Кономічні засоби реалізації торговельної політики: світовий досвід і практика України

ВСТУП

Міжнародна торгівля є  засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної  торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

У загальному вигляді торгівля є засобом, за допомогою якого  країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо-орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки держави з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів.

Метою реферату є визначення способів втручання держави в  зовнішню торгівлю, а також характеристика тенденцій торгівельної політики на прикладі найбільш розвинутих країн  світу: США, Китаю, Росії, та країн Європейського Союзу.

1. Торговельна політика: сутність, моделі та основні інструменти її здійснення.

Торговельні відносини супроводжують розвиток цивілізації з самих ранніх її етапів. Спочатку все було досить просто, все було обмежено лише натуральним обміном товару на інший товар. Але розвиток йшов вперед, і на етапі міжнародної торгівлі стало питання про проведення торговельної політики. Треба більш детально розібратися з тим, яка ж її сутність.

Говорячи про торгову політику взагалі, найчастіше мають на увазі саме політику, яка регулює питання зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельна політика має на увазі під собою сукупність методів, принципів і важелів впливу держави на зовнішньоекономічні торговельні зв'язки. Найбільш часто вживаними важелями зовнішньоторговельної політики є податки, субсидії, митні збори і правила торгівлі резидентів і нерезидентів тієї чи іншої країни.

Торговельна політика – це є державна політика, яка впливає на торгівлю через податки, субсидії і прямі обмеження на експорт чи імпорт.

На практиці торговельна політика найчастіше впливає на експорт та імпорт товарів. Якщо дивитися на неї  з такої точки зору, то можна  виділити кілька моделей зовнішньоторговельної  політики.

Перша модель - протекціонізм. Під ним мається на увазі введення таких правил імпорту товарів, який би не дозволив ввозять їх підприємцям мати економічні вигоди від його реалізації на зазначеній території. Встановлюються або завищені мита, або прямі заборони на ввезення. Дана політика застосовується вкрай рідко, так як вона може спричинити не тільки економічну напругу в країні, але і зовнішньополітичну. Протекціонізм може мати свої різновиди. Перший різновид - селективний протекціонізм, спрямований на певну групу товарів чи конкретну країну. Друга - галузевий, головною метою якого є захист певної галузі виробництва чи економіки. Третій - це колективний протекціонізм, який передбачає застосування протекційної заходів кількома країнами одночасно. Четверта різновид - прихований протекціонізм, який відрізняється від всіх інших відсутністю використання митних методів.

Друга модель зовнішньоторговельної  політики - політика вільної торгівлі. Назва говорить сама за себе. Держава повністю знімає всі торговельні обмеження як усередині країни, так і на своїх митних кордонах, дозволяючи вільно курсувати потоку товарів. Застосування такої політики можливе лише за наявності розвиненої національної економіки, яка дозволила б підприємцям на рівних конкурувати з імпортними товарами і послугами.

Особливе положення займає модель монетаризму, згідно з якою головним для економіки країни є не наявність розвиненої національної економіки або сильних торгових зв'язків, а велика кількість грошової маси в економіці. З точки зору торгових відносин велика кількість грошових коштів можна досягти не тільки реалізацією вироблених у країні товарів, а й за рахунок виконання посередницьких функцій між країнами, що формують попит і пропозиція на товари та послуги. Також наявності великої кількості грошей в економіці можна домогтися за рахунок кредитно-грошової політики та розвитку міжнародного кредитування та інвестування. Але не можна забувати, що надлишок коштів неминуче веде до інфляційних процесів.

Розвиток економічної політики визначається перетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному  рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”, „Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь” являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи „Північ-Північ”.

У будь-якому випадку, якщо мова йде  про торгову політику Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі і протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що по тимчасовому параметрі підключення мір протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, що використовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетний до експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, або заборонявся.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку. Інші країни пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої кон'юнктури світового ринку перший варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як другий - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений.

Інструменти торгової політики:

- митні тарифи - систематизований перелік митних ставок, що нараховуються при експорті або імпорті товару;

- імпортні квоти - кількісне обмеження обсягів імпорту на певний період;

- ліцензування - регулювання зовнішньої торгівлі за рахунок надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товару у певному обсязі;

- "добровільне" обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів в обмеженні експорту, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару;

- дискримінація імпорту в межах митного союзу - диференціація торговельних обмежень для країн-учасниць митного союзу та інших країн;

- експортні субсидії - державні виплати, спрямовані на підтримку національних експортерів;

- антидемпінгове регулювання - заборона необгрунтованого зменшення цін нижче від рівня світових.

2. Економічні аспекти торгової політики: тарифні та нетарифні засоби реалізації та регулювання торговельної політики

Регулювання торговельної політики здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання  торговельної торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою  систематизований перелік (зведення) митних ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мита.

Митно-тарифне регулювання виконує  дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних  товарів від іноземної конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного  бюджету).

Крім того, може впливати на приплив  валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

- простими (одноколонними), тобто мати  єдину ставку для одного товару  чи товарної групи незалежно  від країни походження;

- складними (багатоколонними), коли  встановлюються дві і більше  ставок по кожному товару в  залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

- максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

- мінімальні - встановлюються по  відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;

- префенціальні - встановлюються  по відношенню ввозу окремих  товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного  тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В свою чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

- адвалорні (нараховуються у  відсотках до митної вартості);

- специфічні - (нараховуються в  твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

- змішані - об'єднують і адвалорні,  і специфічні.

2.По характеру походження на:

- автономні - вводяться тією  чи іншою державою в односторонньому  порядку, без згоди з іншою  країною;

- конвенційні - встановлюються  в процесі угоди чи домовленості  з іншою стороною і фіксуються  в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них  відносяться:

- спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

- антидемпінгова. Демпінг полягає  в проникненні товарів на зовнішній  ринок за рахунок зниження  експортних цін нижче середнього  рівня в даних країнах. – компенсаційне.

 В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).

У галузі імпорту до тарифних методів  належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Найважливішим засобом економічного регулювання торговельної політики є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

• захист національних виробників від іноземної конкуренції;
• забезпечення надходження коштів у державний бюджет;
• поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;
• поліпшення стану платіжного балансу.

Міжнародно-правове регулювання  здійснюється через посередництво  різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється розробленими нормативно-правовими документами. Під час регулювання торгівлі можна простежувати ряд проблем, які зумовлені різноманітними факторами та чинниками.

До нетарифних заходів  регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та  імпорту. Це вимушені заходи, визнані  міжнародною практикою. Заборони  можуть виступати у відкритій  і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження  експорту та імпорту. Вони являються  традиційними методами кількісного  обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.

Квотування являє собою  лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота - це встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот:

- глобальні - встановлюються  для товарів без визначення  конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- групові - для товарів  з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

- індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування - це обмеження  у вигляді одержання права  чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій:

- генеральна - відкритий  дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару  чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

- разова (індивідуальна) - одноразовий  дозвіл, який має іменний характер  і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

3. "Добровільні" обмеження  експорту. Їх відносять в особливу  групу кількісних обмежень. Вони  являють собою неофіційну домовленість  між експортером та імпортером  про обмеження ввозу певних  товарів на ринок імпортера. Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного  регулювання являють собою судові  та адміністративні тяжби, претензії,  які пред'являють національні  підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто  використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5.Технічні бар'єри. Це  перешкоди для імпорту іноземних  товарів, що виникають в зв'язку  з їх невідповідністю до національних  стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

6. Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться:

- прикордонний податок,  який накладається на товари  за факт перетину кордону;

- платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

- інші платежі (портові,  статистичні, фітосанітарні і  т.д.).

7. Імпортний депозит. Це  попередня застава, яку імпортер  повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

3. Торговельна політика розвинутих країн

Для вивчення особливостей торговельної політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.

Торговельна політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку і обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.

У торгово-політичної стратегії  США особливе місце займає організація  переговорів у рамках Генеральної  угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу.

При цьому спостерігається  така картина: обмеження, введені Японією  на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торговельної політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торговельних проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.

Торговельна політика ЄС.

Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:

· вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;

· обмеженість початкових можливостей розвивати НТП;

· висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;

· функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.

Європа на зовнішній ринок  вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і  її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, митні збори, по відношенню до третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема, діє єдина система контролю, заборони та обмеження на ввезення товарів. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.

Торговельна політика Китаю.

Нещодавно у СОТ було проведено  огляд торгової політики Китаю. Незважаючи на вражаючий економічний ріст після 2006 р., ця країна стикається з проблемами поглиблення нерівності доходів, що посилюється розривом між заощадженнями та інвестиціями, а також з іншими проявами дисбалансу в економіці.

Зараз економіка Китаю  є третьою за величиною економікою світу, Китай вийшов на третє місце в світі за обсягом торгівлі. Незважаючи на таке підвищення статусу країни і збільшення середнього рівня доходів на душу населення, зберігається ряд проблем, включаючи нерівність доходів, збільшується розрив між заощадженнями та інвестиціями, а також незбалансований ріст, який більшою мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням.

Митні тарифи, як і раніше, залишаються основним інструментом Китаю в галузі торговельної політики. Спостерігається деяке скорочення китайських нетарифних бар'єрів, зокрема, число тарифних позицій, на які автоматично поширюються вимоги до ліцензування імпорту. У 2006 р. були скасовані тарифні квоти для соєвої олії, пальмової олії і деяких сортів рапсової олії.

Китай продовжує застосовувати  різні торгові інструменти, щоб стимулювати інвестиції у високі технології, заохочувати інновації і охорону навколишнього середовища (наприклад, за рахунок скорочення споживання енергії). До таких інструментів відносяться податкові пільги, неподаткові субсидії, заходи контролю цін і різні форми «керівних вказівок», включаючи галузеві стратегії для окремих секторів.

Одним із цікавих аспектів торговельної політики Китаю є застосування експортних мит, скорочення податкових пільг з ПДВ, вимог ліцензування та інших торговельних заходів для того, щоб якщо не припинити, то хоча б обмежити експорт числа товарів, які призводять до споживання значних обсягів природних ресурсів та енергії.

Показовим прикладом є  нещодавнє підвищення Китаєм тимчасових тарифів для 142 тарифних позицій з метою скорочення експорту високоенергоємних і забруднюючих навколишнє середовище товарів, а також продуктів, які споживають значну кількість сировинних матеріалів.

4. Торговельна політика України

Сучасні умови ринкової трансформації  та формування відкритої  економіки України  вимагають  ґрунтовної  та   комплексної   оцінки   можливостей   її інтеграції  до  світового  господарського  простору,  а  також  структур  та організацій,   які   дають   можливість   краще   використовувати   переваги міжнародного співробітництва, розвитку  спеціалізованого  виробництва.      

Регулювання торговельної політики в Україні здійснюється:

а) Україною як державою в  особі її органів в межах їх компетенції;

б) недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними  біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями коопераційного типу), що діють на підставі їх статут них документів;

в) самими суб'єктами ЗЕД  на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання ЗЕД в Україні  здійснюється за допомогою системи  засобів такого регулювання, а саме:

а) законів України;

б) передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

в) економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

г) рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

д) угод, що укладаються між суб'єктами ЗЕД і які не суперечать законам України.

Сьогодні стає все більш  зрозуміло,  що  неможливо  ефективно  діяти  в системі міжнародної торгівлі, не будучи при  цьому  членом  СОТ.  Україна  є членом  десятків  міжнародних організацій.  Це  нормально і природно  для великої  європейської  держави.  Тим  більш  є  неприродним,   коли   велика європейська держава, маючи  величезний  економічний  потенціал,  залишається аутсайдером  щодо  системи  ГАТТ/СОТ,  яку  часто  називають   «торговельно- економічною ООН» і членство в якій відкриває широкі можливості для:

    • зменшення  тарифних і  нетарифних  обмежень  для  українських  товарів

практично на всіх світових ринках;

    • можливості  не лише кількісно збільшити обсяги експорту, а  Й  змінити

його  структуру.  Україна,  як  відомо,  високотехнологічна  країна,  багато

підприємств якої виробляють наукомістку продукцію. Але  ця  продукція  через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ/СОТ та  низку  інших  причин не знаходить ринків  збуту.  Різні  політико-правові,  тарифні  й  нетарифні обмеження не випускають її за кордон України;

    •   кількісного   й  якісного  поліпшення  української   торгівлі,   яке

відбудеться одночасно щодо країн — членів СОТ;

    •  забезпечення справедливого  вирішення  торговельних  спорів  (навіть

мала  країна  з  невеликим   потенціалом   у   міжнародній   торгівлі   може