Культура украины
Зміст:
1. Вступ.........................
2. Значення книжкової мініатюри доби Київської Русі для
Української культури......................
3. Діяльність ордену ієзуїтв в Українських
землях........................
4. Творчість В.Винниченка – письменника...................
5. Розвиток наукових знань в Україні у 1920-1930-ті рр.......................... 14ст.
6. Розвиток народного ткацтва к XX ст............................
7. Висновок......................
8. Використана література....................
Вступ:
Історія книжкової мініатюри України неможлива без такої яскравої сторінки як доба Київської Русі. Вона має велике значення, адже впродовж існування цієї держави було закладено основу української культури. Окрім слов’янських традицій, творчість давньоруських митців зазнала значного впливу культур сусідніх народів, зокрема провідної християнської держави того часу — Візантії.
З´ясувавши у загальних рисах стан, у якому перебувала католицька церква, папська влада зуміла організувати могутній опір. Католицька реакція на реформаційний рух отримала назву контрреформації. Головним знаряддям контрреформації стали орден єзуїтів та реорганізована інквізиція.
У цей самий час на історичній арені з´являється така постать, як Ігнатій Лойола. Він та кілька його сподвижників були рукоположені на священиків папою Павлом III. Згодом Лойола висловив побажання створити духовний орден, покликаний повернути католицькій церкві її блиск та велич. Папа римський прихильно поставився до цієї ідеї. Так утворився орден єзуїтів, або Товариство Ісуса — організація, яка мала виступити на захист католицького вчення. Єзуїти завзято проповідували проти єресей та хибних поглядів.
Творчість В.Винниченка - неординарне, самобутнє явище нашої літератури. Але довго й безнадійно довелося б гортати сторінки історії світової літератури, щоб вишукати подібну парадоксальну ситуацію. Письменника, чия творчість ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, чия слава гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, книжки вилучено з бібліотек, а на ім’я накладено ідеологічне табу.
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження сер. 1920-х -поч. 1930-х років. Безсумнівно, його коріння були в періоді нетривалої української державності 1917-1919 рр., який розкував творчі можливості української нації.
Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, у т. ч. оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтелігенції, розвиток науки, літератури, мистецтва — більшовицька партія розглядала як складові так званої культурної революції, основним змістом якої вона вважала утвердження марксистського світогляду, подолання впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, ускладнивши й спотворивши їх.
Художнє узорне ткацтво на Україні поширене з давніх-давен. Протягом століть цей вид народного мистецтва розвивався, удосконалювались технічні прийоми виготовлення тканин, збагачувались їхні орнаментальні та колористичні розв'язання. Поступово склався своєрідний стиль українського художнього ткацтва, пам'ятки якого дійшли до нас від XVII — XVIII століть. Більшість тканин датуються XIX — початком XX століття
- Значення книжкової мініатюри доби Київської Русі для Української культури
Осібним видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Книжкова мініатюра (хоч вона часто мала перед собою візантійський оригінал) виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками. До наших днів збереглося кілька рукописних книг XI–XII століть, переписаних та оздоблених київськими майстрами. Найдавніша з них – "Остромирове Євангеліє", написане у 1056–1057рр. "Виконував" цю книгу диякон Григорій. Це урочистий, великий фоліант, написаний на пергаменті гарним урочистим шрифтом – так званим уставом. Зміст книги – євангельські щоденні читання. Переписано її з болгарського оригіналу, як і більшість давньоруських церковних книг того часу, прикрашено численними ініціалами, заставками та трьома великими, на весь аркуш, мініатюрами з зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Колористична гама зображень яскрава, насичена і водночас вишукана.
Друга книга – "Ізборник Святослава", витворена дияконом Іоанном у 1073 р., цікава зображенням сім'ї Святослава Ярославовича, а також заставками і малюнками на полях.
Особливо слід відзначити мініатюри Радзивіллівського літопису, який дійшов до нас в копії XV ст. з оригінала лицевого, тобто ілюстрованого зводу 1205 року. Мініатюри відображають основні події історії Київської Русі. Вони доносять безцінні відомості і про архітектурні споруди Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку.
Художнє оздоблення рукописних книг складалося з мініатюр. Невід’ємними елементами художнього оформлення майже кожного літературного твору були заставки або мініатюри (сюжетні зображення, розміщені на початку книги чи її розділу), буквиці (великі орнаментовані кольорові літери на початку тексту), також рукописи часто прикрашалися кінцівками й візерунками на полях.
Значення заставок в рукописних книгах дуже велике: вони мали налаштувати читача на зміст тексту, дати йому певний філософсько-естетичний настрій. Окрім цього, заставки застосовувались для позначення структури книги. Книжковим мініатюрам давньоруських книг властиві надзвичайна вишуканість, яскраве орнаментальне оточення фігур та велика кількість позолоти, що наближає це мистецтво до ювелірного.
Орнамент давньоруської рукописної книги протягом історії змінювався. Спочатку Xі ст. в декоративному оформленні книг панував візантійський орнамент. Його характерною особливістю є рамка, що складається з простих геометричних форм — прямокутників, кругів, квадратів, трикутників, арок тощо. Фон заставок зазвичай золотили, у кольоровому рішенні перевагу віддавали червоному, синьому та зеленому. Буквиці часто зображували у формі птахів, фантастичних тварин.
Прикладом давньоруського книжкового живопису можуть слугувати прекрасні заставки й буквиці «Остромирового Євангелія» та ізборника Святослава — найдавніші рукописні твори, що збереглися до нашого часу.
Роздивіться сторінки «Остромирового Євангелія» й часослову герцога Берійського, оформленого видатними французькими художниками братами Люмбергами. Порівняйте ці зразки середньовічної книжкової мініатюри. У яких художніх елементах відображені особливості західноєвропейської й давньоруської культур?
Рукописні книги в Київській Русі часто виготовлялись на замовлення, були передбачені для подарунка, вкладу в скарбницю церкви і представляли собою визначні зразки книжкового оформлення. Так, наприклад, оформлення «Остромирового Євангелія» свідчить, що ця книга не була призначена для буденного користування.
Витвори образотворчого мистецтва й архітектури часів Київської Русі відзначаються художньою довершеністю й майстерністю виконання. Більшість із них сучасні дослідники визначають як геніальні творіння. Нетлінність давньоукраїнських шедеврів — неспростовний доказ духовної єдності України сучасної та України княжої.
2. Діяльність ордену ієзуїтв в Українських землях.
Товариство Ісуса або Єзуїтський орден — християнський чернечий орден Римо-Католицької Церкви. Члени ордену відомі як єзуїти. Їх інколи називають «Солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями Папи» через те, що засновник Товариства Ігнатій Лойола був лицарем, до того як став священиком. Девізом єзуїтів є фраза «Ad maiorem Dei Gloriam» (лат. Усе на славу Божу).
Товариство Ісуса — найчисельніший чернечий орден у складі католицької церкви. Сьогодні кількість єзуїтів становить 20 170 чоловік, серед яких 14 147 — священики. Їхні місії діють у 112 державах на всіх континентах світу. Головними напрямками діяльності єзуїтів єєвангелізація, освіта і наукові дослідження.
Основні принципи побудови ордена: жорстка дисципліна, строга централізація, беззаперечна покора молодших по положенню старшим, абсолютний авторитет глави - довічно обирається генерала ("чорного папи"), підпорядкованого безпосередньо папі римському. Система моралі, розроблена єзуїтами, ними самими називалася "пристосувальної" (accomodativa), так як давала широку можливість в залежності від обставин довільно тлумачити основні релігійно-моральні вимоги. Для більшої успішності їх діяльності орден дозволяє багатьом єзуїтам вести світський спосіб життя, зберігаючи в таємниці свою приналежність до ордена. Широкі привілеї, дані папством єзуїтам (звільнення від багатьох релігійних приписів і заборон, відповідальність тільки перед орденським начальством тощо) сприяли створенню надзвичайно гнучкою і міцної організації, в короткий час розповсюдила свою діяльність на численні країни. Слово "єзуїт" придбало переносне значення.
Ігнатій Лойола де, засновник "Товариства Ісуса", народився в 1491 в замку Лойола в країні Басків в Іспанії. 1523 він провів в Єрусалимі, досліджуючи "шляху Ісуса". Після повернення він навчався в Барселоні, потім в місті Алькала. Складні відносини з інквізицією (він навіть просидів кілька днів у в'язниці) змусили його покинути Алькала і відправитися в Саламанку, а потім у Париж, де він навчався в Сорбонні. Йому в цей час було 37 років.
В кінці 1536 він з групою товаришів (серед них П'єр Фавр з Савойї, Франциск Ксаверій з Наварри, португалець Симан Родрігіш) йдуть у Рим і, в листопаді 1537, прийняті татом Павлом III, надходять на службу Церкви для виконання будь-якої її місії.
Тепер, коли їх можуть розіслати "по всьому світу", співтовариші передчувають, що їх група може розпастися. Перед ними постає питання про те, які відносини вони повинні відтепер встановити між собою. Ставлення до чернечих орденів було самим несприятливим. На них покладалася значна частина відповідальності за занепад в Церкві. Тим не менше, після довгого міркування вони прийняли рішення заснувати новий чернечий орден. Написаний проект статуту, який представили татові. Останній стверджує його 17 вересня 1540. У квітні наступного року товариші Ігнатія обирають його своїм настоятелем ("praepositus").
Протягом решти п'ятнадцяти років свого життя Ігнатій керує Товариством і становить Конституції нового інституту. До дня його смерті вони практично завершені. Перша Згромадження, яка обере його наступника, внесе в цю працю останні штрихи і офіційно його затвердить.
Єзуїтська резиденція з'явилася у Києві 1620 р. з ініціативи єпископа Богуслава Окші-Радошевського; 1623 р. переміщена до єпископського м-ка Фастова, де з 1625 р. почала діятиколегія середнього типу зі школами граматики, поетики і р
Попри те, що 1646 р. Кисіль Адам і Могила Петро, тодішній київський митрополит, порушували на сеймі клопотання про заборону відкриття у Києві єзуїтських навчальних закладів, тут у вересні 1647 р. була відкрита колегія, аналогічна фастівській. На подвір'ї єзуїтів 1646 р. відбувся знаменитий триденний публічний диспут католицьких теологів С. Смялковича і М. Ціхоцького з ректором Києво-Могилянської колегії І. Гізелем. Єзуїти покинули Київ на початку Визвольної війни 1648–1654 рр.; подальша доля будівель, які належали їм, невідома.
Перша єзуїтська колегія на українських
землях була відкрита 1575 в Ярославі (1575–1773;
нині місто в Польщі; тут учився свого часу і Б.Хмельницький). Упродовж 16-18 ст.
були засновані й діяли також колегії
в містах Львів (1608–1773), Луць
У 17-18 ст. при колегіях виникають конвікти (інтернати) для незаможної шляхетської молоді. Вони існували в Кам'янці (1614-72, 1714-73), Острозі (1640), Львові (1709), Луцьку (1752), Кросні (1766), Вінниці (1754), Кременці (1749-50).
20 січня 1661 р. — польський король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав Львівській єзуїтській колегії "гідність академії і титул університету з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів. Навчання у Львівському університеті велося за зразком інших єзуїтських університетів в Європі. 1758 р. Август ІІІ затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Однак через протидію Краківського університету та Замойської академії невдовзі його позбавили права надавати випускникам академічні ступені, що вважалося прерогативою цих вищих навчальних закладів.
У 1812 р. — Полоцька колегія отримала статус академії (університету).
В 1802 році єзуїти відкрили в Одесі місійний осередок, збудували костел, a при ньому — парафіяльне училище. У 1804 році ними було засновано чоловічий та жіночий пансіонати для дітей з шляхетних родин. Ці заклади отримали державне визнання.
Серед шляхтичів міста Романова, що біля Житомира, виникло бажання запросити єзуїтів для створення в їхньому місті місійного і навчального осередків. Один із шляхтичів — пан Ільїнський, звернувся до завідувача відділу іноземних віровизнань в Російській імперії князя Голіцина, щоби відкрити в Романові єзуїтську школу. B департаменті Голіцина і кабінеті імператора Олександра I дали згоду, і в 1818 році єзуїти прибули в Романово — збудували костел, школу і бібліотеку.
У XIX столітті на Холмщині царський уряд провадив політику насильного переходу греко-католиків у православ'я. У 1874 році навіть дійшло до кривавої сутички: у Пратулині і Дрелові царські війська розстріляли кілька десятків осіб, які стали в обороні Греко-Католицької Церкви. Наступного року частина греко-католиків, яку очолив Маркел Попель, оголосила в місті Холмі акт відступництва від Вселенської Церкви і приєдналася до Московської патріархії. Царський уряд витлумачив цю акцію як обов'язкову для всіх греко-католиків. Упродовж 30 років — з 1875 до 1905 — тривало жорстоке переслідування унії, внаслідок якого одні миряни таки змирилися й перейшли у православ'я, інші — до римо-католиків, але були й такі, що таємно і послідовно дотримувалися греко-католицького обряду. Ці факти є досить відомими.
В 1877 році єзуїти отримали від Конгрегації надзвичайних справ повноваження таємно провадити душпастирство серед греко-католиків Холмщини. У Варшаві і Любліні вони відкрили продуктові магазини, які використовували як підпільні центри для зустрічей з переслідуваними греко-католиками.
3. Творчість В.Винниченка – письменника.
Володимир Винниченко народився 26 липня 1880р. в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград).
Володимир Винниченко започаткував в
українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм.Хоча іноді в його неореалістичному письмі зблискують
і неоромантичні, імпресіоністичні чи символістс
Головною метою творчості для Винниченка було дослідження найпотаемніших глибин людської душі, отже, пізнання сенсу життя. Як соціаліст, він завжди стояв на позиціях атеїзму. Тому для нього єдиною таємницею й цінністю залишалася психіка людини.
Бурхлива капіталізація межі ХІХ-ХХ ст.
спричинила руйнування старої,
якоїсь нової моралі.
У цій ситуації Винниченко насамперед висунув для себе й для інших концепцію «чесності із собою». Її суть: «Будь чесним із собою, тобто: не ховай від себе самого правди, не лукав сам із собою, не бреши сам собі; збрехавши собі, обдуривши себе, ти будеш здатний до злочину».
Слідуючи цій концепції, він у багатьох творах • психологічно тонко і водночас нещадно викривав безглуздя й штучність старої святенницької моралі; страхітливо-бридку аморалізацію людини капіталізмом (це сп’яніння від раптового скасування заборон); • здійснював болісний, часом суперечливий пошук нових моральних підвалин.
У вертепі аморальності межі століть єдиною світлою плямою
вважалися революціонери, перед
Така викривальна відвертість шокувала й обурюва.та багатьох, насамперед тих же передових інтелігентів.
Щиро кажучи, письменникові краще вдалося розвінчання аморальності, аніж формування нової моралі. І все ж ця позитивна програма теж проступає в його творах, зокрема в щоденнику, у філософській праці«Конкордизм».
Винниченко вважає, що це має бути мораль, яка дасть змогу особистості вільно розвиватися. Людина повинна вирватися з пут будь-яких зовнішніх законів (церкви, батьків, суспільства), а слухатися веління тільки власного «Я».
Основою людського життя, за Винниченком, є любов. До речі, він чітко розрізняє два, здавалося б, ідентичні поняття — кохання і любов.
Любов дає людині шанс на щастя. Щастям Винниченко вважав зрівноваження різних первин, граней людської душі. Звідси й назва його трактату «Конкордизм» (від латин, сопсогсііа — погодження, згода).
Світосприймання Винниченка цілком уписується в традицію екзистенційного мислення. Саме його ідеї атеїстичного екзистенціалізму згодом продовжили всесвітньо відомі французькі філософи Жан-Поль Сартр і Альбер Камю.
У творчості В. Винниченка дослідники умовно розрізняють три періоди.
1901-1906 - тут переважають твори малих форм, насамперед соціально-психологічні оповідання.
Винниченко дебютував 1902 р. в журналі «Киевская старина» повістю, яку він сам називав оповіданням, «Сила і краса» (згодом назву змінив на «Краса і сила»), незабаром побачили світ у різних часописах ще кілька творів, а 1906 р. з’явилася перша прозова збірка «Краса і сила».
Дебют відразу ж перетворився на тріумф. Писаннями молодого прозаїка захоплюються численні читачі, його високо цінують найавторитетніші критики.
І все ж у ранніх творах помітне ще тільки
накопичення життєвого й творчого досвіду, спостереженн
Попри певне учнівство перших творів, уже в них проступають деякі прикмети згодом самобутнього Винниченкового стилю.
Передовсім це відмова від збаналізованих традицій старого народницького романтизму й реалізму. Так, уже в дебютному оповіданні «Краса і сила» бачимо полеміку із заснованою на фольклорних штампах давньою народницькою манерою змальовувати дівочу красу: «То була краса, що виховується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі з наших письменників. Не було в неї ні «губок, як пуп’янок, червоних, як добре намисто», ні «підборіддя, як горішок», ні «щок, як повная рожа», і сама вона не «вилискувалась, як маківка на городі»».
Натомість Винниченко віддає перевагу точному реалістичному малюнку, намагаючись залишатись об’єктивним, безстороннім спостерігачем.
• Особлива увага до деталей (найчастіше — портретних), які поступово стають психологічними.
• Серцевинний психологізм. Уже в ранніх творах Винниченка захоплюють спостереження над характером, вдачею героя. Згодом розкриття механізму людської душі стане основним творчим зацікавленням письменника.
Яскравим зразком ранньої творчості Винниченка є оповідання (повість) «Краса і сила» (1902). Уже тут порушено проблему, яку потім письменник досліджуватиме в багатьох творах: людям надзвичайно складно поєднувати протилежні первини.
В оповіданні йдеться про людей, викинутих на дно життя. Серед голодранців і п’яниць, серед люду, що «не боїться ні тучі, ні грому», вирізняються Ілько та Андрій — молоді злодії. Ілько — вродливий, добрий, але безвольний, Андрій, навпаки, — негарний, жорстокий, але завзятий. Міська-сільська дівчинаМотря намагається прихилитися чи до «краси» (Ілько), чи до «сили» (Андрій). Проте і «краса», і «сила» обплутані злодійством і розбишацтвом, тому у фіналі твору вони опиняються за бортом життя: Ілько потрапляє до губернської в’язниці, «звідкіль уже не вертався», а Мотря з Андрієм хоча й побралися, але «виїхали на поселення, куди присудили Андрія за «покушенії на убійство»».
Окрема сторінка у творчості митця — оповідання про дітей і для дітей. Ранні: «Федько-
Приблизно з 1907 р. у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. Тепер переважають такі жанри, як психологічний образок (етюд), імпресіоністична новела, етико-психологічна драма, роман. Цей період є найбільш скандальним у творчості письменника. Критики то звинувачують його в пропаганді «вільної любові», еротоманії, то закидають надмірну тенденційність, штучність, «перелицьовану мораль».
Тепер у центрі тааги письменника перебуває революційна інтелігенція, Гі далеко не завжди світлий, взірцевіпї духовіппі світ. Автор ніби поміщає своїх позитивних і негативних персонажів у «моральну лабораторію»: кидає їх у найскладніші ситуації, аби перевірити слушність, правдивість своїх етичних ідей.
У цей час В. Винниченко написав найталановитіші твори, зокрема: драми «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Базар» (1910), «Гріх» (1919), етюд «Зіна» (1909), новелу «Момент» (1910), романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1917) та ін.
У 1928 – 1929 рр. він викликав унікальну за своїм масштабом полеміку, що, по суті, влилася в русло відомої літературної дискусії 1925 – 1928 років.
6 березня 1951 року перестало битися його серце – він упав, повертаючись із прогулянки, на порозі своєї хати.
Після смерті великого майстра слова залишилися ненадрукованими багато його творів, листування, щоденникові записи, близько сотні картин. Величезний архів Винниченка невдовзі було перевезено з Мужена до США, де він і досі зберігається в Колумбійському університеті.
Доля була немилосердно жорстокою до письменника: арешти, ув’язнення, поневіряння в Україні, еміграція. Однак, після тривалого забуття спадщина В.Винниченка знову привертає до себе увагу. Здійснено низку видань його творів. В театрах України глядачі мали змогу подивитися спектаклі за його п’єсами, з’явилося кілька телевізійних фільмів, його творчість тепер вивчають школярі й студенти-філологи.
4. Розвиток наукових знань в Україні у 1920-1930-ті рр.
Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціально –економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали
міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво
товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило лише 5–10 %
довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва. Найбільша частина
України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за своїми
масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті
побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.
Політичний та економічний крах змусив Леніна у 1921р. перейти до “нової економічної політики”, що означало часткове повернення до капіталізму, але військова промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля залишались у руках держави.
Суть НЕПу: запровадження ринкової системи та допущення елементів держкапіталізму; розвиток усіх форм кооперації; госпрозрахунок;
денаціоналізація; матеріальна зацікавленість; заміна продрозверстки
(насильне відбирання продовольства) продподатком, плановість народного
господарства та ін.
НЕП дозволила швидко відбудувати зруйноване господарство, значно
збільшивши виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. У
1927р. оброблялося уже на 10% землі більше, ніж у 1913р.
30 грудня 1922р. утворюється СРСР, який згодом переростає
у більшовицьку імперію. У 1923р. РКП(б) приймає програму коренізації.
Більшовики шукають опори серед національних меншин. Формуються віддані кадри будівників соціалізму. В УСРР ця політика отримала назву
“українізації”.
“Українізація” у 1920-х рр. допомогла зробити значний крок вперед в
освіті, культурі, науці. Переводиться на українську мову діловодство.
Виходять книжки (50%), газети (90%) українською мовою. 80%
загальноосвітніх шкіл стають україномовними. З 24% до 57% зростає рівень
писемності за 10 років. Діють 1,5 тис. польських, німецьких, єврейських
та інших шкіл. Створюється “Вільна академія пролетарської літератури”
(1925р.), функціонує Українська Академія Наук, відроджується Українська
автокефальна православна церква (1921р.). Повертається значна частина
емігрантів (М.Грушевський).
З метою виховання нової генерації кваліфікованих спеціалістів для народного господарства, держава продовжувала вдосконалювати систему шкільної освіти. У 1930 році вийшли постанови ЦК «Про загальне обов’язкове початкове навчання» і «Про введення обов’язкового загального початкового навчання в Україні». Школа стала розглядатися як один з найвагоміших ідеологічних інститутів
Серйозна увага приділялась позашкільній роботі. Були створені дитячі
технічні станції, спортивні школи, будинки дитячої творчості.Масово будуються нові школи. Так за роки другої п’ятирічки в Україні було збудовано 1 864 школи. При цьому кількість середніх шкіл зросла в 10 разів.
У республіці вели дослідницьку діяльність відомі в СРСР і за кордоном наукові колективи. Вищою науковою установою була Всеукраїнська академія наук, яку з 1930 р. очолював О. Богомолець. У першій половині 30-х років відбулася її реорганізація. У 1933—1934 рр. ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії, і Академія перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих безпосередньо Президії ВУАН.
Наукові установи, окремі вчені досягли значних успіхів. Відкритий у 1928 р. в Харкові Український фізико-технічний інститут (УФТІ) сконцентрував потужний науковий потенціал. У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов. В УФТІ Л. Ландау написав класичну роботу з кінетичної теорії плазми. У 1932 р. у цьому інституті група вчених уперше в Радянському Союзі здійснила штучне розщеплення атома літію. У 1932 р. за ініціативою Є. Патона на базі електрозварювальної лабораторії було засновано Інститут електрозварювання ВУАН. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який уперше у світовій практиці був застосований на Магнітогорському металургійному комбінаті й Дніпробуді. В Україні працювала група талановитих математиків – математична школа Д. Граве. В Інституті математики засновник наукової школи математичної фізики М. Крилов та М. Боголюбов створили новий напрям – нелінійну математику.
- Культура Украины
- Культура Украины
- Культура Украины
- Культура Украины
- Культура Украины 1960 годов
- Культура Украины в 40-50года
- Культура украины в древних временах
- Культура, традиции и обычаи Кипра
- Культура труда
- Культура труда и управления А. Гастева
- Культура труда и управления Гастева
- Культура труда руководителя предприятия
- Культура Узбекистана
- Культура украинская XX века
