Катастрофи берегів річок

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ЕКОЛОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ГІДРО-ЕКОЛОГІЇ ТА ВОДНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ФАКУЛЬТЕТ ПРИРОДООХОРОННИЙ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Катастрофи берегів річок”

Виконав: 

Студент групи Е-13 Тодоров Руслан

Керівник:

Балан А. К.

Одесса 2011

План:

1. Визначення
2. Катастрофи Дніпра та Дністра
3. Малі річки
4. Повені та підтоплення
5. Проникнення забруднюючих речовин в круговорот води
6. Джерела забруднення вод
7. Висновок

Що ж таке катастрофа? Насамперед - подія, що відбувається швидко і зненацька. Адже якщо в кар'єрі підривають порожню породу для того, щоб добратися до руди, то цей вибух, навіть якщо він сильний і руйнівний, - зовсім не катастрофічний, а ретельно підготовлений і запланований. Будь-яка катастрофа обов'язково обертається лихом - руйнуваннями, загибеллю людей. Але саме головне питання, яке хвилює людей, - чому відбуваються катастрофи? До недавніх пір здавалося, що основним винуватцем несподіваних нещасть є нерозумна стихія. Але уважно придивившись до переліку катастроф, легко побачити, що не меншу, а навіть більшу небезпеку таять у собі створіння людських рук. І зараз ми будемо розглядати катастрофи берегів річок Украхни.

Дніпро та Дністер  — головні водні артерії нашої  країни, в басейнах яких проживає майже 80 % населення.

У минулому Дніпро — одна з найбільших річок Європи — був  чистоводним, зі стабільною екосистемою, яка нормально функціонувала  тисячоліттями, поїла й годувала мільйони людей.

Серед інших же річок  Борисфен (Дніпро) найприбутковіший: він має найпрекрасніші та найрозкішніші пасовиська для худоби, чудову рибу у великій кількості, вода на смак дуже приємна, чиста... (Геродот, давньогрецький історик (V ст. до н. е.)).

Сьогодні через грубі  порушення людиною всіх правил і  принципів раціонального природокористування екосистеми Дніпра деградують, зламані вертикальні та горизонтальні зв´язки біоти й абіотичного оточення. Основні причини кризової ситуації, що склалася:

– будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ, які докорінно  змінили динаміку стоку;

– великомасштабна меліорація;

– спорудження численних  промислових комплексів у басейні  річки;

– об´єми водозабору для  потреб промисловості та зрошення;

– дуже сильне забруднення.

Із цих самих причин деградує екосистема Дністра, де також  вимерли цінні види риби, на дні акумулюється величезна кількість теригенних відкладень, важких металів, радіонуклідів, гумусних речовин, розвивається ерозія берегів.

Із Дніпра для потреб промисловості й сільського господарства щороку забирається близько 15 млрд. м3 води, а в атмосферу над басейном річки викидається майже 10 млн. т газопилових забруднень. Щороку в Дніпро та його водосховища з дощовими й талими водами потрапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славутича працює сім атомних електростанцій!

Серед усіх водосховищ Дніпровського  каскаду найбільше біогенне забруднення  внаслідок «цвітіння» води останнім часом реєструється в Київському й Кременчуцькому водосховищах, найменше — в Дніпропетровському. Дніпровська вода перед подачею споживачеві потребує додаткового очищення: фільтрації, коагуляції, дезінфекції.

Річковий режим Дніпра штучно трансформовано в озерний, водообмін  різко сповільнився, утворилися зони застою, прискорилися темпи евтрофікації. Водосховища істотно погіршили стан прилеглих територій: підвищився рівень ґрунтових вод навіть на чималих відстанях від берегів, посилилося засолення ґрунтів і зменшився вміст у них гумусу, майже в 10 разів збільшився об´єм підземного стоку й разом із цим — рівень забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно-сольовий режим у зонах іригації, посилилась ерозія берегової зони.

У донних відкладах Дніпра постійно збільшується концентрація радіонуклідів, особливо в Київському водосховищі. У водах і мулах Дніпродзержинського та Дніпропетровського водосховищ стрімко зростає концентрація заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів. Збитки від затоплених дніпровських заплав, за підрахунками, становлять близько 18 млрд. доларів щорічно, тоді як прибуток від усіх шести ГЕС Дніпровського каскаду — лише 25—28 млн. доларів на рік. Не тільки загинули продуктивні заплавні біоценози — Дніпро значною мірою втратив і здатність до самоочищення.

Треба сильно напружити  уяву, щоб пояснити факт спорудження  на Дніпрі такої великої кількості  гідроелектростанцій... ...Якщо врахувати  ціну землі, залитої водою, вартість знищених господарств, то матимемо феномен бездумності в спорудженні Каховського гідровузла. Збитки від його існування сягають мільярдів доларів за кожні десять років. (І. Р. Юхновський).

Красуня Десна також  потребує термінової й серйозної  допомоги, її в минулому чисті, цілющі води сьогодні не відповідають навіть третій категорії якості, й ситуація дедалі погіршується. До основних забруднювачів Десни належать Шосткинський хімкомбінат, а також підприємства Чернігова й Сум, Смоленська та Курська атомні електростанції.

Врятування Дніпра можливе лише за умови прийняття й реалізації комплексної програми національного рівня, обов´язковою складовою якої має бути система заходів для екологічного оздоровлення й відновлення малих річок, а також співробітництво з Росією й Білоруссю в цих питаннях.

Такі самі негативні  явища характерні й для Дністра. Величезної шкоди його басейнові  завдають забруднені пестицидами й  нітратами стоки з полів, викиди промислових концернів «Хлорвініл» (Калуш), «Укрцемент» (Кам´янець-Подільський), «Укр-нафтохім» (Надвірна), Бурштинської ГРЕС та ін.

Необхідно якнайшвидше  розробити концепцію розвитку водного  господарства України на наступне десятиріччя, провести водогосподарське екологічне районування басейнів річок. Господарські об'єкти у басейні Дніпра протягом десятиліть нарощували водокористування без урахування економічних та екологічних наслідків для України, зазначають екологи [2]. В басейні річки сконцентровано чимало промислових виробництв з переважанням «брудних» галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель. Через них річка — на межі гідроекологічної кризи, бо самовідновлювана здатність Дніпра й багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення порушеної екологічної рівноваги, зазначають екологи .

У басейні Дніпра дуже забруднені ґрунти, поверхневі та підземні води. Настільки, що їх очищення при наявних технологіях стає неможливим.

Чорне й Азовське моря — найвіддаленіші від Світового  океану. Площа їхнього водозбірного басейну набагато перевищує площу  самих морів. Цим зумовлена надзвичайна чутливість їх до впливу людської діяльності. Протягом останніх десятиліть відбувались евтрофікаційні процеси, забруднення морського шельфу токсичними речовинами, абразія берегів, зменшення біологічної різноманітності й рибних запасів, значні втрати рекреаційних ресурсів.

Гостра екологічна криза  охопила Азовське море. Це, без перебільшення, зона екологічної катастрофи. Ще 40—50 років тому в ньому виловлювали  риби в 35 разів більше, ніж у Чорному  морі, й у 12 разів більше, ніж у Балтійському. В цьому морі водилося 114 видів риби, й загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т. Значну частину влову становили цінні осетрові породи. Сьогодні влови знизилися в середньому в 6 разів, а виловлювана риба часом містить стільки хімікатів, що споживати її небезпечно для здоров´я.

В Азовському морі стався також беззвучний біологічний вибух. Десятиліття тому з експериментальних  кошів у море вийшла далекосхідна риба пеленгас і швидко розселилася  на всій акваторії Азова. Будучи конкурентно  сильнішим, пеленгас витісняє чимало аборигенних видів азовської іхтіофауни й уже став одним із основних промислових видів цього моря.

Води Азова здавна славилися цілющими властивостями. Нині ж у результаті антропогенного забруднення ці властивості втрачені. Так, іще в 1987 р. концентрація пестицидів збільшилася в 20 разів. Сьогодні в донних відкладах моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

У 70-х роках у Таганрозькій затоці було зареєстровано перші  великі спалахи токсичного «цвітіння» води синьозеленими водоростями. У 80-х роках вони стали регулярними. В 1997 р. «цвітіння» спостерігалося вже на відкритих акваторіях моря й охоплювало не тільки його східну, найбільш забруднену частину, а й західну.

Різко погіршилася санітарно-епідеміологічна ситуація на узбережжі Азова. Щороку великі курортні зони періодично оголошуються закритими через невідповідність санітарно-гігієнічним нормам, спалахи особливо небезпечних інфекційних захворювань, наприклад холери.

Головні причини екологічної  кризи Азова:

– хижацький вилов  риби підприємствами Мінрибгоспу колишнього СРСР, розпочатий у 50-х роках способом потужного океанічного лову за допомогою  величезних тралів, кошів, механічних драг, замість традиційних невеликих  сіток, спеціальних снастей, невеликих баркасів, розрахованих на глибини моря 5—8 м;

– будівництво гребель  і водосховищ на основних річках, що живлять море, — Дону та Кубані, й  перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники;

– впровадження в басейнах стоку в море зрошуваного землеробства та інтенсивних технологій вирощування рису замість вирощування традиційних культур, що призвело до пере хімізації та засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок Дону й Кубані;

– неконтрольоване, лавиноподібне  змивання пестицидів із полів сільгоспугідь і винесення їх у море водами Дону й Кубані;

– збільшення кількості  неочищених викидів підприємствами хімічної та металургійної промисловості  в містах Маріуполь, Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун (лише один Маріуполь «постачає» Азовському басейнові 800 тис. т токсичних речовин щорічно);

– інтенсивне будівництво  на узбережжі й морських косах  численних пансіонатів і баз  відпочинку й, як наслідок, — скидання в море побутових відходів і каналізаційних стоків.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща, чому сприяють його розміри та глибина. Проте в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які щорічно приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти десятків найменувань. У воді й донних відкладах значно підвищилася концентрація радіонуклідів. Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім часом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. В південно-західній частині Чорного моря у зв´язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалось інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. В цьому ж регіоні дедалі частіше виникають зони замору. Величезну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляються й концентруються величезні об´єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса—Тольятті. Ця вкрай шкідлива речовина перевозиться танкерами місткістю 50—120 тис. т. Навіть одна аварія на заводі, в порту чи на такому танкері може мати дуже тяжкі екологічні та економічні наслідки.

Через порушення регіонального  гідродинамічного, гідрохімічного й  теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених  сірководнем глибинних вод. Якщо раніше вона проходила на глибині 150—200 м, то тепер піднялася до 80—110 м.

Унаслідок забруднення  води й перевилову значно змінився склад іхтіофауни Чорного моря. Протягом останніх років спостерігається  загальний спад вилову риби, причому  найбільше це стосується цінних видів — скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі, натомість на перше місце виходять малоцінні види — шпрот і хамса. До Червоної книги України занесено чотири види чорноморських осетрових: білугу, шипа, стерлядь і атлантичного осетра.

Через катастрофічне зменшення кількості червоної водорості філофори її добування заборонено. Це саме стосується й молюсків, зокрема мідій.

Кризова ситуація розвивається в чорноморських лиманах —  Дніпровсько-Бузькому, Дністровському, в Каламітській і Каркінітській затоках, а в лимані-озері Сасик вона оцінюється як катастрофічна. В лиманах спостерігаються токсичні «цвітіння» синьо-зеленими водоростями, а з початку 80-х років як у лиманах, так і на відкритих акваторіях моря з´явилися «цвітіння», подібні до сумнозвісних «червоних припливів». У всьому світі саме це «цвітіння» вважається найшкідливішим, бо водорості, що його спричиняють, здатні виділяти у воду сакситоксин — смертельну отруту кураре.

Забруднення і евтрофікація води

Антропогенне евтрофування та забруднення води - це основні процеси, що викликають деградацію річок, водосховищ, озерних систем і погіршення якості води. Хоча головною причиною обох процесів є відходи господарської діяльності, що надходять у водойми з водозбору, кожний з процесів має свою специфіку.

Забруднення водойм токсичними речовинами техногенного походження часто  ускладнює або робить неможливим використання води для питних цілей.

Крім того, забруднюючі  речовини накопичуються в донних відкладеннях, а також у фіто- і зоопланктоні, вищій водній рослинності і рибах. При цьому нерідко утворюються нові, більш токсичні сполуки і виникають вогнища вторинного забруднення води

Загроза антропогенного евтрофування водойм стала усвідомлюватися  тільки в другій половині минулого століття. Для водойм, особливо озерних екосистем, надмірне надходження біогенних речовин не менш небезпечне, ніж токсичне забруднення води. Коли вміст у воді фосфору, азоту, калію перевищує критичний рівень, прискорюються життєві процеси водних організмів. Як наслідок, починається масовий розвиток планктонних водоростей ("цвітіння" води), вода набуває неприємного запаху і присмаку, її прозорість знижується, збільшується кольоровість, підвищується вміст розчинених і завислих органічних речовин. Перенасичення води органічними сполуками стимулює розвиток сапрофітних бактерій (у тому числі особливо небезпечних хвороботворних), водних грибів, різко загострюючи епідеміологічну обстановку на водних об'єктах.

При надлишку органічної речовини у воді утворюються стійкі органомінеральні комплекси з важкими металами, в деяких випадках більш токсичні, ніж самі метали. На окислення величезної кількості новоутвореної органічної речовини витрачається значна частина розчиненого у воді кисню - виникає кисневий дефіцит, що вкрай негативно впливає на цінні породи риб і їх кормову базу - зообентос. Крім того, дефіцит кисню приводить до того, що з донних відкладень у воду більш активно виділяється ряд речовин, у тому числі фосфор, а це, у свою чергу, інтенсифікує процес евтрофування. Таким чином, починаючи з якогось моменту, евтрофування, отримуючи внутріводне прискорення, стає незворотнім, викликаючи деградацію озерних систем і водосховищ.

Малі річки

У гідрографічній мережі будь-якого водозбірного басейну  переважають струмки і малі річки. На території України за уточненими даними налічується 63029 малих річок і водотоків загальною довжиною 185,8 тис. км.

Головна особливість  формування стоку малих річок - їх дуже тісний зв'язок з ландшафтом басейну, що й обумовлює їх вразливість  при надмірному використанні не лише водних ресурсів, а й водозбору. Малі річки виконують функції регулятора водного режиму ландшафтів, підтримуючи рівновагу і перерозподіл вологи. Вони визначають також гідрологічну і гідрохімічну специфіку середніх і великих річок.

Для України використання малих річок завжди мало велике значення. В останні десятиліття відзначався інтенсивний ріст водокористування на малих річках, що призвело до погіршення якості води та гідрологічного режиму. Значно збільшилося безповоротне водоспоживання. У деяких регіонах через безконтрольний забір води багато малих річок пересихають, замулюються і взагалі зникають.

Антропогенний вплив  на малі річки обумовлений господарською  діяльністю, яка здійснюється і в  межах водозбірних басейнів, і  на самих водотоках. Дренажні води, що скидаються з меліоративних систем, в основному неочищені, викликають "цвітіння" малих річок в літній період і погіршують якість води.

До недавнього часу основним джерелом забруднення малих річок були відпрацьовані промислові та комунальні стічні води. Створення відстійників, очисних споруд знизило ступінь забруднення цієї категорії стічних вод. У той же час зросла частка забруднених вод, які формуються в межах водозбірних басейнів малих річок. Це перш за все поверхневий стік з сільськогосподарських угідь, що містить мінеральні добрива, отрутохімікати та біогенні речовини.

Для облаштування, відродження та охорони малих річок, ліквідації джерел забруднення води всі проведені  заходи повинні мати екологічну спрямованість. Крім ліквідації зосереджених і розсіяних джерел забруднення, необхідно відновити всі основні природні чинники річкової системи, в тому числі водну фауну і флору. На жаль, сталому функціонуванню річкових екосистем при відновлювальних роботах на малих річках України не приділяється належної уваги.

Питне водопостачання

Забруднення води в джерелах обумовлене високим антропогенним навантаженням  на водозбори, відсутністю або слабкою  інженерною облаштованістю водоохоронних  зон, скиданням стічних вод.

В умовах сучасних міст очищаються величезні  об'єми води. Однак через постійний дефіцит реагентів відбувається повсюдне порушення технології очищення. Через великі об’єми оброблюваної води застосування фізико-хімічних методів очищення від важких металів стає неможливим.

Використання хлору в якості знезаражуючого засобу призводить до того, що взаємодіючи з водою, насичено органічними речовинами, він утворює високотоксичні хлорорганічні сполуки.

До організаційно-економічних і  концептуальних прорахунків можна  віднести збереження централізованого водопостачання міст, неефективність монопольної муніципальної служби водозабезпечення, єдину промислово-комунальну систему водопостачання, необґрунтовано високі питомі норми водоспоживання, низьку плату за воду, яка не відповідає витратам на її підготування і подачу споживачам, скидання забруднених стічних вод.

Водопостачання міст перетворилося  в погано кероване гігантське господарство. Довести такий об’єм води до питної якості практично неможливо. В умовах жорстко централізованої системи  водопостачання складно експлуатувати десятки кілометрів водопровідних мереж, побудованих з металевих труб. Їх поступовий знос і корозійне обростання, низька якість санітарно-технічної арматури призводять до частих аварій, перебоїв в подачі води, її витоків. У результаті лише 30-40% води, що проходить очистку на станціях водопідготовки призначено для господарсько-питних потреб населення, але і ця вода вдруге забруднюється у мережах водопроводів на шляху до споживача.

Повені та підтоплення

Найбільш значні по висоті підйоми  води на більшості рівнинних річок спостерігаються навесні. У гірських районах, особливо на малих річках, вони часто бувають і у літньо-осінній період як результат випадання інтенсивних опадів, а в напівгірських районах з сильно порізаним рельєфом - як результат опадів і сніготанення.

Різкі підйоми рівнів води в річках викликають затоплення міст, населених  пунктів, сільськогосподарських угідь. У більшості випадків збитки, що наносяться затопленням, обумовлені грубим порушенням правил забудови та сільськогосподарського освоєння земель. Прикладом може служити зведення господарських об'єктів і навіть цілих населених пунктів на заплавних ділянках, яке широко практикується.

В останні десятиліття в Україні  повторюваність небезпечних повеней  почастішала. Швидше за все, це обумовлено антропогенним руйнуванням стокорегулюючої здатності водозборів. Вирубка лісів, осушення боліт, нераціональне ведення сільського господарства, будівництво каналів і дамб призводять до збільшення модуля максимального стоку, скорочення часу добігання талого і дощового стоку, а, отже, до зростання витрат і об’єму паводкового стоку.

Стиснення заплав інженерними спорудами  знижує пропускну здатність русел  і створює підпір, який зумовлює збільшення площі затоплення і деформацію берегів.

При будівництві водосховищ і територіальному перерозподілі стоку виникають підтоплення. Найбільш значні території потрапляють у зону підтоплення головним чином на рівнинах. В останні роки великою проблемою стало підтоплення у великих містах, в місцях проходження залізних і шосейних доріг. Підтоплення пов'язані і з територіальним перерозподілом водних ресурсів, коли вода передається по відкритих каналах.

Проникнення забруднюючих речовин  в круговорот води

Існує три важливих стадії кругообігу води: випаровування, конденсація і  атмосферні опади. Якщо в них залучено дуже багато природних або штучних забруднюючих речовин з перерахованих нижче джерел, природна система не справляється з очищенням води:

- радіоактивні частки, пил і  гази поступають з атмосфери  разом зі снігом, що випадає  і накопичується у високогір'ях;

- талі льодовикові води з  розчиненими забруднюючими речовинами  стікають вниз з високогір'я,  формуючи витоки річок, які  на своєму шляху до моря  захоплюють частинки ґрунту і  гірських порід, розмиваючи поверхні, по яких вони течуть;

- води, дренуючі гірські вироблення, містять кислоти і інші неорганічні  речовини;

- вирубка лісів сприяє розвитку  ерозії. Багато забруднюючих речовин  скидаються в річки підприємствами  целюлозно-паперової промисловості,  на яких обробляється деревина;

- дощові води вимивають  хімічні речовини з ґрунту, транспортують  їх в ґрунтові води, а також  змивають зі схилів в річки;

- промислові гази потрапляють  в атмосферу, а звідти разом  з дощем або снігом - на землю.  Промислові стоки поступають  безпосередньо в річки. У залежності від галузі промисловості сильно розрізняється склад газів і стічних вод;

- органічні інсектициди,  фунгіциди, гербіциди і добрива,  розчинені у водах, що дренують  сільськогосподарські угіддя, поступають  в річки;

- обпилювання полів  пестицидами забруднює повітряне і водне середовище;

- коров'ячий гній і  інші залишки тваринного походження - основні забруднювачі місць  великих скупчень тварин на  пасовищах і скотарнях;

- при відкачуванні  прісних ґрунтових вод може  відбутися засолення в результаті підтягання мінералізованих вод з естуаріїв і морських басейнів;

- метан продукується  бактеріями як в природних  болотах, так і в стоячих  водоймищах при надлишку органічних  забруднювачів антропогенного генезису;

- теплове забруднення  річок відбувається через надходження від електростанцій нагрітих вод;

- міста є джерелами  різних відходів, включаючи як  органічні, так і неорганічні;

- вихлопні гази двигунів  внутрішнього згоряння - основні  джерела забруднення повітряного  середовища. Вуглеводні адсорбуються  вологою, що міститься в повітрі;

- великі предмети і  частинки виводяться з комунально-побутових  стічних вод на станціях попереднього  очищення, органіка - на станціях  вторинного очищення. Від багатьох  речовин, що надходять з промисловими  стоками, неможливо позбавитися;

- розливи нафти від  морських нафтових свердловин  і з танкерів забруднюють води  і пляжі.

Джерела забруднення  вод

Населені пункти

Найбільш відомим джерелом забруднення води, якому традиційно приділяється головна увага, є побутові (або комунальні) стічні води. Водоспоживання міст зазвичай оцінюють на основі середньої добової витрати води на одну людину, яка в США рівна приблизно 750 л і включає воду питну, для приготування їжі і особистої гігієни, для роботи побутових сантехнічних пристроїв, а також для поливу галявин і газонів, гасіння пожеж, миття вулиць і інших міських потреб. Майже вся використана вода поступає в каналізацію. Оскільки щодня в стічні води потрапляє величезний об'єм фекалій, головним завданням міських служб при переробці побутових стоків в колекторах очисних установок є видалення патогенних мікроорганізмів. При повторному використанні недостатньо очищених фекальних стоків бактерії і віруси, що містяться в них, можуть викликати кишкові захворювання (тиф, холеру і дизентерію), а також гепатит і поліомієліт.

У розчиненому вигляді  в стічних водах присутні мило, синтетичні пральні порошки, дезінфікуючі засоби, відбілювачі та інші речовини побутової хімії. З житлових будинків надходить паперове сміття, включаючи  туалетний папір і дитячі підгузники, відходи рослинної і тваринної їжі. З вулиць в каналізацію стікає дощова і тала вода, часто, з піском або сіллю, які використовуються для прискорення танення снігу і льоду на проїжджій частині вулиць і тротуарах.

Промисловість

В індустріально розвинених країнах головним споживачем води і найбільшим джерелом стоків є промисловість. Промислові стоки в річки за об’ємом в 3 рази перевищують комунально-побутові.

Вода виконує різні  функції, наприклад служить сировиною, обігрівачем і охолоджувачем  в технологічних процесах, крім того, транспортує, сортує і промиває різні матеріали. Вода також виводить відходи на всіх стадіях виробництва - від видобутку сировини, підготовки напівфабрикатів до випуску кінцевої продукції та її розфасовки. Оскільки набагато дешевше викидати відходи різних виробничих циклів, ніж переробляти їх і утилізувати, з промисловими стоками скидається величезна кількість різноманітних органічних і неорганічних речовин. Більше половини стоків, що надходять у водойми, дають чотири основні галузі промисловості: целюлозно-паперова, нафтопереробна, промисловість органічного синтезу і чорна металургія

(доменне і сталеплавильне  виробництва). Через зростаючий обсяг  промислових відходів порушується  екологічна рівновага багатьох  озер і річок, хоча більша частина стоків нетоксична і несмертельна для людини.

Теплове забруднення  води

Найбільш масштабне  одноразове вживання води - виробництво  електроенергії, де вона використовується головним чином для охолодження  та конденсації пари, що виробляється турбінами теплових електростанцій. При цьому вода нагрівається в середньому на 7 °С, після чого скидається безпосередньо у ріки й озера, будучи основним джерелом додаткового тепла, яке називають "тепловим забрудненням". Проти вживання цього терміну є заперечення, оскільки підвищення температури води іноді призводить до сприятливих екологічних наслідків.

Сільське господарство

Другим основним споживачем води є сільське господарство, що використовує її для зрошення полів. Вода, що стікає з них, насичена розчинами солей і ґрунтовими частинками, а також залишками хімічних речовин, що сприяють підвищенню врожайності. До них відносяться інсектициди, фунгіциди, які розпилюють над фруктовими садами і посівами, гербіциди, знаменитий засіб боротьби з бур'янами, а решта пестициди, а також органічні й неорганічні добрива, що містять азот, фосфор, калій і інші хімічні елементи.

Крім хімічних сполук, в річки потрапляє великий  об'єм фекалій та інших органічних залишків з ферм, де вирощуються  м'ясо-молочна велика рогата худоба, свині або домашня птиця. Багато органічних відходів також надходить в процесі переробки продукції сільського господарства (при обробленні м'ясних туш, обробці шкір, виробництві харчових продуктів та консервів і т.д.).

Забруднювачі води

Здатність до біологічного розкладання

Штучні матеріали, які  розкладаються біологічним шляхом, збільшують навантаження на бактерії, що, у свою чергу, спричиняє зростання  споживання розчиненого кисню. Ці матеріали  спеціально створюються таким чином, щоб вони могли легко перероблятися бактеріями, тобто розкладатися. Природні органічні речовини зазвичай затні до біологічного розкладу. Щоб цією властивістю володіли і штучні матеріали, хімічний склад багатьох з них (наприклад, миючих і чистячих засобів, паперових виробів тощо) був відповідним чином змінений. Перші синтетичні миючі засоби були стійкі до біологічного розкладання. Коли величезні клуби мильної піни стали скупчуватися у муніципальних очисних спорудах і порушувати роботу деяких водоочисних станцій через насиченість патогенними мікроорганізмами або пливли вниз за течією річок, до цієї обставини була привернута увага громадськості. Виробники мийних засобів вирішили проблему, зробивши свою продукцію здатною до біологічного розкладу. Але таке рішення спровокувало і негативні наслідки, оскільки привело до підвищення кількості бактерій у водотоках, а, отже, прискорення темпів витрат кисню.