Компьютерная сеть и интернет

ПЛАН

1. Компьютерная сеть и интернет
2. История интернета
3. Кто контролирует интернет
1. Виды подключения к интернет
2. PON
3. ADSL
4. Wi-Fi
5. Wimax
6. Dial-Up

4. Подключение к интернет через локальную сеть

5. Доступ через мобильный телефон. Пришел конец всем провайдерам. 

6. Список литературы

КОМПЬЮТЕРНАЯ  СЕТЬ ИНТЕРНЕТ

Как бы ни был могуч и  совершенен ваш компьютер, какой  бы аппаратной и программной мощью  он ни обладал, в наше время эта  мощь - ничто без средств коммуникации. Человек не может жить один —  ему постоянно нужна помощь и  поддержка других людей. Компьютер  мало, чем отличается в этом отношении от человека.

Рождение и развитие сети Интернет стало началом новой компьютерной эпохи — эпохи зрелости. Миллионы и миллионы разбросанных по всему миру компьютеров стали частью единой Информационной сети, ручейки накопленных человечеством знаний слились в единый, могучий Океан.

Что такое Интернет? Вряд ли вы найдете ответ на этот вопрос в книгах и статьях, посвященных  этому феномену. Для кого-то это всего лишь средство для поиска и обмена информации. Для кого-то дом, новая вселенная, киберпространство, в котором человек проводит куда больше времени, чем в реальном мире. Для кого-то есть, увы, и такие, воровская отмычка.

Интернет перевернул все  представления о средствах массовой информации, а заодно о сути самой информации. Интернет походя ликвидировал границы между государствами и сделал людей намного ближе друг к другу. Каждый день на просторах Сети встречаются многие миллионы пользователей из разных стран мира. По последним данным, их число к 2013 году достигнет

2 405 510 175 человек.

Из глав этого раздела  вы узнаете основные, самые необходимые  для вас сведения по подключению  к Интернет, настройке необходимого программного обеспечения и — самое главное! — по методике поиска информации среди необъятных ресурсов Сети.

Но вначале — для  общего образования  необходимо рассказать вам немного об истории Интернет.

ИСТОРИЯ ИНТЕРНЕТ

Время действия — начало 60-х годов нашего столетия. Место  действия Соединенные Штаты Америки.

...«Холодная война» в  самом разгаре. Американские военные  были в напряжении: военная мощь вероятного противника — СССР крепла не  по дням, а по часам, а Америка, похоже, начинала понемногу отставать. Русские уже вышли в космос, их спутники уже вовсю чертили, зло­вещие спирали над мирными просторами Америки, а белозубая улыбка Гагарина отнюдь не успокаивала ответственных за безопасность страны. Кто знает, что пошлют русские на орбиту в следующий раз: еще одного улыбающегося парня или.

Об этом «или» не хотелось даже думать.

Ясно было одно: необходимо срочно ускорить темпы работ по разработке новейших систем защиты, а на всякий случай еще и нападения. Но вот беда все «военные» разработки рассредоточены по многочисленным институтам, университетам, секретным лабораториям. Необходима была четкая, налаженная система, позволяющая различным исследовательским центрам координировать свою работу, обмениваться информацией по принципу «каждый с каждым». И работать эта система должна была таким образом, что­бы выход из строя одного «узла» этой сети — скажем, в случае прицельного ядерного удара — никоим образом не повлиял на работу остальных.

Что должно было быть объединено в эту сеть? Конечно, компьютеры, служившие мозговым центром любой исследовательской лаборатории. Но не только они. Концепция Сети (пока что — безымянной) предусматривала интегрирование в единую структуру множества мелких, как сказали бы сегодня, — локальных «подсетей». При этом каждая из них, сохраняя свою индивидуальность, становилась в то же время частью единой информационной структурой.

И вот в январе 1969 года смутные идеи, витавшие в головах чиновников, военных и исследователей, наконец-то получили свое воплощение впервые (правда, всего на несколько минут) была запущена система, связавшая между собой четыре компьютера в разных концах США. А через год новая информационная сеть, названная APRANet, уже приступила к работе.

APRANet давала ученым просто невероятные возможности коммуникации: в считанные секунды исследователь, находящийся, скажем, в Техасе, мог послать запрос на получение нужной ему информации куда-нибудь на Аляску — и через несколько секунд нужный файл уже «лежал» на его «электронном столе».

С каждым годом APRANet росла и развивалась. В сеть включались все новые и новые участники: право доступа в сеть начали требовать себе сначала все крупные лаборатории, потом — более мелкие... Наконец, в гонку за APRANet включились и высшие учебные заведения. Военные ворчали, но соглашались... В 1973 году впервые через сеть оказались соединены компьютеры разных стран: сеть стала международной.

Лавина, спущенная в 1969 году, грохоча, спускалась вниз по склону, все  сильнее набирая скорость. На какой-то момент она как бы зависла на «уступе»: разработчики сети просто не предусмотрели того, что созданное ими детище окажется таким популярным. В итоге, когда в сеть оказались соединенными уже тысячи компьютеров, стало ясно: необходимо полностью переработать механизм доступа к APRANet. Такой механизм, названный «протоколом TCP/IP» (Transmission Control Protocol/Internet Protocol), был введен в строй в 1983 году.

Рождение протокола TCP/IP, позволявшего пользователям с легкостью подключаться к Интернет при помощи обычной телефонной линии совпало с другим событием — разделением APRANet. Терпению военных пришел конец: их родная, лелеемая и подкармливаемая серьезными капиталовложениями сеть превратилась в проходной двор, в котором постоянно ходили какие-то непонятные личности. Число подключенных в сеть компьютеров еще не достигло тысячи. Даже с таким количеством пользователей, ни о какой секретности, понятно, не может идти и речи. Поэтому пентагоновские ястребы откромсали для своих нужд некоторую часть APRANet, получившую название MILNet, а остальное пространство Сети оставили на усмотрение жаждущей коммуникаций общественности. Так родился Интернет...

О настоящем «рождении» речи еще не было, и Сеть продолжала оставаться рабочим инструментом узкого крута специалистов. Однако развитие Интернет шло полным ходом — всего за шесть лет ее существования в качестве открытой информационной сети число подключенных к ней пользователей увеличилось более чем в 100 раз!

В начале 90-х годов произошла  еще одна революция повсеместное распространение графического способа отображения информации в Сети в виде «страничек», способных нести не только текст, как раньше, но и графику, а позднее — еще и элементы мультимедиа (звук и даже видео). Это было то, что нужно для «средних» пользователей — не­специалистов: Сеть ожила, потеряла свой скучный вид, заблистала все­ми возможными красками... Невиданный бум «страничек» захлестнул Интернет, буквально в течение двух лет превратив сеть из скромного с виду серого и скучного строения в подобие Изумрудного города. А благодаря созданной еще в 1988 году технологии Единой Информационной паутины World Wide Web, все имевшиеся в Сети ресурсы превратились в единую гипертекстовую структуру.

Пользователи хлынули  в Сеть потоком — теперь уже не специалисты, не ученые, а простые обыватели. Спрос на услуги Интернет возрастал не по дням, а по часам: с начала 90-х годов число подключенных к Интернет ежегодно как минимум удваивалось. А в 1995 году начался настоящий бум Интернет, превративший Сеть в самое крупное, динамичное и доступное средство массовой коммуникации.

14 апреля 1998 года история  Интернет вышла на второй виток:  в Соединенных Штатах Америки  состоялся торжественный «запуск»  новой Сети, получившей название  «Интернет-2». Родителями новой  Сети стали крупнейшие учебные  заведения, научные и исследовательские  учреждения США, а также ряд  промышленных гигантов.

Скорость прохождения  данных в Интернет-2 просто потрясает  воображение. Он более чем в 1000 раз  превышает возможности самых  быстрых каналов сегодняшней  Сети (например, для передачи по Интернет-2 информации, хранящейся в 30-томной «Британской Энциклопедии», достаточно... всего одной секунды!). Понятно, что с приходом Интернет-2 такие понятия, как «компьютерное телевидение», передача «живого видео» в реальном времени и даже «Интернет кинематограф» переходят из области фантазии в разряд бытовых, привычных явлений.

Увы — широкие слои компьютерной общественности получат возможность воспользоваться прелестями Интернет-2 еще не скоро: пока что новая Сеть будет обслуживать исключительно крупные учебные и исследовательские организации. Однако не исключено, что уже через 5 -10 лет Интернет-2 потеснит отжившую свое традиционную Сеть.

КТО КОНТРОЛИРУЕТ ИНТЕРНЕТ

Мы привыкли, что все, что  мы видим и с чем сталкиваемся, кому-то принадлежит. Кем-то контролируется. Находится под чьейто «кры­шей»... И неудивительно...

Интернет не принадлежит  никому: ни ястребам из Пентагона, ни орлам  из Белого дома, ни, слава богу, важным индюкам из Крем... нет-нет, я ничего не имел в виду! Просто — никому.

Но сразу возникает  вопрос за что мы платим деньги если интернет не кому не принадлежит.

Я вам расскажу, так как я сталкиваюсь с этим каждый день

Есть телекоммуникационные компании к примеру  

И

У Retn карта покрытия меньше чем у Cogent соответственно у них трафика меньше  допустим у Retn в Cogent уходит трафика на 90.000 Гбит/сек.  а с Cogent 190.000 Гбит/сек

То справедливо считать, что Cogent больше и Retn обязан платить Cogent.

Городские провайдеры подключены именно к этим мировым провайдерам, и провайдеры платят деньги не за количество скаченного не за время, а за загрузку канала.

Также существует сеть UA-IX                         

UA-IX — украинская точка обмена интернет-трафиком, функционирует с августа 2000 года.

Обеспечивает максимальную связность сетей украинских провайдеров  и организацию эффективного обмена трафиком между ними по кратчайшим маршрутам, без выхода в зарубежные сети.

По своему объёму, значимости и сфере деятельности Сеть — уникальное предприятие Украины.

По состоянию на сентябрь 2010 года объединяет между собой 117 провайдеров из всех регионов Украины с суммарным трафиком 280 Гбит/сек.

C февраля 2009 года является участником euro-ix.

Благодаря установке в  январе 2009 года нового 24-х портового 10 GbE коммутатора Extreme Networks Summit X650, пропускная способность сети UA-IX выросла в 1,5 раза - до 780 Гбит/с. Необходимость введения в эксплуатацию этого оборудования была обусловлена постоянно растущим количеством пользователей Сети, требующих высокоскоростных включений. Кроме того, этот коммутатор в перспективе позволит производить подключения пользователей на скоростях 40 или 100 Гбит/с.

Суммарный пиковый траффик на октябрь 2011 года составляет больше 400 Гбит/с. Всего в точку обмена трафиком UA-IX входит 115 участников.

Особенностью UA-IX, отличающей её от других европейских точек обмена трафиком, является запрет на установление непосредственных пиринговых отношений между участниками, требование к участникам анонсировать свои сети в UA-IX, и требование наивысшего приоритета принимаемых от UA-IX анонсов. Кроме того, для включения и выключение нового члена в UA-IX необходимо общее голосование участников.

Общим голосованием участников UA-IX в этом году исключается всем известный Triolan из за событий в Харькове осенью этого года.

UA-IX меньше всех мировых провайдеров и трафик у них дешевле в разы.

К примеру на 1000 абонентов потребуется 500мбит/c мирового трафика и 400мбит/c украинского трафика. Цена на сегодняшний день 20грн за 1мбит/c мирового трафика, украинского трафик стоит 5грн за 1мбит/c. Вот и экономия и скорость на украинские ресурсы.

ВИДЫ ПОДКЛЮЧЕНИЯ  К ИНТЕРНЕТ

 PON

(аббр. від англ. Passive optical network, пасивна оптична мережа) — технологія пасивних оптичних мереж. Розподільна мережа доступу PON заснована на деревовидній волоконно-кабельній архітектурі з пасивними оптичними розгалуджувачами на вузлах, представляє економічний спосіб забезпечити широкосмугову передачу інформації. При цьому архітектура PON володіє необхідною ефективністю нарощування вузлів мережі і пропускної спроможності, залежно від сьогодення і майбутніх потреб.

Основна ідея архітектури PON використання всього одного приемопередающего модуля в OLT (англ. optical line terminal) для передачі інформації безлічі абонентських пристроїв ONT (optical network terminal в термінології ITU-T), також званих ONU (optical network unit) в термінології IEEE і прийому інформації від них. Число абонентських вузлів, підключених до одного Приймальнопередавальне модулю OLT, може бути настільки великим, наскільки дозволяє бюджет потужності і максимальна швидкість приймально-передавальної апаратури. Для передачі потоку інформації від OLT до ONT - прямого (спадного) потоку, як правило, використовується довжина хвилі 1490 нм. Навпаки, потоки даних від різних абонентських вузлів у центральний вузол, спільно утворюють зворотний (висхідний) потік, передаються на довжині хвилі 1310 нм. Для передачі сигналу телебачення використовується довжина хвилі 1550 нм. У OLT і ONT вбудовані мультиплексори WDM, що розділяють вихідні й вхідні потоки. Прямий потік на рівні оптичних сигналів є широкомовною. Кожен абонентський вузол ONT, читаючи адресні поля, виділяє з цього загального потоку призначену тільки йому частину інформації. Фактично, ми маємо справу з розподіленим Демультиплексор. Зворотний потік. Усі абонентські вузли ONT ведуть передачу у зворотному потоці на одній і тій же довжині хвилі, використовуючи концепцію множинного доступу з тимчасовим поділом TDMA (time division multiple access). Щоб виключити можливість перетину сигналів від різних ONT, для кожного з них встановлюється своє індивідуальне розклад з передачі даних з урахуванням поправки на затримку, повязану з видаленням даного ONT від OLT. Це завдання вирішує протокол TDMA.

ADSL

(англ. Asymmetric Digital Subscriber Line — асиметрична цифрова абонентська лінія) — модемна технологія, в якій доступна смуга пропускання каналу розподілена між витікаючим трафіком, що входить, асиметрично. Оскільки у більшості користувачів об'єм вхідного трафіку значно перевищує об'єм витікаючого, то швидкість витікаючого трафіку значно нижча. Це обмеження стало незручним з поширенням пірінгових мереж і відеозв'язку.

Принцип ADSL модем Технологія ADSL являє собою варіант DSL, в якому  доступна смуга пропускання каналу розподілена між вихідним і вхідним  трафіком несиметрично - для більшості користувачів вхідний трафік значно більше істотний, ніж вихідний, тому надання для нього більшої частини смуги пропускання цілком виправдано (винятками з правила є Пірингові мережі, відеодзвінки та електронна пошта, де обсяг і швидкість вихідного трафіку бувають важливими). Звичайна телефонна лінія використовує для передачі голосу смугу частот 0,3 ... 3,4 кГц. Щоб не заважати використанню телефонної мережі за її прямим призначенням, в ADSL нижня межа діапазону частот знаходиться на рівні 26 кГц. Верхня ж межа, виходячи з вимог до швидкості передачі даних і можливостей телефонного кабелю, складає 1,1 МГц. Ця смуга пропускання ділиться на дві частини - частоти від 26 кГц до 138 кГц відведені вихідні потоки даних, а частоти від 138 кГц до 1,1 МГц - входить. Смуга частот від 26 кГц до 1,1 МГц була вибрана не випадково. У цьому діапазоні коефіцієнт загасання майже не залежить від частоти. Таке частотне розділення дозволяє розмовляти по телефону, не перериваючи обмін даними по тій же лінії. Зрозуміло, можливі ситуації, коли або високочастотний сигнал ADSL-модему негативно впливає на електроніку сучасного телефону, або телефон через яких-небудь особливостей своєї схемотехніки вносить в лінію сторонній високочастотний шум або ж сильно змінює її АЧХ в області високих частот; для боротьби з цим в телефонну мережу безпосередньо в квартирі абонента встановлюється фільтр низьких частот (частотний роздільник, англ. Splitter), що пропускає до звичайних телефонів тільки низькочастотну складову сигналу і усуває можливий вплив телефонів на лінію. Такі фільтри не вимагають додаткового живлення, тому мовний канал залишається в строю при відключеній електричної мережі і у випадку несправності обладнання ADSL. Передача до абонента ведеться на швидкостях до 8 Мбіт / с, хоча сьогодні існують пристрої, що передають дані зі швидкістю до 25 Мбіт / с (VDSL), проте в стандарті така швидкість не визначена. У системах ADSL під службову інформацію відведено 25% загальної швидкості, на відміну від ADSL2, де кількість службових бітів в кадрі може змінюватися від 5,12% до 25%. Максимальна швидкість лінії залежить від ряду факторів, таких як довжина лінії, перетин і питомий опір кабелю. Також істотний внесок у підвищення швидкості вносить той факт, що для ADSL лінії рекомендується вита пара (а не ТРП) причому екранована, а якщо це Багатопарний кабель, то і з дотриманням напрямки і кроку повиву.

Wi-fi

торгівельна марка Wi-fi Alliance для безпровідних мереж на базі стандарту IEEE 802.11. Під абревіатурою Wi-fi (від англійської словосполуки Wireless Fidelity, яку можна дослівно перевести як «безпровідна якість», або «безпровідна точність») в даний час розвивається ціле сімейство стандартів передачі цифрових потоків даних по радіоканалах. Будь-яке устаткування, відповідне стандарту IEEE 802.11, може бути протестоване в Wi-fi Alliance і отримати відповідний. Принцип роботи. Зазвичай схема Wi-Fi мережі містить не менше однієї точки доступу і не менше одного клієнта. Також можливе підключення двох клієнтів в режимі точка-точка (Ad-hoc), коли точка доступу не використовується, а клієнти з'єднуються за допомогою мережевих адаптерів «напряму». Точка доступу передає свій ідентифікатор мережі (SSID (англ.) рос.) За допомогою спеціальних сигнальних пакетів на швидкості 0,1 Мбіт / с кожні 100 мс. Тому 0,1 Мбіт / с - найменша швидкість передачі даних для Wi-Fi. Знаючи SSID мережі, клієнт може з’ясувати, чи можливе підключення до даної точки доступу. При попаданні в зону дії двох точок доступу з ідентичними SSID приймач може вибирати між ними на підставі даних про рівень сигналу. Стандарт Wi-Fi дає клієнтові повну свободу при виборі критеріїв для з’єднання. Більш докладно принцип роботи описаний в офіційному тексті стандарту. Проте, стандарт не описує всіх аспектів побудови бездротових локальних мереж Wi-Fi. Тому кожен виробник устаткування вирішує цю задачу по-своєму, застосовуючи ті підходи, які він вважає найкращими з тієї чи іншої точки зору. Тому виникає необхідність класифікації способів побудови бездротових локальних мереж. За способом об’єднання точок доступу в єдину систему можна виділити: Автономні точки доступу (називаються також самостійні, децентралізовані, розумні) Точки доступу, що працюють під управлінням контролера (називаються також «легковагі», централізовані) Бесконтроллерние, але не автономні (керовані без контролера) За способом організації і управління радіоканалами можна виділити бездротові локальні мережі: Зі статичними налаштуваннями радіоканалів З динамічними (адаптивними) налаштуваннями радіоканалів Зі «шаруватої» або багатошаровою структурою радіоканалів Переваги Wi-Fi Бездротовий Інтернет на пляжі Дозволяє розгорнути мережу без прокладки кабелю, що може зменшити вартість розгортання і або розширення мережі. Місця, де не можна прокласти кабель, наприклад, поза приміщеннями і в будівлях, що мають історичну цінність, можуть обслуговуватися бездротовими мережами. Дозволяє мати доступ до мережі мобільних пристроїв. Wi-Fi пристрої широко поширені на ринку. Гарантується сумісність обладнання завдяки обов’язковій сертифікації обладнання з логотипом Wi-Fi. Мобільність. Ви більше не прив’язані до одного місця і можете користуватися Інтернетом в комфортній для вас обстановці. У межах Wi-Fi зони в мережу Інтернет можуть виходити кілька користувачів з комп’ютерів, ноутбуків, телефонів і т. д. Випромінювання від Wi-Fi пристроїв у момент передачі даних на порядок (в 10 разів) менше, ніж у стільникового телефону. Недоліки Wi-Fi  У діапазоні 2,4 GHz працює безліч пристроїв, таких як пристрої, що підтримують Bluetooth, та ін, і навіть мікрохвильові печі, що погіршує електромагнітну сумісність. Виробниками обладнання вказується швидкість на L1 (OSI), в результаті чого створюється ілюзія, що виробник обладнання завищує швидкість, але насправді в Wi-Fi вельми високі службові «накладні витрати». Виходить, що швидкість передачі даних на L2 (OSI) в Wi-Fi мережі завжди нижче заявленої швидкості на L1 (OSI). Реальна швидкість залежить від частки службового трафіку, яка залежить вже від наявності між пристроями фізичних перешкод (меблі, стіни), наявності перешкод від інших бездротових пристроїв або електронної апаратури, розташування пристроїв щодо один одного і т. п. Частотний діапазон і експлуатаційні обмеження в різних країнах не однакові. У багатьох європейських країнах дозволені два додаткових канали, які заборонені в США; В Японії є ще один канал у верхній частині діапазону, а інші країни, наприклад Іспанія, забороняють використання низькочастотних каналів. Більше того, деякі країни, наприклад Росія, Білорусія та Італія, вимагають реєстрації всіх мереж Wi-Fi, що працюють поза приміщеннями, або вимагають реєстрації Wi-Fi-оператора. Як було згадано вище - в Росії точки бездротового доступу, а також адаптери Wi-Fi з ЕІВП, що перевищує 100 мВт (20 дБм), підлягають обов’язковій реєстрації. Стандарт шифрування WEP може бути відносно легко зламаний навіть при правильній конфігурації (через слабку стійкість алгоритму). Нові пристрої підтримують більш досконалі протоколи шифрування даних WPA і WPA2. Прийняття стандарту IEEE 802.11i (WPA2) в червні 2004 року зробило можливим застосування більш безпечною схеми зв’язку, яка доступна в новому устаткуванні. Обидві схеми вимагають стійкіший пароль, ніж ті, які зазвичай призначаються користувачами. Багато організацій використовують додаткове шифрування (наприклад VPN) для захисту від вторгнення. На даний момент основним методом злому WPA2 є підбір пароля, тому рекомендується використовувати складні цифро-буквені паролі для того, щоб максимально ускладнити завдання підбору пароля. У режимі точка-точка (Ad-hoc) стандарт наказує лише реалізувати швидкість 11 Мбіт / сек (802.11b) [10]. Шифрування WPA (2) заблоковано, тільки легковзламиваемий WEP.

WiMAX

(англ. країни сумісність  для мікрохвильового доступу) - телекомунікаційна  технологія, розроблена з метою  надання універсального бездротового зв’язку на великих відстанях для широкого спектру пристроїв (від робочих станцій і портативних комп’ютерів до мобільних телефонів). Заснована на стандарті IEEE 802.16, який також називають бездротової MAN (WiMAX слід вважати жаргонним назвою, так як це не технологія, а назва форуму, на якому бездротової MAN і був узгоджений). Назва «WiMAX» було створено WiMAX Forum - організацією, яка була заснована в червні 2001 року з метою просування і розвитку WiMAX. Форум описує WiMAX як «засновану на стандарті технологію, яка надає високошвидкісний бездротовий доступ до мережі, альтернативний виділеним лініям і DSL». Максимальна швидкість - до 1 Гбіт / сек на клітинку.

WiMAX підходить для вирішення наступних завдань: З’єднання точок доступу Wi-Fi один з одним і іншими сегментами Інтернету. Забезпечення бездротового широкосмугового доступу як альтернативи виділеним лініям і DSL. Надання високошвидкісних сервісів передачі даних і телекомунікаційних послуг. Створення точок доступу, що не прив’язаних до географічного положення. Створення систем віддаленого моніторингу (monitoring системи), як це має місце в системі SCADA. WiMAX дозволяє здійснювати доступ в Інтернет на високих швидкостях, з набагато більшим покриттям, ніж у Wi-Fi-мереж. Це дозволяє використовувати технологію в якості «магістральних каналів», продовженням яких виступають традиційні DSL-і виділені лінії, а також локальні мережі. В результаті подібний підхід дозволяє створювати масштабовані високошвидкісні мережі в рамках міст.

Доцільність використання WiMAX як технології доступу Проблема останньої милі завжди була актуальною задачею для зв’язківців. До теперішнього часу з’явилося безліч технологій останньої милі, і перед будь-яким оператором зв’язку стоїть завдання вибору технології, оптимально вирішує завдання доставки будь-якого виду трафіку своїм абонентам. Універсального рішення цього завдання не існує, у кожної технології є своя область застосування, свої переваги і недоліки. На вибір того чи іншого технологічного рішення впливає низка факторів, у тому числі: стратегія оператора, цільова аудиторія, пропоновані в даний час і плановані до надання послуги, розмір інвестицій у розвиток мережі і термін їх окупності, вже наявна мережева інфраструктура, ресурси для її підтримки в працездатному стані, час, необхідний для запуску мережі і початку надання послуг. У кожного з цих факторів є свою вагу, і вибір тієї чи іншої технології приймається з урахуванням всіх їх у сукупності. Фіксований і мобільний варіант WiMAX Набір переваг притаманний всьому сімейству WiMAX, однак його версії істотно відрізняються один від одного. Розробники стандарту шукали оптимальні рішення як для фіксованого, так і для мобільного застосування, але поєднати всі вимоги в рамках одного стандарту не вдалося. Хоча ряд базових вимог збігається, націленість технологій на різні ринкові ніші привела до створення двох окремих версій стандарту (вірніше, їх можна вважати двома різними стандартами). Кожна з специфікацій WiMAX визначає свої робочі діапазони частот, ширину смуги пропускання, потужність випромінювання, методи передачі і доступу, способи кодування і модуляції сигналу, принципи повторного використання радіочастот та інші показники. А тому WiMAX-системи, засновані на версіях стандарту IEEE 802.16 e і d, практично несумісні. Короткі характеристики кожної з версій наведені нижче. 802.16-2004 (відомий також як 802.16d, фіксований WiMAX і WiMAXpre). Специфікація затверджена в 2004 році. Використовується ортогональное частотне мультиплексування (OFDM), підтримується фіксований доступ в зонах з наявністю або відсутністю прямої видимості. Користувальницькі пристрої являють собою стаціонарні модеми для встановлення поза і всередині приміщень, а також PCMCIA-карти для ноутбуків. У більшості країн під цю технологію відведені діапазони 3,5 і 5 ГГц. За відомостями WiMAX Forum, налічується вже близько 175 впроваджень фіксованого версії. Багато аналітиків бачать в ній конкуруючу або взаємодоповнюючу технологію проводового широкосмугового доступу DSL. 802.16-2005 (відомий також як 802.16e і мобільний WiMAX). Специфікація затверджена в 2005 році. Це - новий виток розвитку технології фіксованого доступу (802.16d). Оптимізована для підтримки мобільних користувачів версія підтримує ряд специфічних функцій, таких як хендовер, idle mode і роумінг. Застосовується масштабований OFDM-доступ (SOFDMA), можлива робота при наявності або відсутності прямої видимості. Плановані частотні діапазони для мереж Mobile WiMAX такі: 2,3-2,5; 2,5-2,7; 3,4-3,8 ГГц. У світі реалізовані кілька пілотних проектів, у тому числі першим у Росії свою мережу розгорнув «Скартел». Конкурентами 802.16e є всі мобільні технології третього покоління (наприклад, EV-DO, HSDPA). Основна відмінність двох технологій полягає в тому, що фіксований WiMAX дозволяє обслуговувати тільки «статичних» абонентів, а мобільний орієнтований на роботу з користувачами, що пересуваються зі швидкістю до 150 км / ч. Мобільність означає наявність функцій роумінгу і «безшовного» перемикання між базовими станціями при пересуванні абонента (як відбувається в мережах стільникового зв'язку). В окремому випадку мобільний WiMAX може застосовуватися і для обслуговування фіксованих користувачів. Широкосмуговий доступ Основна стаття: Широкосмуговий доступ до Інтернету Багато телекомунікаційних компаній роблять великі ставки на використання WiMAX для надання послуг високошвидкісного зв’язку. І тому є декілька причин. По-перше, технології сімейства 802.16 дозволять економічно більш ефективно (у порівнянні з дротяними технологіями) не тільки надавати доступ в мережу новим клієнтам, але й розширювати спектр послуг і охоплювати нові важкодоступні території. По-друге, бездротові технології багатьом більш прості у використанні, ніж традиційні дротові канали. WiMAX і Wi-Fi мережі прості в розгортанні і по мірі необхідності легко масштабуються. Цей фактор виявляється дуже корисним, коли необхідно розгорнути велику мережу в найкоротші терміни. Приміром, WiMAX був використаний для того щоб надати доступ в Мережу хто вижив після цунамі, що стався в грудні 2004 року в Індонезії (Aceh). Вся комунікаційна інфраструктура області була виведена з ладу і було потрібно оперативне відновлення послуг зв’язку для всього регіону. У сумі всі ці переваги дозволять знизити ціни на надання послуг високошвидкісного доступу в Інтернет як для бізнес структур, так і для приватних осіб. Користувача устаткування Обладнання для використання мереж WiMAX поставляється кількома виробниками і може бути встановлена ​​як у приміщенні (пристрої розміром із звичайний DSL-модем), так і поза ним. Слід зауважити що обладнання, розраховане на розміщення усередині приміщень і не потребує професійних навичок при установці, звичайно, більш зручно, проте здатне працювати на значно менших відстанях від базової станції, ніж професійно встановлені зовнішні пристрої. Тому обладнання, встановлене всередині приміщень, вимагає набагато більших інвестицій в розвиток інфраструктури мережі, оскільки передбачає використання набагато більшого числа точок доступу. З винаходом мобільного WiMAX все більший акцент робиться на розробці мобільних пристроїв. У тому числі спеціальних телефонних трубок (схожих на звичайний мобільний смартфон), і комп’ютерної периферії (USB радіо модулів і PC card).

Стать провайдером может  любой. В том числе и вы. Если, конечно, у вас есть деньги на мощный сервер, на покупку множества входных  линий для ваших клиентов. И самое главное — на выделенный канал связи.

Этот канал — главное, что отличает провайдера от нас, конечных пользователей. Вспомните, с каким  трудом отечественные телефонные линии  пропускают мощный поток Интернет информации! И одному-то пропускной способности канала не хватает... А если нескольким?

Поэтому передачу информации в Интернет провайдеры осуществляют через специальные высокоскоростные каналы связи, например, через волоконно-оптические кабели или, в крайнем случае, через спутниковую связь. Эти каналы позволяют одновременно работать в Интернет сотням и даже тысячам пользователей, которые не ощущают при этом никакого дискомфорта. Конечно, в определенный момент емкости канала перестает хватать, тогда его либо модернизируют, делают более емким, либо связь катастрофически ухудшается...

В любом случае, вопреки  известному рекламному слогану, пользователя, прежде всего, волнует не то, с какой скоростью передаются данные от провайдера в Сеть, а то, с какой скоростью «работает» канал между его собственным компьютером и компьютером провайдера. Ведь каким бы быстрым и мощным ни был канал связи между провайдером и Сетью, хлипкость «последней мили» может свести на нет все его достоинства. Именно различие в типе подключения и пропускной способности канала связи между пользователем и провайдером определяет вид доступа к Интернет, а заодно и его стоимость. Конечно, далеко не в каждом городе России пользователь может позволить себе роскошь выбирать из нескольких схем. Но Интернет все активнее проникает в нашу жизнь, и самые новые виды коммуникации.

Итак, какие же виды доступа  в Интернет значатся в «меню» совре­менных провайдеров?

Их куда больше, чем может  показаться на первый взгляд. Но все  без исключения виды доступа делятся  на две большие группы:

Сеансовое подключение.

В этом режиме работы пользователь не под­ключен к Сети постоянно, соединяясь с ней через посредство телефон­ной линии лишь на относительно короткое время. Оплата взимается за каждый час вашей работы в Сети. Данные в Сеть передаются в аналого­вом виде.

Постоянное подключение.

Ваш компьютер подключен  к постоянно­му и быстрому каналу для доступа в Интернет, при этом данные переда­ются в Сеть в цифровом виде. Оплата взимается только время сутки.

Эти два вида отличаются не только временем пребывания пользова­теля в Сети, но и скоростью работы. А также тем, что при постоянном доступе ваш компьютер получает полноценную «прописку» в Интернет и собственный цифровой IP-адрес, по которому к вашему компьютеру (точнее — к открытой для доступа части жесткого диска) любой пользователь Интернет. Это необходимо, если ваш компьютер «по совместительству» работает в качестве сервера Сети и содержит ваш сайт или архив файлов.

В случае сеансового доступа IP-адрес присваивается компьютеру только на время работы, выбираясь  наудачу из бесчисленного множест­ва свободных адресов. Потому и называется он динамическим IP-адресом.

Dial-Up

Коммутируемый доступ по телефонной линии (Dial-Up).

Самая старая схема работы с Сетью — через посредство телефонной линии и обычного, аналогового  модема. Скорость приема данных в этом случае зависит от тех величин: типа модема, качества телефонной линии  на «последней миле» (от вашей квартиры до телефонного узла АТС) и от типа самой АТС. В самом благоприятном  случае она составит около 56 кбит/с (около 7 кбайт/с, 420 кбайт/мин или 25 Мбайт/час) -именно такую скорость приема данных обеспечивают современные мо­демы. Скорость передачи информации будет несколько ниже — около 33 кбит/с. Да, скорость при работе в Dial-Up не назовешь космической - забудьте о столь модных нынче штучках, как просмотр фильмов по Се­ти — да что там фильмы, обычная музыка с хорошим качеством требу­ет вдвое больших скоростей. Зато этот вид доступа относительно недо­рог — от 0,4 до 1 долл. в час, — не требует приобретения дорогостоящей аппаратуры и доступен от Харькова до самых до окраин. Именно поэто­му, в отличие от Запада, в Украине подавляющее большинство пользова­телей использует Dial-Up.

Асинхронное подключение  через спутник.

Один из самых «проблемных» видов доступа, ставший за последний год необычайно популярным в отдаленных населенных пунктах Украины. При этом типе соединения с Интернет используется два кана­ла связи: в режиме при передаче информации, в том числе команд и за­просов на открытие страниц или файлов, пользователь работает через обычный модем в стандартном Dial-Up-режиме. А вот для приема ин­формации используется быстрый спутниковый канал, скорость потока данных в котором превышает модемную в 4—8 раз (256—512 кбит/с)! Такая организация доступа весьма рациональная, поскольку при работе в Интернет на компьютер поступает примерно в 10 раз больше ин­формации, чем уходит с него. При этом для приема большого объема информации совершенно не обязательно «висеть» на телефонной ли­нии — входящий сигнал со спутника доступен вам постоянно! На неко­торые странички и файлы можно даже «подписаться» — они будут по­ступать на ваш компьютер через определенные промежутки времени.

Кроме приема информации из Интернет, спутниковый канал даст вам возможность просматривать десятки и даже сотни (!) бесплатных каналов спутникового телевидения. И не просто просматривать — по­нравившиеся программы можно записать на жесткий диск компьютера.

Расписав достоинства  «спутникового Интернет», взглянем на об­ратную сторону медали. Сколько стоит это удовольствие? Само по се­бе пользование спутниковым каналом связи обойдется недорого -15—20 долл. в месяц при отсутствии всяких ограничений на объем скачиваемой информации. Примерно столько же понадобится на оплату услуг Dial-Up канала. А вот комплект аппаратуры, необходимой для части жесткого диска) может подприема информации со спутника — PCI-карта тюнера (как правило, SkyStarl или SkyStar2), спутниковая тарелка (69—90 см) с принимаю­щей головкой и т. д. — обойдется не дешевле 200—300 долл. Если же, помимо открытых телеканалов, вы захотите принимать еще и платные, придется раскошелиться еще не менее чем на 300—350 долл. на приобретение дополнительного оборудования. Чуть легче тем, в чьей квартире уже установлен комплект спутникового телевидения в этом случае вам придется приобрести лишь карту-приемник стоимостью около 50 долл.

 Еще один, не менее серьезный «минус» спутникового доступа существенные задержки в прохождении сигнала. На то, чтобы посланный вами запрос добрался до сервера провайдера, а результаты его обработки до вашего компьютера, уходит порой до десятка секунд, что в значительной мере снижает преимущества скоростного спутникового канала.

Но если 5—10-секундная  пауза при просмотре страниц Интернет всего лишь маленькое неудобство, то на некоторых интерактивных сервисах Сети эта задержка просто ставит крест. Практически невозможно становится болтать в чатах или общаться по Интернет-телефону, а уж про «командные» игры в виртуальном пространстве Сети и говорить не приходится.

Добавить еще одну ложку  дегтя в бочку меда? Пожалуйста! При ра­боте со спутниковым доступом вам придется существенно ограничить круг используемых вами программ. Так, общение со спутником не придется по сердцу столь любимой всеми пользователями Сети «аське» - интернет-пейджеру ICQ, да и электронную почту во многих случаях придется принимать обычным путем. Собственно, из стандартных протоколов Интернет при спутниковом доступе в полной мере поддерживаются лишь два: http и ftp.

Провайдеров спутникового Интернет сегодня в России не так уж мало — однако подавляющее их большинство просто перепродает услуги европейской компании EuropeOnline.

Подключение к Интернет через локальную сеть.

Достоинствами выделенного канала необязательно пользоваться в одиночку: через него можно подключить к Сети не только один компьютер, но и целую локальную сеть. А ведь в крупных городах нередка ситуация, когда в одном доме проживает несколько десятков обладателей ПК. В таком случае нет ничего проще, чем, объединив все компьютеры с помощью сетевых карт и кабелей, подключить к Интернет всю связку целиком!

Этот вид доступа не требует от пользователей больших  затрат на оборудование (максимум — 100—150грн. с человека), однако стоимость работы в Интернет не­сколько выше, чем при Dial-Up режиме. Абон плата составляет в среднем 100грн в месяц за 100мб/с

Доступ через  мобильный телефон. Пришел конец  всем провайдерам.

Вот представите у вас  на телефоне скоростной интернет очень  быстрый, и он мобильный всегда с  вами. Благодаря новым технологиям  вы можете из своего смартфона сделать  обычную точку доступа и подключить свой ноутбук к вашему телефону где есть интернет.

3GPP Long Term Evolution (LTE) — проект разработки консорциумом 3GPP стандарта усовершенствования технологий мобильной передачи данных CDMA, UMTS. Эти усовершенствования могут, например, повысить скорость, эффективность передачи данных, снизить издержки, расширить и улучшить уже оказываемые услуги, а также интегрироваться с уже существующими протоколами. Скорость передачи данных по стандарту 3GPP LTE в теории достигает 326,4 Мбит/с (демонстрационным 1 Гбит/с на оборудовании для коммерческого использования) на приём (download) и 172,8 Мбит/с на отдачу (upload); в стандарте же установлены 173 Мбит/с на приём и 58 Мбит/с на отдачу.