Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Леонид Данилович Кучма

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Індивідуальне завдання з теми:

Л.Д.Кучма: політичний портрет

Виконала:

студентка l курсу

групи 3597-2

Горулько Г.С.

2007

Зміст

Вступ

У перекладі з латині "президент" позначає - "сидячий упереди". Розвиток цього політичного інституту бере початок наприкінці XVIII століття, коли стали формуватися перші демократичні режими в країнах Нового і Старого Світу. Протягом XVIII - XX століть інститут президентства став майже невід'ємним атрибутом республіканської форми правління і вагомою ознакою демократичного ладу.

Перші республіки сучасного типу - з президентом на чолі - з'явилися тільки в Новому Світлі, і тільки в Новий час. Їхнє виникнення було зв'язано насамперед із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися від тяжких пережитків монархічного порядку. Саме з цієї причини посада глави держави стала виборної, не довічної і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства була покладена головна задача республіканського ладу - гарантування конституції, а значить - і демократії.

В Україні інститут президентства розвивався своїм шляхом. Зародження демократичного суспільства почалося ще в часи козацтва, але бурхливий розвиток демократії й інституту президентства почалося в 10-х роках ХХ сторіччя. В часи діяльності Центральної Ради були видані чотири Універсали (Укази), що повинні були стать основою демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

1 грудня 1991 року відбулася друга значима подія в історії президентства України. У той день на референдумі народ віддав свої голоси за проголошення незалежності України й обрав першого Президента уже нової Української держави - Леоніда Кравчука.

А в 1994 році відбулося те, чого в українській історії ніколи не було - цивілізована і демократична наступність влади. Уперше на пострадянському просторі народ обрав Президента не тому, що попередній чи вмер став недієздатний. Це був альтернативний і демократичний вибір. Президентом став Леонід Данилович Кучма.

Під його керівництвом відбувалося становлення малого, середнього та великого бізнесу в Україні. Руйнація промислових гігантів та “прихватизаційні” процеси відбувалися з його “благословіння”. Хоча не все так було погано: Л.Кучма – людина-організатор, все, що стосувалося близького оточення колишнього президента – працювало практично на сто відсотків.

Сьогодні довго можна сперечатися, що більше зробив Л.Кучма Україні та українському народові – добра чи зла, але тільки час на відстані зможе все розкласти на свої місця і показати справжнє обличчя Леоніда Даниловича.

В даному рефераті спробуємо коротко ознайомитися, як відбувався процес становлення одного з українських Президентів.

Розділ 1. Дитинство та юність Кучми

Народився Л.Д.Кучма на Чернігівщині, в селі Чайкине Новгород-Сіверського району. Батько, Данило Прокопович, загинув на фронті у 1944 р. Мати, Параска Трохимівна, залишилася з трьома малими дітьми на руках.

У невеликому Чайкиному була лише початкова школа, тому Леонід закінчує десятилітку в селі Костобобрiв. Однокласники згадують феноменальну пам’ять, завдяки якій він буквально всотував знання безпосередньо на уроках, зі слуху.

Любов до точних наук, мрія стати учителем фізики і математики привели у 1955 р. сiмнадцятилітнього Л.Кучму до Дніпропетровського державного університету. З першої ж спроби Леонід вступає на фізико-технічний факультет. Факультет був особливим. У ті часи (доба хрущовської «відлиги»), що позначилися в СРСР певною лібералізацією, відмовою й офіційним засудженням «крайнощів» тоталітарного сталінського минулого, на міжнародній арені рівночасно набирала обертів «холодна війна», а відтак — гонка озброєнь. Радянський Союз гарячково створював власний ракетно-ядерний щит. Однією з складових його інфраструктури і став новий факультет Дніпропетровського університету, заснований лише за три роки до вступу Л.Кучми.

Мрії вчорашнього сільського хлопця підігрівала атмосфера таємничості та елітності, що оточувала фізтех, а ще, безперечно, стипендія у 450 тогочасних рублів (студенти інших факультетів одержували лише 190 руб.).
Вступникові пощастило: у нього взагалі могли не взяти документів, адже бракувало ледь не головного із них — паспорта. По-кріпосницьки прикутим до колгоспів селянам їх тільки (і то вкрай неохоче) почали видавати. Але він як син фронтовика мав пільги…

На фізтеху вирувало інтелектуальне і культурне життя, тут працювали чудові викладачі, на факультетські вечори потрапити було
неможливо — у залі зазвичай бракувало місць. Два роки поспіль студенти навiть не могли здогадуватися, кого саме з них готують, — вони отримували тільки загальнотехнічну освіту. Лише по закінченні другого курсу всіх зібрали за зачиненими дверима й оголосили, що вони — майбутні конструктори ракет. Студентам надали право вибирати одну з трьох можливих спеціалізацій. Леонід віддав перевагу проектуванню ракетних двигунів.

1958 р. студенти-старшокурсники поїхали працювати на цілинні землі. Леонід Кучма з однокурсниками потрапив у село Купіно Новосибірської області, навколо якого простягалися неозорі поля. Призвичаєний до важкої сільської роботи, юнак залюбки працював трактористом-комбайнером, за що й отримав першу у своєму житті нагороду — медаль «За освоєння цілини».

Розділ 2. Кар’єра Кучми на “Південмаші’’

1960 р. Леонід Кучма успішно закінчує Дніпропетровський державний університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, отримавши диплом з відзнакою і розподіл на КБ «Південне», один із основних осередків розробки радянської ракетної техніки. Це був передній, «фронтовий» край науки, технології, промисловості, організаційної роботи. «Південмаш» був ядром велетенського утвору загальносоюзного масштабу. На ньому були «зав’язані» десятки й сотні розробників: інститути, конструкторські бюро, підприємства Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Воронежа, Бійська, Єревана тощо. Флагман відповідав за результати своєї роботи тільки перед найвищим партійно-державним керівництвом України.

Леонід Кучма прийшов на унікальне підприємство молодим дипломником і відразу почав працювати на дуже відповідальній ділянці Конструкторського бюро — у секторі розробки елементів автоматики ракет. На кожному працівникові сектора лежала величезна відповідальність: відмова будь-якого елемента автоматики в кращому разi перетворювала ракету на металобрухт, у гіршому — коштувала людських життів.

У ці роки сформувалися прикметні риси характеру Л.Кучми — ретельність, виваженість, бажання все припасувати і прилагодити
аж до оптимальної надійності. Й до сьогодні на українських ракетах стоять розроблені молодим інженером піроклапани.

Чотири покоління стратегічних ракет, розроблених на КБ «Південне», — СС-24, СС-18, космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт», понад 400 супутників — успішно конкурували з витворами команди славетного С.П.Корольова. І в цьому є частка заслуги Л.Кучми, наполеглива праця якого невпинно піднімала його службовими сходами: інженер (1960—1964), старший інженер (1964—1966), провідний конструктор групи комплексу КБ «Південне» (1966—1972), помічник головного конструктора (1972—1975), секретар парткому КБ (1975—1980), секретар парткому ВО «Південмаш» (1980—1982), перший заступник начальника і генерального конструктора КБ «Південне» (1982—1986), генеральний директор ВО «Південмаш» (1986—1992).
І в конструкторській, і у виробничій, і в громадській роботі Леонід Данилович учився підбирати команду однодумців, уважно прислухатися до їхньої думки й був готовий брати на себе відповідальність за вироблене спільними зусиллями рішення. Високо цінував конструктора Л.Кучму славнозвісний академік М.К.Янгель (1911—1971), з 1954 р. — головний конструктор СКБ «Південне». Саме з його «подачі» Л.Кучма став заступником начальника КБ.

Л.Кучма ніколи не любив «потьомкінщини» і волів мати власний неупереджений погляд на речі. За це його не завжди любили в «рідному» міністерстві і в апараті ЦК КПУ. До того ж він ніколи не мовчав, якщо був переконаний у своїй правоті. Коли бюрократичні рогатки не дали змоги створити підсобне господарство на «Південмаші», Кучма привселюдно заявив, що «цю гнилу систему потрібно міняти». Тодішньому голові КДБ СРСР Г.Крючкову про таке вільнодумство доповідали неодноразово.

Перший наказ гендиректора Л.Кучми стосувався капітальної ревізії усіх технічних рішень, прийнятих КБ, заводом і замовниками. Він наказав зняти на камеру справжню ручну працю у цехах: адже для комісій ненадовго вмикали автоматизовані лінії.

Через непродуману горбачовську конверсію «Південмаш» втратив 80% виробничих потужностей, під загрозою звільнення опинилося 50 тис. робітників. За кілька місяців Л.Кучма перевів комбінат на виробництво товарів широкого вжитку, побутової техніки, тролейбусів тощо.

Розділ 3. Кар’єра Кучми у політиці

1992 р. тодішні керівники України запросили Л.Д.Кучму на посаду прем’єр-міністра. Мабуть, вони розраховували, що він, з одного боку, добрий господарник, а з іншого — у парламенті поводиться тихо. Звідки їм було знати, що Леонід Данилович завжди спершу приглядається і прислухається, перш нiж сказати, а тим більше — зробити. За своєю звичкою він не змовчав, виявивши розкрадання стратегічних нафтових запасів. Про це на весь голос заявив громадськості, звільнив з посади директорів нафтопереробних заводів. Втім, за кілька днів їх поновили... Не зустрів новий прем’єр розуміння і з боку парламенту. Він прагнув приборкати злочинність — силові структури не були до цього готові. Нацбанк, Фонд держмайна, процес приватизації — усі ключові установи були йому непідконтрольні. Леонід Данилович упевнився, що даремно вимагає реальних повноважень,— його лише бажали використати у великій політичній грі.

Водночас успіхи Леоніда Даниловича на прем’єрській посаді були дуже скромні. Кучма подав у відставку на фоні найбільшої у світі гіперінфляції, коли заробітна плата та реальні збереження громадян танули на очах. Шахтарські страйки теж не додали йому зайвої популярності серед звичайного народу.

Одразу після відставки очолив Українську спілку підприємців та промисловців і почав підготовку до президентської кампанії. Як людина, що звикла брати відповідальність на себе, він був глибоко переконаний: його знання і досвід потрібні Україні.

У біографічному контексті перемога Леоніда Даниловича Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики — зібрав сильну команду, розробив «техплан», послідовно провів його у життя. І почав виводити Україну із страшного інфляційного шоку 1992—1993 рр., піднiмати «лежачу» економіку.

Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ». Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний: «Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу Україну».

Період між 1994 та 1996 роком вважається позитивним періодом у президентській діяльності Леоніда Даниловича. Йому вдалося врешті-решт приборкати інфляцію, відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями. Його зусиллями було врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі президента Верховна Рада України 28 червня 1996 року ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Було введено нову національну валюту –гривню.

Однак вже у 1996 році багато хто міг помітити, що Кучма дуже не любить критику на свою адресу. У тому ж таки 1996 році в медійному просторі України вперше з часів перебудови знову з’явилася цензура.

Наступні президентські вибори також були для Кучми щасливими. І.Курас навів дані, згідно з якими Л.Кучма здобув підтримку 56,25 відсотка виборців, а його опонент лідер Компартії Петро Симоненко — 37,77 відсотка. В результаті, вважає глава виборчого штабу Л.Кучми, було здобуто «велику перемогу», внаслідок якої Л.Кучма дістав опору «для прискорення реформ, продовження політичних перетворень». Він переконаний, що обрання Президента на другий термін матиме «ще більшу підтримку і з боку міжнародного співтовариства».

Приватизація, яка у 1997-1999 роках стрімко проводилася, чомусь привнесла найбільшу вигоду лише приналежним особам до оточення президента. Так, зять Леоніда Кучми – Віктор Пінчук – став майже повністю контролювати металургійну промисловість України. За оцінками журналу “Forbes” на 2002 рік йому належало заводів і підприємств в Україні майже на 7 мільярдів доларів, водночас сума, яку він заплатив за приватизацію цього майна, не перевищувала 38 мільйонів доларів. Реальний ж дохід пересічного українця так і залишився одним з найнижчих у Європі та усьому світі.

Наприкінці 90-х років всі загальнонаціональні телеканали були підконтрольні людям Леоніда Кучми. 1+1, Інтер, та ТЕТ – контролювалися групою Медведчука-Суркіса, ICTV та частково СТБ – Пінчуком, Ера – Андрієм Деркачем.

Атмосфера страха проникла в усі засоби масової інформації, непідконтрольні президентським кланам.

Вбивство незалежного журналіста Георгія Гонгадзе, якому відрізали голову у вересні 2000 року, сколихнуло усю Україну. Наприкінці листопада того ж року колишній працівник охорони Леоніда Кучми, майор СБУ Микола Мельниченко, оприлюднив аудіозапис підслуханих ним розмов Кучми з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченко, у яких президент ясно наказував Кравченку “…розібратися з Гонгадзе…” Весь світ став свідком нецензурних висловів Кучми по відношенню до багатьох політичних діячів України. Сам Мельниченко, якому вдалося втекти на Захід, у інтерв’ю радіо “Свобода” 30 грудня 2000 року стверджував, що “…в Україні немає більшого злочинця, ніж Леонід Кучма…”

“Касетний скандал” призвів до багатотисячних демонстрацій та заворушень у Києві у січні-березні 2001 року. Аудіозаписи Мельниченка свідчили про можливу причетність Кучми до автокатастрофи і загибелі голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола, про шалений тиск на ЗМІ перед президентськими виборами 1999 року, про санкціонування розкрадання російського газу в Україні. Кучма відкрито дозволяв Ігорю Бакаю (тодішньому голові “Нафтогазу України”) красти газ, але вимагав, щоб той взамін дав 200 мільйонів доларів на його передвиборчу кампанію 1999 року.

Леоніду Кучмі вдалося утриматися при владі після “касетного скандалу”. У 2001 році він навіть руками парламенту відправив у відставку прем’єр-міністра Віктора Ющенка, який хотів припинити грабунок багатств України президентськими кланами Суркіса-Медведчука, Пінчука-Тигипка, Януковича-Ахметова та посадив до в’язниці віце-прем’єра Юлію Тимошенко, яка хотіла навести порядок у енергетичній галузі.

Проте, дуже легко завжди списувати усі гріхи й негаразди на президента. Вони очевидні й болісні. Але слід пам’ятати, що саме зусиллями Л.Кучми вдалося відвернути набагато гірші варіанти розвитку подій, зокрема фінансово-економічний обвал на кшталт російського або ж «чеченізацію» чи «балканізацію», тобто громадянське протистояння і кровопролиття. Активна зовнішньополітична та зовнішньо-економічна діяльність дозволила вирішити такі нагальні проблеми, як уладнання територіальних претензій Румунії, підписання і ратифікація Великого російсько-українського договору й угоди по Чорноморському флоту. Україна отримує вкрай потрібні енергоносії. За безпосередньої участі Л.Кучми здiйснилася інтеграція України до європейських і світових структур: відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями.

Тези з виборчої програми Л.Кучми 1994 р.

Закон понад усе і один для всіх. Судова реформа. Президентські гарантії прав та свобод громадян. Попередження злочинів і невідворотність покарання. Джерела прибутків — під контроль держави і народу.

Викоренення корупції.

Надійні гарантії тим, хто працює. Національна програма соціально-економічного розвитку — основа суспільного договору. Її виміри: темпи економічного зростання — не менше 7% щороку, створення 1млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 разів, їх захист від інфляції. Випереджаюче зростання заробітної плати.

Адресну допомогу — соціально незахищеним. Соціальний захист безробітних. Компенсація знецінених заощаджень громадянам та ошуканим вкладникам. Професійна реабілітація. Зайнятість та пільги інвалідам. Пенсійна реформа: підвищення мінімального рівня пенсій, розмір пенсій — залежно від стажу і трудового внеску.

Інтелекту нації — суспільну повагу та захищеність. Обов’язкова середня освіта, рівні можливості для безкоштовної вищої. Запровадження пільгового кредитування студентів. Підвищення зарплати вчителям, викладачам, науковцям.

Зменшити податковий тягар. Спрощення податкової системи і суттєве зниження податків. П’ятирічний мораторій на зміни у податковому законодавстві. Захист платників податків.

Стимулювати приватну ініціативу. Зміцнення середнього класу. Надійний захист приватної власності. Створення можливостей для кожного, хто хоче і може розпочати власну справу через мікрокредитування, іпотеку, пільгове оподаткування.

Промисловості, науці, технологіям — світовий рівень. Збільшення до 2% ВВП державного фінансування науково-технічної сфери. Державна підтримка високотехнологічних галузей. Стимулювання експорту високотехнологічної продукції.

Селу — нові можливості. Завершення земельної реформи. Вільний розвиток усіх форм господарювання. Сприяння колективним, приватно-орендним, фермерським та особистим підсобним господарствам. Селу — сучасний вітчизняний трактор і комбайн. Справедлива цінова політика. Розвиток ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Іпотечне кредитування. Державна підтримка соціального розвитку села.

Зовнішня політика — проукраїнська. Позаблоковість і стабільне партнерство з усіма демократичними країнами світу. Стратегічне партнерство з Росією та іншими державами. Активна робота по збереженню старих і завоюванню нових ринків українських товарів. Гарантії захисту громадян України за кордоном. Розвиток господарських міжрегіональних зв’язків. Спрощення режимів перетинання кордонів. Зміцнення зв’язків зі світовим українством.

Постать Леоніда Кучми неоднозначна. Яскрава зірка ракетобудування, прекрасний директор одного з найбільших в Україні заводів у 70-х – 80-х і темний, напівкримінальний персонаж наприкінці 90-х – початку 2000-х років. Водночас реальну історію подій, які відбувалися не так давно в Україні, ми зможемо побачити лише через деякий час…

Але проголошені слова, чи слова виведені на папері не так легко втілити в життя. Тому завершальна стадія Л.Кучми як Президента Україна насичена різноманітними подіями, які по-різному можна оцінювати: справа Гонгадзе, касетний скандал, наближення до себе людей з темним минулим, які балотуються у Президенти України з метою прикриття різних справ колишнього Президента, неофіційний статок Л.Кучми зріз в сотні і навіть згідно неофіційних даних у тисячі разів (!), пасивне споглядання за розвитком подій під час фальсифікації виборів, і тільки міжнародний тиск не дав пролитися крові під час “помаранчової революції” і сприяв більш-менш спокійно передати свої президентські повноваження новообраному Президентові України.

Судити завжди легше, ніж робити самому. Але можна впевнено сказати: зроблено багато. Але скільки хорошого, а скільки поганого – покаже час.

******

Література

От нищеты и развала - к стабильности и справедливости: [О Л.Кучме] // Правда Украины. - 1994. - 16 июня. - С. 2.
Леонид Кучма: «Украина должна стать мостом между Западом и Востоком» : [Программа канд. на пост Президента Украины] // Всеукр. ведомости. – 1994. – 28 мая. – С. 3.
Кучма Л. Україна, якою я її бачу // Голос України. – 1994. – 17 черв. – С. 5.
Леонід Кучма: “Народ України гідний кращої долі…” // Голос України. – 1994. – 6 лип. – С. 1-2.
Турченко Ф.Г. Історія України. – К., 1997