Міжнародний валютний фонд та ЄБРР

Реферат

на тему: «Міжнародний валютний фонд та ЄБРР»

Зміст

1. Міжнародний валютний фонд

2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку

1. Міжнародний валютний фонд

Одним із результатів  міжнародної валютно-фінансової конференції  ООН, що відбулася в липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (СІЛА), стало створення в 1945 р. двох спеціалізованих організацій ООН — Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р.

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки країни-члена МВФ і є базовим елементом у взаємовідносинах країни — члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал ВМФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Кредитна діяльність Фонду здійснюється у двох напрямах. Це надання валютних коштів країнам  із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.

Розрізняють кредити  на покриття дефіциту платіжного балансу  та на підтримку структурної перебудови економіки країни—члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0,5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту  країна-позичальник здійснює обмін  іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку даної країни. Оскільки більшість країн-позичальників є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і вони залишаються на рахунку Фонду до їх викупу країнами-позичальниками.

По закінченні терміну  кредитування країна-позичальник повинна  здійснити обернений обмін  — викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною заборгованість останньої перед Фондом погашається.

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається резервною часткою і становить до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти і, як правило, діляться на 4 кредитних частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти у Фонді. Країни-позичальники повинні використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн — членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги платіжного балансу внаслідок структурних порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про розширене кредитування звичайно обмежуються 3—4-річним терміном.

Для розширення кредитних можливостей  у структурі МВФ формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої країни.

Фонд є інституційною основою  світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.

На сьогодні членами Фонду є  181 країна. Оплачений капітал МВФ сягає 297 млрд дол. США, причому кількість промислове розвинених країн-членів становить 1/5 усієї кількості країн учасників, а їхня частка в капіталі — 2/3. Оскільки кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів, визначають стратегію Фонду провідні країни світу, зокрема СІЛА, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7%. На початку 90-х років членами МВФ стали ряд країн Східної Європи та СНД. Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менш як 1% у загальному капіталі Фонду.

2. Міжнародний банк реконструкції та розвитку.

Міжнародний банк реконструкції  та розвитку, або Світовий банк (СБ), був створений по закінченні Другої світової війни з метою надання допомоги у відбудові і розвитку економіки країн, що входять до його складу.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною конкретною метою — сприяти структурним перетворенням щодо створення ринкової економіки у країнах Центральної і Східної Європи та країнах—колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком.

Банк розташований у  Лондоні, має статус міжнародної  фінансової установи, до складу якої входить 61 член: 59 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора¹.

Головною особливістю  ЄБРР, що відрізняє його від інших  банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектору.

Банк діє у країнах-операціях², число яких становить 27. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях, за винятком однієї (Вірменія). Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах штатний персонал ЄБРР переведено у представництва у країнах, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон’юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні групи. Україна, разом із Румунією, Боснією і Герцоговиною та Хорватією входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Банківський департамент  поділено на шість бізнес-груп: три  галузеві групи (фінансові установи, промисловість та торгівля, інфраструктура) та три територіальні групи (Центральна Європа, Росія та Центральна Азія, Південна та Східна Європа та Кавказ).

Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку.

До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи.

Збори акціонерів проводяться щорічно  у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн — членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві.

Свою діяльність Банк будує  за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Завданнями  ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

• зміцнення фінансового сектору;
• сприяння виникненню та розвитку дрібних та середніх підприємств;
• допомога у галузі інфраструктури;
• підтримка структурної перебудови великих підприємств;
• створення сприятливого інвестиційного клімату;
• залучення прямих іноземних інвестицій та заохочення спільного фінансування проектів.

Фінансування ЄБРР залежить від  конкретності проектів і надається  як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих  компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

Залучаючи ресурси на міжнародних  ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із групою Світового банку (СБ).

ЄБРР здійснює як пряме, так і  опосередковане фінансування.

Пряме — це фінансування безпосередньо  Банком, фінансуються великі за обсягом  інвестиції або інфраструктурні  проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові  інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений активами позичальника або пов’язаний з акціонерним капіталом. У разі кредитування комерційних підприємств Банк не потребує державних гарантій. Підставою надання кредиту є рух грошових потоків та передбачена можливість погасити кредит протягом обумовленого терміну.

2. Пайова участь в акціонерному капіталі. Набуває різноманітних форм. Може бути підписка на звичайні чи привілейовані акції, субординований борг у вигляді кредитів, боргових зобов’язань чи векселів. ЄБРР також гарантує розміщення випуску акцій державного чи приватного підприємства.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії можуть бути будь-якого типу — як загальні, так і часткові. Єдина вимога — можливість виміру ризику. Гарантій на експортні кредити і роздрібні банківські послуги ЄБРР не надає.

Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована — зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн євро, строк кредитів — у середньому 5—10 років, у виняткових випадках — 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржою до ставки LIBOR.

При підписанні кредитної  угоди Банк знімає разовий збір на покриття адміністративних витрат. Також позичальник щорічно сплачує комісію за невикористаним коштом. ЄБРР не вимагає права регресу на партнерів, хоча може запросити гарантію виконання проекту. Крім того, ЄБРР вимагає відповідного страхового покриття ризиків (за винятком політичного). Банк не прагне до придбання контрольного пакета акцій або взяття на себе прямої відповідальності за управління підприємством.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції або в інших формах. Об’єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектору.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування здійснюється ЄБРР разом з місцевими та іноземними партнерами.Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектору, як правило, обмежується 35% від вартості проекту. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні є:

• комерційні банки — шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевідступлення прав, боргових зобов’язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;
• офіційні партнерські установи — державні організації і фінансові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;
• експортно-кредитні агенції — на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;
• міжнародні фінансові установи — кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

Співфінансування ЄБРР здійснюється в таких формах:

• сумісне фінансування — кредити учасників використовуються у певних узгоджених частинах для фінансування однієї операції (товару чи послуг);
• паралельне фінансування — коли кредити ЄБРР та інших кредиторів використовуються для кредитування окремих операцій (товарів чи послуг);
• синдиковане кредитування — ЄБРР сам залучає партнерів, які погоджуються надати кошти на умовах, наближених до вимог банку;
• синдикована участь — ЄБРР погоджується профінансувати сам весь проект. Але під час або після оформлення кредиту може продати участь у проекті іншим учасникам.

У 1997 р. партнерами ЄБРР із співфінансування були 115 комерційних банків, частка яких у загальній сумі наданих кредитів становила 48%. Офіційні установи брали участь у 30 проектах (23% від загального обсягу кредитування). Співфінансування зі спеціальними кредитними агенціями становило 13% від загальної суми наданих кредитів. Вісім операцій, частка яких 16%, здійснювалися з міжнародними фінансовими установами.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992 р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектору економіки. Після вступу України до ЄБРР їй було відкрито кредитну лінію ЄС на суму 130 млн екю, яку практично відразу було використано.

Пріоритетами діяльності ЄБРР в Україні є такі:

• підтримка розвитку приватного сектору;
• підтримка приватизації;
• підтримка зміцнення фінансового сектору, насамперед через фінансування мікро-, малих та середніх підприємств;
• сприяння приватним інвестиціям у харчову промисловість та розвиток сільського господарства;
• раціоналізація енергетичної галузі;
• розвиток малих та середніх підприємств (МСП);
• модернізація і реформа основних галузей інфраструктури.

У 2000 р. в Україні ЄБРР різко збільшив обсяги власного портфеля як у державному, так і в приватному секторі. Банк визнав за необхідне реформувати енергетику та комунальне господарство як умову надання великих інфраструктурних кредитів. Крім того, ЄБРР збільшив кількість українських банків-посередників у роботі з кредитними лініями. Загальний обсяг асигнувань Банку в Україні у 2000 р. становив 293 млн євро. За станом на 31 грудня 2001 р. Європейським банком реконструкції та розвитку підписано в Україні 57 проектів (не включаючи завершені та реструктуровані) на загальну суму близько 1,4 млрд євро, з них 46 передбачено для реалізації у приватному секторі. Усього за станом на 31 грудня 2001 р. вкладення у приватний сектор становили 62,7% від загального обсягу фінансування ЄБРР. Решта 37,3% — надано до державного сектору.

Згідно з першою кредитною угодою між ЄБРР та НБУ від 
16 грудня 1994 р. Україні було відкрито кредитну лінію малим та середнім підприємствам (МСП-І) із загальним обсягом 120,2 млн дол. США. Українські підприємці мали можливість отримати кредит розміром від 50 тис. до 2,5 млн дол. під 14% річних на строк не більше як п’ять років із двома пільговими роками¹. Фінансування було надано НБУ чотирма траншами для подальшого кредитування українським компаніям через уповноважені банки-учасники.

За цією програмою укладено 145 проектів на суму 133,9 млн дол. США. Найбільше коштів спрямовано у харчову промисловість (30%), на транспортні послуги (8,59%), у легку (8,22%) та деревообробну (7,88%) промисловість, сільське господарство (переробні галузі) (7,48%), хімічну промисловість (7,16%). В обслуговуванні кредитної лінії брали участь комерційні банки «Аваль», «Ажіо», «Вабанк», «Надра», Приватбанк, Український кредитний банк, «Україна», Західноукраїнський комерційний банк.

Оскільки  проект розвивався успішно, ЄБРР та НБУ  розпочали в 1998 р. програму мікрокредитування із залишку коштів першої кредитної лінії (6 млн дол. США). Програма реалізується разом із Німецько-Українським Фондом. За два роки дії програми було видано понад 1000 кредитів загальним обсягом понад 20 млн дол. США.

З огляду на успішну реалізацію першої кредитної лінії 8 травня 1998 р. було підписано угоду між НБУ та ЄБРР про впровадження другої кредитної лінії (МСП-2). У серпні 2000 р. було відкрито кредитну лінію МСП-2 на суму 88 млн дол. США для фінансування мікро-, малих та середніх підприємств. У рамках програми передбачено надання макро-, міні- та мікрокредитів, які різняться умовами кредитування та напрямком використання (табл. 13.1). Кредити надаються через українські банки-посередники, обрані ЄБРР для участі у проекті. Це банки — «Ажіо», «Аваль», «Форум», «Надра», ВаБанк, Приватбанк, Укргазпромбанк (програма макрокредитування) та Київ-Приватбанк (програма міні- та мікрокредитування), а також Група управління проектом НБУ.

Кредити надаються під додаткове  забезпечення та інші гарантії, які  повинні покрити щонайменше 120% позички.(табл.1)

Ще одним напрямом роботи ЄБРР з  Україною є фінансування через венчурні фонди. У межах цієї програми у 1992 р. було підписано угоду з Фондом «Україна», за якою було профінансовано понад 30 компаній на суму більше як 10,7 млн дол. Фонд інвестує в акціонерний капітал українських малих та середніх підприємств, включаючи приватизовані, за умов належної кваліфікації їх керівництва та прибуткових перспектив.

Важливим етапом у діяльності ЄБРР в Україні стало створення  Українського Мікрофінансового банку (УМБ) з обсягом капіталу 10 млн євро. Участь ЄБРР у цьому проекті полягає в інвестиції в акціонерний капітал на суму 2,0 млн євро і кредитні лінії на суму 4,7 млн євро. Загальна вартість проекту становить 32 млн євро. Іншими акціонерами є Міжнародна фінансова корпорація (IFC), Фонд підтримки підприємств у нових незалежних державах (ІМІ), Німецько-український фонд (Трансформ), Голландський фонд Doen та Американський державний фонд WNIS. Банк призначений для забезпечення доступу до фінансових послуг для мікро- та малих підприємств України, надаючи тим самим безпосередню підтримку розвитку приватного сектору.

Подальший розвиток економіки країни стимулює пошук різноманітних форм регіональних валютно-фінансових відносин. У цьому напрямі Україна співпрацює не тільки з ЄБРР, а й з іншими установами, зокрема з Німецькою кредитною установою для відбудови (KFW), яка також діє у сфері мікрокредитування. Після офіційного візиту Федерального Канцлера Німеччини Гельмута Коля в Україну у вересні 1996 р. було прийнято рішення про створення кредитного Німецько-Українського Фонду (НУФ), метою якого є поліпшення доступу до кредитів малих і середніх підприємств в Україні для фінансування інвестицій та оборотних коштів. Цей фонд є доповненням до вже існуючих проектів у межах програми Уряду Німеччини «Трансформ». Він створений у вигляді поновленого револьверного фонду із початковим капіталом траншу Уряду Німеччини Україні розміром 10 млн німецьких марок.

Через 1,5 року після надання  першого кредиту по лінії НУФ  цим фондом було видано близько 600 кредитів на суму, що перевищує 21 млн німецьких марок. Відповідальними за виконання проекту є KFW і НБУ. В українських банках, які обслуговують цю кредитну лінію, було створено відділи мікрокредитування, де працюють кредитні експерти, що пройшли теоретичну підготовку у межах програми Трансформ.

У програмі беруть участь п’ять банків: АППБ «Аваль», АБ «Ажіо», ВАТ «ВаБанк», КБ «Приватбанк» та АКБ «Київ-Приват». За станом на 1 липня 1999 р. банки — учасники обслуговування кредитної лінії НУФ видали 874 кредити на суму 28 342 411,20 німецьких марок. 80% (700) від загальної кількості кредитів було надано малим підприємствам, 17,8% — мікропідприємствам і 18 кредитів — спільним українсько-німецьким підприємствам. За сферою використання кредити в основному надавались підприємствам сфери послуг — 54,3%, у виробничу сферу — 33,1% та підприємствам торгівлі — 12,6%.

Отже, в Україні створюються  сприятливі умови для розвитку партнерства  зі світовою спільнотою у сфері малого та середнього бізнесу. Приватний бізнес — фундамент ринкової економіки, опора відкритого демократичного суспільства, запорука подальшого ефективного розвитку економіки.

\

Таблиця 1.

ХАРАКТЕРИСТИКА КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ  У РАМКАХ МСП-2

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від  7 грудня 2000 р.
3. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.
4. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.
5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
6. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.
10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.
11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна  теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.
13. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
14. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.
15. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
16. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

¹ Тобто кредити ЄБРР виключаються із суми державного боргу при його реструктуризації.

² Країною-операцією заведено називати ту країну, що є членом ЄБРР і в якій останній здійснює свою діяльність, на відміну від країни—члена ЄБРР, кількість яких становить 60.