не винних людей або загрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинної мети [8].

Згідно із цим законом міжнародний тероризм визначений як здійснювані у світовому або регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі при підтримці державних органів окремих держав, з метою досягнення певної мети суспільно небезпечні насильницькі дії, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей або загрозою їх життю і здоров’ю, руйнуванням або загрозою руйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням або загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Треба зазначити, що наразі терміни «міжнародний тероризм» і «глобальний тероризм» використовуються як рівнозначні. Це пов’язано з тим, що і глобалізація, і міжнародний тероризм стали можливі завдяки розвитку сучасних засобів комунікації, тобто міжнародний тероризм є негативним ефектом глобалізації, і тому цілком правомірне використання цих двох термінів як рівнозначних.

Засновником теорії сучасного тероризму став німецький радикал К. Гейнцген. Ще у 1848 р. він доводив, що заборону вбивства не можна прикласти до політичної боротьби і що фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправданою, виходячи з «найвищих інтересів людства». Він вважав, що силі і дисципліні реакційних військ треба протиставити таку зброю, за допомогою якої невелика група людей може створити максимальний хаос. Це й є так звана «філософія бомби».

Його теорія набула подальшого розвитку у «теорії руйнування» М. Бакуніна. Як засоби боротьби він пропонував отруту, ніж і мотузку. Революціонери, вважав М. Бакунін, повинні бути глухими до стогонів приречених і не повинні йти ні на які компроміси.

У 70-ті роки XIX ст. анархісти висунули «пропаганду дією». Суть її полягала у тому, що не слова, а тільки терор може спонукати маси до тиску на уряд. Ця ж думка проходить пізніше і у П. Кропоткіна, який визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного і письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Наприкінці XIX ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Й. Мосту, який проповідував «варварські засоби боротьби з варварською системою».

Тероризм (як систематичне залякування, провокування, дестабілізація суспільства насильством) стає постійним фактором суспільного життя з другої половини XIX ст.

Його представники — російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції, Італії, Іспанії, США. До Першої світової війни тероризм вважався знаряддям лівих. Але, по суті, до нього вдавалися не тільки вони. Прикладом може бути діяльність правої організації — американського ку-клукс-клану. Із закінченням війни праві узяли терор на своє озброєння — націонал — сепаратисти і фашистські рухи в Німеччині, Франції та Угорщині, "залізна гвардія" у Румунії. Найбільшими терактами того часу були політичні вбивства К. Лібкнехта і Р. Люксембург у 1919 р., югославського короля Олександра і французького прем'єр-міністра Л. Варту в 1934 р.

У XX ст. спектр мотивів для використання методів терору суттєво розширився. Якщо російські народовольці, есери розглядали терор як самопожертву на благо суспільства, то для італійських «червоних бригад» він слугував способом і засобом самоутвердження. «Червоний» і «коричневий» терор фашистського типу стоять недалеко один від одного і не мають нічого спільного з тим, що робили народовольці, тим більше — з сучасним тероризмом, який аж ніяк не турбується про благо суспільства.

Тероризму, незалежно від його функціональних характеристик, притаманні такі атрибути (ознаки, без яких він просто неможливий):

насильство, застосування сили, примус як основні методи впливу;
залякування, акцентований страх, терор як основні цілі цього впливу;
відсутність будь-яких моральних і юридичних обмежень;
висування вимог до "третьої" сторони;
випадковість, довільність вибору жертв, їхня невинність;
таємний, конспіративний характер підготовки терактів поряд з публічністю їхнього здійснення;
прагнення до одержання широкого розголосу;
повторюваність, серійність терористичної діяльності.

У XX ст. відбулося перенесення тероризму на державний рівень (тероризм «згори»). Найяскравіший приклад — фашизм у Німеччині.

Сучасний державний тероризм виявляється також у використанні деяких терористичних груп урядами певних держав для здійснення тих чи інших акцій. Яскравий приклад — використання Іраном у 1979 р. групи молодих бойовиків для захоплення заручників в американській амбасаді. З іншого боку, як поставитися до підтримки державними спецслужбами США афганських моджахедів, а потім талібів у кінці 70-х і в 90-х роках минулого століття? Після того, як радянський військовий контингент залишив Афганістан, до 15 тисяч місцевих бойовиків стали одним із джерел поширення тероризму на Близькому і Середньому Сході, в Європі і самих Сполучених Штатах.

1.2. Форми і прояви тероризму

Існують десятки класифікацій тероризму. Розрізняють терор «зверху» і «знизу», політичний, революційний, лівий, правий, сепаратистський, комплексний, кримінальний, патологічний і т. ін. [5,14].

На Міжамериканській конференції з прав людини (1970 р.), присвяченій проблемам тероризму і захисту від нього населення, було названо три форми тероризму: соціальний, політичний, ідеологічний [35].

До найпоширеніших видів тероризму російські дослідники відносять: політичний, інформаційний, економічний, соціальний (побутовий), суїцидний, технологічний, кримінальний і антидержавний тероризм.

Зарубіжні дослідники виділяють такі види тероризму:

психічний і злочинний (Дж. Белл);
революційний, субреволюційний і репресивний (П. Уїлкинсон, Р. Шульц);
ядерний, економічний, технологічний, екологічний та ін.

На думку І. Мехеєва, тероризм можна класифікувати на такі самостійні види:

за територіальною ознакою: міжнародний; внутрідержавний;
залежно від злочинної мотивації: політичний; релігійний; націоналістичний; економічний;
за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв; захоплення повітряного судна та інше злочинне втручання в діяльність цивільної авіації; захоплення морського судна та інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства; захоплення заручників; інші форми тероризму [35].

Відомий український політолог С. Телешун розрізняє три основних види терору, в основу класифікації яких покладено громадянство терористів і потерпілих від них, а також місце здійснення теракту:

внутрішній - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на власній території;
транснаціональний - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на території інших держав;
міжнародний - відповідні дії груп громадян, однорідних або змішаних за національним складом, проти будь-яких осіб на території третіх країн [34].

Можна також назвати інші форми тероризму: «хімічний», «біологічний», «психологічний».

Останнім часом занепокоєння правоохоронних органів і вчених, що досліджують проблеми тероризму, викликає така нова форма тероризму, як високотехнологічний тероризм, складовими якого є кібертероризм (електронний, комп’ютерний) і космічний тероризм [5,16].

Під кібертероризмом розуміють навмисну мотивовану атаку на інформацію, що обробляється комп’ютером, комп’ютерну систему або мережу, яка пов’язана з небезпекою для життя і здоров’я людей або настанням інших тяжких наслідків, якщо такі дії вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокування військового конфлікту.

Сучасний рівень науково-технічного прогресу дає підстави виокремити такі форми прояву космічного тероризму:

знищення космічних об’єктів, елементів наземних комплексів управління та інших
структур космічних агентств;
залякування окремих великих організацій, регіонів, країн вибором місць падіння
захоплених космічних апаратів;
залякування діями з космосу щодо морських, наземних і повітряних об’єктів.

1.3. Ідеологічне підґрунття тероризму

Для того щоб зрозуміти причини та сутність міжнародного тероризму, треба усвідомити, що таке ісламський фундаменталізм.

Саме слово «фундаменталізм» спочатку застосовувалося в США для характеристики ряду християнських груп, утворених ортодоксальними представниками євангелічної церкви (переважно кальвіністами, пресвітеріанами й баптистами). Лише пізніше зазначений термін став уживатися західними дослідниками при вивченні ісламу, іудаїзму й інших релігій. Причому найчастіше він тлумачилося дуже широко - як повернення до початків релігійно-цивілізаційної єдності, виведення релігійно - політичних принципів з вічно священного тексту. У наші дні дане поняття використовують при описі теоретичної й практичної активності безлічі політико-релігійних рухів і організацій - ісламських, іудаїстських, протестантських, католицьких, православних, індуїстських, буддистських, які діють у Південно-Східній і Центральній Азії, у Північній Африці й на Близькому Сході, у Європі й США - практично повсюдно. Розмах процесу, вовлечіння у нього держав і народів роблять фундаменталізм не тільки впливовим фактором, але й суб'єктом політики.

Це форма радикального ісламу, пов'язана з вірою в те, що для повернення ісламським країнам їх «колишньої величі» правовірні мусульмани повинні відмовитися від усього того, що пов'язане з "західними духовними цінностями й західним способом життя". Треба повернутися до джерел, до «фундаменту» ісламу, точно в такому виді, яким його проповідував пророк Мухамед.

Перший розкол в ісламі відбувся після трагічної загибелі в результаті теракту, здійсненого сектантом у відношенні четвертого й останнього праведного халіфа, двоюрідного брата й зятя пророка Алі бен Абу Талиба Абу-Л-Хасану Ал-Муртада. Дана подія поклала початок серйозному політичному й ідеологічному розмежуванню в мусульманській спільноті. Це розмежування привело до утворення двох щодо самостійних громад: шиїтів (від арабського слова «шиа» - партія) і суннітів («сунна» - приклад, переказ), які, однак, залишалися в межах халіфату й корилися одному правителеві - халіфові.

Подальший дезінтеграційний процес у цих громадах виразився у відбруньковуванні різних груп, що виділилися в окремі секти. Їх у цей час налічується кілька десятків, і тенденція формування різного роду угруповань під ісламськими гаслами зберігається.

Антиколоніальна боротьба в мусульманських країнах прискорила процес утворення «ісламських» партій і рухів, інших національних і інших суспільних об'єднань, які спочатку виступали за звільнення своїх країн від колоніальної залежності, за право народів на вільне волевиявлення й створення суверенних державних утворень, за рівноправність і справедливість у міжнародних і міжнаціональних відносинах.

В останні десятиліття заговорили про «політичний іслам», «ісламський радикалізмі», «ісламський фундаменталізм», «відродження ісламу», ставлячи між цими поняттями чи ледве не знак рівності.

Фундаменталізм може бути оборонним (покликаним зберегти й уберегти, очистити віру), але може бути й наступальним, агресивним. Саме останній різновид ісламського фундаменталізму, що ставить у главу кута принцип «джихада» (буквально - зусилля, які мусульмани повинні додавати як для захисту своєї віри, так і для самовдосконалення, невідступного проходження завітам Пророка), відома під ім'ям ісламського радикалізму (скорочено - ісламізму). Послідовники радикалізму розуміють джихад як необхідність боротьби - аж до збройної - із християнським, у їхніх очах безбожним і матеріалістичним, західним миром. У різних російськомовних джерелах цьому поняттю залежно від часу й мети видання дається різне тлумачення, причому основна увага приділяється його «військової» складової, називаної «джихадом меча».

От що говориться в Корані про це: «І боріться на шляху Аллаха з тими, хто бореться з вами, але не переступайте, - воістину Аллах не любить переступаючих" (сура 2, аят 186), «І не боріться з ними, поки вони не стануть боротися з вами» (сура 2, аят 187), «А якщо вони відійдуть від вас і запропонують вам мир, то Аллах не дає вам ніякого шляху проти них» (сура 4, аят 92).

У початковий період поширення ісламу під джихадом, насамперед, розумілася боротьба в захист нечисленної й слабкої мусульманської громади. У Корані відносно цієї боротьби є й такі вказівки, які пов'язані з конкретними подіями, що мали місце в певний час у певному місці. Ці вказівки жадають від увірувавших:

По-перше, не вступати в конфлікт з мушрікинами (багатобожниками) і прагнути схиляти їх до щирої віри «мудрістю й гарним умовлянням».

По-друге, із супротивниками релігії вести оборонну війну з метою захисту досягнутого «гарним умовлянням».

По-третє, уникнути воєнних дій у священні місяці (мухаррам, раджаб, шаабан, рамазан).

По-четверте, вести воєнні дії так, щоб, «борючись на шляху Аллаха, захищати слабких із чоловіків, а також жінок і дітей» (сура 4, аят 77), не винищувати худоби, не отруювати води, поля, не губити сади, не руйнувати будівлі.

Треба підкреслити, що мусульмани ніколи не проголошували війну християнству - адже це одна із трьох авраамістичних релігій (поряд з ісламом і іудаїзмом), і прихильники ісламу почитають як пророків Авраама й Ісуса.

Джихад для войовничого ісламізму - це боротьба із Заходом як ворогом ісламу. При цьому фундаменталізм (салафійя) виступає для них ідейною підставою, але це не є головним.

Радикальні ісламісти переконані, що сам іслам як релігія постав перед смертельною небезпекою. Держава ефективно вбиває справжній іслам через світське законодавство, парламентаризм, науково-матеріалістичне уявлення, репресивний апарат, засоби масової інформації. При цьому ісламісти прибігають до екстремізму, сполученому з різними формами терору й насильства, порушуючи головні принципи, закладені в основу мусульманського віровчення, серед яких присутні наступні коранічні установки: «Немає примусу в релігії» (сура 2, аят 257); «Істина - від вашого добродії: Хто хоче, нехай вірує, а хто хоче, нехай не вірує» (сура 18, аят 28).

Щоб урятувати іслам і свої душі, правовірні мусульмани повинні об'єднається, і захопити владу. Кінцевою метою ісламських фундаменталістів у будь-якій країні є державотворення, кероване духівництвом і засноване на законах шаріату.

На сьогоднішній день подібного результату фундаменталісти домоглися у двох країнах: Ірані й Судані. У всіх інших мусульманських країнах вони перебувають в опозиції, причому досить часто їх заганяють у підпілля (наприклад, у Тунісі, Сирії, Іраку, Алжирі), але навіть у цьому випадку радикальні ісламісти здатні істотно впливати на суспільно-політичну ситуацію.

Насправді «фундаменталізм» зовсім не обов'язково рівнозначний політичному радикалізму, екстремізму й безпосередньо не виступає причиною тероризму [14].

Фанатики-терористи найменше думають про «очищення» ісламу; корінь їхньої ненависті до Заходу, у першу чергу, до Америки, носять не релігійний, а культурно-цивілізаційний, психологічний і геополітичний характер.

Головним джерелом поширення міжнародного тероризму є ісламські суспільно-релігійні організації Саудівської Аравії, Судану, Ірану, Пакистану й Афганістану.

В останні 25 років ці терористи є самими фанатичними й самими активними. Вони більше всіх захопили заручників, більше всіх убили людей, більше всіх підірвали бомб.