Кримський, Сергій Борисович

Кримський, Сергій Борисович( нар. 1930 р.)Український філософ. Фахівець у галузі методології науки,культурології. Вніс помітний внесок в розробку логіки науковогодослідження і культурологічного підходу до з’ясуванняфілософських проблем. С. Кримський розробляє принципитрансформації знання, прийоми інтерпретації, принципиузагальненої раціональності та розуміння, принципи духовності,розвиває неоплатонічну концепцію вилучення архетиповихструктур буття, розуму та культури; виділяє архетипи української культури.

ФІЛОСОФІЯ - АВАНТЮРА ДУХУ ЧИ ЛІТУРГІЯ СМИСЛУ?

Видатний мислитель пізньоантичної епохи, Плотін,стверджуючи прилученність мудрості до центральних зонсмислотворчості буття та людини, проголошував, що філософія єнайголовнішим у житті. Можливість чи сумнівність такої тези ібуде розглядатись...Що є безумовно незаперечним – це те, що філософіявиявляється найбільш незахищеною галуззю культури. Воназавжди була жертвою невігластва, свавілля влади та інстинктівнатовпу. Навіть в тих філософських концепціях, щоприслуговувались різним офіційним інстанціям, іноді прориваласьгординя духу, який “віє де хоче” та елітарність інтелекту, що єнепереносимою для цинізму прагматиків та самовладдя тиранів.Ось чому в історію філософії вписані трагічні постаті мислителіввід Сократа та Гіпатії, Абеляра і Бруно, Спінози та Кампанели аж

до  “корабля філософів” (на якому... були вислані з Росії найбільшзначні її мислителі) та ще більш гіркої долі українських філософів30-х років. Але завжди філософія страждала не тільки від її кривавих переслідувачів, але й від непорозуміння, зневаги танасмішок представників так званої позитивної науки, прихильниківточних напівістин та, навіть, справжніх геніїв, верифікованогоекспериментом, знання.Видатний фізик XX століття, Л.Д.Ландау, класифікуючинауки, поділяв їх на природні (тобто природничі, на зразок фізики іхімії), неприродні (тобто гуманітарні, типу економіки чиетнографії), надприродні (тобто богословські) та протиприродні. Доостанніх він відносив філософію, гадаючи, що таким чином він її робить предметом зневаги та заперечення. Але, насправді.Л.Д.Ландау дав не зневажливе, а точне визначення філософії. Бовона, дійсно, протиприродна. Насамперед, філософія протистоїтьзагально визнаним дисциплінарним вимогам науки, зразком якоговважалось природознавство. Вона, на відміну від звичайних наук,не має визначеного предмета, бо, за думкою Ортеги-і-Гассета, зсамого початку шукає саму себе, свій предмет та свої можливості...Філософія починається як любов до мудрості, з духовних пошуківсофосів чи мудреців і потім визначається як метафізика (те, щовище природничих наук) в її сполученні з богослов’ям (як це було всередньовіччі) та натурфілософією (як це було в Ренесансі).Справжній переворот у філософській свідомості здійснив Кант,оголосивши філософію знанням про знання, тобто науку, якавивчає не природу і не дійсність як таку, а знання про природу,

дійсність та рефлексивність духу. Тим самим методологічнафункція філософії (оголошувалась предметноутворюючою.Знаменно, що, навіть, марксизм оголошував проблему методуосновною для філософії. “...Усе світорозуміння Маркса, – писавФ.Енгельс, – це не доктрина, а метод”...Зараз під тиском антропологічної проблематики предметфілософії... змінюється в напрямі персоноцентризму, граничнихпитань людинознавства взагалі. Це не означає, що проблемалюдини залишалась поза уваги раніше, вона завжди булапритаманна філософії, але як проблема, що виявлялась суміжноюідеї боговтілення чи моральної свідомості, чи соціальній думці.Але якщо проблема людини завжди була притаманнапредмету філософії (і тільки в сьогоденні інтегрувала її предметнеполе в цілому), то ця інваріантність антропологічної проблематикиможе бути яскравим свідченням на користь тези Л.Д.Ландау пропротиприродність філософії. Бо людина в її філософськійінтерпретації дійсно є протиприродним феноменом. Людинавизначається як витвір історії, тобто витвір власних зусиль, а цізусилля виходять за межі природи і ведуть до ситуаційнезбагненності людської життєтворчості в її богоподібності,невичерпності та драматичності. “В людині, – писав Ф.Ніцше, – тварь та творець поєднані інтегрально. В людині є матеріал,уламок, надміра, глина, грязюка, безглуздя, хаос. Але в людині є ітворець, ваятель, твердість молота, божественний споглядач тасьомий день – чи розумієте Ви цю суперечність?”...

Філософія прокладає стратегічні траси людськогосамобудівництва, є смислотворчістю життя в її надіях,безнадійності та суперечності, тобто виступає як літургія смислу.Вона є єдиним засобом поставити людину перед основнимипроблемами буття, які асоціюють загрозливі істини, щодо безоднііснування, коли життя виявляється, за словами П.Флоренського,тремтячим вогником на протягах світових просторів. Тому людинаховається від межових ситуацій буття та небуття чи за “захиснустіну символів”, чи за мороком таїни та незбагненності долі.І тут виявляється подвійна роль філософії, яка не тількивиступає як смислотворчість життя, але водночас не уникаєавантюри духу, бо сподівається наблизитись до безконечного,абсолютного, вічного та незбагненного. Такі сподіваннязнаходяться за межами позитивної науки, яка наперед заперечуєусякий абсолют, некодифіковану конечними моделямибезконечність та ту неясність, що її приховує нераціоналізованасфера втаємниченого буття. А філософія, хоч і протистоїть якраціональна діяльність містиці, розділяє з нею ризик небезпечностізнання за кордоном всевладності емпіричного дослідження.“Ми живемо, – писав Л.Шестов, – в оточенні нескінченої множини таємниць. Проте при усій загадковості цих таємницьнайбільш загадковим та хвилюючим є те, чому взагалі існуєтаїна...”...Відтак, філософія, на відміну від інших дисциплін, ставитьвічні питання у всій їх загадковості та таємності. Тому вона є нетільки просвітою граничних питань людинознавства, а й

свідченням  їх таємниць. До таких питань, насамперед, належитьтаїна буття.Вже давньокитайський філософ Чжуан Дзи (IV ст. до н.е.),прокинувшись після того, як побачив себе уві сні метеликом, довгоне міг збагнути – хто він? Метелик, якому приснилось, що вінлюдина, чи людина, якій сниться, що вона метелик. Інакше кажучи,відчуття буття приховує питальну ситуацію своєї ідентичності.Драматично, у загострено екзистенційній формі проголошуєтаїну буття С. К’єркегор. На грані докори Універсуму він нарощуєодне за одним питання: Де я? Хто я? Що таке світ, в якому яопинився наодинці? І що взагалі ховається за позначеннями світу?Як я опинився в ньому, і хто заманив мене в буття поза моєюзгодою, нібито я був куплений якимось продавцем душ? Чому я небув ознайомлений з порядками та звичаями цього буття? Якщо їхпотрібно наперед визнати, то не краще було б зовсім незнайомитись з цим світом?...Відповідно незбагненності таких питань встає передфілософією і таїна життя. Для Шопенгауера це взагалі булоголовним філософським питанням. Чому живе людина? Аджезасуджений до страти злочинець божеволіє в камері смертників. Авсі люди, хоч і засуджені природою до смерті, живуть у розумі тазгоді зі своєю долею. Як це можливо? В які сили роблять життяпривабливим повз усіх трагічних обставин його здійснення? Тут усівідповіді – від релігійних до естетичних (коли сама краса буттявизнається милістю до людини) – становлять широке полефілософських міркувань. Ми вже не кажемо про філософський статус питань щодо сенсу життя, таїну страждань, злиднів,людської долі.Не менш широкий спектр філософських запитувань становитьтаїна смерті. Адже в наш час, коли завдяки успіхам реанімації вжетисячі людей перейшли кордон від клінічної смерті до життя, таїналюдського кінця стала вкрай актуальною. Здавалось би, щозагальна для всіх вражень людей, які були реанімовані, частинарозповідей про межовий перехід прояснює картину смерті. Але тутзалишається непроясненою проблема: коли виникають вказанівраження – при вмиранні, чи при реанімаційному поверненні дожиття. Отже конкретно-наукові дослідження не дають остаточної відповіді. Вона переміщується в зону філософської допитливості.У дуже відвертій, притаманній міфологічній свідомості, формізображує таїну смерті давньокитайська притча. В нійрозповідається про китайського імператора, що вчинив змаганнякатів на краще вміння відсікти голову жертві. Один з катів зробивсвою криваву справу з першого удару меча. Другий відсік головутак, що вона точно впала до ніг імператора. А третій вдарив жертвумечем так, що її голова залишилась на плечах і, навіть, блималаочима. На здивування глядачів щодо суті страти, кат звернувся доголови: “Зробіть кивок”. І тоді стало ясно, що кат стратив людину,залишивши її голову в тому ж положенні, як і у живого тіла.Виникає питання (що його провокує наведена байка): про щодумала голова перед тим, як зробити кивок?Отже, філософська проблема стосується тут дилеми: чи існуєщось, що не заперечується смертю? Формулюючи таїну смерті, X.Борхес писав: “Як може вмерти жінка, чоловік чи дитина, якщо вкожному з них стільки розквітів весни та першого листя дерев,стільки книг та птахів, стільки ранків та заходів сонця?”...Розуміння всесвітнього формату душі і є типовоюфілософською постановкою питань про одну з фундаментальнихзасад людинознавства. В іншому, але дотичному до таїни смертіконтексті, Платон вважав, що філософувати – це значить вмирати,тобто переходити в стан відльоту душі від тіла. Фактично тутйдеться про невід'ємність від філософської свідомостіпроблематики смерті та її таїни.І, нарешті, фундаментальні для філософії проблемикумулюються в “таїні відповіді”. Адже, якщо запитальність єатрибутом духовності, то суть справи зводиться до того, чомуприрода відповідає на наші питання. Дивує тут те, що вониформулюються експериментом (який ще Бекон називав “тортурамибуття”), а в теоретичній галузі ми дуже ідеалізуємо, спрощуємо та,навіть, деформуємо пізнавальні ситуації. Прикладом цього можебути в фізиці методика “обрізання безконечності”.За думкою А. Ейнштейна, взагалі найбільшою таїною буття єпитання про те, чому існує наука. Вона ж є рідкісно вдалоювідповіддю буття на наші невдалі або недоречні питання.Що стосується філософії, то вона відверто формулює свійзапитальний статус у вигляді, щонайменше, двох циклів питань – метафізичного та гносеологічного штибу. До першого,метафізичного циклу належать питання: “Що є “Я”?, “Що є “Не-Я”? (тобто світ чи ніша людини в бутті); і “Що є “Над-Я”?, тобто

абсолют, ідеал. Бог (взагалі – трансценденція чи сходження донайвищого регістру існування людини чи певної “омего-точки”).Проблема “Я” відноситься до розкриття екзистенційногоцентру суб'єкта, того інваріанта, що супроводжує усі фазифеноменології людської свідомості від дитинства до смерті. Проскладність цієї проблеми свідчить не тільки вся історія філософії, ай сучасні спроби кібернетичного моделювання людської психіки.Виявилось, що таке моделювання є ефективним у разіформулювання так званої гіпотези Пандемоніуму (за терміном Дж.Мільтона, застосованого в його поемі “Втрачений Рай”). Згідно цієї гіпотези, у людини не одне “Я”, а багато “демонів”, що працюютьна різних рівнях підсвідомості таким чином, що у свідомістьвиходить тільки посередній результат роботи усіх цих персонажів.Він і позначається терміном “Я”. Тут і виникає безмежністьзапитувань, яку здатна усвідомити лише філософія.Фундаментальним для філософської свідомості є проясненняпредметного поля людського існування, тобто проблема “Не-Я” чисвіту. Справа полягає у врахуванні людського ракурсу феноменупредметності світу, бо з фізичного боку світ постає як“божевільний танок” електронів та інших часток. Виникає питання:як з цього “танку” елементарних частинок людина виліплює “стіл”,“стілець” та “кухоль пива”, тобто речі свого оточення? Аджетварини сприймають світ не в системі речей, а за комплексомвластивостей – запаху, температури, здатності руху тощо. Вони несинтезують властивості в речі. На це здатна тільки людина. Інакше кажучи, світ у своїй предметності виступає тількичерез людську здатність членування буття за трійцею: річ – властивість – відношення. Таке членування є антропологічнимрезультатом людської присутності у світі. Якщо б людина малаорган відчуття для зорового сприйняття гравітаційного поля, (назразок оптичного діапазону сприйняття електромагнітного поля увигляді світла), то вона не змогла б членувати світ на системуречей, оскільки кожна річ була б точкою гравітаційного поля, щойде в безконечність. Отже, предметність людського світу незводиться тільки до онтології природи. А яка доля у феноменупредметності людського чинника – це вже світоглядне питанняфілософії.З цього боку проблема світу як предметного середовищалюдини має і моральний аспект. Адже в людському існуванні всенайважливіше (від здатності полюбити ближнього як самого себедо перемоги добра та подолання самотності особи) виявляється йнайбільш важким. Тому в світоглядному ракурсі виникає питання: ачи не є наш світ перевертнем, антисвітом? Розв’язання цьогопитання має філософсько-світоглядні підстави. Сковорода,наприклад, вважав, що моральні цінності можуть бути важкимилише для емпіричної людини, а так звана “внутрішня людина” чибожественне в середині нас долає всі перешкоди. А Б.Расселстверджував, що драми людського світу роблять переважнимвизнання його абсурдності перед припущенням раціональностііснування, бо воно веде до страхітливих висновків. Тут питання світу як “Не-Я” сполучається з проблемою “Над-Я”. Вона стосується визнання атрибутивності для людини здатностідо трансценденції, тобто виходу за межі свого існування у вищіінстанції на зразок Абсолюту чи Бога. У російській релігійнійфілософії кінця XIX–XX століть трансценденція оголошуваласьтакою ж невід’ємною рисою людини, як свідомість, мова,соціальність та предметна активність (праця). Нею пояснюється іфакт наявності ідеї Бога в усіх народів (навіть таких, що жили візолятах, тобто не спілкувались один з одним).Ідея “Над-Я” пов'язана також з гносеологічними обставинамиперетворення творця у виконавця, ним і викликаних, вищих силлогіки в розгортанні матеріалу на верхніх регістрах його творчої обробки. Застосовується для пояснення феномену “Над-Я” іпсихологічна ситуація актора, який діє перед очима темного, зосвітленої сцени, залу, тобто перед очима, котрі він не бачить. Якіочі слідкують за нашими життєвими подіями: очі невідомихспостерігачів, чи зорові пристрої іншої позаземної цивілізації, чинедосяжного “світового розуму” і, мабуть, Бога? Незводимістьпояснення феномену “Над-Я” до якоїсь однієї моделі свідчить прометафізичну природу цього феномену.Філософській свідомості є притаманним і цикл інших, чистогносеологічних питань, що їх висунув І.Кант в якостіфундаментальних запитувальних ситуацій. До них належатьпитання: “Що я можу знати?”, “На що я можу сподіватись?”, “Що яможу робити?”.

Питання “Що я  можу знати?” не має агностичної  тональності.Воно стосується, з одного боку, аналізу тих обставин, завдяки якимзакони природи набувають в сучасній науці вигляд принципівзаборони, тобто визначення зон можливого в його протистояннінеможливому. А з іншого – асоціює низку питань про припустиме(з морального та взагалі людинорозмірного погляду) танеприпустиме (з погляду шансів виживання людини, її долі, щастята життєстійкості) знання. Скажімо, знання про термін особистогожиття є небезпечним для людського існування, не кажучи вжепромежові ситуації сусідства життя і смерті, коли інформація пробезнадійність зусиль може привести до трагічної безпорадності. Єнавіть припущення, що певні випадки суїциду спричиняютьсявідкриттям знання, при якому людина не може далі жити. Як певнуметафору можна в цьому відношенні розцінити і байку Талмудапро те, що коли дитина народжується, ангел торкається її лоба, щобвона забула ту інформацію, яку мала до народження.Про ситуації поділу знання на таке, що веде чи не веде доспасіння, свідчить Біблія. Цікавими тут виявляються різнітлумачення Книги Буття про дерево пізнання добра та зла. Одніінтерпретатори твердять, що саме споживання плодів деревапізнання спричинило появу у світі зла, бо до цього світ бувстворений Богом вельми добре. Інші бачать причину зла не всамому пізнанні, а в якості одержаного Адамом і Євою знання, якебуло отримано крадіжкою, порушенням Божих заборон. Деякіінтерпретатори Книги Буття пов’язують появу зла зі спокусоюдиявола, бо він спонукав вкусити плодів пізнання обіцянкою першим людям, що вони “будуть, як боги”. І диявол, як зауваживГегель, не обдурив людей, бо одержавши знання, вони дійсноздобули творчі сили божого ґатунку, що дозволило їм змагатись здеміургом. Це, мабуть, і призвело до катастрофічних наслідківнауково-технічного прогресу.Нарешті, припустимо і таке пояснення: перехід до пізнаннябув порушенням райського стану, коли люди існували простимвживанням в буття і не запитували його. Таке запитуваннявиявилось можливим лише при розділенні буття на об’єкт тасуб’єкт, який робить дійсність предметом випробувань. А цьомусприяє, як говорив Ф.Достоєвський, поява хоч одного “атомабрехні”. Тому філософія Дзена проголошує постановку питаньнебезпечною справою, бо вона, за дзенівською риторикою,викликає рій бджіл, які болісно жалять.У наведених міркуваннях за метафоричною оболонкоюховаються і деякі раціональні елементи. Адже надмірна танезбагненна за складністю будова мозку (в якому число можливихконтактів нейронів перебільшує кількість можливих станівМетагалактики) може мати біологічну доцільність, якщоприпустити, що з початку людина була вписана в Універсум більшорганічно, ніж після того, як почала будувати мікрокосм своговнутрішнього світу, тобто протистояти Космосу як зовнішнійсуб'єкт пізнання світу. Про це, зокрема, свідчить міфологічна фазастановлення людської самосвідомості. Для нейрофізіологічногозабезпечення зв’язків людини з Космосом (незводимого лише до ракетно-технологічної прагматики) і виникає в еволюційномупроцесі найбільш складна у світобудові система мозку.У контексті аналізу Універсуму висвітлюється і філософськепитання про те, на що людина може сподіватись в її цивілізаційнійперспективі. Справа тут не тільки в тому, що ми не володіємоповною інформацією про те, що можна чекати від тих космічнихзон, в які наше Сонце (з Землею та планетами) постійно рухаєтьсязі швидкістю 20 тисяч кілометрів у секунду. Не вичерпують сутьпитання і дані сучасної науки (зокрема радіоастрономії такосмогонії) про кінцевий термін існування цивілізацій (якщойдеться про їх позаземне розташування). Гіпотетично виглядають ісподівання на подолання тих екологічних криз, в які зараз загнанелюдство. Головним все ж залишається питання – на що ж потрібноспиратись людині в екзистенційному вимірі. Тільки на науку, читільки на релігію, чи на спілкування з так званими “зворотнимисилами” Універсуму, чи мабуть на якийсь невідомий нам законспасіння життя, до затверджує історія? Тут виникає велике полефілософського запитування буття.Здається більш зрозумілим третє гносеологічне питанняфілософії: “Що я повинен робити?” Адже сучасна екологія вказуєна межі людської практики: енергетичні, моральні, фінансові таінші. Існують також біогенетичні та антропологічні кордонитехнологічної діяльності. Загалом загрозливими є самі наслідкилюдського вторгнення в буття. Символічно на це натякає Біблія,розповідаючи про третє покарання Богом людей –Вавілонськестовпотворіння. Адже в ній йдеться не просто про поділ мов У

давньоєврейському біблійному тексті вживається термін “сафаахад”, який, крім значення “народи” в смислі “язиці”, говорить іпро душі людей, тобто про розклад первісної духовної єдностілюдства А це серйозніше, ніж екологічна небезпека Тутвимальовується небезпека людського суперництва з Богом, чи,раціонально кажучи, з творчими силами Універсуму Дослідникивже моделюють на прискорювачах елементарних часток вихіднуплазму творіння Всесвіту, прилучаються до генних механізмівеволюції живої природи творіння життєвих форм та доінформаційних засад духу.При розв’язанні питань типу ”Що я можу робити

”

виникають іморальні проблеми Соціологічні дослідження настроїв молодізахідного світу показують, що вона поводить себе відмінно відвіковічних стереотипів поведінки попередніх поколінь, коли молоділюди вважали наші батьки діяли здебільше невдало, а ми зробимокраще Сучасна молодь на Заході взагалі відмовляється (якщовраховувати модну серед неї ідеологію) від дії, виходячи з того, щозмінювати можна лише самих себе, а не зовнішню дійсність Такінастрої мали місце в історії лише напередодні виникненняхристиянства Тому оцінювати їх на правоту чи хибність можналише в аспекті світоглядного аналізу, який є притаманнимфілософії.Треба взагалі враховувати, що світоглядна проблематикастановить одне з істотних завдань філософського запитуваннябуття При різних поглядах на предмет філософи і його зміни вісторико-філософському процесі, нікому ще не вдавалось відлучити її від орієнтації на вічні проблеми та висвітлення цілісних,узагальнених характеристик сущого в його універсальній заданості,а, відповідно, і від світоглядного погляду на буття.Можуть, проте, виникнути сумніви про доцільністьвсезагальних, вічних, навіть безконечних за змістом характеристик,коли справжня наука займається конкретними питаннями, щоможуть перевірятись досвідом чи формуватись наекспериментальній основі Адже уявлення про світ у цілому неверифікується і дуже схоже на спекулятивно-схоластичніміркування Але, як це не дивно такі міркування мають не меншуцінність ніж експериментальні дослідження.Красномовною в цьому відношенні є байка про Архімеда,який вирішив експериментально відповісти на питання, чи має вагуповітря Він випустив повітря з шкіряних мішків і зважив їх. Потімнадув їх і зважив знову Дослідження показало що на важеляхнічого не змінилось. Таким чином експеримент продемонстрував,що повітря не має ваги. Якщо б ми повторили цюекспериментальну процедуру на сучасних точних, аналітичнихважелях, то отримали б той же самий результат відсутності ваги уповітря. Справа тут в тому, що Архімед не врахував власний законпро відштовхуючу силу середовища, яка дорівнює вазі повітря. щобуло витіснено об’ємом повних шкіряних мішків.Отже і виходить, що в найконкретніших експериментах таемпіричних обставинах треба усвідомлювати, чи всі закони миврахували в інтерпретації результатів. А для цього потрібно матиуявлення про загальну картину світу, яка, хоч і не може бути

абсолютною та незмінною, але дозволяє в межах  відносного знаннявстановлювати повноту цілокупності закономірностей. Такий оглядцілокупності й дозволяє нам, образно кажучи, не “зважуватиповітря” в позитивній науці.Можна далі послатись на приклад відкриття позитрону (а такіприклади непоодинокі). Усе почалось з того, що в 1932 роціамериканським фізиком К.Андерсоном на світлинах космічнихпромінів у камері Вільсона була встановлена така картина.Елементарні частки з масою електрону відхиляли відносно полюсівелектромагнітного поля (в якому поміщалася камера Вільсона) іліворуч, і праворуч. Позитрона тоді ніхто не знав і симетричневідхилення часток однієї маси було пояснене як рух електронів упрямому та зворотному часі. При всій привабливості такогопояснення (яке працювало на користь симетричності рівняньмеханіки відносно заміни знаку часу), воно все ж таки не булопідтримано, бо ідея зворотного часу суперечила всезагальномузакону причинності з його асиметрією причини та наслідків. Врезультаті був відкритий електрон з позитивним зарядом, тобтопозитрон. Тут наочно виявилась евристичністьзагальносвітоглядних міркувань філософії. Взагалі вибір орієнтації на вивчення природи або ухилення від нього в бік надприроднихявищ, ідейне мотивування раціональних чи ірраціональних підставлюдської діяльності становить важливу складову світоглядногозавдання філософії.Найістотнішу роль відіграє світоглядна проблематикафілософії в обґрунтуванні місця людини в Універсумі. Світоглядне завдання філософії в цьому відношенні полягало головним чином втому, що вона шукає “Дім буття” для людства, його метафізичнуоселю. Спочатку це був Космос – гармонізоване буття в його красіта конечності. Античний світогляд розглядав безконечність як те, вчому, за визначенням Арістотеля, жити не можна. У середньовіччіДім буття інтерпретувався як храм Боголюдини. А зкопернікіанським переворотом, коли була доведена безконечністьКосмосу та неможливість антропоцентризму, таким Домом Буттястала історія, а людина постала як історична істота.Фундаментальним завданням філософи є смислобудівництвожиття та діяльності людини, свого роду літургія смислу Філософіяне має експериментального (взагалі емпіричного) апаратудослідження й тому не може доводити будь-які істини Вона їхосмислює та вписує в контекст цивілізації Інакше кажучи,філософія включає у свою проблематику теорію істини та й самаформулює істинноносні твердження, але їх верифікація виходить засферу компетенції філософської свідомості її завданням та місією єсмислобудівництво, тобто аналіз міри прилученості результатівпізнання до людини, життя та діяльності Про це найбільш виразновисловився російський філософ початку XX століття В. Ерн “Длясправжньої філософії, – писав він, – завжди є радісна надія зробититу велику справу, яку вдіяли євангелічні волхви. Не філософомтвориться істина і нема в нього сили та покликання докоріннозмінити світ, що знаходиться в злі Але може філософ, якщо він євірним своєму шляху побачити зірку на Сході – прийти вклонитисяістині, що народилася народжується та ще має народитись у світі, і

прийти  не з пустими руками, а з дарами золотом своєї вірності,смірною своїх споглядань та запашним ладаном своїх всесвітніхнадій та чекань”...У своїй смислобудівничій міси філософія визначає стратегіюформування духовності людей Вона забезпечує єдність культури таїї зв’язок з наукою, тобто виконує інтегративну функцію Філософіярозкриває смислову перспективу людської діяльності, цінніснийзміст вчинків (від вчинку-думки до вчинку-події). Якщо виходити зпрограми сучасної феноменології, згідно якої людина бачить неречі, а контури речей, то смислове наповнення цих контурівздійснюється в семантичному полі культури та діяльності черезфілософську свідомість.У своєму відношенні до інших дисциплінарних розділівпізнання та соціокультурної діяльності, філософія виконує завданняметодологічного забезпечення людського освоєння світу Це єдинадисципліна, яка стосується загальної теорії методу, аналізуметодологічної свідомості у всіх науках та узагальнення різнихпідходів в дослідницькій діяльності Предметом особливої увагифілософи виступають всезагальні методи.Це, зокрема, символіко-алегоричний метод, що пов’язаний зіздатністю символу покривати безмежне коло значень і тим самимвловлювати абсолютний елемент в духовно-практичному освоєннісвіту Символіко-алегоричний метод пройшов історичний шляхзастосування від міфологічної свідомості до платонівської традиції в культурі та тлумаченні біблійних текстів аж до сучаснихгерменевтичних підходів у пізнанні. Рисами загального підходу володіє аналітичний метод, якийрозглядає кожне явище як композицію простих елементів.Історично він протистояв схоластиці і сприяв розвитку традиційної формальної логіки Зазнавши філософського витлумачення,аналітичний метод і набув вигляду метафізики, яка багато в чомузатьмарювала його творчі можливості. У сучасному розумінні вінпов’язаний з методологією редукціонізму, який наполягає наіснуванні наскрізних структур, що властиві усій ієрархії рівнівприроди. Аналітичний метод спирається, зокрема, на те. щолюдська здібність уявлення здійснюється найбільш ефективно намеханічних моделях та поясненні складного на підставі більшелементарного.Конкурентні позиції щодо метафізики займає історичнийпідхід в усіх його різновидах від спекулятивної діалектики допорівняльного історичною методу та принципів еволюціонізму (в їхширокому розумінні). Він спирається на розгляд явищ у часі, якпроцесів, що розв’язують певні суперечності та дозволяютьвідкривати загальне в багатоманітності конкретних форм на основівстановлення їх генетичного родоводу, єдиного шляху розвитку.Важливе значення в усіх галузях сучасного пізнання набуваєструктурний метод, який виходить не з аналізу субстрату явищ, їхречових основ, а з аналізу відношень, зв’язків елементів. Цедозволяє виявляти структури, що узагальнюють закономірностібагатьох предметних галузей. Так, синтаксичні структури мовивиявились аналогічними кодам і генетичної інформації та

алгоритмам пошуку слів у конечному лабіринті, що застосовуєтьсяв кібернетиці.Відомі загальнометодологічні засоби логіки, що пов’язані здедуктивними та індуктивними підходами. У сучасній науці вониреалізуються у вигляді побудови аксіоматичних систем, гіпотетико-дедуктивних конструкцій та прийомів узагальнення імовірніснихприпущень.Методологічна складова завдань філософії і стосуєтьсявивчення та вдосконалення загальних методів пізнання та їх логіко-гносеологічних підстав Особливо важливі ці завдання в науці.Філософія формулює норми, прийоми та принципи наукової раціональності, методологічну та світоглядну свідомість науковців,сприяє міждисциплінарному синтезу знань, виробленню загальної наукової картини світу як вищої форми систематизації теоретичнихрезультатів. Філософія підтримує в науці фаустіанський духслужіння істині На відміну від конкретних наук, що будуються наобмеженій множині емпірично отриманих фактів, вона спираєтьсяна весь історичний досвід людства.Тільки враховуючи сумарну результативність людської практики, філософська свідомість здатна сформулювати такізагальні постулати наукового пізнання, як принцип причинності тагенетичного зв’язку ідеального з матеріальним, універсальністьпоєднання якісних і кількісних характеристик, взаємозв’язокпорядку і хаосу, конечного і безконечного, матерії та руху. Іневипадково сучасна науково-технічна цивілізація створена не тільки сцієнтичними та інженерними розробками, а й філософією,що здавна обґрунтовувала необхідність пізнання природи.Слід, проте, відмітити, що у своєму відношенні до різнихгалузей цивілізації різні завдання та функції філософії мають різнувагу та наголос. Справа в тому (і це питання зараз починаєобговорюватись), що філософія є багатодисциплінарною не тількиза різними напрямами та системами філософського аналізу (назразок гносеології, онтології, антропології, аксіології,культурології, суспільствознавства, етики, естетики, логіки тощо), ай типами свого запитального дискурсу.Існує філософія знання та діяльності, що будується в питанняхонтології, логіки, етики, антропології і соціології пізнання(Арістотель, Бекон, Декарт, Лейбніц, Кант, Гегель, Маркс, Рассел,Вітгенштейн, Поппер та ін.). Є філософія спасіння (що йде відПлатона до Марка Аврелія, Фоми Аквінського, Сковороди – і далідо К’єркегора, Достоєвського, Бердяєва, Флоренського, Сартра,Камю та ін.). Вона має антропологічне спрямування і орієнтуєтьсяна людську самосвідомість у параметрах віри, надії, долі,екзистенціальних проблем і персоналістичних аспектів вільногодуху.Існує також філософія іронії (Сократ, Секст-Емпірик,Монтень, Юм, Вольтер, Чаадаєв, Ніцше). Вона критично оцінюєшанси людського існування, використовує засоби інтелектуальної провокації, шляхи авантюри духу, позиції підозри досамовпевнених ідеалів, хоч і не заперечує їх можливість.

Але всі вказані типи запитальної філософської свідомостімають єдину цивілізаційну основу, що затверджує людськуприсутність у світі. У колізіях сучасності людина все більшнаполегливо звертається до філософського осмислення органівсвоєї могутності: пізнання, практики, духу та культури. У зоніфілософської переоцінки опиняється сама історична доля людини,її здатність володіти конечним, пізнавати безконечне, переживатикрасу та сподіватись на майбутнє. Філософія зараз стаєсвітоглядним засобом вибудови духовної формації III тисячоліття.3 усіх різновидів духовної та духовно-практичної активностіфілософія найближче підходить до втілення місії людства у світі. їйне потрібні предметно-орудійні посередники для входження усферу людського буття. Вона виступає безпосередньою потребоюсвіту людини, способом соціокультурного та моральногосамовизначення людської ідентичності.Філософія більш дотична до творчого потенціалу людської духовності та її суспільно-значимої результативності, ніж ресурсиекономічної та технічної раціональності. Філософія визначається всвоєму безпосередньому дотику до людської самості та соціально-культурної рефлексії людства. Вона експлікує смисложиттєвікоординати людської достовірності. У цьому ракурсі філософіяконституюється не стільки в предметних результатах, скільки вякості послання, вісті зі світу належного у світ сущого.

Сергій  Кримський. Філософія – авантюра духу чи літургіясмислу? // Запити філософських смислів– К.: Парапан, 2003.- С. 8 – 21.

Вибрав і впорядкував  к.ф.н., доц. ПриятельчукА.О.