Международная организация труда. 4

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………2

Основна частина………………………………………...……………2

              1.1. Історія створення та розвитку МОП……………………….2

              1.2. Основні принципи та цілі МОП……………………………………..5

              1.3. Система управління МОП…………………………………………….7

              1.4. Основні досягнення МОП. Прийняті документи…………………..10

Висновки…………………………………………………………..….14

Вступ.

Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці. МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я. Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво.

Сьогодні МОП є дуже впливовою міжнародною організацією. Членами МОП є 183 країни світу. МОП грає важливу роль в забезпеченні гідних умов праці, захисті прав працівників та загалом в регулюванні ситуації на ринку праці по всьому світу. Отже, вивчення історії, основних принципів, механізму роботи, досягнень та перспектив МОП є дуже актуальним.

1.1. Історія створення та розвитку МОП.

Попередники МОП висували три аргументи на користь прийняття міжнародних трудових норм. Перший з них мав гуманітарний характер та вказував на необхідність полегшити складну долю трудівників. Другий аргумент, більш політичний, підкреслював важливість зміцнення соціального миру в промислово розвинутих країнах з метою попередження суспільних потрясінь. Третій аргумент мав економічний характер та вказував на те, що міжнародне регулювання праці допоможе країнам з захисним трудовим законодавством уникнути втрат, спричинених подібною соціальною політикою для їх зовнішньої торгівлі. Ці аргументи  були зазначені  у Преамбулі до Статуту МОП, ухваленого в  1919 році, що відкривається твердженням про те, що загальний та міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості; потім вони були уточнені у Філадельфійській Декларації 1944 року.

Акт про заснування МОП був розроблений Комісією з міжнародного трудового законодавства, створеною Паризькою мирною конференцією у 1919 році. Він став частиною XIII Версальської мирної угоди. Провідну роль у цьому відіграли Франція та Великобританія. Авторами англійського тексту, що був прийнятий Комісією за основу, були майбутні керівники Міжнародного бюро праці Гарольд Батлер та Едвард Філен.

З моменту свого народження Організація набувала рис, що помітно відрізняли її від інших установ Ліги Націй, попередниці Організації Об’єднаних Націй між двома світовими війнами. В той час, як становлення та діяльність Ліги відбувалися зі значними труднощами, МОП швидко стала ефективно діючою організацією. Створена з метою вироблення міжнародних трудових норм та контролю за їх застосуванням, МОП за перші 40 років свого існування спрямовувала основну частину своїх зусиль на виконання цього головного завдання. Протягом 20 років – з 1919 до 1939 – було ухвалено 67 Конвенцій та 66 Рекомендацій. Спочатку норми охоплювали, здебільшого, умови праці: перша конвенція 1919 року регламентувала робочий час, встановивши тривалість робочого дня – відомі 8 годин, а тижня – 48 годин. Умови зайнятості стали предметом цілого ряду норм.

У 1926 році було прийняте важливе нововведення -  Міжнародна конференція праці створила механізм контролю за застосуванням норм, який існує і сьогодні. Був створений Комітет експертів, що складався з незалежних юристів. Він аналізує доповіді урядів про дотримання ратифікованих ними Конвенцій та подає власну щорічну доповідь Конференції. Його мандат потім був розширений, тепер Комітет розглядає доповіді і щодо нератифікованих Конвенцій.

У 1944 році делегати Міжнародної конференції праці ухвалили Філадельфійську декларацію. Вона стала додатком до Статуту і до сьогодні є хартією цілей та завдань МОП. Декларація відкривається підтвердженням фундаментальних принципів МОП. Вона, зокрема, проголошує, що “праця не є товаром”, що “свобода слова та свобода об’єднання є необхідною умовою постійного прогресу” та що “бідність в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту”. Декларація передбачила Статут Організації Об’єднаних Націй та Загальну декларацію прав людини.

Декларація втілює такі принципи:

•              праця не є товаром

•              свобода слова та свобода об’єднання є необхідною умовою постійного прогресу

•              бідність в будь-якому місці є загрозою для загального добробуту

•              усі люди, незалежно від раси, віри або статі, мають право на здійснення свого матеріального добробуту та духовного розвитку в умовах свободи та гідності, економічної стабільності та рівних можливостей.

У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Міжнародна організація праці нагороджена Нобелівською премією миру у 1969 р. «За діяльність із створення інфраструктури миру і зміцненню братства між народами».

Декларація основних принципів та прав у світі праці, ухвалена Міжнародною конференцією праці у червні 1998 року, ознаменувала собою загальне визнання зобов’язання, що випливає з самого факту членства в Організації, поважати та  активно реалізовувати основні права, що є предметом ряду Конвенцій МОП, навіть якщо вони не були ними ратифіковані. Це свобода об’єднання, реальне визнання права на колективні переговори, скасування усіх форм примусової або обов’язкової праці, дитячої праці, дискримінації в сфері праці та занять. В свою чергу Декларація містить визнання зобов’язання МОП допомагати своїм членам у досягненні цих цілей.

У березні 1999 року Хуан Сомавіа (Чилі), перший представник південної півкулі, очолив Організацію та приєднався до міжнародного консенсусу про сприяння відкритому суспільству та відкритій економіці тією мірою, якою це принесе “реальну вигоду простим людям та їх сім’ям”.

Сьогодні членами МОП є 183 країни. В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур.

1.2. Основні принципи та цілі МОП.

Виходячи з того, що міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості, МОП виголосила, що:

а) усі люди незалежно від раси, віросповідання або статі мають право на досягнення свого матеріального благополуччя і духовного розвитку в умовах свободи і достоїнства, економічної усталеності та рівних можливостей;

б) досягнення умов, за яких це буде можливо, має стати головною метою національної та міжнародної політики.

Основними завданнями МОП виходячи з цієї мети є:

      розробка міжнародної політики і програм, спрямованих на розв’язання соціально-трудових проблем;

      створення і прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій з метою здійснення такої політики;

      допомога країнам-учасницям в розв’язанні соціально-трудових проблем (технічне співробітництво);

      захист прав людини (права на працю, на об’єднання, захист від примусової праці, від дискримінації тощо);

      боротьба з бідністю за покращення життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення;

      розробка програм поліпшення умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорона і відновлення навколишнього середовища;

      сприяння організаціям трудящих і підприємців у їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин;

      розробка заходів щодо захисту найбільш вразливих верств населення: жінок, молоді, інвалідів, людей похилого віку, трудящих-мігрантів.

У Програмі, прийнятій МОП на рубежі століть, була проголошена наступна стратегія:

      сприяти та втілювати в життя основні принципи та права у сфері праці;

      розширяти можливості жінок та чоловіків для отримання гідної зайнятості та доходів;

      збільшувати охоплення та ефективність соціального захисту для всіх;

      зміцнювати трипартизм та соціальний діалог.

Під кожну стратегічну ціль розроблений ряд міжнародних цільових програм (програм ІнФокус), що мають високий пріоритет, результативність та практичну цінність і дозволяють сконцентрувати та об’єднати зусилля з метою досягнення таким чином максимальної віддачі та охоплення.

Цільові програми в рамках стратегічних цілей такі:

      просування Декларації;

      послідовне скасування дитячої праці, сприяння розвитку; відновлення та інтенсивні капіталовкладення;

      інвестиції в знання, професійне навчання та розширення особистих можливостей працевлаштування;

      підвищення зайнятості шляхом розвитку малих підприємств;

      охорона праці; безпека та продуктивність шляхом захисту та гігієни на виробництві;

      економічна та соціальна захищеність в XXI столітті;

      посилення соціальних партнерів.

МОП ефективно розвиває свої програми задля реалізації стратегічних цілей.

1.3. Система управління МОП.

МОП завжди була унікальним форумом, на якому уряди та соціальні партнери держав-членів можуть вільно та відкрито обговорювати свою національну політику та практику. Тристороння структура МОП робить її єдиною серед всесвітніх організацій, в якій організації роботодавців та працівників мають однаковий голос з урядом у формуванні її політичного курсу та програм.

МОП заохочує трипартизм і в межах держав-членів, сприяючи соціальному діалогу між профспілками та роботодавцями, які беруть участь у розробці та, у разі необхідності, політики у соціально-економічній галузі, а також ряду інших питань. Кожна держава-член має право послати на Міжнародну конференцію праці чотирьох делегатів: двох від уряду і по одному від працівників та роботодавців, які можуть виступати та голосувати незалежно один від одного.

Міжнародна конференція праці (МКП) — це вищий орган, що збирається раз на рік у червні в Женеві. Делегатів супроводжують технічні радники. Разом з делегатами від уряду в Конференції зазвичай беруть участь та виступають члени уряду, кабінету міністрів, відповідальні за сферу праці у своїх країнах. Делегати від роботодавців та працівників можуть виступати та голосувати незалежно від урядів.Один раз на три роки на Генеральній конференції проводяться вибори нової Адміністративної ради. МКП визначає загалом напрями роботи МОП, обговорює проблеми соціального стану в світі праці, розробляє і затверджує міжнародні норми праці у вигляді конвенцій і рекомендацій, приймає резолюції з окремих питань діяльності МОП. Кожних два роки Конференція затверджує дворічну програму роботи МОП і бюджет. Кошти МОП формуються в основному за рахунок членських внесків держав-членів. Конференція є всесвітнім форумом для обговорення загальних трудових та соціальних проблем і міжнародних трудових норм; вона визначає загальну політику Організації.

У період між конференціями роботою МОП керує Адміністративна рада, головний виконавчий орган, до якого входять 28 представників урядів, 14 представників працівників та 14 представників роботодавців. Ця виконавча рада проводить свої засідання тричі на рік в Женеві. Вона приймає рішення з політики Організації, визначає її програму та бюджет, які потім подаються на Конференцію для затвердження. Рада також обирає Генерального директора МБП. Десять урядових місць у раді постійно закріплені за найбільш промислово розвинутими країнами (Бразилія, Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Російська Федерація, Великобританія, США). Представники інших країн-учасниць обираються до Адміністративної ради делегатами урядів на Конференції на трирічний термін з урахуванням географічного розподілу. Роботодавці та працівники самі і окремо обирають своїх представників.

Міжнародне бюро праці в Женеві є постійним секретаріатом Міжнародної організації праці, її штаб-квартирою, дослідницьким центром та видавництвом. Адміністративно-управлінські функції децентралізовані та здійснюються регіональними та місцевими відділеннями та бюро. Очолює Секретаріат Генеральний директор МБП, який обирається на п’ятирічний термін з можливістю переобрання. У штаб-квартирі в Женеві та більш ніж 40 представництвах у всьому світі працюють біля 2500 спеціалістів та службовців. Регулярно проводяться також регіональні конференції держав-членів МОП, які розглядають питання, що представляють для них особливий інтерес.

Адміністративній раді та Бюро допомагають в їх діяльності тристоронні комітети, що охоплюють основні галузі промисловості, а також комітети експертів з таких питань, як професійне навчання, удосконалення методів управління, гігієна та охорона праці, трудові відносини, освіта працівників та особливі проблеми окремих категорій працівників – молоді, жінок, інвалідів і тому подібне.

З самого початку МОП приділяла особливу увагу торговельному флоту, діяльність якого носить міжнародний характер, зважаючи на його природу та масштаби. Завдяки роботі спеціальних (морських) сесій Міжнародної конференції праці та Об’єднаної морської комісії був ухвалений ряд Конвенцій та Рекомендацій, що стосуються проблем моряків та рибалок.

Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю (не менше 2/3) голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами — членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували цієї конвенції. Для окремої держави — члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2—4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенцію не ратифіковано, держава несе зобов'язання інформувати за запитами Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики стосовно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація МОП не є міжнародним договором і не підлягає ратифікації. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми до національного законодавства. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави — члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набрали юридичної сили.

1.4. Основні досягнення МОП. Прийняті документи.

МОП приймає міжнародно-правові акти у сфері праці в таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.

Конвенція МОП № 29 про примусову або обов'язкову працю (1930 р.) визначає примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні послуги. При цьому зазначається, що не є примусовою праця, що застосовується у зв'язку з надзвичайними (непереборними) обставинами, внаслідок законів про обов'язкову військову службу, а також виконувана внаслідок судового вироку. Конвенція № 105 про скасування примусової праці вказує на неприпустимість примусової праці як засобу політичного впливу (виховання) або як міри покарання за наявність чи за висловлення політичних поглядів (переконань), протилежних встановленій політичній, соціальній або економічній системі. Саме ці дві конвенції (№ 29 і 105) ратифікувала найбільша кількість держав (Конвенцію № 29 ратифікували 143 держави, а Конвенцію № 105 — 129 держав). Україною ратифіковано також ці конвенції.

Основний принцип міжнародно-правового регулювання праці — рівність у здійсненні прав і свобод людини. Рівність у праці виключає дискримінацію, під якою розуміється будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що встановлюється за ознакою раси, статі, релігії, іноземного, соціального походження, віку, сімейного стану, що призводять до порушення рівності можливостей у галузі праці та занять. На це, наприклад, вказують такі конвенції МОП, як Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці й занять (1958 p.), Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності (1951 p.). Аналогічне положення міститься і в нормах національного законодавства. Так, ст. 2-1 КЗпП закріплює положення про те, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Щодо іноземних громадян, то згідно зі ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців" вони мають рівні з громадянами України права й обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Важливим напрямом міжнародно-правового регулювання праці є сприяння зайнятості працездатного населення. Конвенція № 122 про політику в галузі зайнятості (1964 р.) проголошує головною метою державної діяльності активну політику в сфері зайнятості. Державна політика зайнятості має бути спрямована на створення умов для забезпечення роботою всіх, хто готовий приступити до роботи і шукає її, забезпечити свободу вибору зайнятості з урахуванням рівня економічного розвитку країни. Для забезпечення стабільної зайнятості й недопущення свавілля підприємців у актах МОП встановлено, що звільнення з ініціативи підприємця можливе лише за наявності законних підстав, пов'язаних зі здібностями, поведінкою працівника або виробничою необхідністю. Не є законними такі підстави для звільнення, як членство у профспілці, виконання функцій представника працівників, подання скарги або участь у справі, порушеній проти підприємця, раса, стать, сімейний стан, вагітність, віросповідання, політичні погляди, національність, вік. Основні завдання нашої держави у сфері зайнятості та регулювання ринку праці зазначені в Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року. В Україні діє прийнятий 1 березня 1991 р. Закон "Про зайнятість населення", статті 3, 4 і 5 якого містять основні принципи державної політики зайнятості населення, перелік державних гарантій права на вибір професії і виду діяльності та додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.

Низку конвенцій присвячено захисту трудових прав у галузі умов і охорони праці. Так, Конвенція № 47 про скорочення робочого часу до 40 годин у тиждень (1935 р.) передбачає, що встановлення 40-годинного робочого тижня не тягне за собою якого б не було зменшення заробітної плати. Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу, Конвенція розглядає як понаднормовані, які допускаються лише в певних випадках і підлягають додатковій оплаті. Аналогічні норми передбачено статтями 50, 62, 64, 65 КЗпП України. Певні стандарти встановлені відносно щотижневої праці, оплачуваних щорічних і навчальних відпусток. Так, тривалість відпустки не повинна становити менше трьох тижнів за кожний рік роботи. Мінімальний стаж роботи для виникнення права на відпустку повної тривалості становить 6 місяців. За час щорічних відпусток зберігається середній заробіток працівника. Міжнародні стандарти враховані в Законі України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.

У галузі регулювання заробітної плати найбільш важливими є Конвенції № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати (1970 p.), № 95 про охорону заробітної плати (1949 р.). При визначенні мінімальної заробітної плати пропонується враховувати потреби працівників і членів їх сімей (з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні); вартість життя; соціальні допомоги; порівняльний рівень життя різних соціальних груп; економічні міркування, включаючи вимоги економічного розвитку; рівень продуктивності праці та бажане досягнення і підтримання високого рівня зайнятості. Конвенція передбачає також необхідність створення і функціонування особливої процедури, спрямованої на систематичний контроль стану оплати праці й перегляд мінімальної заробітної плати. Заробітна плата не повинна знижуватися за жодних умов.

Конвенцію про встановлення мінімальної заробітної плати не ратифіковано Україною, що дає змогу встановлювати мінімальну заробітну плату без урахування міжнародних стандартів і без належного наукового та техніко-економічного обґрунтування.

Багато міжнародних актів МОП присвячено забезпеченню прав працівників щодо охорони здоров'я на виробництві. Ці акти вимагають від держав — членів МОП проведення державної політики в галузі безпеки, гігієни праці, створення ефективної системи інспекції праці. Низка конвенцій МОП присвячена забороні використання шкідливих хімічних речовин, інші конвенції пов'язані з працею в конкретних галузях господарства (професіях). Так, Конвенції № 170 про хімічні речовини (1990 p.), № 174 про запобігання значним промисловим аваріям (1993 р.) було прийнято у зв'язку з аваріями в атомній енергетиці.

Серед конвенцій про права людини на свободу об'єднання потрібно назвати Конвенцію 1928 р. № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, що закріплює право працівників і підприємців вільно створювати свої організації з метою висунення і захисту своїх інтересів. Додаткові гарантії реалізації права на організацію надано Конвенцією № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 p.). Конвенція № 154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.) передбачає, що колективні переговори є універсальним засобом регулювання питань праці. Колективні переговори проводяться між підприємцями (групою підприємців), організацією (організаціями) трудящих з метою визначення умов праці й зайнятості; регулювання відносин між підприємцями (їх організаціями) і організацією (організаціями) трудящих.

Рекомендації МОП "Про добровільне примирення і арбітраж" (1952 р.), "Про розгляд скарг" (1967 р.) регулюють питання мирних способів вирішення трудових конфліктів. Експерти МОП вважають, що право на страйк, хоч воно і не передбачене спеціальним актом, випливає з Конвенції № 87 про свободу асоціації і захист прав на організацію (1948 p.), оскільки заборона на проведення страйків обмежує можливості працівників трудящих на захист їхніх законних інтересів. Українське трудове законодавство, що регулює питання проведення колективних переговорів, укладення і виконання колективних договорів (Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 p.), реалізації права на страйк (Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р.) у цілому відповідає міжнародним стандартам.

Отже, МОП прийняла і продовжує приймати і втілювати в життя широкий ряд документів, що регулюють різноманітні аспекти організації трудового процесу, умови праці в різних країнах світу.

Висновки.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці за роки свого існування досягла серйозних результатів в різних сферах – від  вирішення проблем зайнятості до поліпшення умов праці тощо. Вона ефективно функціонує вже майже протягом століття, незважаючи на різноманітні бурхливі події у світі. МОП залучила до свого складу більшість країн світу. Організація враховує інтереси як працівників, так і роботодавців, так і країн в цілому.

МОП має відлагоджений адміністративний механізм та активно розвиває діяльність в різних напрямках – таких, як розробка міжнародної політики і програм, спрямованих на розв’язання соціально-трудових проблем; захист прав людини (права на працю, на об’єднання, захист від примусової праці, від дискримінації тощо); боротьба з бідністю, розвиток соціального забезпечення; поліпшення умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорона і відновлення навколишнього середовища тощо. Організація вже досягла серйозних результатів в цих сферах. Нею було прийнято широкий ряд документів та встановлено цілу низку міжнародних норм в сфері праці та прийнято відповідних заходів задля забезпечення їх виконання.

Міжнародна організація праці не спиняється на досягнутому, стрімко реагує на зміни, що відбуваються в світі, ставить перед собою нові цілі та досягає їх, суттєво впливаючи на ситуацію на міжнародному ринку праці та поліпшуючи трудові умови.

14