Морський флот
Тема 9. ІСТОРИЧНІ ТРАДИЦІЇ МОРСЬКОГО ФЛОТУ
Морський флот має славну історію. Розпочнемо з закладки корабля. Процедура заклади: включає в себе ритуал прикріплення в стапелі майбутнього судна бронзової закладної дошки в урочистій обстановці. Табличка з написом заводу, де закладено корабель, число, місяць, рік прикріплюється до кіля майбутнього судна. Точно не установлено, коли виникла ця традиція, але самою давньою в колекції колишнього Центрального військово-морського музею (м. Санкт-Петербург) є дошка бригу "Фенікс", на якому вигравіруваний 1809 р
Інколи замість дошки у кіль корабля вкладаються монети, відчеканені в рік побудови корабля. Це своєрідний пам'ятник кораблям вітчизняного флоту і важливий історичний документ. Форми дошок, представлені у колекції Центрального військово-морського музею колишнього СРСР, самі різні: овальні, круглі, прямокутні, фігурні тощо. Є також литі, ковані, вирізані, а написи і різні зображення на них зроблені засобом гравірування, штамповки, травлення та лиття. Коли судно збудоване, проводиться урочистий ритуал його спуску на воду. По спусковим саночкам судно повільно розпочинає рух. В цей момент одна з гостей -"хрещена мати" тільки що народженого корабля -розбиває об форштевень пляшку шампанського. В цей день будівельники вважають своїм святом і днем "хрещення" спущеного судна. Обряд "хрещення" - одна з стародавніх морських традицій. Протягом тисячоліть обряд "хрещення" носив релігійний характер. Він мав своєю метою заслужити заступництво богів. Вікінги використовували невільників, котрих укладали під кілем. На островах Самоа кидали за борт людей на з'їдання акулам. Фінікійці кропили борта кров'ю заколотих красивих дівчат-рабинь. Римляни приносили у жертву взятих ними в полон піратів. Греки використовували кров забитого барана. У середньовіччі атрибутом "хрещення" зробилось вино. З кінця XVII ст. установлювали звичай розбивати об форштевень судна, що спускається на воду, пляшки з вином, у Франції це стало шампанське.
В Росії судно окроплялось "святою водою", в арабських країнах - "священною водою" з Мекки, в Туреччині -дощовою водою, у Вест-Індії - соком апельсинів. В Індії розбивають кокосовий горіх. У деяких країнах танкери хрестять нафтою, риболовні судна - риб'ячим жиром. У Японії випускають з неволі пташок.
Ім'я кораблю, як правило, дається в той же час. Більшість судновласників для імені суден використовували слова, які першими приходили їм в голову. Це особливо яскраво видно з історії волзького пароплавства; "Ямщик", "Слуга покірний", "Черв'ячок", "Ой-люлі", "Кошеня". Судна називали іменами своїх рідних. Пароплавні товариства давали суднам імена державних діячів, полководців, міфічних героїв, святих.
У кінці XIX ст. суднам почали давати імена, пов'язані з військовими перемогами. Імена кораблів "Азов" і "Меркурій" наказом імператора зберігались на флоті постійно. Було наказано мати на флоті всього два судна з назвою "Пам'ять Азову" та "Пам'ять Меркурія".
Традиційними в російському і радянському флоті було ім'я Москви на бортах кораблів. З часів утворення регулярного флоту в Росії ім'я Москви носило більше ніж 20 кораблів і суден різноманітних класів. Кожного року зі стапелів суднобудівних заводів країни сходили кораблі і судна. Вони отримували ім'я, котре залишалось йому на весь період його життєдіяльності. Як же дається ім'я судну? Які назви найбільш популярні? Ці питання вивчає молода наука - кераніміка. Вона добрий порадник при виборі імені для корабля чи судна. Саме для цього треба глибоко знати історію країни і флоту, його традиції, його славних флотоводців та героїв. Тепер слово про прапори. Корабельні прапори з'явились дуже давно, значно раніше, ніж державні, вони служили зовнішнім відмінним знаком, своєрідним гербом і символом економічної могутності. Встановлювались вони на носових і навіть бортових флагштоках. Під час битви прапори служили для різних цілей упізнання. З утворенням національних держав розпочинається процес утворення національних прапорів. З'явились прапори, які відрізняли військовий корабель від торговельного. У 1712 р. Петро І увів новий, так званий Андріївський стяг, стяг з синім хрестом по діагоналі на білому фоні. Цей хрест перейшов на стяг як елемент установленого Петром І першого ордену Росії - ордену св. Андрія Первозванного, апостола російської землі, котрий, за християнським переказом, був розп'ятий на діагональному хресті. Під Андріївським стягом, що існував без зміни весь дореволюційний період, кораблі російського флоту одержали десятки блискучих перемог на морі.
У 1819 р. закладається найвища нагорода за військову доблесть - Георгіївський стяг і вимпел. На перехрещенні блакитного андріївського хреста вони мали герб Московського князівства - щит, на червоному колі котрого було зображено на білому коні Георгія Побідоносця. Першим кораблем, якому було пожалувано Георгіївський стяг, був лінійний корабель "Азов", що відзначився у Наваринському бою (1837 р.).
Чому для підняття стягу корабля вибрана корма? Покровителем російських моряків вважається Святий Миколай або Миколай Морський (Мокрий). Просторінь на верхній палубі від грот-мачти до бізань-мачти на парусних суднах називалась шканці. Там встановлювались ікони, це місце на кораблі шанувалось священним. Існував звичай знімати всіма, хто входить до шканців, головний убір незалежно від посади, що займає. Саме корма була вибрана для підйому стягу зі збереженням ритуалу віддання йому всіх почестей, як святині. Ця традиція, втративши свою релігійну основу, збереглася і до наших днів.
Радянський військово-морський стяг являв собою біле полотнище, у правій половині котрого була зображена червона п'ятикутна зірка, а у лівій - перехрещені червоні серп і молот. Вздовж нижньої йшла блакитна стрічка. Цей стяг піднімався на кормовому флагштоці. Був ще стяг гвардійського корабля, у якого над блакитною каймою вміщувалось зображення гвардійської стрічки.
Корабельний статут чітко визначав порядок вручення, підйому та спуску військово-морського стягу на бойових кораблях в допоміжних суднах ВМФ.
Бойовий корабель не може бути без вимпелу. Вимпел на грот-мачті - символ боєготовності корабля, він цілодобово і у будь-яку погоду майорить на його грот-мачті.
Виникнення вимпелів виходило з практичних потреб парусного мореплавства для визначення напряму і сили вітру. На парусних суднах стародавнього світу вимпелом був довгий прапор (широчина 10-15 см, довжина 10-14 м), по ньому відрізняли військові кораблі від торговельних.
Носять вимпел і торговельні судна. Звичайно вони являють собою трикутні прапори різноманітного кольору, інколи з визначеними малюнками або літерами, що означають належність судна до відповідного пароплавства чи компанії. Піднімається він на грот-мачті під час заходу у порт і виходу з нього. Під час стоянки в порту підйом і спускання вимпелу проводиться одночасно з підйомом і спусканням державного прапора.
Перші вимпели російських кораблів були трикольоровими- біло-блакитно-червоними з двома косицями. У 1700 р. Петро І заклав новий малюнок вимпелу: у головці (біля шкаторини) на білому полі - блакитний андріївський хрест і дві косиці біло-блакитно-червоного кольору. З 1865 р. кораблі почали носити єдиний білий вимпел. З введенням у 1819 р. Георгіївського прапору було запроваджено і відповідний вимпел з зображенням Георгіївського прапору біля шкаторини. Вимпел бойових кораблів колишнього СРСР являв собою вузьке червоне полотнище з косицями, яке мало у головці зображення військово-морського прапора.
На носі судна піднімався особистий прапор-гюйс. Введений він був ще в 1700 р. і уособлював військово-морську могутність Росії на морі і на суходолі. Гюйс проіснував до 1923 р. З 1932 р. гюйс - це червоне полотнище, котре піднімається кожного дня одночасно з підйомом кормового прапора.
Традиційним на суднах морського флоту є компас. Компас з'явився приблизно 3 тис. років тому, але у Європі він став відомий тільки в кінці XII ст. Без компасу були б не можливими великі географічні відкриття. Російські мореходи-помори ходили до XV ст. у далекі плавання без компасу.
У другій половині XVI ст. встановився визначений тип компасу, котрий в основному зберігся і до цього часу. Сьогодні на сучасних торговельних суднах і бойових кораблях використовуються досконалі гіроскопічні компаси, котрі не залежать ні від земного, ні від корабельного магнетизму. Але завжди на них є, як запасний, на випадок непередбачених обставин, і магнітний компас. З ним моряки упевнено почувають себе у відкритому морі.
Особливе місце у традиціях морського флоту займає церемоніал. Морський церемоніал у вигляді віддання почестей народився у далекій давнині й складався протягом багатьох століть на основі національних звичаїв та традицій морських держав. Спочатку ці звичаї з'явились у країнах Середземномор'я, а згодом, по мірі розвитку торгівлі і мореплавства, розповсюдились і на інші морські театри. Так виник звичай, згідно з яким кораблі і судна різноманітних прапорів при зустрічі вітають один одного в морі.
Однак привітання не завжди були рівноправними. Наприклад, Велика Британія, стверджуючи своє панування на морі, вимагала від кожного іноземного судна першим салютувати англійським суднам у "британських водах", кордони яких простягалися у Північному морі до узбережжя Норвегії та Данії. Послабивши морську могутність Голландії, Велика Британія нав'язала їй принизливий мирний договір (1672 р.), згідно з яким, зокрема, голландські- військові кораблі та судна при зустрічі з англійськими повинні були спускати стяг, приспускати марсель та верхній парус. Це було приниженням. У XIX ст., після Трафальгарської битви (1805 р.) Велика Британія відмовилась від прийнятого нею закону про перший салют на честь британського прапора у відкритому морі.
Салют прапором у відкритому морі, що було примушеним актом, став формою взаємного привітання між кораблями і суднами рівноправних держав. Змінилась і сама процедура привітання. Замість спуску прапора у звичай увійшли його приспускання і постріли з гармат.
Початковим розумінням салюту пострілами було признання судна тимчасово утраченим вогневої мощі, так як гармати на кораблях того часу були завжди заряджені і салют проводився з усіх існуючих гармат; перезарядження ж потребувало багато часу (1 годину).
Морський церемоніал в Росії заснований Петром І. Пізніше було визначено міжнародний порядок церемоніалу: першим салютує молодший за рангом. На кожний постріл старший повинен відповідати пострілом. Передбачалось також, що іноземний корабель в час проходу біля фортець і під час входу в порт салютує першим. На нього повинен відповісти салют тією ж кількістю пострілів. Таким чином, в результаті тривалої еволюції склались основні правила морського церемоніалу, котрим тепер керуються всі держави світу.
Кораблі у морі, як і військові моряки на березі, віддають шану один одному. При зустрічі корабля Військово-Морського флоту колишнього СРСР з своїми транспортними суднами і невійськовими суднами іноземних держав (якщо ці судна віддавали шану військовому кораблю приспусканням кормового прапора, тобто салютували прапором), по команді вахтового офіцера їм відповідали одноразовим приспусканням військово-морського прапора на одну третину довжини флагштоку (фала). При салютуванні прапор повільно приспускався і також повільно піднімався.
Традицією моряків колишнього Радянського флоту було віддання почесті на шану пам'ятних дат в історії. Були визначені міста, в котрих екіпажі бойових кораблів та допоміжних суден при плаванні віддавали військові почесті. Це "Координати Слави", занесені на карти, які були на кожному кораблі. У Північному морі розставлені буї з вимпелами там, де загинули від мін і торпед судна "Марина Раскова", "Куйбишев", "Щорс" та інші. На Балтійському морі таких місць 18. Серед них міста і гарнізони: Свеаборг, Лібава, Таллін, Архипелаг Моонзунд, півострів Ханко і острів Могутній (Лівенсарі), Кронштадт та інші. На Чорному та Азовському морях - це місця на підходах до міст-героїв Севастополя і Одеси, Новоросійська та Керчі. Є свої місця слави і на Тихоокеанському флоті. Хочеться вірити, що славні традиції моряків радянського флоту будуть продовжені новими поколіннями моряків.
Однією з стійких і давніх традицій світового мореплавства є маяки, так як їх використання розпочалось з глибокої давнини і продовжується донині. Спочатку це були багаття, а згодом роблені споруди. Найбільш "шановний вік" мають маяки, що світили по узбережжям Середземного моря. Одне з "семи чудес" стародавнього світу - Олександрійський, чи Фороський маяк до 143 м, споруджений з білого мармуру у 283 р. до н.е. Він проіснував 1500 р. Дальність видимості вогню в ясну ніч досягає 20 миль. У 1970 р. споруджено маяк-пам'ятник екіпажам кораблів і суден, загиблим на Балтиці в роки Вітчизняної війни. Він установлений в районі банки Таллін-мадал (Талліннська банка), в 90 милях від порту. У 1982 р. на узбережжі Охотського моря збудований маяк "Дуга східна". У безлюдній місцевості між Охотськом та Магаданом на схилі сопки піднялась 34-метрова червона чавунна башта. Цей маяк був самий сучасний.
Гордістю і особливим шаною у моряків користується морська форма. В російській державі вона була введена одночасно з зародженням регулярного флоту.
Кашкет-безкозирка була народжена особливістю морської служби на парусному флоті. В ті давні часи матроси носили довге волосся, і для того, щоб воно під час роботи не заважало, почали пов'язувати їх стрічкою або ж шворкою. Надписи на безкозирках з іменем суден ведуть свій початок з XVIII ст. З моменту введення матроського обмундирування і до сьогодення головний убір матросів змінювався неодноразово. З 1711р., наприклад, використовувались різноманітні шляпи. За Петра І була зелена шляпа з полями, перші безкозирки на російському флоті були введені у 1811 р. Крім безкозирки у 1855 р. були введені для парадної форми кашкети з козирком, на околишах котрих кріпились герби або ж кокарди.
Доречно відзначити, що майже всі елементи матроської форми - сорочка з відкидним комірцем, штани незвичайного покрою, деякі види тільняшки - були запозичені в основному у Голландії і лише безкозирка -суто російське винайдення. Вона завоювала признання у всьому світі.
Улюбленою формою одягу моряків є бушлат, котрий також має свою історію. Тільняшка з'явилась ще в часи парусного флоту у 1875 р. як різновидність натільної білизни. Введення її було викликане тим, що від матросів, які знаходились у морі, вимагались такі якості, як чіткість, швидкість, особлива вправність у роботі з вітрилами на реях щогл, і тільняшка найкраще відповідала потребам такої роботи. Крім того, матроси, одягнені у таку сорочку, добре проглядались з палуби на фоні неба, моря, парусів. "Живучість" тільняшки пояснюється і тим, що комбінації смужок нагадують моряку блакитне море і сиві гребінці бігучих хвиль.
Складовою частиною одягу моряка є блакитний формений комірець з трьома білими смужками. Широко розповсюджена думка, нібито названі смужки були введені як пам'ятка про три перемоги російського флоту: біля Гангута (1714 р.), Чесми (1770 р.) і Сінопу (1853 р.). Важко встановити, коли і як виникла ця, взагалі красива і високопатріотична легенда, але цілком безперечно, що таке пояснення не має під собою реального ґрунту. Просто при виборі малюнка переважила суто естетична сторона справ: комірець з трьома смужками виявився найбільш красивим і має просту закінчену форму.
Дамо деякі пояснення стосовно цих трьох перемог російського флоту.
- Гангут - російська назва півострова Ханко (Фінляндія). Під час Північної війни 1700-1721 рр. біля Гангута авангард російського галерного флоту під командуванням Петра І (27.07. - 7.08. 1714 р.) розбив шведську ескадру контр-адмірала Н. Ереншельда і захопив всі 10 ворожих кораблів, одержавши першу в історії російського флоту морську перемогу.
- Чесменський бій 25-26 червня 1770 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. російський флот під фактичним командуванням адмірала Г.А. Спірідова і С.К. Грейга блокував турецький флот у бухті Чесма (Чешме) на узбережжі Малої Азії і знищив його,. що забезпечило російському флоту панування на Егейському морі і блокаду Дарданелл.
- Сінопська битва 18 (ЗО) листопада 1853 р. у Сінопській бухті (на північному узбережжі Туреччини) під час Кримської війни (1853-1856 рр.) російська ескадра під командуванням віце-адмірала П.С. Нахімова знищила турецьку ескадру Осман-Паші. Це була остання битва епохи парусного флоту.
Формені флотські штани і черевики мають також свою давню історію. В остаточному своєму вигляді штани мають рівну по всій довжині широчину (на довжину черевика). Черевики, вільно облягаючи ступню, утримуються на резинці. При несподіваному падінні матроса у воду широкі штани і черевики легко знімаються.
Виникнення погон іде з часів хрестоносців (перший хрестовий похід 1096-1099 рр.). Тоді погон був складовою частиною лат, які уберігали плече бійця від шабельного удару. Тому погони нагадували згодом металеву сітку (лускоподібні погони). У деяких кавалерійських частинах того часу практикувалось носіння погон у виді сталевої пластинки, обшитої галуном. Еполети, як різноманітність погон, з'явились у Франції на початку XVIII ст.
В російській армії і на флоті еполети введені у 1763 р. на одне плече, а в 1807 р. - на обидва плеча замість погон для офіцерів та на мундири нижчих чинів уланських полків.
В російській армії і на флоті погони були введені також у 1763 р., на одне плече, а у 1801-1809 рр. поступово, на обидва плеча. У збройних силах СРСР погони були введені з 1943 р.
Форма віддання військової честі за допомогою прикладання руки до головного убору прийшла від лицарів, котрі при зустрічі один з одним піднімали забрало шлему, щоб показати обличчя, і робили це завжди правою рукою, так як лівою держали щит. Пізніше ритуал віддання військової честі полягав у зніманні головного убору, а згодом прикладанням витягнутої руки до козирка. Але в російському флоті віддання військової честі у повсякденній службі на кораблі не вимагалось, вона віддавалась тільки тими, хто ніс службу.
Назва "гвардія" виникла від італійського слова -відбірна привілейована частина військ. З'явилась вона ще у рабовласницьку епоху у виді загонів охоронців монархів і полководців. В Стародавній Греції гвардія уявляла собою відбірні війська, які називались священною дружиною. У XV ст. вона з'явилась у Франції, потім у XVII ст., - в Англії, Швеції, Прусії. В Росії гвардія була заснована Петром І в 1687 р. з потішних військ у складі Преображенського та Семенівського полків. Офіційно звання гвардійських вони отримали у 1700 р. після Нарвської битви зі шведами в період Північної війни (1700-1721 рр.). Морська гвардія в Росії народилась в період війни 1812 р. Першим гвардійським кораблем став 74-гарматний лінкор "Азов". До кінця Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. в лавах морської гвардії знаходилось 18 надводних бойових кораблів, 16 підводних човнів і велика кількість частин різноманітних родів військ військово-морського флоту. Полум'я залпів - оранжеве, пороховий дим - чорний - це і є традиційні кольори російської гвардії. У суворі роки війни народилась ще одна традиція: човни, що повертались з моря з перемогою, артилерійськими пострілами сповіщали в рідній базі про кількість потоплених кораблів противника, а літаки морської авіації - кількістю кулеметних черг над аеродромом про збиті літаки противника.
У пам'ять про битву в Чесменській бухті 26 червня 1770 р., коли в одну ніч турецький султан втратив весь свій флот, була встановлена медаль, якою нагороджували всіх учасників Чесменської битви. На лицьовому боці медалі -портрет Катерини II, а на зворотному - загиблий у вогні турецький флот і зверху одне слово: "Був". На землі нинішньої України, - в Київській Русі - попередницею медалі була золота шийна гривна. У Стародавньому Римі відзначені у боях легіони нагороджувались особистою ознакою - фаларом. Звідси і бере свою назву фалеристика- збирання і вивчення орденів, медалей, знаків та значків. Вважається, що медалі з'явились вслід за нагородними монетами. Починаючи з XVII - XVIII ст. випуск медалей монополізувався державою. Багата на нагороди петровська пора. Серед чисельних битв минулого століття особливою нагородою відзначена героїчна оборона Севастополя, медаль вручали всім, навіть дітям. Надзвичайною шаною удостоєні екіпажі кораблів "Варяг", "Кореєць", медалі моряки носили на стрічці, що повторювала кольори російського військово-морського прапору.
Виникнення ордену як нагороди зв'язане з католицькими та духовно-рицарськими організаціями XII -XIII ст., так званими орденами. Як вже було сказано, раніше в Росії однією з перших нагород був установлений Петром І орден Святого апостола Андрія Первозванного (1698 р.) як вищий орден лицарства імперії.
У колишньому СРСР з березня 1944 р. були встановлені ордени Ушакова І і II ступеня і Нахімова І і II ступеня для офіцерів ВМФ та медалі Ушакова і Нахімова для нагороди рядового, старшинського і сержантського складу. (Зокрема, в цей час, згідно з наказом постанови Державного Комітету Оборони від 5 березня 1944 р. № 5311, після визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників 10 квітня 1944 р., виконуючи розпорядження РНК СРСР № 10732-р від 16 травня 1944 р. та у відповідності з наказом Всесоюзного комітету по справам вищої школи при РНК СРСР від 11 квітня 1944 р. було офіційно створено Одеське вище морехідне училище (ОВМУ) 7 червня 1944 р., нині Одеська національна морська академія (ОНМА).
Військові звання на сучасному флоті також мають свої історичні корені і традиції. Наприклад, слово мічман з'явилась в російській мові у петровську епоху і зареєстровано вперше в морському статуті 1720 р. Означає у перекладі з англійського - середній корабельний чин. В російському військовому флоті введено унтер-офіцерський чин у 1716 р., а з 1732 по 1917 рр. (виключаючи 1751-1758 рр.) звання мічман було першим офіцерським чином, яке відповідає сучасному званню - лейтенант. У^одишньому СРСР мічмана було виділено в окрему категорію особистого складу флоту - надстроковики. З 1981 р. були введені звання старший мічман і старший прапорщик.
А ось адмірал - це військове звання вищого офіцерського складу. У перекладі з арабської означає -володар на морі. В Європі ввійшло у вживання в XII ст. як "флотоводець", спочатку в Іспанії, а згодом і в інших країнах. В Росії Петро І запровадив чотири адміральських чина: 1) генерал-адмірал - відповідно рангу генерал-фельдмаршала; 2) адмірал (повному генералу); 3) віце-адмірал (генерал-лейтенанту); 4) контр-адмграл (генерал-майору). Останнє звання носив Петро І.
Коли говорять про адміральські звання, то нерідко виникає питання: чому одне з них контр-адмірал? Адже приставка "контр" у буквальному розумінні означає "проти".
У XVIII ст. основним бойовим порядком великих артилерійських кораблів, що вирішували долю битви лінійних кораблів, була кільватерна колона. Але великі з'єднання - ескадри, флоти розтягувались на значну відстань, і адміралу було складно керувати, особливо в тумані або вночі. На останній в колоні корабель призначали заступника, здатного швидко розбиратися в обстановці, приймати, якщо треба, вірне рішення, розв'язати бій з противником. Такий командир і став називатися контр-адміралом (тиловий адмірал).
У колишньому радянському Військово-морському флоті були установлені звання: контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал, адмірал флоту, адмірал флоту СРСР.
Морськими традиціями на кораблях стали і різного роду команди, які народились у визначні періоди розвитку флоту. Наприклад, "Склянки бити" - команда з'явилась тоді, коли ще не було хронометра, ні навіть самого звичайного годинника. Час тоді відраховувався скляним пісочним годинником. Як правило, на великих парусних кораблях під ютом чи на юті знаходилось три пісочних годинника: напівгодинний - склянка, годинний і чотиригодинний -вахта. Тому 30-хвилинний відрізок часу від початку чотиригодинної вахти отримав назву - склянки, причому їх кількість визначає термін. Відлік розпочинається з 12 годин ЗО хвилин дня. В цей час б'ють у дзвін один раз, що означає одну склянку. Повні години відмічаються одним подвійним ударом. Таким чином, за чотири години відбивається 8 склянок. Чотири злитих удари дорівнюють чотирьом годинам. Весь цикл зі зміною вахти повторюється, тобто в чотири години ЗО хвилин знову буде один удар у дзвін, а в п'ять - один подвійний удар, в п'ять годин ЗО хвилин -один подвійний і ще удар тощо. Вахта - 4 години. Судновий дзвін - це не тільки візитна картка військового корабля, але і експрес-атестація його екіпажу: покажіть вашу корабельну ринду, і вам скажуть, які ви моряки.
Є ще одна морська традиція "Свистіти всіх наверх!" за допомогою дудки. Навіть тепер, коли на могутніх кораблях слова команди з головного командного пункту передаються у всі куточки сталевих гігантів потужними динаміками, дудка не втратила свого традиційного значення. Як і колись, її має молодший командний склад, який знаходиться на виконанні вахтової чи чергової служби на верхній палубі чи у приміщеннях корабля.
Особливого значення у мореплавстві займають історичні традиції та звичаї, які мають позитивний психологічний вплив на моряка, який знаходиться у складних умовах тривалого плавання.
До цих традицій відноситься
свято "Нептуна". Початок його,
як пишуть дослідники, треба шукати
з того часу, коли португальці вийшли
до мису Доброї Надії. В той далекий
час мореплавці не мали досвіду проходження
через екватор у відомих
В полоні забобон, моряки і придумали таке свято для того, щоб ублажати морського царя Нептуна, просити його послати попутного вітру, а також щоб зайняти у вільний час екіпаж. Особливо почесним вважається перехід через екватор у точці початку відрахування широти та довготи, тобто у нульовому градусі, в точці, яка у моряків зветься центром землі. В епоху парусного флоту моряки, які переходили екватор у цьому місці, отримували право носити золоту сергу у лівому вусі і сидіти у портовій корчмі, поклавши ногу на стіл. Якщо ж моряку доводилось ще і неодноразово огинати мис Горн, то "рада старих морських вовків" нагороджувала його спеціальним дипломом і сергою. Такий моряк мав право... пофарбувати ніготь на мізинці лівої руки. Тепер свято "Нептуна" проводиться по-різному на різноманітних суднах, як морська традиція.
Раціональне використання вільного часу на судні -чинник, який має не тільки психологічний, моральний, але і економічний зміст. Адже не випадково говорять, шо продуктивність праці в сучасних умовах - це уміння працювати та добрий настрій. Для моряків це особливо характерно, так як слушно організований відпочинок сприяє не тільки утворенню доброго психологічного мікроклімату на судні, але й забезпеченню життєвості судна, безаварійності плавання, успішному виконання завдань рейсу. Питання організованої культурно-просвітницької роботи на судні вимагає постійної серйозної уваги. Безсумнівну допомогу в цьому надає вивчення позитивного досвіду попередніх поколінь моряків.
Морська служба важка. Для моряка необхідна періодична психологічна розрядка чи, як вони самі говорять, "сміхотерапія". Центром жартів, виконання задушевних ліричних пісень, участі моряків у масових нехитрих забавах - є бак, де ще на парусних кораблях повсякчас димів негаснучий гніт для прикурювання цигарок і стояв обріз з водою, куди кидали недокурки. Стоять ці обрізи і на баках сучасних кораблів.
Пісня як засіб для полегшення праці
і підтримці такту при
Від самого зародження мореплавства, моряка все його життя супроводжують повір'я, легенди, морські звичаї, спільні для всіх, хто пов'язаний з морем. Причиною появи деяких повір'їв, які звуться в народі забобонами, були спостереження за різними явищами природи, котрі вели мореплавці з давніх часів.
Особливо живучі серед моряків ті з них, що з'явились в результаті збігу їх проявів у зв'язку з нещастям на судні. Розповіді "бувалих-солоних" моряків подібні сніговій грудці "фактів". Врешті-решт подібні розповіді перетворюються в морські "охотницькі" оповідання, в яких важко зрозуміти, де правда, а де вигадка. Спостереження за погодою народили багато приказок: "Ходит чайка по песку, моряку сулит тоску", "Якщо чайка сіла в воду, очікуй хорошу погоду", "Небо красно поутру - моряку не по нутру" тощо.
- Морські походи запорожців
- Морські походи козаків
- Морськы шляхи
- Мортимер, Роджер, 1-й граф Марч
- Мортон Каплан о типах международных систем
- Морфемика
- Морфемика и словообразование
- Морской транспорт РФ
- Морской транспорт сжиженного природного газа
- Морской туризм
- Морской флот СССР в годы Великой Отечественной войны
- Морське страхування
- Морське страхування в Україні
- Морський та річковий транспорт
